joomla
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОГОЛОШЕННЯ АКТА ЗЛУКИ УНР ТА ЗУНР*
Юридична Україна

Микола Мацькевич,

Доктор філософії, кандидат юридичних наук, доцент, перший проректор Івано-Франківського університету права імені короля Данила Галицького, заслужений юрист України

У статті робиться спроба з’ясувати основні етапи соборницького процесу Української революції, передусім Акта злуки 22.01.1919 р., прослідкувати лінію побудови Україн­ської держави на правовій основі керівними колами ЗУНР і під час Злуки УНР і ЗУНР, визначити історико-правові аспекти передумов і наслідків підписання Акта злуки УНР та ЗУНР.

Ключові слова: злука УНР та ЗУНР, національна свідомість, державотворчий процес, об’єднання двох українських держав.

 

Крізь призму процесів державотворення**

Утворення незалежної Української дер­жави та розбудова її державно-правових інститутів дало новий поштовх у об’єктив­ному дослідженні колись заборонених тем з історії українського народу та його дер­жавності. Важливе місце у цьому дослі­дженні посідає історико-правова наука, яка, на думку багатьох вчених, отримує якісно нові можливості для свого розвит­ку. Однією зі сфер історико-правового до­слідження є вивчення державних утворень українського народу та діяльність їх зако­нодавчих і виконавчих органів влади.

Процес державотворення в Україні набуде якісно нового наповнення за умов урахування уроків вітчизняної історії, виявлення взаємозв’язку між історич­ним досвідом і сучасними проблемами, забезпечення певної спадкоємності, по­єднання українських здобутків з досяг­неннями світової практики державного будівництва, чим і визначається актуаль­ність проблеми.

Із проголошенням незалежності Украї­ни в історичній науці намітилися принци­пові зміни у концептуальному підході як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних вчених щодо висвітлення проблем держа­вотворчих процесів у період революцій­них подій в Україні. Інститут історії України НАН України видав серію істо­ричних зошитів (А. Грищенко, І. Хміль, О. Кудлай), якими було охоплено широке коло державотворчих проблем періоду 1917—1920 рр.

Сучасна українська історіографія цілеспрямовано розширює проблемний спектр вивчення соборницького процесу від доби Першої світової війни до періо­дів існування Центральної Ради і Гетьма­нату, але головна увага при цьому по­всякчас зосереджується на взаєминах між Директорією УНР та ЗУНР. У цьому кон­тексті розглядається широкий комплекс питань щодо укладення та наслідків Ак­та злуки 22.01.1919 р. Чималий спектр окремих питань із державотворення в Україні у 1917—1920 рр. знайшов ви­світлення у роботах українських вче - них-юристів: Б. Тищика, О. Вівчаренка,

О. Копиленка, Н. Лешковича, П. Музи- ченка, Я. Малика, А. Захарчука [1; 2; 3; 4; 5]. У полі їх зору перебувають усі дер­жавні утворення, які існували в Україні у той час, хоча певна перевага віддається національно-державним утворенням.

Серед праць узагальнюючого характе­ру, в яких здійснюється спроба комплек­сного вивчення та аналізу історії ЗУHP, слід, на нашу думку, виділити дослі­дження В. Kульчицького, M. Литвина, K. Науменка, С. Mакарчука, О. Pеєнта і 0. Pубльова, В. Сергійчука, M. Сеньківа, Ю. Сливки [6; 7; В; 9; 10; 11; 12]. Саме їх праці, на нашу думку, започаткували но­вий етап в історіографії ЗУHP, який ха­рактеризується прагненням авторів подо­лати пануючі раніше стереотипи у висвітленні героїчної долі, ролі і місця за­хідноукраїнської держави в історії укра­їнського народу.

Внеском у дослідження проблем розбу­дови української державності у 1917— 1920 pp. стали праці В. Великочого, 1. ^раса, В. Солдатенко, О. Павлишина, в яких, поряд з аналізом загальних проб­лем державного будівництва, значна ува­га приділена висвітленню державотвор­чих процесів на рівні регіонів України [13; 14; 1б].

Наслідком інтересу фахівців у галузі історії держави і права до державотвор­чих процесів в Україні у 1917—1920 pp. стали дослідження В. ^ндратюка та В. Pегульського, присвячені українській державності часів Центральної Pади [16]. В них на основі широкого кола докумен­тів, переважно архівних, досліджується політико-правова діяльність Централь­ної Pади, її центральних виконавчих ор­ганів — Генерального Секретаріату, Pади Народних Mіністрів тощо.

У цій статті ставимо за мету з’ясувати основні історико-правові аспекти проголо­шення Акта злуки УHP та ЗУHP, адже це питання має суспільно-політичну акту­альність для розвитку сучасних процесів державотворення в Україні. Саме незаан - гажоване сприйняття досвіду минулого посилює реальний позитивний вплив на поглиблення сучасних національно-консо - лідаційних процесів в Україні.

У роки Першої світової війни посилив­ся національно-визвольний рух поневоле­них австрійських народів. Імператор ^рл І 16.10.191В р. видав маніфест, яким погодився на перетворення Австро - Угорщини на федеративну державу [17]. 1В жовтня у Львові відбулися збори пред­ставників усіх політичних партій Гали­чини і Буковини, депутатів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, духовенства, які обрали Націо­нальну Раду як вищий представницький орган краю на чолі з Є. Петрушевичем [18]. 28 жовтня у Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія, яка по­винна була взяти владу в усій Галичині в свої руки і оформити перехід краю до складу Польщі.

У ніч на 1 листопада за допомогою Військового комітету на чолі з сотником Д. Вітовським Національна Рада, спираю­чись на право самовизначення народів, взяла владу в свої руки і проголосила За­хідно-Українську Народну Республіку із столицею у Львові. Ця держава також включала Буковину і Закарпаття [19]. 13 листопада Українська національна Ра­да визначила конституційні засади ново - створеної української держави, затвердив­ши «Тимчасовий Основний закон». У законі закріплювалось верховенство і су­веренітет народу, який здійснюватиме їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою [20].

Справедливо зазначає В. Кульчицький, що створена на західноукраїнських зем­лях держава — Західно-Українська На­родна Республіка — була в державно-пра­вовому розумінні належним чином організована з налагодженим законодав­чим, адміністративно-виконавчим і пра - возахисним апаратом [21]. Чимало до­слідників не без підстав акцентують увагу на тому, що з проголошенням Ук­раїнської Народної Республіки в Києві у 1917 р. і Західно-Української Народної Республіки у Львові українське питання перетворюється на дедалі вагоміший фактор міжнародного життя [22].

Вірно зазначає М Кобилецький, що утворення та діяльність Західноукраїн­ської Народної Республіки стало фактом величезного міжнародного та внутрішньо - українського значення. Значно зросла на­ціональна свідомість українського насе­лення і віра у власні сили. Існування ЗУНР створило реальну базу для майбут­ньої боротьби за відновлення Української соборної держави [23].

10.11.1918 р., після відновлення Ди­ректорією УНР, уряд ЗУНР почав пере­говори щодо об’єднання усіх земель України в одну державу з Директорією, яка надзвичайно прихильно поставилась до ідеї соборності.

Лінія побудови держави на правовій основі була продовжена керівними кола­ми ЗУНР і під час Злуки ЗУНР і УНР, яка передбачала поступову уніфікацію законо­давства ЗУНР і УНР та створення єдиного українського законодавства [24].

Об’єднання в одну соборну державу

Хочеться детальніше висвітлити хід подій у Києві 22.01.1919 р. Суверенні українські держави — Українська Народ­на Республіка (УНР) і Західно-Україн­ська Народна Республіка (ЗУНР) об’єдна­лися в одну самостійну соборну державу. Акту передували Передвступний договір, що був укладений 01.12.1918 р. у Фасто­ві між Радою Державних Секретарів ЗУНР та Директорією УНР про «наступну злуку обох українських держав в одну державну одиницю» [25]. Представники ЗУНР Д. Левицький і Л. Цегельський підтвердили рішення свого уряду про те, щоб «перестати існувати як окрема дер­жава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою». У Передвступному договорі передбачалося, що ЗУНР має увійти з усією своєю тери­торією та населенням як складова части­на в УНР із правом територіальної авто­номії. На засіданні 03.01.1919 р. Українська Національна Рада у Станісла­вові (нині — Івано-Франківськ) одностай­но прийняла рішення про об’єднання ЗУНР та УНР. 22 січня на засніженому Софійському майдані Києва Директорія УНР проголосила урочистий Акт Злуки (об’єднання) [26].

Під час цієї святкової події голова за­хідноукраїнської делегації Л. Бачин - ський виступив із промовою: «На цій іс­торичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голоса­ми нашого народу обрані представники Західної України, а саме — Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, — та до­носимо вам і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом, перед лицем історії, що ми, український народ західноукраїнських земель, будемо одною кров’ю, одним серцем і однією ду­шею з усім народом Української Народ­ної Республіки, власною нашою волею хочемо і бажаємо оновити національну державну єдність нашого народу, що іс­нувала за Володимира Великого, Яросла­ва Мудрого, і до якого стреміли наші ве­ликі гетьмани — Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа... Від сьо­годні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну і Суверенну державу».

Державний секретар ЗУНР д-р Л. Це - гельський зачитав вірчу грамоту, у якій називалися всі акти, що вели до Злуки. А член західноукраїнської делегації д-р Я. Олесницький зачитав Акт Ухвали ще й французькою мовою, адже на майдані були представники зарубіжних держав.

Після того Л. Бачинський вручив про­читану грамоту Голові Директорії В. Вин - ниченку, який проголосив коротку промо­ву і запросив члена Директорії Ф. Швеця зачитати Універсал Директорії про Злуку УНР і ЗУНР. Аби Ухвалу й Універсал могли почути всі присутні на майдані, знову прочитали документ із трибун, роз­міщених у чотирьох точках майдану. А потім духовенство на чолі з архієписко­пом Агапітом відправили подячний моле­бень на честь історичної події. А далі під звуки оркестрів і зі співом національних пісень учасники урочистостей пройшли Володимирською вулицею до оперного те­атру і губернського земства, де Голова Ди­ректорії В. Винниченко і Головний Ота­ман С. Петлюра виступили з промовами: «Громадяни, — сказав В. Винниченко, — сьогодні день великого національного свята, свята об’єднання частин України, роз’єднаних нашими ворогами. Дивіть­ся ж, бережіть свою Республіку від воро­гів. Слава їй!».

Наступного дня у міській опері Києва відкрився Конгрес трудового народу України. На ньому з короткою промовою виступив заступник голови Української Національної Ради Л. Бачинський: «Ми, українці Галичини, Буковини й Угор­ської Русі, — сказав він, — особливо вітаємо цей Конгрес. Здійснення нашої мрії стало можливим лише тоді, як роз­валились держави, що були тюрмами для своїх народів. Тепер, коли на чолі Української держави стоїть Директорія, яка дає нам запоруку, що Україна буде незалежною і що тут буде зведено такий
лад, який буде найкращим для трудящо­го народу, то ми прийшли просити прий­няти нас в єдину Соборну Україну. Висо­ка Директорія прийняла нашу просьбу і видала Універсал, який ми назавжди за­ховаємо в серці своїм. Надіємося, що І Конгрес прийме нашу просьбу про при­єднання нас до вас навіки. До вас прилу­чається край бідний, покривджений вій­ною, де голод зазирає народові у вічі, але зате, можу вас запевнити, до вас перехо­дить таке селянство, яке буде великим скарбом для України. Нема такої сили, перед якою одступили б галицькі і буко­винські полки. Просимо прийняти нас з такою щирістю, з якою ми прийшли до вас. Ми приходимо до вас, бо природа са­ма велить нам разом жити і вмирати. Бо ми — брати».

Конгрес одностайно ратифікував Універсал Директорії, увів до її складу голову Української Національної Ради Є. Петрушевича. ЗУНР отримала назву Західна Область УНР (ЗОУНР), а держав­ний секретар закордонних справ ЗОУНР Л. Цегельський ставав першим віце - міністром закордонних справ українсько­го уряду. З ним мали погоджуватися всі рішення щодо взаємовідносин України з Польщею, Румунією та Чехословаччи - ною [27].

Проте об’єднання двох українських держав — УНР і ЗУНР — у силу ряду об­ставин не було тоді доведено до кінця. Головна з цих причин — скрутне стано­вище, у якому незабаром опинилася Ди­ректорія та наддніпрянський уряд, зму­шені під натиском переважаючих вій­ськових сил Червоної Армії залишити майже всю територію Великої України. Серед багатьох західноукраїнських дер­жавних діячів теж не було прагнення до негайного повного об’єднання. Одна з цих причин — різне бачення шляхів по­будови й утвердження незалежної дер­жави. УНР виникла внаслідок революції й краху самодержавства в Російській ім­перії, ЗУНР — внаслідок поразки Авст­ро-Угорщини в Першій світовій війні та її розпаду на окремі самостійні держави. На Наддніпрянщині соціалістична ідео­логія мала значний вплив. Як зазначав пізніше генерал-хорунжий Армії УНР М. Капустянський, «населення ще було отруєне демагогічними революційними лозунгами». У грудні 1918—1919 рр. уряд УНР — Раду Народних Міністрів — очолювали представники соціалістичних партій В. Чехівський, Б. Мартос, І. Ма­зепа, і більшість міністерських портфелів дісталася також соціалістам. Тільки уряд С. Остапенка не вважався соціалістич­ним, а його представники намагалися як­найскоріше налагодити добрі стосунки з державами Антанти.

Зовнішньополітичні чинники

Аналізуючи зовнішньополітичну діяль­ність ЗУНР, київські історики С. Віднян - ський, А. Мартинов зазначали, що для пе­реважної більшості європейських держав українські землі й політичні події, що від­бувалися на них, становили лише тактич­ний інтерес і розглядалися як знаряддя власної національної політики [28]. Прак­тично всі великі сусідні держави — Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Польща, Румунія, країни переможної Антанти — хоча визнали, наприклад, уряд УНР, встановили з нею дипломатичні зв’язки (таких країн було близько 30), але проводи­ли в цей час щодо України ворожу її дер­жавницьким інтересам політику.

В умовах повоєнного врегулювання міжнародних відносин для Антанти роз­в’язання галицько-польського конфлік­ту стало одним із пріоритетних. Це дава­ло змогу зупинити наступ більшовизму на Європу, а також створити на східних кордонах Німеччини сильну державу для запобігання новій війні [29].

Тому для врегулювання відносин між поляками і галичанами була направлена місія на чолі з генералом Ж. Бартелемі. Для створення безпечної діяльності місії між воюючими сторонами уклали пере­мир’я. Переговори відбувалися в м. Хо - дорові. 28 лютого генерал Ж. Бартелемі запропонував демаркаційну лінію, за якою майже третина Східної Галичини мала відійти до поляків, включаючи Львів. Місія запевняла, що це буде тим­часовий кордон між державами, а оста­точне розв’язання даного питання відбу­деться в Парижі. Однак галичани відмо­вили, посилаючись на положення Акта злуки, де йшлося про об’єднану державу, а місія обіцяла визнання тільки галиць­кої державності [30].

Головний отаман С. Петлюра радив членам галицької делегації прийняти пропозиції генерала Ж. Бартелемі. Однак Є. Петрушевич керувався власними мо­тивами. Адже населення Галичини мог­ло не зрозуміти таких дій: маючи досить велику армію, майже на рівних тримаю­чись у боротьбі проти поляків, віддавати столицю. Тому він вирішив йти іншим шляхом.

Війна ЗОУНР з Польщею продовжува­лась, набираючи все більшого масштабу і гостроти. Підтримували Польщу, яка мала значно сильнішу дипломатичну службу, й урядові чиновники західних держав, у першу чергу, США і Франції [31]. 25.06.1919 р. Антанта вирішила «уповноважити» збройні сили Польщі зайняти всю Галичину, тобто дала їй «офіційне», з міжнародної точки зору, право окупувати західноукраїнські зем­лі. Протести влади ЗУНР, її делегації у Парижі нічого не допомогли. До середи­ни липня 1919 р. збройні сили ЗУНР бу­ли витіснені польськими військами за ріку Збруч, на територію, яка ще належа­ла Директорії. 14.03.1923 р. Рада послів Антанти прийняла рішення визнати Схід­ну Галичину без жодних застережень як територію Польщі. З волею українського населення ніхто з них не хотів рахувати­ся. ЗУНР потерпіла поразку, покинута світовим співтовариством у боротьбі з міцнішими сусідами [32]. Чимала вина у цій поразці й правителів ЗУНР, які, хоч і робили все, що могли, для порятунку рід­ного краю, держави, однак припустились багатьох помилок, прорахунків.

На початковому етапі після Акта злу - ки між двома державами ще підтримува­лися тісні стосунки, незважаючи на розбіжності у цільових завданнях. С. Пет­люра армію направив проти більшовиків і виступав за порозуміння з поляками, в той час як для наддністрянців це було зов­сім неприйнятним.

Висновки

Отже, Акт злуки 22.01.1919 р. заклав правові підвалини формування соборної української державності. Це було кон­федеративне об’єднання, принаймні до остаточного визначення питання про форму держави Всеукраїнськими Уста­новчими Зборами. Несприятлива зовніш­ньополітична обстановка і розбіжності в поглядах на шляхи розбудови Україн­ської держави між проводами УНР і ЗУНР не дали їм змоги порозумітися в ім’я великої мети — збереження держав­ності соборної України.

Більшість вітчизняних істориків дово­дять, що прийняті юридичні акти твори­ли необхідну правову основу, тож собор - ницький процес, увінчаний Актом злуки

22.01.1919 р., слід вважати цілком ле­гітимним, тобто таким, що мав зобов’язу­ючу силу для обох сторін. Прикарпат­ський історик В. Великочий зазначає, що одним із перших її сформулював зна­ний дослідник українського зарубіжжя М. Стахів, який вважав Акт злуки «впо­вні зобов’язуючим правним актом», тож лише військові умови й перешкодили його втіленню в життя [33]. Так само і су­часний дослідник Ю. Сливка вказав, що ухвалений Українською національною Радою — вищим законодавчим органом ЗУНР — закон від 03.01.1919 р. давав до­статню правову основу для визнання ле - гітимності її об’єднання з УНР, тим паче, що його, зі свого боку, окремим законо­давчим актом схвалила Директорія [34]. Вагомих аргументів на користь такої по­зиції додають і дослідження в галузі тео­рії та історії держави і права.

ПРИМІТКИ

1. Тищик Б. Законотворча діяльність та державний устрій Західно-Української Народної Республіки / Б. Тищик // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часо­пис. — 2001. — № 5—6. — С. 195—201; Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка: держ. апарат і законодавство / Б. Тищик // Право України. — 1994. — № 5—6. — С. 44—47; Тищик Б. Становлення державності в Україні (1917—1922 рр.) / Б. Тищик, О. Вівчаренко, Н. Лешкович. — Коломия : Вік, 2000. — 272 с.

2. Копиленко О. Л. Держава і право України. 1917—1920: Центральна Рада. Гетьманство. Директорія : навч. посіб. / О. Л. Копиленко. — К. : Либідь, 1997. — 208 с.

3. Музиченко П. П. Історія держави і права України : навч. посіб. / П. П. Музиченко. — К. : Знання, 1999. — 661 с.

4. Малик Я. Історія української державності / Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна. — Л. : Світ, 1995. — 248 с.

5. Захарчук А. С. До проблеми становлення ідеї української державності: дослідження фе­номена крізь призму політичної антропології / А. С. Захарчук // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 37. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. — С. 122—126; Захарчук А. С. Ґенеза моделі національної державності періоду Української революції (лютий 1917—січень 1918 рр.) / А. С. Захарчук // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 34. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. — С. 565—571.

6. Кульчицький В. Виникнення і падіння ЗУНР / В. Кульчицький // Галичина. — 2001. — № 5—6. — С. 190—194.

7. Литвин М. Історія ЗУНР / М. Литвин, К. Науменко. — Л. : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. — 368 с.

8. Макарчук С. А. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР / С. А. Макарчук. — Л., 1997. —192 с.

9. Рубльов О. С Українські визвольні змагання. 1917—1921 рр. / О. С. Рубльов, О. П. Ре - ент. — К., 1999. — С. 251.

10. Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917—1923 рр. / В. Сер - гійчук. — К., 1999.

11. Сеньків М. З історії соборності українських земель 1917—1945 рр. / М. Сеньків. — Дро­гобич, 1999. —163 с.

12. Сливка Ю. Етапи та головні напрями дослідження ЗУНР в українській історіографії / Ю. Сливка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 6. — Л., 2000. — С. 3—9.

13. Великочий В. Українська соборність 1918—1919 рр.: від перших історико-мемуарних праць до сучасних парадагм історіографії / В. Великочий // Наукові виклади. — 2008. — № 3. — С. 32—38; Великочий В. Джерела до вивчення Листопадового зриву 1918 року / В. Велико­чий // Вісник Прикарпатського університету. — Серія «Історичні науки». — Івано-Франківськ, 1998; Великочий В. С. Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва : дис. ... канд. істор. наук : 07.00.06 / В. С. Великочий. — Івано-Франківськ, 1999.

14. Курас І. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917—1920 рр.) / І. Курас, В. Солдатенко. — К., 2001. — С. 107—110.

15. Павлишин О. Об’єднання УНР і ЗУНР: політико-правовий аспект (кінець 1918 р. — перша половина 1919 р.) / О. Павлишин // Вісник Львівського університету. — Серія історич­на. — Вип. 37. — Ч. 1. — Л., 2002. — С. 327—349.

16. Кондратюк В. О. ЗУНР: становлення і захист / В. О. Кондратюк, В. Л. Регульський. — Л. : Світ, 1998. — 96 с.

17. Кульчицький В. Зазнач. праця. — С. 190.

18. Там само.

19. Тищик Б. Законотворча діяльність та державний устрій Західно-Української Народної Республіки / Б. Тищик // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часо­пис. — 2001. — № 5—6. — С. 195—201; Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка: держ. апарат і законодавство / Б. Тищик // Право України. — 1994. — № 5—6. — С 44—47; Тищик Б. Становлення державності в Україні (1917—1922 рр.) / Б. Тищик, О. Вівчаренко, Н. Лешкович. — Коломия : Вік, 2000. — 272 с.

20. Там само. — С. 196.

21. Кульчицький В. Зазнач. праця. — С. 191.

22. Віднянський С. В. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концепту­альні підходи та перспективи / С. В. Віднянський, А. Ю. Мартинов // Український історичний журнал. — 2001. — № 4. — С. 45.

23. Кобилецький М. М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність (1918—1923 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / М. М. Кобилецький. — Л., 1998. — С. 21.

24. Там само.

25. Дзейко Ж. О. Становлення законодавчої техніки у нормотворчості Західно-Української Народної Республіки / Ж. О. Дзейко // Наукові записки. — 2005. — Т. 38. Юридичні науки. — С. 31.

26. Шаповал Л. І. Ідея соборності в державницькій діяльності С. Петлюри / Л. І. Шаповал // Соборність України: історія і сучасність : зб. матер. обласної наук.-практ. конф. 20.01.2005 р. — Полтава, 2005. — С. 24.

27. Цегельський Л. Від легенди до правди. Спогади про події в Україні, зв’язані з першим листопада 1918 року / Л. Цегельський. — Нью-Йорк—Філядельфія, 1960. — С. 251.

28. Віднянський С. В. Зазнач. праця.

29. Тимченко Р. Акт злуки 22 січня 1919 року та проблеми його реалізації (січень—листо­пад 1919 р.) / Р. Тимченко // Український історичний збірник. — 2009. — Вип. 12. — С. 185.

30. Там само.

31. Тищик Б. Законотворча діяльність та державний устрій Західно-Української Народної Республіки / Б. Тищик // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. — 2001. — № 5—6. — С. 195—201; Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка: держ. апарат і законодавство / Б. Тищик // Право України. — 1994. — № 5—6. — С 44—47; Тищик Б. Ста­новлення державності в Україні (1917—1922 рр.) / Б. Тищик, О. Вівчаренко, Н. Лешкович. — Коломия : Вік, 2000. — 272 с.

32. Там само.

33. Великочий В. Українська соборність 1918—1919 рр.: від перших історико-мемуарних праць до сучасних парадагм історіографії / В. Великочий // Наукові виклади. — 2008. — № 3. — С. 32—38; Великочий В. Джерела до вивчення Листопадового зриву 1918 року / В. Велико - чий // Вісник Прикарпатського університету. — Серія «Історичні науки». — Івано-Франківськ, 1998; Великочий В. С. Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва : дис. ... канд. істор. наук : 07.00.06 / В. С. Великочий. — Івано-Франківськ, 1999.

34. Сливка Ю. Зазнач. праця. — С. 3—9.

 

Мацкевич Николай. Историко-правовые аспекты провозглашения Акта соедине­ния УНР и ЗУНР.

В статье делается попытка уяснить основные этапы соборницкого процесса Украин­ской революции, прежде всего Акта соединения 22.01.1919 г., проследить линию построе­ния Украинского государства на правовой основе руководящими кругами ЗУНР и во время Соединения УНР и ЗУНР, определить историко-правовые аспекты предпосылок и последствий подписания Акта соединения УНР и ЗУНР.

Ключевые слова: соединение УНР и ЗУНР, национальное сознание, государственно-со­зидательный процесс, соединение двух украинских государств.

Matskevych Mykola. Historical and juridical aspects of proclamation of Act of connection of UNR and ZUNR.

In the article the attempt to investigate the basic stages of the united process of Ukrainian revolution was done, foremost to Act of connection on January, 22, 1919, to trace the line of construction of the Ukrainian state on legal framework the leading circles of ZUNR and during Connection of UNR and ZUNR, to define the historical and juridical aspects of pre-conditions and consequences of signing of Act of connection of UNR and ZUNR.

Key words: connection of UNR and ZUNR, national consciousness, state creative process, connection of two Ukrainian states.