joomla
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК САМОСТІЙНА ГАЛУЗЬ ПРАВА: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ
Юридична Україна

Станіслав Батрин,

Аспірант Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

В даній статті здійснюється аналіз ситуації, яка склалася у сфері правового регулювання господарських відносин. Особлива увага приділяється дослідженню правової природи госпо­дарських відносин у світлі існуючих суперечностей між цивільною та господарською коди - фікаціями. В публікації також розглядається проблематика взаємопроникнення публіч­них та приватних начал у вищезгаданій сфері. Головною метою дослідження є наукове обґрунтування галузі господарського права як самостійної галузі у межах національної системи права.

Ключові слова: господарське право, правове регулювання, правовідносини, правова система

Останніми роками дискусія про галузе­ву належність відносин, що виникають у сфері господарювання, відновилася та на­була новітніх проявів. Це пов’язано з якіс­ним розвитком економічної сфери, що при­зводить до появи нових відносин, які потребують нагального правового регла­ментування (до прикладу, корпоративні відносини). Водночас існуючі — зазнають істотних змін, а подекуди і переходять у невизначені правові стани. В цьому сенсі правники стикаються з черговими викли­ками, на які необхідно давати обгрунто­вані та стратегічні відповіді, що могли б закласти підвалини становлення в Україні таких грунтовних підходів, що відповіда­ли б динаміці суспільних відносин та одно­часно володіли гнучкістю до сприйняття економічних та соціальних реалій.

У контексті динамічного розвитку гос­подарських відносин виникає ряд питань, які не можна розглядати у рамках проти­стояння окремих правових шкіл господар­ників та цивілістів, чи зводити до обмеже­ного у зародку аналізу співвідношення ст. 1 Цивільного кодексу України (ЦК) та ст. 1 Господарського кодексу України (ГК). Адже кінцеве завдання насправді полягає не у тому, щоб скасувати ГК чи домогтися поетапного вихолощення сутності госпо­дарського права — сьогодні на науковому рівні необхідно забезпечити якість регулю­вання відносин, які становлять основу роз­витку країни. В протилежному разі наука стикається з проблемою заперечення при­родного розвитку речей, упорядкованого ще з часів появи права як такого. Проте важко заперечувати доведену істину про те, що право є регулятором суспільних від­носин, відтак воно у своїй природі обумовлене потребами людини, суспіль­ства, видозмінюється відповідно до потреб людства. Це вказує на об’єктивну обумов­леність належного правового регулювання у тій чи іншій сфері, в тому числі й у сфері господарювання, робить його залежним від середовища [1].

У силу цих обставин та у зв’язку з прак­тичною неможливістю не можна викоріни - ти майнові відносини з сімейного, земель­ного, екологічного та ін. галузей і штучно підвести їх під предмет регулювання ци­вільного права чи кодифікувати у єдиному Цивільному кодексі (хоча і сімейне право, до прикладу, цивілістами суперечливо роз­глядається як підгалузь цивільного права [2]). Окрім того, перерахованим галузям неодмінно притаманна своя специфіка, а господарському праву, окрім того, прита­манна і єдина стержнева основа — відноси­ни у сфері організації та здійснення госпо­дарської діяльності [3]. Але найважливі­ше — усвідомлювати мету і, разом з цим, не порушувати основні постулати, згідно з якими не закон визначає право, а навпа­ки, — тому і наукові обгрунтування маємо викладати на основі права. Аналіз законо­давства у цьому значенні виконує надзви­чайно важливу, але допоміжну роль.

На думку О. Іоффе, система норм, що регулюють один і той самий вид суспіль­них відносин, де б вони не виникали, є га­луззю права [4]. Розглядаючи питання про самостійність галузі права, слід підкресли­ти, що остання є невідємною складовою частиною (структурним елементом) системи права [5] і у зв’язку з цим виконує ос­новну функцію права та регулює суспільні відносини [6] в умовно відокремленому сегменті взаємин. У зв’язку з цим у літера­турі слушно наголошується тільки на від­носній самостійності галузі права [7]. Си­стемі права властиві ознаки, що в подаль­шому знаходять відображення у взаємодії галузей, інститутів та норм. Дослідниками теорії держави та права вказуються на­ступні з них: єдність та узгодженість її складових, розподіл на взаємопов’язані га­лузі та інститути, об’єктивність побудови, ієрархічність, несуперечність [8].

У чистому вигляді та поза зв’язком з ін­шими елементами системи права галузь пе­ребувати не може. Р. Халфіна зазначає, що вбачається неправомірною спроба перетво­рити галузі на замкнені, ізольовані, само - керовані системи, оскільки таке суперечить об’єктивній необхідності постійного розши­рення міжгалузевих зв’язків, що є проце­сом обумовленим. Не можна не погодитися і з тим, що замкнена галузь не показує усіх якостей і функцій, які виявляються у єди­ній правовій системі у взаємозалежності [9]. Таким чином, ізольоване існування окремої галузі не тільки перешкоджає роз­витку суспільства, а й заперечує діалек­тичні закони природи розвитку речей.

У вигляді ідеї про відносну відокремле­ність отримує продовження теорія поділу права на два блоки: приватне та публічне, яка вперше була обґрунтована давньорим­ським юристом Ульпіаном. Проте такий по­діл є умовним, між явищами існує тісний та сталий зв’язок [10]. Виходячи з цього, О. Скакун підтримує позицію радянських дослідників та вважає за доцільне ділити галузі на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права [11]. Зі свого бо­ку, А. Шульга справедливо підбиває підсу­мок в окресленій дискусії (до якого приєд­нуємося) зазначаючи, що у «чистому» вигляді приватноправових і публічно-пра­вових галузей не існує. Наявність елемен­тів публіцизації приватного права пов’яза­на з наявністю приватноправового елемента у публічному праві, тобто централізоване регулювання певною мірою застосовується і в приватному праві, тоді як прояви децен­тралізованого регулювання притаманні й приватному праву [12]. Така позиція ви­кладена і в енциклопедичній літературі [13].

З вищенаведеного у підсумку випливає, що поділ системи права на галузі: є обу­мовленим; має об’єктивний характер; здій­снюється з метою досягнення зручності у науковому дослідженні; дозволяє розгля­дати окремі групи суспільних відносин умовно ізольовано з метою визначення сут - нісних характеристик таких відносин; вод­ночас із цим синтезує отримані результати з усіма іншими елементами системи права. Підтримуючи думку Д. Керімова, кожна з галузей останньої, природно, є відносно са­мостійною [14].

Здійснюючи класифікацію галузей пра­ва, С. Алексеев вирізняє з їх числа профі­люючі (первинні, фундаментальні), спеці­альні та комплексні утворення. До перших дослідник відносить державне, адміністра­тивне, цивільне право, оскільки такі га­лузі концентрують головні і вихідні юри­дичні режими, первинні юридичні засоби і тому формують юридичне ядро, юридичну основу змісту всіх галузей права. Спеціаль­ними, на його думку, є ті галузі, юридичні режими яких базуються на режимах про­філюючих галузей. При цьому вказується, що слід пам’ятами про те, що за своєю зна­чущістю у житті суспільства вони відігра­ють не менш важливу роль. Такі галузі мо­жуть спиратися на режим централізова­ного (фінансове право) чи децентралізова­ного типу (сімейне право). При цьому вони не просто їх відтворюють, йдеться про те, що спеціальні галузі, начебто, створюють свій особливий юридичний режим, який знаходить вираження у особливому методі регулювання, а найважливіше — в особли­вому статусі суб’єктів. У свою чергу, для комплексних галузей (господарське право) характерною є «повторність» участі у регу­люванні. Тут має місце подвоєння структу­ри [15], комплексним галузям притаманне об’єднання профілюючих та спеціальних галузей [16].

Проте міркування про можливість ви­знання комплексних галузей права не на­було масового поширення серед радян­ських науковців. Як убачається, сама ідея комплексних галузей була висунута на то­му рівні розробки системи права, коли тільки почало утверджуватися положення про її об’єктивність, а першопочаткові ва­ріанти розглядуваної ідеї або наводили на думку про можливість довільного констру­ювання галузей по будь-якому самостійно­му предмету, або ж зводились до визнання можливості вільного компонування право­вого матеріалу на началах простої система­тики [17]. Окрім того, достеменно незрозу­міло, що можна вважати комплексним та чи відповідає цей термін вимогам правової науки. Той самий С. Алексеев, до прикла­ду, у інших своїх працях використовує ха­рактеристику комплексності як тотожну системності [18], розкриваючи взаємозв’я­зок громадянина та держави [19]. Якщо комплексність розглядати як змішаність, поєднання, інтеграцію, системність, то в кінцевому результаті ми повинні дійти ви­сновку про комплексність усіх галузей си­стеми права, оскільки (як вказувалося ви­ще) «чистих» галузей не існує. Тому, наго­лошуючи на відносній самостійності галузі права, на нашу думку, ми вже констатуємо певну комплексність галузі. У такому разі йдеться про підміну термінології. Вважа­ємо, що така теорія якщо і має перспекти­ви розвитку, то повинна ґрунтуватися у своїй основі на трьох позиціях: 1) можли­вості існування цілком ізольованих груп відносин; 2) обґрунтованості «чистих» га­лузей права; 3) обгрунтуванні, так би мо­вити, галузей без ядра. Та чи такий стан речей є імовірним?

Розглядати господарське право як комп­лексну галузь права (цю ідею з числа ра­дянських дослідників також обгрунтовує Ю. Толстой [20]) — означає зводити госпо­дарське право до набору різнорідних відно­син (оскільки предмет, начебто, не во­лодіє однорідністю) хаотичного поєд­нання, які не мають вихідного юридичного ядра, не систематизовані, не становлять цілісності та єдності та розривають сталі галузеві зв’язки у системі права. Але ж це не відповідає дійсності. За таких умов потрібно було б задатися питанням: яку роль відіграє комплексна галузь госпо­дарського права і навіщо потрібне її обсто­ювання як специфічної частини системи права? Таким чином, комплексних галузей права, у цьому розумінні, не існує. Якщо характеризувати комплексність у контек­сті групування відносин без ядра, тоді ми взагалі суперечимо логіці, оскільки, гру­пуючи відносини, ми вже здійснюємо це за певними родовими чи видовими ознаками, визначаємо критерій [21]. Групуючи відно­сини ми, безперечно, групуємо їх за яки­мось ядром. Тому ми не можемо погодити­ся з висновком С. Алексеева про те, що існують галузі, які утворюють свій влас­ний юридичний режим (профілюючі та спеціальні галузі) та комплексна галузь (яка, судячи з усього, його не утворює, а повторно використовує чужий інструмета- рій). Вважаємо, що галузь або існує як від­носно самостійна (при цьому на теоретич­ному рівні можна здійснювати поділ на фундаментальні та спеціальні), або її, у юридичному сенсі, немає в цілому.

У вирішенні питання про галузеву на­лежність господарських відносин сучасни­ки господарського права посідають різні позиції, подекуди не даючи відповіді на це запитання та характеризуючи господар­ське право як систему правових норм. Про­відні цивілісти вважають, що господарське право не є самостійною галуззю права. Так, Я. Шевченко розглядає останнє як по­єднання цивільно-правових та адміністра­тивних норм і підкреслює пріоритет ци­вільно-правового регулювання майнових відносин [22]. І. Спасибо-Фатєєва взагалі називає господарське право «течією» цивільного права [23] (але ж тоді потрібно обгрунтовувати, що таке «течія», чи йдеть­ся про підгалузь цивільного права чи про інститут). У підручниках з цивільного пра­ва помітна тенденція взагалі не згадувати про господарське право [24].

Серед «господарників» сьогодні розгля­даються дві позиції: про самостійність та про комплексність господарського права.

Прихильники останньої аргументації вважають, що господарське право базуєть­ся на нормах цивільного права щодо право­здатності фізичних і юридичних осіб, ци­вільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить у собі норми адміністратив­ного, фінансового, трудового права, які ре­гулюють господарську діяльність [25]. Але ж, на наше переконання, теза про те, що господарське право базується на певних нормах цивільного права не може скасову­вати його самостійності, адже господарське право (подібно до діалектичної концепції) на певному етапі формує власний, віднос­но відокремлений, якісно однорідний базис, ядром якого є господарські відносини. І на додаток, ще С. Алексеев підкреслював, що коли йдеться про ядро, перш за все слід звертати увагу на суб’єктний склад новоут­ворених відносин, що набуває особливої ваги у дискусійному питанні. Господар­ське право, незважаючи на те, що у певно­му розумінні базується на цивільному, дав­но еволюціонувало на вищий та новий щабель розвитку, тобто вийшло за умовні межі цивільного права (при цьому — не безпосередньо з цивільного права) і деякою мірою користується інструментарієм останнього.

Іноді в науковій літературі вказується, що господарське право є комплексною га­луззю з точки зору законодавства (слід ро­зуміти: комплексна галузь законодавства). При цьому, як вважають автори, в госпо­дарському праві об’єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють госпо­дарську діяльність підприємств та інших господарських суб’єктів [26]. У цьому сенсі ми також не можемо погодитися з автора­ми, оскільки в межах цієї статті нами вже піддано критиці думку про теоретичну можливість звичайного об’єднання (групу­вання) норм. Групування завжди відбу-

Вається за певними ознаками, на підставі суспільно обумовлених критеріїв і передба­чає становлення ядра певної галузі. Біль­ше того, визнання комплексності госпо­дарського права підриває тезу про наяв­ність у останнього власного предмета правового регулювання.

За таких умов твердження про самостій­ність галузі господарського права виглядає найпереконливішим. Виокремлення госпо­дарського права у відносно відособлену гру­пу можна охарактеризувати з трьох основ­них точок зору (щодо появи): а) виникає як право керівницва, управління економікою; б) виникає на основі торгового права; в) ви­никає як стратегічне поєднання відносин з керівництва економікою (вертикальний критерій) та відносин саморегулювання підприємницької активності (горизонталь­ний критерій), іншими словами — на стику публічного та приватного права.

Що також важливо, невірно пов’язувати становлення господарського права як окре­мої галузі права тільки з історичним мину­лим, частиною якого є Україна. Адже знач­но раніше господарське право посідало стійкі позиції у Європі. Польські дослідни­ки Я. Куфель і В. Сіуда пов’язують виник­нення капіталістичного господарського (еко­номічного) права з формуванням торгового права. На їх думку, до кінця XVI ст. госпо­дарську діяльність регулювали норми ци­вільного права. У XVII ст., у зв’язку зі швидким розвитком торгівлі, починає фор­муватися якісно нова група правових норм, що регулює господарський оборот [27]. Але розвиток торгових зв’язків, по суті, не може існувати у відриві від суспільного життя, від життя колективного, від держави. Таким чином, на зіткненні публічного і приватного права у Німеччині виникає концепція госпо­дарського (економічного) права (Хейман, Ге - деман, Клаузінг), яка посідає одне з провід­них місць. Це пояснюється тим, що в «соціально-ринковому господарстві» держа­ва позиціонується як «третій партнер», по­ряд з підприємцями і споживачами. Основ­на ідея німецької доктрини господарського права полягала, таким чином, у необхідно­сті взаємопроникнення, «зістиковки» при­ватного та публічного права, відмови від традиційної дихотомії приватного та публіч­ного права [28].

Таким чином, господарське право має багатовікову традицію та характеризується унікальністю у підходах до правового регу­лювання та специфікою господарських від­носин. Такі ознаки, на думку І. Красько, дозволяють говорити про необхідність їх самостійного правового регулювання [29].

У підсумку дослідження можна із впевне­ністю стверджувати про: умовність поділу права на приватне та публічне, поширення тенденцій відходу від дихотомії публічного та приватного; практичну неможливість існування «замкнених» (ізольовних) галу­зей права; відсутність комплексних галу­зей у межах системи права України; віднос­ну самостійність кожної з галузей права; наукову обгрунтованість та прагматичну доцільність збереження за господарським правом статусу самостійної галузі права, його подальший розвиток та гармонізацію тих суспільних відносин, що входять до предмета його регулювання.

ПРИМІТКИ

1. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1975. — С. 6.

2. Гражданское право : учеб : 3-е изд., перераб. и доп. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол­стого. — М. : Проспект, 1998. — С. 16.

3. Гайворонський В. М. Предмет і суб’єкти господарського права: конспект лекцій /

В. М. Гайворонський. — Х. : Укр. держ. юрид. акад., 1994. — С. 3—4.

4. Иоффе О. С. Право и хозяйственная деятельность социалистических организаций / О. С. Иоффе ; отв. ред. И. Н. Петров. — М. : Юрид. лит., 1979. — С. 14.

5. Погребной И. М. Теория права : учеб. пособ. : 3-е изд., испр. и доп. / И. М. Погребной. — Х. : Основа, 2003. — С. 64—65.

6. Кашанина Т. В. Основы российского права : учеб. для вузов. : 2-е изд., изм. и доп. / Т. В. Кашанина, А. В. Кашанин. — М. : НОРМА—ИНФРА-М, 2001. — С. 68.

7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. — Х. : Консум, 2001. — С. 241—242.

8. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учеб. для вузов / А. Ф. Черданцев. — М. : Юрайт, 2000. — С. 231.

9. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Халфина. — М. : Юрид. лит., 1974. — С. 179—181.

10. Общая теория права : учеб. для юрид. вузов / Ю. А. Дмитриев, И. Ф. Казьмин, В. В. Лаза­рев [и др.] ; под общ. ред. А. С. Пиголкина. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1996. — С. 194.

11. Скакун О. Ф. Зазнач. праця. — С. 244—245.

12. Шульга А. М. Теория государства и права : пособие для подготовки к гос. (выпускному) экзамену / А. М. Шульга. — X., 2000. — С. 57—58.

13. Популярный юридический энциклопедический словарь / редкол. : О. Е. Кутафин, Н. Л. Туманова, И. В. Шмаров [и др.]. — М. : Большая Российская энциклопедия, РИПОЛ КЛАССИК, 2002. — С. 777.

14. Керимов Д. А. Проблемы общей теории государства и права / Д. А. Керимов. — М., 2000. — С. 155.

15. Проблемы теории государства и права : учеб. / под ред. С. С. Алексеева. — М. : Юрид. лит., 1987. — С. 212—213.

16. Алексеев С. С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА—ИНФРА-М, 1998. — С. 53—54.

17. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. — М. : Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 257.

18. Алексеев С. С. Проблемы теории права : курс лекций : в 2 т. / С. С. Алексеев. — Сверд­ловск, 1973. — Т. 2. — С. 183.

19. Алексеев С. С. Теория государства и права : учеб. для вузов / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА-ИНФРА, 2000. — С. 106—107.

20. Булгакова І. В. Господарське право України : навч. посіб. / І. В. Булгакова. — К. : Пре­цедент, 2006. — С. 17.

21. Гражданское право : учеб. / под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. — М. : Юристъ, 1997. — Часть первая. — С. 24—25.

22. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я. М. Шевчен­ко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін [та ін.]. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецько - го НАН України, 2005. — С. 5.

23. Спасибо-Фатеева И. Последняя попытка расшифровать «код да Винчи», т. е. Хозяй­ственный кодекс Украины / И. Спасибо-Фатеева // Хозяйственное право: с эмоциями и без : монография / Б. Г. Розовский. — Луганск : Элтон-2, 2008. — С. 184.

24. Цивільне право України : підруч. : у 2 кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт [та ін.] ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. — К. : Юрінком Інтер, 1999.

25. Господарське право : навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К. : Кон­дор, 2003. — С. 4.

26. Пилипенко А. Я. Основи господарського права України : навч. посіб. / А. Я. Пилипен- ко. — 2-е вид., допов. — К. : МАУП, 1996. — С. 17.

27. Чувпило О. О. Господарське право зарубіжних країн : навч. посіб./ О. О. Чувпило. — К. : НМК ВО, 1992. — С. 6—7.

28. Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины: формирование и перспек­тивы развития / Г. Л. Знаменский. — К. : Наукова думка, 1996. — С. 20.

29. Красько И. Е. Понятие и признаки хозяйственных отношений в СССР : тексты лекций / И. Е. Красько. — X. : Харьк. юрид. ин-т, 1974. — С. 3—4.

 

Батрин Станислав. Хозяйственное право как самостоятельная отрасль права: к постановке вопроса.

В данной статье проводится анализ ситуации, которая сложилась в сфере правового регулирования хозяйственных отношений. Особое внимание уделяется вопросу о право­вой природе хозяйственных отношений в свете существующих противоречий между гражданской и хозяйственной кодификациями. В публикации также рассматривается проблематика взаимопроникновения публичных и частных начал в вышеупомянутой сфере. Главной целью исследования является научное обоснование отрасли хозяйствен­ного права как самостоятельной отрасли в рамках национальной системы права. Ключевые слова: хозяйственное право, правовое регулирование, правововые отноше­ния, правовая система.

Batryn Stanislav. To the question about economy law as an independent branch of law.

The present article concentrates on analyzing the existing situation in a sphere of legal regulation of economic (industrial) relations. Consideration is given to the issue of the legal nature of economic relations in the light of current contradictions between civil and economic codification. Paper deals with the issue of penetration of public and private origins in the aforementioned sphere. The main purpose of research is to provide a scientific ground to determine the field of economic law as independent field of national law system.

Key words: economy law, legal regulation, legal relations, law system.