joomla
ГРОМАДСЬКИМ КОНТРОЛЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Юридична Україна

УДК 342.8 (477) Вікторія Логачова,

Аспірантка кафедри конституційного права України Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

 

Дається визначення понять громадського контролю та громадянського суспільства. Окрема увага приділяється співвідношенню цих двох понять та впливу громадського контролю на розвиток громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: громадянське суспільство, громадський контроль, демократія, вибори.


За роки незалежності в Україні відбу­лися певні процеси та зміни у відноси­нах між державною владою та суспіль­ством. Далеко не завжди ці зміни носили позитивний характер. З кожним роком можна спостерігати тенденцію зниження авторитету державної влади в очах Укра­їнського народу. Особливо гостро це ста­ло помітним після обрання Президента України, депутатів місцевих рад та голів населених пунктів у 2010 р., коли грома­дяни України реалізували своє право, надане їм Основним Законом України. Більшість населення не вірить в об’єк­тивність результатів волевиявлення, що, по суті, пожвавлює інтерес до громад­ського контролю на виборах.

Тему громадського контролю в своїх наукових працях порушували такі вчені, як С. Новіков, С. Мосов, О. Машков, О. Сушинський, М. Обод, Є. Захаров, Н. Нижник та інші, але все ж таки зали­шилися певні прогалини в дослідженні цієї конституційно-правової проблеми, що доводить її актуальність та значи­мість.

Тому в даній статті передбачається розглянути конституційно-правове зна­чення громадського контролю на виборах та вплив цього явища на формування та розвиток громадянського суспільства в Україні.

В умовах розбудови в Україні демокра­тичної, соціальної, правової держави, як це зазначає ст. 1 Конституції України [1], громадський контроль є невід’ємною складовою публічного управління та сти­мулюючим чинником розвитку громадян­ського суспільства будь-якої сучасної кра­їни. З отриманням незалежності України громадяни отримали і змінений обсяг сво­бод та прав, що не могло не вплинути на відносини між державою та громадянами вже самостійної країни, а не Радянського Союзу. Але, незважаючи на розширення обсягу можливостей впливу на подальшу долю країни шляхом вільного волевияв­лення народу, значення та ефективність громадського контролю зіштовхується і з низкою перешкод. Наприклад, відсут­ність прописаного механізму реалізації громадського контролю, наявність недо­статньо розвиненого громадянського су­спільства, політична байдужість грома­дян, негативний вплив бюрократичних проявів — усе це і багато інших факторів у своїй сукупності негативно впливають як на розвиток громадянського суспіль­ства, так і на ефективну діяльність гро­мадського контролю. Але досить вагомим недоліком на шляху його розвитку постає й відсутність значних наукових дослі­джень з цього питання.

Громадський контроль як соціальне явище неможливе без формування спри­ятливого середовища для його повноцін­ного та ефективного функціонування, тобто без розвинутого громадянського суспільства. Слід зазначити, що існують певні підходи до визначення громадян­ського суспільства. Так, наприклад, відомі вітчизняні вчені Н. Нижник та О. Машков зазначають, що громадян­ське суспільство — це суспільство з роз­виненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв’язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії та пра­ва [2]. Представник Харківської правоза - хисної групи Є. Захаров громадянське суспільство визначає як самосвідому, са­моврядну недержавну ланку Україн­ського народу, діяльність якої ґрун­тується на засадах свободи, плюралізму, толерантності та невтручання з боку дер­жави [3].

Історично ідея громадянського су­спільства бере початок від античних дер­жав Греції та Риму. Давньогрецький філософ Платон вперше обґрунтував від­мінність між термінами «суспільний» і «приватний» [4]. Арістотель бачив ко­ріння розумного суспільства в ідеї дер - жави-полісу, вважав, що поняття «су­спільство» і «держава» є тотожними. Суттєвими рисами античної країни-по - лісу, на думку видатного філософа, були виборність і підзвітність магістратури, строки повноважень, свобода слова, не­втручання влади у приватні справи, рів­ність усіх перед законом тощо. Взага - лі-то виникнення суспільства Арістотель пов’язував з розвитком людини.

Період Середньовіччя не залишив по­за увагою це питання, а тому подальший розвиток вчення про громадянське су­спільство набуває вже в період феодаліз­му, коли й з’являється саме поняття «громадянське суспільство». У працях таких відомих мислителів, як Г. Гроцій, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, бу­ли встановлені сутність і значення гро­мадянського суспільства та його ознаки.

Починаючи з другої половини XVIII ст. термін «громадянське суспільство» зазнає суттєвих змін через відокремлення грома­дянського суспільства від держави [4]. Не залишилися осторонь і німецькі вчені - філософи XIX ст., а саме Г. Гегель. Він одним із перших розмежував категорії громадянського суспільства і держави. Держава є похідною від громадянського суспільства, залежить від нього і може іс­нувати лише при розвинутій соціальній структурі цього суспільства [6].

З отриманням нового статусу неза­лежної України ідея громадянського суспільства була визнана як загально­людська цінність, що знайшло своє втілення у Декларації про державний су­веренітет України 1991 р. та Конституції України 1996 р.

На сьогоднішній день сучасні консти­туціоналісти харківської школи консти­туційного права громадянське суспіль­ство розуміють як систему самостійних і незалежних від держави суспільних ін­ститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтере­сів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від поко­ління до покоління [7].

Структурними елементами громадян­ського суспільства є: добровільно сфор­мовані первинні самоврядні соціальні групи та асоціації (родина, різні асо­ціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші громадські організації); сукупність недержавних суспільних від­носин; господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їх звичаї, тради­ції; сфера самоврядних організацій і ін­дивідів [8].

Загальне уявлення тих, хто пише про громадянське суспільство, як би вони його не визначали, полягає в тому, що таке суспільство позитивно впливає на політичну систему країни. Таке уявлен­ня про роль та значення громадянського суспільства дає англієць Марк М. Хо­вард. Ларі Даймонд вважає, що грома­дянське суспільство може позитивно впливати на процес демократичної кон­солідації. В доповнення до «контролю і обмеження влади країни» громадянське суспільство «стимулює політичну участь, розвиває демократичну культуру ведення переговорів, довершує функціо­нування демократичних інститутів, роз­ширює та збагачує канали інформації для громадян, породжує коаліцію в під­тримку економічних реформ». І все це у своїй сукупності зміцнює та легітимізує демократію [9].

Основний Закон України в ст. 36 за­кріплює право громадян України на сво­боду об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволен­ня політичних, економічних, соціаль­них, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених зако­ном [10]. Тому проблема розвитку грома­дянського суспільства безпосередньо по­в’язана із іншою актуальною проблемою сучасної України — це проблема розбу­дови демократичної, соціальної, право­вої держави, якою, як проголошує Основ­ний Закон держави, є Україна.

Більшість вчених сучасності погоджу­ється з тим, що побудувати демократич­ну, соціальну, правову державу немож­ливо без тісного взаємозв’язку держави та громадянина, їх злагодженої роботи та ефективного контролю за діяльністю ор­ганів державної влади з боку громадсько­сті. І одним із видів контролю за діяль­ністю органів державної влади та місцевого самоврядування є громадський контроль. Громадський контроль — це один із видів соціального контролю, який здійснюється об’єднаннями грома­дян та самими громадянами. Він є важ­ливою формою реалізації демократії і способом залучення населення до управ­ління суспільством та державою [11].

Згідно зі ст. 38 Конституції України «громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у все­українському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування» [12]. Така кон­ституційна норма передбачає як у теоре­тичному, так і в практичному контексті громадський контроль за органами дер­жавного управління і місцевого самовря­дування [13].

Громадський контроль, як зазначав А. С. Крупник, розглядається як інстру­мент громадської оцінки ступеня вико­нання органами та іншими підконтроль­ними об’єктами їхніх соціальних зав­дань. Тобто характерні відмінності гро­мадського контролю від будь-якого іншо­го виду контролю лежать у суб’єктно - об’єктній сфері і полягають у тому, що, по-перше, громадський контроль здій­снюється саме громадськістю і, по-друге, що у процесі здійснення громадського контролю контролюється виконання са­ме соціальних завдань, безпосередньо по­в’язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узго­дженням соціальних потреб та інтересів населення [14].

Звичайно, громадський контроль по­ширюється та діє в різних сферах жит­тєдіяльності суспільства: в сфері житло­во-комунального господарства, охорони громадського порядку, надання послуг та багато інших. Але, на думку автора, громадський контроль на виборах також заслуговує на належну увагу як з боку громадськості, так і з боку державних органів влади.

З отриманням незалежності наша кра­їна послідовно протягом двадцяти років незалежного існування обирала нових президентів та склад вищого законодав­чого органу країни на вільних (виня­ток — Президентські вибори 2004 р., ко­ли Верховний Суд України визнав ре­зультати голосування другого туру сфальшованими), демократичних вибо­рах. При цьому, як показують результа­ти більшості соціологічних досліджень, досить вагомий відсоток українців, особ­ливо молодь, майже не слідкували за са­мим порядком проведення виборів, спо­кійно ставилися до фактів порушень на виборчих дільницях або взагалі ігнорува­ли день виборів і не приходили до діль­ниць. Така пасивність, навіть байдужість звичайно негативно впливає на розвиток громадянського суспільства, бо однією з головних умов функціонування такого суспільства є бажання самих громадян посідати активну позицію та боротися за свої права, в тому числі й виборчі.

Але з кожним роком така ситуація по­троху змінюється на краще. Якщо взяти, як приклад, останні президентські вибо­ри 2010 р., на яких отримав перемогу нині чинний Президент України, пред­ставники різних громадських організа­цій, в тому числі й іноземні, які брали участь у спостереженні за виборами, від­мітили певні недоліки, але вони вияви­лися несуттєвими й на результати воле­виявлення не вплинули. Так можна припустити, що Україна зробила ваго­мий крок уперед на шляху розвитку за демократичним курсом. Безумовно, Україна є досить молодою країною з по­ки що нерозвиненою демократією, але зародки демократії та існування грома­дянського суспільства ми маємо, треба лише розвивати країну в цих напрямах. Тому й проблема не досить дієвого та ефективного громадського контролю са­ме на виборах не повинна залишатися поза увагою.

Ефективність громадського контро­лю, як вважає А. Крупник [15], зале­жить від чіткості встановлення завдань, обґрунтованості еталонних норм та якос­ті розробки і додержання процедур його здійснення. На сьогоднішній день у на­ціональному законодавстві України не­має спеціального закону про громад­ський контроль. В 2004 р. була можли­вість прийняття спеціального закону, але законодавець цим не скористався. В жовтні 2004 р. народні депутати Украї­ни А. Раханський та І. Шаров вносили на розгляд Верховної Ради України

IV Скликання проект Закону України «Про громадський контроль» [16]. За своїм обсягом цей проект був невеликим: він складався з чотирьох розділів та сімнадцяти статей. В цьому проекті були прописані основні положення, що стосу­ються громадського контролю. Напри­клад, визначення поняття громадсько­го контролю; його завдання, об’єкт, суб’єкти такого контролю та їх повнова­ження; підстави та порядок здійснення громадського контролю; його форми та гарантії та, що є досить важливим, від­повідальність за порушення законодав­ства про громадський контроль та інші важливі питання. Але, на жаль, силу за­кону цей проект так і не набрав.

У сучасному світі, як досить точно під­мітив А. Сіленко, з кожним роком су­спільство робить серйозний крок у роз­витку комп’ютерних технологій, які залишають свій відбиток у житті грома­дянина сучасної країни [17]. Дійсно, життя сучасної людини не можна уявити без новітніх комп’ютерних технологій. Така можливість вільного доступу до ін­формації про діяльність органів держав­ної влади, вільний обмін інформацією, можливість отримання потрібних даних у найкоротший строк — все це, безумов­но, позитивно впливає на розвиток гро­мадянського суспільства та функціону­вання громадського контролю. Такий «обмін інформацією» призводить до зни­ження рівня політичної пасивності, що є однією з головних причин неефективно­сті контролю з боку громадськості.

Але лише розвитком всесвітньої мере­жі не можна буде обійтися. Не треба за­бувати й про інших суб’єктів громад­ського контролю, наявність та діяль­ність яких також підвищує ефективність громадського контролю та позитивно впливає на формування громадянського суспільства. До суб’єктів громадського контролю треба віднести політичні пар­тії, громадські організації, незалежні за­соби масової інформації. Як ми бачимо, суб’єктний склад громадського контро­лю схожий зі складовими елементами громадянського суспільства, що вкотре доводить їх взаємозв’язок у демократич­ній державі.

Вагоме значення в забезпеченні діяль­ності громадського контролю в сучасній Україні покликані грати ЗМІ. Проте на даний час вони цю роль виконують недо­статньо ефективно та не в повному обся­зі. У регіонах багато ЗМІ орієнтовані на обслуговування поточних інтересів вла­ди. Центральні засоби масової інформа­ції хоча і є більш вільними, але й вони поки що не стали гідним громадським контролером діяльності держави. Тому сьогодні головними завданнями є отри­мання ЗМІ фінансово-економічної само­достатності та забезпечення цивілізова­ної конкуренції на ринку мас-медіа. Головне завдання ЗМІ полягає у тому, щоб активно співпрацювати з іншими ін­ститутами громадянського суспільства у контролі за діяльністю органів публічної влади та надавачами соціальних послуг [18] . Дійсно, не можна не погодитися з такою позицією вченого-політолога А. Крупника, бо значення та статус ЗМІ в нашій країні з кожним роком зростає: більшість новин наші громадяни отри­мують саме з цих джерел; певні політич­ні програми формують певну громадян­ську позицію на події в країні та світі. Українське суспільство сприймає інфор­мацію саме так, як нам її подають, але ж її можна подати по-різному. Тим самим ЗМІ є своєрідним маніпулятором люд­ської свідомості та каталізатором мож­ливих соціальних конфліктів.

Аналізуючи практику проведення ми­нулих президентських виборів, можна сказати, що боротьба за президентське крісло здебільшого велася в так званому інформаційному форматі — на сторінках різних друкованих засобів масової інфор­мації та екранах телевізорів. Цей факт дозволяє стверджувати, що серед суб’єк­тів здійснення громадського контролю за процесом організації та проведення вибо­рів можна виділити ЗМІ, які є наріжним каменем сучасного громадянського су­спільства за умови забезпечення їх неза­лежного функціонування в умовах фор­мування демократії в країні [19].

Поряд із ЗМІ можна згадати і по­літичні партії, які є головними суб’єкта­ми виборчих перегонів. Частина 2 ст. 36 Конституції України наголошує: «По­літичні партії в Україні сприяють фор­муванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах». Але роль партій у контролі за виборчим про­цесом є суперечливою. З одного боку, партії безпосередньо зацікавлені в тому, щоб не допустити порушень з боку своїх конкурентів; з іншого, для перемоги у виборчих змаганнях партії самі нерідко вдаються до порушень. Тому партійний контроль за виборчим процесом має до­повнюватися контролем з боку незалеж­них громадських організацій. На відмі­ну від політичних партій, громадські ор­ганізації не мають права, наприклад, ви­сувати кандидатів до представницьких органів державної влади та місцевого са­моврядування. Незважаючи на те, що чимало громадських організацій у той чи інший спосіб пов’язані з певними по­літичними силами, вони в цілому менш ангажовані, ніж політичні партії [20]. Правозахисник Є. Захаров вважає, що для зміцнення громадського контролю необхідні кількісний та якісний ріст гро­мадських організацій, підвищення їх­ньої компетентності, інституційної і ре­сурсної спроможності, покращення комунікацій, пошук і використання но­вих технологій контролю, вдосконален­ня спільних дій [21]. Безумовно, недо­ліки є навіть у статусі суб’єктного складу громадського контролю, що вко­тре підтверджує необхідність законодав­чого закріплення громадського контро­лю та чіткого механізму його реалізації.

Безперечно, ми перерахували основні суб’єкти громадського контролю, але на цьому їх перелік не закінчується. Не за­лишається поза увагою і діяльність такої спеціалізованої громадської організації, як Комітет виборців України, основними напрямами діяльності якого є спостере­ження за ходом виборчих кампаній, ак­тивне спілкування з виборцями та пред­ставниками органів державної влади, захист порушених виборчих прав грома­дян України. Крім того, в Україні існує і таке явище, як волонтери. Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 р. визначає, що волонтерська діяльність — добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги.

В цьому Законі також визначається і статус волонтера — це фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку і здійснює волонтерську діяльність на добровільній та безоплатній основі. Во­лонтерами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадян­ства, які перебувають в Україні на за­конних підставах, а також громадяни України віком від шістнадцяти років, якщо вони здійснюють волонтерську діяльність на території України, за пись­мовою згодою одного з батьків (усинов - лювачів) або піклувальника.

Волонтери надають волонтерську до­помогу на підставі договору про прова­дження волонтерської діяльності, укла­деного з волонтерською організацією. Волонтерськими організаціями можуть видаватися посвідчення волонтера. В За­коні міститься і перелік повноважень цих осіб, які, здебільшого, стосуються соціальної сфери життя громадян. Діяльність волонтерів на виборах зако­ном не прописана, що негативно може впливати на функціонування громад­ського контролю на виборах. Також іс­нують і інші суб’єкти громадського кон­тролю на виборах.

Підбиваючи підсумки, хотілось би сказати, що процес становлення Украї­ни як демократичної, соціальної, право­вої держави триває. І на цьому шляху становлення громадського контролю по­сідає далеко не останнє місце, бо приро­да громадського контролю походить від взаємодії влади і суспільства, що пози­тивно впливає на формування та розви­ток громадянського суспільства, тобто того суспільства, до якого ми прагнемо. Громадський контроль на виборах є сер­йозною рушійною силою для спонукання суспільства до активних дій, до подо­лання такого соціального явища, як «по­літична байдужість». Підвищення ефек­тивності та об’єктивності громад­ського контролю поступово зможе повер­нути авторитет народу до влади, а вла­да, в свою чергу, буде вирішувати со­ціальні проблеми, а не проблеми полі­тичних еліт. Недосконалість україн­ського законодавства теж негативно впливає на розвиток громадського кон­тролю, тому необхідно розробити спе­ціальний закон, який би дав змогу суб’ек - там громадського контролю діяти в межах повноважень, які їм надані зако­нодавством. Таким чином, розвиток ук­раїнського громадянського суспільства неможливий без дієвого контролю держа­ви з боку суспільства, а саме його нам до­сить часто і не вистачає.

ПРИМІТКИ

1. Конституція України. — X. : Одіссей, 2011. — С. 3.

2. Нижник Н. Контроль у сфері державного управління / Н. Нижник, О. Машков, С. Мо­сов. — К. : Вісник УАДУ, 1998. — № 2. — Ст. 25.

3. Захаров Є. Громадський контроль і права людини [Електронний ресурс] / Є. Захаров. — Режим доступу : Www. opora. org. ua/articles/404-2009-12-15.

4. Одинцова А. В. Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее / А. В. Одинцо­ва // Социально-политические науки. — 1991. — № 12. — Ст. 38.

5. Там само. — С. 38.

6. Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет : в 2 т. / Г. В. Ф. Гегель ; сост., общ. ред. А. В. Гулы - ги. — М. : Мысль, 1971. — Т. 2. — С. 520.

7. Колісник В. Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. Ко­лісник, Ю. Барабаш. — X. : Право, 2008. — С. 149.

8. Мельник А. Ф. Державне управління : навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна. — К. : Знання-Прес, 2003. — С. 149.

9. Ховард Марк М. Слабость гражданского общества в посткоммунистической Европе / Марк М. Ховард ; пер. с англ. И. Кокаева. — М. : Аспект Пресс, 2009. — С. 58.

10. Конституція України. — X. : Одіссей, 2011. — С. 11.

11. Мельник А. Ф. Зазнач. праця. — С. 150.

12. Конституція України. — X. : Одіссей, 2011. — С. 12.

13. Мельник А. Ф. Зазнач. праця. — С. 149.

14. Крупник А. С. Громадський контроль : сутність та механізми здійснення [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www. Viche. Info /journal/ 1667/.

15. Там само. — С. 5.

16. Проект Закону України «Про громадський контроль» № 6246 від 11.10.2004 р. [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. rada. gov. ua/.

17. Сіленко А. Соціально-політичні наслідки інформаційної революції / А. Сіленко // По­літичний менеджмент. — 2005. — № 5. — С. 72.

18. Крупник А. С. Громадський контроль : сутність та механізми здійснення [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www. Viche. Info /journal/ 1667/. — С. 6.

19. Обод М. Громадський контроль за організацією та проведенням виборів представниць­ких органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні / М. Обод // Вибори та демократія. — 2007. — C. 38.

20. Новіков С. Інституціоналізація громадського контролю виборчого процесу в Україні: необхідність, здобутки, проблеми / С. Новіков // Людина і політика. — 2004. — № 5. — С. 21.

21. Захаров Є. Громадський контроль і права людини [Електронний ресурс] / Є. Захаров. — Режим доступу : Www. opora. org. ua/articles/404-2009-12-15. — С. 8.

 

Логачева Виктория. Общественный контроль как элемент гражданского общества в Украине.

Дается определение понятиям общественного контроля и гражданского общества. От­дельное внимание уделяется соотношению этих двух понятий и влиянию общественно­го контроля на развитие гражданского общества в Украине.

Ключевые слова: гражданское общество, общественный контроль, демократия, выборы.

Logachova Victoria. Public control as the element of the civil society in Ukraine.

Definition to concepts of public control and a civil society is made. The separate attention is given to a parity of these two concepts and influence of public control on development of civil society in Ukraine.

Key words: a civil society, public control, democracy, elections.