joomla
ВИМОГИ ДО УГОД ТА ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВИНИКАЄ МІЖНАРОДНЕ ОБТЯЖЕННЯ РУХОМОГО ОБЛАДНАННЯ*
Юридична Україна

Ганна Цірат,

Кандидат юридичних наук,

Доцент кафедри правознавства Університету сучасних знань

 

Оскільки одним з основних видів угод, за якими здійснюється придбання авіаційного об­ладнання, є договір купівлі-продажу, автор аналізує вимоги до нього згідно з Конвенцією, виконання яких дозволить реєстрацію міжнародного обтяження, що розглядається як механізм захисту кредиторами своїх прав.

Ключові слова: боржник, ідентифікація обладнання, кредитор, міжнародне обтяжен­ня, письмова форма, право розпорядження.


В Кейптауні в листопаді 2001 р. було відкрито до підписання Конвенцію про міжнародні гарантії стосовно рухомого об­ладнання (далі — Конвенція) та Протокол щодо авіаційного обладнання (далі — Протокол), за якими виникають міжна­родні обтяження. Серед країн, що підпи­сали Конвенцію, була й Україна.

Незважаючи на те, що Конвенція під­писана 9 років тому, в Україні не здій­снено жодного дослідження або публіка­ції стосовно необхідності та/або доціль­ності для України її ратифікації [1]. За­галом активне вивчення та аналіз Кон­венції здійснюються в США, Великобри­танії та країнах Європейського Союзу.

Майже всі українські авіакомпанії здійснюють перевезення пасажирів та вантажів на літаках іноземного вироб­ництва, вартість яких дуже висока [2]. Тобто в тому чи іншому вигляді україн­ські підприємства стикаються з пробле­мою пошуку фінансування для здійснен­ня транзакцій. Основним завданням цієї статті є аналіз вимог — імперативних та диспозитивних, встановлених Конвен­цією до договорів купівлі-продажу, щоб на їх підставі можна було зареєструвати міжнародне обтяження.

Імперативні вимоги

Конвенція встановлює формальні (не­обхідні та достатні) вимоги до угоди та договорів купівлі-продажу та договору умовного продажу, на підставі яких мо­же виникнути міжнародне обтяження. Як наголошується в Коментарі до Кон­венції, встановлення цих вимог надає можливість розглядати виникнення міжнародного обтяження автономно від вимог національного законодавства, тоб­то міжнародне обтяження виникає у ви­падку виконання всіх вимог Конвенції та Протоколу, навіть якщо за національ­ним законодавством ці вимоги є недо­статніми для реєстрації національного обтяження [3]. Проте ця автономність не означає, що національне право не може бути застосоване взагалі, оскільки чи існує угода або договір, чи є вони дійсни­ми, чи мали сторони право їх укладати тощо визначається застосовним правом.

Угода або договір купівлі-продажу по­винні укладатися в письмовому вигляді. Поняття «письмовий» є достатньо широ­ким за визначенням Конвенції, що надає можливість застосувати його до будь - якого електронного повідомлення. У ви­падку узгодження угоди в електронній формі Конвенція вимагає можливості в подальшому відтворити її в матеріальній формі та «розумним» чином вказати на згоду особи, що її надіслала. На думку Френка Полка, договір буде вважатися укладеним, якщо він підписаний та на­правлений іншій стороні [4].

Угода або договір купівлі-продажу по­винні стосуватися обладнання, яким має повноваження розпоряджатися заставо­давець, продавець або потенційний про­давець та лізингодавець. У російському офіційному тексті Конвенції замість «пов­новаження розпоряджатися» (power to dispose) використовується термін «право розпоряджатися». Використання понят­тя «право розпоряджатися» замість «пов­новаження розпоряджатися» безумовно звужує смисл, який укладачі Конвенції вкладали в поняття «power to dispose». Поняття «розпоряджатися» стосується розпорядження у будь-якій формі, по­в’язаного з повноваженням та відпо­відним правочином між боржником та кредитором чи у формі надання забезпе­чувальної угоди, угоди з продажу з ре­зервуванням титулу власника або лізин­гу, чи у формі здійснення договору купівлі-продажу. На нашу думку, «пов­новаження розпоряджатися» (power to dispose) є значно ширшим, ніж «право розпоряджатися» та стосується всіх ви­падків, коли відповідно до застосовного права або Конвенції кредитор має мож­ливість здійснити розпорядження, яке є зобов’язуючим для власника, навіть як­що власник не вповноважував на це кре­дитора, оскільки кредитор може пред­ставляти собою агента, що діяв з пере­вищенням наданих йому повноважень, або згідно з іншими підставами розпоря­дження може вважатися здійсненим правомірно. Так, наприклад, відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно від­чужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бу­ти витребуване у нього. Стаття 388 ЦК України встановлює виключні підстави, що дають право власнику витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно:

(1) було загублене власником або осо­бою, якій він передав майно у володіння;

(2) було викрадене у власника або осо­би, якій він передав майно у володіння;

(3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володін­ня, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто продаж майна агентом, що діяв з перевищенням наданих йому повнова­жень, у тому випадку, коли набувач не знав та не міг знати про таке перевищен­ня повноважень, та подальша реєстрація міжнародного обтяження на підставі та­кого продажу буде розглядатися як пра­вомірне виникнення обтяження.

Угода або договір купівлі-продажу по­винні ідентифікувати обладнання відпо­відно до вимог Протоколу. Протокол ви­значає, що обладнання ідентифікується за серійним номером виробника, наймену­ванням виробника та моделлю обладнан­ня (наприклад, літак марки Боїнг 737-500, серійний номер виробника 28062). Мож­ливість ідентифікації обладнання є клю­човим питанням, оскільки реєстр міжна­родних обтяжень побудований на можли­вості ідентифікації саме обладнання, а не боржника. На противагу зазначеному деякі національні реєстри побудовані на можливості одночасної ідентифікації борж­ника і обладнання. Так, наприклад, в Україні згідно з Порядком ведення Дер­жавного реєстру обтяжень рухомого май­на, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 830, заява про реєстрацію національно­го обтяження повинна містити відомості про боржника та обтяжувача, дані про підставу виникнення обтяження та його опис, опис рухомого майна, достатній для його ідентифікації, відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужува­ти предмет обтяження. У випадку бажан­ня третьої особи отримати підтвердження щодо наявності обтяження рухомого май­на вона повинна повідомити реєстродер - жателю реєстраційні дані предмета обтя­ження; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код боржника—юри­дичної особи або прізвище, ім’я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер, якщо боржник є фізичною особою. У випадку відсутності перелічених даних український реєстро - держатель відмовляється надати витяг з Реєстру обтяжень рухомого майна. Така сама ситуація існує в Україні щодо отри­мання витягу з реєстру іпотек. Зрозуміло, що встановлення такої кількості даних, які повинні бути повідомленими, обмежує можливість третьої особи дізнатися про реальний стан майна в національних реє­страх.

Забезпечувальна угода повинна визна­чати зобов’язання, що забезпечується, проте не повинна містити вказівок на су­му або максимальну суму забезпечення, тобто загальний опис основного зобов’я­зання є достатнім для виконання цієї ви­моги Конвенції, оскільки зазначення максимальної суми забезпеченого зобо-
в’язання є часто непрактичним або неба­жаним для сторін. Під непрактичністю розуміється неможливість вирахувати точну суму порушеного зобов’язання, яке остаточно визначається на момент його задоволення і може включати:

(1) відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження;

(2) сплату процентів і неустойки;

(3) сплату основної суми боргу;

(4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов’язання або умов обтяження;

(5) відшкодування витрат на утриман­ня і збереження предмета обтяження.

До того ж часто забезпечуються май­бутні зобов’язання, точну вартість яких наперед буває важко визначити. Вимога про суму зобов’язання буде спонукати кредитора вказувати максимально мож­ливу суму вимог, що є небажаним для боржника. Оскільки головною метою ре­єстру міжнародних обтяжень є попере­дження третіх осіб власне про наявність обтяження, а не про його суми, такі тре­ті особи, при бажанні, можуть звернути­ся безпосередньо до боржника та дізна­тися про суму зобов’язання на момент запиту. До того ж, за визначенням Кон­венції «угода про забезпечення виконан­ня зобов’язання означає угоду, за якою заставодавець передає або погоджується передати заставодержателю будь-яке право (включаючи право власності) на обладнання в порядку забезпечення ви­конання будь-якого існуючого або май­бутнього зобов’язання заставодавця або третьої особи». Зазначене визначення посилається на будь-яке існуюче або майбутнє зобов’язання, яке не обов’яз­ково може мати грошовий характер.

Диспозитивні вимоги

Конвенція встановлює імперативні ви­моги тільки щодо форми угоди або дого­вору купівлі-продажу, а не щодо їх зміс­ту. В якості диспозитивних вимог до змісту угоди або договору купівлі-прода - жу можна віднести правила ст. 11 Кон­венції, яка передбачає право боржника та кредитора узгодити в письмовому ви­гляді перелік обставин, що створюють невиконання зобов’язання або інші під­стави для виникнення у кредитора прав на застосування засобів захисту. У тому випадку, коли угода або договір купівлі - продажу не містить таких обставин, що на практиці зустрічається дуже рідко, Конвенція для цілей статей, що встанов­люють засоби захисту кредитора, визна­чила поняття невиконання зобов’язання як таке, що значною мірою позбавляє кредитора того, на що він вправі був би сподіватися за угодою або договором ку - півлі-продажу.

Під невиконанням зобов’язання борж­ником може розглядатися нездійснення платежу протягом строків, встановлених в угоді або договорі купівлі-продажу. Проте таке порушення коментаторами Конвенції розглядається як незначне з точки зору вимог п. 2 ст. 11. Вони вва­жають, що прострочення платежу зага­лом не розглядається як суттєве невико­нання, якщо з положень угоди не ви­пливає, що кредитор приділяє особливу увагу пунктуальності платежів або про­строчення платежу є значним, тривалим або навмисним [б]. В якості суттєвого по­рушення розглядається невиконання ви­моги про страхування обладнання або його підтримання в належному техніч­ному стані.

Іншою вимогою Конвенції до змісту угоди або договору купівлі-продажу можна розглядати наявність у ній або будь-якому іншому документі, який по­в’язаний з цією угодою або договором, згоди боржника на здійснення кредито­ром засобів захисту, які передбачені Конвенцією (статті В, 9, 12, 13) та стат­тею IX Протоколу:

(1) забезпечення позову кредитора у формі збереження обладнання та його вартості; передачу обладнання у володін­ня, під контроль або на зберігання; забо­рону змінювати місцезнаходження об­ладнання, передачу обладнання в лізинг, в управління з використанням доходів від цього, якщо це прямо узгоджено кре­дитором та боржником, про продаж та використання виручки з цього тощо;

(2) можливість для кредитора добива­тися дереєстрації літака; прийняти у во­лодіння обладнання або установити над ним контроль; вивезти та фізично пере­містити обладнання з території, на якій воно знаходиться; продати або передати в лізинг обладнання; інкасувати або отри­мати будь-які доходи та прибутки, що утворюються в результаті управління або використання обладнання. Право креди­тора дереєструвати літак розглядається практиками як одне з найважливіших досягнень Конвенції [б].

Якщо кредитор бажає реалізувати пра­во, передбачене Конвенцією щодо переда­чі обладнання в лізинг або управління, або право продажу такого обладнання та використання виручки від продажу, як убачається з Протоколу, він повинен мати письмову згоду боржника на такі дії. Така письмова згода може бути включеною як відповідне застереження до угоди.

Кредитор та боржник вправі домови­тися про неможливість застосування су­дом ст. 13(2) Конвенції, яка засвідчує право суду встановити для кредитора ре­жим здійснення забезпечувальних захо­дів, передбачених Конвенцією. Виходя­чи з зазначеного, кредитор, як правило, включає в угоду застереження щодо за­борони для суду при розгляді заяви кре­дитора про здійснення забезпечувальних заходів встановлювати режим здійснен­ня таких заходів. Зазначене право дозво­ляє сторонам угоди впливати на процесу­альні норми країни розгляду спору.

Дереєстрація та фізичне переміщення або вивіз обладнання може здійснювати­ся кредитором у випадку наявності попе­реднього письмового погодження інших кредиторів, що мають міжнародні обтя­ження, зареєстровані раніше обтяження кредитора.

За відсутності такої згоди боржника кредитор зможе скористатися тільки першою групою засобів захисту, передба­чених Конвенцією (статті 8 та 9), які є імперативними та не можуть змінювати­ся сторонами.

Конвенція дозволяє сторонам угоди в будь-який час (тобто як у момент укла­дання угоди, так і пізніше шляхом під­писання відповідних доповнень або змін) відмовитися від застосування засобів за­хисту прав кредитора, тобто:

(1) сторони в своїх правовідносинах у випадку невиконання боржником зобо­в’язання повинні діяти розумним у ко­мерційному відношенні чином;

(2) кредитор, який є заставодержате - лем, у випадку бажання продати або пе­редати в лізинг обладнання повинен по­передити всіх заінтересованих сторін, включаючи боржника;

(3) у випадку отримання грошових коштів від продажу обладнання або зда­вання його в лізинг вони спрямовуються на покриття суми забезпечених зобов’я­зань та за наявності залишку поверта­ються боржнику;

(4) суд може задовольнити заяву кре­дитора про перехід права власності на за­ставлене обладнання у випадку відповід­ності принципу співрозмірності, встанов­леного Конвенцією;

(5) боржник або будь-яка заінтересо­вана особа не можуть бути позбавлені права погасити повністю заборгованість перед кредитором до моменту продажу ним обладнання.

Конвенція дозволяє сторонам додатко­во узгодити будь-які інші засоби захисту, допустимі згідно з застосовним правом, якщо такі додаткові заходи не порушу­ють імперативних норм Конвенції.

Протокол зазначає, що сторони в угоді або договорі купівлі-продажу вправі узго­дити застосовне право, відповідно до яко­го повинні регулюватися повністю або частково (в такому разі в якій частині) їх договірні права та обов’язки. Сторони вправі узгодити в письмовому вигляді не - застосування до них положень Протоколу, що стосуються засобів захисту у випадку неспроможності боржника. Також сторо­ни в угоді або договорі купівлі-продажу вправі узгодити строк, за який кредитор повинен повідомити в письмовому вигляді всіх заінтересованих осіб про продаж або передачу обладнання в лізинг. Якщо та­кий строк сторонами не узгоджений, за­стосовується 10-денний термін, встановле­ний Протоколом.

Ні Конвенція, ні Протокол не забороня­ють кредитору та/або боржнику укладати угоду або договір купівлі-продажу або ре­єструвати міжнародне обтяження через своїх агентів, довірителів або інших пред­ставників. У такому разі така особа (агент, довіритель або інший представник) може заявляти про наявність саме в неї прав та гарантій згідно з Конвенцією.

Висновки

Ратифікація Україною Конвенції по­винна мати наслідком як вивчення укра­їнськими правниками механізмів засто­сування Конвенції, так і внесення законодавцем певних змін до чинного за­конодавства України (застосування за­пропонованих принципів ідентифікації обладнання та літаків, скасування для національних реєстрів вимоги про зазна­чення вартості забезпеченого зобов’язан­ня, встановлення специфічних істотних умов щодо договорів продажу авіаційно­го обладнання та літаків).

 

ПРИМІТКИ

1. Шереметьєва Є. Т. Теоретичні та методологічні основи дослідження повітряного права України / Є. Т. Шереметьєва // Юридичний вісник «Повітряне та космічне право». — 2009. — № 1 (10). — С. 7.

2. Жаворонкова Г. В. Формування парку сучасних повітряних суден авіаційного транспор­ту України / Г. В. Жаворонкова, О. В. Кам’янецька, М. Б. Янчук // Залізничний транспорт України. — 2009. — № 4. — С. 32.

3. Convention on International Interests in Mobile Equipment and Protocol Thereto on Matters Specific to Aircraft Equipment. Official Commentary by Professor Sir Roy Goode CBE, QC as approved for distribution by the UNIDROIT Governing Council pursuant to Resolution No. 4 adopted by the Cape Town Diplomatic Conference. Rome, September 2002. — P. 12.

4. Polk Frank L. Cape Town and Aircraft Transactions in the United States / Frank L. Polk // The Air and Space Lawyer. — Winter, 2006. — P. 5.

5. Convention on International Interests in Mobile Equipment and Protocol Thereto on Matters Specific to Aircraft Equipment. Official Commentary by Professor Sir Roy Goode CBE, QC as approved for distribution by the UNIDROIT Governing Council pursuant to Resolution No. 4 adopted by the Cape Town Diplomatic Conference. Rome, September 2002. — P. 77.

6. Mayer David G. Cape Town Convention: Complex Questions and Significant Opportunities / David G. Mayer, Frank L. Polk //Law Journal Newsletter. Equipment Leasing. — Volume 24, Number 9. — October, 2005. — P. 6.

 

Цират Анна. Tребования к соглашениям и договорам купли-продажи, на основании которых возникает международное обременение подвижного оборудования.

Поскольку одним из основных видов договоров, на основании которых осуществляется приобретение авиационного оборудования, является договор купли-продажи, автор ана­лизирует требования к нему в соответствии с Конвенцией, выполнение которых позво­лит регистрацию международной гарантии, что рассматривается как механизм защи­ты кредиторами своих прав.

Ключевые слова: должник, идентификация оборудования, кредитор, международная гарантия, письменная форма, право распоряжения.

Tsirat Anna. Requirements to agreements and sale and purchase contracts under which an international interest in mobile equipment is registered.

As sale and purchase contract is treated as one of the main kind of agreements under which aviation equipment is purchased the author analyses requirements to it under the Convention as their performance allows to register the international interest that is treated by creditors as a remedy to protect their rights.

Key words: debtor, equipment identification, creditor, international interest, written form, power to dispose.