joomla
ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ
Юридична Україна

Володимир Ломако,

Професор кафедри кримінального права № 2

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Костянтин Оробець,

Асистент кафедри кримінального права № 2

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Досліджуються проблеми обґрунтованості кримінально-правових санкцій за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; з’ясовуються основ­ні тенденції практики призначення покарання за цей злочин судами України; вироблено пропозиції, спрямовані на вдосконалення законотворчої та правозастосовчої діяльності. Ключові слова: злочини проти довкілля, незаконне зайняття рибним, звіриним або ін­шим водним добувним промислом, покарання, санкції майнового характеру.

 

Невідповідність покарання фактично завданій шкоді*

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом належить до найпоширеніших та найне - безпечніших злочинів проти довкілля. За оцінками Служби безпеки України, тіньова частина українського рибного ринку становить приблизно 1 млрд грн, але, на думку вчених і риболовів, обсяги «тіньового» ринку набагато більші — близько 16 млрд грн. Офіційно у внут­рішніх водоймах відловлюють близько 100 тис. тонн риби на рік, а у продаж над­ходить, за найскромнішими оцінками фа­хівців, втричі більше, не враховуючи не­легального та «сірого» імпорту, який оцінюють у 800 тис. тонн на рік. У ре­зультаті в «тінь» потрапляють кошти, що перевищують річний бюджет Києва [1]. Можливість безкарного отримання над­високих «тіньових» прибутків на фоні за­гального зубожіння приваблює значну частину населення, виступаючи потуж­ним стимулом до вчинення відповідних адміністративних проступків і злочинів. За неофіційною інформацією, щороку в Україні відбувається близько 12,4 млн випадків браконьєрства. Кожного року державними природоохоронними служба­ми затримується близько 96,6 тис. порушників правил рибальства [2].

У приморських містах і селах України хижацький промисел водних живих ре­сурсів набув такого поширення й розма­ху, що правоохоронці класифікують його як професію [3].

Однією з передумов такої поширеності злочину в суспільстві виступають недо­ліки законодавчої бази протидії цьому виду злочинності, до яких можна віднес­ти недостатню ефективність покарання, передбаченого у ст. 249 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Наукових робіт, спеціально присвяче­них проблемі покарання за незаконне за­йняття рибним, звіриним або іншим вод­ним добувним промислом, в Україні немає, тому в основу цієї статті покладе­но публікації Ю. А. Пономаренка, В. О. Попраса, О. Л. Цвєтіновича та ін­ших науковців, у яких висвітлено фунда­ментальні засади системи та окремих ви­дів кримінальних покарань.

Емпіричною основою дослідження ви­ступають результати проведеного нами ви­вчення 410 кримінальних справ цієї кате­горії, розглянутих судами Дніпропетров­ської, Донецької, Запорізької, Миколаїв­ської, Полтавської, Харківської, Херсон­ської, Черкаської областей та Автономної Республіки Крим у 2004—2007 роках.

Метою статті є дослідження покаран­ня, яке встановлено в КК за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, з’ясування основних тенденцій практики його при­значення судами України та вироблення пропозицій, спрямованих на вдоскона­лення законотворчої та правозастосовчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 162 попереднього КК 1960 р. за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом передбачалося покарання у виді позбавлення волі на строк до одного року, або виправні роботи на той самий строк, або штраф від тридцяти до вісімде­сяти мінімальних розмірів заробітної плати, з конфіскацією всього добутого, знарядь лову та плавучих засобів з їх приналежностями або без конфіскації. З введенням у дію КК 2001 р. санкцію за злочин було змінено на штраф до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і за­собів промислу та всього добутого. Тож, КК 2001 р., порівняно з КК 1960 р., част­ково посилив, а частково пом’якшив кри­мінальну відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, вчинене без кваліфікуючих ознак.

Покарання, що було передбачене в ч. 2 ст. 162 КК 1960 р., полягало в позбавлен­ні волі на строк до чотирьох років або ви­правних роботах на строк до двох років, з конфіскацією майна або без конфіскації та з обов’язковою конфіскацією всього до­бутого, знарядь лову та плавучих засобів з їх приналежностями. Згідно з першою ре­дакцією ч. 2 ст. 249 КК 2001 р. за вчинен­ня злочину передбачалися більш м’які ви­ди та менші розміри покарань: у виді штрафу від ста до двохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.

Відповідно до змін, внесених до ст. 249 КК Законом України від 21.01.2010 р. № 1827-УІ, розміри штрафу збільшено вдвічі до таких: за ч. 1 — в межах від 100 до 200, за ч. 2 — в межах від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, на підставі ст. 12 КК злочин, пе­редбачений ч. 1 ст. 249 КК, належить до злочинів невеликої тяжкості, а за наявно­сті кваліфікуючих ознак, зазначених у ч. 2 ст. 249, — до злочинів середньої тяж­кості.

Навіть підвищені розміри штрафних санкцій, введені в порядку змін до ст. 249 КК, у більшості випадків не адекватні тяжкості суспільно небезпечних наслід­ків незаконного зайняття рибним, звіри­ним або іншим водним добувним промис­лом. Ще меншого ефекту давало застосу­вання штрафів у межах, які існували до 21.01.2010 р.

Явну невідповідність покарання за зло­чин та фактичної шкодою, яка цим злочи­ном заподіюється, може проілюструвати такий приклад. Т. на річці Чатирлик у за­боронений період здійснював вилов риби забороненим знаряддям — сіттю-павуком, внаслідок чого добув рибу виду карась у кількості 4000 особин загальною вагою 72 кг, чим заподіяв шкоду рибному госпо­дарству в розмірі 20400 грн. За вчинений злочин Т. було засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковува­них доходів громадян (510 грн) з конфіс­кацією знаряддя промислу (сітки-павука) та добутої риби. Суд, мотивуючи своє рішення стосовно призначеного покаран­ня в мінімальному розмірі, встановленому для цього виду покарання у ч. 1 ст. 249 КК, послався на те, що фактично підсуд­ний проживає з сім’єю, має двох малоліт­ніх дітей, які потребують його допомо­ги [4].

Як видається, у цій справі суд не пов­ністю врахував тяжкість злочину, те, що злочином заподіяна суттєва шкода до­вкіллю. А застосування штрафу, який є в 40 разів меншим за фактично заподіяні матеріальні збитки, навряд чи можливо визнати ефективним заходом із запо­бігання вчиненню засудженим та іншими особами нових злочинів. Якщо навіть за­суджений та його сім’я і перебували у скрутному матеріальному становищі, що ускладнювало виплату штрафу, суд мав право, призначивши це покарання в розмірі ближче до верхньої межі санкції, або застосувати можливість розстрочки виплати певними частинами строком до трьох років (ч. 4 ст. 53 КК), або замінити невиплачену суму штрафу покаранням у виді громадських чи виправних робіт (ч. 5 ст. 53). Обрання одного з цих варіан­тів видається доцільнішим, аніж призна­чення мінімального штрафу за корисли­вий злочин, яким заподіяно суттєву матеріальну шкоду.

Результати аналізу кримінальних справ

У результаті аналізу кримінальних справ отримані такі дані щодо видів і розмірів покарань, які застосовуються за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Винним у злочині, передбаченому ч. 1 ст. 249 КК, судами України призначено: 1) штраф — 61,7% серед усіх засуджених осіб, зокрема в розмірі від 30 до 49 неопо­датковуваних мінімумів доходів грома­дян — 48,7% засуджених, від 50 до 69 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян — 6,7%, від 70 до 100 неопо­датковуваних мінімумів доходів грома­дян — 6,3% засуджених; 2) обмеження волі — 38,3% засуджених, зокрема, на строк 1 рік — 25,9%, понад 1 рік, але не більше 2-х років — 11,5%, понад 2 роки, але не більше 3-х років — 0,9% засудже­них. При цьому серед засуджених, яким призначено покарання у виді штрафу, звільнено від відбування покарання 3,1% осіб (переважно у зв’язку з амністією), а серед засуджених, яким було призначено обмеження волі, звільнено 89% осіб (зок­рема з випробуванням — 87,5%, за амніс­тією — 1,5%).

Особам, визнаним винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК, було призначено такі покарання: 1) штраф призначено 36,1% засуджених, зокрема в розмірі, меншому за 100 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян — 4,2%, в розмірі від 100 до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 27,7%, в розмірі від 170 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 4,2% засу­джених; 2) обмеження волі призначено 57,3% засуджених, у тому числі строком 1 рік — 36%, понад 1 рік, але не більше 2-х років — 21,3%; 3) позбавлення волі призначено 6,6% засуджених зокрема, на строк від 1 до 2-х років — 6,4%, понад 2 роки — 0,2%. Серед засуджених, яким було призначено штраф, від відбування по­карання не звільнено жодної особи; серед тих, кому було призначено обмеження та позбавлення волі, частка звільнених осіб досягала відповідно 96% і 100% (всіх звільнено з випробуванням).

З наведених показників можна зробити висновок, що одним із найбільш розпов­сюджених видів покарань, які застосову­ються за незаконне зайняття рибним, зві­риним або іншим водним добувним про­мислом, є штраф. Це покарання найчас­тіше призначається ближче до нижньої межі санкції, що за певних умов може визнаватися недоліком протидії злочин­ності, оскільки незначні розміри штрафу порівняно з незаконними прибутками від збуту продуктів або продукції добування спроможні ставати перешкодою для до­сягнення мети покарання, насамперед за­побіганню вчинення нових злочинів.

Ефективність обмеження та позбав­лення волі, що також належать до основ­них покарань, які призначаються за зло­чин, нівелюється тим, що вони фактич­но застосовуються лише щодо незначної частки засуджених, а в усіх інших випад­ках відбувається їх звільнення від відбу­вання цих видів покарань (як правило, з випробуванням). Можна припустити, що причиною цього є завеликий розрив у су­ворості санкції, який, на думку суддів, існує між штрафом у найбільшому роз­мірі (який із урахуванням обставин спра­ви суд визнає занадто м’яким покаран­ням) та обмеженням (а за ч. 2 ст. 249 КК — і позбавленням) волі на мінімальні строки (фактичне застосування яких ви­знається недоцільним). У результаті до засудженого фактично не застосовуються реальні заходи державного примусу, від­повідно, не досягається і мета покарання.

Зазначена суттєва прогалина, очевид­но, може бути усунена шляхом підвищен­ня верхніх меж штрафних санкцій за зло­чин та ще більш широкого застосування останніх. Крім того, обмеження волі як найсуворіший вид покарання за злочин, передбачений ч. 1 ст. 249 КК, має призна­чатися лише за умови підвищеної су­спільної небезпечності вчиненого діян­ня, наприклад, за наявності хоча б однієї з обставин, які обтяжують покарання (ст. 67 КК), і насамперед тяжких наслід­ків, завданих злочином.

Спеціальна конфіскація

Що стосується спеціальної конфіскації знарядь і засобів промислу та всього до­бутого, то під час розгляду та вирішення кримінальних справ їй часто не при­діляється належна увага, зокрема, у судо­вих вироках може не зазначатися, які са­ме знаряддя і засоби підлягають переходу у власність держави, а засуджені особи іноді невиправдано звільняються від за­стосування цього примусового заходу.

У літературі висловлені різні погляди на юридичну природу та функціональне призначення спеціальної конфіскації, яка зазначена в санкціях багатьох статей Особ­ливої частини КК. Так, на думку В. М. Мельнікової-Крикун, О. Л. Цвєтіно- вича та інших дослідників, спеціальна конфіскація є кримінально-процесуальним заходом, а її мета полягає лише в тому, щоб у майбутньому ніхто не міг використо­вувати відповідні предмети для вчинення злочинів, тобто в забезпеченні безпеки [5], або превенції [6]. Необхідність відмежу­вання конфіскації майна як виду покаран­ня та спеціальної конфіскації навіть у тих випадках, коли остання передбачена в санкціях статей КК, обстоюють також ба­гато інших криміналістів [7].

М. М. Панов, указуючи на недоскона­лість правової регламентації цього захо­ду, все ж розглядає спеціальну конфіска­цію як додатковий вид покарання, що має всі ознаки покарання, підвищує ре­пресивний ефект основного покарання та виконує превентивну функцію [8].

О. Кондра вважає, що спеціальна кон­фіскація є специфічним проявом припи­нення права власності, має економічний характер, за своєю природою належить до цивілістичних категорій, за різних умов може володіти як рисами, що є схо­жими до кримінального покарання, так і відмінними від нього (наприклад, може полягати в обмеженні прав та свобод як засудженого, так і інших осіб; може як карати злочинця, так і відбирати те, на що він не має права; може як здійснюва­ти, так і не здійснювати спеціальну пре - венцію тощо) [9].

Аналізуючи зазначені точки зору, по­трібно зауважити, що в чинному КК се­ред вичерпного переліку покарань у ст. 51 відсутня спеціальна конфіскація, а за ст. 59 вилученню підлягає майно, що є виключно власністю засудженого, і засто­сування конфіскації майна передбачено лише за тяжкі та особливо тяжкі корис­ливі злочини. Тому формально відсутні підстави для визнання спеціальної кон­фіскації кримінальним покаранням. Не вирішує питання про її правове положен­ня і зміст ч. 1 ст. 81 Кримінально-про­цесуального кодексу України (далі — КПК), відповідно до якої питання про ре­чові докази може вирішуватися не лише вироком, а й ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчо­го, прокурора про закриття справи.

Невизначеність кримінально-правового статусу спеціальної конфіскації нерідко обумовлює хибну практику звільнення за­суджених осіб від цього заходу з застосу­ванням ст. 69 КК. Одним із таких прикла­дів може бути справа Н., якого було ви­знано винним у тому, що він на акваторії Кременчуцького водосховища встановив 4 одностінні ставні рибальські сітки, які відповідно до акта судової іхтіологічної експертизи є сіткоснастевими знаряддями лову, забороненими для використання фізичними особами у вказаному місці. Внаслідок незаконного вилову Н. добув рибу видів судак, плотва та чехоня, запо­діявши матеріальну шкоду на суму в 1795 грн. В обвинувальному вироку суд визнав спеціальну конфіскацію додатковим пока­ранням і з застосуванням ст. 69 КК не призначив конфіскацію човна, який нале­жав Н. на праві власності та виступав за­собом вчинення злочину [10].

Усе викладене вище, враховуючи й не­доліки законодавчої бази, аж ніяк не по­збавляє спеціальну конфіскацію допоміж­ного значення у структурі правової санкції. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопору­шення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопору­шення, визнається адміністративним стягненням (п. 4 ч. 1 ст. 24 КУпАП) й, от­же, застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне пра­вопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових пра­вопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП). А як додаткове покарання у КК спеціальна конфіскація могла б сприяти підвищенню ефективності покарання, що призначаєть­ся за певні злочини, більш повній реаліза­ції принципів індивідуалізації і справед­ливості. При цьому її доцільно закріпити не як окремий вид у системі покарань, а як різновид конфіскації майна (ст. 59 КК). У разі впровадження такої законо­давчої новели до переліку предметів, які не повинні підлягати спеціальній кон­фіскації за ст. 59 КК, слід віднести ті, що: а) були незаконно набуті засудженим, оскільки згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності на ці предмети в нього не виникає (щодо злочи­ну, передбаченого статтею 249 КК, це мо­жуть бути незаконно добуті водні живі ре­сурси, викрадений човен тощо); б) нале­жать на праві власності іншим, крім засу­дженого, особам (наприклад, риболовне судно, що належить рибогосподарському
підприємству та яке використовував засу­джений у зв’язку з виконанням своїх про­фесійних обов’язків); в) не підлягають пе­редачі у власність держави (наприклад, заборонені знаряддя лову, які підлягають знищенню).

Оптимальним способом законодавчого визнання спеціальної конфіскації додат­ковим покаранням може бути доповнення ст. 59 КК положенням такого змісту: «...примусове безоплатне вилучення у власність держави предметів, засобів і знарядь злочину, які перебувають у влас­ності засудженого (спеціальна конфіска­ція), встановлюється за корисливі злочи­ни і може бути призначене лише у випад­ках, спеціально передбачених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частині цього Кодексу».

При призначенні за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним до­бувним промислом спеціальної конфіскації плавучих і транспортних засобів, риболов­них снастей та інших предметів, які висту­пали засобами або знаряддями вчинення злочину і належали засудженому на праві власності, вона відіграє достатньо важливу роль, підсилюючи каральну дію основного покарання, сприяючи виправленню засу­дженого і запобіганню вчиненню нових злочинів як самою винною особою (оскіль­ки відбувається вилучення предметів, що застосовувалися при вчиненні злочину), так і іншими особами (наприклад, вже са­ма загроза конфіскації автомобіля або ри­боловецького судна може нейтралізувати у свідомості певних категорій людей намір вчинити злочин, принаймні із застосуван­ням цих предметів). Вилучення таких предметів відповідно до порядку, передба­ченого ст. 81 КПК, не забезпечує ефектив­ного досягнення цілей покарання за ці зло­чини.

Необхідність посилення покарання.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину За поглядами Н. Орловської, концеп­ція побудови кримінально-правових санк­цій повинна бути заснована на їх відпо­відності: характеру і ступеню суспільної небезпечності діяння; ступеню готовності суспільства сприймати санкцію як реаль­ну та справедливу; можливості держави реалізовувати види покарань, які міс­тяться в санкції [11]. Ю. Філей підкрес­лює, що конкретна кримінально-правова санкція обов’язково має бути адекват­ною, справедливою та узгоджуватися з іншими санкціями [12].

Урахування розміру шкоди, заподія­ної довкіллю внаслідок незаконного зай­няття рибним, звіриним або іншим вод­ним добувним промислом, можливості за­подіяння невідворотних негативних змін у водній екосистемі, поширення таких злочинів в усіх регіонах України та ін­ших обставин дає достатньо підстав для висловлення цілком обґрунтованого твер­дження щодо необхідності підвищення передбаченого законом покарання за такі злочини. Ці зміни спрямовані на реаліза­цію принципу справедливості криміналь­ного права, досягнення мети покарання, приведення у відповідність реальної су­спільної небезпечності злочину та пока­рання за нього, а також на забезпечення того, щоб вчинення злочину було еконо­мічно невигідним.

Тому досягти цілей покарання за неза­конне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, що, як правило, є корисливим злочином і зав­жди заподіює істотну шкоду довкіллю, яка має і матеріальні показники, можна за рахунок, з одного боку, значного підви­щення санкцій майнового характеру, а з іншого — встановлення достатньо суво­рих заходів кримінальної відповідально­сті за вчинення злочину з особливо ква­ліфікуючими ознаками.

До особливо кваліфікуючих ознак зло­чину, що суттєво підвищують ступінь його суспільної небезпечності, пропону­ємо віднести: 1) велику шкоду, фактично заподіяну злочином; 2) вчинення злочину організованою групою; 3) вчинення зло­чину службовою особою з використанням свого службового становища. Ці ознаки доцільно закріпити в ч. 3 ст. 249 КК.

Видається обґрунтованим зберегти іс­нуючу нижню межу штрафу в ч. 1 ст. 249 КК, одночасно підвищивши верхню при­наймні до 400 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян. Оскільки в порядку de lege ferenda у ст. 249 пропонується ви­значити диференційовані розміри шкоди, заподіяної злочином, у ч. 1 доцільно вста­новити як більш суворі, ніж штраф, аль­тернативні види основного покарання — не обмеження волі, що пов’язане з засто­суванням тривалих правообмежень, а гро­мадські роботи на строк від ста шістдеся­ти до двохсот сорока годин або арешт строком до шести місяців. У іншому ви­падку за вчинення злочину і без квалі­фікуючих ознак (ч. 1 ст. 249 КК), і за їх наявності (ч. 2 ст. 249) засудженим може невиправдано призначатися однаковий вид і розмір покарання — обмеження волі на строк до трьох років.

У ч. 2 ст. 249 КК так само потребують перегляду межі штрафу, які доцільно вста­новити на рівні від 400 до 700 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян. По­дібні досить високі для чинного КК розміри штрафу цілком обґрунтовано вста­новлені за деякі інші злочини, що створю­ють небезпеку для довкілля, наприклад, за порушення правил охорони або викорис­тання надр (частини 1 та 2 ст. 240 КК), за­бруднення моря (ч. 1 ст. 243). Запропоно­ване підвищення максимальної межі штрафу не суперечить положенням ч. 2 ст. 53 Загальної частини КК і враховує до­свід протидії злочинам проти довкілля у багатьох зарубіжних країнах.

Виокремлення особливо кваліфіку­ючих ознак злочину в ч. 3 ст. 249 КК буде справедливою і адекватною реакцією за­конодавця на підвищений ступінь су­спільної небезпечності таких злочинів (зокрема внаслідок фактичного заподіян­ня великої шкоди) та осіб, які його вчи­няють (службових осіб чи осіб, які діють у складі організованих груп), тому адек­ватними основними видами покарання, що, як правило, слід застосовувати до за­суджених, повинно бути обмеження або позбавлення волі. На наш погляд, най­більш доцільним способом підвищення суворості санкції кримінально-правової норми, яку пропонується передбачити в Ч. 3 ст. 249 КК, є не тільки підвищення верхньої межі обмеження та позбавлення волі до 5-ти років, а й включення до санк­ції додаткових покарань у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Як і в частинах 1 і 2 ст. 249, у санкції ч. 3 та­кож має бути передбачено обов’язкову конфіскацію знарядь і засобів добування.

Потенційні можливості штрафу як до­даткового покарання у КК 2001 р. зали­шилися практично нереалізованими, на що вказують українські криміналісти [13]. Тому одним із заходів, спрямованих на усунення цієї законодавчої прогалини, може стати обґрунтоване включення цьо­го виду покарання у санкцію ч. 3 ст. 249 КК. Аналогічний підхід застосовано в За­коні України «Про внесення змін до дея­ких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопо­рушення» від 11.06.2009 р. № 1508-УІ (вводиться в дію з 1 січня 2011 р.), в яко­му передбачено штраф як обов’язкове до­даткове покарання за низку злочинів, суб’єктами яких виступають службові особи (статті 364, 365 КК та ін.), причому нижня межа штрафу запроваджується у 250 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян.

Оскільки в ч. 3 пропонується закріпити різнопланові особливо кваліфікуючі озна­ки, які можуть бути пов’язані з настанням фактичної шкоди неоднакових розмірів, розмір штрафу як додаткового покарання слід визначити у відносно широких ме­жах — від 250 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто менше максимального розміру штрафу як основ­ного покарання за ч. 2 ст. 249 КК.

Також до осіб, які вчинили злочин з ви­користанням своєї посади або у зв’язку з діяльністю, якою вони займаються, до­цільно застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Висновки і пропозиції

Таким чином, викладене вище дає під­ставу для внесення таких змін і допов­нень до ст. 249 КК:

Дії, передбачені у ч. 1, — «... карають­ся штрафом від ста до чотирьохсот не­оподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або громадськими роботами на строк від ста шістдесяти до двохсот со­рока годин, або арештом на строк до шести місяців, з конфіскацією знарядь і засобів добування»;

Дії, передбачені в ч. 2, — «... карають­ся штрафом від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів добування»;

У ч. 3 (звичайно, в разі її введення) — «... караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходів грома­дян, з позбавленням права обіймати пев­ні посади або займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років або без та­кого та з конфіскацією знарядь і засобів добування» .

Запровадження таких покарань за не­законне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом може стати дієвим заходом, спрямованим на протидію цьому поширеному злочину проти довкілля, тому потребує подаль­ших наукових розробок.

ПРИМІТКИ

1. Ковалевская Н. Клевое дело / Н. Ковалевская // Власть денег. — 2010. — № 24. — С. 24.

2. Браконьєри можуть поповнити казну // Голос України. — 2008. — 12 серпня. — № 151. — С. 2.

3. Манько М. Браконьерство стало професією / М. Манько // Голос України. — 2008. — 11 квітня. — № 70. — С. 8.

4. Кримінальна справа № 1-150, 2006 р. — Архів Красноперекопського міськрайонного су­ду Автономної Республіки Крим.

5. Мельнікова-Крикун В. М. Спеціальна конфіскація / В. М. Мельнікова-Крикун // Право і безпека. — 2005. — № 4. — Т. 4. — С. 90.

6. Цветинович А. Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды / А. Л. Цветино - вич ; науч. ред. Л. Л. Кругликов. — Саратов : Изд-во Куйбышев. филиала Саратов. ун-та, 1989. — С. 154.

7. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін [та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 4-те вид., перероб. і допов. — X. : Право, 2010. — С. 340; Пономаренко Ю. А. Виды наказаний по уголовному праву Украины : монография / Ю. А. Пономаренко. — X. : ФИНН, 2009. — С. 291, 292.

8. Панов М. М. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків : монографія / М. М. Панов ; наук. ред. В. І. Борисов ; Ін-т вивчення проблем злочинності АПрН України. — X. : Право, 2009. — С. 142, 143.

9. Кондра О. Проблеми правової природи «спеціальної конфіскації» у кримінально-пра­вових санкціях / О. Кондра // Вісник Львівського університету. Серія юридична : зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 50. — С. 282.

10. Кримінальна справа № 1-120, 2007 р. — Архів Придніпровського районного суду м. Черкаси.

11. Орловская Н. А. К вопросу о концептуальных основах построения уголовно-правовых санкций / Н. А. Орловская // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. — О. : Юрид. літ., 2003. — Вип. 18. — С. 777.

12. Філей Ю. Поняття кримінально-правової санкції / Ю. Філей // Вісник прокуратури. — 2003. — № 11. — С. 34.

13. Пономаренко Ю. А. Зазнач. праця. — С. 247; Попрас В. О. Штраф як вид покарання за кримінальним правом України : монографія / В. О. Попрас ; Нац. юрид. академія України. — X. : Право, 2009. — С. 113.

 

Ломако Владимир, Оробец Константин. Некоторые актуальные вопросы наказа­ния за незаконное занятие рыбным, звериным или иным водным добывающим про­мыслом.

Исследуются проблемы обоснованности уголовно-правовых санкций за незаконное за­нятие рыбным, звериным или иным водным добывающим промыслом; выявляются основные тенденции практики назначения наказания за это преступление судами Ук­раины; подготовлены предложения, направленные на усовершенствование законотвор­ческой и правоприменительной деятельности.

Ключевые слова: преступления против окружающей среды, незаконное занятие рыб­ным, звериным или иным водным добывающим промыслом, наказание, санкции иму­щественного характера.

Lomako Volodymyr, Orobets’ Kostyantyn. Some actual questions of punishment for illegal employment by fish, animal or other water extracting craft.

The problems of validity of criminal sanctions for illegal employment by fish, animal or other water extracting craft are researched; the basic tendencies of practice of imposition of punishment for this crime by courts of Ukraine are revealed; the offers on improvement of lawmaking and law enforcement are determined.

Key words: crimes against environment, illegal employment by fish, animal or other water extracting craft, punishment, property sanctions.