joomla
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ПРОСТУПКІВ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА*
Юридична Україна

Іван Шемелинець,

здобувач Національного університету державної податкової служби України

У статті проводиться правовий аналіз нормативно-правових актів, які закріплюють адміністративні правопорушення у сфері соціального партнерства, виділяються проб­леми їх закріплення та реалізації.

Акцентується увага на необхідності реформування адміністративної відповідальності у цій сфері.

Ключові слова: соціальне партнерство, адміністративна відповідальність, колектив­ний договір, колективний спір.



У сучасних умовах державотворення в Україні дедалі більшої ваги набуває до­тримання норм права як необхідної скла­дової правової держави. Таке дотримання правових норм усіма учасниками право­відносин свідчить про достатній рівень розвитку суспільства та про те, що норма­тивні акти виконують свою роль.

Питання дотримання норм права у сфері соціального партнерства суб’єктами залишається одним із найпроблемніших у зв’язку з тим, що саме поняття соціаль­ного партнерства передбачає пошук ком­промісів, а реалізується воно шляхом по­ступок однієї сторони іншій з метою вирішення певних соціально-трудових питань. Соціальне партнерство — це су­купність норм, що регламентують відно­сини між соціальними партнерами — трудовими колективами найманих пра­цівників та їхніми представниками (про­фспілками та іншими представниками) і роботодавцями та їхніми представника­ми, а також між об’єднаннями вказаних суб’єктів щодо врегулювання трудових і соціально-економічних відносин у сфері застосування найманої праці й вирішен­ня колективних трудових спорів (кон­фліктів) [1].

Як і будь-які права, права суб’єктів со­ціального партнерства забезпечуються і охороняються державою шляхом закріп­лення юридичної відповідальності. В да­ній ситуації слід зазначити, що держава встановила за порушення норм законодав­ства у сфері соціального партнерства адмі­ністративну, кримінальну, дисциплінар­ну та деякою мірою і матеріальну відпо­відальність.

Адміністративна відповідальність є, на наш погляд, одним із напроблемніших видів юридичної відповідальності у сфері соціального партнерства.

Слід зауважити, що в Україні детально не проводились дослідження саме з цієї проблематики. Окремо досліджувалися взагалі проблеми адміністративної відпо­відальності такими видатними науковця­ми як В. Б. Авер’янов, В. К. Колпаков,

І. Б. Коліушко, Т. Коломоєць та іншими або окремо проблеми в цілому соціально­го партнерства: І. Я. Кисельов, Н. Б. Бо - лотіна, С. Запара та інші. Окремих на­укових досліджень щодо адміністра­тивної відповідальності у сфері соціаль­ного партнерства немає, що, безперечно, дає нам можливість детально дослідити вказані правовідносини і залишає поле для подальших наукових розвідок у цьо­му напрямі.

Метою цього дослідження є виявлення проблем встановлення саме адміністративної відповідальності за порушення законо­давства, яке регулює соціальне партнер­ство, а також формування пропозицій щодо удосконалення адміністративної від­повідальності суб’єктів соціально-трудових правовідносин.

У сучасних умовах адміністративна відповідальність є інструментом, за допо­могою якого здійснюється коригування поведінки окремих членів суспільства з метою досягнення максимального рівня організації та впорядкованості відносин у суспільстві [2].

Ухилення від участі в колективних переговорах*

можливість власнику підприємства шля­хом, наприклад, письмового повідомлен­ня дати згоду на початок колективних пе­реговорів, але фактично їх не бажаючи, ухилятися від адміністративної відпові­дальності за такі дії. Слід також зазначи­ти, що ухилення від участі можливе ли­ше в тому разі, якщо з вимогою про укла­дення колективного договору особи, які представляють працівників, звернулися до власника в межах строку, визначеному в законодавстві. Тому зрозуміло, що якщо особи, які представляють працівни­ків, з такою пропозицією до власника не зверталися, то ніякого ухилення бути не може.

Як показує практика, як правило, на підприємствах приватної форми власно­сті трудовий колектив не має достатніх можливостей звернутися до власника з такою пропозицією, а це означає, що власник не може нести відповідальність за ухилення від участі в колективних пе­реговорах. Що ж стосується строку, то звернення осіб, які представляють пра­цівників, до власника з такою пропози­цією в строки, які не обумовлені законо­давством, і відмова внаслідок цього власника від початку переговорів не мо­же розцінюватися як адміністративний проступок.

Наприклад, як було сказано, сторони розпочинають переговори за три місяці до закінчення строку дії колективного до­говору, угоди або у строки, визначені ци­ми документами. Якщо ж пропозиція бу­де подана, наприклад, за шість місяців до закінчення строку дії колективного дого­вору, і такий строк не був обумовлений в ньому, то відмова власника в цьому ви­падку від переговорів, на наш погляд, не може підпадати під ознаки діянь, перед­бачені ст. 411 КУпАП. Цією ж статтею визначається відповідальність за незабез­печення роботи відповідних комісій, які можуть брати участь у колективних пере­говорах. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про колективні договори і уго­ди» для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представ­ників сторін.

А ст. 11 цього ж Закону закріпила нор­му, за якою у разі виникнення розбіжнос­тей між сторонами переговорів щодо зміс­ту колективного договору створюється примирна комісія, яка має на меті вирі­шити дані розбіжності.

Оскільки ці комісії складаються із представників сторін, то неподання влас­ником чи трудовим колективом кандида­тур осіб, які будуть членами цих комісій, у строки, визначені законодавством, розцінюється як ухилення від участі в ко­лективних переговорах. Цікаво те, що строк, в який має бути створена примирна комісія, чітко визначений, а щодо робочої комісії такого строку в законодавстві не існує. Так, примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробни­чому рівні — у триденний, на галузевому чи територіальному рівні — у п’ятиден­ний, на національному рівні — у десяти­денний строк з моменту виникнення ко­лективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. Що ж стосується робочої комісії, то строк, у який вона створюється, визначається сторонами, що дає можливість власнику підприємства свідомо затягувати процес переговорів з метою ухилення від адмі­ністративної відповідальності.

За діяння, визначені у ст. 411 КУпАП, законодавець призначив адміністративну санкцію у вигляді штрафу в розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян. Така санкція, на наш погляд, є надто незначною, щоб ви­конувати каральну функцію, і не завдає значних негативних наслідків винним особам, а отже, не вчиняється достатній превентивний вплив на порушника.

Ненадання необхідної інформації контролю сторони зобов’язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.

За це діяння законодавець передбачив відповідальність у вигляді штрафу, у роз­мірі від одного до п’яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. Знову ж таки, ця санкція аж надто незначна. Як зазначає Т. Коломоєць, ст. 23 КУпАП пе­редбачає, що метою адміністративних стягнень, у тому числі й штрафів, є «ви­ховання особи, яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, в дусі додержан­ня законів, ... а також запобігання вчиненню нових правопорушень як са­мим правопорушником, так і іншими осо­бами», тобто адміністративні штрафи, спрямовані на досягнення загальнопре - вентивного, конкретно-превентивного та виховного ефекту. У зв’язку з цим досить логічно й обґрунтовано можна говорити про ефективність адміністративних штра­фів у трьох різних аспектах: загальнопре - вентивному, конкретно-превентивному та виховному. Ефективність адміністратив­них штрафів повинна визначатися щодо кожного аспекту, оскільки тільки так можна вивчити їх дійсну ефективність. Однак це зовсім не означає, що ефектив­ність штрафів є якоюсь середньою сумою показників за трьома напрямами. На­справді справу доводиться мати з трьома різними ефектами механізму впливу ад­міністративних штрафів [3].

Порушення умов колективного договору. Кваліфікація адміністративних проступків

Визнається адміністративним проступ­ком, відповідно до статті 412 КУпАП та­кож порушення чи невиконання умов ко­лективного договору та угоди. Проти - правність даного діяння, як і в поперед­ніх випадках, випливає зі змісту відпо­відних статей Закону України «Про ко­лективні договори та угоди» та норм Кодексу законів про працю України (да­лі — КЗпП України). Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівни­ків підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним ор­гану, так і для працівників підприємства, установи, організації. Слід зазначити, що в КЗпП України міститься безліч імпера­тивних вказівок про закріплення тих чи інших норм саме в колективному догово­рі. Так, наприклад, відповідно до ст. 97 цього Кодексу форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надба­вок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гаран­тійних виплат встановлюються підпри­ємствами, установами, організаціями са­мостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбаче­них законодавством, генеральною та га­лузевими (регіональними) угодами.

Отже, колективний договір як локаль­ний нормативно-правовий акт може міс­тити в собі надзвичайно багато взаємо - узгоджених вказівок і позицій, які сторо­ни, що підписали цей договір, повинні виконувати в повному обсязі.

Аналізуючи даний адміністративний проступок необхідно звернути увагу та­кож на проблему правильної кваліфікації протиправних діянь. Така проблема по­стає в тому випадку, коли діяння особи порушника підпадають під ознаки визна­чені не однією статтею, а кількома. З цьо­го приводу А. Берлач та О. Остроженко зазначають, що передумовами кваліфіка­ції адміністративних проступків скоріш за все можуть вважатися наступні:

а) фактична передумова — вчинення дій (бездіяльність), які мають зовнішні ознаки адміністративного делікту;

б) юридична передумова — наявність адміністративно-деліктної норми, котра передбачає відповідальність за вчинене посягання.

Лише поєднання обох названих перед­умов створює необхідне підґрунтя для здійснення кваліфікації адміністративно­го проступку [4].

Натомість В. К. Колпаков називає на­ступні передумови кваліфікації адміні­стративних деліктів:

а) всебічне, повне та об’єктивне вста­новлення всіх обставин справи;

б) точне, достовірне встановлення юри­дичного значення всіх фактичних обста­вин вчинених дій і порушника;

в) правильний вибір норми, з’ясування її змісту і значення [5].

Саму ж кваліфікацію А. Берлач і О. Ос - троженко визначали наступним чином:

1) під кваліфікацією адміністративного делікту слід розуміти встановлення і про­цесуальне закріплення тотожності юри­дично значущих ознак посягання ознакам делікту, передбаченого адміністративним законодавством;

2) доктринальний аспект кваліфікації адміністративного делікту виражається у здійсненні юридичної оцінки посягання громадянином або колективом, котрий не належить до суб’єктів адміністративної юрисдикції, уповноважених розглядати відповідні категорії справ;

3) як об’єктивні умови адміністратив­но-правової кваліфікації потрібно розгля­дати фактичне діяння, котре має зовніш­ні ознаки адміністративного делікту, а також наявність кореспондуючих адмі­ністративно-деліктних норм [6].

Отже, сутність кваліфікації полягає в тому, щоб визначити правильно, під які ознаки підпадають діяння порушника, якщо такі ознаки мають кілька адмініс­тративних проступків, з метою правиль­ного застосування до такого порушника адміністративних санкцій.

Нами уже аналізувався адміністратив­ний проступок, закріплений у ч. 1 ст. 41 КУпАП, а саме порушення строків випла­ти пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, і ми дійшли висновку, що таке порушення мо­же бути в тому випадку, якщо строки ви­плати заробітної плати були чітко вста­новлені у колективному договорі. При вчиненні посадовою особою таких про­ступків, її діяння можуть кваліфікувати­ся за двома статтями: за ч. 1 ст. 41 та за ст. 412 КУпАП.

Законодавець передбачив таку ситу­ацію і закріпив певні правила, які знай­шли своє відображення у ст. 36 КУпАП. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Але, якщо особа вчинила кілька ад­міністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопо­рушення з числа вчинених. Отже, якщо з вини посадової особи сталася затримка виплати заробітної плати, тобто порушен­ня строків її виплати, і якщо ці строки були встановлені у колективному догово­рі, або виплата заробітної плати не в пов­ному обсязі (тобто невиплата, наприклад, надбавок, визначених у колективному договорі), тоді притягати таку особу до ад­міністративної відповідальності слід за порушення чи невиконання колективного договору. Оскільки за таке діяння пе­редбачена більш сувора санкція, а саме штраф у розмірі від п’ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян, то ми вважаємо таке діяння більш серйозним. В такому разі нівелюється санкція, закріплена у ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Деякі вчені, зокрема В. Б. Авер’янов, аналізуючи дані адміністративні право­порушення, доходить висновку, що при­тягнення до адміністративної відпо­відальності за порушення, передбачені ст. 412 КУпАП, не має відношення до державного управління, оскільки його го­ловною метою є забезпечення виконання зобов’язань сторонами колективного до­говору або угоди. Навіть контроль у дано­му випадку здійснюється не органом ви­конавчої влади, а сторонами договору.

В. Б. Авер’янов також вважає, що ад­міністративна відповідальність у випад­ках, передбачених законом, може висту­пати засобом забезпечення виконання зобов’язань, які випливають із договорів та інших відносин, що не належать до державного управління [7].

А. Дутчак, посилаючись на те, що за по­рушення чи невиконання колективних до­говорів нести адміністративну відповідаль­ність може не лише власник підприємства, а й особи, які представляють профспілки або інші уповноважені трудовим колекти­вом органи, взагалі вважає, що законода­вець намагається методами адміністратив­ного права захистити неіснуючі інтереси та права, регулює відносини, які не належать до сфери державного управління, встанов­лює адміністративну відповідальність за неіснуючі обов’язки [8].

Порушення законодавства про вирішення колективних трудових спорів

Проаналізовані адміністративні про­ступки у сфері колективних трудових правовідносин залишаються дискусійни­ми з позиції необхідності встановлення за такі дії адміністративної відповідаль­ності. Слід також зазначити те, що ці діяння містить не лише Кодекс України про адміністративні правопорушення, а й Закон України «Про колективні договори та угоди», де абсолютно ідентично у стат­тях 17, 18, 19 закріплено склади адміні­стративних проступків, тобто два норма­тивні акти закріпили адміністративну відповідальність за однакові протиправні діяння.

На окрему увагу заслуговує характе­ристика адміністративних проступків у вигляді порушення законодавства про ви­рішення колективних трудових спорів. Слід зазначити, що відносини з приводу врегулювання колективних трудових спо­рів вирішуються Законом України «Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р. № 137/98-Вр. Відповідно до ст. 31 цього Закону особи, винні у виникненні колек­тивних трудових спорів (конфліктів), або які затримують виконання рішень при­мирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування чи їх посадових осіб, не­суть дисциплінарну, цивільно-правову, кримінальну або адміністративну відпові­дальність згідно із законодавством.

Слід зазначити, що в КУпАП відсутня норма, яка хоча б приблизно закріплюва­ла склад подібного адміністративного проступку, окрім, звичайно, ч. 1 ст. 41, в якій виділяється загальна дефініція «ін­ші порушення законодавства про працю». Визначення такого складу в Законі мало б означати, що такі дії є адміністратив­ним проступком, і за них, на думку зако­нодавця, повинна наставати адміністра­тивна відповідальність. Проте, якщо не вважати, що таке протиправне діяння підпадає під кваліфікацію ч. 1 ст. 41 КУпАП, то стає абсолютно незрозуміло, в якому вигляді буде застосовуватися ад­міністративна відповідальність, оскільки Закон не закріпив конкретної адміністра­тивної санкції. А раз так, то і не настає адміністративна відповідальність.

Як правильно вважає Я. Кінаш, що ко­ли відсутня сама подія, яка могла бути кваліфікована як адміністративне право­порушення (проступок), то виключається сам факт здійснення провадження у спра­ві про адміністративне правопорушення (проступок). У вказаному пункті зафіксо­вано положення і про те, що коли сама подія в дійсності була, але в діяннях осо­би відсутній склад адміністративного правопорушення (проступку), тобто в її діяннях відсутній хоч би один з елементів складу правопорушення (а це об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона діяння), тоді немає правопору­шення. В цьому випадку слід мати на увазі, що таке діяння або не передбачене законодавством України як адміністра­тивне правопорушення (проступок), або таке діяння (дія чи бездіяльність) вчине­не іншою особою [9].

Необхідно звернути увагу на те, в чому полягає протиправність даного діяння. На наш погляд, у цій ситуації проти­правність є надто надуманою, оскільки практично неможливо визначити особу, винну у виникненні колективного трудо­вого спору. Так, відповідно до ст. 6 Зако­ну колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих праців­ників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колектив­них вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло. А ст. 2 цього само­го Закону визначила, що вимоги найма­них працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальни­ми зборами (конференцією) найманих працівників або шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудово­го колективу підприємства, установи, ор­ганізації чи їх структурного підрозділу.

Цікавою та ще більш проблематичною, на наш погляд, є ч. 2 ст. 31 Закону.

Дана стаття визначила, що особи, які представляють інтереси сторін і які допус­тили порушення положень статей 5, 6, частин 1, 3, 4 і 5 ст. 9, ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 13, частин 3 та 4 ст. 16, частин 5, 8, 9 ст. 19, ч. 3 ст. 23, а також посадові особи, які допустили порушення положень ч. 2 ст. 5, ч. 4 ст. 16 Закону, притягаються до дисциплінарної або адміністративної від­повідальності згідно із законодавством.

Аналіз вказаних статей Закону, що за­кріплюють імперативні вказівки, за пору­шення яких може наставати адміністра­тивна відповідальність, дає нам можли­вість стверджувати, що лише кілька діянь, а саме неподання інформації сторо­нам колективного спору (ч. 1 ст. 9) та ухи­лення від примирних процедур (ч. 1 ст. 3) можуть визнаватися адміністративними проступками, скільки вони забезпечені відповідними адміністративними санкці­ями, визначеними в статтях 413 та 411 КУпАП. Усі інші наведені нами імпера­тивні норми не мають адміністративної санкції, а отже, не є адміністративними проступками. Оскільки ч. 2 ст. 31 Закону встановила, що за порушення цих імпера­тивних норм особи можуть притягатися до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності, то ми робимо висновок, що ці особи будуть скоріш за все нести дисциплінарну відповідальність.

Висновки

Отже, вказані проблеми, які є у сфері соціального партнерства, не можуть не впливати на стан соціально-трудових пра­вовідносин взагалі і на стан дотримання суб’єктами таких правовідносин імпера­тивних норм, забезпечених відповідною адміністративною санкцією зокрема. Ви­рішення цих проблем може проводитись, на наш погляд, у напрямі чіткого і не двозначного закріплення адміністратив­ної відповідальності у КУпАП шляхом: по-перше, визначення та закріплення вичерпного переліку діянь, які є адміні­стративними проступками у цій сфері;

по-друге, закріплення за такі діяння чіткої адміністративної санкції;

по-третє, враховуючи процес кодифі­кації та уніфікації законодавства про ад­міністративну відповідальність слід від­мовитись від закріплення адміністратив­ної відповідальності у інших нормативно - правових актах, а передбачити закріп­лення усіх складів адміністративних про­ступків, зокрема і у сфері соціального партнерства, в Кодексі України про адмі­ністративні правопорушення;

по-четверте, проаналізувавши застосу­вання адміністративної відповідальності у цій сфері, пропонуємо виключити із Ко­дексу діяння, які не є адміністративними правопорушеннями по своїй суті або за вчинення яких неможливо осіб притягну­ти до адміністративної відповідальності.


ПРИМІТКИ

1. Трудове право України : підруч. / за ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К. : Знан­ня : КОО, 2000. — С. 451.

2. Лук’янець Д. Теорія управління як концептуальне джерело інституту адміністративної відповідальності / Д. Лук’янець // Підприємництво, господарство та право. — 2005. — № 9. — С. 13.

3. Коломоець Т. Щодо ефективності адміністративних штрафів / Т. Коломоець // Право України. — 2001. — № 2. — С. 85—88.

4. Берлач А. Теоретичні проблеми кваліфікації адміністративного делікту / А. Берлач,

О. Остроженко // Право України. — 2007. — № 10. — С. 6—7.

5. Колпаков В. К. Адміністративне правопорушення в системі корупційних деліктів /

В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2002. — № 5. — С. 8—10.

6. Берлач А. Зазнач. праця. — С. 8.

7. Авер’янов В. Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / В. Б. Авер’янов. — К., 2003. — С. 367.

8. Дутчак А. Про адміністративну відповідальність сторін колективного договору / А. Дут- чак // Юридичний журнал. — 2004. — № 4.

9. Кінаш Я. Трансформація адміністративної відповідальності шляхом застосування спосо­бу імперативності / Я. Кінаш // Право України. — 2004. — № 5. — С. 140.

Иван Шемелинец. Административная ответственность за правонарушения в сфе­ре социального партнерства.

В статье проводится правовой анализ нормативно-правовых актов, которые закрепля­ют административные правонарушения в сфере социального партнерства, выделяют­ся проблемы их закрепления и реализации.

Акцентируется внимание на необходимости реформирования административной ответственности в этой сфере.

Ключевые слова: социальное партнерство, административная ответственность, коллективный договор, коллективный спор.

Ivan Shemelynets. The administrative responsibility for the delicts in the sphere of social partnership.

In the article analyzed legal acts that fix the administrative delicts at the sphere of social partnership, a problems of its fix and realization are separate.

Attention is accent to a necessary of reform administrative responsibility.

Key words: social parthnership, administrative responsibility, coHe^ive agreement, collective dispute.