Здобувач Національного університету «Острозька Академія»
Автор статті досліджує зміст, роль і специфіку забезпечення функцій права, які пов’язані з аксіолоігчним і культурним аспектами існування суспільства, інформаційно-пізнавальним, соціальним і виховним розвитком індивідів як суб’єктів правовідносин. Ці питання аналізуються з погляду визначення загального соціального призначення права, а також ролі його соціальних функцій у процесі становлення правової держави. Ключові слова: право, функції права, правова держава, громадянське суспільство, правові цінності, правова інформація.
Здійснюваний юридичною наукою аналіз специфіки і тенденцій розвитку правовідносин, а також правового життя соціуму в цілому з необхідністю ставить одним з предметів дослідження науки теорії держави і права вивчення тих напрямів і механізмів впливу, завдяки яким за допомогою права і відповідних правових інститутів можуть вирішуватися фундаментальні проблеми існування і розвитку сучасного суспільства. У цьому сенсі з-поміж основних проблем правової теорії постає питання про функції права, яке дозволяє надати докладну характеристику того, в який спосіб право, як цілісна система, взаємодіє з оточуючим середовищем, встановити, якою є роль і значення права для цього середовища і яким чином вони впливають одне на одне. При цьому, виділяючи проблему функцій права серед інших проблем загальної теорії права, необхідно наголосити на тому, що вона не вичерпується виключно аналізом тих чи інших форм та засобів правового регулювання, а має на меті дещо складніше завдання, суть якого полягає у визначенні соціального призначення права як особливого феномена історичного і культурного розвитку людства.
Таким чином, через дослідження функцій права ми отримуємо змогу одночасно виявити і роль права у тому чи іншому суспільному середовищі, і визначити його сутність. Більше того, моделюючи систему функцій права, виділяючи ті з функцій права, які набувають більшої значущості та актуальності для розвитку суспільства, актуалізуючи взаємозв’язок між різними функціями, ми можемо більш чітко визначити ті об’єктивні суспільні потреби, які характеризують правове життя суспільства в цілому.
Нагадаємо, що саме поняття правового життя здебільшого описується сучасними науковцями як «сукупність усіх форм юридичного буття суспільства, яке виражається у правових актах та інших проявах права (включаючи й негативні), характеризує специфіку та рівень існуючої юридичної дійсності, ставлення суб’єктів до права і ступінь задоволення їх інтересів» [1]. З цього безпосередньо випливає те, що дослідження функцій права є одним з необхідних елементів загального науково-правового дослідження таких явищ, як правове життя і правовий розвиток держави і суспільства.
Актуальність дослідження функцій права зумовлюється декількома причинами. По-перше, зміщення акцентів у визначенні права зі статичної моделі на динамічну змушує юридичну науку звертатися не лише до внутрішньої структури права, а й до того, в який спосіб воно впливає на суспільне середовище, і взаємодії з ним. Дійсно, навіть виходячи
З класичного нормативного визначення права, ми повинні, як зазначає С. Алексеев, вказати на динамічну сутність цього явища. Адже право являє собою не лише статику, або «фотографію норм - критеріїв», а й динаміку або дію юридичних норм і всіх інших правових інститутів і явищ [2]. По суті, це дозволяє говорити про «роботу права», про те, яким чином завдяки праву трансформуються і розвиваються ті чи інші елементи суспільних відносин. У зв’язку з чим істотно підвищується значення теоретичних досліджень функцій права, оскільки за самим своїм доктринальним визначенням поняття «функція» вказує саме на динаміку того чи іншого явища.
По-друге, не можна не вказати на те, що в умовах становлення правової держави на право покладається особлива роль, яка не обмежується лише встановленням загальних для держави і суспільства «правил гри», а включає у себе ще й телеологічний елемент, який визначає найважливіші орієнтири розвитку всієї сукупності суспільних відносин, встановлює ті універсальні цінності, які стимулюють розвиток держави і суспільства. Таким чином, в умовах становлення і утвердження в Україні правової держави саме право поступово набуває ролі головного фактора, завдяки якому здійснюється цілеспрямований вплив на державу і суспільство. Цей аспект існування права описується через такі поняття, як «функції права» і «функціонування права».
По-третє, разом із загальними трансформаціями самої держави і державної влади відбувається ґрунтовне переосмислення того, що наразі описується поняттям «ефективної державності». Дійсно, якщо держава відмовляється від визначення незаперечного пріоритету сили і насилля як засобу впливу на суспільство, то тоді вона з необхідністю змушена переглядати загальну систему регулювання суспільних відносин, а також тих засобів, які для цього застосовуються. В результаті чого ефективною державою стає не та, яка здатна за будь-яких умов реалізовувати свою власну волю, а та, яка у визначений правом спосіб найбільш повно виконує свої функції. При цьому, як зазначає В. Затонський, самі функції держави постають як «коло обов’язків держави, тієї за жодних умов не відчужуваної від нього діяльності і роботи, яку держава повинна виконувати за законом, яка випливає з її соціального призначення щодо забезпечення розвитку суспільства» [3].
Отже, функціонування сучасної держави (а це у переважній більшості випадків саме правова держава, або ж така держава, яка визнала правову державність одним із пріоритетів свого розвитку), її ефективність, нерозривно пов’язані з функціями права. За цієї причини аналіз функцій права дозволяє нам не лише краще зрозуміти феномен права, а й розкрити зміст поняття держави, визначити її ключові завдання і цілі, продемонструвати те, як вони реалізуються у сучасних умовах.
Таким чином, зважаючи на теоретичну і практичну актуальність дослідження функцій права у даній статті ми ставимо на меті звертись до аналізу лише однієї групи загальних соціальних функцій права, яку становлять аксіологічна та когнітивна функції. Реалізація цієї мети передбачає послідовне розв’язання таких конкретних завдань: а) визначити зміст і специфіку аксіологічної та ког- нітивної функцій права, б) обґрунтувати роль цих функцій у процесі становлення і розвитку правової держави, в) визначити основні напрями реалізації цих функцій права на сучасному етапі державотворення і правотворення в Україні.
Зв’язок Між соціальними функціями права і суспільними відносинами Га, як правило, приділяється спеціальним юридичним функціям права, а також таким соціальним функціям, як політична, економічна і виховна.
Утім, говорячи про соціальні функції права, не можна не погодитися з тим, що оскільки ці функції зумовлюються специфікою, рівнем розвитку та властивостями суспільних відносин, їх ґенеза безпосередньо пов’язана з тим, які саме потреби виникають у суспільстві і як вони змінюються. Дійсно, без реалізації функцій права не може розв’язуватися жодна з задач, що стоять перед ним [4]. Але самі ці задачі формуються на основі тих потреб — насамперед у частині правового регулювання, впорядкування і унормування конкретних суспільних відносин, які генеруються у суспільстві.
Тобто розвиток суспільства з необхідністю виявляє певні задачі, які можуть бути розв’язані за допомогою права. Зазначені правові задачі, в свою чергу, спричиняють активізацію тих чи інших функцій права. У цьому контексті, на нашу думку, не можна погодитися з позицією тих дослідників, які виводять задачі права виключно з самого поняття права. Якщо щодо спеціальних юридичних функцій права цей методологічний прийом може бути виправданий, то у разі звернення до соціальних функцій права ми жодною мірою не повинні тлумачити задачі права як певну абстрактну сутність, яка не пов’язана з суспільством і трансформацією суспільних відносин.
Зокрема, як пише О. Лейст, соціальний зміст і соціальні функції права змінюються у процесі розвитку суспільства, залежно від того, які саме проблеми юридичного характеру виникають у ньому: потреба у закріпленні привілеїв різних станів або класів, утвердження рівності всіх перед законом, закріплення тих чи інших форм власності, охорона і регулювання сімейних, господарських, корпоративних, комерційних, виробничих, релігійних, політичних або будь - яких інших суспільних відносин [5]. На основі цього можна запропонувати таку модель зв’язку між соціальними функціями права і суспільними відносинами: суспільні відносини — загально значимі для суспільства проблеми, які можуть бути розв’язані за допомогою права — задачі права — функції права.
Нині розвиток сучасних суспільств зумовлює появу цілого ряду нових потреб і властивостей, які не відігравали такої важливої ролі у минулі часи. Водночас в умовах, коли дедалі більше поширюються й укорінюються принципи правової державності і демократії право отримує нові соціальні функції, які традиційно розглядалися лише як другорядні. Насамперед до них необхідно віднести аксіологічну функцію права, яка включає у себе два аспекти: власне аксіологіний та аксіологічно-культуро - логічний. Наразі ми свідомо вказуємо на існування цих двох аспектів аксіологіч - ної функції права, оскільки, незважаючи на чимало спільних властивостей, кожен з них має свою специфіку.
Власне аксіологічний аспект цієї функції права притаманний праву за будь-яких умов суспільного розвитку з того самого моменту, як у цьому суспільстві сформувалось усвідомлення необхідності права і правового регулювання. Його суть полягає у тому, що право акумулює у собі певні цінності, які поступово формуються у суспільній свідомості і пов’язуються з загальною ідеєю права. Зазначені цінності, з одного боку, набувають свого відображення у чинному законодавстві, а з іншого — укорінюються у суспільній правовій свідомості і визначають не лише загальне сприйняття індивідами оточуючої їх дійсності, а й їхню діяльність.
У результаті чого завдяки аксіологіч - ній функції права досягаються два важливі для суспільного розвитку завдання: а) акумуляція фундаментальних суспільних цінностей, які, набуваючи правової форми, стають правовими цінностями та правовими принципами; б) вплив на ак- сіологічний рівень правової свідомості. Принагідно зауважимо, що докладний аналіз співвідношення аксіологічного та онтологічного елементів у правовій свідомості надає Н. Волковицька [6]. Погоджуючись у цілому з позицією цієї дослідниці, слід все ж таки зауважити, що наявність у правовій свідомості певних правових цінностей є не спонтанним процесом, а постає як наслідок реалізації ак- сіолоігчної функції права.
Тобто, усвідомлюючи необхідність агрегації та акумуляції найважливіших суспільних цінностей і надання їм юридичної форми, суспільство ставить перед правом задачу, яка спричиняє актуалізацію відповідної аксіологічної функції. Більше того, аксіологічна функція дозволяє не лише сформувати на рівні права й укорінити у суспільній правовій свідомості певні цінності (свободи, справедливості, гуманізму, рівноправності, відповідальності тощо), а й забезпечити їх запровадження у практику безпосереднього нормативного регулювання суспільних відносин. Адже діючі у суспільстві закони повинні відповідати не лише тим чотирьом ознакам, які докладно аналізує Н. Пархоменко [7], а й репрезентувати фундаментальні правові цінності, що робить їх законами не лише формально, а й матеріально.
Це дає підстави окремим фахівцям, чию позицію ми цілком поділяємо, вживати таке поняття, як «правові закони». Зокрема ідею «правозаконності» всебічно аргументує С. Алексеев, який описує її як «узагальнений вираз і символ філософії гуманістичного права» [8]. Такі «правові закони» не тільки приймаються уповноваженим органом влади у встановленому порядку, мають вищу юридичну силу та регулюють найважливіші суспільні відносини, а й є втіленням фундаментальних цінностей права.
Такий вітчизняний дослідник, як С. Погребняк описує цей процес як легітимацію законів за змістом, коли авторитет права і законів забезпечується їх сприйняттям як справедливих і суспільно корисних регуляторів [9]. До речі, це положення має виняткову значущість саме в умовах постання правової держави, адже, як цілком правильно наголошує Р. Гринюк, у самому змісті поняття правової держави доцільно виділяти власне формальний і матеріальний елементи. Абсолютизація формального моменту у визначенні правової держави має своєю небезпекою, як доводить цей автор, редукцію правової держави до специфічної структури, покликаної за допомогою нормативно-правових інститутів врегульовувати процес взаємодії держави та індивіда: «У цьому випадку основним критерієм для аналізу держави стає юридична техніка правотворчості та правоза - стосування, тоді як такі ознаки, як цілі держави, зміст діяльності органів державної влади та характер реалізації державної влади практично взагалі не беруться до уваги... формалізація у тлумаченні правової держави може спричинити її перетворення на механізм реалізації антиправової та антидемократичної ідеології, коли завдяки прийнятим уповноваженими органами та у встановленому конституцією порядку закони заперечують права і свободи громадян, ставлять під сумнів або взагалі знищують базові принципи конституційно-правового статусу особи» [10]. Тобто правовий характер держави визначається не лише несу- перечливістю системи законодавства і її повнотою, а й тим, які цінності покликано забезпечувати і запроваджувати в життя чинне законодавство [11].
Будучи багато у чому подібним власне аксіологічному, аксіологічно-культуро - логічний аспект цієї функції права полягає у тому, що завдяки йому саме право перетворюється на універсальне і необхідне явище світової культури, яке є умовою гармонійного розвитку будь-якого суспільства на основі універсальних духовних цінностей людства із урахуванням національної специфіки, але на основі незаперечного визнання цінності свободи і демократії. Зазначений аспект впливу права на суспільні відносини набуває особливого значення в умовах глобалізації, коли унаслідок активної конвергенції різних культур і традицій постає об’єктивна потреба створення загальної аксіологічно-культурологічної основи для взаємодії різних держав, суспільств, колективів, спільнот тощо.
Разом із тим, проблема адаптації законодавства, зближення різних правових систем, а також питання удосконалення системи чинного міжнародного права насправді є не просто техніко-юри - дичними за своєю суттю, але гранично актуалізують потребу у загальнокультурному впливі права, коли всі процеси універсалізації й адаптації права реалізуються на основі спільних і визнаних різними суб’єктами цінностей. До певної міри це можна охарактеризувати поняттям «нової аксіології», яке вживає О. Скрипнюк [12], з тим лише уточненням, що йдеться не стільки про якусь нову систему цінностей (коли, скажімо, замість цінностей свободи і справедливості приходять якісь нові), а про те, що класична система правових цінностей набуває властивостей універсального загальнокультурного явища. Таким чином, право впливає на культуру, трансформує її, укорінює у ній правові цінності, гарантує незаперечну повагу до них, а разом з ними й до прав і свобод людини і громадянина.
Про роль цієї функції права у сучасних умовах пише В. Червонюк [13]. Утім, на нашу думку, наголос має бути зроблено не тільки на тому, що право, так би мовити, «вбирає» у себе універсальні цінності культури, суспільного життя і розвитку, а й виступає їхнім провідником у життя завдяки його функціям. Це дозволяє говорити не просто про аксіологічну складову права або правової свідомості, а й про аксіологічну функцію права, завдяки якій вирішують важливі для суспільства завдання.
Когнітивна функція права
Одночасно з аксіологічною, дедалі більшої ваги і значущості у сучасних умовах набуває ще одна функція права, якою є когнітивна. Раніше вона досліджувалась переважно у контексті таких проблем, як правова культура, правова освіта і правова свідомість. Наприклад, характеризуючи правову культуру як «систему всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики» [14] , ми з необхідністю вказуємо на роль правових знань, які є не лише виразом стану розвитку правового життя суспільства, а й постають фундаментальною умовою для раціонального включення індивідів у правові відносини (коли, вчиняючи певні дії, індивід не випадково дізнається про те, що ці дії мали певні правові наслідки, а знає заздалегідь, в які саме правовідносини він вступає, які він має при цьому права, свободи і обов’язки).
Ці правові знання важливі й для того, щоби людина могла ефективно реалізовувати гарантовані чинним законодавством права у найрізноманітніших сферах суспільних відносин. Скажімо, знання своїх виборчих прав дозволяє громадянам брати участь у тих чи інших формах безпосереднього народовладдя, тоді як знання правових гарантій виборчих прав громадян дозволяє ефективно захищати зазначені права у разі їх порушення незалежно від того, хто саме є суб’єктом правопорушення — чи інші індивіди, чи держава в особі органів державної влади, службових і посадових осіб.
Не заперечуючи проти такого підходу до аналізу когнітивної функції права, тим не менш, варто привернути увагу до того, що право визначально має доволі потужний інформаційний, пізнавальний та еврістичний потенціал. Причому всі ці три аспекти є тісно пов’язаними і не можуть бути редукованими виключно до теоретичного положення про те, що існування і розвиток права передбачають наявність певних правових знань.
Дійсно, розвиток суспільних відносин передбачає, що право не лише інформує різноманітних суб’єктів правовідносин про те, що є дозволеним, а що — недозво - леним (такий підхід хоча і є коректним, але він надто спрощує процес функціонування права у суспільстві, обмежуючи його лише такими юридичними процедурами, як регулювання і охорона), а й дозволяє індивіду орієнтуватись у правовій дійсності, включатись у правове життя соціуму, приймати відповідні вольові рішення, що мають ті чи інші правові наслідки, бути суб’єктом правової комунікації. Це стає основою того, що В. Та - цій влучно охарактеризував поняттям «правового суспільства». Ключовим елементом такого правового суспільства є громадянин, який вирізняється почуттям високої громадянської відповідальності і патріотизму, має необхідні юридичні знання і навички, усвідомлює роль і значення права, засновує свою поведінку на високій повазі до права і готовий діяти шляхом самообмеження власних інтересів задля блага інших людей, суспільства і держави [15].
Останнє положення набуває особливої ваги з розвитком і успішним застосуванням у юридичній науці комунікативного підходу. Зокрема, досліджуючи способи та тенденції розвитку правових норм Ю. Хабермас чітко вказує, що наразі на легітимність можуть претендувати тільки ті правила (юридичні норми), які могли би бути схвалені всіма можливими за цікавленими особами як учасниками раціонального дискурсу [16]. Одним із ключових понять у даному визначенні Ю. Хабермаса є «раціональний дискурс». Дійсно, для того, щоби розвивались та удосконалювались правові норми, необхідно, щоби саме право сформувало у суспільстві передумови для виникнення такої форми дискурсу і такої форми комунікації, як раціональний правовий дискурс і раціональна правова комунікація.
Інформаційний і пізнавально-гносеологічний аспекти
У цьому плані когнітивна функція права включає у себе одразу ж декілька аспектів. По-перше — це власне інформаційний аспект, який включає у себе інформування суспільства про варіанти можливої соціально значущої поведінки [17]. Цей аспект реалізації когнітивної функції права передбачає формування певної загальної структури відносин, яка вибудовується між людиною, суспільством і державою. Ці відносини закріплюються у вигляді загальних юридичних принципів і моделей, які, у свою чергу, конкретизуються у чинному законодавстві.
Російська дослідниця О. Скурко характеризує цей процес як правове «моделювання соціального світу» [18]. Тобто на рівні права у правовій свідомості науковців, юристів законотворців формується певна ідеальна правова модель організації і регулювання суспільних відносин. Ця модель забезпечується прийняттям і реалізацією відповідних правових норм (маються на увазі закони та інші нормативно-правові акти). Фактично реалізація зазначених норм означає ніщо інше як встановлення такого правопорядку, який сприймається як бажаний, справедливий і доцільний всіма без виключення учасниками правовідносин.
Звісно, абсолютна реалізація цих юридичних норм навряд чи можлива — адже вона потребувала б існування своєрідного «ідеального суспільства». Натомість на практиці ми завжди маємо справу з тим чи іншим рівнем правопорядку (оскільки у будь-якій реальній державі завжди зберігається ймовірність девіантної поведінки, вчинення правопорушень, відходу від норм чинного права тощо), або з тим чи іншим ступенем забезпечення юридичної моделі правовідносин, які пропонує суспільству право. Однак той факт, що ідеальна модель правопорядку, яка міститься у чинному праві, практично ніколи остаточно не реалізовується, не означає того, що право не повинно пропонувати для суспільства і для окремих індивідів такої моделі. У цьому сенсі важливою функцією права є інформування громадян про зміст і специфіку тієї моделі правопорядку, яка закріплюється чинним у державі законодавством, оскільки держава не може вимагати від громадян слідування тим нормам, правилам і принципам, які їм невідомі.
Утім, надання інформації або інформаційний вплив права не є кінцевою задачею, яка має бути ним розв’язана. Насправді питання стоїть не лише про те, щоби людина знала й усвідомлювала зміст норм чинного позитивного права, а й про те, щоби вона розуміла ці норми, була здатна до їх самостійного пізнання і адекватного сприйняття у точних науково-юридичних формах. З цим пов’язаний інший аспект когнітивної функції права, який забезпечує пізнання індивідами змісту та сутності права і процесів правового регулювання. Тобто право повинно забезпечувати не лише знання індивідами певної інформації юридичного характеру, а й її розуміння і правильне відтворення у суспільній правовій свідомості.
Цей аспект можна охарактеризувати як пізнавально-гносеологічний. Пропри свою роль і значущість він, тим не менш, не складає якоїсь окремої функції права, адже, з одного боку — він невіддільний від інформаційного впливу права (оскільки не можна пізнавати те, про що немає жодної інформації), а з іншого боку — він має ті самі цілі, що і загальна когні - тивна функція, а саме: забезпечити вільну орієнтацію індивідів як суб’єктів правовідносин у правовому просторі та у правовому житті.
За механізмами свого забезпечення цей аспект когнітивної функції права реалізується насамперед завдяки правовій освіті і правовій науці, які надають суб’єктивному процесу пізнання тих чи інших правових явищ ясної і обґрунтованої науково-теоретичної форми. Більше того, саме на рівні пізнання права утворюється спільна для різних індивідів основа для раціоналізації правових відносин і удосконалення раціональних форм правової комунікації, оскільки саме у гносеологічному вимірі уможливлюються обґрунтована суперечка щодо тих чи інших правових норм, і правовий пошук істини, в основі якого лежить діалог теоретико-методологічних позицій різних юристів. Завдяки цьому право може більш цілісно впливати на суспільну свідомість і на суспільство, пропонуючи йому прийняти певні норми і принципи не на основі суб’єктивних вподобань або принципу утилітарної зручності, коли ті чи інші принципи набувають або втрачають свою значимість з огляду на зміну поточної ситуації, а також через зміну політичної, економічної або будь-якої іншої кон’юнктури, а на основі всебічного науково-теоретичного обґрунтування і доведення.
Таким чином, впливаючи на суспільство, право одночасно забезпечує і своє адекватне розуміння громадянами, і своє домінування як раціонально обґрунтованої моделі соціальної взаємодії. Причому елемент раціональності, який обов’язково присутній в процесі пізнавально-гносеологічного впливу права, дозволяє уберегти право і правову систему від цілого ряду перверсій і спотворень, адже всі вони здебільшого спираються на ірраціональні і нігілістичні аргументи, які мають на меті поставити під сумнів цінність права через апеляцію до різноманітних афектів людини, її пристрастей, її невігластва тощо.
Таким чином, узагальнюючи результати проведеного нами дослідження ак - сіологічної і когнітивної функцій права, ми можемо сформулювати такі висновки. По-перше, трансформація суспільних відносин і розвиток соціуму в цілому, які ставлять перед правом нові задачі, спричиняє актуалізацію цілого ряду соціальних функцій, яким традиційно не приділялось достатньої уваги у теоретико-правових дослідженнях. До таких функцій належать, насамперед, аксіолоігчна і когнітивна функції.
По-друге, теоретичний аналіз цих двох функцій права дозволяє обґрунтувати їх поняття. З цього погляду аксіологічна функція права постає як одна з соціальних функцій права, що являє собою специфічний напрям впливу права на аксіо - логічний рівень правової свідомості, реалізується через акумуляцію фундаментальних суспільних цінностей, які, набуваючи правової форми, стають правовими цінностями та правовими принципами. Натомість когнітивна функція права, відносячись до тієї ж групи соціальних функцій права, реалізується як вплив права з інформування суб’єктів правовідносин про дозволені і недозволені форми суспільної поведінки і суспільних відносин, пізнання права і його змісту з метою орієнтації суб’єкта в оточуючій його правовій дійсності і включення у правове життя соціуму.
По-третє, особливу важливість ці два аспекти когнітивної функції права виявляють в умовах постання правової держави і громадянського суспільства, адже знання права, розуміння і визнання його соціальної цінності, а також чітка правова громадянська позиція окремих індивідів і їх колективів утворюють ту необхідну соціальну основу, яка уможливлює ефективну взаємодію держави і громадянського суспільства. У зв’язку з чим у сучасних умовах утвердження України як правової держави і розвитку у ній громадянського суспільства обидві досліджені нами функції права набувають ролі значимих факторів досягнення цих цілей суспільного і державного розвитку.
ПРИМІТКИ
1. Малько А. В. Правовая и политическая жизнь России: актуальные проблемы / А. В. Малько. — М. : Юристъ, 2000. — С. 35.
2. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев. — М. : Проспект, 2008. — С. 62.
3. Затонский В. А. Эффективная государственность / В. А. Затонский. — М. : Юристъ, 2006. — С. 74.
4. Теория государства и права / под ред. В. К. Бабаева. — М. : Юристъ, 2002. — С. 254.
5. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права /О. Э. Лейст. — М. : Зерцало, 2008. — С. 24.
6. Волковицька Н. О. Онтологічний та аксіологічний елементи у сучасній правовій свідомості / Н. О. Волковицька // Юридична Україна. — 2010. — № 3 (87). — С. 32—38.
7. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія / Н. М. Пархоменко. — К. : Юридична думка, 2008. — С. 162—163.
8. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА, 1998. — С. 100.
9. Погребняк С. Про ознаки права / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 4 (55). — С. 15.
10. Гринюк Р. Ф. Формальний та матеріальний аспекти у дослідженні правової держави: проблеми теоретико-методологічного аналізу / Р. Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 10. — С. 15—16.
11. Конституція України : наук.-практ. ком. / гол. редкол. В. Я. Тацій. — Х.— К. : Право, 1н Юре, 2003. — С. 12—13.
12. Скрипнюк О. В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика) / О. В. Скрипнюк. — К. : Логос, 2006. — С. 273.
13. Червонюк В. И. Теория государства и права / В. И. Червонюк. — М. : ИНФРА-М, 2007. — С. 251.
14. Яковюк І. Правова культура і її вплив на розвиток правової системи / І. Яковюк // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 1 (52). — С. 47.
15. Тацій В. Я. Людина і правова держава: проблеми взаємовідносин і взаємодії / В. Я. Та - цій // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3 (53). — С. 5.
16. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории / Ю. Хабермас. — СПб. : Наука, 2001. — С. 409.
17. Загальна теорія держави і права / за ред. М. Цвіка, О. Петришина. — Х. : Право, 2009. — С. 159.
18. Скурко Е. В. Принципы права : монография / Е. В. Скуро. — М. : Ось-89, 2008. — С. 24.
Дроботов Сергей. Аксиологическая и когнитивная функции права в процессе становления правового государства.
Автор статьи исследует содержание, роль и специфику обеспечения функций права, которые связаны с аксиологическими и культурными аспектами существования общества, информационно-познавательным, социальным и воспитательным развитием индивидов как субъектов правоотношений. Эти вопросы анализируются с точки зрения определения общего социального предназначения права, а также роли его социальных функций в процессе становления правового государства.
Ключевые слова: право, функции права, правовое государство, гражданское общество, правовые ценности, правовая информация.
Drobotov Sergii. Axiological and cognitive functions of law in the developmental process of the state of law.
The author investigates the contents, role and specificity of maintenance of law functions, which are related to the axiological and cultural aspects of societies existence, informational, cognitive, social and educational development of individuals as the subjects of legal relations. These questions are analyzed from the point of view of definition of general social applicability of the law, and the role of its social functions in the developmental process of the state of law.
Key words: law, functions of law, state of law, civil society, legal values, legal information.
|