joomla
ІННОВАЦІЙНІ УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Юридична Україна

УДК 346.3:346.2:346.5:334 Оксана Вінник,

Доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України,

Професор кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Стаття присвячена проблемам використання нових управлінських технологій у відно­синах державно-приватного партнерства та шляхам удосконалення правового регулю­вання зазначених відносин.

Ключові слова: інновації, управлінські технології, державно-приватне партнерство, вдосконалення законодавства.


Інноваційний розвиток усіх сфер су­спільного жаття, включаючи й еконо­міку, — визнаний Українською держа­вою пріоритет [1], що є характерним для сучасного етапу розвитку суспільства та пов’язаний з появою нового напряму в економічній політиці держави — іннова­ційного [2; 3], на жаль, не зафіксовано у відповідній статті Господарського кодек­су України (ст. 10), що визначає основні напрями економічної політики держави (хоча в ст. 328 ГК інноваційна діяльність визначається як складова інвестиційної та структурно-галузевої політики).

Слід, однак, зазначити, що вітчизня­ний законодавець акцентує увагу на ін­новаціях у сфері виробництва, закріп­люючи визначення цього поняття як новостворених (застосованих) та/або вдосконалених конкурентоспроможних технологій, продукції або послуг, а та­кож організаційно-технічних рішень ви­робничого, адміністративного, комерцій­ного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість вироб­ництва та/або соціальної сфери (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Господарський кодекс Ук­раїни, що містить спеціальну главу — «Правове регулювання інноваційної діяльності» (гл. 34, статті 325—332), не закріплює поняття інновацій, хоча інно­ваційну діяльність пов’язує з виконан­ням науково-технічних програм і впро­вадженням науково-технічних досяг­нень у виробництво та інші сфери су­спільного життя (ст. 325).

Разом з тим, поняття інновацій вико­ристовується в більш широкому розу­мінні — як нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду [4]. При цьому розрізняють різні види інно­вацій: товарні (впровадження нового про­дукту), технологічні (впровадження но­вого методу виробництва), ринкові (створення нового ринку товарів і по­слуг), маркетингові (освоєння нового джерела постачання сировини), екологіч­ні (впровадження заходів з питань охоро­ни довкілля), соціальні (впровадження заходів з метою покращення життя насе­лення) і управлінські (вдосконалення/ре­організація структури управління) [5].

Поняття інновацій зазвичай тісно по­в’язане із суміжним — поняттям техно­логій (насамперед нових технологій), що також використовується в широкому значенні (як сукупність методів, прийо­мів, процесів, матеріалів, які застосову­ються у певній галузі діяльності [6; 7], в т. ч. виробництві, управлінні тощо).

Відтак можна виділити і господар­сько-управлінські інновації, що передба­чають застосування відповідних техноло­гій, а серед них — технології управління державно-приватним партнерством [8].

Господарсько-управлінською іннова­цією для вітчизняної сфери господарю­вання є використання новітніх для Укра­їни технологій управління співпрацею держави та приватного бізнесу, зокрема такого її різновиду, як державно-приват­не партнерство (далі — ДПП). Хоча За­кон «Про державно-приватне партнер­ство» від 01.07.2010 р. № 2404-УІ передбачає управління таким партнер­ством з боку держави, в особі уповнова­жених органів на етапі встановлення від­носин ДПП (статті 10—18, 22) та в процесі виконання угод партнерства (статті 22; 11, пункти 1 і 3; 12, підпунк­ти 1, 19, 21 п. 4), проте питання спільно­го управління ДПП за участю державно­го та приватного партнера залишається поза увагою законодавця.

Вирішення цієї важливої проблеми (а вона набуває особливої актуальності з огляду на активність Уряду щодо підза - конного регулювання відносин ДПП [9; 10; 11; 12; 13] і, відповідно, — реалізації положень Закону «Про державно-при­ватне партнерство» (далі — Закон про ДПП на практиці) можливе із запрова­дженням інституційного/корпоративно­го ДПП і відповідних технологій управ­ління ним [14; 15; 16].

Інституційне/корпоративне партнер­ство передбачає й визначення порядку управління, яке має свої особливості. Так, у разі використання для опосередко­вування відносин партнерів акціонерного товариства (є універсальною організа­ційно-правовою формою з найбільшими можливостями щодо додаткового інвес­тування) системи органів управління (за­гальні збори, виконавчий орган, наглядо­ва рада, органи контролю), порядок прийняття ними рішень передбачається законодавством про такі товариства (За­кон України від 17.09.2008 р. «Про ак­ціонерні товариства»). Мета ж діяльності останнього (реалізація проектів ДПП), участь у ньому не лише партнерів, а й акціонерів-інвесторів зумовлюють специ­фіку управління таким товариством (про­відна роль партнерів у вирішенні питань, пов’язаних з реалізацією зазначених проектів) і особливі форми захисту інте­ресів акціонерів-інвесторів (як компенса­ція за їх незначні можливості щодо учас­ті в управлінні справами партнерства).

Інноваціями у сфері співпраці носіїв публічних та приватних інтересів є саме ДПП, його інституційна (корпоратив­на/акціонерна) форма, включаючи й уго­ди, що її опосередковують (засновниць­кий договір державного та приватного партнерів у разі заснування ними для ре­алізації проектів ДПП акціонерного то­вариства; акціонерні угоди [17; 18], що укладаються партнерами при викорис­танні ними вже діючого акціонерного то­вариства, в якому беруть участь не лише партнери, а й акціонери-інвестори [19; 20).

Запровадження інституційного ДПП з відповідним правовим регулюванням до­зволить вирішити низку проблем, а саме підвищення ефективності: (1) приватиза­ції державного майна, яке б унеможли­вило або зменшило випадки знищення виробничих потужностей після завер­шення так званого післяприватизаційно - го періоду, протягом якого покупець має дотримуватися обмежувальних умов угод приватизації (зазвичай лише протя­гом 5 років), а згодом може використову­вати його на власний розсуд (в непооди­ноких випадках — не за цільовим призначенням цього майна); (2) оренди цілісних майнових комплексів, що пере­бувають у власності держави, Автоном­ної Республіки Крим, комунальній влас­ності; (3) реалізації приоритетних інвестиційно-інноваційних та інших су­спільно значущих проектів.

Будь-яка господарсько-управлінська інновація, в т. ч. нова технологія, потре­бує відповідного правового забезпечен­ня. Надмірний лаконізм Закону про ДПП та відсутність у ньому спеціальних положень про інституційне/корпоратив - не партнерство вимагає внесення до ньо­го відповідних змін та доповнень (щодо: основних засад інституційного ДПП, йо­го модифікацій; специфіки корпоратив­них прав партнерів і акціонерів-інвесто - рів та механізмів їх реалізації; порядку управління таким ДПП). Крім того, від­повідних коректив потребує низка зако­нів: «Про акціонерні товариства» (щодо особливості правового становища акціо­нерного товариства, що опосередковує відносини ДПП, його акціонерів, поряд­ку управління, підстав припинення); «Про цінні папери та фондовий ринок» щодо специфіки правового режиму акцій товариства за участю державного та при­ватного партнерів (акції партнерів ДПП) і акціонерів-інвесторів (акції інвесторів ДПП), а також вимог до емісії таких ак­цій.

Доцільно також відобразити такий вид інновацій, як управлінсько-госпо­дарські (включаючи й вищезгадані, що можуть застосовуватися у відносинах ДПП), в Інноваційному кодексі України, проект якого підготовлено групою хар­ківських науковців [21]. Звісно, що такі інновації відрізняються від традиційних (тих, що використовуються у сфері ви­робництва та пов’язані з результатами науково-технічного прогресу): ступенем їх відкритості та особливостями охорони, що пов’язано з можливістю їх викорис­тання широким колом осіб (за винятком поодиноких господарсько-управлінських інновацій, що становлять комерційну та­ємницю або є конфіденційною інформа­цією).

Положення проекту згаданого кодек­су про різні моделі співпраці носіїв пуб­лічних і приватних інтересів у сфері ін­новаційної діяльності (комунально-при­ватне партнерство; державно-комуналь­не партнерство; державно-комунально - приватне партнерство; партнерство орга­нів місцевого самоврядування з іншими державами — ч. 1 ст. 2.1.3 проекту Інно­ваційного кодексу України [22]) вже є інноваційними, оскільки відсутні в клю­човому акті про ДПП, проте потребують відображення і в низці законів (про ДПП, «Про управління об’єктами дер­жавної власності», «Про місцеве само­врядування»), як і технології управлін­ня такими формами співпраці.

Законодавцеві також слід врахувати і складність системи органів, що здійсню­ють державне регулювання відносин ДПП (адже крім спеціально-уповноваже - ного органу з питань ДПП — Мінеконом - розвитку України [23]), низку повно­важень має Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України [24, підпункти 1, 19, 21 п. 4 ], а у разі встановлення відносин ДПП у певних галузях економіки, на певних товарних ринках — органи, що ними опікуються (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — при використанні акціонерного товарис­тва за інституційного ДПП, Мінрегіон - буд — щодо проектів ДПП, які передба­чають будівництво та/або реновацію бу­дівель та споруд, їх комплексів тощо) і в більшості випадків — антимонопольні органи, оскільки відносини ДПП зазви­чай позначаються на стані економічної конкуренції. Відтак у Законі про ДПП слід закріпити (з критичним викорис­танням зарубіжного досвіду) технології співпраці (а) органів, що здійснюють державне регулювання відносин ДПП [25], (б) партнерів — публічних (Україн­ської держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад в особі ор­ганів місцевого самоврядування, інозем­них держав у разі їх залучення до парт­нерства) та приватних (суб’єктів підприємництва — як вітчизняних, так і іноземних, а у разі встановлення відно­син ДПП для реалізації інвестиційно-ін­новаційних проектів у сферах охорони здоров’я, культури, спорту тощо — та­кож і відповідних організацій). При цьо­му слід визначити рівні та органи дер­жавного регулювання відносин ДПП і порядок координації роботи зазначених органів, форми співпраці учасників ДПП (партнерів), їх взаємні обов’язки та відповідальність за їх неналежне вико­нання (невиконання), а також передба­чити можливість визначення в основно­му договорі ДПП (угоді про встанов­лення таких відносин) особливостей ви­рішення партнерами низки питань, що є характерними для конкретних відносин ДПП.

Ефективність технологій управління ДПП залежить від визначення на рівні Закону про ДПП основних засад такого управління, а на рівні договору — враху­вання специфіки відносин певного ДПП (складу учасників — партнерів; спрямо­ваності та вартості проектів ДПП; за­лучення до їх реалізації виконавців, що не є партнерами ДПП; галузей та сфер еко­номіки, задіяних у реалізації проектів ДПП, тощо). Відтак доцільно на рівні акта Уряду закріпити примірну угоду ДПП (із зазначенням у Законі про ДПП про таке повноваження Кабінету Міні­стрів України та право сторін ДПП включити до угоди, що опосередковує від­повідні відносини ДПП, додаткові поло­ження, що віддзеркалюють специфіку від­носин партнерства), а також передба­чити відкритість (як загальне правило) інформації про угоди ДПП (з огляду на участь у них носіїв публічних інтересів та використання ресурсів загальнодер­жавного та/або регіонального значення). Інформаційна відкритість ДПП має створити певний кордон для корупційних зловживань на етапі встановлення відно­син ДПП і реалізації проектів такого партнерства та відповідно — сприяти їх реальній соціальній орієнтації, що є од­нією з найбільш характерних ознак ДПП і свідчить про посилення публічних за­сад у сучасній економіці та її правовому забезпеченні [26]. Це черговий раз під­креслила остання світова фінансова кри­за, яку не можна оцінювати лише як про­вал чи глухий кут. «Це привід для очи­щення... кричуща необхідність реформ», «проведення модернізації господарського законодавства» [27].

ПРИМІТКИ

1. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні : затверджена по­становою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 389 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 28. — С. 94. — Ст. 173. — Код акта 55942/2011.

2. Атаманова Ю. С. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави : монографія / Ю. С. Атаманова. — X. : ФІНН, 2008. — С. 5, 7, 9, 49—50.

3. Задихайло Д. В. Інноваційна політика держави і господарсько-правові засоби її реаліза­ції / Д. В. Задихайло // Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове за­безпечення : Всеукр. наук.-практ. конф. (27—28.10.2006 р.) : тези доп. / упоряд. О. В. Петри - шин, М. О. Кизим. — X. : ВД «ІНЖЕК», 2007. — С. 120—133.

4. Інновації [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://uk. wikipedia. org/ wiki/%D0%86%D0%BD%D0%BD%D0%BE% Б0%В2%Б0%В0%Б1%86% Б1% 96% Б1%97.

5. Там само.

6. Технология [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. efremova. info/ word/texnologija. html.

7. Технология [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://ru. wiktionary. org/ wiki/%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD% D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8 %D1%8F.

8. Вінник О. М. Деякі аспекти застосування корпоративно-управлінських технологій у від­носинах державно-приватного партнерства / О. М. Вінник // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнар. наук. конф. «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 12—13.11.2010 р.). — Хмельницький : Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2010. — С. 50—56.

9. Порядок надання приватним партнером державному партнеру інформації про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства : затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.02.2011 р. № 81 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — С. 56. — Ст. 458. — Код акта 54837/2011.

10. Методика виявлення ризиків, пов’язаних з державно-приватним партнерством, їх оцінки та визначення форми управління ними : затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 232 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 18. — С. 221. — Ст. 769. — Код акта 55238/2011.

11. Порядок надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства : затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 р. № 279 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 21. — С. 31. — Ст. 882. — Код акта 55371/2011.

12. Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнер­ства : затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 р. № 384 «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» // Офіційний вісник України. — 2011. — № 28. — С. 74. — Ст. 1168. — Код акта 55911/2011.

13. Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення дер­жавно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які належать Автономній Республіці Крим : затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 р. № 384 «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» // Офіційний вісник України. — 2011. — № 28. — С. 74. — Ст. 1168. — Код акта 55911/2011.

14. Вінник О. М. Деякі аспекти застосування корпоративно-управлінських технологій у від­носинах державно-приватного партнерства / О. М. Вінник // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнар. наук. конф. «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 12—13.11.2010 р.). — Хмельницький : Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2010. — С. 50—56.

15. Вінник О. М. Акціонерна форма державно-приватного партнерства: проблеми правово­го регулювання / О. М. Вінник // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2010. — № 83. — С. 7—9.

16. Вінник О. М. Проблеми правого регулювання корпоративних і партнерських відносин : монографія / О. М. Вінник. — К. : НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. — С. 128—144.

17. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерні угоди. / І. Спасибо-Фатєєва // Право України. — 2009. — № 12. — С. 182—190.

18. Вінник О. М. Акціонерні угоди // Юридична Україна. — 2010. — № 5. — С. 20—28.

19. Вінник О. М. Акціонерна форма державно-приватного партнерства: проблеми правово­го регулювання / О. М. Вінник // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2010. — № 83. — С. 7—8.

20. Вінник О. М. Проблеми правового регулювання корпоративних і партнерських відно­син : монографія / О. М. Вінник. — К. : НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. — С. 139—144.

21. Проект Інноваційного кодексу України. — X. : Право, 2011. — 136 с.

22. Там само. — С. 14.

23. Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України : затверджене Указом Президента України від 31.05.2011 р. № 634/2011 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 41. — С. 20. — Ст. 1666.

24. Положення про Державне агентство з інвестицій та управління національними проек­тами України : затверджене Указом Президента України від 12.05.2011 р. № 583/2011 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 39. — С. 99. — Ст. 1593. — Код акта 56735/2011.

25. Вінник О. М. Проблеми правового регулювання корпоративних і партнерських відно­син : монографія / О. М. Вінник. — К. : НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. — С. 128—144.

26. Мамутов В. К. Загальні проблеми науки господарського права на стику XX і ХХІ сто­літь / В. К. Мамутов // Право України. — 2010. — № 8. — С. 5.

27. Знаменський Г. Л. Наукоємність сучасного господарського права / Г. Л. Знаменський // Право України. — 2010. — № 8. — С. 24.

 

Винник Оксана. Инновационные управленческие технологии: проблемы правового обеспечения.

Статья посвящена проблемам использования новых управленческих технологий в от­ношениях государственно-частного партнерства и путям совершенствования правово­го регулирования указанных отношений.

Ключевые слова: инновации, управленческие технологии, государственно-частное парт­нерство, совершенствование законодательства.

Vinnyk Oksana. Innovative administrative technologies: problems of legal providing.

The article is devoted the problems of the use of new administrative technologies in relations state private partnerships and ways of perfection of the legal adjusting of the noted relations. Key words: innovations, administrative technologies, state private partnership, perfection of legislation.