Олександр Гетманцев,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри правосуддя

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича,

Максим Гетманцев,

Магістр права

В статті наголошується на винятковій важливості вирішення питання про межі дії норм цивільного процесуального права, що безпосередньо впливає на процедуру справед­ливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою за­хисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб і держави. В результаті проведеного дослідження автором було запропо­новано ряд змін до тексту чинного Цивільного процесуального кодексу України, що ма­ють оптимізувати як процес набрання чинності цивільним процесуальним законом, так і можливість його зворотної дії в часі.

Ключові слова: нормативно-правовий акт, цивільне процесуальне законодавство, нор­ма цивільного процесуального права, дія в часі, зворотна дія в часі.

Недосконалість законодавчого регулювання**

Час має досить важливе значення в ци­вільному процесі вже тому, що всі права й обов’язки суду та інших учасників су­дочинства мають строковий характер, здійснення окремих процесуальних дій також має обмеження і регламентацію в часі. Відомий французький теоретик пра­ва Ж.-Л. Бержель цілком справедливо стверджує, що право не може ігнорувати фактор часу, який первинно закладений як механізм запуску в дію його норматив­но-правових актів [1]. І хоча, з одного бо­ку, право повинно бути прогнозовано ста­більним, проте воно не може існувати поза часом, не залежати від його перебігу та спливу [2]. Та оскільки єдиним спосо­бом зовнішнього виразу та закріплення норм цивільного процесуального права є нормативно-правові акти (насамперед Цивільний процесуальний кодекс Украї­ни (далі — ЦПК), то варто погодитися з А. О. Мельниковим, який наголошує, що питання дії цивільного процесуального законодавства в часі — це питання про його життя як норми права [3].

Більше того, часовими межами обу­мовлюються такі важливі елементи дії нормативно-правових актів, як набрання законом чинності, припинення його дії, а також наявність зворотної сили, що є ва­гомою запорукою ефективного їх застосу­вання. На відміну від норм матеріального права, процесуальні норми більш дина­мічні, оскільки встановлюють процедуру розгляду справи і не стосуються мате­ріальної суті розглядуваного судом спору. Тому, на думку С. Я. Фурси, при внесенні змін до ЦПК України його норми мають застосовуватися в основному з моменту набрання ними чинності [4].

Водночас попри, здавалось би, достатню визначеність та законодавчу регламен­тацію всіх аспектів чинності та часових особливостей нормативно-правових актів у цивільному процесі, не може не приверта­ти уваги науковців суттєва непослідовність законодавця у визначенні основних момен­тів дії норм цивільного процесуального права у часі. Насамперед зауваження ви­кликає неповний зміст ч. 3 ст. 2 ЦПК України, де серед критеріїв дії цивільного процесуального закону виділено лише вчи­нення окремих процесуальних дій, розгляд та вирішення справи, тоді як такі важливі етапи застосування джерел цивільного процесуального законодавства, як пере­гляд судових рішень (розд. V ЦПК Украї­ни), виконання судового рішення (розд. VI ЦПК України) та судовий контроль за ви­конанням (розд. VII ЦПК України) штучно виключені зі сфери дії норм цивільного процесуального права.

Поряд із цим, не менше зауважень ви­кликає і ставлення законодавця до мож­ливості зворотної дії цивільного процесу­ального закону, формулювання якого закріплене в ч. 4 ст. 2 ЦПК України, че­рез недоліки законодавчої конструкції побічно декларує можливість зворотної сили положень цивільного процесуально­го законодавства на випадки, коли норма цивільного процесуального права вста­новлює більш широкі права, належні учасникам цивільного процесу.

Зважаючи на наведене метою даної на­укової статті є аналіз існуючих поглядів вітчизняних та іноземних науковців, а та­кож положень чинного цивільного проце­суального законодавства щодо часових меж реалізації норм цивільного процесу­ального права задля вироблення власних пропозицій з удосконалення нормативних джерел застосування цивільного процесу­ального законодавства. Для досягнення поставленої мети вважаємо за доцільне виділити такі завдання дослідження:

1) всебічний розгляд особливостей ча­сових меж дії тих джерел, які застосовую­ться в цивільному процесі нашої держави,

2) запропонувати авторські шляхи по­долання окремих колізійних моментів щодо чинності у часі цивільного процесу­ального закону.

Проблема визначення часових меж дії норм цивільного процесуального законодавства напрацювань у цій сфері. Зрозуміло, до дослідження цього питання неодноразово звертались провідні теоретики права та процесуалісти різних епох, яким, проте не вдалося досягти єдності в своїх науко­вих висновках. Тому і досі не вироблено цілісної узгодженої концепції, котра б ураховувала всі особливості та видозміни дії норми цивільного процесуального пра­ва в часі, в тому числі можливість їх зво­ротної дії. Але не варто заперечувати й позитивних досягнень у цій сфері, зроб­лених як вітчизняними, так і зарубіжни­ми науковцями [5]. За радянських часів питання чинності нормативно-правових актів досліджували такі вчені, як П. Ф. Єлісейкін [6], А. А. Мельников [7], Н. І. Ткачов [8] тощо.

Чимало дослідників цивільного проце­су і зараз приділяють увагу висвітленню окремих суперечливих питань щодо особ­ливостей дії у часі нормативно-правових актів, які регламентують процедуру від­правлення правосуддя у цивільних спра­вах. Зокрема В. В. Вандишев [9], М. А. Вікут [10], П. Я. Зейкан [11], B. В. Комаров [12], Д. Д. Луспеник [13], О. В. Підлубна [14], С. Я. фурса [15], C. І. Чернооченко [16], М. Й. Штефан [17], В. В. Ярков [18].

Згідно із енциклопедичними джерела­ми чинність закону — це обов’язковість застосування закону протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола фізичних та фізичних осіб [19]. То­му проблеми з’ясування особливостей дії норм цивільного процесуального права в часі були актуальними ще в дореволю­ційній Російській імперії, складовою час­тиною якої тривалий час була й наша держава. Так, А. X. Гольмстен стверджу­вав, що суд зобов’язаний вирішувати справи за існуючими на час розгляду за­конами [20]. Поділяли цю точку зору й інші дослідники цивільного процесу тих часів, такі як В. М. Гордон [21], М. І. Ма - лінін [22], Т. М. Яблочков [23] та ін. [24].

За радянських часів процесуалісти та­кож зробили свій внесок у розв’язання окресленого питання, хоча здебільшого вони зосереджували увагу виключно на обґрунтуванні доцільності існування зво­ротної сили діючих правових актів. За умов коли основні правила здійснення су­дочинства містилися в постійно змінюва­них і суперечливих підзаконних норма­тивних актах, була досить поширеною ситуація, коли питання, яке виникло у справі, не передбачалося жодними діючи­ми узагальненнями, розпорядженнями і постановами органів влади. Та подальші кодифікації цивільного процесуального законодавства майже повністю зняли це питання. А ось, за словами А. Г. Гойхбар - га, радянському процесу тривалий час був невідомий принцип, що закон зворот­ної сили не має; отже, суд повинен був за­стосовувати не ті нормативні положення, які діяли на момент виникнення відпо­відних правовідносин, а ті, які діяли на момент розгляду справи в тій чи іншій судовій інстанції [25].

У другій половині минулого століття теоретик права С. С. Алексеев сформулю­вав положення, згідно з яким основним і найважливішим серед вимірів меж дії нормативного акта є його дія в часі [26]. Ця теза вплинула на розуміння і співвід­ношення основних аспектів дії норми будь-якої галузі права таким чином, що, розглядаючи особливості дії правових норм права в часі, просторі і за колом осіб, переважна більшість дослідників різних галузей права основну увагу при­діляли саме висвітленню часових меж дії правових приписів [27]. Зустрічається по­дібне ставлення до цієї проблеми і в пра­цях учених-процесуалістів [28; 29].

На наш погляд, подібний підхід дещо звужує розуміння меж дії норм цивільно­го процесуального права і перешкоджає всебічному, комплексному дослідженню особливостей дії цієї норми на практиці. Адже ґрунтовний аналіз будь-якого пра­вового явища можливий лише в органіч­ному поєднанні всіх його багатоаспект - них проявів, у нашому випадку — дія норми цивільного процесуального права в часі, просторі і за колом осіб. Хрестома­тійно поширеним у наш час залишається формулювання, що норми цивільного процесуального права обов’язкові з мо­менту введення в дію закону, який їх містить [30; 31]. цПк України 1963 року не давав однозначної відповіді на питан­ня про часові межі дії норм цивільного процесуального права, закріплюючи ли­ше в ст. 3, що провадження в цивільних справах у судах України ведеться за ци­вільними процесуальними законами України, котрі діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуаль­них дій або виконання рішення суду. Майже дослівно відтворює це положення нині чинний ЦПК України, ч. 3 ст. 2 яко­го передбачає, що провадження в цивіль­них справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Але така, здавалось би, вичерпна нормативна регламентація вказаного пи­тання не призводить до усунення всіх спірних питань, пов’язаних з дією норми цивільного процесуального права в часі, оскільки не регламентує всіх аспектів ви­значення часових меж дії нормативних джерел цієї галузі права.

Зокрема, з одного боку, часові межі дії джерел застосування цивільного процесу­ального права полягають у тому, що про­вадження в цивільних справах ведеться відповідно до правила, закріпленого у ч. 3 ст. 2 ЦПК України. Проте, з іншого боку, ми поділяємо міркування О. В. Під - лубної, яка стверджує, що закріплене в ч. 3 ст. 2 ЦПК України положення (відпо­відно до якого провадження в цивільних справах здійснюється згідно із законами, чинними на час вчинення окремих проце­суальних дій, розгляду і вирішення спра­ви) не враховує важливого етапу праворе - алізації — виконання судових рішень (розд. VI ЦПК України) [32]. Автор слуш­но наголошує на винятковій важливості для належного правозастосування не ли­ше своєчасно ухвалити справедливе і не - упереджене рішення, а й належним чи­ном виконати його приписи, що також залежить від чинності цивільного проце­суального закону. Поряд із цим, на наш погляд, цей перелік варто також допов­нити іншими стадіями цивільного проце­су — переглядом судових рішень (розд. V ЦПК України) та судовим контролем за їх виконанням (розд. VII ЦПК України), здійснення яких також перебуває у безпо­середньому зв’язку з тим нормативно - правовим актом, що діє на момент їх вчи­нення.

Тому вважаємо за доцільне викласти зміст ч. 3 ст. 2 ЦПК України в такій ре­дакції: «Провадження в цивільних спра­вах ведеться відповідно до цивільних про­цесуальних законів, які діють під час розгляду та вирішення справи, здійснен­ня окремих процесуальних дій, перегляду та виконання судових рішень, а також судового контролю за виконанням».

Поряд із цим, можливе і відтерміну­вання чинності окремих положень цивіль­ного процесуального закону в часі. Так, ст. 1 Прикінцевих і перехідних положень ЦПК України передбачила, що цей Ко­декс набирає чинності 01.01.2005 р., але не раніше набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

Таке законодавче регулювання було ціл­ком виправданим і зумовлювалося суттє­вими змінами, яких зазнав цивільний процес внаслідок прийняття нового ЦПК України. Зокрема йдеться про вилучені з тексту цивільного процесуального законо­давства положення, які регулювали роз­гляд і вирішення спорів, що випливали з адміністративних правовідносин. Відсут­ність подібної вказівки могла б призвести до ситуації, в якій суди вимушені були би відмовляти в прийнятті заяв із адмініс­тративних правовідносин, а Кодексу ад­міністративного судочинства, який би ре­гулював відповідні питання, ще не було прийнято. Це, безумовно, порушило б ви­моги Конституції України, яка в ст. 55 га­рантує, що права і свободи людини захи­щаються судом.

Припинення дії процесуальної норми ємо цю вже загальновизнану позицію [34; 35; 36].

Як вірно вказують вітчизняні процесу­алісти М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник, як­що під час провадження у справі деякі норми цивільного процесуального закону змінилися, то суд зобов’язаний застосову­вати норми нового нормативно-правового акта, незалежно від часу відкриття про­вадження у справі. При цьому всі проце­суальні дії, здійсненні до зміни закону, будуть зберігати свою юридичну силу, і їхнього повтору з мотивів зміни законо­давства не потребується. Таким же чином слід вчиняти судам вищестоящих інстан­цій. При перегляді судового рішення, яке ухвалене до зміни (або прийняття) зако­нодавства, процесуальні дії суду та учас­ників процесу аналізуються з огляду на ті процесуальні норми, що були чинними на час їх вчинення, а свій висновок у справі ці суди вже роблять за правилами нового ЦПК [37].

Поряд із цим, доцільною видається і практика, коли цивільні процесуальні правовідносини, що мають триваючий ха­рактер, розпочалися під час дії поперед­ніх правил судочинства (за ЦПК України 1963 р.), а завершуються відповідно до вимог нового цивільного процесуального законодавства. Наприклад, п. 10 Прикін­цевих і перехідних положень ЦПК Украї­ни закріплює, що судові рішення, які ухвалені судом першої інстанції до на­брання чинності цим Кодексом і не набра­ли законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку без подання зая­ви про апеляційне оскарження за умови, що строк апеляційного оскарження, згід­но з ЦПК України 1963 року, ще не закінчився. Такий порядок пов’язаний з тим, що цивільний процесуальний закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам ци­вільного процесу, не має зворотної дії в часі (п. 4 ст. 2 ЦПК України). А пристосу­вання до нової процедури (заява про апе­ляційне оскарження) не на початкових стадіях розгляду і вирішення цивільної справи по суті, безумовно, призведе до зай­вих ускладнень для суду та учасників ци­вільного процесу.

Ми погоджуємось з О. В. Підлубною, яка стверджує, що таке правило поширен­ня дії нової процесуальної норми на роз­гляд і вирішення цивільних справ, що ви­никли під час дії попередньої, базується на тому, що нова цивільна процесуальна норма покликана забезпечити більш досконалий порядок здійснення правосуддя, ніж попередня [37]. Тим більше, що віт­чизняне законодавство розвивається в на­прямі спрощення судової процедури для максимально ефективного захисту невиз­наних, оспорених чи порушених прав і свобод фізичних, юридичних осіб і держа­ви без затягувань і зволікань у відправ­ленні правосуддя. На цьому прямо наго­лошує Концепція вдосконалення судів - ництва для утвердження справедливого суду в Україні (абз. 3 п. 2 розд. II).

Зворотна сила закону

Інше суперечливе питання, що потре­бує негайної регламентації — це пробле­ма зворотної сили цивільного процесуаль­ного закону, що застосовується при розгляді та вирішенні по суті цивільних справ. Серед теоретиків права до ви­рішення цього питання звертався Н. Не - новські, який зауважив, що ретроактив­на дія чи зворотна сила правової норми передбачає застосування у випадках, кот­рі відбулися до прийняття юридичного джерела, що її містить, адже передбачені в гіпотезі норми юридичні факти могли мати місце і в минулому, до прийняття нормативного акта [39].

Закон діє на майбутній час, тому він не застосовується до тих правовідносин, які виникли до введення його в дію. Це один з принципів права, закріплених у Консти­туції України (ст. 58) — закони та інші нормативно-правові акти не мають зво­ротної сили в часі. Але, як зазначає Є. О. Харитонов, у випадках, коли про це прямо вказано в законі, він має зворотну силу [40]. У сфері цивільно-правових від­носин це означає, що необхідно застосову­вати закон, який діяв на момент виник­нення матеріально-правового відношення, яке розглядається судом, хоча до моменту розгляду справи судом цей закон уже був скасований чи змінений. У сфері цивіль­них процесуальних відносин питання ви­рішується дещо по-іншому.

Насамперед, звернімося до цивільного процесуального законодавства. Аналіз положень ЦПК 1963 року свідчить, що норми цивільного процесуального права зворотної сили не мали (ст. 3 ЦПК Украї­ни). Природно, що таке твердження знай­шло своє відображення і в переважній більшості теоретичних джерел з цивіль­ного процесуального права [42; 42; 43; 44]. Зворотної сили цивільний процесу­альний закон, як правило, не має, але до­пускаються винятки.

Чинний ЦПК України інакше регла­ментує це питання. Зокрема в ч. 4 ст. 2 передбачається досить суперечливе поло­ження, зміст якого зводиться до того, що закон, який установлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учас­никам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Нова редакція цього твердження, на жаль, не дає відповіді на запитання, як бути з тим новим законом, який розши­рює вже існуючі права, чи, навпаки, на­дає нових прав — він матиме зворотну си­лу? Тобто закон, який міститиме нові права та обов’язки, що не підпадають під наведений у ч. 4 ст. 2 ЦПК України пере­лік, буде мати зворотну дію? Або ж, мож­ливо, законодавець вирішив (щоб не ви­никало тлумачень ЦПК України за аналогією з кримінальним правом) спе­ціально обумовити, що навіть пом’якшу­ючі новели зворотної сили не мають, тоді як усі решта не наділені нею взагалі.

Єдиним способом, який, на наш погляд, дозволяє усунути цю неузгодженість, є од­нозначне закріплення в тексті ЦПК Украї­ни положення, що цивільний процесуаль­ний закон зворотної сили не має. Та, враховуючи той факт, що в окремих випад­ках нормативно-правовим актом вищої юридичної сили або більш пізньої дати прийняття може бути застосована норма, що матиме зворотну силу, вважаємо, що

Ч. 4 ст. 2 ЦПК України варто викласти в такій редакції: «Цивільний процесуальний закон не має зворотної сили, окрім випад­ків, прямо передбачених у нормативно­правовому акті».

Висновки і пропозиції

Отже, питання визначення меж дії нор­ми цивільного процесуального права в ча­сі мають неабияке значення для всієї про­цедури справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення ци­вільних справ з метою захисту поруше­них, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридич­них осіб і держави. Задля усунення не- узгодженостей чинного цивільного проце­суального закону в питаннях часових меж дії цивільного процесуального закону про­понуємо внести наступні зміни до тексту окремих статей ЦПК України, а саме:

1) ч. 3 ст. 2 ЦПК України: Дія в часі норми цивільного процесуального права полягає в тому, що провадження в ци­вільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, які діють під час розгляду та вирішення справи, здійснення окремих процесуаль­них дій, перегляду та виконання судових рішень, а також судового контролю за ви­конанням;

2) ч. 4 ст. 2 ЦПК України: Цивільний процесуальний закон не має зворотної си­ли, окрім випадків, прямо передбачених у нормативно-правовому акті.

ПРИМІТКИ

1. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель ; под общ. ред. В. И. Даниленко ; пер. с фр. — М. : NOTA BENE, 2000. — С. 196—197.

2. Pound R. Integration of Legal History / R. Pound. — W. d/c. — 1923. — P. 1.

3. Мельников A. A. Советский гражданский процессуальный закон / А. А. Мельников. — М. : Наука, 1973. — С. 140.

4. Фурса С. Я. Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. ком. : у 2 т. / С. Я. Фурса, Є. I. Фурса, С. В. Щербак ; за заг. ред. С. Я. Фурси. — Т. 1. — К. : Видавець Фур­са С. Я. ; КНТ, 2006. — С. 21.

5. Бержель Ж.-Л. Зазнач. праця. — С. 28.

6. Елисейкин П. Ф. Гражданские процессуальные правоотношения / П. Ф. Елисейкин. — Ярославль : Изд-во ЯрГУ, 1975.

7. Мельников A. A. Зазнач. праця. — С. 140.

8. Ткачев Н. И. Эффективность гражданских процессуальных норм и качество правосудия /

Н. И. Ткачев // Проблемы совершенствования правосудия по гражданским делам. — Яро­славль : ЯрГУ, 1985.

9. Вандышев В. В. Гражданский процесс: учеб.-метод. пособ. / В. В. Вандышев, Д. В. Дер­нова. — СПб. : Питер, 2001.

10. Викут М. А. Гражданский процесс России : учебник / М. А. Викут, И. М. Зайцев. — М. : Юристъ, 1999.

11. Зейкан П. Я. Захист у цивільній справі: наук.-практ. ком. / Я. П. Зейкан. — 3-те вид. — К. : КНТ, 2010.

12. Гражданский процесс : учебник / под ред. В. В. Комарова. — X. : ООО «Одиссей», 2001. — С. 23.

13. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції / М. I. Балюк, Д. Д. Луспеник. — X. : Харків юридичний, 2008. (Серія «Судова практика».)

14. Підлубна О. В. Норма цивільного процесуального права: поняття, межі дії та реаліза­ція в цивільному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О. В. Підлубна. — К., 2007. — С. 16.

15. Фурса С. Я. Зазнач. праця. — С. 21.

16. Чернооченко С. I. Цивільний процес України : навч. посіб. / С. I. Чернооченко. — К. : Центр навчальної літератури, 2004.

17. Штефан М. Й. Цивільний процес : навч. вид. — К. : Ін Юре, 2001.

18. Гражданский процесс : учебник / отв. ред. проф. В. В. Ярков. — М. : БЕК, 1999.

19. Сучасна правова енциклопедія / О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М. Онищенко [та ін.] ; за заг. ред. О. В. Зайчука ; Ін-т законодавства ВР України. — К. : Юрінком Інтер, 2009.

20. Гольмстен A. X. Учебникъ русскаго гражданского судопроизводства / A. X. Гольмстен. — 4-е изд., перераб. — С.-Петербург : Типография М. Меркушера, 1907. — С. 222.

21. Гордон В. М. Понятие процесса в науке гражданского судопроизводства (Вступитель­ная лекция) / В. М. Гордон. — Ярославль, 1901. — С. 4.

22. Теория гражданского процесса / под ред. М. И. Малинина. — Вып. 1. — О. : Типогра - фія П. А. Зеленаго, 1881. — С. 18—19.

23. Яблочковъ Т. М. Учебник русского гражданского судопроизводства / Т. М. Яблочков. — Ярославль : Книгоизд-во I. К. Гассанова, 1912. — С. 23.

24. Техника гражданского процесса: Применительно к Гражданскому процессуальному ко­дексу РСФСР / под ред. Г. Рындзюнского. — 3-е пересм. изд. — М. : НКЮ РСФСР, 1929. — С. 134.

25. Гойхбарг А. Г. Курс гражданского процесса / А. Г. Гойхбарг. — М. : Государственное издательство, 1928. — С. 122—123.

26. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1982. — Т. 2. — С. 238.

27. Шелютто М. Л. Действие во времени отдельных норм семейного законодательства / М. Л. Шелютто // Проблемы современного гражданского права. — М. : Городец, 2000. — С. 347.

28. Ткачев Н. И. Зазнач. праця. — С. 44.

29. Вандышев В. В. Зазнач. праця. — С. 18.

30. Викут М. А. Зазнач. праця. — С. 21.

31. Штефан М. Й. Зазнач. праця. - С. 19.

32. Підлубна О. В. Зазнач. праця. — С. 11—12.

33. Мельников А. А. Зазнач. праця. — С. 143.

34. Викут М. А. Зазнач. праця. — С. 21.

35. Гражданский процесс : учебник / под ред. В. В. Комарова. — X. : ООО «Одиссей», 2001. — С. 15.

36. Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. ком. / за ред. В. В. Комарова. — X. : Одіссей, 2001. — С. 115.

37. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. — X. : Харків юридичний, 2008. — С. 27. (Серія «Судова практика».)

38. Підлубна О. В. Норма цивільного процесуального права: поняття, межі дії та реаліза­ція в цивільному судочинстві : дис. ... канд. юрид. наук. : 12.00.07 / О. В. Підлубна. — К., 2007. — С. 116.

39. Неновски Н. Право и ценности / пер. с болг. ; вступ. ст. и пер. В. М. Сафронова ; под ред. В. Д. Зорькина. — М. : Прогресс, 1987. — С. 148.

40. Гражданское и семейное право : учеб.-практ. справ. / под ред. Е. О. Харитонова. — X. : ООО «Одиссей», 2000. — С. 43—44.

41. Гражданский процесс : учебник / отв. ред. проф. В. В. Ярков. — М. : БЕК, 1999.

42. Елисейкин П. Ф. Зазнач. праця.

43. Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. ком. / за ред. В. В. Комарова. — X. : Одіссей, 2001. — С. 115.

44. Чернооченко С. І. Зазнач. праця. — С. 24.

Гетманцев Александр, Гетманцев Максим. Действие во времени нормативно-пра­вовых актов, что применяются судом при осуществлении правосудия в граждан­ских делах.

В статье акцентируется внимание на чрезвычайной важности решения вопроса о пред­елах действия норм гражданского процессуального права, что непосредственно влияет на процедуру справедливого, непредвзятого и своевременного рассмотрения и разреше­ния гражданских дел с целью защиты нарушенных, непризнанных либо оспариваемых прав, свобод и интересов физических лиц, юридических лиц и государства. В результа­те произведенного исследования автором был предложен ряд изменений к тексту дей­ствующего Гражданского процессуального кодекса Украины, которые должны оптими­зировать как процесс вступления в силу гражданского процессуального закона, так и возможность его обратного действия во времени.

Ключевые слова: нормативно-правовой акт, гражданское процессуальное законода­тельство, норма гражданского процессуального права, действие во времени, обратное действие во времени.

Getmantsev Oleksandr, Getmantsev Maksym. The action in time normative — legal acts those are using during civil procedure in civil cases by court.

In article the attention is focused on extreme importance of the decision of a question on action limits of norms of the civil procedural law that directly influences procedure of fair, unbiased and timely consideration of civil cases for the purpose of protection of the not recognised or challenged rights, freedoms and interests of human beings, legal bodies and the state. As a result of the made research by the author it was offered a number of changes to the text of the operating Civil procedural code of Ukraine which should optimise both process of coming into force of the civil procedural law, and possibility of its return action in time. Key words: normative-legal act, civil procedural law, norm of civil procedural law, action in time, reverse action in time.