joomla
ДЕТЕРМІНАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА ТА ЙОГО СОЦІАЛЬНІ УМОВИ*
Юридична Україна

Світлана Шалгунова,

Кандидат юридичних наук, доцент,

Заступник начальника факультету заочного навчання працівників ОВС Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті досліджено детермінанти насильницької злочинності; досліджено та про­аналізовано соціальний зв’язок між злочинцем і жертвою злочину; з’ясовано причини та умови вчинення насильницьких злочинів.

Ключові слова: насильство, насильницька злочинність, фізичне насильство, психо­логічне насильство, особа, яка вчиняє насильницькі злочини, жертва насильницького зло­чину, детермінанти насильницьких злочинів.


Характер суспільних відносин визна­чає спрямованість поведінки людей, що складається з міжособистісних, сімейних, дозвільно-побутових і багатьох інших відносин, пов’язаних із рівнем життя членів суспільства, їх ставленням до пози­тивних та негативних проявів, добра і зла. У результаті змінюються не тільки суспільні, а й міжособистісні відносини. При погіршенні стану справ життя людей їх поведінка деформується, у ній виявля­ються кримінально значущі ознаки, зло­чинно спрямовані дії. Такі дії ґрунтують­ся переважно на сімейно-побутових, дозвільно-побутових, інших соціально- психологічних та психічних суперечнос­тях, пов’язаних із соціальними умовами життя людини. У широкому розумінні це народжуваність та смертність, стан здо­ров’я, міцність сімейних зв’язків (пробле­ми шлюбів та розлучень), зайнятість суспільно корисною працею, рівень освіти, культури, а також пияцтво та ал­коголізм, наркоманія, проституція, бро­дяжництво, безпритульність тощо. Саме із цими факторами, як і з багатьма інши­ми соціально-економічними проблемами, пов’язаний комплекс соціальних де­термінантів злочинної поведінки. Отже, у широкому розумінні соціально-еконо­мічні умови є кримінально значущими і мають негативні наслідки для конкретних людей, держави та суспільства. У зв’язку з цим актуальним стає не тільки криміно­логічний аналіз соціальних умов, а й соціальна детермінація.

Обрана тема дослідження викону­ється в межах дисертаційного дослі­дження, відповідає планам науково- дослідної роботи Дніпропетровського дер­жавного університету внутрішніх справ і його кафедри кримінального права та кримінології.

Мета даного дослідження полягає у дослідженні детермінації насильницьких злочинів, що дозволить під час досудово - го слідства та судового розгляду справи правильно встановити причини та умови, які сприяли вчиненню насильницького злочину конкретною особою.

Загальний механізм детермінації насильства**

Проблема вивчення детермінант зло­чинної насильницької поведінки у зв’язку з її складністю та багатоплановістю відоб­ражена в роботах багатьох вітчизняних та іноземних дослідників. Загальні питання причин та умов насильницької злочин­ності та окремих злочинів даної групи (умисних вбивств, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтувань, хуліганства тощо), висвітлювалися в роботах Ю. М. Антоняна, Ю. Д. Блувштейна, В. Н. Бурлакова, Б. С. Волкова, П. С. Да- геля, А. І. Долгової, О. М. Джужі, Б. В. Здравомислова, К. Є. Ігошева, М. М. Корчового, В. Н. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнєцової, Н. С. Лєйкіної, Г. М. Міньковського, М. І. Могачова, Г. І. Піщенка, А. Б. Сахарова, В. Д. Фі - лімонова, Б. В. Шостаковича.

Детермінація злочинності, як зазначає А. П. Закалюк, є центральною проблемою кримінології, оскільки від її розуміння та розв’язання залежить досягнення голов­ної мети кримінології — яким буде на­укове обґрунтування рекомендацій щодо запобігання злочинності [1]. Якщо ж роз­глядати насильницьку злочинність, то, відповідно, її попередження можливе лише на підставі ретельного та глибокого вивчення причин та умов цього виду зло­чинів та осіб, які їх вчиняють.

Ми виходимо із того, що між етапами вивчення насильницьких злочинів проти особи та організацією їх попередження присутній обов’язковий етап виявлення детермінації й причинності насильства. Вірно відзначається в літературі, що не існує якоїсь загальної, основної, головної причини, яка б вичерпно пояснювала по­ходження злочинності. Правда, деякі ав­тори називають «загальні джерела» дано­го явища в цілому. Зазначаються також негативні наслідки соціальних супереч­ностей, що також включається в «систему загальних причин злочинності» [2]. Ми не схильні критично оцінювати це положен­ня, однак нам здається більш привабли­вою позиція про найрозповсюдженіші, ти­пові обставини, що породжують злочин­ність та різні її види. Зазначені обстави­ни, на думку А. І. Долгової, можуть по­роджувати різні види злочинності, по-різному визначати її якісні та кількісні характеристики [3]. Тому, роз­глядаючи насильницьку злочинність, вар­то аналізувати конкретні умови жит­тєдіяльності людей, вивчати причини зміни цих умов. Важлива не тільки сама по собі констатація зв’язку якоїсь обста­вини з кримінальним насильством, а й ви­явлення характеру цього зв’язку. Не ви­падково вітчизняні та зарубіжні кри­мінологи: А. П. Закалюк, Н. Ф. Кузнє - цова, А. І. Долгова, наведені у зазначених книгах положення пов’язують із пробле­мами кримінологічної детермінації.

Так, А. П. Закалюк підкреслює, що у найголовнішому значенні поняття детер­мінації відображає діалектичну суттєву властивість реального буття — загальний зв’язок, взаємозалежність та взаємообумов - леність предметів, явищ, процесів [4].

Як стверджує А. І. Долгова, детермі­нанти, або обставини, фактори вчені роз­глядають як об’єднуючі терміни для причин та умов. Адже детермінація — це процес обумовлювання, визначення. Про­цес детермінації, зазначає А. І. Долгова, являє собою складну взаємодію різних форм зв’язків: не тільки причинних, а й функціональних, статистичних та ін. Але головне все-таки — це причинність.

Нами причинність розглядається як одна із форм універсальної взаємодії, один із видів детермінації досліджувано­го злочинного насильства. При такому причинному поясненні ми намагаємося установити, під впливом яких обставин породжуються насильство та насиль­ницькі злочини, а при більш широкому детерміністичному підході — чому на­сильство і відповідні злочини не просто існують, але існують з тими або іншими характеристиками. З огляду на це щодо різних насильницьких злочинів ми зазна­чаємо різний характер насильства.

Використовуючи «теоретичну схему», запропоновану А. І. Долговою [5], де­талізуємо відповідні положення стосовно насильницьких злочинів.

При широкому детерміністичному підході зазначені злочини з’являються як результат не однозначного впливу яких­ось факторів, а складної, багатопланової детермінації, у тому числі самоде - термінації. Відповідно до положень, роз­роблених С. Я. Лебедєвим [6], можна кон­статувати, що визначені фактори стимулюють процеси розвитку насильства зсередини. Не можна не визнати, що відсутність внутрішньо стабілізуючих на­сильницьку злочинність факторів неми­нуче призвела б її до саморуйнування. Оскільки ж насильницька злочинність існує та розвивається, а останнім часом й інтенсивно прогресує, то це пов’язано саме із її зворотною реакцією на зміни соціальних умов, зовнішнього середови­ща. Насильству, як і будь-якому соціаль­ному явищу, властиві свої внутрішні ме­ханізми розвитку. Воно має свою історію та внутрішню логіку розвитку, здатність впливати на умови, що його породжують.

На думку Г. А. Аванесова, у даному ви­падку діє схема «замкнутого кола», коли злочинність, а у нашому дослідженні — насильницька, є своєю власною причи­ною, породжує сама себе, відтворює себе, створює й зміцнює ґрунт, на якому зрос­тають насильницькі злочини [7]. Загаль­ний механізм детермінації суспільством

Насильства, його самодетермінації та справляння зворотного впливу на су­спільство, що його породило, схематично можна відобразити так* суспільство з його суперечностями, соціальними конфлікта­ми, проблемами породжує соціальні відхилення злочинного характеру, у тому числі кримінальне насильство; за не­сприятливих соціальних умов ці відхи­лення здатні у взаємодії з іншими факто­рами обумовлювати злочинність та кримінальне насильство, їх розвиток; при цьому в злочинності наростає організо­ваність та кримінальний професіоналізм, розвиваються злочинні традиції і звичаї, упевнено прокладає собі дорогу порно-, наркоалкогольний нелегальний, тіньовий бізнес; спостерігається збільшення нега­тивних соціальних відхилень у суспіль­стві; відбувається активне залучення час­тини населення до споживання нарко­тиків, алкоголю, зайняття проституцією.

В усіх цих складових необхідно врахо­вувати специфіку кримінального на­сильства, а при вивченні детермінації цього насильства важливе урахування особливостей соціального детермінізму, головна з яких полягає у тому, що в суспільстві всі зв’язки набувають форми відносин між людьми. На перший план, таким чином, висуваються особа та ото­чуюче її середовище. Тут, якщо скориста­тися положеннями, розробленими вітчиз­няними та зарубіжними кримінологами, ідея набуває такого розвитку: по-перше, виокремлюється взаємодія зовнішнього та внутрішнього (соціального середови­ща й особи), по-друге, — внутрішня взаємодія (взаємодія економічних, політичних, соціальних, демографічних та інших умов життя людей). Варто мати на увазі і взаємодію між собою різних ха­рактеристик людей (потреби, інтереси, цінності, орієнтації, настанови тощо). У цілому все це і пов’язано з проблемами насильства (коли переважно враховують­ся характеристики соціального середови­ща). Саме взаємодія соціального середо­вища й особи, причому у визначених умовах, і означає процес причинності (по­родження) кримінального насильства й відповідної індивідуальної злочинної по­ведінки. Свою провідну роль відіграє й соціальна детермінація.

Система негативних соціальних явищ

На думку ряду вчених, які вивчають проблеми кримінального насильства (Ю. М. Антоняна, С. В. Бородіна, Е. Ф. По - бегайла та ін.), питання щодо статево-віко­вої структури насильства безпосередньо по­в’язані з характеристикою осіб, які застосовують при вчиненні злочинів на­сильство. Проте, як зазначається в літера­турі, стать і вік — це тільки передумова тієї або іншої поведінки, а реальний результат залежить від інтенсивності впли­ву конкретних соціальних факторів.

Система чинників насильницьких зло­чинів проти особи має найбільш складні взаємозв’язки. Це свого роду комплекс явищ та процесів, що опосередковують соціальний вплив на формування та мо­дифікацію поведінки. Багато каналів соціального впливу на особу продукують насильницькі стереотипи: формування особи починається, як правило, зі спосте­реження за діями батьків, що наче «у спадщину» можуть передавати зразки насильницької поведінки.

Центральною проблемою є родина, а з нею пов’язані такі чинники, як народжу­ваність та смертність, шлюби та розлучен­ня, бездоглядність та сирітство (що призво­дять до бродяжництва та безпритуль­ності), зайнятість навчанням і суспільно корисною працею, стан здоров’я, алко­голізм, наркоманія, проституція тощо. Усі ці фактори, що визначають соціальні умо­ви, можуть діяти самостійно, але вони нерідко виступають у тих або інших поєднаннях. З’являється підвищена конфліктність певних верств населення, що найчастіше призводить до насильства. Ми згодні з думкою, що соціальні умови, пов’язані із соціальними конфліктами, стають джерелами насильницької злочин­ної поведінки, а загальним результатом є соціальна напруженість, соціальна дефор­мація, стан суспільної депресії, підвищена конфліктність, агресія. Особливо поширені міжособистісні суперечності та конфлікти. Психологічна напруга особи та її го­товність до застосування насильства — це результат, закономірний наслідок впливу на неї соціального середовища та сімейного оточення.

На наш погляд, кримінальне насиль­ство є індикатором негативних тенденцій у суспільстві. Характер і масштаби такого насильства залежать від особливостей економічного, соціального, культурного розвитку [8]. При цьому благополучним може бути тільки те суспільство, у якому рівень суспільної небезпеки та соціальної напруженості, що завжди пов’язано з кримінальною ситуацією, не перевищує визначеної межі. Обґрунтування ж цієї межі — проблема особлива. Як свідчить історія, злочинність і пов’язане з нею кримінальне насильство — явища вічні. Цілком викорінити злочинність неможли­во. Можна по-різному називати злочини (ексцеси, соціальні факти, делікти), але не можна викорінити те, що у кожному конкретному випадку є наслідком су­перечностей між особою та суспільством, конфліктів між людьми.

З 2000 р. і до цього часу в Україні спос­терігається негативна картина зайнятості населення: у країні нараховується близь­ко 1,5 млн офіційно зареєстрованих без­робітних. Крім цього, існує шести­мільйонна армія «вільно зайнятих» (осіб, які значаться на роботі, але не працюють) і 15 млн частково зайнятих (працюючих епізодично). Сюди треба додати офіційно не оголошену частину армії, що скоро­чується, і членів родин військовослуж­бовців. Взагалі в країні постійно збільшується кількість штатів, що звіль­няються за скороченням. На сьогоднішній день ситуація кардинально не змінилася. В Україні в середньому налічується 20 млн пенсіонерів, які одержують в основному мізерну пенсію. Попитом на ринку праці користуються переважно осо­би віком від 20 до 30 років, котрі мають престижну професію. Однак для багатьох людей молодого віку кар’єра може бути або «діловою» (паракримінальною або суто кримінальною), або може йтися не про кар’єру, а про компенсаторні ме­ханізми виживання, що діють поза систе­мою легітимних відносин. їх основою є: деградація суспільної моралі, втрата суспільною свідомістю імунітету до кримінальної діяльності, пияцтво та ал­коголізм, проституція, наркоманія, жор­стокість і озлобленість. Особливого роз­витку при цьому набувають насильство й користь, пов’язані з різними формами злочинної поведінки.

Народжуваність в Україні зменшу­ється, а смертність збільшується, отже, зменшується населення країни. Офіцій­на статистика свідчить про те, що кількість населення України на цей час (2007—2008 рр.) складає близько 42 млн осіб. За період з 1991 р. з 48 млн вона знизилася майже на 6 млн. Досить низь­ка середня тривалість життя: у чолові­ків — всього 55—60 років, у жінок — 68—70 років. Від загальної кількості по­логів 26% дітей припадає на жінок, котрі не перебувають у шлюбі. Ця тенденція посилюється, за останні 10 років кількість позашлюбних народжень зро­сла на 46%. Серед дівчат віком до 18 років (підлітки і неповнолітні) понад 20% народжують, не маючи чоловіка навіть фактично, а з-поміж дівчат віком 18—20 років — 30%. Кількість зареєстрованих шлюбів усього на 18% більша за кількість розлучень. Із полого­вих будинків виписуються не більш 15% здорових дітей. На 1 тис. жінок дітород­ного віку припадає 850—900 абортів (для прикладу, у країнах Європи — в серед­ньому 5—10 абортів, у Росії — до 90). Се­ред немовлят тільки офіційно щорічно реєструється 5% психічно неповно­цінних, що часто обумовлено генетично (зокрема, батьки — п’яниці та алко­голіки, наркомани, хворі на венеричні за­хворювання та СНІД). Серед дітей віком до 7 років діагноз «олігофренія» мають 10% (у передових країнах Європи — до 3%). Щороку в Україні тільки від лейко­зу вмирають сотні дітей. На сьогоднішній день безвісти зниклих дітей — 12 тис., безпритульних — майже 2 млн. А серед великої кількості безвісти зниклих дорос­лих 38% припадає на жінок.

У країні нараховується 5 млн вимуше­них переселенців, близько 1,5 млн бомжів; це особи різних статей різного віку. При цьому велика кількість насе­лення мігрує між Україною та Росією, оскільки існує досить сприятлива міграційна політика. З огляду на це вели­ка кількість працездатного населення України виїжджає не тільки до Росії, а й до Польщі, Німеччини, Італії як трудові мігранти (без втрати громадянства Украї­ни), а до України приїжджають трудові мігранти з Молдови, Грузії, Узбекистану, Китаю, Кореї та інших азійських країн. Ніхто не проводить медичного обстежен­ня таких осіб під час їх перебування в Україні, і, відповідно, це спричиняє по­ширення ними інфекційних та інших не­безпечних хвороб (венеричних, СНІДу,

ТБС тощо), збільшення смертності внаслідок таких захворювань. Тільки за офіційними даними за останні 5 років кількість хворих на сифіліс в Україні зросла у 30 разів, на алкогольні психо­зи — у 6, наркозалежних — у 15 разів. Крім того, зазначимо, що 68% чоловіків і 30% жінок палять. Серед неповнолітніх чоловічої статі палять 55%, жіночої — 32%. Щорічно в Україні помирають від паління в середньому 350 осіб.

Існує така небезпечна для суспільства «компанія»: алкоголізм — наркома­нія — СНІД — сифіліс — туберкульоз. Це тісно пов’язано із різного роду сексуаль­ними потягами (раннє статеве життя, не­розбірливі та безладні статеві зв’язки), проституцією, дармоїдством, жебра­цтвом, бродяжництвом, безпритульні­стю. За приблизними підрахунками, та­кий спосіб життя ведуть 30% дорослих і 18% неповнолітніх.

Дані нашого дослідження свідчать про те, що серед неповнолітніх, які пішли з власних домівок через насильство щодо них з боку батьків, 70% втягнуті у зло­чинну діяльність, а інші 30%, хоча й не вчиняють злочинів, але є бомжами, без­притульними. Зайняття злочинною діяльністю цими неповнолітніми, їх входження у кримінальне життя — це протест, виклик не тільки батькам, які над ними знущалися, а й суспільству. На­сильство, що застосовується ними, можна пояснити. Кримінологам добре відомо, що люди, які були жертвами насильства, знущань, пригноблення у дитинстві, по­дорослішавши, з більшою імовірністю вчиняють насильницькі злочини. Ними засвоєна модель поведінки, характерна для агресорів у ситуаціях у минулому.

Стосовно суїцидів маємо таку статис­тику. У 1990—1995 рр. в Україні налічу­валося 35 самогубств на 100 тис. населен­ня, а в 1996—1999 рр. — уже 50—55 самогубств. Спостерігається тенденція зростання кількості суїцидів і у 2000— 2005 рр., проте з 2006 р. до 2010 р. їх кількість зменшилася на 10%.

Взагалі за низкою ознак самогубства близькі до вбивств. Шляхом самогубства закінчують життя батьки сімейств, ма­тері (дружини) і навіть діти, підлітки. Нерідко спостерігається доведення до са­могубства, а найчастіше самогубства ста­ють наслідком насильства [8].

Слід зазначити, що за самогубствами Україна увійшла у першу десятку серед країн світу після Угорщини, Естонії та Росії. Однак статистикою враховуються тільки закінчені самогубства, а не зама­хи. Тим часом на одне самогубство припа­дає від 7 до 10 невдалих спроб його здійснення. Кількість завершених само­губств у чоловіків у 3—4 рази більше, ніж у жінок, але серед останніх рівень за­махів на самогубство більше, ніж у чо­ловіків, у 5—6 разів. Особливу тривогу викликають дитячі (підліткові) самогуб­ства. Спостерігається тенденція їх зро­стання.

Високим є показник самогубств серед алкоголіків та наркоманів: у 300 разів більше, ніж серед інших людей. Доволі часто самогубства є наслідком криміналь­ного насильства.

«Соціальний паразитизм» і сімейне насильство

Дармоїдство, жебрацтво, бродяжни­цтво та безпритульність тісно взаємоза­лежні й у своїй єдності утворюють по­няття «соціальний паразитизм». Це ба­гатогранна і складна проблема, пов’я­зана з небажанням працювати і намаган­ням жити за рахунок інших. А на думку Г. И. Шнайдера, скупчення всього нега­тивного можна побачити у тому, що ми називаємо паразитичним способом жит­тя; усе кримінальне синтезовано пере­важно у межах саме цього соціального паразитизму. На рівні загального, зазна­чає Г. И. Шнайдер, це пов’язано із систе­мою суспільних відносин, а на рівні окремого — з індивідуальними проявами у вигляді пияцтва та алкоголізму, нар­команії та проституції, бродяжництва, а також різного роду насильства [10].

Цей «фактор насильства» І. Н. Плато­нов пов’язує з родиною, сферою побуту та дозвілля. Називаючи злочини, вчи­нені в цій сфері життєдіяльності людей, дослідник відокремлює сімейні діяння. На його думку, сім’я і є тим кутом зору, під яким варто розглядати побут і дозвільно-побутові відносини. Злочини вчиняють конкретні люди, підкреслює

І. Н. Платонов, але все (і на цьому він особливо акцентує увагу) починається з родини [11]. У результаті все зосередже­но в родині, зазначають К. Є. Ігошев і Г. М. Міньковський, вона пов’язана із суспільством тисячами ниток, а «керує» усім цим, висуваючись на передній план, особистість [12]. Саме особистість як член родини є головною «фігурою» у системі сімейного насильства.

Сімейне насильство має особливу спе­цифіку. Воно належить до соціальної сфери, тому що завжди пов’язане з особ­ливостями сімейних відносин. Таке на­сильство має своє власне і цілком визна­чене змістовне навантаження. Звичайно, у кожному конкретному випадку, кон­статує С. К. Лєсной, про яке б на­сильство не йшлося, воно завжди має специфіку [13]. Однак особливо слід виділяти сімейні відносини, тісно пов’я­зані з основним осередком нашого суспільства. У будь-якій сфері життє­діяльності родина посідає головне місце, і її соціологічні характеристики поши­рюються на всю суспільну систему [14]. Навіть кримінальна сфера, як зазначали К. Є. Ігошев та Г. М. Міньковський, так чи інакше «проникає» у родину. На дум­ку цих авторів, вивчення родини, харак­теру сімейних відносин є головним у дослідженні злочинності, а особливо — в аналізі «побутової кримінальної сфери» і специфіки відповідних злочинів [15].

Сімейні відносини домінують у системі побутових і дозвільних відносин, при їх пануванні складаються відносини більш широкого характеру, ніж побут і дозвілля [16]. Саме в сім’ї варто шукати корені на­сильства як широко розповсюдженого явища у нашому житті [17]. Специфіку мають будь-які сімейні злочини, у першу чергу, діяння проти особи, серед яких особливо виділяються вбивства [18].

Родина виводить дослідження в широ­ку соціальну сферу. Вона пов’язана з та­кими поняттями, як умови життєдіяль­ності людей, соціальні умови. Сім’я, як визначається в літературі, — це будинок і вулиця, школа, побут і дозвілля, вільний час, а конкретно — це поведінка людей, їх дії. На наш погляд, не буде по­милкою припустити, що сімейні пробле­ми для багатьох є також проблемами на­сильства, отриманими внаслідок «зло­чинного досвіду».

Цей «досвід» глибоко сидить у відно­синах, що неправильно складаються, він пов’язаний з «комплексом незадово­леності собою і навколишнім середови­щем». У сімейних та дозвільно-побуто­вих відносинах цей «комплекс» поєдну­ється із невихованістю, низьким рівнем освіти, дармоїдством, пияцтвом й алко­голізмом, наркоманією, проституцією тощо, а наслідки руйнівні, отже, відбу­вається, повторимо ще раз, руйнування особистості. Людина мстить комусь й за щось, мстить підсвідомо, і це страшніше за все. Суперечності та конфлікти в сім’ї, як і у побуті й дозвіллі, відбуваються, коли людина підвладна мотивам, що сама не усвідомлює. А це є типовим для психологічних комплексів, що виявля­ються в людині зсередини. Самостійно вона їх усвідомити не в змозі, а тому вони найчастіше виявляються руйнівни­ми, спричиняють справді потворні сімейні відносини. Тим самим у родинах створюються соціальні умови для образ, сварок, бійок тощо. Однак соціальні умо­ви сім’ї, тісно пов’язані із сімейними відносинами, завжди мають взаємозв’я­зок із суспільними відносинами, спосо­бом життя членів суспільства. Такі сімейні проблеми, як пияцтво та дарм­оїдство, наркоманія та проституція, за­значає М. М. Бабаєв, призводять до роз­риву сімейних відносин (розлучення, уходи дітей з домівок тощо), більше того — до сварок та бійок, побоїв, кату­вань, жорстокості, насильства [19]. А кримінологічний аспект проблеми сімей­ного насильства передбачає аналіз відпо­відних злочинів, основними із яких є на­сильницькі діяння [20].

Дослідження дозволяють дійти ви­сновку, що сімейні злочини, мотиви яких виводять нас у більш широку сфе­ру — побут і дозвілля, у 26% випадків є наслідком міжсімейних групових конфліктів*. Дані нашого дослідження свідчать про те, що щорічно збільшу­ється частка злочинців, котрі вчиняють сімейні злочини, з наявністю пато­логічних відхилень у психіці. Приблиз­но 90% із них визнані осудними. Проб­лема в основному стосується маргінального середовища. Але справа у тому, що серед жертв сімейних злочинів також багато тих, хто у психічному відношенні нездоровий (за нашими даними, близько 40%). Деякі із злочинців та їх жертв на момент вчинення діяння перебували на обліку у психіатричному диспансері. Проведені опитування дозволяють кон­статувати, що саме у осіб, які мають нер­вово-психічні розлади, найбільше вияв­ляються лють, агресія, жорстокість, вони схильні до конфліктів, легко збу­джувані тощо. Саме у такому середовищі у винних і потерпілих однакові особис - тісні деформації й стереотипи поведінки. Якщо у родинах, де вчиняються злочи­ни, спостерігається кримінальна актив­ність, то їх відмінною рисою є також значна віктимність.

Висновки

Таким чином, ми можемо визначити детермінанти кримінального насиль­ства, основними із яких є наступні: 1) загальні причини злочинності (соціальні, економічні, психологічні, політичні та ін.); 2) самодетермінація насильницької злочинності (на ґрунті кримінально-караного насильства вини­кають нові прояви насильства, розвиток на його тлі злочинних традицій та зви­чаїв); 3) сімейне насильство, що стає жи­вильним середовищем для формування насильницьких способів розв’язання конфліктів не лише у внутрішньосімей - них відносинах, а й поза межами роди­ни; 4) негативні соціальні явища (фонові явища), що прямо взаємопов’язані з на­сильницькою злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, жебрацтво, дармоїдство. Вони є умовою і ґрунтом для насильства. Психічні відхилення, що виникають у батьків та їх дітей на фоні постійного вживання алкоголю та психоактивних речовин, також є однією із причин кримінального насильства.

Отже, ми визначили коло найбільш значимих детермінант насильницької злочинності, що проявилися при прове­денні нашого дослідження. Зазначені причини, на наш погляд, можна деталізу­вати й більш широко, якщо розглядати окремо детермінанти окремих насиль­ницьких злочинів (умисних вбивств, на­несення тілесних ушкоджень, статевих злочинів, хуліганства залежно від обста­новки їх вчинення).

ПРИМІТКИ

1. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А. П. Закалюк. — К., 2007. — Кн. 1: Теоретичні засади та історія української криміно­логічної науки. — С. 183.

2. Аванесов Г. А. Криминология / Г. А. Аванесов. — М., 1984. — С. 195—197; Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации. — М., 1984. — С. 33—35.

3. Долгова А. И. Криминология / А. И. Долгова. — М., 1999. — С. 120—121.

4. Закалюк А. П. Зазнач. праця. — С. 184.

5. Долгова А. И. Зазнач. праця. — С. 120—21.

6. Лебедев С. Я. Традиции, обычаи и преступность / С. Я. Лебедев. — М., 1995. — С. 58—60.

7. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика / Г. А. Аванесов. — М., 1980. — С. 189.

8. Никитин А. М. Криминологические проблемы развития отношения собственности при переходе к рынку : автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук / А. М. Ники­тин. — М., 2000. — С. 2—3.

9. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук / Л. М. Шестопалова. — К., 2001. — С. 4, 8; Амбрумова А. Г. Предупреждение самоубийств / А. Г. Амбрумова, С. В. Бородин, А. С. Мих - лин. — М., 1980. — С. 38—40; Мартынюк Н. И. Ответственность за доведение до самоубийства / Н. И. Мартынюк // Проблемы насилия. — М., 1999. — С. 40—42.

10. Шнайдер Г. И. Криминология / Г. И. Шнайдер. - М., 1994. — С. 356—357.

11. Платонов И. Н. Быт, досуг и семейные преступления // Преступления в сфере быта и досуга : матер. науч.-практ. конф. — Челябинск, 1996. — С. 59—60.

12. Игошев К. Е. Семья, дети, школа / К. Е. Игошев, Г. М. Миньковский. — М., 1989. — С. 204.

13. Лесной С. К. Насильственные преступления, совершенные против предпринимателей : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук / С. К. Лесной. — М., 1996. — С. 18.

14. Козырев Н. Н. Семья: социологический и психологический аспекты исследования / Н. Н. Козырев. — Смоленск, 1996. — С. 40—41.

15. Игошев К. Е. Зазнач. праця. — С. 126—127.

16. Бельцов Н. И. Криминологический анализ и предупреждение преступлений, совершен­ных в сфере быта и досуга : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук / Н. И. Бельцов. — М., 1996. — С. 19—20.

17. Алиев Г. А. Особенности преступлений, совершенных в сфере быта и досуга / Г. А. Алиев, Н. И. Бельцов. — М., 1997. — С. 14.

18. Абельцев С. Н. Тяжкие преступления против личности / С. Н. Абельцев. — Смоленск, 1998. — С. 62, 68, 70; Алиев Г. А. Криминологическая характеристика и предупреждение органами внутренних дел убийств, совершенных лицами, отбывшими наказание в виде лише­ния свободы : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук / Г. А. Алиев. — М., 1998. — С. 17—18.

19. Бабаев М. М. Динамика и причины основных отклонений в поведении членов общества / М. М. Бабаев // Дети с отклонениями в поведении. — М., 1988. — С. 14—15.

20. Яра О. С. Кримінологічні аспекти запобігання некорисливої насильницької злочин­ності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / М. М. Бабаев. — К., 2007. — 22 с.; Левицька Л. В. Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / Л. В. Ле­вицька. — К., 2003. — 24 с.; Лукаш А. С. Згвалтування: кримінологічна характеристика, де­термінація та їх попередження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.0. 08 / А. С. Лукаш. — X., 2007. — 19 с.; Блувштейн Ю. Д. Криминологическое изучение «семейных» преступлений и проблемы семейного насилия / Ю. Д. Блувштейн // Предупреж­дение бытовых преступлений. — Минск, 1986. — С. 17—21; Московский комсомолец. — 1998. — 16 июля.

 

Шалгунова Светлана. Детерминация уголовного насилия и социальные условия.

В статье исследованы детерминанты насильственной преступности; исследована и про­анализирована социальная связь между преступником и жертвой преступления; установ­лены причины и условия совершения насильственных преступлений.

Ключевые слова: насилие, насильственная преступность, физическое насилие, психологи­ческое насилие, личность, совершающая насильственные преступления, жертва насиль­ственного преступления, детерминанты насильственных преступлений.

Shalgunova Svitlana. Determination of criminal violence and social conditions.

The article deals with the determinants of violent criminality. The social relation between an offender and a victim of violent crimes is investigated. The reasons and conditions of committing violent crimes are established.

Key words: violence, violent criminality, physical violence, psychological violence, violent offender, victim of violent crime, determinants of violent crime.

 

[1] Рекомендовано до друку кафедрою цивільного права юридичного факультету Чернівецького на­ціонального університету імені Юрія Федьковича.