У статті розглядається вплив комплексності інноваційного продукту на механізм договірного регулювання його створення. Аналізуються існуючі договірні форми (договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір на створення і передачу науково-технічної продукції) в контексті можливості їх застосування для врегулювання відносин щодо створення інноваційного продукту. Ключові слова: інноваційний продукт, комплексний об’єкт, складний об’єкт, синтезований (синтетичний) об’єкт, науково-технічна продукція, договір на виконання науково - дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір на створення і передачу науково-технічної продукції, договір на створення інноваційного продукту.
Рівню і стану індустріального розвитку економіки держави завжди відповідає потенціал наукових і науково-технічних розробок. Це їх природне співвідношення, оскільки індустрія потребує створення інноваційних продуктів, а останнім необхідна виробнича база, де б вони отримали втілення.
Сучасний розвиток науки і техніки характеризується виникненням нових, раніше не відомих господарському обігу об’єктів. В. Дозорцев зауважував, що науково-технічний прогрес пов’язується з появою вельми складних об’єктів, які, як правило, не можуть бути створені однією особою і становлять продукт різнорідної людської діяльності. Виникнення цих об’єктів стає результатом складного багатостадійного процесу, в межах якого одні особи своєю творчою діяльністю створюють окремі елементи (об’єкти, зокрема винаходи, ноу-хау. — К. І.), які в подальшому використовуються іншими особами, що і приводить до створення нового об’єкта, який визнається хоча і єдиним, але складним, комплексним, багатошаровим результатом, що складається з безлічі різнорідних об’єктів [1].
Вчення про вказані об’єкти на сьогодні поступово посідає відповідне місце в правовій доктрині, про що свідчать дослідження таких вчених, як Ю. Атаманова, О. Городов, О. Давидюк, В. Пантелєєв, В. Наумов та інших. Проте спір щодо їх характеристики та оборотоздатності не можна визнати завершеним, що й пояснює актуальність звернення до означеної проблеми.
У науковій літературі поряд з визначенням цих об’єктів як багатошарових, складних, комплексних можна зустріти і інші їх позначення, наприклад синтезований, або синтетичний. Під синтезованим (синтетичним) об’єктом, який створюється штучно з метою досягнення певного результату, окремі вчені розуміють такий новий об’єкт, що виникає шляхом поєднання вже створених, існуючих об’єктів (як елементів) у єдине ціле. При цьому новий об’єкт набуває певних властивостей, які при його запровадженні спроможні задовольнити такі вимоги «споживача», які не здатен задовольнити жоден із його складових елементів, взятих окремо*. Втім, в цілому погоджуючись з наведеною позицією, інші вчені, зокрема О. Давидюк, підкреслюють, що до характеристики таких об’єктів доцільніше застосовувати позначення «синтезований», оскільки саме це поняття вказує на появу нових якостей та властивостей штучно створених нових об’єктів [2].
Вважаємо, що застосування до вказаних об’єктів таких позначень, як «синтетичний (синтезований)», є запозиченням з інших галузей науки, зокрема хімічної, біологічної, та фактично не змінюють їх основної характеристики як складних. До того ж, позначення «складний об’єкт», за аналогією зі складними речами, або «комплексний об’єкт», тобто такий, що складається з кількох елементів, виглядають більш прийнятними для характеристики досліджуваних об’єктів як особливих результатів інтелектуальної діяльності.
До цих об’єктів, беззаперечно, належать як інноваційна розробка, так і інноваційний продукт [3]. Інноваційний продукт — суть якісно нової заміни вже існуючих відомих продуктів. Легальне визначення інноваційного продукту знайшло своє закріплення в Законі України «Про інноваційну діяльність». Так, відповідно до статей 1 та 14 цього Закону інноваційний продукт — це результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, а саме результат виконання інноваційного проекту, спрямованого на розробку нової технології (в тому числі — інформаційної) або продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії. Інноваційний продукт має відповідати певним вимогам: 1) він обов’язково повинен бути результатом реалізації об’єкта інтелектуальної власності, на які виробник продукту отримав відповідні дозволи (патенти, свідоцтва, ліцензії тощо) або реалізації (впровадження) відкриттів; 2) використаний об’єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для цього продукту; 3) продукт підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень тощо. Можна дійти висновку, що інноваційні об’єкти мають, так би мовити, вторинний (похідний) характер, оскільки створюються на підставі вже існуючого об’єкта права інтелектуальної власності, між тим вони — теж результат інтелектуальної діяльності.
Інноваційний продукт вважається результатом діяльності окремих суб’єктів, яка складається з певних етапів. Цей процес, взятий у динаміці (русі), не тільки становить інноваційний цикл якісно нового перетворення існуючого об’єкта права інтелектуальної власності, а й одночасно виступає механізмом інтенсивного розвитку науки і техніки.
Слід погодитися з Ю. Атамановою, яка розглядає інноваційний продукт як комплексний об’єкт, вирізняючи у ньому обов’язкові та факультативні елементи. До обов’язкових елементів вчена відносить: об’єкт права інтелектуальної власності, щодо якого вживаються заходи з доведення до стану впровадження; інноваційний проект (проект впровадження об’єкта права інтелектуальної власності); технічну документацію з впровадження об’єкта права інтелектуальної власності, робочі інструкції, специфікації, рекомендації; результати експериментального впровадження об’єкта права інтелектуальної власності (експериментальні зразки, пробні партії та ін.), а до факультативних — такі, що можуть бути або не бути присутніми в інноваційному об’єкті [4].
Вважаємо, що інноваційний продукт — комплексний об’єкт, складові якого залежать від стадій інноваційного циклу, який він проходить до досягнення мети розробників.
Виходячи з того, що, на відміну від факультативних, відсутність будь-якого з обов’язкових елементів виключає сам факт існування інноваційного продукту, зупинимося на характеристиці його обов’язкових елементів. Зазначені елементи пов’язані між собою лише функціонально, фізичний зв’язок між ними відсутній, проте використання інноваційного продукту за призначенням (його впровадження, реалізація) можливе лише за умови їх поєднання, що і характеризує сутність комплексності цього об’єкта. Як слушно зазначав В. Дозорцев, багатошаровий інтелектуальний продукт (багатоелементний. — К. І.) існує в цілому, включає всі складові, тому без будь-якої з них його об’єктивно немає, хоча окремі елементи можуть бути використані самостійно [5].
Розвиваючи цю тезу, зазначимо, що у господарському обігу можливе використання, наприклад, об’єкта права інтелектуальної власності, який складає обов’язкову частину інноваційного продукту. Однак цього не можна сказати про інший елемент цього продукту — інноваційний проект, який є комплектом документів,
Що визначає процедуру та комплекс усіх заходів і дій, необхідних для створення і реалізації інноваційного продукту. Оскільки такий проект розробляється під конкретний об’єкт права інтелектуальної власності, його окреме використання викликає заперечення.
Виходячи з особливостей комплексних об’єктів, певну специфіку буде мати і сам процес створення інноваційних продуктів певними суб’єктами (суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності), зв’язки між якими стосовно розробки інтелектуальних результатів та подальшої комерціалізації можуть бути представлені наступний чином: одна організація — виконавець (наприклад вищий навчальний заклад) проводить науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні роботи, впроваджує їх результати, а друга — замовник (зазвичай суб’єкт, який зацікавлений у створенні певного інноваційного продукту) — випускає на їх основі конкурентоспроможну продукцію. В окремих випадках на стадії впровадження інтелектуальних результатів розробникам та замовникам продукції іншими організаціями можуть надаватися додаткові послуги або виконуватися певні роботи (зокрема з налагодження технологічного процесу випуску такої продукції).
Зауважимо, що світовій практиці відомі такі методи просування інновацій на ринок (шляхи створення і реалізації (впровадження) інноваційного продукту. — К. І.): вертикальний та горизонтальний. При вертикальному методі весь інноваційний цикл від фундаментальних досліджень до продажу готової інноваційної продукції здійснюється в межах однієї організації, наприклад, фармакологічні концерни самі розробляють та продають свої ліки [6]. Проте вертикальний метод, коли організація, у якої виникає потреба в інноваційних об’єктах, стає одночасно і розробником, і виробником створених інтелектуальних результатів, у більшості своїй не є характерним для України.
Горизонтальний метод (метод партнерства та кооперації) — це метод, який передбачає співробітництво підприємств - розробників, підприємств-виробників та підприємств-продавців інноваційної продукції [7]. Кооперація зазначених підприємств обумовлюється наявністю в них єдиної мети, але відсутністю можливостей для її самостійного досягнення (відсутність певного досвіду, спеціалізації, ресурсів тощо). В літературі зазначається, що подібна кооперація зумовлюється цілою низкою причин, серед яких — зростання складності та вартості сучасних технологій, внаслідок чого навіть потужні компанії в багатьох випадках не можуть самостійно нести всі витрати щодо розробки багатьох нових технологій і продуктів; необхідність розподілу та зниження інноваційного ризику; можливість доступу до новітніх технологій тощо [8]. Ця проблема може бути вирішена об’єднанням зусиль зацікавлених суб’єктів. При цьому, як слушно зазначається в доктрині, відносини цих суб’єктів базуються не на юридичному зобов’язанні один щодо одного, а на зацікавленості кожного з них в досягненні певної мети. Діяльність, що підкорена єдиній меті, припускає укладення у майбутньому між суб’єктами, а також з третіми особами невизначеного кола найрізноманітніших договорів [9]. Не є виключенням і створення інноваційного продукту, процес якого вимагає запровадження певного договірного механізму. Але чи існує він? Аналіз чинного законодавства, як господарського, так і цивільного, дає можливість стверджувати, що воно не містить тих універсальних договірних форм, які могли б ефективно врегулювати відносини сторін інноваційного циклу на усіх його етапах.
Так, на рівні Господарського кодексу України (далі — ГК) і Цивільного кодексу України (далі — ЦК) врегульовані такі договори, як договір на створення і передачу науково-технічної продукції та договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (далі — договір НДДКР), які опосередковують діяльність суб’єктів на окремих етапах технологічного циклу створення інноваційних продуктів. Договір на створення і передачу науково- технічної продукції має комплексний характер, хоча про останнє можна казати лише у випадку укладення договору на
Виконання комплексу робіт — від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування) [10] або у випадку укладення договору на передачу науково-технічної продукції, яка є результатом ініціативних робіт, що передбачає обов’язкове надання послуг на її впровадження та освоєння. Між тим, те, що вищезазначені договори у «чистому вигляді» (акцентуємо увагу саме на цьому) не можуть бути віднесені до універсальних договірних форм створення інноваційного продукту, підтверджується наступним.
По-перше, легальне визначення договору на створення і передачу науково-технічної продукції містить ст. 331 ГК, яка знаходиться у главі 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності». За логікою законодавця виходить, що це — єдиний договір, за допомогою якого повинні опосередковуватися відносини, що пов’язані зі створенням науково-технічної продукції, під якою зазвичай розуміють будь-які досягнення науки та техніки, певні наукові та технічні розробки. На перший погляд — це є правильним. Між тим, слід звернути увагу на той факт, що ще до прийняття ГК набрав чинності Закон України «Про інноваційну діяльність», який вперше ввів такі поняття, як інновації, інноваційний продукт, інноваційна продукція тощо. Як співвідносяться ці поняття з поняттям «науково-технічна продукція»? Це є дуже важливим, оскільки в дефініції договору на створення і передачу науково - технічної продукції безпосередньо не вказується на інноваційні об’єкти. Вважаємо, що вони співвідносяться як родове поняття з видовим. Так, термін «науково-технічна продукція» охоплює всі інноваційні об’єкти, проте не у всіх випадках створена за договором науково-технічна продукція може бути кваліфікована як інноваційні об’єкти. До родових ознак останніх можна віднести те, що вони є результатом виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських або технологічних робіт. Поряд з цим вони мають і певні видові ознаки, які лише їм притаманні, зокрема обов’язкова наявність у їхньому складі об’єкта права інтелектуальної власності, а також вжиття заходів для практичного впровадження останнього [11].
Окрім того, законодавець не вказує на необхідність розробки інноваційного проекту, яким визначається процедура та комплекс усіх необхідних заходів щодо створення інноваційного продукту (інноваційної продукції) та їх впровадження (випуску) [12]. Для того щоб об’єкт права інтелектуальної власності набув ознак інноваційного продукту, перш за все, необхідно розробити проект його впровадження, потім виготовити дослідні зразки і т. ін. На перший погляд, досягти цього сторони можуть шляхом укладення договору НДДКР, який передбачений ст. 892 ЦК. Однак у цьому випадку сторонам доведеться самим вирішувати, хто повинен розробляти інноваційний проект, вирішувати питання про розподіл прав на створений інноваційний продукт (оскільки він буде результатом не тільки діяльності особи, яка створила об’єкт інтелектуальної власності, а й інших осіб, які довели цей об’єкт до стану інноваційного продукту).
Договірного опосередкування відносин в інноваційній сфері. Правник зазначає, що цілком припустимий єдиний зведений (генеральний) договір, який регламентує відносини між учасниками інноваційного процесу, спираючись на можливість укладення змішаних договорів. Також можна піти шляхом оформлення системного пакету документів, які складаються з різних договорів, передбачених законодавством, або визнати наявність і законодавчо врегулювати самостійний вид інноваційного договору (контракту) [14].
З огляду на вищенаведене, вважаємо, що глава 34 ГК потребує редагування, оскільки договір на створення і передачу науково-технічної продукції певною мірою не відповідає назві самої глави, яка присвячена правовому регулюванню інноваційної діяльності, бо, як вже зазначалося раніше, науково-технічна продукція не завжди є інноваційним продуктом. З метою співвідношення назви зазначеної глави з її змістом до договорів у сфері інноваційної діяльності, на наш погляд, слід віднести договір на створення інноваційного продукту, оскільки саме цей договір викликає найбільшу зацікавленість з боку розробників та замовників. Проте це не позбавляє можливості врегулювати зазначений договір на рівні спеціального нормативно-правового акта.
Пропонуємо викласти зазначений договір (договір на створення інноваційного продукту) у наступній редакції.
За договором на створення інноваційного продукту одна сторона (виконавець) зобов’язується відповідно до наданого другою стороною (замовником) технічного завдання (іншого аналогічного за значенням документа) розробити проект впровадження об’єкта права інтелектуальної власності (інноваційний проект), створити на його підставі інноваційний продукт та передати його замовникові разом з інноваційним проектом, узгодивши способи та умови його використання, а замовник зобов’язується прийняти створений інноваційний продукт та оплатити встановлену у договорі ціну.
Отже, безперервна еволюція економічного обороту, суспільних відносин під впливом певних потреб викликає до життя нові, раніше невідомі, договори, які, зі свого боку, потребують відповідної правової бази та певних рамок, у межах яких вони будуть функціонувати. Тим самим отримує розвиток та вдосконалення й сама система договорів, яка не може залишатися статичною.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що створення інтелектуальних результатів (у тому числі інноваційних продуктів) можливе як силами самих суб’єктів господарювання за умови наявності у них достатнього власного науково-технічного потенціалу для проведення усього комплексу робіт, так і за допомогою залучення інших осіб — спеціалістів, що мають високу кваліфікацію та певний досвід у цій сфері. Учасники такого процесу здійснюють певну частину робіт, а отримані результати як складові потім поєднуються в новому об’єкті (зокрема комплексному, складному). Так, інноваційний продукт являє собою складний, комплексний об’єкт, тобто складається з різних елементів, деякі з яких можуть використовуватися в економічному обороті самостійно, наприклад об’єкт права інтелектуальної власності, що становить основу інноваційного продукту. Однак, незважаючи на те, що інноваційний продукт має щодо об’єкта права інтелектуальної власності, так би мовити, вторинний (похідний) характер, він все одно є результатом інтелектуальної діяльності.
Аналіз чинного законодавства свідчить, що універсальні договірні форми, які змогли б ефективно врегулювати відносини сторін інноваційного циклу на усіх його етапах, відсутні. Це стосується і створення інноваційних продуктів, у розробці яких, з огляду на їх технічну здійсненність, що підтверджується максимальною доведеністю інноваційних продуктів до стадії впровадження (реалізації), зацікавлені замовники. Так, відносини зі створення інноваційних продуктів, з урахуванням існуючих пойменованих договорів, не можуть бути опосередковані ані договором НДДКР, ані договором на створення і передачу науково-технічної продукції у «чистому вигляді», а це змушує контрагентів самостійно конструювати відповідну договірну модель (розробляти проект договору), що не завжди виправдовує себе на практиці.
Еволюція економічного обороту та відповідний розвиток та ускладнення суспільних відносин зумовлюють певну трансформацію системи договорів. Проте, як свідчить практика, перелік пойменованих договорів завжди відстає від потреб виробничо-господарської діяльності. Так, на сьогодні українське законодавство не містить такого виду договору, як договір
На створення інноваційного продукту. Але це не свідчить, що в майбутньому подібна договірна форма не знайде законодавчого закріплення в межах ГК або спеціального нормативно-правового акта.
ПРИМІТКИ
1. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права. Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. статей / В. А. Дозорцев ; Исслед. центр частного права. — М. : Статут, 2005. — С. 146—147.
2. Давидюк О. М. Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання : монографія / 0. М. Давидюк. — X. : Фінн, 2010. — С. 18—19.
3. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави : монографія / Ю. Є. Атаманова. — X. : Фінн, 2008. — С. 266.
4. Там само. — С. 263.
5. Дозорцев В. А. Зазнач. праця. — С. 147.
6. Морозов А. Ф. Повышение эффективности инновационной деятельности в Украине / А. Ф. Морозов, М. Г. Оберемченко, В. В. Микулин // Экономика и право. — 2004. — № 2. — С. 89—92.
7. Там само. — С. 89, 91.
8. Галиця І. О. Механізми розробки і впровадження інновацій в розвинутих країнах / І. О. Галиця // Економіка та право. — 2005. — № 2. — С. 51.
9. Белов В. А. Гражданское право : Общая и Особенная части : учебник / В. А. Белов. — М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. — С. 327.
10. Іванова К. Ю. Правова природа договору на створення і передачу науково-технічної продукції / К. Ю. Іванова // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — № 4. — С. 102.
11. Іванова К. Ю. Поняття науково-технічної продукції та її співвідношення з інноваційними об’єктами / К. Ю. Іванова // Актуальні проблеми модернізації інноваційного законодавства України : матер. наук.-практ. конф. (м. Харків, 28.10.2010 р.) / редкол. : Ю. П. Битяк, І. В. Яко - вюк, Г. В. Чапала. — X. : НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування, 2010. — С. 92—93.
12. Іванова К. Ю. Правова природа договору на створення і передачу науково-технічної продукції / К. Ю. Іванова // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — № 4. — С. 104.
13. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве / М. В. Гордон // Ученые записки Харьковского юрид. ин-та. — Вып. 5. — X., 1954. — С. 70.
14. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации : в 3 т. / под ред. Т. Е. Або - вой и А. Ю. Кабалкина ; Ин-т государства и права РАН. — М. : Юрайт-Издат, 2004. — Т. 2: Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй. — С. 451—452.
Иванова Ксения. Влияние комплексности инновационного продукта на договорное регулирование его создания.
В статье рассматривается влияние комплексности инновационного продукта на механизм договорного регулирования его создания. Анализируются существующие договорные формы (договор на выполнение научно-исследовательских или опытно-конструкторских и технологических работ, договор на создание и передачу научно-технической продукции) в контексте возможности их применения для урегулирования отношений по созданию инновационного продукта.
Ключевые слова: инновационный продукт, комплексный объект, сложный объект, синтезированный (синтетический) объект, научно-техническая продукция, договор на выполнение научно-исследовательских или опытно-конструкторских и технологических работ, договор на создание и передачу научно-технической продукции, договор на создание инновационного продукта.
Ivanova Kseniya. The influence of innovative product’s complexity on contractual regulation of its creation.
The article examines the influence of the complexity of innovative product on mechanism of contractual regulation its creation. The existing contractual forms (contract for the performance of research, development or technological work, contract on the creation and transfer of scientific-and-technical products) are analyzed in the context of their application for the settlement of relations concerning creation an innovative product.
Key words: innovative product, complex object, complicated object, synthesized (synthetic) object, scientific-and-technical products, contract for the performance of research, development or technological work, contract on creation and transfer of scientific-and-technical products, contract on creation an innovative product.
|