joomla
БАЗОВІ ЗАСАДИ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Юридична Україна

УДК 347.44 (043.2)

Сергій Вавженчук,

Кандидат юридичних наук,

Доцент кафедри цивільного та трудового права юридичного факультету

Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

 

У даній статті автор звертає увагу на ряд аспектів правового регулювання і з’ясуван­ня сутності виконання договірного зобов’язання. При цьому звертається особлива ува­га на принципи виконання договірного зобов’язання.

Ключові слова: договір, зобов’язання.


Проблематика правової регламентації процесу виконання договірних зобов’я­зань посідає одне з особливих місць у ци­вільному та господарському праві. На перший погляд, лаконічна нормативно - правова врегульованість виконання дого­вірних зобов’язань приховує безліч про­блем як теоретичного, так і практичного спрямування. З огляду на окреслений стан речей, існує пласт теоретико-прак - тичних аспектів, що залишився недо­статньо дослідженим і дискусійним.

Окреслений стан правової регламента­ції та юридична природа виконання дого­вірного зобов’язання належить до однієї з основних складових підстав здійснення наукових розвідок у цій сфері.

Серед правників, які переймалися проблемами правової регламентації від­носин у сфері виконання договірних зо­бов’язань, варто виділити таких науков­ців, як Т. В. Боднар, Ф. І. Гавзе, О. С. Іоффе, В. В. Луць, С. В. Сарбаш, В. С. Толстой, А. Г. Ярема та інші. В умо­вах високої динаміки цивільного обороту результати наукових здобутків згаданих науковців не тільки зберегли актуаль­ність та науково-практичну цінність, а й склали основу догматичного вчення про виконання договірних зобов’язань.

Метою даної роботи є уточнення базо­вих засад виконання договірних зобов’я­зань у системі договірного права.

Виконання — це динамічний стан зо­бов’язання, завдяки якому реалізуються (здійснюються) права та обов’язки його сторін [1]. Укладений договір породжує, принаймні для однієї сторони, необхід­ність виконання зобов’язання на користь контрагента або на користь третьої особи. Якщо договір є двостороннім, виконання договірних зобов’язань мають здійснити обидві сторони, а якщо одностороннім — виконання договірного зобов’язання здійснює лише одна сторона. Проте ха­рактер дій боржника, що знаходяться в основі виконання договірного зобов’язан­ня, буде обумовлений умовами конкрет­ного договірного виду або типу.

Не можна не помітити, що Цивільний кодекс України не містить спеціальної глави, яка б прямо здійснювала регулю­вання виконання договірних зобов’язань. За Цивільним кодексом України виконан­ня договірного зобов’язання ґрунтується на засадах виконання зобов’язання, виз­начених главою 48 ЦК України «Вико­нання зобов’язання». Виконанню догово­рів окремих груп та видів присвячені спеціальні нормативні положення підроз­ділу 1 розділу 3 ЦК України «Окремі види зобов’язань», адже окремі договірні зобо­в’язання наділені специфікою їх виконан­ня. Інші акти законодавства теж можуть регламентувати виконання окремих дого­вірних зобов’язань за умови, що вони не будуть суперечити нормам Цивільного ко­дексу України.

Враховуючи норму ст. 526 ЦК Украї­ни, договірне зобов’язання має викону­
ватися у чіткій відповідності до умов до­говору. Як наслідок, окрім норматив­ного регулювання виконання договірних зобов’язань слід приділяти значну увагу конкретним умовам договору, які спря­мовані на регуляцію виконання договір­них зобов’язань. На думку А. Г. Яреми, практика свідчить про те, що до дого­ворів такі умови часто не включаються [2]. Наявність відповідних детальних умов у договорі значно спростить вико­нання сторонами договірних зобов’я­зань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зо­бов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та ви­мог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за від­сутності таких умов та вимог — відповід­но до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Блан - кетний характер наведеної норми свід­чить про наявність невичерпного пере­ліку вимог до виконання договірного зобов’язання. Адже відсутність умов до­говору або вимог в актах цивільного за­конодавства щодо виконання договірно­го зобов’язання дають змогу застосувати звичаї ділового обороту або інші вимоги, що звичайно ставляться. За цих обста­вин звичаї ділового обороту мають бути взяті до уваги сторонами незалежно від їх волі.

Прийнято вважати, що виконання до­говірного зобов’язання ґрунтується на відповідних базових засадах. З цього приводу В. В. Луць влучно зауважив, що, оскільки норми, що регулюють вико­нання договірних зобов’язань, є складо­вою частиною цивільного законодавства І, зокрема, зобов’язального права, на ви­конання зобов’язань поширюються за­гальні засади цивільного законодавства, визначені у ст. 3 ЦК України [3].

С. В. Сарбаш виокремлює п’ять принци­пів виконання зобов’язань, а саме: 1) на­лежне виконання; 2) недопустимість од­носторонньої відмови від виконання зо­бов’язання; 3) реальне виконання; 4) еко­номічність виконання; 5) розумність та добросовісність [4]. Більшість цивілістів відносять до основних засад виконання зобов’язання саме принцип належного та реального виконання [5; 6].

Безперечно, договірне зобов’язання має виконуватися належним чином. В юридичній літературі висловлювалися різні точки зору щодо розуміння належ­ного виконання зобов’язання. Так, Ф. І. Гавзе, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 193 ЦК УРСР І963 р., вважав, що зобов’язання буде виконане належним чином, коли боржник його виконає: а) щодо належного кредитора, б) у вста­новлений строк, в) у певному місці, г) відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких — відповідно до вимог, що зазви­чай ставляться [7]. З цього приводу В. С. Толстой зауважив, що під виконан­ням зобов’язання належним чином слід розуміти виконання із дотриманням всіх особливостей порядку виконання, що вказуються для зобов’язання певного ро­ду відповідним нормативним актом або для даного зобов’язання — актом плану­вання. Між тим він наголосив, що вико­нання зобов’зання — це не тільки здійс­нення дій відомим способом, а й надання обумовленого предмета, передача його в належний строк, у встановленому місці та належному суб’єкту [8]. Подібної точ­ки зору дотримуються й інші вчені [9]. Тобто більшість науковців погоджується з тим, що зобов’язання буде виконане належним чином, якщо буде дотримано ряд умов та вимог, а саме: зобов’язання буде виконане належними сторонами, у визначеному місці, у належний час та щодо предмета виконання. З огляду на договірне зобов’язання слід зазначити, що йому притаманний особливий поря­док та спосіб виконання. Тому договірне зобов’язання має бути виконане, врахо­вуючи особливості порядку та способу виконання, суб’єктного складу, строку (терміну) виконання, місця виконання, предмета виконання.

Для з’ясування змісту реального ви­конання договірного зобов’язання слід приділити увагу виконанню договірного зобов’язання в натурі. Зазначене спри­чинене і тим, що Цивільний кодекс Ук­раїни не містить поняття «реальне вико­нання зобов’язання», а оперує поняттям «виконання зобов’язання в натурі».

Загалом, укладаючи договір, сторони мають на увазі, що договірні зобов’язан­ня мають виконуватися в натурі. Прави­ло виконання договірного зобов’язання в натурі випливає зі змісту статей 620, 621, 622 ЦК України. З огляду на си­стемний аналіз вказаних норм слід на­вести визначення поняття «виконання договірного зобов’язання в натурі». Ви­конанням договірного зобов’язання в на­турі є правомірні дії боржника або тре­тьої особи, що складають сутність дого­вірного зобов’язання, які спрямовані на припинення відповідного зобов’язання. Проте в юридичній науці існують інші погляди щодо виконання зобов’язання в натурі. Так, В. С. Толстой стверджував, що виконанням у натурі варто вважати тільки дії, що надають кредитору або іншому суб’єкту цивільного права спо­живчу вартість, яка передбачається в змісті обов’язку [10].

Відповідно до ч. 1 ст. 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов’яз­ку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивіду­альними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вима­гати її передання відповідно до умов зо­бов’язання. Тобто за умови невиконання боржником договірного зобов’язання Цивільний кодекс України надає право кредитору вимагати від боржника лише індивідуально визначені речі. Дещо іна­кший підхід містить Господарський ко­декс України. Так, відповідно до ч. 5 ст. 226 ГК України у разі невиконання зобов’язання про передачу кредитору ін­дивідуально визначеної речі (речей, ви­значених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов’язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. Як наслідок, за умови невико­нання боржником договірного зобов’я­зання, Господарський кодекс України на­дає право кредитору вимагати від борж­ника як індивідуально визначені, так і родові речі. Через це дія норми ч. 5 ст. 226 ГК України є ширшою за дію норми ч. 1 ст. 620 ЦК України.

На застосування ч. 1 ст. 620 ЦК Украї­ни та ч. 5 ст. 226 ГК України не впливає наявність або відсутність вини боржника договірного зобов’язання. Справа у тому, що дії кредитора, спрямовані на витребу­вання від боржника індивідуально визна­ченої або родової речі на підставі договір­ного зобов’язання, не слід кваліфікувати як цивільно-правову або господарсько - правову відповідальність за порушення договірного зобов’язання, тому що у цьо­му разі для боржника відсутній негатив­ний наслідок у вигляді покладення на боржника додаткового обов’язку або по­збавлення будь-якого наявного у нього права. За цих обставин незрозуміло, чо­му законодавець розмістив норму ч. 5 у ст. 226 ГК України, адже згадана стаття має назву «Умови і порядок відшкоду­вання збитків» і вказує на умови, поря­док відшкодування збитків як форми від­повідальності за зобов’язаннями, в тому числі й договірними.

На підставі ч. 1 ст. 622 ЦК України боржник, який здійснив сплату неустой­ки та відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, не звільня­ється від обов’язку виконати зобов’язан­ня в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма містить вказівку на виконання договір­ного зобов’язання в натурі, незважаючи на виконання зобов’язань, що виплива­ють із цивільно-правової відповідально­сті. З іншого боку, ч. 1 ст. 622 ЦК Украї­ни є диспозитивною нормою, адже сто­рони можуть передбачити інші правила виконання зобов’язання, передбачивши їх у договорі.

Боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі за умови наявності активної поведінки кредито­ра — його відмови від прийняття вико­нання або відмови від договору. Так, згідно із ч. 2 ст. 622 ЦК України у разі здійснення відмови кредитора від прий­няття виконання, яке внаслідок про­строчення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК України), або передання від­ступного (ст. 600 ЦК України) боржник буде звільнений від обов’язку виконати зобов’язання в натурі. За цих обставин відмова кредитора від прийняття вико­нання має ґрунтуватися на двох окремих підставах. По-перше, коли має місце у їх сукупності факт прострочення виконан­ня та факт втрати інтересу до виконання договірного зобов’язання. По-друге, ко­ли має місце передання боржником кре­диторові відступного. Норма ч. 3 ст. 622 ЦК України регламентує звільнення бор­жника від обов’язку виконати договірне зобов’язання в натурі у разі односторон­
ньої відмови кредитора від договору на підставі ст. 615 ЦК України.

Отже, мета даної роботи досягнута, уточнено базові засади виконання дого­вірних зобов’язань у системі договірного права. Також автор дійшов висновку, що основоположними базовими засада­ми виконання договірного зобов’язання є належне виконання зобов’язання та виконанням зобов’язання в натурі, які неможливо ототожнювати в силу наяв­них специфічних особливостей.

ПРИМІТКИ

1. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві : монографія / Т. В. Боднар. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 5.

2. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / за ред. А. Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К. : Реферат, 2005. — С. 178.

3. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посіб. / В. В. Луць. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — С. 99.

4. Сарбаш С. В. Исполнение договорного обязательства / С. В. Сарбаш. — М. : Статут, 2005. — С. 99—116.

5. Луць В. В. Зазнач. праця. — С. 99.

6. Гражданское право : учебник / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — 5-е изд., пере- раб. и доп. — М. : ПБОЮЛ Л. В. Рогожников, 2001. — Т. 1. — С. 517—518.

7. Гавзе Ф. И. Обязательственное право (общие положения) / Ф. И. Гавзе. — Минск : Изд-во БГУ им. В. И. Ленина, 1968. — С. 38.

8. Толстой В. С. Исполнение обязательств / В. С. Толстой. — М. : Юрид. лит., 1973. — С. 30.

9. Учебник гражданского права / под общ. ред. Т. И. Илларионовой, Б. М. Гонгало, В. А. Плетнева. — М : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — С. 306—308.

10. Толстой В. С. Зазнач. праця. — С. 31—32.

 

Вавженчук Сергей. Базовые принципы исполнения договорных обязательств.

В данной статье автор обращает внимание на ряд аспектов правового регулирования и определения сущности исполнения договорного обязательства. При этом обращается особое внимание на принципы исполнения договорного обязательства.

Ключевые слова: договор, обязательство.

Vavzhenchuk Serhei. Basic principles of contract discharge.

The article focuses on a series of aspects of legal regulation and essence of contract discharge. It also pays a particular attention to the principles of contract discharge.

Key words: contract, obligation, discharge.