joomla
ВИКОНАВЦІ ЯК СУБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Юридична Україна

УДК 347.78.031 Тетяна Вахонєва,

Кандидат юридичних наук,

Завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці

 

У статті досліджується правовий статус виконавців як суб’єктів суміжних прав. Ви­значаються основні категорії виконавців, встановлюється їх взаємозв’язок із суб’єкта­ми авторського права та ступінь творчості у створенні того чи іншого виду виконання як об’єкта суміжних прав.

Ключові слова: виконання, виконавці, артисти-виконавці, суміжні права, творча діяльність, правовий статус виконавців.


Виконавці авторських творів, згідно із ч. 1 ст. 450 Цивільного кодексу Украї­ни (далі — ЦК України) [1] та відповідно до п. «а», ч. 1 ст. 36 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) [2], визнаються суб’єкта­ми суміжних прав та одночасно є суб’єк­тами права інтелектуальної власності.

Термін «суміжне право» є теоретично невдалим та призводить до значних складнощів при практичному застосуван­ні норм права інтелектуальної власності щодо визначення правового статусу окре­мих його суб’єктів, визначенні об’єктів, встановленні змісту прав та обов’язків відповідних учасників відносин інтелек­туальної власності та здійсненні їх пра­вової охорони. Однак, враховуючи світо­ву та національну практику застосування терміна «суміжні права», згідно із Глоса­рієм ВОІВ (Всесвітньої організації інте­лектуальної власності) їх розуміють як права, що надаються у багатьох країнах для охорони інтересів виконавців, вироб­ників фонограм і організацій радіотеле - мовлення стосовно їх діяльності у зв’яз­ку з публічним використанням творів авторів, різноманітних виступів артистів чи доведенням до загального відома подій, інформації, звуків чи зображень [3]. Таким чином, виконавці є окремими суб’єктами права інтелектуальної влас­ності, але їх діяльність є залежною від норм авторського права, оскільки згідно із ч. 2 ст. 36 Закону виконавці можуть здійснювати свої права лише за умови до­тримання ними прав авторів виконува­них творів та інших суб’єктів авторсько­го права.

Актуальність теми дослідження об­умовлена необхідністю подальшого дослі­дження правового статусу виконавців як суб’єктів суміжних прав, визначення за­лежності їх прав від прав інших суб’єктів права інтелектуальної власності, встанов­лення особливостей виникнення та реалі­зації суміжних прав тощо. У різні часи особливості та проблеми визначення пра­вового статусу виконавців як суб’єктів су­міжних прав досліджувалися такими вче­ними, як: І. А. Безклубий, А. Ю. Бизіна, Е. П. Гаврилов, Є. Г. Гуренко, В. Я. Іонас, В. О. Калятін, С. Б. Кокіна, Н. М. Миро - ненко, О. А. Підопригора, О. П. Сергеев, В. І. Серебровський, О. С. Фролова та інші.

Метою цієї статті є дослідження фор­мування інституту суміжних прав, з’ясу­вання місця виконавців серед інших суб’єктів суміжних прав та суб’єктів ав­торського права, визначення особливо­стей правового статусу різних категорій виконавців як суб’єктів права інтелекту­альної власності.

Згідно із ст. 1 Закону виконавець як суб’єкт суміжних прав це — актор (теат­ру, кіно тощо), співак, музикант, танцю­рист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музич­ному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літерату­ри, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент му­зичних і музично-драматичних творів.

Значний вплив на правове регулюван­ня суміжних прав та визначення право­вого статусу виконавця в Україні здій­снює міжнародне законодавство, в пер­шу чергу Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробни­ків фонограм і організацій мовлення [4], Договір Всесвітньої організації інтелек­туальної власності про виконання і фо­нограми [5] та інші, які у якості вико­навців розглядають акторів, співаків, музикантів, танцюристів або інших осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, виконують або будь-яким іншим способом беруть участь у вико­нанні творів літератури чи мистецтва.

Аналізуючи зміст міжнародних та на­ціональних нормативних актів щодо ви­значення виконавців як суб’єктів права інтелектуальної власності, можна зробити висновок, що вони не містять вичерпного переліку осіб, які можуть визнаватися ви­конавцями. Однак досить чітко, хоча зно­ву таки не вичерпно, визначена сфера ви­конання, яка включає твори літератури та мистецтва, циркового, естрадного мисте­цтва, народної творчості тощо. Так, вихо­дячи із внутрішнього та зовнішнього нор­мативного визначення виконавців, до них, в першу чергу, слід відносити: 1) ар­тистів (кіно, театру, цирку, естради то­що); 2) диригентів (музичних та музично- драматичних творів).

Термін «артист» офіційно не закріп­люється українським законодавством для позначення виконавця, як суб’єкта суміжних прав. Однак, виходячи із зако­нодавчої вказівки на те, що виконавець виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, ідеть­ся саме про артистів-виконавців. Причо­му діяльність таких осіб пов’язана, на­самперед, із відтворенням перед гляда­чами та слухачами літературних, мис­тецьких або інших творів, а сама сут­ність виконавської діяльності полягає в інтерпретації оригінального твору авто­ра [6]. У загальному значенні артист ви­значається як особа, професією якої є публічне виконання творів мистецтва.

Виконання є складним об’єктом су­міжних прав. Це пов’язане із тим, що виконання має певні ознаки об’єктів ав­торського права; кожне окреме виконан­ня того чи іншого твору має різний сту­пінь творчого внеску в його створення тощо. Саме тому з’явилася теорія поділу виконавців на дві категорії: артистів-ви - конавців (або артистів-інтерпретаторів), які інтерпретують, і виконавців, які ви­конують [7]. Іншими словами, як зазна­чає С. Б. Кокіна, артистами-виконавця - ми називають тих, хто у своє виконання робить значний творчий внесок, в ре­зультаті чого виконання набуває само­стійного значення, а виконавцями — тих, чиє виконання або не має творчого характеру, або творчий внесок є незнач­ним, або не має самостійного чи ви­рішального значення для виконання тво­ру в цілому [8].

Досліджуючи особливості суб’єктів су­міжних прав, ми погоджуємося із виді­ленням з їх складу артистів-виконавців, до яких повинні бути віднесені фізичні особи, що здійснюють подання творів літератури та мистецтва, а також народ­ної творчості, шляхом їх творчої інтер­претації як у живому виконанні, так і за допомогою технічних засобів. При цьому не слід виокремлювати виконавців як осіб, що є суб’єктами суміжних прав, але їх творчий внесок при виконанні є не­значним або не має самостійного значен­ня. Отже, загальне поняття виконавця, як суб’єкта суміжних прав співпадає з поняттям виконавця, що, за концепцією Ю. Г. Матвеєва, є його складовою части­ною. Більш того, як вказує С. Б. Кокіна, у зв’язку із багатозначністю слова «вико­навець», особливо у сфері юриспруден­ції, його слід замінити терміном «ар- тист-виконавець», оскільки цей термін є більш вдалим, тому що поняття «викона­вець «може означати судового виконав­ця, сторону в договорі, виконавця злочи­ну тощо [9].

Артистами-виконавцями, що розгля­даються як суб’єкти суміжних прав, мо­жуть бути не тільки професійні діячи сфери культури та мистецтва із спеці­альною освітою, а будь-які артисти, що в результаті своєї творчої (різного ступеня) діяльності здійснюють інтерпрета­цію твору чи іншу виконавську діяль­ність. Для визнання прав артиста-вико - навця вимагається лише наявність фак­ту виконання, тобто створення того чи іншого виду виконання як об’єкта су­міжних прав.

Світова практика здійснює поділ ар- тистів-виконавців на різні класи залеж­но від значущості творчого внеску у ви­конання, що впливає на надання таким особам різного рівня правової охорони та забезпечення їх прав інтелектуальної власності. Так, можна виокремити ар­тистів, що виступають у провідних ро­лях, артистів, що виконують другорядні або епізодичні ролі, дублерів, статистів, масовку. Цими особами можуть бути ак­тори, умовно музиканти, співаки тощо. Таким чином, залежно від виду вико­навської діяльності, артистів-виконавців можна поділити, як це вже закріплено Законом, на акторів, співаків, музи­кантів, танцюристів, виконавців цирко­вих, естрадних та лялькових номерів, виконавців пантомім тощо.

Закон України «Про авторське право і суміжні права», на жаль, не закріплює класифікації артистів-виконавців залеж­но від їх творчого внеску в здійснення виконання, однак науково-практичні до­слідження правового статусу виконавців вже виробили таку класифікацію. Так, артистів-виконавців можна поділити на:

1) провідних артистів-виконавців; 2) зви­чайних виконавців; 3) артистів-виконав - ців допоміжного складу. Закріплення відповідного поділу чинним законодав­ством має велике практичне значення, особливо коли ідеться про визначення правового статусу кожного артиста-вико- навця при здійсненні групового виконан­ня. Так, це важливо при визначенні роз­міру винагороди, суб’єктного складу, визначенні обсягу особистих немайнових і майнових прав, для встановлення по­рядку укладення і юридичної кваліфіка­ції договору. Для вирішення зазначених питань насамперед вимагається оцінка особистісного творчого внеску та творчої самостійності виконавця при здійсненні виконання.

Аналіз юридичної літератури щодо дослідження правового статусу артистів - виконавців вказує на наявність наступ­них визначень різних класів артистів - виконавців [10].

Провідні артисти-виконавці можуть розглядатися як фізичні особи, творчий внесок яких у виконання творів літера­тури або мистецтва, включаючи окремі прояви фольклору (в тому числі естрад­ний, цирковий або ляльковий номер), має самостійне значення для реалізації твору і дозволяє публіці оцінити відпо­відний твір. Зазначена категорія артис - тів-виконавців відзначається тим, що їх творчий внесок у виконання є обов’язко­вим, безспірним та має самостійне зна­чення. До цієї категорії виконавців нале­жать актори головних ролей, солісти вокальних музичних колективів, провід­ні танцюристи тощо. Діяльність провід­них артистів-виконавців, як правило, пов’язана із інтерпретаційною діяльніс­тю, що допомагає донести до публіки, підготувати до масового сприйняття пуб­лікою того чи іншого авторського твору. Так, основне призначення такого вико­навця — донести до публіки естетику ду­мок та почуттів, прихованих у виконува­ному творі, так, як він їх відчув та сприйняв [11].

Є певні категорії виконавців, діяль­ність яких не пов’язана або лише частко­во пов’язана із артистичною інтерпрета- ційною діяльністю, але їх діяльність можна віднести до діяльності провідних артистів-виконавців. Це еквілібристи, акробати, фокусники, ілюзіоністи, клоу­ни тощо. Так, діяльність відповідних суб’єктів відрізняється від діяльності ар­тистів театру та кіно, а також музикан­тів, насамперед тим, що вони, як прави­ло, не виконують твору літератури та мистецтва (виключення можуть склада­ти клоуни, які у комічній формі можуть їх інтерпретувати), однак їх виступи ви­ражені у певній об’єктивній формі, що робить їх доступними для сприйняття.

Провідні артисти-виконавці отриму­ють повний комплекс особистих немай - нових та майнових прав, передбачених Законом України «Про авторське право і суміжні права» (статті 38, 39), однак не слід забувати, що виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та ін­ших суб’єктів авторського права (ст. 36 Закону).

Звичайні виконавці можуть розгляда­тися як фізичні особи, творчий внесок яких у виконання є незначним, або не має самостійного значення для творчої інтерпретації творів літератури або мис­тецтва, включаючи окремі прояви фоль­клору (в тому числі естрадний, цирковий або ляльковий номер). Зазначена катего­рія артистів-виконавців відзначається тим, що їх виконання може як мати творчий характер, так і визнаватися не - творчим. Це пов’язане або із повною від­сутністю творчого внеску у виконання, або із його незначущістю. До цієї кате­горії виконавців можна віднести акторів другорядних ролей, дублерів, каскаде­рів, артистів хору, артистів кордебалету тощо.

Так, А. Ю. Бизіна у дослідженні пра­вового статусу виконавців вказує на дуб­лерів візуального ряду та виконавців звукового дубляжу. При цьому, до­сліджуючи діяльність дублерів візуаль­ного ряду, вказується на діяльність «технічних дублерів», які не роблять творчого внеску у виконання, та на мож­ливість участі дублерів, робота яких має елементи творчості. Робота звукових дублерів завжди буде мати творчий ха­рактер. Каскадери розглядаються як дублери візуального ряду, однак, вико­нуючи трюки, вони завжди вносять до виконання елементи творчості, обсяг якої залежить від складності та інших характеристик трюку [12].

Таким чином, надання правової охо­рони відповідній категорії виконавців залежить від наявності та обсягу творчо­го внеску у виконавську діяльність, що визначається індивідуально у кожному конкретному випадку.

Артисти-виконавці допоміжного скла­ду можуть розглядатися як фізичні особи, які не виконують творчої роботи, але бе­руть участь у створенні того чи іншого об’єкта авторського права. Зазначена ка­тегорія артистів-виконавців відзначається тим, що відсутній їх творчий внесок у те чи інше виконання і тому вони не визна­ються суб’єктами суміжних прав і не на­бувають повного, передбаченого законо­давством, комплексу особистих немайно - вих та майнових прав. До цієї категорії виконавців можна віднести статистів кі­но, статистів театру, тобто переважно осіб, які у своїй діяльності керуються вказівка­ми іншої особи і їх виконання не має характеру творчої інтерпретації твору.

Законодавче закріплення поділу ар- тистів-виконавців на види (категорії, класи) повинно сприяти встановленню належного рівня та обсягу їх охороно - здатності. Однак, за будь-яких обставин, віднесення того чи іншого артиста до від­повідного класу (виду) повинно здійсню­ватися з урахуванням обсягу його твор­чого внеску у виконання або його наяв­ністю чи відсутністю.

Практика визначення правового ста­тусу виконавців як суб’єктів суміжних прав до артистів-виконавців відносить не тільки одноосібних виконавців, а також учасників групових виконань. Так, ви­конання твору кількома особами можна, на нашу думку, вважати співвиконан - ням. Відповідно, правове регулювання повинно здійснюватися за аналогією правового регулювання статусу співавто­рів при створенні авторського твору.

За російським законодавством, колек­тив виконавців визнається окремим суб’єктом суміжних прав, діяльність якого в одних випадках розглядається як співвиконання, а в інших — як єдине виконання особливим суб’єктом, тобто колективом виконавців. Українське за­конодавство повинне бути доповнене та­ким, вже фактично існуючим, суб’єктом суміжних прав, як колектив виконавців, та повинно чітко визначити умови їх участі у відносинах інтелектуальної власності. Як вказує С. Б. Кокіна, ви­знання російським законодавством ко­лективу виконавців як єдиної творчої одиниці, у якій не виникає співавтор­ства, є виправданим. Отже, характерним для колективу виконавців є те, що у ви­падках виконання колективом виконав­ців, на відміну від співвиконання (спів­авторства) врахувати особистий творчий внесок у виконання кожного члена ко­лективу важко або взагалі неможливо (окрім солістів) і тому вести мову про ін­дивідуальний облік виконавських прав учасників виконання із значним кіль­кісним складом немає підстав, оскільки елементи творчості, створені кожним із членів колективу, не можуть бути точно встановлені і мати вирішальне значення для виконання твору, крім випадків, коли створений творчий результат має самостійне значення (солісти, провідні артисти-виконавці) [13].

До другої категорії виконавців, що не є артистами-виконавцями, як вже зазна­чалося, Закон відносить диригентів му­зичних та музично-драматичних творів. Диригентом є особа, що має спеціальну музичну освіту, здійснює управління ор­кестром, хором, балетом тощо шляхом об’єднання всіх виконавців одного твору в єдиному ритмі його виконання. Згідно із Законом України «Про авторське пра­во і суміжні права» диригенти не на­діляються самостійним правовим стату­сом як суб’єкти суміжних прав та належать до єдиної категорії виконавців. Аналізуючи виконавську діяльність ди­ригентів музичних та музично-драматич­них творів, можна відзначити наступні її особливості: 1) диригенти при здійсненні виконання музичних творів як володіль­ці суміжних прав завжди є присутніми у місці виконання музичного твору;

2) діяльність диригентів не пов’язана зі здійсненням традиційних видів виконан­ня, тобто вони у процесі своєї виконав­ської діяльності не грають на музичних інструментах, не декламують, не танцю­ють, а лише здійснюють управління ви­конанням творів іншими особами;

3) творчий елемент диригентської дяль - ності полягає у наданні диригентом вико­нуваному твору власного трактування у процесі здійснення управління ним.

Таким чином, диригенство є особли­вим об’єктом суміжних прав, а відповід­но, диригенти є окремими суб’єктами су­міжних прав, діяльність яких не зовсім підпадає під ознаки виконання, як об’єкта суміжних прав.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що термінологія, яка використовується для позначення виконавців як суб’єктів суміжних прав, потребує коригування, оскільки, як вже зазначалося, саме по­няття «суміжне право» є теоретично не­вдалим та призводить до значних склад­нощів при практичному застосуванні норм права інтелектуальної власності щодо визначення правового статусу вико­навців. Виконавці як суб’єкти суміжних прав є залежними від суб’єктів автор­ського права, але повинні визнаватися окремими суб’єктами авторського права.

Міжнародне та національне законо­давство закріплює лише поняття вико­навця, однак при визначенні обсягу та змісту майнових і особистих немайнових прав таких виконавців слід законодавчо термін «виконавці» замінити термінами «артисти-виконавці» та «диригенти». Відповідно, артистів-виконавців доціль­но поділяти на: провідних артистів-ви - конавців (артистів-інтерпретаторів); зви­чайних виконавців; артистів-виконавців допоміжного складу. Надання правової охорони зазначеним категоріям виконав­ців повинно залежати від наявності та обсягу творчого внеску у виконавську діяльність, що визначається індивіду­ально у кожному конкретному випадку.

У подальшому потребує детального урегулювання та, відповідно, законодав­чого закріплення питання співвиконан- ня, тобто здійснення виконання колек­тивом виконавців. Можливо, необхідним є закріплення такого суб’єкта права ін­телектуальної власності, як колектив виконавців. Правовий статус дириген­тів музичних та музично-драматичних творів повинен мати окреме врегулюван­ня та визначення, що допоможе визна­ти диригентів більш незалежними та захищеними суб’єктами права інтелек­туальної власності.

ПРИМІТКИ

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР України. — 2003. — № 40—44. — Ст. 356.

2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. // ВВР України. — 1994. — № 13. — Ст. 64.

3. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Д. Липцик ; пер. с фр. ; предисл. М. Фе­дотова. — М. : Ладомир ; Изд-во ЮНЕСКО, 2002. — С. 302.

4. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і орга­нізацій мовлення від 26.10.1961 р. (Римська конвенція).

5. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20.12.1996 р.

6. Чернышева С. А. Охрана смежных прав в России / С. А. Чернышева // Юридический мир. — 2002. — № 3. — С. 18.

7. Матвеев Ю. Г. Международная охрана авторских прав / Ю. Г. Матвеев. — М., 1987. — С. 214.

8. Кокина С. Б. Исполнение как объект прав артиста-исполнителя в Российской Федера­ции : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / С. Б. Кокина. — М. : Московская гос. юрид. акаде­мия. — 2002. — С. 57.

9. Там само. — С. 56.

10. Бызина А. Ю. Охрана прав исполнителей авторских произведений по законодательству Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. Ю. Бызина ; Российский гос. ин-т интеллектуальной собственности. — М., 2005. — С. 34—36.

11. Энтин В. Правовая природа смежных прав. Правовые гарантии соблюдения имущес­твенных интересов деятелей культуры / В. Энтин // ИС. Авторское право и смежные права. — 2001. — № 7. — С. 49.

12. Бызина А. Ю. Зазнач. праця. — С. 35—36.

13. Кокина С. Б. Зазнач. праця. — С. 79.

 

Вахонева Татьяна. Исполнители как субъекты права интеллектуальной соб­ственности.

В статье исследуется правовой статус исполнителей как субъектов смежных прав. Определяются основные категории исполнителей, устанавливается их взаимосвязь с субъектами авторского права и степень творчества в создании того или иного вида исполнения как объекта смежных прав.

Ключевые слова: исполнение, исполнители, артисты-исполнители, смежные права, творческая деятельность, правовой статус исполнителей.

Vahonyeva Tatiana. Performers — the subjects of intellectual property right.

The article studies the legal status of the performers as the subjects of neighbouring rights. The main categories of performers are defined, their interconnection with the subjects of copyright and degree of creativity in preparing of any kind of performance as the object of the neighbouring right.

Key words: performance, performers, singers-performers, neighbouring rights, creativity, legal status of the performers.