joomla
ВИКЛЮЧНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЯК ВИД ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОЗДАТНОСТІ
Юридична Україна


Ольга Зозуляк,

викладач кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ України

Необхідною передумовою вступу юри­дичної особи у цивільні правовідносини є наявність у неї правоздатності. На­ділення організації правоздатністю є свідченням тривалого та нерозривного зв’язку між нею та державою, визначен­ням правових меж її участі у відносинах цивільно-правового характеру. Тради­ційно у цивілістичній теорії правоздат­ність юридичних осіб класифікувалась за таким критерієм, як мета діяльності, залежно від якої виділялася загальна та спеціальна правоздатність. Зазначені ви­ди правоздатності у той чи інший період отримали різне відображення у цивіль­ному законодавстві, залежно від існую­чих економіко-політичних умов.

Так, у ст. 26 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. превалював принцип спе­ціальної правоздатності, згідно з яким юридична особа наділялася цивільними правами та обов’язками, що відповідали меті її діяльності [1]. Зміст спеціальної правоздатності полягає в тому, що за не­відповідності цивільних прав та обов’яз­ків меті діяльності юридичних осіб, пріоритет надається саме меті діяльності останніх, а отже, заперечується можли­вість мати цивільні права та обов’язки, що виходять за межі визначеної мети.

Із розвитком ринкових відносин спос­терігається зростання ролі юридичних осіб у цивільному обороті, що викликає необхідність у розширенні обсягу ци­вільної правоздатності останніх. У ново­му Цивільному кодексі України (далі — ЦК України), прийнятому 16.01.2003 р., повною мірою була сприйнята дана тен­денція, що дістала своє вираження у закріпленні принципу загальної (універ­сальної) правоздатності щодо організа­цій. Відповідно до ч.1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж ци­вільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть на­лежати лише людині. Законодавець від­мовився від диференційованого підходу у питанні наділення окремих юридич­них осіб універсальною правоздатністю, закріпивши її за всіма юридичними осо­бами.

Як слушно з цього приводу зазаначає А. С. Довгерт, така позиція розробників ЦК України зумовлена вимогами реаль­ного динамічного життя, яке вимагає максимуму свободи в майнових відноси­нах для всіх юридичних осіб з метою більш повного задоволення інтересів ін­дивіда та потреб цивільного обороту. До того ж, наділення всіх юридичних осіб загальною правоздатністю надає їм мож­ливість, незалежно від виду та організа­ційно-правової форми, займатися на за­гальних підставах підприємницькою діяльністю [2].

Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка пе­редбачалася радянським цивільним за­конодавством, прийшов принцип універ­сальної правоздатності, що є відобра­женням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного [3].

Структура універсальної правоздатно­сті передбачає можливості мати як права та обов’язки, що відповідають меті діяль­ності юридичних осіб, так і права та обо­в’язки, що виходять поза її межі.

Отже, в побудові конструкцій як за­гальної, так і спеціальної правоздатності ключовим моментом виступає мета діяль­ності юридичної особи. Саме мета діяльно­сті є необхідною умовою існування даних видів правоздатності, тим необхідним чинником, який спрямовує вектор їх роз­витку.

На сьогоднішньому етапі розвитку ци­вільно-правової науки досить актуаль­ним і таким, що викликає жваві дискусії у наукових колах, постає питання, пов’язане із дослідженням цивільної пра­воздатності тих суб’єктів права, що здійснюють виключну діяльність.

Правова категорія «виключна діяль­ність» відома цивілістиці. Зокрема В. І. Бо­рисова говорить про підприємницькі това­риства, які займаються виключними ви­дами діяльності, що виключає у них мож­ливість займатись іншими видами діяль­ності. Але, визначаючи вид правоздатно­сті даних суб’єктів права, вчена наголо­шує на наявності у них не виключної, а спеціальної правоздатності [4].

Поняття виключної діяльності відоме і українському законодавству. Вказівка на даний вид діяльності зустрічається у багатьох нормативно-правових актах. Так, зокрема у ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від

17.12.2000 р. № 2121-Ш вказується, що банкам забороняється здійснювати діяльність у сфері матеріального вироб­ництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Відпо­відно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від

23.02.2006 р. № 3480-^ поєднання про­фесійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльно­сті, за винятком банківської, не допуска­ється, крім випадків, передбачених за­коном. А у ст. 17 цього ж Закону ви­значено, що професійна діяльність із торгівлі цінними паперами на фондово­му ринку є виключним видом діяльно­сті, який провадиться торговцями цін­ними паперами — господарськими това­риствами, а також банками.

У ст. 3 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР зазна­чається, що для юридичних осіб (турис­тичних операторів) діяльність з організа­ції та забезпечення створення турис­тичного продукту, реалізації та надання туристичних послуг, є виключною. А ст. 2 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР визначено конкретний предмет діяльності страхо­вика, а саме: страхування, перестраху­вання і фінансова діяльність, пов’язана із формуванням, розміщенням страхо­вих резервів та їх управлінням.

Таким чином, законодавством визна­чається виключність окремих видів діяльності наступними двома способами:

— через пряму вказівку на заборону су­міщення певних видів діяльності з інши­ми видами підприємницької діяльності;

— через перелік тих видів діяльності, якими поряд із виключною діяльністю займатися заборонено.

Спробуємо дослідити вплив факту здійснення юридичною особою тих видів діяльності, які належать до виключних, та доцільність виокремлення такого ви­ду правоздатності, як виключна.

Для правильного розуміння поняття виключної правоздатності необхідно ви­значитись із тим, яка її правова приро­да, яку нішу вона займає у структурі ци­вільної правоздатності? Спробуємо від­шукати відповідь на ці питання.

У першу чергу, визначимо зміст та­ких понять, як «мета» та «діяльність». Для правильного розуміння даних кате­горій звернемося до філософського слов­ника. Мета — це очікуваний, бажаний результат. Діяльність включає в себе ті заходи, які є необхідними для досягнен­ня поставленого результату [5]. Тобто мета та діяльність — це два самостійні поняття, кожне із яких має власне зміс­тове навантеження.

Наші попередні міркування з приводу цивільної правоздатності юридичних осіб базувалися на тому, що ключовими поняттями для правильного її розуміння є мета діяльності останніх. Саме цей критерій був обраний нами для розмежу­вання спеціальної та універсальної пра­воздатності. Мета — це той механізм, за допомогою якого здійснюється розмежу­вання спеціальної та загальної право­здатності юридичних осіб, чинник, що визначає напрям розвитку зазначених видів цивільної правоздатності. При цьо­му мета у структурі спеціальної та за­гальної правоздатності юридичної особи виступає на перше місце, маючи пріори­тет над видом діяльності.

Для характеристики виключної пра­воздатності визначальним є вид діяльно­сті, а не її мета. Виключна діяльність у конструкції виключної правоздатності виступає замість мети у конструкції за­гальної та спеціальної правоздатності юридичних осіб. Виключна правоздат­ність включає в себе права та обов’язки, які можуть не відповідати меті створен­ня юридичної особи, проте не розходять­ся із видом діяльності.


Це новий для сучасної цивілістики вид правоздатності юридичних осіб, у струк­турі якого права та обов’язки визначають­ся виключним видом діяльності.

Крім того, сьогодні спостерігається тенденція, коли законодавець ставить су­воріші вимоги до порядку створення юридичних осіб, що займаються виключ­ними видами діяльності. До такого твер­дження доходимо, проаналізувавши по­ложення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. M 755-IV. Так, у ч. i ст. З даного Закону визначено, що його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-право­вої форми, форми власності, а також фі­зичних осіб—підприємців. Pазом із тим, ч. 2 ст. З цього ж нормативно-правового акта закріплює правило, згідно з яким законом можуть бути встановлені особли­вості державної реєстрації об’єднань гро­мадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та органі­зацій.

Отже, для окремих юридичних осіб специфіка державної реєстрації може визначатись іншими законами. Так, для прикладу, відповідно до ч. І ст. 17 Зако­ну України «Про банки та банківську діяльність» державна реєстрація банків здійснюється Національним банком Ук­раїни відповідно до вимог даного Закону та нормативно-правових актів Націо­нального банку України. А ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Укра­їні» від 05.04.2001 р. № 2365-ІІІ вказує, що реєстрацію політичних партій здійс­нює Міністерство юстиції України.

Таким чином, у законодавстві перед­бачено більш суворі вимоги до порядку державної реєстрації тих юридичних осіб, що здійснюють виключні види діяльності. До того ж, законодавець встановлює вимоги щодо обов’язковості закріплення в установчих документах виду діяльності, який планує здійснюва­ти юридична особа.

Вищенаведене дозволяє сформулюва­ти наступні висновки:

1) критерієм розмежування спеціаль­ної та загальної правоздатності юри­дичних осіб виступає мета діяльності останніх;

2) критерієм, що визначає виключну правоздатність юридичних осіб, є вид діяльності;

3) виключна правоздатність юридич­ної особи — це її здатність мати цивіль­ні права та обов’язки, які відповідають обраному виду діяльності;

4) в зв’язку із проведеним досліджен­ням, вважаємо, що виключна правоздат­ність є самостійним видом цивільної правоздатності, який слід закріпити у цивільному законодавстві.



ПРИМІТКИ

1. Гражданский кодекс Украинской ССР : науч.-практ. ком. / пер. с укр. ; И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук [и др.]. — К. : Политиздат Украины, 1981. — 669 с.

2. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. А. Довгерта. — К. : Укра­їнський центр правничих студій, 2000. — 336 с.

3. Цивільне право України : підруч. / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. — К. : Істина, 2003. — 776 с.

4. Цивільне право України : підруч. : у 2 т. / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фа - теевої, В. П. Яроцького. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — Т. 1. — 480 с.

5. Философский словарь / под. ред. И. Т. Фролова. — 6-е изд., перераб. и доп. — М. : Полит­издат, 1991.