joomla
ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Юридична Україна

Олександр Бірюков,

Доктор юридичних наук, доцент,

Доцент кафедри міжнародного приватного і митного права Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В Україні тривають дискусїі навколо питання щодо місця системи правового регулюван­ня відносин неспроможності у праві і законодавстві. Від того, де мають знаходитися правові норми, спрямовані на розв’язання проблем заборгованості приватних осіб, зале­жать методи правового регулювання усього комплексу правовідносин неспроможності. Метою статті є вивчення підходів для розв’язання зазначеної проблеми, що використо­вується в Європейському Союзі.

Ключові слова: банкрутство, директива, майнові вимоги, неспроможність, регламент, транскордонні банкрутства.


Законодавство про банкрутство є су­купністю правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин, що виника­ють між кредиторами і боржником, коли останній нездатний виконати свої майнові зобов’язання із наявного у нього на пра­вах власності майна. Після визнання при­ватної особи неспроможною чи банкрутом майно такого боржника реалізується, а виторг іде на задоволення майнових ви­мог кредиторів у встановленій черговості.

У вітчизняній науці тривають дискусії навколо питання щодо місця правових норм з визнання особи банкрутом у зако­нодавстві. Відомі учені і дослідники з пи­тань банкрутства приділяли таким до­слідженням досить велику увагу. Серед таких українських учених — В. В. Джунь [1] і Б. М. Поляков [2]. У контексті цієї дискусії слід також згадати й наукові пра­ці російських дослідників Л. П. Ануф - ріевої [3], М. В. Телюкіної [4], В. Н. Тка- чова [5] та ін. Досліджувалися такі питання й автором цієї статті [6].

Такі дискусії носять не тільки суто тео­ретичний характер, а й мають практичне значення. Від того, де знаходяться правові норми, спрямовані на розв’язання проблем заборгованості приватних осіб, залежать методи правового регулювання усього ком­плексу правових відносин, що виникають із неспроможності особи виконати свої май­нові зобов’язання із наявного майна.

Якщо це є частиною публічного права (російська вчена М. В. Телюкіна вказує на те, що ця сфера правового регулювання складаються із публічно-правових та при­ватноправових норм [7]) то й будуть засто­совуватися заходи здебільшого примусо­вого характеру для якомога повного задо­волення вимог кредиторів.

Якщо вважати банкрутство інститутом приватного права (російський ученийи В. Ф. Попондопуло стверджує, що, незва­жаючи на комплексність правового регу­лювання відносин неспроможності, це є інститутом приватного права [8]), то роз­в’язання проблем заборгованості буде від­буватися методами, що використовуються у відносинах між рівними учасниками майнового обороту.

Якщо процедури банкрутства є судови­ми формами задоволення майнових вимог кредиторів (російський учений О. А. Рягу - зов називає процедурні правила законода­вства про банкрутство «процесуальною формою» відносин неспроможності [9]), то ця сфера законодавства має складатися пе­реважно з процесуальних норм і процедур з розгляду справи про банкрутство в суді.

У контексті такої дискусії вважається важливим звернутися до того, яким чином порушені питання вирішуються у надна­ціональному праві Європейського Союзу. Особливо це є важливим, враховуючи те, що Україна заявила про наміри набути член­ства у цьому міждержавному угрупуванні.

В Європейському Союзі банкрутство, якщо використовувати відому терміноло­гію, самостійною галуззю права не визнаеться. Нормативні акти, пов’язані з банк­рутством, окремо не виділені. Разом із тим норми, спрямовані на регулювання відносин неспроможності суб’єктів права, можна знайти в деяких визначених сфе­рах правового масиву ЄС.

Банкрутство в європейських країнах вважається важливою частиною права компаній. У разі припинення діяльності неспроможної юридичної особи [10] засто­совуються спеціальні правила для рівного розподілу виторгу від реалізованого май­на такої особи.

Законодавство ЄС гарантує особам пра­во вільно брати участь у складеному ка­піталі будь-якої компанії незалежно від того, в якій країні вона зареєстрована. Ін­шою стороною такого права є зобов’язання повернути інвестовані в компанію кошти, у тому числі й у разі її неспроможності. Тому в ЄС процедура банкрутства, як еле­мент ринково орієнтовної економіки [11], є важливим юридичним засобом розв’я­зання проблем заборгованості у структурі права компаній.

Зрозуміло, що компанія може припини­ти свою діяльність у разі неможливості ве­сти бізнес на засадах самоокупності. У ви­падку недостатності майна для виконання своїх майнових зобов’язань компанії-кре - дитори чи боржник можуть ініціювати про­цедуру банкрутства, яка спрямована на від­новлення прибутковості або на задоволення майнових вимог кредиторів шляхом лікві­дації майна за правилами, встановленими у спеціальному законодавстві.

Припинення діяльності неспроможної підприємницької організації за правила­ми законодавства про банкрутство має на меті забезпечити належний захист майно­вих інтересів кредиторів, іноді багатьох сотень кредиторів, які мають майнові ви­моги до боржника. У більшості випадків такий спосіб є кращим як для боржника, так і для кредиторів. Необхідно також за­значити, що забезпечення прав креди­торів у справах про транскордонні банк­рутства, коли кредитори неспроможної компанії перебувають на території кіль­кох країн, є досить складною справою.

Банкрутство у праві ЄС пов’язане та­кож з законодавством про конкуренцію, що належить до сфери управління еконо­мікою. Відомо, що у цьому міждержавно­му утворенні особлива увага приділяється юридичним засобам підтримки справед­ливої конкуренції. Зазначимо, законодав­ство про конкуренцію вважається тією сферою правового регулювання приват­них відносин, яка має бути предметом для гармонізації законодавства країн — пре­тендентів на членство в ЄС [12]. Наведене вище має прямий зв’язок з правом банк­рутства, оскільки процедури банкрутства є тими ринковими механізмами, які сто­ять на сторожі чесної конкуренції, допо­магають регулюванню майнових відносин між учасниками економічних відносин без прямого втручання держави.

У процесі гармонізації законодавства країн ЄС було прийнято кілька директив, спрямованих на регулювання відносин не­спроможності. Директива 77/187/ЄЕС від 14.02.1977 р. [13] мала за мету наблизити закони держав — членів ЄС стосовно за­хисту прав працівників у разі переходу права власності на компанію чи її части­ну. Директива Ради 80/987/ЄЕС від 20.10.1980 р. [14] про наближення зако­нодавства держав — членів ЄС у сфері за­хисту прав працівників у разі неспромож­ності роботодавця містить юридичні засоби, спрямовані на забезпечення таких прав після порушення справи про банкру­тство роботодавця [15].

Основною метою регулювання відносин неспроможності зазначеними директива­ми було надання додаткових гарантій та забезпечення виплат працівникам неспро­можних компаній у разі їх продажу чи ліквідації за правилами законодавства про банкрутство. Тут доречно додати, що зазначені директиви було ухвалено в рам­ках виконання Програми соціальних дій [16]. За соціальну спрямованість цих до­кументів їх було б логічно віднести до сфери захисту прав працівників у межах трудового законодавства.

Що стосується уведення до чинного за­конодавства України про банкрутство та­ких актів ЄС, як Директива 77/187/ЄЕС і Директива 80/987/ЄЕС, в яких передба­чено створення фонду для виплат звільне­ним працівникам, то такі пропозиції в Україні обговорювалися у середині 1990-х років, але підтримки не знайшли. У роз­порядженнях Кабінету Міністрів України про щорічні плани заходів щодо виконан­ня Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з 2005 [17] до 2007 років йшлося про необхідність підготовки проекту Закону України «Про захист гро­шових вимог працівників у разі банкрут­ства роботодавця», який мав ґрунтувати­ся на положеннях зазначених директив.

У 2000 р. за підсумками обговорення в Європейському парламенті практики за­стосування Директиви 80/987/ЄЕС було прийнято рішення про створення спеціальної групи експертів урядів держав — членів ЄС, якій було доручено у співпраці з Європейською комісією вивчити трудно­щі, що виникають на шляху імплемента­ції цієї директиви, та розробити пропози­ції щодо її удосконалення. У результаті проведеного робочою групою вивчення правових, соціальних та економічних ас­пектів становища найманих працівників було розроблено низку суттєвих рекомен­дацій 23.09.2002 р., а директива схвалена у новій редакції — Директива 2002/74/ЄС Європейського парламенту і Ради.

Окремі питання, пов’язані з особливос­тями здійснення ліквідації страхових ор­ганізацій та банківських установ, стали підставою для підготовки низки актів за­конодавства ЄС, виданих у другій полови­ні минулого століття. До ключових актів ЄС у цій сфері можна віднести Директи­ву Європейського парламенту і Ради 2001/17/ЄС від 19.03.2001 р. про реорга­нізацію та ліквідацію страхових організа­цій та Директиву Європейського парла­менту і Ради 2001/24/ЄС від 04.05.2001 р. про реорганізацію та ліквідацію кредит­них інститутів.

Директива 2001/17/ЄС встановлює, що заходи у межах процедури реорганізації у порушеному судовому провадженні сто­совно страхової компанії мають вживати­ся компетентними органами за правилами і в межах законодавства тієї держави — члена ЄС, в якій було видано дозвіл на діяльність такої компанії. За загальним правилом, провадження у справі має сто­суватися всіх філій страхової компанії на території країн ЄС, а кредиторам має бути забезпечений такий правовий режим, який створює необхідні умови для належ­ного інформування учасників судового провадження про рух справи, а також га­рантування недискримінації учасників правових відносин незалежно від того, суб’єктами права якої держави вони є.

Директива 2001/24/ЄС заповнила іс­тотну прогалину в законодавстві про на­дання фінансових послуг. Метою даної ди­рективи стало забезпечення застосування процедури ліквідації стосовно кредитної установи, яка має філії в інших держа­вах — членах ЄС, за єдиними правилами з метою належного захисту кредиторів та інвесторів.

Сьогодні в ЄС діє спеціальний норма­тивний акт, присвячений регулюванню відносин неспроможності у транскордон­них справах, — це Регламент Ради ЄС 1346/2000 від 29.05.2000 р. про процеду­ри неспроможності (the Council Regulation 1346/2000/EC of 29 May 2000 on insol­vency proceedings). Основним завданням розробників Регламенту стало впрова­дження системи заходів з розв’язання про­блем у транскордонних банкрутствах шля­хом забезпечення координації судових проваджень у множинних судових справах про банкрутство.

У результаті проведеного аналізу можна встановити, що стосовно розмі­щення норм, спрямованих на регулювання правовідносин неспроможності, у системі права ЄС використаний функціональний підхід. Правові норми, які стосуються не­спроможності, можна знайти у різних сферах правового масиву ЄС, враховуючи те, на регулювання яких правовідносин вони спрямовані.

Зазначимо, незважаючи на те, що у кожній державі — учасниці ЄС залиша­ється своя унікальна система правового регулювання відносин неспроможності, які, як правило, виділені у окрему сферу законодавства, транскордонні аспекти цих правовідносин регулюються уніфіко­ваними нормами, розміщеними у Регла­менті ЄС 1346/2000.

Здається, такий підхід можна вико­ристати в Україні: ввести уніфіковані норми щодо транскордонних банкрутств до чинного спеціального закону — Закон України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» 1999 р. — з обов’язковим пе­реглядом усіх положень цього закону на предмет їх відповідності положенням за­значеного Регламенту.

ПРИМІТКИ

1. Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлен­ня в Україні : монографія / В. В. Джунь. — 2-ге вид., випр. і допов. — К. : Юридическая практика, 2006. — 384 с.

2. Поляков Б. М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине : монографія / Б. М. По­ляков. — К. : Ін Юре, 2003. — 436 с.

3. Ануфриева Л. П. Международное частное право : учебник : в 3 т. / Л. П. Ануфриева. — М. : БЕК, 2002. — Т. 1: Общая часть. — 288 с.

4. Телюкина М. В. Конкурсное право: Теория и практика несостоятельности (банкротства) / М. В. Телюкина. — М. : Дело, 2002. — 536 с.

5. Ткачев В. Н. Конкурсное право. Правовое регулирование несостоятельности (банкрот­ства) в России. — М. : Городец, 2006. — 528 с.

6. Бірюков О. М. Місце законодавства про неспроможність у правовій системі країн з рин­ковою економікою / О. М. Бірюков // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4 (23). — С. 151—161.

7. Телюкина М. В. Конкурсное право: Теория и практика несостоятельности (банкротства) / М. В. Телюкина. — М. : Дело, 2002. — С. 8.

8. Коммерческое право / под ред. В. Ф. Попондопуло. — М. : Юристъ, 2003. — С. 77.

9. Рягузов А. А. Правовое регулирование трансграничной несостоятельности : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Алексей Анатольевич Ря - гузов. — М., 2008. — С. 6.

10. Бірюков О. М. Законодавство про банкрутство в контексті процесів гармонізації права України до європейських та світових стандартів / О. М. Бірюков // Про банкрутство в Укра­їні: Законодавство, судова практика та перспективи розвитку : матер. III щорічної конф. Асо­ціації правників України (Київ, 08.06.2006 р.). — К. : АПУ, 2006. — С. 12.

11. Бірюков О. М. Банкрутство як рушій ринкової економіки / О. М. Бірюков // Закон і бізнес. — 1999. — 11 грудня (№ 50).

12. Biryukov A. Harmonisation of Insolvency Legislation in Europe and in the World / Alexander Biryukov // Ukrainian Law Rev. — 2003. — March (No. 2). — P. 34—38.

13. Council Directive 77/187/EEC of 14 February 1977 on the Approximation of the Laws of the Member States Relating to the Safeguarding of Employees’ Rights in the Event of Transfers of Undertakings, Businesses or Parts of Businesses // Official J. — 1997. — March 5 — L 061. — P. 0026-0028.

14. Council Directive 80/987/EEC of 20 October 1980 on the Approximation of the Laws of the Member States Relating to the Protection of Employees in the Event of the Insolvency of their Employer // Official J. — 1980. — October 28. — L 283. — P. 0023—0027.

15. Thurner M. The EU Acquis Communautaire and the Position of Employees in the Event of their Employer’s Insolvency — a Comparison of Statutory Regulations / Mario Thurner, Anton Kraft // Law in Transition. — 2002. — Spring. — P. 23—29.

16. Приходько С. Захист прав працівників при неплатоспроможності роботодавця (за європей­ським трудовим правом) / С. Приходько // Право України. — 2006. — № 11. — С. 139—144.

17. Див, напр.: Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2005 р. Загальнодержав­ної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Розпо­рядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2005 р. № 201 [Електронний ресурс] // Законо­давство України. — Режим доступу : Http://zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? page= 5&user=1261663603419625.

 

Бирюков Александр. Институт банкротства в системе права Европейского Союза.

В Украине не прекращаются дискуссии вокруг вопроса относительно места системы правового регулирования отношений несостоятельности в праве и законодательстве. От того, где должны размещаться правовые нормы, направленные на разрешение проб­лем задолженности частных лиц, зависят методы правового регулирования всего комп­лекса правоотношений несостоятельности. Целью статьи является изучение подходов к разрешению указанной проблемы, которые используются в Европейском Союзе. Ключевые слова: банкротство, директива, имущественные требования, несостоятель­ность, регламент, трансграничные банкротства.

Biryukov Alexander. Institution of bankruptcy in the system of European Union’s law.

In Ukraine discussions about the place of insolvency regulation in the law and legislation continue. The methods of regulation of the whole complex of legal relationships in an insolvency proceeding depends on the place where the norms on solving of private persons’ debts problems are allocated. The goal of the article is a study of solutions of mentioned problem in the European Union.

Key words: bankruptcy, directive, money claims, insolvency, regulation, cross-border bank­ruptcies.