joomla
ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ ЗМАГАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Юридична Україна

Олександра Яновська,

Адвокат, кандидат юридичних наук,

Доцент кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Дана стаття присвячена дослідженню історїі становлення та розвитку змагальних засад у кримінальному судочинстві на теренах Украіни та в інших країнах. Пропо­нується систематизована типологізація кримінального судочинства.

Ключові слова: кримінальне судочинство, вид, форма, тип та модель кримінального процесу.


Складні соціальні системи, в тому чис­лі такі, як судочинство, для глибокого їх розуміння повинні аналізуватись і з точ­ки зору історичного розвитку. При побу­дові теоретичних знань про складні об’єкти, що мають свій історичний роз­виток, використовуються особливі при­йоми дослідження: логічний метод, що виявляє закономірності шляхом вивчен­ня історичного процесу на вищих стадіях його розвитку і відображає в стислому вигляді об’єктивну картину еволюції, а також історичний метод, який аналізує реальну історію в усій багатогранності її фактів з наступним мисленим відтворен­ням картини історичного процесу з ме­тою виявлення його логіки та закономір­ностей [1].

Історичний метод дослідження має ба­гато прихильників серед науковців - юристів, що, безсумнівно, пояснюється широкими можливостями аналізу та ви­користання багатого правового спадку із врахуванням досвіду ефективності функ­ціонування різноманітних процесуаль­них інститутів у минулому. В той самий час, не можна забувати і про надзвичай­но високий ступінь мінливості оціноч­них суджень залежно від рівня ідеоло­гізації та політизованості періоду дослі­дження та суб’єктивного погляду самого дослідника. Погляди вчених на соціаль­ну сутність судочинства та необхідну для цього організацію процедури склались у вчення про типи, форми та види кри­мінального процесу або типологію кри­мінального судочинства.

Історичний метод дослідження типо­логії кримінального судочинства ґрун­тується на вивченні двох типів першо­джерел: це законодавчі пам’ятки того чи іншого історичного періоду та роботи вчених—сучасників досліджуваних істо­ричних періодів. Серед основних істо­ричних пам’яток законодавства, що до­зволять нам дослідити поняття змагаль­ності як форми кримінального процесу в цілому та розвиток змагальних засад кримінального судочинства на теренах України зокрема, ми можемо визначити Руську правду, Литовські статути, Пра­ва, за якими судиться малоросійській народ, Воїнські артикули Петра І, Звід законів Російської імперії 1832 р., Судо­ві статути 1864 р., Основи кримінально- процесуального законодавства Союзу РСР та союзних республік, Криміналь­но-процесуальний кодекс УРСР та ін.

Початок вивчення форм кримінально­го процесу пов’язаний з іменами Абегга, Бінера, Вальтера, Кестліна й Цахаріє, що звернули увагу на зовнішнє оформ­лення процесуальної діяльності [2].

Однак першими теоретиками, що за­стосували процесуальний підхід до вияв­лення особливостей історичних форм кримінального процесу, стали Н. Гар - тунг і Планк. Ці дослідники вказали на ознаки змагальної (обвинувальної), слід­чої (розшукової) і змішаної форм кри­мінального процесу й дали коротку їх характеристику. Крім того, Н. Гартунг як критерій розмежування змагальної і розшукової форм назвав наявність або відсутність розподілу функцій між учас­никами провадження у кримінальній справі [3].

Проблема типології кримінального су­дочинства досліджувалась і дореволюцій­ними вченими, такими як І. Я. Фойниць - кий, Н. Н. Розін, П. І. Люблінський. Пізніше цю проблему вивчали в своїх ро­ботах Н. Н. Полянський, М. С. Строго - вич, В. П. Нажимов, Ю. В. Мещеряков, І. Л. Петрухін, В. М. Савицький, A. М. Ларін, М. М. Михеєнко. В останні десятиріччя значний вклад у розвиток вчення про форми і типи кримінального судочинства внесли такі російські вчені, як О. В. Смірнов, К. Б. Калиновський, С. Д. Шестакова та вітчизняні науковці B. Т. Маляренко, Л. М. Лобойко, М. А. Маркуш.

Однак, незважаючи на звернення ба­гатьох вчених до цієї проблематики, з питань класифікації різних форм кри­мінального судочинства та значення зма­гальності як критерію їх розмежування, ще довго не вщухатимуть наукові супе­речки. Про гостру дискусійність розгля­нутої теми свідчить «розкид» у терміно­логії. У відповідних розділах сучасних підручників не наводяться ні поняття типів, форм, видів судочинства, ні їх систематизація. У найкращому разі вка­зуються «основні види» й їхні деякі ознаки. Практично повна відсутність на­вчальної літератури з питань типології є однією із причин «неосвіченості» й «не­поінформованості» багатьох юристів.

В той самий час вивчення типології кримінального судочинства набуває ви­рішального значення в зв’язку із необ­хідністю з’ясування соціальних причин реформування сучасного вітчизняного кримінального судочинства в напрямі змагальних засад, для розуміння їх ци- вілізаційно-історичної обумовленості та невідворотності.

Підходячи до дослідження типології кримінального судочинства, перш за все потрібно визначитись із розгалудженою термінологією, що використовується в науці кримінально-процесуального пра­ва щодо класифікації різних порядків провадження у кримінальних справах. В науковій та навчальній літературі ми мо­жемо зустріти абсолютно різні визначен­ня, які іноді використовуються як то­тожні, однопорядкові чи підпорядковані одне одному. Це і «форма кримінального процесу», і «вид кримінального проце­су», і «тип кримінального процесу», і, як найбільш сучасний варіант, «модель кримінального процесу». Звичайно, таке розмаїття призводить саме по собі до від­сутності системності у визначенні існую­чих, зниклих чи уявлених порядків про­вадження у кримінальних справах.

У самому загальному вигляді форму кримінального процесу можна визначити як структуру кримінально-процесуальної діяльності, механізм її організації, що відображає джерело руху, розвитку судо­чинства й процесуальний статус його учасників [4]. Під типом процесу розумі­ється судочинство, що існує в певній суспільно-економічній формації (рабо­власницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній) [5]. М. М. Михеєнко виз­начав, що поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називається видом кримінального проце­су [6]. Модель кримінального процесу яв­ляє собою теоретичну конструкцію, що відображає в найбільш загальному струк­турно-функціональному вигляді сутнісні риси судочинства окремо взятої націо­нальної системи [7].

Історична типологія припускає існу­вання єдиного історичного процесу, за­гальної лінії в суспільному розвитку. Ця типологія націлена на виявлення зако­номірностей зміни типів судочинства. Висувається теза про те, що в розвитку англійського, німецького, російського судочинства існують єдині закономірно­сті, якась «загальна схема».

Історичний аспект виявляється в пра­цях Ю. В. Мещерякова. Даного підходу дотримується й І. Л. Петрухін, який стверджує, що три типи (форми) процесу: ранній обвинувальний, середньовічний інквізиційний і змагальний змінювали один одного з історичною необхідністю. Деякі автори визначають дещо інші три
форми кримінального процесу: змагаль­ний (обвинувальний); інквізиційний (слідчо-розшуковий); змішаний (конти­нентальний) [8]. Інші виділяють такі форми процесу, як класична континен­тальна (змішана) та англосаксонська (змагальна), які іменуються також і мо­делями кримінального судочинства [9]. Отже, поєднання ідеального уявлення про порядок провадження у криміналь­них справах із загально-історичними тен­денціями і особливостями національного розвитку окремих кримінально-процесу­альних систем не дасть можливості ви­окремити сутнісні критерії розмежуван­ня різних порядків кримінального судо­чинства та визначити найбільш практич­но життєздатні механізми існування проваджень у кримінальних справах з метою їх втілення у законодавство Украї­ни та реалізації в емпіричному вимірі сьогодення.

У науковій літературі типологія ви­значається як метод наукового пізнання, в основі якого лежить розтин систем об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи ти­пу. Виділяють емпіричну та теоретичну типологію. Загальні принципи типології залежать від тлумачення поняття типу. Історія науки дозволяє виділити три на­прями в трактуванні поняття типу та, відповідно, три основні способи побудо­ви типології. Так, І. А. Чердинцева спра­ведливо виділяє наступні напрями побу­дови типології, в тому числі криміналь­ного процесу [10]. Перший напрям по­в’язаний із уявленням про тип як про незмінну, вічну, ідеальну сутність, що проявляється у видових та індивідуаль­них відмінностях. Відповідно, подібне розуміння типу дозволяє сформувати морфологічну типологію. Із затверджен­ням у науковому пізнанні ідеї розвитку виникає другий напрям у трактуванні типології, пов’язаний із історичним ро­зумінням типу і уявленням про типоло­гію як відображення системи в її розвит­ку. Подібне розуміння типу дозволяє будувати історичну типологію. І, нареш­ті, третім напрямом у розумінні типу є трактування останнього як особливого методологічного засобу, за допомогою якого вибудовується теоретична картина дійсності. На такому розумінні типу можлива побудова ідеальної типології.

Уявляється правильним, що формацій­но-класова теорія як основа типології кри­мінального судочинства повинна поступи­тися місцем концепції природно історич­ного становлення свободи автономної осо­бистості й прав людини. А. В. Смирнов де­тально обґрунтовує, що в основі розвитку типів процесу лежить історично обумовле­ний прогрес соціальної й духовної свободи особи, етапи якого відповідають різнови­дам судочинства [11].

Підставою ідеальної типології в науці кримінального процесу слугує наявність чи відсутність спору рівноправних сторін перед незалежним судом [12]. Вчення про ідеальні форми кримінального судо­чинства базується на поняттях розшуко - вої й змагальної форм судочинства. При цьому ще І. Я. Фойницький зазначав, що жодне позитивне законодавство на знає чистих форм слідчого чи змагального по­рядку в кримінальному судочинстві і є нашаруванням історичних впливів, що відображає більшою чи меншою мірою обидві форми провадження [13].

Історична форма кримінального про­цесу — це організація кримінально-про­цесуальної діяльності, досудовий і судо­вий етапи якої характеризуються певним співвідношенням процесуальних статусів органів кримінального переслідування й обвинуваченого (підозрюваного, іншої особи, щодо якої є докази), яке забезпе­чується правомочністю цих суб’єктів що­до їх участі в збиранні доказів і способом розподілу трьох основних процесуальних функцій [14].

Історична видова типологізація зма­гального типу судочинства має свої різно­види: обвинувальний (аккузаційний), по­зовний (або акціонарний: приватно-позов­ний і публічно-позовний) і публічно-зма­гальний [15].

В обвинувальному процесі метою обох сторін (обвинувача й обвинуваченого) є перемога в суперечці, що фіксується рішенням суду. При цьому першорядне значення має дотримання сторонами формальних умов суперечки. Тобто дока­зи оцінюються судом за заздалегідь уста­новленими критеріями (формальна си­стема доказів). У судочинстві цього виду як шляхи вирішення суперечки широко застосовувалися ордалія, поручитель­ство, присяга, судовий двобій, турніри й випробування.

Приватно-позовний процес рухається винятково завдяки волевиявленню сто­рін, що забезпечує формальну рівноправ­ність сторін. На сторони ж цілком по­кладений тягар доказування, а суд лише оцінює представлені ними докази за своїм внутрішнім переконанням.

Публічно-позовна змагальність знаме - нується появою спеціального державного органу кримінального переслідування, що обстоює публічні інтереси. При цьому рівноправність сторін забезпечується створенням певного набору пасивних га­рантій обвинуваченому. Як мета даного виду процесу проголошена об’єктивна істина. Суд, як і раніше, керується прин­ципом вільної оцінки доказів.

Публічно-змагальний кримінальний процес, на відміну від попередніх видів кримінального процесу, націлюється вже не на перемогу в суперечці, а на його врегулювання, вичерпання конфлікту. Сторонам забезпечується не формальна, а функціональна рівність. Принципи об’єктивної істини й вільної оцінки до­казів як і раніше не втрачають свого зна­чення. Цей вид є сучасним уявленням про належну модель кримінального про­цесу, тобто про майбутнє змагального су­дочинства.

Оскільки в літературі нерідко як само­стійний тип процесу виділяється змі­шане провадження, необхідно коротко на ньому зупинитися [16]. Будь-яка типоло­гія виділяє істотне й відволікається від другорядних (нетипових) деталей, які не­минуче присутні в конкретному судочин­стві. До якого б типу ми не відносили ко­жен конкретний кримінальний процес на підставі загального, у дійсності він за­вжди буде випробовувати на собі вплив одиничного. Отже, він завжди буде змі­шаним. Тому змішаний процес виступає у вигляді реального типу з набагато мен­шим рівнем абстрактності.

У теперішній час у реальній дійсності відсутні теоретично ідеальні моделі роз - шукового, змагального й змішаного про­цесів. Це означає, що поняття змагаль­ності не може бути зведене винятково до характеристики форми кримінального процесу. Очевидно, що порядок прова­дження у кримінальній справі обов’яз­ково характеризується однією із двох протилежних правових категорій — або змагальністю, або розшуком. У той са­мий час під порядком провадження у кримінальній справі розуміються різні його рівні. «Норми кримінально-проце­суального права встановлюють не тільки загальний порядок кримінального про­цесу, а й кожної його стадії, а також конкретних кримінально-процесуальних дій» [17]. Отже, про розшук або змагаль­ність доречно говорити стосовно до за­значених рівнів порядку провадження в справі.

Наявність змагальності (її сутнісної ознаки) як елемента порядку проваджен­ня у всій кримінальній справі свідчить про змагальну форму процесу. Якщо змагальність (її сутнісна ознака) має міс­це як елемент порядку провадження в стадії судового розгляду, а розшук (його сутнісна ознака) — у стадії попереднього розслідування, тоді в наявності змішана форма процесу.

Змагальність і розшук (їхні сутнісні ознаки) як елементи порядку проваджен­ня окремих процесуальних дій не мо­жуть указувати на форми кримінального процесу. Змагальна й пошукова форми процесу можуть містити в собі дії, поря­док провадження яких будується на про­тилежних засадах [18].

Пошук реального архетипа, що слугує вихідною точкою для напрацювання похідних форм, які складають розмаїття реально існуючих моделей кримінально­го судочинства, являє собою зміст мор­фологічного підходу до процесу типоло - гізації кримінального процесу.

Морфологічна типологізація врахо­вує географічні, релігійні та національні особливості, що вплинули на культурно - історичні типи суспільств та, в свою чер­гу, визначили реальні порядки прова­дження у кримінальних справах, які сформувались у різних державах, регіо­нах чи навіть, у цілих правових сім’ях. Так, О. В. Смирнов виділяє чотири базові історичні форми кримінального процесу: англійську, французьку, германську та шаріатську (мусульманську) [19]. В той самий час К. Б. Калиновський визначає три типи кримінального процесу: рома - но-германський (континентальний), ан­глосаксонський та традиційний, ґрунтов­но здійснюючи розмежування відповідно до історично сформованих правових систем. Романо-германський тип має в сво­їй основі норми, що викладені в зако­нодавстві (кодифікація), англосаксон­ський — юридичну практику (прецедент - не право), основа останнього типу — пра­вова ідеологія (правосвідомість) [20]. До речі, до традиційного типу ми можемо безсумнівно віднести і соціалістичний кримінальний процес, що спрямований був соціалістичною правосвідомістю.

На історичну форму процесу завжди суттєво впливали зовнішні фактори у ви­гляді економічного та політичного устрою суспільства. Типологізацією, що враховує зміни історичних форм судочинства, їх перехід (поступовий або одномоментний) від однієї до іншої форми, виступає легіс- лативна класифікація форм кримінально­го процесу. Так, А. І. Макаркін пропонує класифікувати легіслативні форми залеж­но від тенденцій розвитку щодо розшуко- вого або змагального ідеальних типів про­цесу на передзмагальні та постзмагальні, передрозшукові та построзшукові [21].

Враховуючи вищевикладене, вважа­ємо можливим запропонувати таке си­стемне уявлення про типологізацію кри­мінального судочинства. Ідеальний тип кримінального судочинства може прояв­лятись у наступних підвидах: розшуко- вий тип, змагальний тип та змішаний тип. Морфологічна типологізація перед­бачає існування двох форм кримінально­го процесу: історичної та легіслативної. Історична форма передбачає існування континентального, англосаксонського та традиційного типів кримінального про­цесу, а легіслативна форма визначає пе - редрозшуковий, построзшуковий, перед - змагальний та постзмагальний типи. І, нарешті, історичний тип кримінального судочинства, що являє собою поєднання ідеального типу та історичної форми мор­фологічного типу, передбачає наступні види ідеального змагального типу: обви­нувальний, позовний (приватно-позов­ний, публічно-позовний, публічно-зма­гальний), та наступні види ідеального розшукового типу: кримінальна розпра­ва, асиза, інквізиція, слідчий тип, судо­вий наказ.

За останні роки український кри­мінальний процес також зазнав істотних змін. У ході судової реформи до кри­мінально-процесуального кодексу Украї­ни внесений ряд істотних змін і допов­нень. Відновлення відбулося з урахуван­ням досвіду Росії й інших країн, а та­кож загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, що є складовою частиною української правової системи. Новації стосувалися підвищення ролі су­ду в здійсненні контролю за дотриман­ням законів органами розслідування, посилення гарантій прав особистості в кримінальному процесі, розширення сфери застосування змагальних та дис­позитивних засад у кримінальному судо­чинстві тощо.

Однак, на жаль, треба констатувати, що сучасний кримінальний процес в Україні не визнає принципу змагально­сті в цілому та не забезпечує його ре­алізації під час руху кримінальної спра­ви. Нормативне закріплення існування сторін, їх прав на участь у процесі дока­зування, розмежування процесуальних функцій, рівноправність сторін та обо­в’язковість створення судом умов для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав відбувається лише щодо судових стадій кримінального судочинства. Таке обме­жене розуміння змагальності призводить до відсутності підстав та умов її реаліза­ції на більш ранніх етапах розслідуван­ня кримінальних справ.

Визначаючи морфологічний тип укра­їнського кримінального судочинства, простежуючи історичний його розвиток, ми повинні визнати близькість вітчизня­ного кримінального процесу до конти­нентальної (романо-германської) істо­ричної форми, яка, враховуючи останні зміни як в українському, так і в між­народному кримінально-процесуальному законодавстві, тяжіє до передзмагальної легіслативної форми.

Враховуючи викладене, можемо зро­бити висновок, що український криміна­льний процес на сучасному етапі свого розвитку може бути класифікований як континентальний передзмагальний пуб­лічно-позовний процес. У той самий час зміни до кримінально-процесуального за­конодавства України, що частково вже внесені, а частково запропоновані в де­кількох проектах КПК України, рухають поступово вітчизняне кримінальне судо­чинство до публічно-змагальної форми із елементами англосаксонського типу.

Історичні форми кримінального про­цесу — ранній обвинувальний, який ви­ник із первіснообщинного устрою, серед­ньовічний інквізиційний та нинішній змішаний, більш цивілізований, гуман­ний і змагальний процес — з історичною послідовністю змінювали один одного під впливом економічних, політичних, соціальних та інших факторів. Україна на порозі XXI ст. ще має у кримінально­му процесі багато рудиментів інквізицій­ного процесу. Про це свідчить той факт, що досудове слідство перебуває в руках виконавчої влади. Суди змушені викону­вати не властиву їм обвинувальну функцію, відправляючи справи на додат­кове розслідування з метою усунення не­повноти доказової бази.

Суди значною мірою залежать від ви­конавчої влади, у судових процесах не­має дійсної змагальності сторін, не за­безпечена повна рівність сторін перед законом і судом, а поняття презумпції невинуватості, нечітко продеклароване у Кримінально-процесуальному кодексі, постійно порушується на практиці. В чинному КПК все ще на першому плані перебуває процедура обвинувачення, а захист реально не протистоїть процесу­альній діяльності органів досудового розслідування. Все це відбивається на правах і свободах людини, на можливо­сті їх реалізації, створює відповідні сер­йозні проблеми Україні в її стосунках з цивілізованим світом, є перепоною для її нормального розвитку.

Намагання переходу України в нову політичну і соціальну реальність спонукає її до сприйняття і закріплення в Консти­туції та відповідних законах усіх тих до­мінуючих у світі передових ідей, які світове співтовариство впроваджує у кри­мінальному судочинстві. Ці ідеї спрямо­вані, перш за все, на поважання гідності людини, на захист її прав і свобод, на об­меження свавілля держави та чиновників. Основні засади судочинства містяться у таких міжнародно-правових актах, як За­гальна декларація прав людини, прийня­та і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Ге­неральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і по­літичні права, прийнятий резолюцією 2200А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16.12.1966 р.; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод прийнята в Римі 04.11.1950 р., та у бага­тьох інших міжнародних актах.

Підсумовуючи викладене, слід заува­жити, що аналіз шляху розвитку зако­нодавства від найдавніших часів до сьо­годення дає змогу чітко прослідкувати, що змагальність як один із принципів судочинства є виключною ознакою демо­кратичного устрою, коли держава не тільки не переслідує каральної мети, а більше того — намагається якнаймен­ше втручатись у сферу приватних ін­тересів громадян, надає їм широкий спектр можливостей обстоювати свої законні інтереси.

ПРИМІТКИ

1. Введение в философию : учеб. для вузов : в 2 ч. / под общ. ред. И. Т. Фролова. — М. : По­литиздат, 1989. — Ч. 2. — С. 404—405.

2. Лукьянов И. Основные начала и формы уголовного судопроизводства / И. Лукьянов // Юридический журнал. — 1864. — № 9. — С. 494—495.

3. Гартунг Н. История уголовного судопроизводства и судоустройства Франции, Англии, Германии и России / Н. Гартунг. — СПб., 1868. — С. 5—6.

4. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс основных капиталистических государств / К. Ф. Гу - ценко. — М., 1969. — Вып. 1. — С. 14; Нажимов В. П. Типы, формы и виды уголовного про­цесса / В. П. Нажимов. — Калининград, 1977. — С. 31; Полянский Н. Н. Основные формы по­строения уголовного процесса / Н. Н. Полянский // Учен. записки Моск. ун-та. Труды юрид. ф-та. — М., 1949. — Вып. 145. — Кн. 4. — С. 51.

5. Кузнецова О. Д. Проблемы реализации принципа состязательности при рассмотрении уголовных дел в суде первой инстанции : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О. Д. Кузненцо - ва. — Калининград, 2004. — С. 15.

6. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : підручник. / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : Либідь, 1999. — С. 4.

7. Чердынцева И. А. Назначение современного российского уголовного процесса как элемент его типологической характеристики : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / И. А. Чердын - цева. — Омск, 2008. — С. 33.

8. Михеенко М. М. Зазнач. праця; Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій : навч. посіб. — К. : Істина, 2007. — С. 11; Удалова Л. Д. Кримінальний процес Украї­ни в питаннях та відповідях : навч. посіб. / Л. Д. Удалова. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : КНТ, 2010. — С. 14—15.

9. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України : підручник / В. Т. Тертиш - ник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К. : А. С.К., 2003. — С. 1056.

10. Чердынцева И. А. Зазнач. праця.

11. Смирнов А. В. Эволюция исторической формы советского уголовного процесса и пред­варительного расследования / А. В. Смирнов // Советское государство и право. — 1990. — № 12. — С. 57—63.

12. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / А. В. Смирнов. — СПб., 2000. — С. 19; Калиновский К. Б. Основные виды уголовного судопроизводства / К. Б. Калиновский. — СПб., 2002. — С. 15.

13. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства / И. Я. Фойницкий. — СПб. : АЛЬФА, 1996. — Т. 1. — С. 65—66.

14. Шестакова С. Д. Проблемы состязательности в российском уголовном процессе : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. Д. Шестакова. — СПб.,1998.

15. Багдасаров Р. В. Принцип состязательности в уголовном процессе России и стран Евро­пейского Союза / Р. В. Багдасаров. — М. : Юрлитинформ, 2008. — С. 26—27.

16. Калиновский К. Б. Основные виды уголовного судопроизводства : учеб. пособ. — СПб. : Изд-во юрид. ин-та (Санкт-Петербург), 2002. — С. 42.

17. Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права / П. С. Элькинд. — Л., 1963. — С. 45.

18. Шестакова С. Д. Зазнач. праця.

19. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / А. В. Смирнов. — СПб., 2000. — С. 14—16.

20. Калиновский К. Б. Зазнач. праця.

21. Макаркин А. И. Состязательность на предварительном следствии / А. И. Макаркин. — СПб., 2004. — С. 21—22.

 

Яновская Александра. Диалектика развития состязательного уголовного судопро­изводства: история и современность.

Данная статья посвящена исследованию истории возникновения и развития состяза­тельных начал в уголовном судопроизводстве на территории Украины и в других стра­нах. Авторы предлагают систематизированную типологизацию уголовного судопроиз­водства.

Ключевые слова: уголовное судопроизводство, вид, форма, тип и модель уголовного про­цесса.

Yanovs’ka Olexandra. The dialectics of the development of the adversarial criminal justice: history and contemporaneity.

The article deels with the history of formation and development of competition principles in the criminal justice on territories in Ukraine and in other countries. The authors offer systematized classification of criminal proceedings.

Key words: criminal proceedings, type, form, model of criminal procedure.

 

[1] Рекомендовано до друку відділом земельного, аграрного, екологічного, природоресурсного пра­ва Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.