joomla
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ В СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ
Юридична Україна

Ольга Давидова,

Аспірантка кафедри адміністративного права

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

У статті розглянуто поняття законності, способи її забезпечення щодо застосування заходів адміністративного примусу в сфері державної безпеки. Особливу увагу приділе­но основним відмінностям контролю і нагляду, зроблено їх характеристику. Висвітле­но аспекти державного контролю як способу забезпечення законності застосування за­ходів адміністративного примусу в сфері державної безпеки, проаналізовано його види. Ключові слова: законність, способи забезпечення законності, контроль, державний контроль, парламентський контроль, президентський контроль, відомчий контроль, суб’єкти контрольних повноважень, адміністративний примус, державна безпека.



Спеціальний правовий режим*

Невід’ємним елементом адміністратив­но-правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу в сфе­рі державної безпеки є режим законності. На думку С. С. Алексеева, це специ­фічний елемент, оскільки за своєю сут­ністю він є нематеріальним, а від його ре­альності залежить ефективність функ­ціонування всього механізму правового регулювання [1]. Так, правові норми й акти застосування норм права не лише впливають на поведінку учасників безпе - кових правовідносини як регулятори, а й мають певний інформаційний, психоло­гічний та ідеологічний вплив. Напри­клад, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законо­давства про державну безпеку не лише має на меті покарання винного, а й міс­тить елементи ідеологічного переконання для інших суб’єктів про те, що така пове­дінка є неправомірною і варто уникати аналогічних правопорушень. При цьому заходи адміністративного примусу за своєю суттю спрямовані як на формуван­ня й дотримання вимог безпекового пра­вопорядку, так і на встановлення певних обмежень прав, свобод і законних інтере­сів учасників відносин. Останнє вимагає встановлення правових гарантій законно­сті, чільне місце серед яких посідають способи її забезпечення.

Поряд із цим, незважаючи на досяг­нення вітчизняної юридичної науки, пи­тання способів забезпечення законності щодо застосування заходів адміністратив­ного примусу в сфері державної безпеки, особливо державного контролю, вивчені недостатньо. Це і обумовило вибір теми цієї статті.

Враховуючи викладене, метою статті є теоретичне обґрунтування змісту і харак­теристики контролю як одного зі способів забезпечення законності адміністратив - но-юрисдикційної діяльності органів дер­жавної безпеки. Предметом дослідження є державний контроль як спосіб забезпе­чення законності застосування заходів адміністративного примусу в сфері дер­жавної безпеки.

Питання законності, у тому числі й у державному управлінні безпековою сфе­рою, розкривались у наукових працях ви­датних вчених, як-то: В. Б. Авер’янова,

С. С. Алексеева, А. Т. Боннера, Ю. П. Би - тяка, В. М. Гаращука, В. М. Горшеньова,

О. Є. Луньова, В. І. Ремнева, М. С. Студе - нікіної, Ю. О. Тихомирова, Н. Ю. Хама - невої, Х. П. Ярмакі та інших. У зазначе­них працях порушувались різногалузеві аспекти державного контролю як способу забезпечення законності. Разом із тим, комплексного дослідження питань забез-





Печення законності застосування заходів адміністративного примусу в сфері дер­жавної безпеки до цього часу не проводи­лось. Цим підтверджується актуальність, теоретичне і практичне значення обраної теми дослідження.

Зазвичай законність дає уявлення про правову дійсність у ракурсі практичного здійснення права, ідейно-політичних за­сад правової системи, її зв’язок з базови­ми суспільно-політичними інститутами, з політичним режимом суспільства [2]. Х. П. Ярмакі слушно робить висновок про те, що законність слід розгляд як:

1) принцип діяльності; 2) метод діяльно­сті; 3) режим діяльності; 4) гарантію ре­алізацію прав, свобод та законних інтере­сів як працівниками державних органів, так і іншими громадянами [3].

Узагалі під принципом законності ро­зуміють формування в правосвідомості ідеї доцільності і необхідності такої реаль­ної правомірної поведінки усіх учасників правовідносин, за якої немає місця для свавілля, фактично досягається всезагаль­ність прав, дійсна реалізація суб’єктив­них прав [4]. Держава, вимагаючи від гро­мадян, інших учасників правовідносин суворого дотримання законності, гарантує їм захист від неправомірних дій, що пору­шують їхні права та законні інтереси [5; 6]. З цього випливає, що застосування заходів адміністративного примусу в сфе­рі державної безпеки можливе тільки на підставі, у межах і в порядку, передбаче­них законодавством.

Як слушно зазначає В. М. Гаращук, для забезпечення режиму демократичної законності держава має забезпечити під­ґрунтя для цього, тобто надати певні га­рантії [7]. До них належать, зокрема, правові (юридичні), які полягають не тільки у створенні ефективного механіз­му поновлення порушених правових норм, але й у забезпеченні такого поряд­ку застосування норм, який максимально попереджував би можливість порушень [8]. Саме тому для забезпечення режиму законності у сфері державної безпеки вико­ристовують різні способи правового ха­рактеру, основними з яких є контроль, нагляд та звернення громадян.

За таких обставин, забезпечення закон­ності застосування заходів адміністратив­ного примусу у сфері державної безпеки можна визначити як спеціальний право­вий режим, за якого органи державної безпеки, їх посадові особи, здійснюючи адміністративно-юрисдикційні повнова­ження, діють у межах, на підставі та у спосіб, визначені законодавством, з одно­го боку, а з іншого — вимагають від суб’єктів безпекових правовідносин вико­нання положень законодавства з питань державної безпеки (наприклад, про дер­жавну таємницю, державний кордон, су­веренітет, конституційний лад тощо).

Основними способами забезпечення ре­жиму законності застосування заходів ад­міністративного примусу у сфері держав­ної безпеки, є: контроль (державний, судовий, громадський; відомчий, надві­домчий тощо); нагляд (прокурорський); звернення громадян. У цій статті розгля­немо лише особливості державного конт­ролю як способу забезпечення законності та його відмінності від нагляду.

Контроль і нагляд





Ня з метою перевірки [10]. У тлумачних словниках термін «нагляд» трактується як: 1) дія зі значенням наглядати; 2) гру­па осіб чи органи влади, що наглядають за ким-небудь, чим-небудь (збірне) [11; 12]. У свою чергу, дієслово «наглядати» роз­глядають як: 1) здійснювати нагляд, до­глядати, спостерігати [13]; 2) пильнувати, слідкувати за ким-небудь, чим-небудь для контролю, забезпечення порядку і т. ін. [14]. Тобто у звичайному розумінні зна­чення слів «нагляд» і «контроль» однако­ве: це спостереження з метою догляду, пе­ревірки за ким/чим-небудь, за дотри­манням певних правил.

Автори юридичних словників визнача­ють контроль і нагляд через відношення їх до способів забезпечення законності. Так, наприклад, нагляд — це одна з форм діяльності державних органів щодо забез­печення законності. У цьому контексті виділяють судовий, конституційний, про­курорський, адміністративний та інші види нагляду (контролю) [15]. Енцикло­педичний словник конституційного права тлумачить контроль як вид діяльності, що здійснюється з метою організації ви­конання законів та інших норматив­но-правових актів, вказівок вищестоя­щих органів, дотримання дисципліни, належного використання фінансових за­собів і майна, організації роботи зі звер­неннями громадян тощо. Поряд із дер­жавним, громадським, народним виді­ляють спеціальний контроль, який часто переплітається з функціями нагляду. Од­нак терміни «контроль» і «нагляд» не є синонімами [16]. У Радянському юридич­ному словнику нагляд розглядається як «загальний», який здійснюється органа­ми прокуратури за точним виконанням законів, а контроль визначається як один із методів управління, що полягає в си­стематичній перевірці виконання зако­нів, інших нормативно-правових актів, вказівок вищестоящих органів [17].

Отже, контроль — це перевірка дотри­мання і виконання нормативно встановле­них завдань, планів і рішень, тобто поча­ток циклу, що присвячений оцінці процесу, який здійснюється. Він має функціональне призначення і виникає на певній стадії управлінського процесу, а також здійснюється усіма суб’єктами дер­жавного управління [18; 19]. Нагляд — це спостереження за ким-небудь, за поряд­ком, за додержанням правил, а також пе­ревірка конкретних дій (діяльності) і по­ведінки [20]. Він має за мету виявлення і попередження правопорушень, усунення їх наслідків та здійснення процесуальних заходів, спрямованих на притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну та господарську діяльність піднаглядних об’єктів, зміни чи скасування актів управління [21].

Як слушно наголошує X. П. Ярмакі, законодавець тривалий час застосовував і на сьогодні нерідко вживає терміни «кон­троль» і «нагляд» як синоніми. Такий висновок випливає з практики правового регулювання, де одні й ті самі органи в різних актах називаються і органами контролю, і органами нагляду [22].

Однак контроль вважається ширшим за нагляд, який можна розглядати як елемент контролю, як звужений кон­троль, але звужений лише відносно сфери свого застосування [23]. Тобто нагляд має вужчу сферу застосування [24]. Крім то­го, контроль як форма державної діяльності відрізняється від нагляду — і в цьому його суттєва особливість — тим, що він повсякденно та безперервно здій­снюється як органами законодавчої, ви­конавчої влади, судами, так і численни­ми спеціально утвореними для цього контролюючими органами. Орган нагля­ду виконує свої наглядові функції завжди стосовно непідпорядкованих йому орга­нів державного управління, інших об’єк­тів. Різна і нормативна база контролю та нагляду [25]. Однак ці особливості не є визначальними. Головне, що відрізняє контроль від нагляду, — те, що контро­люючий орган, на відміну від органу на­гляду, має право втручатися в оператив­ну діяльність підконтрольного [26] (іноді аж до підміни собою керівного органу цього об’єкта), а також те, що контролю­ючі органи мають право самостійно при­тягувати винних до правової відповідаль­ності. Втручання в оперативну діяльність підконтрольного органу та право само­стійно притягати винних осіб до правової відповідальності і є, на думку В. М. Гара - щука, основними відмінностями контро­лю від нагляду [27].

Слід також зазначити, що органи на­гляду, на відміну від контрольних, не на­ділені повноваженнями визначати юри­дичну долю незаконного акта, а можуть тільки ставити питання про їх скасування [28]. Спільною ж рисою, яка об’єднує ці два різні за змістом інститути, є характер контрольно-наглядової діяльність, яку потрібно розглядати, з одного боку, як специфічну форму управлінської діяльно-





Сті органів держави [29], з іншого — як організаційно-юридичний засіб забезпе­чення законності [30], у тому числі й у сфері державної безпеки.

Крім того, різними є й суб’єкти кон­трольних і наглядових повноважень. Суб’єктами контролю є відповідні контро­люючі органи (як державні, так і недер­жавні) відомчі і спеціалізовані, на які по­кладений обов’язок здійснювати контроль­ні дії щодо об’єкта і предмета контролю у державному управлінні. Традиційно систе­му органів, які здійснюють контроль, роз­глядають з двох позицій. Перша полягає в тому, що за основу беруть теорію розподілу влади (звідси і розподіл на контроль з боку органів законодавчої, виконавчої й судової влади). Друга — за фаховими напрямами роботи органів (або їх контрольними функ­ціями) [31].

На думку деяких дослідників, у систе­мі органів контролю особливе місце по­сідає прокуратура [32], а прокурорський нагляд включають у так званий загаль­ний контроль [33]. Як зауважує М. Ру­денко, держава здійснює контроль (на­гляд) за додержанням правових приписів через відповідні служби, інспекції, ко­мітети, комісії, управління, відділи, а прокурорський нагляд є «видом (части­ною) державного контролю в цілому» [34]. В. М. Гаращук зазначає, що єдиним державним органом, який здійснює на­гляд, є прокуратура [35]. Аналогічну по­зицію має і С. Г. Березовська, яка у свій час наголошувала, що органи управління взагалі не мають наглядових повнова­жень, оскільки нагляд є прерогативою прокуратури [36]. Зустрічаються й інші погляди, зокрема Ю. П. Битяк, В. В. Зуй стверджують про існування двох видів нагляду — прокурорського і адміністра­тивного [37]; С. В. Ківалов, Л. Р. Біла до наглядової діяльності відносять і судову [38]; В. М. Манохін, Ю. С. Адушкін й

З. А. Багишев до суб’єктів наглядової діяльності відносять прокуратуру і орга­ни внутрішніх справ на чолі з Міністер­ством внутрішніх справ [39].

На нашу думку, в Україні існують два різні за своєю правовою природою, зміс­том і спрямуванням способи забезпечення законності щодо застосування заходів ад­міністративного примусу в сфері держав­ної діяльності — державний контроль і прокурорський нагляд. З урахуванням вищенаведеного вважаємо прийнятним, що нагляд за додержанням законності застосування заходів адміністративного примусу в сфері державної безпеки здій­снює лише прокуратура. При цьому на­гляд є елементом системи державного контролю, а інші органи державної влади відповідно до свої компетенції здійсню­ють державний контроль.

Суб’єкти, які здійснюють контрольні функції

До системи суб’єктів, які здійснюють контрольні функції щодо забезпечення за­конності застосування заходів адміністра­тивного примусу в сфері державної безпе­ки, належать різні за правовою природою, місцем у механізмі державної влади, обся­гом повноважень органи. Так, наприклад, Верховна Рада України здійснює тут спе­цифічний вид державного контролю — парламентський, який полягає у контролі за забезпеченням конституційних прав і свобод, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, діяльністю органів і посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Такий висновок випливає з положень безпекового законо­давства, оскільки суб’єкти, уповноважені застосовувати заходи адміністративного примусу в сфері державної безпеки, підконтрольні їй (див., наприклад, закони України: «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ; «Про демо­кратичний цивільний контроль над Воєн­ною організацією і правоохоронними орга­нами держави» від 19.06.2003 р. № 975-ІУ; «Про Державну службу спеціалізованого зв’язку та захисту інформації України» від

23.02.2006 р. № 3475-ІУ).

Формами парламентського контролю за законністю застосування заходів адміні­стративного примусу в сфері державної безпеки є: 1) парламентські слухання;

2) створення (у випадку необхідності) тим­часових слідчих комісії Верховної Ради України; 3) інститут Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини (який не є ні органом влади, ні органом держав­ного управління, ні судовим органом [40; 41]). До похідної форми парламентського контролю за правозастосовною діяльністю органів державної безпеки відносять депу­татський запит, звернення, запитання, право народного депутата брати участь у перевірках дотримання законодавства, участь у депутатських розслідуваннях то­що, оскільки у таких випадках він діє не як фізична особа, а як представник Вер­ховної Ради України [42].





Поряд із парламентським контролем за законністю правозастосовної діяльності суб’єктів державної безпеки, на нашу думку, необхідно розглянути і контрольні повноваження Президента України у ній. Така позиція обумовлена конституційним становищем Глави держави, оскільки він є гарантом державного суверенітету, тери­торіальної цілісності, додержання Кон­ституції України, прав і свобод людини і громадянина. До того ж, Президент Укра­їни — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України (які, в свою чергу, є суб’єктами адміністративно-юрисдик- ційних повноважень у сфері забезпечення державної безпеки) і очолює Раду націо­нальної безпеки і оборони України.

Президентський контроль за законністю застосування заходів адміністративного примусу в сфері державної безпеки випли­ває з ряду норм чинного законодавства, які водночас містять і гарантії його здійснен­ня (див., наприклад, закони України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ; «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. № 661-ІУ; «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і пра­воохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-ІУ та інші).

При цьому контроль Глави держави має дві форми — безпосередню і опосередкова­ну. Безпосередній контроль, наприклад, убачається через підбір кадрів і призначен­ня на посади посадових осіб суб’єктів дер­жавної безпеки, а також їх звільнення, за­слуховування звітів тощо. Опосередко­ваний контроль Президента Україні здій­снюється за допомогою спеціальних струк­тур та осіб, зокрема: Контрольної служби у складі Адміністрації Президента України, Служби з питань звернень громадян, За­ступника Глави Секретаріату — Уповнова­женого Президента України з питань кон­тролю за діяльністю СБУ, який керує Го­ловною службою безпекової та оборонної політики та Головною службою з питань діяльності правоохоронних органів (див., наприклад, Укази Президента України «Про створення Секретаріату Президента України» від 14.10.2005 р. № 1445/2005; «Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служ­би безпеки України» від 18.05.2007 р. № 427/2007; «Питання Секретаріату Пре­зидента України» від 18.11.2009 р. № 934/2009) тощо.

Іншою формою опосередкованого кон­тролю Президента України за законністю застосування заходів адміністративного примусу в сфері державної безпеки є кон­троль через Раду національної безпеки і оборони. З точки зору поділу видів кон­тролю за сферою діяльності такий кон­троль є міжвідомчим. Його наявність об­умовлена необхідністю забезпечити єдине та одноманітне вирішення комплексних завдань, які стосуються ряду галузей, у масштабах всієї держави. Коло питань — вузьке, спеціалізоване, прив’язане до фа­хових завдань, покладених на нього [43]. Як результат його проведення — притяг­нення осіб, що порушили вимоги закон­ності щодо застосування заходів адмініс­тративного примусу в сфері державної безпеки, до адміністративної або кри­мінальної відповідальності.

Що стосується контролю Кабінету Міністрів України, він також має місце, оскільки такі суб’єкти застосування захо­дів адміністративного примусу в сфері державної безпеки як Державний комітет фінансового моніторингу України та Дер­жавна митна служба України підкон­трольні даному органу виконавчої влади. Це — надвідомчий контроль.

Слід зазначити, що самі суб’єкти засто­сування заходів адміністративного приму­су в сфері державної безпеки здійснюють контроль за законністю правозастовної діяльності підпорядкованих їм органів. Це так званий відомчий контроль. Його особливістю є не лише наявність підкон - трольності, відомчої належності, а й опе­ративність, систематичність, конкрет­ність. За результатами відомчого контро­лю особу, винну в порушенні вимог закон­ності щодо застосування заходів адміні­стративного примусу в сфері державної безпеки, можна притягти до дисциплінар­ної відповідальності.

Відомчий, позавідомчий, надвідомчий контроль за законністю правозастосовної діяльності юрисдикційних суб’єктів забез­печення державної безпеки є внутрішнім контролем. Поряд з ним існує і зовнішній. До таких видів контролю належать: парла­ментський, президентський, судовий кон­троль, прокурорський нагляд.

Особливості контролю за законністю застосування заходів адміністративного примусу, на наш погляд, пов’язані з його специфічними предметом і об’єктом, а та­кож сферою, в якій він здійснюється. Так, предметом контролю в контексті на­шого дослідження є правовідносини що­до застосування заходів адміністративно­го примусу в сфері державної безпеки.





Об’єктом виступає законність застосуван­ня заходів адміністративного примусу суб’єктами юрисдикційної діяльності у сфері державної безпеки.

Отже, під державним контролем (як способом забезпечення законності засто­сування заходів адміністративного при­мусу в сфері державної безпеки) можна розуміти сукупність дій уповноважених суб’єктів контрольних повноважень, спрямованих на спостереження за право - застосовною діяльністю органів держав­ної безпеки, з метою забезпечення дотри­мання останніми законності в процесі реалізації своїх функцій та повноважень.

З урахуванням наведеного питання державного контролю як способу забезпе­чення законності щодо застосування за­ходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки є досить актуальними і потребують комплексного дослідження.



ПРИМІТКИ

1. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 302.

2. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности /

A. Т. Боннер. — М. : Российское право, 1992. — С. 5.

3. Ярмакі Х. П. Сутність законності адміністративно-наглядової діяльності міліції, спосо­би її забезпечення / Х. П. Ярмакі // Вісник Запорізького національного університету. — 2005. — № 2. — С. 62.

4. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 217—219.

5. Лунев А. Е. Обеспечение законности в советском государственном управлении / А. Е. Лу­нев. — М., 1965. — С. 9, 20.

6. Петров Г. И. Об административной охране прав граждан / Г. И. Петров // Проблеми гражданского и административного права. — Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1962.

7. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — Х. : Фоліо, 2003. — 176 с.

8. Ремнев В. И. Социалистическая законность в советском государственном управлении /

B. И. Ремнев. — М. : Наука, 1979. — С. 187.

9. Краткая философская энциклопедия. — М. : Издат. группа «Прогресс» — «Энциклопе­дия», 1994. — 576 с.

10. Словарь иностранных слов. — 18-е изд., стер. — М. : Русский язык, 1989. — С. 256.

11. Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 49.

12. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. — М., 1999. — С. 379.

13. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка / В. И. Даль. — М. : Госу­дарственное издательство иностранных и национальных словарей, 1955. — Т. ІІ. — С. 401.

14. Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 49.

15. Сухарев А. Большой юридический словарь / А. Сухарев. — М., 2005.

16. Энциклопедический словарь конституционного права. — М. : НОРМА, 2000. — 688 с.

17. Советский юридический словарь / под ред. С. Братуся, Н. Казанцева, С. Кечекьяна [и др.]. — М., 1953.

18. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — Х. : Фоліо, 2003. — С. 44—45.

19. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса / Ю. А. Тихомиров. — М. : Юринформцентр, 1998. — С. 510.

20. Ярмакі Х. П. Поняття і значення нагляду в Україні / Х. П. Ярмакі // Митна справа. — 2003. — № 1. — С. 98.

21. Адміністративне право України : підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дя - ченко [та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 246.

22. Ярмакі Х. П. Зазнач. праця. — С. 99.

23. Студеникина М. С. Государственный контроль в сфере управления / М. С. Студеники - на. — М. : Юрид. лит., 1974. — С. 18.

24. Советское административное право : учебник / под ред. П. Т. Василенкова. — М. : Юрид. лит., 1981. — С. 219.

25. Гаращук В. М. Контроль та нагляд в державному управлінні: порівняльна характеристи­ка. Серія наукових видань «Адміністративно-правова реформа в Україні»: Виконавча влада і адміністративне право / В. М. Гаращук ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К. : Ін Юре, 2002. —

C. 454.

26. Николаева Л. А. Общий надзор прокуратуры в советском государственном управлении : учеб. пособ. / Л. А. Николаева. — Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1979. — С. 52.


ШІШШ

КРаїна

27. Гаращук В. М. Контроль та нагляд в державному управлінні: порівняльна характеристи­ка. Серія наукових видань «Адміністративно-правова реформа в Україні»: Виконавча влада і адміністративне право / В. М. Гаращук ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К. : Ін Юре, 2002. —

С. 455.

28. Новоселов В. И. Судебный контроль в советском государственном управлении / В. И. Но­воселов // Ученые записки Томского университета. — Томск, 1967. — № 66. — С. 132.

29. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности / В. М. Горшенев, И. Б. Ша­хов. — М. : Юрид. лит., 1987. — С. 29.

30. Вопленко Н. Н. Социалистическая законность и применение права / Н. Н. Вопленко ; под ред. М. И. Байтина. — Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1983. — С. 35.

31. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — X. : Фоліо, 2003. — С. 82, 127—128.

32. Шорина Е. В. Контроль за деятельностью органов государственного управления / Е. В. Шорина. — М. : Наука, 1981. — С. 110.

33. Авакьян С. А. Советы и совершенствование деятельности местных контрольных орга­нов / С. А. Авакьян, Г. В. Барабанов // Вестник МГУ. Право. — 1984. — № 1. — С. 14.

34. Руденко М. Про співвідношення державного контролю і прокурорського нагляду (кон­цептуальні зауваження на перехідний період) / М. Руденко // Право України. — 1997. — № 5. — С. 29—30.

35. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — X. : Фоліо, 2003. — С. 112.

36. Березовская С. Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов управления в СССР / С. Г. Березовская. — М. : Госюриздат, 1959. — С. 19.

37. Битяк Ю. П. Административное право Украины : учеб. пособ. / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. — X., 1999. — С. 201.

38. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навч.-метод. посіб. / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. — О., 2001. — С. 60.

39. Манохин В. М. Административное право России : учеб. / В. М. Манохин, Ю. С. Адуш - кин, З. А. Багишев. — М., 1996. — С. 216.

40. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — X. : Фоліо, 2003. — С. 135.

41. Xаманева Н. Ю. Место и роль института омбудсмена в системе правового контроля /

Н. Ю. Xаманева // Правоведение. — 1992. — № 2. — С. 84.

42. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В. М. Гаращук. — X. : Фоліо, 2003. — С. 137.

43. Там само. — С. 95.

Давыдова Ольга. Государственный контроль как способ обеспечения законности при­менения мер административного принуждения в сфере государственной безопасности.

В статье рассмотрено понятие законности, способы ее обеспечения относительно приме­нения мер административного принуждения в сфере государственной безопасности. Осо­бое внимание уделено основным отличиям контроля и надзора, их характеристике. Определены аспекты государственного контроля как способа обеспечения законности применения мер административного принуждения в сфере государственной безопасности, проанализированы его основные виды.

Ключевые слова: законность, способы обеспечения законности, контроль, государствен­ный контроль, парламентский контроль, президентский контроль, ведомственный кон­троль, субъекты контрольных полномочий, административное принуждение, государ­ственная безопасность.

Davydova Olga. State control as method of providing of legality of application of measures of administrative compulsion in the field of state security.

The concept of legality is considered in the article, methods of its providing in relation to application of measures of administrative compulsion in the field of state security. The special attention is spared to the basic differences of control and supervision, their description. The aspects of state control are determined as a method of providing of legality of application of measures of administrative compulsion in the field of state security, his basic kinds are analyzed.

Key words: legality, methods of providing of legality, the control, the state control, the parliamentary control, the presidential control, the departmental control, subjects of control powers, administrative compulsion, state security.