joomla
ВИДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ У МЕХАНІЗМІ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Юридична Україна

Ігор Митрофанов,

Кандидат юридичних наук, доцент,

Завідувач кафедри кримінального та цивільного права і процесу Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

У статті аналізуються питання класифікації норм кримінального права, що беруть участь у реалізації засобів кримінальної відповідальності. Виділяються різні ознаки для проведення такої класифікації, і для цілей нашого дослідження визначається як основна така ознака — функції розглядуваних норм. Досліджується питання втілення кримінально-правових норм у «життя» через кримінальні правовідносини. Обґрунто­вується, що для вивчення механізму реалізації кримінальної відповідальності необхідно брати до уваги запобіжні та відновлювальні кримінально-правові норми.

Ключові слова: кримінально-правова норма, класифікація, механізм реалізації кри­мінальної відповідальності, функції кримінально-правових норм.


Застосування кримінальної відпові­дальності до особи, яка визнана обвину­вальним вироком суду винною у вчинен­ні злочину, є надзвичайно важким та ба­гатогранним процесом, що має особли­вий механізм реалізації такої відпові­дальності. Першою ланкою цього меха­нізму є система кримінально-правових норм. Невипадково у загальнотеоретич­ній науці норму права визначають як «вихідний елемент», «первинну клітин­ку права» [1].

Проблеми кримінально-правових норм розглядались у наукових працях вітчиз­няних та зарубіжних вчених, зокрема Л. В. Багрій-Шахматова, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, М. О. Беляева, Я. М. Брай - ніна, І. М. Гальперіна, В. К. Грищука, М. Д. Дурманова, В. К. Дуюнова, 1.1. Кар - пеця, М. І. Ковальова, О. М. Костенка, В. А. Ломаки, М. І. Мельника, І. С. Ноя, B. І. Осадчого, А. А. Піонтковського, C. В. Полубинської, В. В. Скибицького, B. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В. П. Ти­хого, Ю. М. Ткачевського, В. О. Туляко - ва, І. Я. Фойницького, В. М. Хомича, C. С. Яценка та інших.

Однак питання класифікації кримі­нально-правових норм й досі залишають­ся невирішеними. Хоча розробки науко­во обґрунтованого поділу розглядуваних норм дуже актуальні і практично необ­хідні, оскільки в жодному дослідженні вони не систематизувалися та не визна­чалася їх роль у механізмі реалізації за­собів кримінальної відповідальності.

Отже, метою цієї статті є з’ясування видів кримінально-правових норм, що забезпечують втілення у життя засобів відповідальності у кримінальному праві.

Наукові підходи до класифікації правових норм

Поділ кримінально-правових норм на види можна здійснювати залежно від різних ознак (факторів), що відіграють роль критеріїв класифікації. Він можли­вий за основними сферами регулювання суспільних відносин, за їхнім місцем у механізмі реалізації кримінальної відпо­відальності, за юридичною чинністю, за структурними особливостями, за межа­ми дії, за специфікою впливу, за мето­дом правового регулювання тощо. Кла­сифікація за кожною з таких підстав виправдана певними науковими і прак­тичними розуміннями.

Виділяючи види норм права за тим чи іншим класифікаційним критерієм, варто спершу підкреслити суперечливість запропонованого С. С. Алексєєвим по­ділу правових норм на регулятивні і пра­воохоронні. Більш розгорнуту класи­фікацію подає О. Ф. Скакун. Так, вона пропонує поділяти норми права за функ­ціями права на: регулятивні, охоронні, захисні [2].

Такий поділ є принципово неприйнят­ним. Це пов’язано, перш за все, з тим, що право в цілому, в тому числі будь-яка його норма, є засобом регулювання су­спільних відносин. І серед правових норм немає таких, які б не мали регуля­тивної властивості. У той же час кожна норма права «охороняє» ту систему пра­вил поведінки і велінь, що міститься в її диспозиції, гіпотезі, у вказівці на суб’єк­тний склад чи на мету. Виділення як од­нієї з головних груп норм права так зва­них «охоронних норм» означає не що інше, як відрив санкцій правових норм від інших структурних елементів, прове­дення невиправданого вододілу між дво­ма взаємозалежними — правовстановчи - ми (запобіжними) і забезпечувальними (відновлювальними) — відносинами, що упорядковуються органічно поєднаними елементами цілісної норми.

Не можна визнати вдалою і класи­фікацію кримінально-правових норм, за­пропоновану П. Л. Фрісом. Так, він за змістом закону про кримінальну відпо­відальність виокремлює два види норм:

1) норми загальної дії (вони визначають завдання законодавства про криміналь­ну відповідальність, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію зако­ну в просторі, в часі, за колом осіб, вік кримінальної відповідальності, види та форми вини, інші загальні положення, які застосовуються при вирішенні пи­тань кримінальної відповідальності);

2) спеціальні норми (заборони), які вста­новлюють коло конкретних діянь, що визнаються суспільно небезпечними, тобто злочинними, та види і розміри (строки) покарань, що можуть застосову­ватись до осіб, винних у їх вчиненні [3].

Такий підхід до поділу норм кри­мінального права притаманний для всіх вітчизняних вчених, а в підручниках з кримінального права України відсутні спеціальні питання, присвячені понят­тю, змісту та видам кримінально-право­вих норм. Лише останнім часом в літера­турі здійснюються спроби якимось чи­ном заповнити цю прогалину вітчизня­ної науки кримінального права. Так, В. К. Грищук подає класифікацію кри­мінально-правових норм за двома крите­ріями: 1) за безпосереднім предметом правового регулювання; 2) за методом правового регулювання (змістом держав­ного веління) [4].

Були й інші спроби у вітчизняній літе­ратурі представити класифікацію кри­мінально-правових норм. Так, С. Д. Шап - ченко, розглядаючи питання Особливої частини кримінального права, вказував, що за своїм змістом основний вид норма­тивних приписів Особливої частини кри­мінального права України передбачає спе­цифічні ознаки злочинів певних видів (окремих різновидів таких злочинів) та види і межі покарань за їх вчинення. Однак, крім зазначеного основного виду, Особлива частина кримінального права України включає принаймні ще два види нормативних приписів: а) дефінітивні норми, що спрямовані на розкриття вжи­ваних в Особливій частині КК понять і термінів, наприклад, примітки до ста­тей 185, 201, 206, 210, 212, 214, 364, стат­тя 401 КК; б) нормативні приписи, в яких передбачені спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за зло­чини певних видів (наприклад, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 225, ч. 6 ст. 260, ч. 2 ст. 2583, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307 тощо) [5].

Зрозуміло, що критеріями для класи­фікації необхідно обирати ознаки, що ха­рактеризують норму в цілому, а не окре­мі її елементи, оскільки «одна й та ж властивість у різних елементів може бути виражена далеко не однаково» [6]. Хоча класифікація правових норм за їхніми структурними особливостями чи за різ­новидами тих чи інших структурних еле­ментів цілком можлива, але в цьому ви­падку слід зважати або на специфіку структури норми в цілому, або на своє­рідність гіпотези, диспозиції чи санкції. Цілком логічно розрізняти за цим крите­рієм норми двочленні, тричленні, чоти­ричленні чи навіть п’ятичленні, маючи на увазі різні способи поєднання відпо­відних структурних частин. Виокремлен­ня ж норм, наприклад, простих і складних, абстрактних чи казуїстичних, абсо­лютних чи відносно визначених, логічне лише за особливостями їхньої гіпотези, диспозиції чи санкції, оскільки подібні поділи скоріше належить до окремих структурних елементів, ніж до норми в цілому.

Норми в цілому класифікуються, у першу чергу, за відносно відособленими сферами життєдіяльності людей у су­спільстві, притаманні таким сферам су­спільних відносин, що є предметом пра­вового регулювання окремої галузі пра­ва. За такою ознакою розрізняються види норм, що відповідають окремим галузям права (державно-правові, адміністратив­но-правові, цивільно-правові, криміналь­но-правові тощо). Ця класифікація уяв­ляється нам дуже важливою для побу­дови галузевої системи права, правильно­го визначення місця кожної норми в цій системі, з’ясування справжнього змісту норми за допомогою систематичного при­йому тлумачення і для вирішення бага­тьох інших питань юридичної науки і практики.

При дослідженні механізму втілення у життя засобів кримінальної відпові­дальності дуже значимим, як нам уяв­ляється, є поділ норм на норми безупин­ної дії і норми дискретної дії, що приво­дяться в робочий стан при настанні передбачених у їхніх гіпотезах життєвих ситуацій. Норми постійної дії регулюють головним чином статутні й інші суспіль­ні відносини, які функціонують постійно протягом тривалого часу, що охоплює значні історичні етапи суспільного роз­витку. Нормами дискретної дії упоряд­ковуються відносини, що багаторазово виникають, змінюються і припиняються залежно від конкретних волевиявлень певних осіб, подій та інших юридично значущих фактів.

Норми права можуть класифікуватися ще за низкою ознак. За методом регулю­вання — на зобов’язуючі, уповноважуючі, заборонні, обмежувальні, а також на імпе­ративні, диспозитивні, заохочувальні і ре­комендаційні [7]. Крім того, у літературі виділяються норми постійної дії і тимча­сові норми, норми прямої дії і допоміжні норми [8], спеціалізовані, дефінітивні і колізійні норми [9], визначальні, обумов­лені, декларативні та оперативні норми [10]. Іноді використовують словосполу­чення «каучукові норми», маючи на увазі їх оціночний, еластичний зміст із форму­люваннями «сумлінне ставлення до пра­ці», «стати на шлях виправлення», «вра­ховуючи особу винного».

Отже, усі наведені класифікації не можуть не враховуватися при вирішенні багатьох питань кримінально-правової науки і практики, якщо тільки вони здійснені без порушення вимог формаль­ної логіки. При цьому розмаїття погля­дів науковців на види правових норм, у тому числі норм кримінального права, залежить від розуміння ними як понят­тя норм права, так і обрання ними кри­теріїв для їх класифікації.

Функції кримінально-правових норм

Слід вказати, що розмежовувати кри­мінально-правові норми можна за різни­ми критеріями (підставами). При цьому, на наш погляд, необхідно враховувати виконувані правовими нормами функції, оскільки «визначення змісту функцій будь-якого феномена є передумовою ро­зуміння головного й визначального у цьому феномені, виявлення його соці­ального значення» [11]. Саме тому функ­ції кримінально-правових норм є, зазви­чай, дуже важливим критерієм їхньої класифікації, і з метою розробки меха­нізму реалізації кримінальної відпо­відальності ми будемо використовувати саме цю ознаку для поділу всіх кримі­нально-правових норм, що беруть участь при реалізації засобів кримінальної від­повідальності.

Серед кримінально-правових норм за призначенням виокремлюються такі гру­пи: норми, що визначають поняття, прин­ципи і завдання кримінального права; норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення конкрет­них злочинів; норми, що регулюють по­кладення кримінальної відповідальності.

Норми, що встановлюють криміналь­ну відповідальність за вчинення кон­кретних злочинів — основа стартового блоку механізму реалізації кримінальної відповідальності. Ці норми на підставі закріплення в них ознак складів кон­кретних злочинів, а також вказівок про вид і розмір (строк) покарання (та інших засобів кримінально-правового впливу за рахунок положень Загальної частини КК України) за їхнє вчинення, сформульо­ваних у статтях Загальної та Особливої частин КК, передбачають заборону на вчинення певних суспільно небезпечних діянь. Тим самим вони спрямовані на за­гальне запобігання конкретним видам злочинної поведінки. Одночасно вони пе­редбачають можливість застосування по­карання за таку поведінку, і в такий спо­сіб відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України сприяють досягненню мети покарання — не тільки кари, а й виправлення засу­джених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, розглядувані норми ма­ють виконувати, по-перше, функцію за­побігання злочинам, по-друге, функцію відновлення соціальної справедливості, порушеної вчиненими злочинами. Цим функціям відповідає зміст зазначених норм: з одного боку, вони, загрожуючи покаранням, установлюють заборону на вчинення передбачених у них суспільно небезпечних діянь, а з іншого, — зобов’я­зуючи застосовувати покарання до тих, хто порушив цю заборону і вчинив зло­чин, мають передбачати відновлення со­ціальної справедливості, порушеної вчи­неними злочинами, кару, виправлення осіб, винних у їхньому вчиненні, і запо­бігання з боку цих та інших осіб нових злочинів. Функції і зміст норм, що вста­новлюють відповідальність за вчинення злочинів, втілюються в життя через від­повідні кримінально-правові відносини.

Завдяки кримінально-правовим нор­мам, що встановлюють відповідальність за вчинення конкретних злочинів, вті­люється у життя запобіжна і відновлю - вальна функції сучасного кримінального права. Так, О. С. Островський зазначає, що завдяки встановленню кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері віросповідання (пошкодження ре­лігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України); незаконне утриму­вання, осквернення або знищення ре­лігійних святинь (ст. 179 КК); перешко­джання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК); посягання на здоров’я лю­дей під приводом проповідування ре­лігійних віровчень чи виконання ре­лігійних обрядів (ст. 181 КК) з’являєть­ся можливість як запобігти порушенням права особи на свободу світогляду і віро­сповідання, так і забезпечити захист цього права в разі його порушення [12]. При цьому запобіжна функція викону­ється, здебільшого, безпосередньо через правовідносини, що виникають на під­ставі таких норм.

У вказаних правовідносинах однією із сторін є особа, яка здатна вчинити зло­чин, а іншою — держава. Запобіжний ефект при цьому досягається шляхом за­грози застосування покарання до тих, хто вчинить злочин, ознаки якого перед­бачені відповідною кримінально-право­вою нормою Особливої частини КК Укра­їни. Реалізація ж відновлювальної функції, що внаслідок вчинення злочи­нів і вступу в дію зазначених правових норм також є підставою для виникнення відповідних правовідносин, відбувається за допомогою ще й додаткових правових норм (норм, передбачених у Загальній частині КК) і відповідних їм додаткових правовідносин.

Так, вчинення злочину є підставою для виникнення правовідносин, змістом яких є право держави застосувати до злочинця передбачене за цей злочин по­карання, права потерпілого на віднов­лення порушених цим злочином його прав, та обов’язок злочинця піддатися цьому покаранню (основні відновлю - вальні правовідносини). Разом із цим по­чинають діяти норми, що зобов’язують суд при визначенні злочинцю покарання врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. З цієї причини, крім основних, виника­ють ще й додаткові відновлювальні пра­вові відносини.

При цьому слід мати на увазі також і те, що ці додаткові правовідносини фак­тично здійснюють реалізацію не тільки відновлювальної функції. За допомогою реалізації відновлювальної функції вони впливають на реалізацію і запобіжної функції. Реальне застосування засобів кримінальної відповідальності і пока­рання є тією умовою, при якій тільки і може здійснюватися кримінально-право­ве запобігання злочинам. Якщо не буде
відбуватися такого реального застосу­вання кримінально-правових засобів впливу, загроза їх застосування у разі вчинення злочину не зможе вплинути на індивідів з метою загального запобігання злочинам. Тому є всі підстави вважати, що кримінально-правові норми, що ре­гулюють реалізацію відновлювальної функції, одночасно виконують і запобіж­ну функцію кримінального права.

Норми, що регулюють застосування кримінальної відповідальності за вчи­нення конкретних злочинів поділяються на такі чотири групи: 1) норми, що регу­люють звільнення від кримінальної від­повідальності; 2) норми, що регулюють звільнення від покарання; 3) норми, що регулюють індивідуалізацію криміналь­ної відповідальності під час призначення покарання; 4) норми, що регулюють ін­дивідуалізацію покарання в процесі його виконання (відбування) [13].

Вони регулюють, насамперед, діяль­ність державних органів щодо покладан­ня засобів кримінальної відповідально­сті, щодо індивідуалізації покарання при постановленні обвинувального виро­ку та у процесі його виконання (відбу­вання), а також щодо звільнення осіб, які вчинили злочини, від кримінальної відповідальності та покарання. Виконан­ня цих функцій здійснюється за допомо­гою спеціально для цього передбачених кримінально-правових норм як Особли­вої, так і Загальної частин закону про кримінальну відповідальність, що регу­люють відповідні суспільні відносини. Ці норми реалізуються тільки у межах відповідних кримінально-правових від­носин.

Норми, що визначають поняття, прин­ципи і завдання кримінального права, беруть участь у регулюванні як запобіж­них, так і відновлювальних відносин. Ніякого відмінного від них об’єкта регу­лювання вони не мають. Однак слід вка­зати на певні особливості цих правових відносин. Так, їхня відмінність від ін­ших правовідносин полягає у тому, що вони регулюють суспільні відносини тільки за участю інших правових відно­син. За загальним правилом вони є скла­довими частинами більш загальних пра­вових відносин [14].

Норми, що визначають поняття, принципи і завдання кримінального права

Значення правовідносин, виникаючих на підставі норм, що визначають понят­тя, принципи і завдання кримінального права можна простежити на прикладі правового регулювання призначення по­карання. Так, кримінально-правова нор­ма, передбачена ст. 65 КК України, уста­новлює чіткі правила, що підпорядко­вані певним принципам, які регламенту­ють основні засади призначення пока­рань, що дозволяє в кожному конкретно­му випадку призначити максимально обґрунтоване і справедливе покарання [15]. Змістом правовідносин, що виника­ють на підставі цієї норми, є право і ко­респондуючий йому обов’язок суду при­значати справедливе та обґрунтоване покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що пере­дбачає відповідальність за вчинений зло­чин, і відповідно до положень Загальної частини закону України про криміналь­ну відповідальність.

Зазначені правовідносини охоплюють три інші групи правовідносин, зміст яких становлять: 1) відповідні права і обов’язки призначення покарання в ме­жах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої части­ни КК (ці межі нерідко визначаються по­няттями того чи іншого виду покаран­ня); 2) права і обов’язки призначення покарання відповідно до положень За­гальної частини КК, отже, і з обов’язку призначати покарання відповідно до його мети, встановленої ч. 2 ст. 50 КК України; 3) права та обов’язки врахову­вати при призначенні покарання прин­цип справедливості.

Особливе місце в системі криміналь­но-правових норм посідають норми, що передбачають обставини, які виключа­ють злочинність діяння. Правовідноси­ни, що виникають на підставі цих норм, окремого об’єкта регулювання не мають. Вони беруть участь у регулюванні запо­біжної функції кримінального права. Але їхній регулюючий вплив відріз­няється від запобіжного впливу, здійснюваного нормами, що встановлюють відповідальність за вчинення злочинів.

Власне кажучи, ці норми є різнови­дом тих кримінально-правових норм, що визначають поняття кримінального пра­ва, оскільки ці норми беруть участь у ви­значенні поняття злочину. Вони призна­чені для встановлення меж злочинної поведінки, тобто меж дозволеного і недо - зволеного, що має важливе значення в правовому регулюванні поведінки інди­відів у цілому. Визначаючи межі дозво­леної поведінки, норми, що передбача­ють обставини, які виключають злочин­ність діяння, запобігають вчиненню зло­чинів. Так, правовідносини, що виника­ють на підставі норм, що регулюють не­обхідну та уявну оборону чи заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, до­зволяючи вчиняти визначені законом дії, одночасно вказують і ту межу, за якою поведінка особи набуває злочинно­го характеру. Такі межі встановлюються і при правовому регулюванні поведінки осіб, які заподіюють шкоду в стані фізичного чи психічного примусу, вико­нання наказу або розпорядження, ви­правданого ризику тощо.

На відміну від правовідносин, що ви­никають на підставі норм, які встанов­люють кримінальну відповідальність за вчинення злочинів і регулюють поведін­ку осіб, здатних вчинити злочин, ця гру­па правовідносин регулює поведінку осіб, які не належать до зазначеної кате­горії осіб. Вони регулюють поведінку тих осіб, що завдяки збігу життєвих об­ставин вчиняють дії, які межують зі зло­чинами. Таким чином, правовідносини, що виникають на підставі норм, що пе­редбачають обставини, які виключають злочинність діяння, мають свій об’єкт запобіжного впливу.

Урахування норм, що визначають зав­дання, принципи і поняття криміналь­ного права, на підставі яких виникають відповідні правовідносини, необхідне для виявлення змісту інших, загальніших за своїм обсягом кримінально-правових від­носин — запобіжних і відновлювальних правовідносин. Однак при характеристи­ці їхньої ролі в регулюванні суспільних відносин важливо мати на увазі, що вони беруть участь у регулюванні суспільних відносин тільки в складі більш загальних правовідносин. Вони відіграють роль у регулюванні і запобіганні злочинам і від­новленні суспільних відносин, поруше­них вчиненням злочинів. Ці правовідно­сини регулюють суспільні відносини, але регулюють їх не безпосередньо, як інші, а через визначення змісту процесу регу­лювання. Окрему групу суспільних від­носин, що складає самостійний об’єкт правового регулювання, вони не утворю­ють, тому спеціального відображення при розгляді механізму реалізації кри­мінальної відповідальності, на нашу дум­ку, не вимагають.

Таким чином, для пояснення роботи механізму втілення у життя засобів кримінальної відповідальності слід до­сліджувати кримінально-правові норми, що є підставою виникнення правовідно­син, у межах яких виконуються функції запобігання злочинам та відновлення со­ціальної справедливості, порушеної вчине­ними злочинами. Саме ці норми відігра­ють основну роль у реалізації засобів кримінально-правового впливу на осіб, які визнані винними у вчиненні злочинів, за допомогою яких реалізується криміналь­на відповідальність вказаних осіб.

ПРИМІТКИ

1. Байтин М. И. Сущность права: современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М. И. Байтин. — 2-е изд., доп. — М. : Право и государство, 2005. — С. 184.

2. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. — К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. — С. 283—284.

3. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / П. Л. Фріс. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — С. 20.

4. Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / В. К. Гри - щук. — К. : 1н Юре, 2007. — С. 59.

5. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / Г. В. Андрусів, П. П. Ан­друшко, С. Я. Лихова [та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського [та ін.]. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — С. 8—9.

6. Общая теория государства и права : учебник : в 2 т. / отв. ред. В. С. Петров, Л. С. Явич. — Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. — Т. 2: Общая теория права. — С. 271—272.

7. Теория государства и права : курс лекций / под ред. А. В. Малько и Н. И. Матузова. — М. : Юристъ, 1997. — С. 326—327.

8. Общая теория права : учеб. для юрид. вузов / Ю. А. Дмитриев, И. Ф. Казьмин, В. В. Ла­зарев [и др.] ; под общ. ред. А. С. Пиголкина. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Изд-во МГТУ им. Баумана. 199б. — С. 162.

9. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учебник / А. Ф. Черданцев. — М. : Юрайт, 1999. — С. 211.

10. Теория права и государства : курс лекций / под ред. Н. А. Катаева и В. В. Лазарева. — Уфа : Уфимская высшая школа МВД РФ, 1994. — С. 324—325.

11. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О. С. Иоф­фе. — М. : Статут, 2000. — С. 11.

12. Островський О. С. Сутність та особливості кримінально-правової регламентації відпо­відальності за злочини проти права людини на свободу віросповідання / О. С. Островський // Форум права. — 2009. — № 2. — С. 327.

13. Митрофанов І. І. Сучасні підходи до розв’язання проблем реалізації кримінальної від­повідальності / І. І. Митрофанов // Юридична Україна. — 2009. — № 11—12. — С. 109—115.

14. Більш докладно про правовідносини, що виникають на підставі норм, які визначають поняття, принципи і завдання кримінального права, див.: Филимонов В. Д. Норма уголовного права = Norm of Criminal Law / В. Д. Филимонов. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. — С. 25—42.

15. Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби забезпечення законності та обґрунтовано­сті покарання / І. І. Митрофанов // Юридична Україна. — 2010. — № 1. — С. 102—108.

 

Митрофанов Игорь. Виды уголовно-правовых норм в механизме реализации уголов­ной ответственности.

В статье анализируются вопросы классификации норм уголовного права, принимаю­щих участие в реализации средств уголовной ответственности. Выделяются различ­ные признаки для проведения такой классификации, и для целей нашего исследования определяется как основной такой признак — функции рассматриваемых норм. Иссле­дуется вопрос воплощения уголовно-правовых норм в «жизнь» через уголовно-правовые отношения. Обосновывается, что для изучения механизма реализации уголовной от­ветственности необходимо брать во внимание предупредительные и восстановитель­ные уголовно-правовые нормы.

Ключевые слова: уголовно-правовая норма, классификация, механизм реализации уго­ловной ответственности, функции уголовно-правовых норм.

Mytrofanov Igor. Types of criminal-legal norms in criminal responsibility realization mechanism.

The article deals with the problems of criminal law norms classification which take part in realization of the criminal responsibility means. The different characteristics in order to carry out the classification and for the purposes of our study have been determined; it has been stated that their main features are functions of norms under study. The problem of criminal-legal norms «into life» implementation by means of the criminal-legal relations has been studied. It has been grounded that it is necessary to take into consideration preventive and rehabilitation criminal-legal norms for study of the criminal responsibility realization mechanism.

Key words: criminal-legal norms, classification, criminal responsibility realization mechanism, functions of criminal-legal norms.