joomla
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ, ЩО НАДАЮТЬ ЕКСКУРСІЙНІ ПОСЛУГИ
Юридична Україна

Марина Семенова,

здобувач кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена дослідженню державного регулювання діяльності суб’єктів госпо­дарювання, що надають екскурсійні послуги, та визначенню понять у цій сфері діяльно­сті. Актуальність статті полягає у пропозиції створення механізму належного право­вого захисту прав туристів, що збільшує привабливість країни для відвідувань. На основі великого фактичного матеріалу розглядається практика господарювання суб’єк­тів екскурсійної діяльності, пропонуються власні ознаки екскурсії та екскурсійної діяльності та визначається суб’єктна структура екскурсійної діяльності за видами діяльності та обсягом послуг.

Ключові слова: господарсько-правове регулювання, екскурсійні послуги, екскурсія, екс­курсійна діяльність, ліцензування, державна політика у сфері ліцензування, суб’єкт туристичної діяльності, туристична послуга, туризм.

Розвиток України як країни з ринко­вою економікою вимагає досконалої пра­вової бази, що дозволить будь-якій з галу­зей розвиватися динамічно та стабільно.

На сьогоднішній день однією з галузей національної економіки, що найбільш динамічно розвиваються, є туризм.

Екскурсійна діяльність як важливий спосіб вивчення історії і звичаїв України є однією зі складових туризму.

З кожним роком потік туристів, охо­чих відвідати ті чи інші місця в Україні або відпочити за кордоном, збільшується. Розвитку екскурсійної діяльності значною мірою сприяють особливості географічно­го розташування України — держави, яка знаходиться в центрі Євразійського кон­тиненту, володіє унікальними історични­ми і природними скарбницями і має в сво­єму складі Кримський півострів та Кар­патські гори, що приваблює не тільки власних громадян, а й іноземців.

Зробити Україну більш привабливою для туристів усього світу можливо лише за умови чіткої організації туристичної діяльності та збалансованої правової бази.

Окремі аспекти державного регулю­вання деяких видів господарської діяль­ності з юридичної точки зору аналізува­лись у роботах таких сучасних вчених - юристів, як В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен - ський [1], Н. О. Саніахметова [2], В. М. Пашков [3], О. В. Старцев [4], В. Г. Гуляєв [5] та ін. Разом з тим, для більш чіткого визначення правових засад у системі державного регулювання діяль­ності суб’єктів господарювання, що нада­ють туристичні послуги, у тому числі суб’єктів, що надають екскурсійні послу­ги, необхідні подальші наукові дослі­дження у цій сфері з метою вирішення проблем термінології та державного регу­лювання у сфері туристичної діяльності.

Питання, що виникають у сфері регу­лювання діяльності суб’єктів господар­ської діяльності, які надають туристичні послуги, пов’язані, перш за все, з відсут­ністю належної чіткості в термінології, яка застосовується в різних нормативно - правових актах, у частині визначення ту­ристичних, у тому числі, екскурсійних послуг, зокрема в законодавстві відсутнє таке поняття, як «екскурсійна діяль­ність».

Мета статті — дослідження державно­го регулювання діяльності суб’єктів гос­подарювання, що надають екскурсійні послуги, та визначення понять у цій сфе­рі діяльності. Стан правового регулювання діяльно­сті суб’єктів, що займаються наданням туристичних послуг, свідчить, що з боку держави відсутній належний контроль за діяльністю суб’єктів екскурсійної діяльності. Це, у свою чергу, призводить до відсутності належного правового за­хисту прав споживачів таких послуг у зв’язку з правовою невизначеністю фак­тично здійснюваної діяльності.

У контексті даної проблематики вели­ке значення мають поняття «туристич­ний продукт», «екскурсійна діяль­ність», «екскурсія». Під туристичним продуктом в Законі України «Про ту­ризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР, (далі — Закон № 324/95-ВР) розуміється заздалегідь розроблений комплекс ту­ристичних послуг, який поєднує не мен­ше двох таких послуг, що реалізується або пропонується для реалізації за ви­значеною ціною, до складу якого вхо­дять послуги перевезення, розміщення та інші туристичні послуги (послуги з організації відвідувань об’єктів культу­ри, відпочинку та розваг, реалізації су­венірної продукції тощо).

Поняття «екскурсія» і «екскурсійна діяльність» у Законі № 324/95-ВР відсутні.

У Законі України «Про туризм» у ре­дакції, що діяла до 01.0І.2004 р., термін « екскурсія» також був відсутнім. Під екс­курсійною діяльністю малась на увазі діяльність з організації подорожей, що тривають не більше 24 годин у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь скла­деними маршрутами з метою ознайомлен­ня з пам’ятками історії, культури, приро­ди, музеями, з визначними місцями тощо.

Одним з основних засобів державного регулювання, зокрема у сфері туризму, є ліцензування.

Нормативно-правовим актом, що ви­значає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відпо­відальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення за­конодавства у сфері ліцензування, є За­кон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від

01.06.2000 р. № 1775-ІІІ (далі — Закон № 1775-ІІІ).

Відповідно до вимог ст. 3 Закону № 1775-ІІІ одним з основних принципів державної політики у сфері ліцензуван­ня є захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист нав­колишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. Таким чином, можна зробити висновок про те, що ліцензуванню підлягають ті види діяльності, які можуть заподіяти істотну шкоду громадянам, навколишньому се­редовищу та безпеці держави. Проте без­посередньо зі змісту норм вказаного За­кону це не випливає.

Існуюче правове регламентування можливо порівняти з законодавством Ро­сійської Федерації, яке не тільки дає по­няття основних принципів здійснення ліцензування, а й визначає критерії ви­дів діяльності що підлягають ліцензу­ванню. Так, відповідно до вимог ст. 4 ФЗ РФ: «О лицензировании отдельных ви­дов деятельности» від 08.08.2001 р. № 128-Ф до ліцензійованих належать ви­ди діяльності, здійснення яких може спричинити завдання шкоди правам, за­конним інтересам, здоров’ю громадян, обороні та безпеці держави, культурній спадщині народів Російської Федерації і регулювання яких не може здійснюва­тися іншими методами, окрім ліцензу­вання.

Відсутність у Законі № 1775-ІІІ основ­них критеріїв, які можливо вважати основним принципом у віднесенні діяль­ності до ліцензійованих видів господар­ської діяльності, спричиняє за собою не­однозначне розуміння цілей ліцензування і відсутність деяких видів у переліку ви­дів діяльності, що підлягають ліцензуван­ню. Наслідки такого недоліку правового регулювання вимагатимуть усунення цих прогалин у спеціальному законі, яким є Закон України «Про туризм».

Спеціальний закон «Про туризм» ви­значає перелік суб’єктів туристичних по­слуг, обсяг їх прав та обов’язків, а також перелік суб’єктів ліцензування. За період дії цього Закону до нього неодноразово вносилися зміни, що стосуються суб’єктів ліцензування. Так, до внесення змін

18.11.2003 р. ліцензуванню підлягали на­ступні види туристичної діяльності: орга­нізація іноземного туризму; організація внутрішнього туризму; організація зару­біжного туризму; екскурсійна діяльність.

Таким чином, ліцензуванню підляга­ла будь-яка діяльність, пов’язана з на­данням туристичних послуг. Аналогічна норма містилася в Законі № 1775-ІІІ і Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з організації інозем­ного, внутрішнього, зарубіжного туриз­му, екскурсійної діяльності, затвердже­них наказом Держпідприємництва Укра­їни, Держкоммолодьспорту України від

17.01.2001 р. № 7/62, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за № 103/5294. Одним з основних недо­ліків цих нормативних актів була відсут­ність у них поділу ліцензування різних видів послуг за окремими суб’єктам ту­ристичної діяльності.

18.11.2003 р. Закон № 324/95-ВР у новій редакції визначив, що ліцензуван­ню підлягає діяльність туроператора і ту - рагента. Решта діяльності, пов’язаної з наданням послуг туристам, ліцензуван­ню не підлягає. Таку норму також визна­чено в п. 50 ст. 9 Закону № 1775-ІІІ. Крім того, в ст. 8 Закону № 1775-ІІІ визначе­но, що суб’єкт господарювання зобов’яза­ний провадити певний вид господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього ви­ду діяльності ліцензійних умов, затвер­джених наказом спеціально уповноваже­ного органу з питань ліцензування та органу ліцензування. Наказом Держпід­приємництва України, Міністерства культури і туризму України від

11.09.2007 р. № 111/55, зареєстрованим у Мін’юсті України 28.09.2007 р. за № 1123/14390, затверджено Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності (далі — Ліцен­зійні умови № 111/55), які є обов’язко­вими для виконання суб’єктами господа­рювання незалежно від організаційно - правових форм та форм власності, що провадять туроператорську та турагент - ську діяльність і отримали відповідну ліцензію. Незважаючи на те, що внесен­ня змін до Закону № 324/95-ВР повинно було привести до врегулювання прогалин у сфері правового регулювання туристич­ної діяльності, вони призвели до нових суперечностей.

Поняття екскурсійної діяльності та екскурсійних послуг

Одна з проблем, що виникають у сфері ліцензування, що є однією з форм держав­ного регулювання діяльності у сфері ту­ризму, полягає в тому, що в ст. 1 Закону № 324/95-ВР відсутнє таке поняття, як «екскурсійна діяльність», або «екскурсій­ні послуги», хоча цей вид діяльності ши­роко застосовується в господарській діяльності і, здебільшого, відповідає кри­теріям для ліцензування. На практиці, наданням екскурсійних послуг зайнята велика кількість суб’єктів туристичної діяльності. Поняття «суб’єкт туристичної діяльності» наведено в ст. 5 Закону № 324/95-ВР, наприклад, відповідно до частин 1—3 ст. 5 такими суб’єктами є ту­ристичні оператори, туристичні агенти, інші особи, що надають послуги з тимча­сового розміщення (проживання), харчу­вання, екскурсійного обслуговування, розваг та інших туристичних послуг.

Права та обов’язки туроператорів і тур - агентів цим Законом визначені достатньо чітко. Основна відмінність між туропера­тором і турагентом полягає в тому, що тур­оператор — суб’єкт господарської діяль­ності, що самостійно розробляє туристич­ний продукт, а турагент — суб’єкт госпо­дарської діяльності, що здійснює посеред­ницьку діяльність з реалізації туристич­ного продукту туроператора. Спільною важливою умовою діяльності цих суб’єк­тів є обов’язкове ліцензування господар­ської діяльності. Але щодо останніх су­б’єктів, то необхідно визначити їх статус на підставі здійснюваної ними діяльності.

З погляду на порядок регулювання, розробники Закону № 324/95-ВР виріши­ли, що всі без виключення особи, що зай­маються екскурсійним обслуговуванням, не виконують роль розробника туристич­ного продукту, або роль посередників з ре­алізації туристичного продукту. Саме цим можна пояснити те, що всі особи, що на­дають екскурсійні послуги, віднесені За­коном України № 324/95-ВР до інших осіб, ніж туроператори і турагенти, у зв’язку з чим екскурсійна діяльність лі­цензуванню не підлягає. Але, фактично, розмаїття форм екскурсійної діяльності свідчить про необхідність обов’язкового ліцензування частини з них.

У роботах деяких вчених зустріча­ються поняття «екскурсія», «екскурсій­на діяльність», визначаються ознаки екс­курсії. Зокрема під екскурсією в роботі В. Ф. Кифяк мається на увазі туристична послуга, яка забезпечує задоволення ду­ховних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта

[6] . І. В. Зорін, В. О. Квартальнов дають наступні складові поняття терміна «екс­курсія»: 1) туристична послуга, що забез­печує задоволення духовних, естетич­них, інформаційних потреб туристів (ГОСт Р 50690-94 «Туристичні послуги);

2) процес наочного пізнання навколиш­нього світу: особливостей природи, сучас­них та історичних ситуацій, елементів побуту, тобто визначних пам’яток певно­го міста або регіону — заздалегідь вибра­них об’єктів, які вивчаються на місці їх розташування; 3) тематичний маршрут з метою відвідин визначних об’єктів і міс­цевостей [7].

Б. В. Ємельянов виділяє ознаки екс­курсії, а саме: «загальними ознаками для всіх екскурсій є: 1) протяжність за часом проведення від однієї академічної години (45 хв.) до однієї доби; 2) наявність екс­курсантів (групи або індивідуалів); 3) на­явність екскурсовода, що проводить екс­курсію; 4) наочність, зорове сприйняття, показ екскурсійних об’єктів на місці їх розташування; 5) пересування учасників екскурсії заздалегідь складеним маршру­том; 6) цілеспрямованість показу об’єк­тів, наявність певної теми; 7) активна діяльність учасників (спостереження, ви­вчення, дослідження об’єктів)». Також Б. В. Ємельянов стверджує, що «відсут­ність хоч би однієї з названих вище ознак позбавляє права називати захід, що про­водиться, екскурсією» [8].

В. Ф. Кифяк зазначає, що екскурсій­ною діяльністю є діяльність з організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за за­здалегідь складеними маршрутами, з ме­тою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначни­ми місцями тощо. І вказує, що функціо­нальним призначенням екскурсії є відпо­чинок і дозвілля, підвищення пізнаваль­ного та культурного рівня, спілкування [9].

Таким чином, загальним для всіх авто­рів є відображення таких елементів: 1) на­явність екскурсантів та їх участь; 2) про­тяжність за часом до однієї доби; 3) на­явність тематичного маршруту; 4) наяв­ність об’єкта ознайомлення; 5) наявність екскурсовода.

Ми вважаємо, що наявність екскурсо­вода не є визначальною для поняття екс­курсії і не враховує належною мірою роз­виток науково-технічного прогресу. В даний час зростає кількість осіб, що ак­тивно цікавляться історичними і культур­ними пам’ятками за допомогою засобів масової інформації, зокрема найбільш по­ширеним у XXI ст. засобом — Іпіегпеї;. Таким чином, маючи достатньо знань про об’єкт екскурсії, ці особи відвідують об’єкти культурного і історичного значен­ня, не користуючись послугами екскурсо­вода. Подібні дії носять всі ознаки екскур­сії, але без участі екскурсовода. Тому слід визначити, що всі перелічені вище озна­ки, окрім наявності екскурсовода, є основ­ними, а наявність екскурсовода є факуль­тативною ознакою екскурсії.

Фактично ознаки екскурсійної діяль­ності надають можливість говорити про обов’язкове врахування в системному ре­гулюванні цього поняття і, як наслідок, побудові принципів державного регулю­вання екскурсійної діяльності як скла­дової туристичної діяльності.

Наступний аспект державного регулю­вання полягає в тому, що деякі суб’єкти господарської діяльності, що займаються екскурсійною діяльністю, можуть здій­снювати даний вид діяльності без попе­редньої розробки туристичного продукту, деякі з попередньою розробкою, інші здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту. Таким чином, деякі з цих суб’єктів можуть бути кваліфіковані як туроператор або тур - агент, що спричиняє обов’язок отриман­ня ліцензії. Крім того, такий вид екскур­сійної діяльності, в окремих випадках, може заподіяти істотну шкоду життю та здоров’ю громадян (екскурсанти, турис­ти, треті особи), тваринам, навколишньо­му середовищу, що відповідно до прин­ципів державної політики у сфері ліцен­зування робить необхідним та доцільним отримання ліцензії.

Співвідношення туроператорської, турагентської та екскурсійної діяльності

На підставі аналізу норм Закону № 324/95-ВР, практичного вивчення діяльності підприємств, що надають екс­курсійні послуги, можна зробити висно­вок про те, що екскурсійна діяльність має наступну суб’єктну структуру по ви­дах діяльності та обсягу послуг.

По-перше, суб’єкти, діяльність яких повинна здійснюватись на підставі ліцен­зії на екскурсійну діяльність:

1) суб’єкт підприємницької діяльно­сті, який забезпечує відвідування об’єк­тів культури, відпочинку або розваги (об’єкти екскурсії) надає платну можли­вість доступу туристів для самостійного ознайомлення;

2) суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послугу з супроводу туриста осо­бами, які є працівниками підприємств, організацій, установ, яким належать, або які обслуговують об’єкт екскурсії.

У першому та другому випадках об’єк­ти екскурсії знаходяться в розпоря­дженні вказаних суб’єктів на підставі певних речових або зобов’язальних прав;

3) суб’єкт підприємницької діяльно­сті, що здійснює екскурсійне обслугову­вання (екскурсійний агент), надає турис­ту послуги з організації відвідин об’єктів екскурсії, які належать іншим суб’єктам або знаходяться в загальному або спеціальному користуванні. При цьому екскурсійний агент здійснює тільки фор­мування екскурсійної групи і транспор­тування туристів до об’єкта екскурсії. Послуги з відвідин об’єкта екскурсії ту­рист сплачує самостійно підприємству, якому належить, або яке обслуговує об’єкт екскурсії, або не здійснює інших оплат, якщо об’єкти екскурсії знахо­дяться в загальному користуванні.

При здійсненні такої діяльності отри­мання ліцензії туроператора або тураген - та не потрібне, але буде необхідним отримання ліцензії на здійснення екс­курсійної діяльності.

По-друге, у зв’язку з існуванням ліцензування суб’єктів, які здійснюють туроператорську та турагентську діяль­ність виникає питання про співвідно­шення діяльності цих суб’єктів з екскур­сійною діяльністю.

Наступні форми екскурсійної діяль­ності можуть здійснюватись на підставі лицензії на туроператорську або тур - агентську діяльність.

1. Екскурсійний агент виконує роль посередника між підприємством, орга­нізацією, установою, яким належать або які обслуговують об’єкт екскурсії. Для цього в штаті екскурсійного агента є осо­ба, що отримала дозвіл на право здій­снення туристичного супроводу (абз. 5 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про туризм»). Екскурсійний агент надає туристу послу­гу з відвідин об’єкта екскурсії з включен­ням у вартість екскурсійного обслугову­вання вартості перевезення, вартості відвідин об’єкта екскурсії, а також опла­ти послуг супроводжуючої особи. Вихо­дячи зі змісту ст. 5 Закону № 324/95-ВР такий суб’єкт повинен бути кваліфікова­ний як «туристичний агент». Відповідно, для здійснення його діяльності необхід­не отримання ліцензії на турагентську діяльність. Вважаємо, що ліцензійні умови, які встановлені для туроператор- ської діяльності, поглинають вимоги, які встановлені для екскурсійної діяльності.

2. Бюро самостійно розробляє ком­плекс туристичних послуг, що включає розроблену ним екскурсійну програму, послуги з перевезення, організації від­відин об’єкта. Часто до такої екскур­сійної програми входить посередницька діяльність із надання характерних і су­путніх туристичних послуг.

Оскільки екскурсійний агент реалізує власний туристичний продукт і може ви­ступати посередником у наданні характер­них і супутніх послуг, він має бути квалі­фікований як туристичний оператор і для здійснення його діяльності є необхідним отримання ліцензії на туроператорську діяльність. У цьому випадку також відбу­вається поглинання ліцензійних умов, які встановлені для екскурсійної діяльності, ліцензійними умовами, які встановлені для туроператорської діяльності.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що Закон № 324/95-ВР і Закон № 1775-ІІІ вимага­ють внесення змін, пов’язаних з розши­ренням кола суб’єктів ліцензування. Та­кі зміни дозволять уникнути проблем, пов’язаних з недостатнім контролем гос­подарської діяльності суб’єктів турис­тичної галузі з боку держави.

Необхідно здійснювати ліцензування екскурсійної, туроператорської та турагент - ської діяльності. При цьому з метою уник­нення надмірного контролю, що може пе­решкоджати вільному розвитку суб’єктів, що надають екскурсійні послуги, необхід­но визначити, що туроператор може здій­снювати також екскурсійну і турагент - ську діяльність без отримання ліцензії на екскурсійну і турагентську діяльність, а турагент може здійснювати також екскур­сійну діяльність без отримання ліцензії на екскурсійну діяльність.

Висновки

Враховуючи викладене вище, більш вірним буде надання переліку суттєвих ознак понять «екскурсія» та «екскурсій­на діяльність».

Ознаки екскурсії: 1) туристична послу­га, або сукупність туристичних послуг з організації відвідування пам’яток історії, культури, природи, музеїв, визначних місць тощо за заздалегідь складеним мар­шрутом з метою ознайомлення, для забез­печення задоволення духовних, естетич­них, інформаційних потреб туриста або екскурсанта; 2) протяжність за часом про­ведення до 24 годин; 3) наявність туристів або екскурсантів (групи або індивідуалів);

4) наявність об’єкта ознайомлення; 5) пе­ресування екскурсантів або туристів за­здалегідь складеним маршрутом; 6) ціле­спрямованість показу об’єктів, наявність певної програми.

Ознаки екскурсійної діяльності: 1) під­приємницька діяльність з організації від­відування пам’яток історії, культури, природи, музеїв, визначних місць тощо за заздалегідь складеним маршрутом для за­безпечення задоволення духовних, есте­тичних, інформаційних потреб туриста або екскурсанта, що здійснюється на під­ставі ліцензії; 2) послуга з організації від­відування пам’яток історії, культури, природи, музеїв, визначних місць тощо;

3) послуга охоплює період часу менше 24 годин; 4) організація показу екскурсій­них об’єктів на місці їх розташування;

5) організація перевезення або пересуван­ня екскурсантів або туристів заздалегідь складеним маршрутом; 6) розробка певної теми та цілеспрямованості маршруту; 7) залучення учасників екскурсії до ак­тивного спостереження, вивчення, дослі­дження об’єктів.

Результати цього дослідження мо­жуть бути використані під час підготов­ки нового закону або під час змін вже діючих норм Закону України «Про ту­ризм», Закону України «Про ліцензу­вання окремих видів господарської діяльності» та повинні бути закладені в подальше дослідження суб’єктного скла­ду туристичної діяльності, щодо якої не­обхідно встановити чинники, які впли­вають на визначення змісту її ознак.



ПРИМІТКИ

1. Хозяйственное право : учеб. / В. К. Мамутов, Г. Г. Знаменский, К. С. Хахулин [и др.] ; под ред. В. К. Мамутова. — К. : Юринком Интер, 2002. — С. 210—214, 590—591.

2. Хозяйственное право : учеб. пособ. / под общ. ред. проф. Н. А. Саниахметовой. — Х. : Одиссей, 2004. — С. 23—26, 46—58, 237—239, 259—261, 518—521.

3. Пашков В. М. Правове регулювання обігу лікарських засобів / В. М. Пашков. — К. : МОРІОН, 2004. — С. 63—99.

4. Предпринимательское право : учеб. пособ. / под ред. А. В. Старцева. — 2-е изд., измен. и доп. — Х. : Одиссей, 2007. — С. 75—84.

5. Гуляев В. Г. Организация туристской деятельности / В. Г. Гуляев. — М. : Нолидж, 1996. —

С. 189—202.

6. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні / В. Ф. Кифяк. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2003. — С. 87.

7. Зорин Н. В. Энциклопедия туризма: справочник / Н. В. Зорин, В. А. Квартальнов. — М. : Финансы и статистика, 2004. — С. 335.

8. Емельянов Б. В. Экскурсоведение : учеб. [Електронний ресурс] / Б. В. Емельянов. — М. : Советский спорт, 2007. — С. 18. — Режим доступу : http://www. litru. ru/index. html? book= 32806&ря§е=1 — Перевірено 10.06.2009.

9. Кифяк В. Ф. Зазнач. праця. — С. 83—84.

Семенова Марина. Хозяйственно-правовое регулирование деятельности субъектов, оказывающих экскурсионные услуги.

Статья посвящена исследованию государственного регулирования деятельности субъек­тов хозяйствования, оказывающих экскурсионные услуги, и определению понятий в этой сфере деятельности. Актуальность статьи заключается в предложении создания механизма надлежащей правовой защиты прав туристов, что увеличивает привлека­тельность страны для посещений. На основе большого фактического материала рас­сматривается практика хозяйствования субъектов экскурсионной деятельности, пред­лагаются собственные признаки экскурсии и экскурсионной деятельности и опреде­ляется субъектная структура экскурсионной деятельности по видам деятельности и объему услуг.

Ключевые слова: хозяйственно-правовое регулирование, экскурсионные услуги, экскур­сия, экскурсионная деятельность, лицензирование, государственная политика в сфере лицензирования, субъект туристической деятельности, туристическая услуга, туризм.

Semenova Maryna. Economic-legal regulation of activity of the subjects rendering excursion services.

The article is devoted research of the state regulation of activity of the managing, rendering excursion services, and to definition of concepts of this field activity. The Article’s urgency consists in the offer of creation the mechanism of an appropriate legal protection for the tourists’ rights. It increases appeal of the country for visitings. On the basis of the big actual practical material we research managing the subjects of excursion activity and offer our own points of excursion and excursion activity, define the subject structure of excursion activity by kinds of activity and volume of services.

Key words: economic-legal regulation, excursion services, excursion. excursion activity, licensing, public policy in the field of licensing, subject of tourist activity, tourist services, tourism.