joomla
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАГАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ ПРАВА
Юридична Україна

УДК 340.11 Сергій Дроботов,

Здобувач Національного університету «Острозька Академія»

У статті досліджуються проблеми визначення і систематизації загальних соціальних функцій права. Автор аналізує взаємозв’язок між соціальним призначенням права у де­мократичній державі і його головними соціальними функціями, характеризує зазначені функцїі, обґрунтовує їх системний характер. Приділяється спеціальна увага виявлен­ню теоретико-методологічних основ систематизації загальних соціальних функцій права і їх кореляції зі спеціальними юридичними функціями права.

Ключові слова: право, функції права, суспільство, суспільні відносини, правове регулю­вання, правова держава.

 

У контексті реалізації ідеалів демократії, правової і соціальної державності*

Досліджуючи функції права та його роль у процесі упорядкування та норма­тивного визначення суспільних відносин у сучасній науці теорії держави і права прийнято виділяти два основні типи цих функцій, які описуються поняттями спе­ціально-юридичних і загальносоціаль - них функцій [1]. При цьому, якщо в час­тині аналізу спеціально-юридичних функцій права ми можемо спостерігати бодай загальну одностайність науковців та юристів щодо виділення таких двох базових функцій, як регулятивна та охо­ронна, то в частині визначення загально - соціальних функцій ми зустрічаємо не просто різні переліки цих функцій, а й діаметрально протилежні підходи щодо самого їх визначення, а також встанов­лення тих критеріїв, які можуть поєдна­ти ці функції у цілісну систему. З огляду на це, у межах сучасної юридичної на­уки, і насамперед — науки теорії держа­ви і права, виникає цілком об’єктивна наукова проблема щодо систематизації загальносоціальних функцій права, ком­паративного аналізу різних підходів щодо їх систематизації, встановлення змісту і специфіки окремих загальносо - ціальних функцій права.

Актуальність звернення до цієї теми, на наше переконання, може бути обґрун­тована наступними причинами. По-пер­ше, досліджуючи право як сукупність встановлюваних і охоронюваних держа­вою норм і правил поведінки, які регу­люють суспільні відносини (невипадково П. Оль називає таке тлумачення права одним із найбільш поширених [2]), ми з необхідністю вказуємо на те, що між пра­вом і суспільством утворюється специ­фічний зв’язок, який є цілком конкрет­ним і реалізується у відповідних напря­мах, які можуть бути класифіковані і систематизовані. Фактично ці напрями впливу права на суспільство і на су­спільні відносини є нічим іншим, як функціями права. З цієї причини, праг­нучи надати комплексне поняття пра­ва, — без чого не може обходитися юри­дична наука і будь-яка сучасна теорія права, — ми повинні визнати, що не­від’ємним елементом такого загального поняття права є аналіз функцій права. Дійсно, поза всебічним дослідженням за­гальних соціальних функцій права прак­тично неможливо побудувати цілісну мо­дель зв’язку суспільства і права, а також визначити ту роль, яку феномен права відіграє у розвиткові не тільки того чи іншого соціуму, тієї чи іншої держави, а й усієї культури людства.

По-друге, цінність права для будь - якого суспільства зумовлюється не стільки його формально-логічними влас­тивостями, скільки тим, якою мірою воно виконує або сприяє реалізації загаль- носоціальних завдань. Йдеться про те, наскільки ефективно функціонує право, наскільки його функції відповідають об’єктивним суспільним потребам, на­скільки повно і всебічно вони сприяють досягненню суспільно значимих цілей і втіленню легітимованих цінностей. Особ­ливої ваги цей аспект у дослідженнях права та його впливу на суспільні відно­сини набуває в умовах становлення і роз­витку правової держави, в якій не лише реалізуються певні притаманні правовій державності принципи, а й трансформу­ється роль права в цілому.

Серед вітчизняних дослідників про це, зокрема, писав В. Медведчук, який зазна­чав, що питання функціонування права та його впливу на розвиток суспільства є нічим іншим, як практичною експліка­цією дефініції правової держави як право­вої організації і діяльності публічно-по­літичної влади у її відносинах з індиві­дами як суб’єктами права і носіями визна­них і закріплених прав і свобод людини і громадянина [3]. Суть такої трансформа­ції полягає у тому, що саме право, а не свавілля або насилля, стає головним регу­лятором і охоронцем суспільної свободи, справедливості, стабільності, добробуту і порядку [4]. З цієї причини на перший план теоретико-юридичних розвідок вихо­дять питання функціонування права, ха­рактеристики основних напрямів, меха­нізмів та стадій його впливу на суспільні відносини, суспільну свідомість і суспіль­ний розвиток.

По-третє, не можна не звернути увагу на високу практичну актуальність до­слідження загальних соціальних функ­цій права, адже реформування Укра­їнської держави і суспільства, — звісно, якщо ми визнаємо за цими процесами такі ознаки, як наукова обґрунтованість і цілеспрямованість, — реалізується за допомогою цілого ряду правових норм, що утворюють не лише складні механіз­ми, а й цілі напрями впливу на суспіль­ство, які мають загальною метою фак­тичну реалізацію ідеалів демократії, правової і соціальної державності. У цьо­му аспекті важливо не лише постійно удосконалювати чинне законодавство і законодавчу техніку (про це чітко пише О. Ющик у своїй змістовній монографії «Теоретичні основи законодавчого про­цесу» [5]), а й мати чітку наукову теорію функцій права, або іншими словами — теорію того, як саме право впливає на суспільство, якими є його потенційні можливості і яким чином можна сприя­ти підвищенню ефективності його функ­ціонування.

Таким чином, зважаючи на високий рівень актуальності науково-юридичного дослідження проблематики функцій пра­ва, ми ставимо на меті даної статті оха­рактеризувати та висвітлити актуальні проблеми систематизації загальних со­ціальних функцій права. Для цього не­обхідно послідовно розв’язати такі до­слідницькі завдання: а) проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до визначення системи загальних со­ціальних функцій права, б) критично до­слідити специфіку аргументації конкрет­них теоретико-методологічних підходів, в) виявити критерії, які можуть бути по­кладені в основу теоретичної моделі за­гальних соціальних функцій права.

Загалом проблематика функцій права вже ставала предметом уваги як вітчиз­няних, так і зарубіжних дослідників. У цьому сенсі не можна не згадати такі імена: С. Алексеев, В. Карташов, М. Марченко, Л. Морозова, Н. Оніщен- ко, О. Петришин, Т. Радько, О. Скакун, О. Скрипнюк, В. Тацій, О. Тихомиров, В. Туманов, М. Цвік, Ю. Шемшученко, О. Ющик. З-поміж зарубіжних авторів доцільно назвати цікаві роботи Р. Берда, Р. Циппеліуса, Е. Ерліха, Р. Паунда,

Н. Лумана, А. Кауфмана, Т. Екхофа, М. Рейбіндера та ін. Утім, у межах на­шого дослідження ми повинні не стільки описати ті чи інші конкретні функції права (про що тією чи іншою мірою вже писали згадані вище науковці), скільки дослідити основи їх систематизації. При­чому, оскільки предметом аналізу цієї статті є виключно загальні соціальні функції права, то у подальшому викладі ми акцентуватимемо увагу саме на тих аспектах у вивченні феномена права, які розкривають його соціальну сутність і соціальне призначення.

Відповідно до типів суспільних відносин

Відповідними типами соціальних відно­син. У цьому сенсі, виходячи з визначен­ня суспільства як системи політичних, економічних, ідеологічних, культурно - національних та інших зв’язків, виді­ляються такі соціальні функції права: політична, економічна, культурно-на­ціональна, ідеологічна тощо [6]. Серед відомих теоретиків права цей методоло­гічний підхід обґрунтовує Т. Радько [7]. Важливою ознакою цього підходу є те, що він дозволяє значною мірою зняти проблему визначення критерію «поєд­нання» розрізнених функцій права у певну цілісну систему.

Справді, в основі цілісності системи окремих функцій права (безвідносно до того, скільки саме таких функцій ми виділяємо, спираючись на окреслену вище методологію) лежить органічна цілісність самого суспільства, яке зав­жди являє собою певну форму єдності ін­тересів, прагнень, відносин, цінностей тощо. У такому разі кожна з функцій права постає і визначається як засіб за­безпечення стабільності і відтворення то­го чи іншого типу суспільних відносин, які є корисними і важливими для грома­дян, об’єктивно наявні у суспільстві і по­требують свого нормативно-правового врегулювання або охорони. Після цього всі отримані у такий спосіб функції пра­ва об’єднуються у загальну систему, яка є своєрідним відтворенням суспільної системи. Свого часу про подібний спосіб побудови різних типів опису цілісної системи суспільних відносин писав Т. Парсонс [8]. Цілком зрозуміло, що та­кий методологічний підхід має всі під­стави для того, щоби успішно застосову­ватись не лише у соціальних науках, а й у юриспруденції, а також у загальній теорії держави і права.

Однак, незважаючи на свою очевид­ність, описаний спосіб систематизації функцій права, тим не менш, має і свої вразливі сторони. Зокрема, як слушно відмічає В. Червонюк, не можна не по­мічати того, що у даному випадку йдеть­ся все ж таки не стільки про функції права у точному значенні, скільки про сфери його впливу — економічні відно­сини, політичні відносини, фінансові відносини, культурно-національні відно­сини, соціальні відносини тощо [9]. Без­умовно, що правове регулювання кожної з названих сфер має свою специфіку не лише щодо самих норм матеріального права, а й щодо методів правового регу­лювання, видів юридичної відпові­дальності тощо. Але, тим не менш, вся ця специфіка випливає не з сутності са­мого права, а виключно з тих властивос­тей, які притаманні суспільним відноси­нам у кожному конкретному випадку. Це положення підтверджується тим, що якщо ми спробуємо дослідити власне юридичні функції права (або спеціаль­но-юридичні функції, як їх описує відо­ма вітчизняна дослідниця О. Скакун, відносячи до них регулятивну функцію та охоронну [10]), то можна легко поба­чити, що стосовно до кожного типу су­спільних відносин може реалізовуватись як регулятивна, так і охоронна функція.

Також не можна не відмітити й того, що сам перелік функцій права, якщо його розбудовувати через пошук аналогу суспільних відносин, які є предметом правового регулювання або правової охо­рони, буде постійно варіюватись і зміню­ватись, оскільки постійно змінюється і саме суспільство. У цьому сенсі завжди залишається можливість виникнення, так би мовити, «непередбачених» або «додаткових» функцій права, які поста­ватимуть у міру розвитку суспільних відносини і набуття ними нових власти­востей.

Більше того, існування чітко вираже­них історичних типів суспільств, в яких ті чи інші суспільні відносини виходять на перший план, а інші — втрачають свою роль і значення, практично уне­можливлює встановлення тих функцій права, які є основними чи базовими. Така процедура у методологічному ас­пекті можлива лише за тієї умови, якщо критерій класифікації і подальшої си­стематизації функцій права має відно­шення до сутності самого права, випли­ває з неї, або принаймні — детермінуєть­ся нею.

Щоправда, крім наведеної класифіка­ції функцій права, на основі цього кри­терію можна розбудувати й інші моделі. Зокрема, досліджуючи функції права, Р. Лившиць звертає увагу не стільки на форму тих чи інших суспільних відно­син, скільки на зміст того регулятивного впливу права, який визначається дани­ми відносинами. З огляду на це він вка­зує на три основні типи суспільних від­носин, які підпадають під вплив права. Ними є: майнові, управлінські та охо­ронні відносини [11]. Відповідно до чого

Всі функції права тлумачаться як регу­лятивно-майнові, регулятивно-управлін­ські та регулятивно-охоронні.

Цілком очевидно, що така модель ви­ділення типів функцій права не збігаєть­ся з попередньою, адже кожна з цих функцій може реалізовуватись у будь - якій сфері суспільних відносин. Так, на­приклад, регулятивно-управлінська функція, яка має своїм змістом вплив на управлінські відносини у суспільстві, може застосовуватись щодо як політич­них, так і економічних та інших від­носин. Утім, попри ці відмінності, слід визнати, що в цілому такий методологіч­ний підхід також має певні вразливі для критики сторони. Зокрема, досліджуючи різні види суспільних відносин, ми мо­жемо вказати на такі з них, які не належать безпосередньо до жодної з пе­релічених груп (тобто вони не є пов’яза­ними ані з управлінськими, ані з майно­вими, ані з охоронними відносинами), але, тим не менш, є предметом правового регулювання.

Як приклад можна навести інформа­ційні відносини. Безумовно, нині право їх регулює. В Україні діє цілий ряд зако­нів та інших нормативно-правових ак­тів, які містять у собі чіткі юридичні норми щодо порядку поширення і роз­повсюдження інформації, які встанов­люють права, свободи та обов’язки учас­ників інформаційних відносин тощо. Скажімо, у Законі України «Про інфор­мацію» від 02.10.1992 р. вказується, що основними принципами інформаційних відносин в Україні є: гарантованість пра­ва на інформацію; відкритість, доступ­ність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; закон­ність одержання, використання, поши­рення та зберігання інформації. Водно­час у цьому законі встановлюються загальні правові основи одержання, ви­користання, поширення та зберігання інформації, закріплюється право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також система інформації, її джерела, визна­чається статус учасників інформаційних відносин, регулюється доступ до інфор­мації та забезпечується її охорона, за­хист особи та суспільства від неправди­вої інформації. У цьому сенсі щойно окреслений підхід до класифікації функ­цій права містить у собі ті самі недоліки, що і попередній, адже відмінність між ними полягає не у зміні загальної мето­дологічної настанови щодо виділення окремих функцій, а виключно у зміні критерію та у способі аналізу суспільних відносин.

Універсальні вимоги до взаємодії держави і суспільства

Тому, з метою уникнення зазначених складнощів, було запропоновано цілий ряд інших підходів до визначення за­гальних соціальних функцій права, а та­кож їх систематизації. Наприклад, по­годжуючись з положенням про вихідний зв’язок між правом і суспільством, Р. Циппеліус запропонував акцентувати увагу не стільки на типах суспільних відносин, які в принципі виникають ціл­ком незалежно від права, скільки на са­мому процесі регулювання суспільних відносин. Як зазначає цей автор, усі дії людей як членів суспільства скоордино­вані у цілісні структури поведінки [12]. Зазначені структури поведінки повинні забезпечувати не лише досягнення пев­них конкретних індивідуальних або ко­лективних цілей (яких є надзвичайно ба­гато), а й практичне втілення ряду уні­версальних вимог, без яких держава і суспільство не можуть взаємодіяти, а саме суспільство не здатне не лише роз­виватись, а й взагалі — існувати. Всього Р. Циппеліус виділив три такі фунда­ментальні вимоги.

Першою з них є вимога забезпечення злагоди як у самому суспільстві, так і між суспільством і державою. Принагід­но зауважимо, що у своїй класифікації функцій права Р. Циппеліус розглядає державу і суспільство як такі два еле­менти, які є тісно пов’язаними і не мо­жуть існувати один без одного. Забез­печення злагоди, на думку цього теоретика, не повинно тлумачитись як всебічна регламентація правом суспіль­них відносин. Йдеться про дещо принци­пово інше. А саме — право повинно впливати на суспільство так, щоби обме­жувати монополію держави на право, на­давати, захищати громадян, упереджу­вати виникнення спорів і суперечок.

Всі ці моменти пов’язані загальним поняттям конфлікту, оскільки у кожно­му з щойно названих випадків генеруєть­ся конфлікт, суб’єктами якого можуть виступати громадяни, їх колективи, су­спільство, органи державної влади, поса­дові особи держави, держава в цілому. З цієї причини першим типом функцій права Р. Циппеліус називає функцію роз­в’язання і упередження суспільних кон­фліктів. Ця функція може реалізовува­тись завдяки різним правовим механіз­мам. Однак її характерною властивістю є те, що вона випливає з самої сутності права і є практичним підтвердженням соціальної значущості права. Причо­му варто зазначити, що поняття «кон­флікт» застосовується у даному випадку як узагальнюючий термін, який може застосовуватись до будь-якого типу су­спільних відносин — економічних, по­літичних, культурно-національних, еко­логічних, бюджетних тощо. Так само поняття конфлікт не накладає жодних обмежень на його суб’єктів, адже це мо­жуть бути як конфлікти між індивідами та їх групами, так і більш складні за своєю структурою державно-правові кон­флікти. Останній тип конфліктів доклад­но аналізує Ю. Барабаш [13].

Другою є вимога забезпечення свобо­ди шляхом юридичного встановлення прав і свобод суб’єктів правовідносин, а також визначення їх можливої компе­тенції. Ця функція права, на думку Р. Циппеліуса, утворює правову основу для переважної кількості всіх відносин, які можуть виникати у суспільстві між окремими індивідами (їх групами), а та­кож між індивідами і органами держав­ної влади. Щодо останнього положення, то у цьому аспекті функціонування пра­ва дозволяє обмежити поле державного втручання, чітко визначити, де саме дер­жава має право втручатися у суспільні справи, а де воно має нелегітимний ха­рактер.

Звісно, це не означає, що вивільнення специфічних сфер суспільних відносин, в яких діють принципи саморегуляції, означає автоматичне послаблення дер­жави. З критикою такого розуміння за­значеної функції права виступив відо­мий російський дослідник Д. Керімов, який пише, що розвиток громадянського суспільства і гарантії його автономності не повинні тлумачитись як процес по­слаблення державної влади [14]. На­справді, йдеться про зовсім інше, а саме:

А) право має однакову силу і для суспіль­ства і для держави, що змушує цих обох суб’єктів правовідносин рівною мірою слідувати правовим нормам і приписам;

Б) право встановлює для держави цілі, а також визначає методи та засоби дер­жавної діяльності, які прямо виплива­ють із зазначених цілей. Останнє має ви­няткове значення для того, щоби не відбувся процес «поглинання» суспіль­ства державою, коли, розповсюджуючи свої інтереси і управлінський вплив на всі без винятку суспільні відносини, дер­жава тим самим повністю нищить інсти­тути суспільної самоорганізації, само­врядування та його автономність.

З іншого боку, саме через зазначену функцію забезпечення свободи, відбу­вається інституціоналізація прав люди­ни, адже відповідно до свого доктри­нального визначення права людини — це насамперед «визначені і нормативно структуровані властивості й особливості буття особи, які виражають її свободу і є невід’ємними та необхідними способами й умовами її життя, її взаємовідносин з суспільством, державою, іншими інди­відами» [15]. У цьому аспекті, визнаючи невід’ємні права і свободи людини (їх до­кладний аналіз надає О. Пушкіна [16]), встановлюючи інші права людини і на­даючи їх гарантії, держава тим самим забезпечує свободу громадян та їх гід­ність, які є необхідними для повного і всебічного розвитку особистості [17].

Якісна відмінність такої свободи від «свободи-свавілля» полягає у тому, що во­на є свободою, яка реалізується на основі закону, відповідно до нього і у згоді зі сво­бодою інших індивідів. Разом з тим, ре­алізація зазначеної функції дозволяє убез­печити державу від загрози тоталітарного перетворення, адже, як відомо, тоталітар­ною є така держава, яка поступово розши­рює сферу своєї діяльності і сферу держав­ного управління до тих пір, поки не залишається абсолютно нічого, що не під­лягало би державному регулюванню, по­чинаючи від макроекономічних процесів і закінчуючи кольором одягу. Саме це до­зволило свого часу X. Арендт описати то­талітарну державу як державу тотального контролю і тотального регулювання [18].

Третьою вимогою, яка зумовлює останню функцію права, яку Р. Циппе - ліус відносить до групи основних соці­альних функцій права, є вимога наяв­ності засобів для забезпечення соціаль­ної, культурної, економічної, господар­ської та іншої діяльності, яка випливає з природи людини і покликана сприяти її

Вільному і всебічному розвиткові. Це до­зволяє говорити про розвиткову функцію права, яка впливає не лише на діяльність людини, айв першу чергу на діяльність держави, яка отримує необхідні правові засоби і підстави для реалізації відповід­ної політики у всіх перелічених вище сферах. До речі, саме ця функція права дозволяє надати державі чітко вираже­них соціальних властивостей.

Нагадаємо, що відповідно до визна­чення О. Панкевича, соціальна держа­ва — це така держава, метою якої є ство­рення усіх можливих умов для реалі­зації соціальних, економічних та куль­турних прав, для самостійного забезпе­чення ініціативною та соціально відпо­відальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї сім’ї, яка гарантує кожному про­житковий мінімум для гідного людини існування й сприяє зміцненню соціаль­ної злагоди у суспільстві [19]. У цьому ж аспекті слід навести і позицію О. Скрип - нюка, який також наголошує на тому, що саме наявність правових засобів для реалізації активної політики у соціаль­ній, економічній, культурно-національ­ній, екологічній сфері дозволяє сучасній державі набути властивостей соціальної держави [20].

Однак, аналізуючи зазначений підхід до систематизації загальних соціальних функцій права, необхідно визнати, що попри цілий ряд позитивів, він також містить у собі певні недоліки. Щодо по­зитивів, то тут необхідно відмітити на­самперед те, що для зазначеної методо­логії дослідження функцій права основний критерій їх класифікації по­стає як одна з іманентних властивостей самого права. Тобто, на відміну від під­ходів, які були описані нами на початку і які ставили систему функцій права у залежність від системи суспільних від­носин і знаходили критерій систематиза­ції функцій права у властивостях зазна­чених суспільних відносин, цей методо­логічний підхід прагне віднайти основу для визначення основних функцій права у самому праві, жодною мірою не запере­чуючи при цьому наявність і непе­рервність зв’язку між самим правом і суспільством. З цього погляду ми отри­муємо підстави досліджувати функції права в універсальному контексті, а не лише щодо тих чи інших типів су­спільств, їх класової, економічної, по­літичної тощо структури.

Що ж до недоліків наведеного методо­логічного способу систематизації загаль­них соціальних функцій права, то вони, на нашу думку, головним чином стосу­ються повноти цього переліку, а також проблеми встановлення таких підгруп загальних соціальних функцій права: основні та неосновні. Дійсно, звертаю­чись до сучасних юридичних дослі­джень, можна зазначити, що поряд з пе­реліченими Р. Циппеліусом функціями права часто вказують на такі: пізнаваль­на, інформативна, аксіологічна, кон­трольна, виховна функція. Водночас у багатьох працях з теорії права зберігає свою силу традиція, що йде від дослі­джень Р. Ієрінга, який визначив однією з головних функцій права узгодження різних суспільних інтересів, яке відбува­ється у процесі, визначному цим юрис­том поняттям «боротьба за право» (ми маємо на увазі насамперед його відому однойменну працю [21]).

Нагадаємо, що наприкінці XIX і на початку XX ст. такий підхід до визна­чення функцій права знайшов підтримку у роботах М. Коркунова та С. Муромцева. Зокрема М. Коркунов описував право як систему норм, що розмежовують і узгод­жують інтереси [22]. Реалізація цієї функції права стає можливою завдяки тому, що воно не лише встановлює за­гальні норми і моделі узгодження різних інтересів (це можна легко продемонстру­вати на прикладі норм будь-якої галузі права), а й тому, що воно впливає на по­ведінку індивідів, на їхню діяльність, сприяє укоріненню у суспільній правовій свідомості певних моделей поведінки, які забезпечують низький рівень кон­фліктності і не дозволяють окремим кон­фліктам перерости у загальносуспільне протистояння.

Серед сучасних юристів на це прямо вказує С. Алексеев, який пише, що ця функція узгодження інтересів є іманент­ною самому праву, оскільки при всьому своєму розмаїтті, при всіх відмінностях різних правових систем, і тим більше — конкретних правових норм, право зав­жди залишається такою системою, яка забезпечує розв’язання життєвих ситу­ацій [23]. На нашу думку, таке уточнен­ня є цілком справедливим, адже воно до­зволяє краще виявити роль права як універсального інструмента не тільки ре-

Гулювання суспільних відносин, а й під­тримання стабільності, завдяки якій уможливлюється спільна діяльність ін­дивідів та їх груп для досягнення загаль­но значимих цілей і реалізації визнаних і легітимованих суспільством цінностей.

Висновки

Таким чином, узагальнюючи резуль­тати нашого дослідження, ми можемо сформулювати наступні висновки.

По-перше, ключову відмінність наяв­них у юридичній науці підходів до кла­сифікації і систематизації загальних со­ціальних функцій права становить критерій зазначеної класифікації. У цьо­му сенсі всі теоретико-методологічні під­ходи можна розподілити на дві основні групи: а) ті, які віднаходять критерій у самому праві як один з елементів про­явів сутності права або одну з його ознак; б) ті, які знаходять цей критерій за межами права — насамперед у тих су­спільних відносинах, які є предметом правового впливу.

По-друге, обидва зазначені підходи мають як свої недоліки, так і переваги. При цьому кожен з цих підходів припус­кає можливість подальшої деталізації системи функцій права в частині визна­чення цілого ряду спеціальних функцій, які виникають або актуалізуються у мі­ру розвитку самого права і суспільства, на яке воно здійснює свій нормативно - регулятивний вплив.

По-третє, важливою перевагою тих методологічних підходів, які прагнуть віднайти імманентний праву критерій класифікації і систематизації функцій права, є те, що вони дозволяють побуду­вати універсальну систему функцій пра­ва, яка може застосовуватись не тільки до певного конкретного суспільства, а й до будь-якого суспільства, яке знахо­диться на такій стадії свого розвитку, коли виникла і усвідомлена об’єктивна потреба у праві.

Водночас слід наголосити, що подаль­ші юридичні дослідження питань систе­матизації функцій права (зараз ми маємо на увазі не тільки загальні соціальні функції права) мають значну перспекти­ву і відіграють важливу роль для розвит­ку науки теорії держави і права, оскіль­ки вони дозволяють більш повно вияви­ти соціальну сутність права і обґрунтува­ти його соціальне призначення.

ПРИМІТКИ

1. Вопленко Н. Н. Сущность, принципы и функции права / Н. Н. Вопленко. — Волгоград : Изд-во Волгоград. ун-та, 1998. — С. 45—49.

2. Оль П. А. Правопонимание: от плюрализма к двуединству : монография / П. А. Оль. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2005. — С. 41.

3. Медведчук В. В. Правова наука і правова держава: проблеми взаємозв’язку і розвитку / B. В. Медведчук // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2 (33)—3 (34). — C. 39.

4. Скрипнюк О. В. Правова, соціальна держава в Україні: конституційні основи та основні тенденції розвитку / О. В. Скрипнюк // Правова держава : щорічник наукових праць Інститу­ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2001. — Вип. 12. — С. 187—188.

5. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу / О. І. Ющик. — К. : Парламент­ське видавництво, 2004.

6. Енгибарян Р. В. Теория государства и права / Р. В. Енгибарян, Ю. К. Краснов. — М. : НОРМА, 2007. — С. 373—374.

7. Див.: Радько Т. Н. Социальные функции советского права / Т. Н. Радько. — Волгоград : НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1971; Радько Т. Н. Методологические вопросы познания функций права / Т. Н. Радько. — Волгоград : НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1971. — С. 103—120; Радь­ко Т. Н. Функции социалистического права / Т. Н. Радько // Советское государство и пра­во. — 1977. — С. 48—56.

8. Парсонс Т. О социальных системах / Т. Парсонс. — М. : Академический проект, 2002. — С. 75—95.

9. Червонюк В. И. Теория государства и права / В. И. Червонюк. — М. : ИНФРА-М, 2007. — С. 250.

10. Скакун О. Ф. Теория государства и права / О. Ф. Скакун. — Xарьков : Консум ; Ун-т внутр. дел, 2000. — С. 245.

11. Лившиц Р. З. Теория права / Р. З. Лившиц. — М. : БЕК, 2001. — С. 92—93.

12. Циппеліус Р. Філософія права / Р. Циппеліус. — К. : Тандем, 2000. — С. 75.

13. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти: поняття, сутність, ключові ознаки / Ю. Г. Барабаш // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2008. — Вип. 47. — С. 67—75.

14. Керимов А. Д. Современное государство: вопросы теории / А. Д. Керимов. — М. : НОРМА, 2008. — С. 142.

15. Права человека / отв. ред. Е. А. Лукашева. — М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1999. — С. 1.

16. Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення / О. В. Пушкіна. — К. : Логос, 2006. — С. 116—132.

17. Мутагиров Д. З. Права и свободы человека: теория и практика / Д. З. Мутагиров. — М. : Университетская книга ; Логос, 2006. — С. 15.

18. Арендт X. Джерела тоталітаризму / X. Арендт. — К. : Дух і літера, 2002. — С. 414—438.

19. Панкевич О. З. Соціальна держава: до загальнотеоретичної характеристики / О. З. Пан - кевич // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 2—3 (28—29). — С. 33.

20. Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики / О. В. Скрипнюк. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. — С. 202—244.

21. Иеринг Р. Борьба за право / Р. Иеринг. — М. : Тип. Грачева, 1874.

22. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. — СПб. : Юридичес­кий центр Пресс, 2004. — С. 112.

23. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития — надежда и драма современной эпохи / С. С. Алексеев. — М. : Зерцало, 2000. — С. 101.

 

Дроботов Сергей. Актуальные проблемы систематизации общих социальных функций права.

В статье исследуются проблемы определения и систематизации общих социальных функций права. Автор анализирует взаимосвязь между социальным предназначением права в демократическом государстве и его основными социальными функциями, дает характеристику этим функциям, обосновывает их системный характер. Уделено осо­бое внимание выявлению теоретических и методологических основ систематизации об­щих социальных функций права и их корреляции со специальными юридическими функ­циями права.

Ключевые слова: право, функции права, общество, общественные отношения, правовое регулирование, правовое государство.

Drobotov Sergii. Urgent problems of ordering the common social functions of the law.

The article investigates the problems of definition and ordering of the common social functions of law. The author analyzes interrelation between social applicability of the law in the democratic state and its basic social functions, gives the characteristic to these functions, proves their system character. The special attention is given to revealing of theoretical and methodological bases of ordering the common social functions of the law and their correlation with special legal functions.

Key words: law, functions of law, society, public relations, legal regulation, state of law.