УДК 340.11 Сергій Дроботов,

Здобувач Національного університету «Острозька Академія»

Автор статті досліджує зміст, роль і специфіку забезпечення функцій права, які пов’я­зані з аксіолоігчним і культурним аспектами існування суспільства, інформаційно-пі­знавальним, соціальним і виховним розвитком індивідів як суб’єктів правовідносин. Ці питання аналізуються з погляду визначення загального соціального призначення права, а також ролі його соціальних функцій у процесі становлення правової держави. Ключові слова: право, функції права, правова держава, громадянське суспільство, пра­вові цінності, правова інформація.

Необхідний елемент дослідження правового розвитку держави і суспільства*

Здійснюваний юридичною наукою ана­ліз специфіки і тенденцій розвитку право­відносин, а також правового життя со­ціуму в цілому з необхідністю ставить одним з предметів дослідження науки те­орії держави і права вивчення тих напря­мів і механізмів впливу, завдяки яким за допомогою права і відповідних правових інститутів можуть вирішуватися фунда­ментальні проблеми існування і розвитку сучасного суспільства. У цьому сенсі з-поміж основних проблем правової теорії постає питання про функції права, яке до­зволяє надати докладну характеристику того, в який спосіб право, як цілісна си­стема, взаємодіє з оточуючим середови­щем, встановити, якою є роль і значення права для цього середовища і яким чином вони впливають одне на одне. При цьому, виділяючи проблему функцій права серед інших проблем загальної теорії права, не­обхідно наголосити на тому, що вона не вичерпується виключно аналізом тих чи інших форм та засобів правового регулю­вання, а має на меті дещо складніше зав­дання, суть якого полягає у визначенні соціального призначення права як особли­вого феномена історичного і культурного розвитку людства.

Таким чином, через дослідження функцій права ми отримуємо змогу одно­часно виявити і роль права у тому чи ін­шому суспільному середовищі, і визна­чити його сутність. Більше того, моде­люючи систему функцій права, виді­ляючи ті з функцій права, які набувають більшої значущості та актуальності для розвитку суспільства, актуалізуючи взаємозв’язок між різними функціями, ми можемо більш чітко визначити ті об’єктивні суспільні потреби, які харак­теризують правове життя суспільства в цілому.

Нагадаємо, що саме поняття правово­го життя здебільшого описується сучас­ними науковцями як «сукупність усіх форм юридичного буття суспільства, яке виражається у правових актах та інших проявах права (включаючи й негативні), характеризує специфіку та рівень існую­чої юридичної дійсності, ставлення суб’єктів до права і ступінь задоволення їх інтересів» [1]. З цього безпосередньо випливає те, що дослідження функцій права є одним з необхідних елементів за­гального науково-правового досліджен­ня таких явищ, як правове життя і пра­вовий розвиток держави і суспільства.

Актуальність дослідження функцій права зумовлюється декількома причи­нами. По-перше, зміщення акцентів у визначенні права зі статичної моделі на динамічну змушує юридичну науку звер­татися не лише до внутрішньої структу­ри права, а й до того, в який спосіб воно впливає на суспільне середовище, і взаємодії з ним. Дійсно, навіть виходячи

З класичного нормативного визначення права, ми повинні, як зазначає С. Алек­сеев, вказати на динамічну сутність цьо­го явища. Адже право являє собою не лише статику, або «фотографію норм - критеріїв», а й динаміку або дію юри­дичних норм і всіх інших правових ін­ститутів і явищ [2]. По суті, це дозволяє говорити про «роботу права», про те, яким чином завдяки праву трансформу­ються і розвиваються ті чи інші елемен­ти суспільних відносин. У зв’язку з чим істотно підвищується значення теоре­тичних досліджень функцій права, оскільки за самим своїм доктринальним визначенням поняття «функція» вказує саме на динаміку того чи іншого явища.

По-друге, не можна не вказати на те, що в умовах становлення правової дер­жави на право покладається особлива роль, яка не обмежується лише встанов­ленням загальних для держави і суспіль­ства «правил гри», а включає у себе ще й телеологічний елемент, який визначає найважливіші орієнтири розвитку всієї сукупності суспільних відносин, встанов­лює ті універсальні цінності, які стиму­люють розвиток держави і суспільства. Таким чином, в умовах становлення і утвердження в Україні правової держави саме право поступово набуває ролі голов­ного фактора, завдяки якому здійснюєть­ся цілеспрямований вплив на державу і суспільство. Цей аспект існування права описується через такі поняття, як «функ­ції права» і «функціонування права».

По-третє, разом із загальними транс­формаціями самої держави і державної влади відбувається ґрунтовне переосмис­лення того, що наразі описується понят­тям «ефективної державності». Дійсно, якщо держава відмовляється від визна­чення незаперечного пріоритету сили і насилля як засобу впливу на суспіль­ство, то тоді вона з необхідністю змуше­на переглядати загальну систему регу­лювання суспільних відносин, а також тих засобів, які для цього застосовують­ся. В результаті чого ефективною держа­вою стає не та, яка здатна за будь-яких умов реалізовувати свою власну волю, а та, яка у визначений правом спосіб най­більш повно виконує свої функції. При цьому, як зазначає В. Затонський, самі функції держави постають як «коло обо­в’язків держави, тієї за жодних умов не відчужуваної від нього діяльності і робо­ти, яку держава повинна виконувати за законом, яка випливає з її соціального призначення щодо забезпечення розвит­ку суспільства» [3].

Отже, функціонування сучасної дер­жави (а це у переважній більшості ви­падків саме правова держава, або ж така держава, яка визнала правову держав­ність одним із пріоритетів свого розвит­ку), її ефективність, нерозривно пов’яза­ні з функціями права. За цієї причини аналіз функцій права дозволяє нам не лише краще зрозуміти феномен права, а й розкрити зміст поняття держави, ви­значити її ключові завдання і цілі, про­демонструвати те, як вони реалізуються у сучасних умовах.

Таким чином, зважаючи на теоретич­ну і практичну актуальність досліджен­ня функцій права у даній статті ми ста­вимо на меті звертись до аналізу лише однієї групи загальних соціальних функ­цій права, яку становлять аксіологічна та когнітивна функції. Реалізація цієї мети передбачає послідовне розв’язання таких конкретних завдань: а) визначити зміст і специфіку аксіологічної та ког- нітивної функцій права, б) обґрунтувати роль цих функцій у процесі становлення і розвитку правової держави, в) визначи­ти основні напрями реалізації цих функ­цій права на сучасному етапі державо­творення і правотворення в Україні.

Зв’язок Між соціальними функціями права і суспільними відносинами Га, як правило, приділяється спеціаль­ним юридичним функціям права, а та­кож таким соціальним функціям, як політична, економічна і виховна.

Утім, говорячи про соціальні функції права, не можна не погодитися з тим, що оскільки ці функції зумовлюються специ­фікою, рівнем розвитку та властивостями суспільних відносин, їх ґенеза безпосеред­ньо пов’язана з тим, які саме потреби ви­никають у суспільстві і як вони змінюють­ся. Дійсно, без реалізації функцій права не може розв’язуватися жодна з задач, що стоять перед ним [4]. Але самі ці задачі формуються на основі тих потреб — на­самперед у частині правового регулюван­ня, впорядкування і унормування кон­кретних суспільних відносин, які генеру­ються у суспільстві.

Тобто розвиток суспільства з необхід­ністю виявляє певні задачі, які можуть бути розв’язані за допомогою права. За­значені правові задачі, в свою чергу, спричиняють активізацію тих чи інших функцій права. У цьому контексті, на нашу думку, не можна погодитися з по­зицією тих дослідників, які виводять за­дачі права виключно з самого поняття права. Якщо щодо спеціальних юридич­них функцій права цей методологічний прийом може бути виправданий, то у ра­зі звернення до соціальних функцій пра­ва ми жодною мірою не повинні тлума­чити задачі права як певну абстрактну сутність, яка не пов’язана з суспільством і трансформацією суспільних відносин.

Зокрема, як пише О. Лейст, соціаль­ний зміст і соціальні функції права змінюються у процесі розвитку суспіль­ства, залежно від того, які саме пробле­ми юридичного характеру виникають у ньому: потреба у закріпленні привілеїв різних станів або класів, утвердження рівності всіх перед законом, закріплення тих чи інших форм власності, охорона і регулювання сімейних, господарських, корпоративних, комерційних, виробни­чих, релігійних, політичних або будь - яких інших суспільних відносин [5]. На основі цього можна запропонувати таку модель зв’язку між соціальними функ­ціями права і суспільними відносинами: суспільні відносини — загально значимі для суспільства проблеми, які можуть бути розв’язані за допомогою права — задачі права — функції права.

Нині розвиток сучасних суспільств зумовлює появу цілого ряду нових по­треб і властивостей, які не відігравали такої важливої ролі у минулі часи. Вод­ночас в умовах, коли дедалі більше по­ширюються й укорінюються принципи правової державності і демократії право отримує нові соціальні функції, які тра­диційно розглядалися лише як друго­рядні. Насамперед до них необхідно віднести аксіологічну функцію права, яка включає у себе два аспекти: власне аксіологіний та аксіологічно-культуро - логічний. Наразі ми свідомо вказуємо на існування цих двох аспектів аксіологіч - ної функції права, оскільки, незважаю­чи на чимало спільних властивостей, ко­жен з них має свою специфіку.

Власне аксіологічний аспект цієї функції права притаманний праву за будь-яких умов суспільного розвитку з того самого моменту, як у цьому суспіль­стві сформувалось усвідомлення необхід­ності права і правового регулювання. Його суть полягає у тому, що право аку­мулює у собі певні цінності, які поступо­во формуються у суспільній свідомості і пов’язуються з загальною ідеєю права. Зазначені цінності, з одного боку, набу­вають свого відображення у чинному за­конодавстві, а з іншого — укорінюються у суспільній правовій свідомості і визна­чають не лише загальне сприйняття ін­дивідами оточуючої їх дійсності, а й їх­ню діяльність.

У результаті чого завдяки аксіологіч - ній функції права досягаються два важ­ливі для суспільного розвитку завдання: а) акумуляція фундаментальних суспіль­них цінностей, які, набуваючи правової форми, стають правовими цінностями та правовими принципами; б) вплив на ак- сіологічний рівень правової свідомості. Принагідно зауважимо, що докладний аналіз співвідношення аксіологічного та онтологічного елементів у правовій свідо­мості надає Н. Волковицька [6]. Пого­джуючись у цілому з позицією цієї до­слідниці, слід все ж таки зауважити, що наявність у правовій свідомості певних правових цінностей є не спонтанним про­цесом, а постає як наслідок реалізації ак- сіолоігчної функції права.

Тобто, усвідомлюючи необхідність аг­регації та акумуляції найважливіших суспільних цінностей і надання їм юри­дичної форми, суспільство ставить перед правом задачу, яка спричиняє акту­алізацію відповідної аксіологічної функ­ції. Більше того, аксіологічна функція дозволяє не лише сформувати на рівні права й укорінити у суспільній правовій свідомості певні цінності (свободи, спра­ведливості, гуманізму, рівноправності, відповідальності тощо), а й забезпечити їх запровадження у практику безпосе­реднього нормативного регулювання су­спільних відносин. Адже діючі у су­спільстві закони повинні відповідати не лише тим чотирьом ознакам, які доклад­но аналізує Н. Пархоменко [7], а й реп­резентувати фундаментальні правові цінності, що робить їх законами не лише формально, а й матеріально.

Це дає підстави окремим фахівцям, чию позицію ми цілком поділяємо, вжи­вати таке поняття, як «правові закони». Зокрема ідею «правозаконності» всебіч­но аргументує С. Алексеев, який описує її як «узагальнений вираз і символ філо­софії гуманістичного права» [8]. Такі «правові закони» не тільки приймають­ся уповноваженим органом влади у вста­новленому порядку, мають вищу юри­дичну силу та регулюють найважливіші суспільні відносини, а й є втіленням фундаментальних цінностей права.

Такий вітчизняний дослідник, як С. Погребняк описує цей процес як легі­тимацію законів за змістом, коли автори­тет права і законів забезпечується їх сприйняттям як справедливих і суспіль­но корисних регуляторів [9]. До речі, це положення має виняткову значущість саме в умовах постання правової держа­ви, адже, як цілком правильно наголо­шує Р. Гринюк, у самому змісті поняття правової держави доцільно виділяти власне формальний і матеріальний еле­менти. Абсолютизація формального мо­менту у визначенні правової держави має своєю небезпекою, як доводить цей ав­тор, редукцію правової держави до спе­цифічної структури, покликаної за допо­могою нормативно-правових інститутів врегульовувати процес взаємодії держави та індивіда: «У цьому випадку основним критерієм для аналізу держави стає юри­дична техніка правотворчості та правоза - стосування, тоді як такі ознаки, як цілі держави, зміст діяльності органів дер­жавної влади та характер реалізації державної влади практично взагалі не бе­руться до уваги... формалізація у тлума­ченні правової держави може спричини­ти її перетворення на механізм реалізації антиправової та антидемократичної ідео­логії, коли завдяки прийнятим уповнова­женими органами та у встановленому конституцією порядку закони заперечу­ють права і свободи громадян, ставлять під сумнів або взагалі знищують базові принципи конституційно-правового ста­тусу особи» [10]. Тобто правовий харак­тер держави визначається не лише несу- перечливістю системи законодавства і її повнотою, а й тим, які цінності поклика­но забезпечувати і запроваджувати в життя чинне законодавство [11].

Аксіологічно-культурологічний аспект

Будучи багато у чому подібним власне аксіологічному, аксіологічно-культуро - логічний аспект цієї функції права поля­гає у тому, що завдяки йому саме право перетворюється на універсальне і необ­хідне явище світової культури, яке є умовою гармонійного розвитку будь-яко­го суспільства на основі універсальних духовних цінностей людства із ураху­ванням національної специфіки, але на основі незаперечного визнання цінності свободи і демократії. Зазначений аспект впливу права на суспільні відносини на­буває особливого значення в умовах гло­балізації, коли унаслідок активної кон­вергенції різних культур і традицій постає об’єктивна потреба створення за­гальної аксіологічно-культурологічної основи для взаємодії різних держав, су­спільств, колективів, спільнот тощо.

Разом із тим, проблема адаптації за­конодавства, зближення різних право­вих систем, а також питання удоскона­лення системи чинного міжнародного права насправді є не просто техніко-юри - дичними за своєю суттю, але гранично актуалізують потребу у загальнокуль­турному впливі права, коли всі процеси універсалізації й адаптації права ре­алізуються на основі спільних і визна­них різними суб’єктами цінностей. До певної міри це можна охарактеризувати поняттям «нової аксіології», яке вживає О. Скрипнюк [12], з тим лише уточнен­ням, що йдеться не стільки про якусь но­ву систему цінностей (коли, скажімо, замість цінностей свободи і справедливо­сті приходять якісь нові), а про те, що класична система правових цінностей набуває властивостей універсального за­гальнокультурного явища. Таким чи­ном, право впливає на культуру, транс­формує її, укорінює у ній правові цінності, гарантує незаперечну повагу до них, а разом з ними й до прав і свобод людини і громадянина.

Про роль цієї функції права у сучас­них умовах пише В. Червонюк [13]. Утім, на нашу думку, наголос має бути зроблено не тільки на тому, що право, так би мовити, «вбирає» у себе універ­сальні цінності культури, суспільного життя і розвитку, а й виступає їхнім провідником у життя завдяки його функціям. Це дозволяє говорити не про­сто про аксіологічну складову права або правової свідомості, а й про аксіологічну функцію права, завдяки якій вирішують важливі для суспільства завдання.

Когнітивна функція права

Одночасно з аксіологічною, дедалі більшої ваги і значущості у сучасних умовах набуває ще одна функція права, якою є когнітивна. Раніше вона до­сліджувалась переважно у контексті та­ких проблем, як правова культура, пра­вова освіта і правова свідомість. Наприклад, характеризуючи правову культуру як «систему всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсно­сті, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики» [14] , ми з необхідністю вказуємо на роль правових знань, які є не лише виразом стану роз­витку правового життя суспільства, а й постають фундаментальною умовою для раціонального включення індивідів у правові відносини (коли, вчиняючи пев­ні дії, індивід не випадково дізнається про те, що ці дії мали певні правові на­слідки, а знає заздалегідь, в які саме правовідносини він вступає, які він має при цьому права, свободи і обов’язки).

Ці правові знання важливі й для того, щоби людина могла ефективно реалізо­вувати гарантовані чинним законодав­ством права у найрізноманітніших сфе­рах суспільних відносин. Скажімо, знан­ня своїх виборчих прав дозволяє грома­дянам брати участь у тих чи інших фор­мах безпосереднього народовладдя, тоді як знання правових гарантій виборчих прав громадян дозволяє ефективно захи­щати зазначені права у разі їх порушен­ня незалежно від того, хто саме є суб’єк­том правопорушення — чи інші індиві­ди, чи держава в особі органів державної влади, службових і посадових осіб.

Не заперечуючи проти такого підходу до аналізу когнітивної функції права, тим не менш, варто привернути увагу до того, що право визначально має доволі потужний інформаційний, пізнавальний та еврістичний потенціал. Причому всі ці три аспекти є тісно пов’язаними і не можуть бути редукованими виключно до теоретичного положення про те, що існу­вання і розвиток права передбачають на­явність певних правових знань.

Дійсно, розвиток суспільних відносин передбачає, що право не лише інформує різноманітних суб’єктів правовідносин про те, що є дозволеним, а що — недозво - леним (такий підхід хоча і є коректним, але він надто спрощує процес функціону­вання права у суспільстві, обмежуючи його лише такими юридичними процеду­рами, як регулювання і охорона), а й доз­воляє індивіду орієнтуватись у правовій дійсності, включатись у правове життя соціуму, приймати відповідні вольові рішення, що мають ті чи інші правові на­слідки, бути суб’єктом правової кому­нікації. Це стає основою того, що В. Та - цій влучно охарактеризував поняттям «правового суспільства». Ключовим еле­ментом такого правового суспільства є громадянин, який вирізняється почут­тям високої громадянської відповідаль­ності і патріотизму, має необхідні юри­дичні знання і навички, усвідомлює роль і значення права, засновує свою поведін­ку на високій повазі до права і готовий діяти шляхом самообмеження власних інтересів задля блага інших людей, су­спільства і держави [15].

Останнє положення набуває особливої ваги з розвитком і успішним застосуван­ням у юридичній науці комунікативного підходу. Зокрема, досліджуючи способи та тенденції розвитку правових норм Ю. Хабермас чітко вказує, що наразі на легітимність можуть претендувати тіль­ки ті правила (юридичні норми), які мог­ли би бути схвалені всіма можливими за­
цікавленими особами як учасниками раціонального дискурсу [16]. Одним із ключових понять у даному визначенні Ю. Хабермаса є «раціональний дискурс». Дійсно, для того, щоби розвивались та удосконалювались правові норми, необ­хідно, щоби саме право сформувало у су­спільстві передумови для виникнення та­кої форми дискурсу і такої форми кому­нікації, як раціональний правовий дис­курс і раціональна правова комунікація.

Інформаційний і пізнавально-гносеологічний аспекти

У цьому плані когнітивна функція права включає у себе одразу ж декілька аспектів. По-перше — це власне інфор­маційний аспект, який включає у себе інформування суспільства про варіанти можливої соціально значущої поведінки [17]. Цей аспект реалізації когнітивної функції права передбачає формування певної загальної структури відносин, яка вибудовується між людиною, су­спільством і державою. Ці відносини за­кріплюються у вигляді загальних юри­дичних принципів і моделей, які, у свою чергу, конкретизуються у чинному зако­нодавстві.

Російська дослідниця О. Скурко ха­рактеризує цей процес як правове «моде­лювання соціального світу» [18]. Тобто на рівні права у правовій свідомості на­уковців, юристів законотворців фор­мується певна ідеальна правова модель організації і регулювання суспільних відносин. Ця модель забезпечується при­йняттям і реалізацією відповідних пра­вових норм (маються на увазі закони та інші нормативно-правові акти). Фактич­но реалізація зазначених норм означає ніщо інше як встановлення такого пра­вопорядку, який сприймається як бажа­ний, справедливий і доцільний всіма без виключення учасниками правовідносин.

Звісно, абсолютна реалізація цих юридичних норм навряд чи можлива — адже вона потребувала б існування своєрідного «ідеального суспільства». Натомість на практиці ми завжди маємо справу з тим чи іншим рівнем правопо­рядку (оскільки у будь-якій реальній державі завжди зберігається ймовірність девіантної поведінки, вчинення правопо­рушень, відходу від норм чинного права тощо), або з тим чи іншим ступенем за­безпечення юридичної моделі правовід­носин, які пропонує суспільству право. Однак той факт, що ідеальна модель пра­вопорядку, яка міститься у чинному праві, практично ніколи остаточно не ре­алізовується, не означає того, що право не повинно пропонувати для суспільства і для окремих індивідів такої моделі. У цьому сенсі важливою функцією права є інформування громадян про зміст і спе­цифіку тієї моделі правопорядку, яка за­кріплюється чинним у державі законо­давством, оскільки держава не може вимагати від громадян слідування тим нормам, правилам і принципам, які їм невідомі.

Утім, надання інформації або інфор­маційний вплив права не є кінцевою за­дачею, яка має бути ним розв’язана. На­справді питання стоїть не лише про те, щоби людина знала й усвідомлювала зміст норм чинного позитивного права, а й про те, щоби вона розуміла ці норми, була здатна до їх самостійного пізнання і адекватного сприйняття у точних науко­во-юридичних формах. З цим пов’яза­ний інший аспект когнітивної функції права, який забезпечує пізнання інди­відами змісту та сутності права і проце­сів правового регулювання. Тобто право повинно забезпечувати не лише знання індивідами певної інформації юридично­го характеру, а й її розуміння і правиль­не відтворення у суспільній правовій свідомості.

Цей аспект можна охарактеризувати як пізнавально-гносеологічний. Пропри свою роль і значущість він, тим не менш, не складає якоїсь окремої функції права, адже, з одного боку — він невіддільний від інформаційного впливу права (оскіль­ки не можна пізнавати те, про що немає жодної інформації), а з іншого боку — він має ті самі цілі, що і загальна когні - тивна функція, а саме: забезпечити віль­ну орієнтацію індивідів як суб’єктів пра­вовідносин у правовому просторі та у правовому житті.

За механізмами свого забезпечення цей аспект когнітивної функції права ре­алізується насамперед завдяки правовій освіті і правовій науці, які надають суб’єктивному процесу пізнання тих чи інших правових явищ ясної і обґрунто­ваної науково-теоретичної форми. Біль­ше того, саме на рівні пізнання права утворюється спільна для різних індиві­дів основа для раціоналізації правових відносин і удосконалення раціональних форм правової комунікації, оскільки са­ме у гносеологічному вимірі уможлив­люються обґрунтована суперечка щодо тих чи інших правових норм, і правовий пошук істини, в основі якого лежить діа­лог теоретико-методологічних позицій різних юристів. Завдяки цьому право може більш цілісно впливати на суспіль­ну свідомість і на суспільство, пропону­ючи йому прийняти певні норми і прин­ципи не на основі суб’єктивних вподо­бань або принципу утилітарної зручно­сті, коли ті чи інші принципи набувають або втрачають свою значимість з огляду на зміну поточної ситуації, а також че­рез зміну політичної, економічної або будь-якої іншої кон’юнктури, а на основі всебічного науково-теоретичного обґрун­тування і доведення.

Таким чином, впливаючи на суспіль­ство, право одночасно забезпечує і своє адекватне розуміння громадянами, і своє домінування як раціонально обґрунтова­ної моделі соціальної взаємодії. Причо­му елемент раціональності, який обо­в’язково присутній в процесі пізнаваль­но-гносеологічного впливу права, дозво­ляє уберегти право і правову систему від цілого ряду перверсій і спотворень, адже всі вони здебільшого спираються на ірра­ціональні і нігілістичні аргументи, які мають на меті поставити під сумнів цін­ність права через апеляцію до різнома­нітних афектів людини, її пристрастей, її невігластва тощо.

Висновки

Таким чином, узагальнюючи резуль­тати проведеного нами дослідження ак - сіологічної і когнітивної функцій права, ми можемо сформулювати такі виснов­ки. По-перше, трансформація суспіль­них відносин і розвиток соціуму в ціло­му, які ставлять перед правом нові задачі, спричиняє актуалізацію цілого ряду соціальних функцій, яким тради­ційно не приділялось достатньої уваги у теоретико-правових дослідженнях. До таких функцій належать, насамперед, аксіолоігчна і когнітивна функції.

По-друге, теоретичний аналіз цих двох функцій права дозволяє обґрунтувати їх поняття. З цього погляду аксіологічна функція права постає як одна з соціаль­них функцій права, що являє собою спе­цифічний напрям впливу права на аксіо - логічний рівень правової свідомості, реалізується через акумуляцію фундамен­тальних суспільних цінностей, які, набу­ваючи правової форми, стають правовими цінностями та правовими принципами. Натомість когнітивна функція права, від­носячись до тієї ж групи соціальних функцій права, реалізується як вплив права з інформування суб’єктів правовід­носин про дозволені і недозволені форми суспільної поведінки і суспільних відно­син, пізнання права і його змісту з метою орієнтації суб’єкта в оточуючій його пра­вовій дійсності і включення у правове життя соціуму.

По-третє, особливу важливість ці два аспекти когнітивної функції права вияв­ляють в умовах постання правової дер­жави і громадянського суспільства, адже знання права, розуміння і визнання його соціальної цінності, а також чітка право­ва громадянська позиція окремих інди­відів і їх колективів утворюють ту необ­хідну соціальну основу, яка уможлив­лює ефективну взаємодію держави і гро­мадянського суспільства. У зв’язку з чим у сучасних умовах утвердження України як правової держави і розвитку у ній громадянського суспільства обидві досліджені нами функції права набува­ють ролі значимих факторів досягнення цих цілей суспільного і державного роз­витку.

ПРИМІТКИ

1. Малько А. В. Правовая и политическая жизнь России: актуальные проблемы / А. В. Малько. — М. : Юристъ, 2000. — С. 35.

2. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев. — М. : Проспект, 2008. — С. 62.

3. Затонский В. А. Эффективная государственность / В. А. Затонский. — М. : Юристъ, 2006. — С. 74.

4. Теория государства и права / под ред. В. К. Бабаева. — М. : Юристъ, 2002. — С. 254.

5. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права /О. Э. Лейст. — М. : Зерцало, 2008. — С. 24.

6. Волковицька Н. О. Онтологічний та аксіологічний елементи у сучасній правовій свідо­мості / Н. О. Волковицька // Юридична Україна. — 2010. — № 3 (87). — С. 32—38.

7. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія / Н. М. Пар­хоменко. — К. : Юридична думка, 2008. — С. 162—163.

8. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА, 1998. — С. 100.

9. Погребняк С. Про ознаки права / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук Украї­ни. — 2008. — № 4 (55). — С. 15.

10. Гринюк Р. Ф. Формальний та матеріальний аспекти у дослідженні правової держави: проблеми теоретико-методологічного аналізу / Р. Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юсти­ції України. — 2004. — № 10. — С. 15—16.

11. Конституція України : наук.-практ. ком. / гол. редкол. В. Я. Тацій. — Х.— К. : Право, 1н Юре, 2003. — С. 12—13.

12. Скрипнюк О. В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика) / О. В. Скрипнюк. — К. : Логос, 2006. — С. 273.

13. Червонюк В. И. Теория государства и права / В. И. Червонюк. — М. : ИНФРА-М, 2007. — С. 251.

14. Яковюк І. Правова культура і її вплив на розвиток правової системи / І. Яковюк // Віс­ник Академії правових наук України. — 2008. — № 1 (52). — С. 47.

15. Тацій В. Я. Людина і правова держава: проблеми взаємовідносин і взаємодії / В. Я. Та - цій // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3 (53). — С. 5.

16. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории / Ю. Хабермас. — СПб. : Наука, 2001. — С. 409.

17. Загальна теорія держави і права / за ред. М. Цвіка, О. Петришина. — Х. : Право, 2009. — С. 159.

18. Скурко Е. В. Принципы права : монография / Е. В. Скуро. — М. : Ось-89, 2008. — С. 24.

Дроботов Сергей. Аксиологическая и когнитивная функции права в процессе ста­новления правового государства.

Автор статьи исследует содержание, роль и специфику обеспечения функций права, ко­торые связаны с аксиологическими и культурными аспектами существования обще­ства, информационно-познавательным, социальным и воспитательным развитием ин­дивидов как субъектов правоотношений. Эти вопросы анализируются с точки зрения определения общего социального предназначения права, а также роли его социальных функций в процессе становления правового государства.

Ключевые слова: право, функции права, правовое государство, гражданское общество, правовые ценности, правовая информация.

Drobotov Sergii. Axiological and cognitive functions of law in the developmental process of the state of law.

The author investigates the contents, role and specificity of maintenance of law functions, which are related to the axiological and cultural aspects of societies existence, informational, cognitive, social and educational development of individuals as the subjects of legal relations. These questions are analyzed from the point of view of definition of general social appli­cability of the law, and the role of its social functions in the developmental process of the state of law.

Key words: law, functions of law, state of law, civil society, legal values, legal information.