joomla
ВИДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЯК СПОСОБИ ЗАХИСТУ
Юридична Україна

УДК 347.4 Ірина Пучковська,

Кандидат юридичних наук, доцент Національного університету

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

 

Статтю присвячено актуальній і не вирішеній в доктрині цивільного права проблемі юридичної природи видів забезпечення виконання зобов’язань. Автор, розглядаючи дані міри як способи захисту прав кредитора в договірних зобов’язаннях, визначальною ознакою останніх називає наявність джерела виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого дані міри і здійснюють захист. Автор також заперечує існування не­устойки як одного з видів забезпечення виконання зобов’язання.

Ключові слова: види забезпечення виконання зобов’язання, забезпечення договору, міри захисту, міри відповідальності, способи захисту, неустойка, завдаток, порука, гаран­тія, застава, притримання.

Наголос на захисті інтересів кредитора*

Працюючи над дослідженням видів забезпечення виконання зобов’язань протягом тривалого часу, автор дійшла висновку про захисну природу останніх як способів захисту прав кредитора у до­говірних зобов’язаннях, та їх визначаль­ну ознаку — наявність джерела виконан­ня порушеного зобов’язання, завдяки якому і здійснюється захист даними мі­рами шляхом надання кредитору вико­нання порушеного зобов’язання.

Саме дана ознака властива переваж­ній більшості забезпечувальних мір, об’єднаних законодавцем у ст. 546 ЦК під назвою видів забезпечення виконан­ня зобов’язання гл. 49 ЦК «Забезпечен­ня виконання зобов’язання».

Позиція автора дозволяє як розмежу­вати поруку, гарантію, заставу, притри - мання як види забезпечення виконання зобов’язання від неустойки та завдатку як мір цивільно-правової відповідально­сті, так і підкреслити їх спільне призна­чення — захист прав кредитора у дого­вірному зобов’язанні, чим, на думку автора, і пояснюється традиційне відне­сення неустойки та завдатку до видів за­безпечення виконання зобов’язання з ча­сів римського права і до сьогоднішнього дня.

Відсутність у законі поняття виду за­безпечення виконання зобов’язання, від­несення до їх складу мір відповідаль­ності, поповнення забезпечень притри - манням та відкритий перелік (ч. 2 ст. 546 ЦК) породжують у науці цивільного пра­ва різні точки зору щодо природи даних мір.

Незважаючи на застосування видів за­безпечення виконання зобов’язань щодо захисту прав кредитора у договорі, до­слідниками традиційно підкреслюється стимулююча функція забезпечень і вка­зується на можливість їх застосування для забезпечення як договірних, так і недоговірних зобов’язань.

За відсутності загальновизнаних ознак, притаманних забезпеченням, до «інших», непойменованих, видів забезпечення ви­конання зобов’язань науковці пропонують відносити різні міри, як правило, без від­повідної аргументації, що призводить, як вірно зазначає Б. М. Гонгало, до «розми­вання» самого поняття забезпечення зо­бов’язань [1].

Останнє дозволяє пояснити позицію Ю. Попова, який, охарактеризувавши наведені сьогодні в літературі визначен­ня поняття «забезпечення виконання зо­бов’язань» як незадовільні, вважає неможливим однозначно відповісти, які саме інструменти, встановлені законом або договором, є забезпеченням [2]. До­слідник звертає увагу на те, що значна кількість науковців, з одного боку, від­мовляється відносити до забезпечення ті інструменти, які відповідають їх же власним визначенням, а з іншого — ви­знають забезпеченнями ті інструменти, які їх визначенням не відповідають. Так, Б. М. Гонгало не відносить збитки до видів забезпечення виконання зобо­в’язань, оскільки, на його думку, мож­ливість стягнення збитків та їх стягнен­ня слугують забезпеченню не тільки зо­бов’язальних, а й інших цивільних відносин, хоча можливість стягнення збитків підпадає під запропоноване са­мим же Б. М. Гонгало визначення понят­тя способів забезпечення виконання зо­бов’язань. Натомість Є. О. Харитонов вважає відшкодування збитків забезпе­ченням. У правовій літературі зустрі­чається віднесення до забезпечень дуже різних інструментів, зокрема положень про субсидіарну відповідальність, вне­сення грошової суми у депозит [3]. Ю. Попов, вважаючи, що «об’єднання такого різнорідного правового інстру­ментарію у межах окремого інституту» неприпустимо, називає останній «еклек­тичним поєднанням різнорідних право­вих інститутів» і робить висновок про відсутність інституту видів забезпечення виконання зобов’язань як такого [4].

Одночасно серед сучасних дослідників забезпечень спостерігається спроба не відхрещуватися від інституту видів за­безпечення виконання зобов’язань, що не може не радувати, а змінити акценти при з’ясуванні мети даного інституту. Идеть - ся про сприйняття забезпечення зобов’я­зань як механізму, який може гарантува­ти майновий інтерес кредитора у випад­ку невиконання зобов’язання боржни­ком [5]; визнання характерною ознакою останніх саме захисту інтересів кредито­ра, і вже потім — стимулювання боржни­ка до виконання взятих обов’язків [6]. Отже, спостерігається перенесення ак­центів при дослідженні забезпечень з фігури боржника на кредитора, що свід­чить на користь розуміння захисної при­роди інституту видів забезпечення вико­нання зобов’язання.

Автором при дослідженні пойменова­них (ст. 546 ЦК) видів забезпечення вико­нання зобов’язання звертається увага, що останні реалізуються («спрацьовують», «вмикаються») виключно у разі пору­шення зобов’язання боржником. Вони пристосовані для захисту порушених прав кредитора, що закріплено у понятті кожного з них. Зокрема неустойка — грошова сума або інше майно, які борж­ник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ст. 549 ЦК); у разі порушення боржни­ком зобов’язання, забезпеченого гаран­тією, гарант зобов’язаний сплатити кре­диторові грошову суму відповідно до умов гарантії (ст. 563 ЦК); завдаток за­лишається у кредитора, якщо порушен­ня зобов’язання сталося з вини боржни­ка. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’яза­ний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі зав­датку або його вартості (ст. 571 ЦК); у си­лу застави кредитор має право у разі не­виконання боржником зобов’язання, за­безпеченого заставою, одержати задово­лення за рахунок заставленого майна (ст. 572 ЦК); кредитор у разі невиконан­ня боржником зобов’язання має право притримати у себе річ боржника до вико­нання боржником зобов’язання (ст. 594 ЦК).

Отже, об’єднує дані міри те, що їх ре­алізація пов’язується з порушенням за­безпеченого договору і здійснюється в ін­тересах кредитора.

Останнє має визначальне значення, адже на рівні права певної особи (кон­кретного суб’єкта права) про захист йдеться лише за наявності певних під­став — у разі порушення чи оспорення суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу особи, і він запрова­джується власними діями особи, здій­снюваними на власний розсуд. Отже, встановлення видів забезпечення вико­нання зобов’язань здійснюється з метою гарантування кредитору виконання за­безпеченого зобов’язання боржником, що включає як стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання, так і захист майнових інтересів кредито­ра у разі порушення зобов’язання шля­хом реалізації забезпечення.

Зіставлення із заходами цивільно-правової відповідальності

Стимулюючу та захисну функцію ви­конують і міри цивільно-правової відпо­відальності. їх призначення — стимулю­вати під загрозою застосування, а при порушенні — захищати кредитора. При цьому, якщо міри цивільно-правової від­повідальності у разі порушення зобо­в’язання розглядаються як способи за­хисту, що підтверджує складний зміст охорони — стимулювання боржника з метою попередження правопорушення, а у разі якщо воно відбулося — захист по­рушених прав, то види забезпечення ви­конання зобов’язань законодавець до способів захисту порушених прав креди­тора не відносить. Не проводиться така думка і в науковій літературі. Дослід­ники називають забезпечення «особли­вими», «спеціальними», додатковими», «акцесорними» тощо мірами, перш за все підкреслюючи їх стимулюючу функ­цію, а те, що завдяки видам забезпечен­ня виконання зобов’язань, так само як і завдяки мірам відповідальності, здій­снюється захист прав кредитора в зв’яз­ку з порушенням договірного зобов’язан­ня боржником і, відповідно, останні є способами захисту прав кредитора у до­говірному зобов’язанні, не вказують. А «особливість», «спеціальність», «додат - ковість», «акцесорність» видів забезпе­чення виконання зобов’язань саме цим і викликана, бо останні, маючи для захис­ту джерело виконання порушеного зо­бов’язання, дійсно забезпечують вико­нання договору, в чому так зацікавлений кредитор.

Більше того, в науковій літературі спостерігаються приклади використання забезпечень як способів захисту за своєю сутністю при одночасній відмові від ви­знання їх у такому сенсі. Так Д. М. Кар - хальов, зазначивши, що охоронне право - відношення виникає з неправомірної дії і не може бути акцесорним, оскільки ак­цесорне правовідношення виникає до по­рушення права із правомірної дії, пише: «Акцесорне правовідношення призначе­не для забезпечення виконання договір­ного зобов’язання, але не для захисту порушеного права» [7], що вказує на сприйняття дослідником виключно сти­мулюючої функції забезпечень. І тут же з успіхом ілюструється, як «і сам охо­ронний зв’язок може бути захищений за допомогою деяких традиційних способів забезпечення зобов’язань», зокрема як­що правопорушник передає потерпілому у заставу певне майно з метою забезпечи­ти виконання охоронного зобов’язання, то «у разі його невиконання предмет за­стави може бути реалізований з торгів, а одержані кошти підуть потерпілій особі в рахунок відновлення порушеного пра­ва». Таке зобов’язання Д. М. Кархальов називає субохоронним і вказує, що «не­виконанню охоронного зобов’язання можна запобігти, застосовуючи вказані вище способи забезпечення, а у разі, як­що це порушення сталося, порушене охоронне право може бути відновлено в субохоронному зобов’язанні» [8]. Наве­дений приклад, на жаль, є типовим. До­слідниками підкреслюється виключно стимулююча функція забезпечень навіть тоді, коли розглядається механізм їх дії у разі порушення забезпеченого зобов’я­зання. При цьому захистом порушених прав кредитора реалізація забезпечення не називається, хоча, на думку автора, останнє є очевидним. Адже реалізація видів забезпечення виконання зобов’я­зань здійснюється виключно при пору­шенні договору. Це їх призначення, мета виникнення та існування. Забезпечення встановлюються на випадок порушення боржником забезпеченого зобов’язання, а можливість їх реалізації (звернення стягнення на заставлене (притримуване) майно, пред’явлення вимоги до поручи­теля чи гаранта) стимулює боржника до належного виконання забезпеченого зо­бов’язання.

Захист порушених прав кредитора за­вдяки реалізації видів забезпечення ви­конання зобов’язань є особливим. Лише види забезпечення виконання зобов’я­зань, здійснюючи захист прав кредитора при порушенні боржником договору на­дають кредитору виконання порушеного зобов’язання. Саме «надання виконан­ня» є сутністю видів забезпечення вико­нання зобов’язань, що дозволяє виділи­ти їх серед інших способів захисту прав кредитора у договірних зобов’язаннях.

Лише інститут видів забезпечення ви­конання зобов’язання «гарантує» креди­тору виконання договору: як належне, здійснюючи стимулюючий вплив на борж­ника, або в порядку захисту порушених прав кредитора за рахунок спеціально створеного з цією метою джерела вико­нання порушеного зобов’язання. Нетра­диційний погляд на види забезпечення виконання зобов’язання як на способи захисту прав кредитора у договірному зо­бов’язанні дозволив автору дійти виснов­ку про єдине призначення даних мір з мірами цивільно-правової відповідаль­ності, підкреслюючи їх стимулюючу функцію та матеріальну спрямованість, але акцентуючи увагу на особливостях здійснення даними мірами захисної функції.

Створення джерела виконання порушеного зобов’язання

Види забезпечення виконання зобов’я­зання — це способи захисту прав креди­тора у договорі, що передбачають ство­рення джерела виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого кредитор задовольняє свою вимогу в повному обся­зі, одержуючи виконання порушеного боржником договору.

Джерело виконання порушеного зо­бов’язання створюється боржником (або за рахунок боржника) в інтересах креди­тора на випадок порушення боржником свого обов’язку за договором у розмірі боргу (як мінімум). Таке джерело може складати як певне майно (застава, при - тримання), так і обов’язок третьої особи виконати зобов’язання боржника (пору­ка, гарантія). Наявність даного джерела дозволяє відокремити інститут видів за­безпечення виконання зобов’язань від такого близького інституту, як міри ци­вільно-правової відповідальності.

Останні, як і види забезпечення вико­нання зобов’язання, виконують стиму­люючу функцію. Встановлення в догово­рі або в законі мір відповідальності, як і видів забезпечення виконання зобов’я­зань, стимулює боржника до належного виконання договірного зобов’язання. У разі ж порушення зобов’язання кожен з названих інститутів здійснює захист прав кредитора в свій спосіб. Так міри відповідальності встановлюють додатко­ве майнове обтяження у вигляді спла­ти неустойки, відшкодування збитків, втрати завдатку. Зміст відповідальності становлять додаткові обов’язки, які по­кладаються на особу, винну в здійснені правопорушення [9]. А зміст забезпечен­ня виконання зобов’язання становить виконання порушеного зобов’язання, що досягається завдяки спеціально створе­ному для цього джерелу (резерву).

Безумовно, такий захист здатний мак­симально задовольнити вимогу кредито­ра за забезпеченим зобов’язанням, а час­то ще й притягти порушника до цивіль­но-правової відповідальності, стягнувши неустойку, відшкодувавши спричинені порушенням збитки за рахунок даного джерела. Так, згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК по­ручитель зобов’язаний сплатити креди­тору суму основного боргу, проценти, не­устойку, відшкодувати збитки, а відпо­відно до ч. 2 ст. 589 ЦК за рахунок пред­мета застави вимога заставодержателя (кредитора) задовольняється в повному обсязі, включаючи сплату відсотків, не­устойки, відшкодування збитків, завда­них порушенням зобов’язання. Вважа­ємо, що саме наявність у видів забезпе­чення виконання зобов’язання такого резерву дозволяє вважати останні най­дієвішими серед способів захисту прав кредитора у договірних зобов’язаннях, зокрема мір цивільно-правової відпові­дальності.

Визнання видів забезпечення вико­нання зобов’язання способами захисту прав кредитора у договорі дозволяє під даним кутом поглянути на проблеми, що стоять сьогодні перед наукою цивільного права, зокрема щодо подвійної природи неустойки.

Сьогодні в доктрині цивільного права віднесення неустойки до видів забезпе­чення виконання зобов’язань не під­дається сумніву. Зазвичай дослідниками вказується, що неустойка виникла ще за часів римського права, була незамінною в період розквіту планово-адміністратив­ної економіки і сьогодні є одним із основних, найбільш ефективних видів забезпечення виконання зобов’язань.

Запроваджений О. С. Іоффе поділ ви­дів забезпечення виконання зобов’язань на такі, що є мірами цивільно-правової відповідальності (неустойка, завдаток), та такі, що ними не виступають (застава, порука, гарантія) [10], та закріплення в законодавстві положень про неустойку як у гл. 49 ЦК «Забезпечення виконання зобов’язань», так і в гл. 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов’язання. Від­повідальність за порушення зобов’язання» становлять підґрунтя теорії подвій­ної природи неустойки, що сьогодні є пануючою в науці цивільного права. Пропонується розрізняти неустойку як вид забезпечення виконання зобов’язан­ня, що встановлюється з метою забезпе­чення виконання певного договору, і стягнення неустойки як міру цивільно - правової відповідальності, що має місце при порушенні боржником забезпечено­го договору. Причому дослідники, які займаються проблемами видів забезпе­чення виконання зобов’язання, вказу­ють на стимулюючу функцію неустойки як виду забезпечення виконання зобо­в’язання. Так, Б. М. Гонгало зазначає, що, очевидно, коли говориться про сти­мулюючу функцію, то йдеться про не­устойку як спосіб забезпечення виконан­ня зобов’язання. Якщо ж вказується на компенсацію втрат кредитора, то маєть­ся на увазі стягнення неустойки, тобто цивільно-правова відповідальність [11].

При розгляді ж неустойки — міри від­повідальності підкреслюють як стиму­люючу (попереджувальну) роль неустой­ки, так і її штрафний, компенсаційний характер, притаманний мірам цивільно - правової відповідальності.

Розгляд подвійної природи неустойки з точки зору запропонованого автором поняття видів забезпечення виконання зобов’язання не витримує критики.

Незважаючи на традиційне визнання дослідниками неустойки з часів рим­ського права як одного, і навіть часто «головного», «основного», «найефектив­нішого» виду забезпечення виконання зобов’язань, остання є мірою цивільно - правової відповідальності і як така захи­щає порушені права кредитора у договір­ному зобов’язанні властивим мірам від­повідальності способом. Не може не­устойка надати кредитору виконання порушеного зобов’язання, бо немає за рахунок чого. Неустойка не передбачає створення джерела виконання поруше­ного зобов’язання. Неустойка — це лише додаткова до основного зобов’язання ви­мога, адресована боржникові. Вона ка­рає боржника як порушника додатковим майновим обтяженням, не звільняючи при цьому від обов’язку виконати пору­шене зобов’язання, але забезпечити ви­конання порушеного зобов’язання не мо­же. Природа неустойки — це природа мір цивільно-правової відповідальності.

Отже, проведене автором досліджен­ня видів забезпечення виконання зобо­в’язань з урахуванням досягнень сучас­ної науки цивільного права в галузі мір оперативного впливу [12; 13] та мір цивільно-правової відповідальності [ 14; 15; 16; 17] дозволяє розмежувати види забезпечення виконання зобов’язань та міри цивільно-правової відповідальності, і, відповідно, зробити висновок, що під­став для визнання неустойки одним із видів забезпечення виконання зобов’я­зань немає. Неустойці притаманні всі риси цивільно-правової відповідальності і, одночасно, у неї відсутня визначальна риса видів забезпечення виконання зо­бов’язань, яка, на думку автора, висту­пає лакмусовим папірцем при визначен­ні забезпечень — наявність джерела виконання порушеного зобов’язання, за рахунок якого кредитор у порядку захис­ту своїх прав отримає задоволення ви­моги, викликаної порушенням забезпече­ного зобов’язання.

Даний висновок жодним чином не зменшує ролі неустойки, її значення в науці та на практиці, бо не змінює сут­ності такої міри — обов’язок боржника передати кредитору грошову суму або майно у разі порушення зобов’язання (ч. 1 ст. 549 ЦК). При цьому дозволяє побачити різницю між видами забезпе­чення виконання зобов’язання та мі­рами цивільно-правової відповідальності як спорідненими інститутами, завдяки яким здійснюється захист прав креди­тора у договірному зобов’язанні, та ви­значає їх місце серед інших забезпечу­вальних мір.

ПРИМІТКИ

1. Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств / Б. М. Гонгало. — М. : Статут, 2002. — С. 30.

2. Попов Ю. Поняття забезпечення виконання зобов’язання / Ю. Попов // Право України. — 2008. — № 6. — С. 121—122.

3. Там само.

4. Попов Ю. Забезпечення виконання зобов’язання: прощання з міфом / Ю. Попов // Пра­во України. — 2008. — № 12. — С. 118—125.

5. Покачалова А. Поняття та правова природа забезпечення зобов’язань / А. Покачалова // Юридична Україна. — 2010. — № 10. — С. 82.

6. Кізлова О. С. Застава в цивільному праві України (концептуальні засади та правова при­рода) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : 12.00.03 / О. С. Кізлова. — О., 2011. — С. 29.

7. Кархалев Д. Н. Охранительное гражданское правоотношение / Д. Н. Кархалев. — М. : Статут, 2009. — С. 20.

8. Там само. — С. 162.

9. Харитонов Є. О. Цивільне право України : підручник. — 2-ге вид., перероб. і допов. / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О. В. Старцев. — К. : Істина, 2009. — С. 446.

10. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. — М. : Юрид. лит., 1975. — С. 157.

11. Гонгало Б. М. Зазнач. праця. — С. 55.

12. Карпов М. С. Гражданско-правовые меры оперативного воздействия / М. С. Карпов. — М. : Статут, 2004. — 141 с.

13. Сарбаш С. В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. — 2-е изд., испр. / С. В. Сарбаш. — М. : Статут, 2003. — 251 с.

14. Канзафарова І. С. Теорія цивільно-правової відповідальності : монографія / І. С. Канза - фарова. — О. : Астропринт, 2006. — 264 с.

15. Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб : монографія / В. Д. При­мак. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 432 с.

16. Меры обеспечения и меры ответственности в гражданском праве : сб. ст. / рук. авт. кол. и отв. ред. М. А. Рожкова. — М. : Статут, 2010. — 413 с.

17. Карапетов А. Г. Неустойка как средство защиты прав кредитора в российском и зару­бежном праве / А. Г. Карапетов. — М. : Статут, 2005. — 286 с.

 

Пучковская Ирина. Виды обеспечения исполнения обязательств как способы защиты.

Статья посвящена актуальной и не разрешенной в доктрине гражданского права пробле­ме юридической природы способов обеспечения исполнения обязательств. Автор, рассмат­ривая данные меры как способы защиты прав кредитора в договорных обязательствах, называет их отличительным признаком наличие источника исполнения нарушенного обя­зательства, за счет которого данные меры и осуществляют защиту. Автор также воз­ражает против признания неустойки одним из способов обеспечения исполнения обяза­тельства.

Ключевые слова: способы обеспечения исполнения обязательства, обеспечение договора, меры защиты, меры ответственности, способы защиты, неустойка, задаток, поручи­тельство, гарантия, залог, удержание.

Puchkovska Iryna. Types of enforcement of obligations as means of protection.

This article deals with an urgent and unresolved issue of the civil law doctrine of the obligations discharge enforcement legal nature. Taking into consideration the measures as means of creditor’s rights protection, the author calls the presence of a source of fulfilment of the breached obligation the distinctive feature, due to which these measures provide the protection. Rejects the recognition of penalty as a mean to ensure the obligation fulfilment. Key words: types of the obligations discharge enforcement, contract ensuring, security measures, measures of liability, defenses, penalties, deposit, security, guarantee, bail, retention.