Ксенія Іванова,

Аспірантка кафедри господарського права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті розглядається вплив комплексності інноваційного продукту на механізм дого­вірного регулювання його створення. Аналізуються існуючі договірні форми (договір на ви­конання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, дого­вір на створення і передачу науково-технічної продукції) в контексті можливості їх застосування для врегулювання відносин щодо створення інноваційного продукту. Ключові слова: інноваційний продукт, комплексний об’єкт, складний об’єкт, синтезова­ний (синтетичний) об’єкт, науково-технічна продукція, договір на виконання науково - дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір на створення і передачу науково-технічної продукції, договір на створення інноваційного продукту.

Інноваційний продукт як комплексний об’єкт**

Рівню і стану індустріального розвитку економіки держави завжди відповідає по­тенціал наукових і науково-технічних розробок. Це їх природне співвідношення, оскільки індустрія потребує створення ін­новаційних продуктів, а останнім необхід­на виробнича база, де б вони отримали втілення.

Сучасний розвиток науки і техніки ха­рактеризується виникненням нових, ра­ніше не відомих господарському обігу об’єктів. В. Дозорцев зауважував, що на­уково-технічний прогрес пов’язується з появою вельми складних об’єктів, які, як правило, не можуть бути створені однією особою і становлять продукт різнорідної людської діяльності. Виникнення цих об’єктів стає результатом складного бага­тостадійного процесу, в межах якого одні особи своєю творчою діяльністю створю­ють окремі елементи (об’єкти, зокрема винаходи, ноу-хау. — К. І.), які в подаль­шому використовуються іншими особами, що і приводить до створення нового об’єкта, який визнається хоча і єдиним, але складним, комплексним, багатошаро­вим результатом, що складається з безлічі різнорідних об’єктів [1].

Вчення про вказані об’єкти на сьогодні поступово посідає відповідне місце в пра­вовій доктрині, про що свідчать дослі­дження таких вчених, як Ю. Атаманова, О. Городов, О. Давидюк, В. Пантелєєв, В. Наумов та інших. Проте спір щодо їх характеристики та оборотоздатності не можна визнати завершеним, що й пояс­нює актуальність звернення до означеної проблеми.

У науковій літературі поряд з визна­ченням цих об’єктів як багатошарових, складних, комплексних можна зустріти і інші їх позначення, наприклад синтезова­ний, або синтетичний. Під синтезованим (синтетичним) об’єктом, який створюєть­ся штучно з метою досягнення певного ре­зультату, окремі вчені розуміють такий новий об’єкт, що виникає шляхом поєд­нання вже створених, існуючих об’єктів (як елементів) у єдине ціле. При цьому новий об’єкт набуває певних властивос­тей, які при його запровадженні спромож­ні задовольнити такі вимоги «спожива­ча», які не здатен задовольнити жоден із його складових елементів, взятих окремо*. Втім, в цілому погоджуючись з на­веденою позицією, інші вчені, зокрема О. Давидюк, підкреслюють, що до харак­теристики таких об’єктів доцільніше за­стосовувати позначення «синтезований», оскільки саме це поняття вказує на появу нових якостей та властивостей штучно створених нових об’єктів [2].

Вважаємо, що застосування до вказа­них об’єктів таких позначень, як «синте­тичний (синтезований)», є запозиченням з інших галузей науки, зокрема хімічної, біологічної, та фактично не змінюють їх основної характеристики як складних. До того ж, позначення «складний об’єкт», за аналогією зі складними речами, або «ком­плексний об’єкт», тобто такий, що скла­дається з кількох елементів, виглядають більш прийнятними для характеристики досліджуваних об’єктів як особливих ре­зультатів інтелектуальної діяльності.

До цих об’єктів, беззаперечно, нале­жать як інноваційна розробка, так і інно­ваційний продукт [3]. Інноваційний про­дукт — суть якісно нової заміни вже існуючих відомих продуктів. Легальне визначення інноваційного продукту знай­шло своє закріплення в Законі України «Про інноваційну діяльність». Так, відпо­відно до статей 1 та 14 цього Закону інно­ваційний продукт — це результат науко­во-дослідної і (або) дослідно-конструктор­ської розробки, а саме результат виконан­ня інноваційного проекту, спрямованого на розробку нової технології (в тому чис­лі — інформаційної) або продукції з виго­товленням експериментального зразка чи дослідної партії. Інноваційний продукт має відповідати певним вимогам: 1) він обов’язково повинен бути результатом ре­алізації об’єкта інтелектуальної власно­сті, на які виробник продукту отримав відповідні дозволи (патенти, свідоцтва, ліцензії тощо) або реалізації (впроваджен­ня) відкриттів; 2) використаний об’єкт ін­телектуальної власності має бути визна­чальним для цього продукту; 3) продукт підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень тощо. Можна дій­ти висновку, що інноваційні об’єкти ма­ють, так би мовити, вторинний (похідний) характер, оскільки створюються на під­ставі вже існуючого об’єкта права інте­лектуальної власності, між тим вони — теж результат інтелектуальної діяльності.

Інноваційний продукт вважається ре­зультатом діяльності окремих суб’єктів, яка складається з певних етапів. Цей про­цес, взятий у динаміці (русі), не тільки становить інноваційний цикл якісно ново­го перетворення існуючого об’єкта права інтелектуальної власності, а й одночасно виступає механізмом інтенсивного роз­витку науки і техніки.

Слід погодитися з Ю. Атамановою, яка розглядає інноваційний продукт як ком­плексний об’єкт, вирізняючи у ньому обо­в’язкові та факультативні елементи. До обов’язкових елементів вчена відносить: об’єкт права інтелектуальної власності, щодо якого вживаються заходи з доведен­ня до стану впровадження; інноваційний проект (проект впровадження об’єкта пра­ва інтелектуальної власності); технічну документацію з впровадження об’єкта права інтелектуальної власності, робочі інструкції, специфікації, рекомендації; результати експериментального впрова­дження об’єкта права інтелектуальної власності (експериментальні зразки, проб­ні партії та ін.), а до факультативних — такі, що можуть бути або не бути присут­німи в інноваційному об’єкті [4].

Вважаємо, що інноваційний продукт — комплексний об’єкт, складові якого зале­жать від стадій інноваційного циклу, який він проходить до досягнення мети розробників.

Виходячи з того, що, на відміну від фа­культативних, відсутність будь-якого з обов’язкових елементів виключає сам факт існування інноваційного продукту, зупинимося на характеристиці його обо­в’язкових елементів. Зазначені елементи пов’язані між собою лише функціональ­но, фізичний зв’язок між ними відсутній, проте використання інноваційного про­дукту за призначенням (його впроваджен­ня, реалізація) можливе лише за умови їх поєднання, що і характеризує сутність комплексності цього об’єкта. Як слушно зазначав В. Дозорцев, багатошаровий ін­телектуальний продукт (багатоелемент­ний. — К. І.) існує в цілому, включає всі складові, тому без будь-якої з них його об’єктивно немає, хоча окремі елементи можуть бути використані самостійно [5].

Розвиваючи цю тезу, зазначимо, що у господарському обігу можливе викорис­тання, наприклад, об’єкта права інтелек­туальної власності, який складає обов’яз­кову частину інноваційного продукту. Однак цього не можна сказати про інший елемент цього продукту — інноваційний проект, який є комплектом документів,

Що визначає процедуру та комплекс усіх заходів і дій, необхідних для створення і реалізації інноваційного продукту. Оскільки такий проект розробляється під конкретний об’єкт права інтелектуальної власності, його окреме використання ви­кликає заперечення.

Виходячи з особливостей комплексних об’єктів, певну специфіку буде мати і сам процес створення інноваційних продуктів певними суб’єктами (суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності, інновацій­ної діяльності), зв’язки між якими сто­совно розробки інтелектуальних результа­тів та подальшої комерціалізації можуть бути представлені наступний чином: одна організація — виконавець (наприклад ви­щий навчальний заклад) проводить на­уково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні роботи, впроваджує їх ре­зультати, а друга — замовник (зазвичай суб’єкт, який зацікавлений у створенні певного інноваційного продукту) — ви­пускає на їх основі конкурентоспромож­ну продукцію. В окремих випадках на стадії впровадження інтелектуальних ре­зультатів розробникам та замовникам продукції іншими організаціями можуть надаватися додаткові послуги або викону­ватися певні роботи (зокрема з налагод­ження технологічного процесу випуску такої продукції).

Методи просування інновацій на ринок

Зауважимо, що світовій практиці відомі такі методи просування інновацій на ринок (шляхи створення і реалізації (впрова­дження) інноваційного продукту. — К. І.): вертикальний та горизонтальний. При вер­тикальному методі весь інноваційний цикл від фундаментальних досліджень до прода­жу готової інноваційної продукції здій­снюється в межах однієї організації, напри­клад, фармакологічні концерни самі роз­робляють та продають свої ліки [6]. Проте вертикальний метод, коли організація, у якої виникає потреба в інноваційних об’єк­тах, стає одночасно і розробником, і вироб­ником створених інтелектуальних резуль­татів, у більшості своїй не є характерним для України.

Горизонтальний метод (метод партнер­ства та кооперації) — це метод, який пе­редбачає співробітництво підприємств - розробників, підприємств-виробників та підприємств-продавців інноваційної про­дукції [7]. Кооперація зазначених під­приємств обумовлюється наявністю в них єдиної мети, але відсутністю можливостей для її самостійного досягнення (відсут­ність певного досвіду, спеціалізації, ре­сурсів тощо). В літературі зазначається, що подібна кооперація зумовлюється цілою низкою причин, серед яких — зрос­тання складності та вартості сучасних технологій, внаслідок чого навіть потужні компанії в багатьох випадках не можуть самостійно нести всі витрати щодо розроб­ки багатьох нових технологій і продуктів; необхідність розподілу та зниження інно­ваційного ризику; можливість доступу до новітніх технологій тощо [8]. Ця пробле­ма може бути вирішена об’єднанням зу­силь зацікавлених суб’єктів. При цьому, як слушно зазначається в доктрині, відно­сини цих суб’єктів базуються не на юри­дичному зобов’язанні один щодо одного, а на зацікавленості кожного з них в досяг­ненні певної мети. Діяльність, що підко­рена єдиній меті, припускає укладення у майбутньому між суб’єктами, а також з третіми особами невизначеного кола най­різноманітніших договорів [9]. Не є ви­ключенням і створення інноваційного продукту, процес якого вимагає запрова­дження певного договірного механізму. Але чи існує він? Аналіз чинного законо­давства, як господарського, так і цивіль­ного, дає можливість стверджувати, що воно не містить тих універсальних дого­вірних форм, які могли б ефективно вре­гулювати відносини сторін інноваційного циклу на усіх його етапах.

Так, на рівні Господарського кодексу України (далі — ГК) і Цивільного кодексу України (далі — ЦК) врегульовані такі договори, як договір на створення і пере­дачу науково-технічної продукції та дого­вір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологіч­них робіт (далі — договір НДДКР), які опосередковують діяльність суб’єктів на окремих етапах технологічного циклу створення інноваційних продуктів. Дого­вір на створення і передачу науково- технічної продукції має комплексний ха­рактер, хоча про останнє можна казати лише у випадку укладення договору на

Виконання комплексу робіт — від дослі­дження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслу­говування) [10] або у випадку укладення договору на передачу науково-технічної продукції, яка є результатом ініціативних робіт, що передбачає обов’язкове надання послуг на її впровадження та освоєння. Між тим, те, що вищезазначені договори у «чистому вигляді» (акцентуємо увагу саме на цьому) не можуть бути віднесені до універсальних договірних форм ство­рення інноваційного продукту, підтвер­джується наступним.

По-перше, легальне визначення догово­ру на створення і передачу науково-техніч­ної продукції містить ст. 331 ГК, яка зна­ходиться у главі 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності». За логікою зако­нодавця виходить, що це — єдиний дого­вір, за допомогою якого повинні опосеред­ковуватися відносини, що пов’язані зі створенням науково-технічної продукції, під якою зазвичай розуміють будь-які до­сягнення науки та техніки, певні наукові та технічні розробки. На перший по­гляд — це є правильним. Між тим, слід звернути увагу на той факт, що ще до прий­няття ГК набрав чинності Закон України «Про інноваційну діяльність», який впер­ше ввів такі поняття, як інновації, іннова­ційний продукт, інноваційна продукція тощо. Як співвідносяться ці поняття з по­няттям «науково-технічна продукція»? Це є дуже важливим, оскільки в дефініції до­говору на створення і передачу науково - технічної продукції безпосередньо не вка­зується на інноваційні об’єкти. Вважаємо, що вони співвідносяться як родове понят­тя з видовим. Так, термін «науково-тех­нічна продукція» охоплює всі інноваційні об’єкти, проте не у всіх випадках створена за договором науково-технічна продукція може бути кваліфікована як інноваційні об’єкти. До родових ознак останніх можна віднести те, що вони є результатом вико­нання науково-дослідних, дослідно-кон­структорських або технологічних робіт. Поряд з цим вони мають і певні видові ознаки, які лише їм притаманні, зокрема обов’язкова наявність у їхньому складі об’єкта права інтелектуальної власності, а також вжиття заходів для практичного впровадження останнього [11].

Окрім того, законодавець не вказує на необхідність розробки інноваційного про­екту, яким визначається процедура та комплекс усіх необхідних заходів щодо створення інноваційного продукту (інно­ваційної продукції) та їх впровадження (випуску) [12]. Для того щоб об’єкт права інтелектуальної власності набув ознак інноваційного продукту, перш за все, не­обхідно розробити проект його впрова­дження, потім виготовити дослідні зразки і т. ін. На перший погляд, досягти цього сторони можуть шляхом укладення дого­вору НДДКР, який передбачений ст. 892 ЦК. Однак у цьому випадку сторонам до­ведеться самим вирішувати, хто повинен розробляти інноваційний проект, вирішу­вати питання про розподіл прав на створе­ний інноваційний продукт (оскільки він буде результатом не тільки діяльності осо­би, яка створила об’єкт інтелектуальної власності, а й інших осіб, які довели цей об’єкт до стану інноваційного продукту).

Договір на створення інноваційного продукту

Договірного опосередкування відносин в інноваційній сфері. Правник зазначає, що цілком припустимий єдиний зведений (ге­неральний) договір, який регламентує відносини між учасниками інноваційного процесу, спираючись на можливість укла­дення змішаних договорів. Також можна піти шляхом оформлення системного па­кету документів, які складаються з різ­них договорів, передбачених законодав­ством, або визнати наявність і законодав­чо врегулювати самостійний вид іннова­ційного договору (контракту) [14].

З огляду на вищенаведене, вважаємо, що глава 34 ГК потребує редагування, оскільки договір на створення і передачу науково-технічної продукції певною мірою не відповідає назві самої глави, яка присвячена правовому регулюванню інно­ваційної діяльності, бо, як вже зазначало­ся раніше, науково-технічна продукція не завжди є інноваційним продуктом. З ме­тою співвідношення назви зазначеної гла­ви з її змістом до договорів у сфері іннова­ційної діяльності, на наш погляд, слід віднести договір на створення інновацій­ного продукту, оскільки саме цей договір викликає найбільшу зацікавленість з бо­ку розробників та замовників. Проте це не позбавляє можливості врегулювати зазна­чений договір на рівні спеціального нор­мативно-правового акта.

Пропонуємо викласти зазначений дого­вір (договір на створення інноваційного продукту) у наступній редакції.

За договором на створення інноваційно­го продукту одна сторона (виконавець) зо­бов’язується відповідно до наданого другою стороною (замовником) технічного завдан­ня (іншого аналогічного за значенням доку­мента) розробити проект впровадження об’єкта права інтелектуальної власності (інноваційний проект), створити на його підставі інноваційний продукт та передати його замовникові разом з інноваційним проектом, узгодивши способи та умови його використання, а замовник зобов’язується прийняти створений інноваційний продукт та оплатити встановлену у договорі ціну.

Отже, безперервна еволюція економіч­ного обороту, суспільних відносин під впливом певних потреб викликає до жит­тя нові, раніше невідомі, договори, які, зі свого боку, потребують відповідної право­вої бази та певних рамок, у межах яких вони будуть функціонувати. Тим самим отримує розвиток та вдосконалення й са­ма система договорів, яка не може зали­шатися статичною.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, слід за­значити, що створення інтелектуальних результатів (у тому числі інноваційних продуктів) можливе як силами самих суб’єктів господарювання за умови наяв­ності у них достатнього власного науко­во-технічного потенціалу для проведення усього комплексу робіт, так і за допомогою залучення інших осіб — спеціалістів, що мають високу кваліфікацію та певний до­свід у цій сфері. Учасники такого процесу здійснюють певну частину робіт, а отрима­ні результати як складові потім поєдну­ються в новому об’єкті (зокрема комплекс­ному, складному). Так, інноваційний про­дукт являє собою складний, комплексний об’єкт, тобто складається з різних елемен­тів, деякі з яких можуть використовувати­ся в економічному обороті самостійно, на­приклад об’єкт права інтелектуальної власності, що становить основу інновацій­ного продукту. Однак, незважаючи на те, що інноваційний продукт має щодо об’єкта права інтелектуальної власності, так би мовити, вторинний (похідний) ха­рактер, він все одно є результатом інтелек­туальної діяльності.

Аналіз чинного законодавства свідчить, що універсальні договірні форми, які змог­ли б ефективно врегулювати відносини сто­рін інноваційного циклу на усіх його ета­пах, відсутні. Це стосується і створення інноваційних продуктів, у розробці яких, з огляду на їх технічну здійсненність, що підтверджується максимальною доведеніс­тю інноваційних продуктів до стадії впро­вадження (реалізації), зацікавлені замов­ники. Так, відносини зі створення іннова­ційних продуктів, з урахуванням існуючих пойменованих договорів, не можуть бути опосередковані ані договором НДДКР, ані договором на створення і передачу науко­во-технічної продукції у «чистому вигля­ді», а це змушує контрагентів самостійно конструювати відповідну договірну модель (розробляти проект договору), що не зав­жди виправдовує себе на практиці.

Еволюція економічного обороту та від­повідний розвиток та ускладнення су­спільних відносин зумовлюють певну трансформацію системи договорів. Проте, як свідчить практика, перелік пойменова­них договорів завжди відстає від потреб виробничо-господарської діяльності. Так, на сьогодні українське законодавство не містить такого виду договору, як договір

На створення інноваційного продукту. Але це не свідчить, що в майбутньому подібна договірна форма не знайде законодавчого закріплення в межах ГК або спеціального нормативно-правового акта.

ПРИМІТКИ

1. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права. Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. статей / В. А. Дозорцев ; Исслед. центр частного права. — М. : Статут, 2005. — С. 146—147.

2. Давидюк О. М. Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання : монографія / 0. М. Давидюк. — X. : Фінн, 2010. — С. 18—19.

3. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави : монографія / Ю. Є. Атаманова. — X. : Фінн, 2008. — С. 266.

4. Там само. — С. 263.

5. Дозорцев В. А. Зазнач. праця. — С. 147.

6. Морозов А. Ф. Повышение эффективности инновационной деятельности в Украине / А. Ф. Морозов, М. Г. Оберемченко, В. В. Микулин // Экономика и право. — 2004. — № 2. — С. 89—92.

7. Там само. — С. 89, 91.

8. Галиця І. О. Механізми розробки і впровадження інновацій в розвинутих країнах / І. О. Галиця // Економіка та право. — 2005. — № 2. — С. 51.

9. Белов В. А. Гражданское право : Общая и Особенная части : учебник / В. А. Белов. — М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. — С. 327.

10. Іванова К. Ю. Правова природа договору на створення і передачу науково-технічної про­дукції / К. Ю. Іванова // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — № 4. — С. 102.

11. Іванова К. Ю. Поняття науково-технічної продукції та її співвідношення з інноваційними об’єктами / К. Ю. Іванова // Актуальні проблеми модернізації інноваційного законодавства України : матер. наук.-практ. конф. (м. Харків, 28.10.2010 р.) / редкол. : Ю. П. Битяк, І. В. Яко - вюк, Г. В. Чапала. — X. : НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування, 2010. — С. 92—93.

12. Іванова К. Ю. Правова природа договору на створення і передачу науково-технічної про­дукції / К. Ю. Іванова // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — № 4. — С. 104.

13. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве / М. В. Гордон // Уче­ные записки Харьковского юрид. ин-та. — Вып. 5. — X., 1954. — С. 70.

14. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации : в 3 т. / под ред. Т. Е. Або - вой и А. Ю. Кабалкина ; Ин-т государства и права РАН. — М. : Юрайт-Издат, 2004. — Т. 2: Ком­ментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй. — С. 451—452.

Иванова Ксения. Влияние комплексности инновационного продукта на договорное регулирование его создания.

В статье рассматривается влияние комплексности инновационного продукта на ме­ханизм договорного регулирования его создания. Анализируются существующие договор­ные формы (договор на выполнение научно-исследовательских или опытно-конструк­торских и технологических работ, договор на создание и передачу научно-технической продукции) в контексте возможности их применения для урегулирования отношений по созданию инновационного продукта.

Ключевые слова: инновационный продукт, комплексный объект, сложный объект, син­тезированный (синтетический) объект, научно-техническая продукция, договор на вы­полнение научно-исследовательских или опытно-конструкторских и технологических работ, договор на создание и передачу научно-технической продукции, договор на созда­ние инновационного продукта.

Ivanova Kseniya. The influence of innovative product’s complexity on contractual regulation of its creation.

The article examines the influence of the complexity of innovative product on mechanism of contractual regulation its creation. The existing contractual forms (contract for the performance of research, development or technological work, contract on the creation and transfer of scientific-and-technical products) are analyzed in the context of their application for the settlement of relations concerning creation an innovative product.

Key words: innovative product, complex object, complicated object, synthesized (synthetic) object, scientific-and-technical products, contract for the performance of research, development or technological work, contract on creation and transfer of scientific-and-technical products, contract on creation an innovative product.