joomla
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СУДОВОЇ ВЛАДИ
Юридична Україна

УДК 347.97 Вадим Коротун,

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

У статті розглядається класифікація інституціональних принципів судової влади крізь призму місця і призначення судової влади в системі механізму державної влади в демократичній державі.

Ключові слова: справедливість, доступність, незалежність, самостійність.


Розуміння принципів права як осново­положних загальноприйнятих норм, які виражають властивості права та наділені найвищою імперативною юридичною си­лою, не викликають жодних заперечень з боку науковців-дослідників цієї сфери людського буття. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображен­ня об’єктивних закономірностей розвит­ку суспільства, людства в цілому [1; 2].

У теорії права існують різні підходи щодо класифікації принципів. Найпо­ширенішою є ситуація, коли в основу до­слідження покладено функціональне призначення і об’єкт відображення. В теорії судоустрою найвідоміша класи­фікація, в основу якої покладено поділ принципів судової влади на організацій­ні (судоустрою) та функціональні (судо­чинства). На нашу думку, більш вдалий підхід тих дослідників, коли пропону­ється систему принципів судової влади поділити на три підсистеми: інституціо - нальні (загальні принципи судової вла­ди), функціональні (принципи відправ­лення судочинства) й організаційні (принципи організації системи судових органів, або судоустрій ні принципи) [3]. Усі вони хоча і пов’язані між собою, але утворюють самостійні галузеві підсисте­ми, кожна з яких відрізняється сферою поширення і призначенням.

Спробуємо проаналізувати одну з трьох підсистем принципів судової вла­ди — інституціональні принципи. Окре­мі автори справедливо вказують, що ці принципи фіксують загальні відносини в зв’язку зі становленням і розвитком од­нієї з трьох гілок влади — судової влади. Видається, що назва вищенаведеної під­системи принципів має своє походження від поняття «інституціоналізація», яке, в свою чергу, визначають як процес ви­значення і оформлення організаційних, правових та інших структур для задово­лення суспільних потреб. В енциклопе­дичних джерелах зазначається, що ін­ституціоналізація є засобом формування державно-правових інститутів, у тому числі судової системи. Підвалини інсти - туціоналізації — нормативність, яка є обов’язковим компонентом будь-якого інституту. Інститути забезпечують ви­значеність у діяльності держави, нада­ють сталості відповідним суспільним зв’язкам [4]. У цьому контексті дослі­джувані інституціональні принципи, вочевидь мають бути оформленні в Кон­ституції і в законі про судоустрій та по­винні дати відповідь про місце і призна­чення судової влади в системі механізму державної влади.

Право на справедливий розгляд спра­ви або на справедливий суд як принцип судової влади допустимо розглядати як новелу в законодавстві не лише про судо­устрій (ст. 2 Закону України «Про судо­устрій та статус суддів»), а й як новелу ЦПК України (ст. 1). В цьому контексті необхідно згадати, що в ст. 129 Консти­туції вказаний принци не визначається як одна з основних засад судочинства. І в першому, і в другому випадку вищенаве - дений принцип-новелу сформульовано крізь призму завдання суду та завдання цивільного судочинства. На нашу думку, з’явлення цього принципу в законодав­стві зумовлено виникненням зобов’язань держави України після ратифікації у ве­ресні 1997 р. парламентом України Кон­венції про захист прав людини і осново­положних свобод (далі — ЄКПЛ) У ст. 6 ЄКПЛ, зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Ана­логічний підхід закладений і у Міжна­родному пакті про громадянські та по­літичні права, зокрема у ст. 14 зазна­чено, що всі особи є рівними перед суда­ми і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обви­нувачення, пред’явленого йому, або при визначенні його прав та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на спра­ведливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безсторон­нім судом, створеним на підставі закону.

На нашу думку, відповідь на питання про зміст поняття «справедливість» у розглядуваному аспекті надає практика Європейського Суду. Перш за все звертає на себе увагу та особливість, що поняття «справедливого» судового розгляду пе­редбачає дотримання принципу рівності процесуальних засобів сторін.

Другим чинником «справедливого» розгляду справи за практикою Європе­йського суду є обов’язок суду вмотивува­ти своє рішення, особливо коли передба­чається право на його оскарження («Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»). Згідно із встановленою прак­тикою в разі оскарження рішення суду в апеляційній інстанції основні гарантії статті 6 Конвенції про захист прав люди­ни і основоположних свобод застосову­ються і до провадження в цьому суді.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає за­конність. Ця обставина, на думку дея­ких авторів, дає підстави визначити за­конність як інституціональний прин­цип. І. Є. Марочкін відносить принцип законності до інституціональних прин­ципів, але в дещо іншому ракурсі — як принцип законності судової влади. Вка­заний автор поряд з відомими підходами до розуміння законності як необхідності підкорюватись вимогам закону і т. ін. цілком слушно вказує, що вищенаведе - ний принцип слід розуміти як вимогу про нормативне регулювання функціону­вання судової влади обмеженим колом нормативних актів — Конституцією України та законами України [5]. Остан­ня теза, на нашу думку, дає підстави віднести цей принцип (по суті, а не за на­звою) до підсистеми інституціональних принципів судової влади. Видається, що в даному випадку потрібно говорити про принцип нормативного регулювання су­доустрою та судочинства, а також статусу суддів виключно Конститу­цією України та законами України. Вка­зана теза повністю узгоджується з при­писом, викладеним в п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України про те, що виключ­но законами визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Реалізація принципу здійснення судо­вої влади виключно судами на рівні апе­ляційних судів слід розглядати в контек­сті того, що апеляційні суди, як і всі судові органи єдиної судової системи, виконують функцію правосуддя судами, утвореними відповідно до Конституції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими ор­ганами чи посадовими особами не допус­кається (ст. 124 Конституції України). Крім того, слід враховувати, що консти­туційний припис про те, що правосуддя здійснюється професійними суддями та, у визначених законом випадках, народ­ними засідателями і присяжними, має свою специфіку у реалізації, яка регла­ментується ЦПК України.

Як зазначено у ч. 5 ст. 125 Конститу­ції України, не допускається створення надзвичайних і особливих судів. Це означає, що навіть в умовах введення надзвичайного стану правосуддя має здійснюватись судами, утвореними від­повідно до Конституції. Заборонено на такій території утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощува­ти форми судочинства в чинних судах. У той самий час ч. 2 ст. 64 Конституції України передбачено можливість в умо­вах воєнного або надзвичайного стану встановлювати обмеження прав і свобод із зазначенням дії цих обмежень. За будь-яких обставин це правило не може поширюватись на обмеження прав і сво­бод людини і громадянина, передбаче­них відповідними статтями Конституції України.

У ст. 129 Конституції України прин­цип «доступності правосуддя» не міститься в переліку засад здійснення пра­восуддя. В той самий час у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної осо­би в порядку, встановленому Консти­туцією та законами України. Водночас ст. 55 Конституції проголошує, що права і свободи людини і громадянина захища­ються судом. Отже, з цього можна зроби­ти лише один висновок про те, що «до­ступність правосуддя» є складовою пра­ва особи на судовий захист.

У теорії судоустрою «доступність пра­восуддя» як принцип більш детально по­чали розглядати після ратифікації Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на суд у контексті ст. 6 Конвенції розглядається як практичне забезпечення державою можливості особі звернутися до суду з метою вирішення того чи іншого питан­ня, і на цьому шляху не повинні чинити­ся перешкоди юридичного чи практич­ного характеру. Доступ до суду не є абсолютним, і державою можуть вста­новлюватися певні обмеження. Отже, в кожній справі Європейським судом це право розглядається з точки зору розум­ності обмеження і має бути пропорцій­ним щодо мети такого обмеження.

Незалежність і самостійність судів є необхідною умовою для здійснення правосуддя. У ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначе­но, що суди здійснюють правосуддя са­мостійно, при цьому вони є незалежни­ми від будь-якого незаконного впливу. Видається, що при здійсненні правосуд­дя сутність принципу самостійності су­дів полягає у такому: 1) суди при здій­сненні правосуддя є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і здійснюють правосуддя на основі Кон­ституції і законів України; 2) звернення до суду громадян, організацій чи посадо­вих осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу конкретних справ судом не розглядають­ся, якщо інше не передбачено процесу­альним законом; 3) втручання у здій­снення правосуддя, вплив на суд або суд­дів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, вико­ристання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою зав­дати шкоду їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне за собою відповідальність, уста­новлену законом.

Аналізуючи принцип безсторонності, бачимо, що законодавець у ч. І ст. І За­кону України «Про судоустрій і статус суддів» акцентує увагу на тому, що судо­ва влада в Україні відповідно до консти­туційних засад поділу влади здійснюєть­ся незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. На нашу думку, цим самим законода­вець відтворює право кожної особи на «незалежний і безсторонній суд», за­кріплене у ст. б Європейської конвенції про захист прав і основоположних сво­бод. Термін «безсторонній» означає по­збавлення упередженого ставлення до будь-кого або до будь-чого і стоїть в одно­му синонімічному ряду із такими тер­мінами, як «об’єктивність», «нейтраль­ність», які, в свою чергу, розкриваються через відсутність заздалегідь сформова­ної думки, зазвичай негативної, про будь-кого чи що-небудь, який не приєд­нується до жодної із сторін у боротьбі, дискусії, суперечці [б].

Принцип безсторонності знаходить своє рельєфне вираження в процесуаль­ному інституті відводу судді. Наявність права заявити відвід судді не може бути обтяжена складністю реалізації цього права в судовому процесі діяльності апе­ляційного суду цивільної юрисдикції. На практиці учасники судового розгляду цивільних справ в апеляційній інстанції позбавлені права завчасно знати про склад колегії суддів у тій чи іншій спра­ві. Певною мірою цей недолік усувається шляхом запровадження функціонування веб-сайтів у більшості апеляційних су­дів, в яких, як правило, вказується прі­звище судді-доповідача у відповідній справі.

Підсумовуючи аналіз нормативного визначення і застосування інститу - ціональних принципів у процесі функціо­нування судової влади можна зробити деякі загальнотеоретичні та практич­ні висновки. Видається, що окремі ін­ституціональні принципи мають бути оформленні більш чітко в Законі «Про Судоустрій та статус суддів». Зокрема зміст принципів справедливості та без­сторонності мають бути розкриті в окремих нормах розділу про організації судової влади вищенаведеного закону та відповідно до сучасної практики засто­сування ЄКПЛ. Потребує визначення низка інших інституціональних прин­ципів судової влади. Критерій їх ви­окремлення має бути здійснено крізь призму питань про місце і призначення судової влади в системі механізму дер­жавної влади в сучасній демократичній державі. Видається, що до інституціо­нальних принципів судової влади в Укра­їні необхідно віднести: право на спра­ведливий суд; нормативне регулювання судоустрою та судочинства, а також статусу суддів виключно Конститу­цією України та законами України; здійснення судової влади тільки судом; доступності; незалежності і самостій­ності; безсторонності.

ПРИМІТКИ

1. Скакун О. Ф. Теория государства и права (енциклопедический курс) : учебник / О. Ф. Ска­кун. — X. : ЭСПАДА, 2005. — С. 281.

2. Теорія держави і права : підручник / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомиров [та ін.] ; за ред. С. Л. Лисенкова. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 165.

3. Організація судових та правоохоронних органів : підручник для студентів юрид. спе­ціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий [та ін.] ; за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. — X. : Одіссей, 2007. — С. 54.

4. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемчушенко (гол.) [та ін.]. — К. : Укр. енциклопедія, 1998. — Т. 2: Д—Й. — С. 703.

5. Організація судових та правоохоронних органів : підручник для студентів юрид. спе­ціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий [ті ін.] ; за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. — X. : Одіссей, 2007. — С. 35.

6. Словник синонімів української мови : в 2 т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Голова - щук [та ін.]. — К. : Наук. думка, 1999—2000. — (Словники України). — Т. 1. — С. 45.

 

Коротун Вадим. Институциональные принципы судебной власти.

В статье рассматривается классификация институциональных принципов судебной власти через призму места и назначения судебной власти в системе механизма государ­ственной власти в демократической стране.

Ключевые слова: справедливость, доступность, независимость, самостоятельность. Korotun Vadim. Institutional principles of judicial power.

In statte considered the classification of institutional principles of the judiciary through the prism of place and purpose of judicial power in the machinery of state power in a democratic country.

Key words: equity, accessibility, independence and autonomy.