joomla
ДЕТЕРМІНАЦІЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ У СФЕРІ СІМЕЙНО-ПОБУТОВИХ ВІДНОСИН*
Юридична Україна


Олександр Ігнатов,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології Кримського юридич­ного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ

До числа злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, мо­жуть бути віднесені протиправні, суспіль­но небезпечні діяння, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність і майно потерпілих і які фактично є наслідком не­правомірного розв’язування (вирішення) конфліктів, що виникли на ґрунті кон- кретно-особистісних сімейно-побутових (невиробничих) відносин і були мотивова­ні ворожістю, заздрістю, помстою, ревно­щами або хуліганськими спонуканнями винного або його прагненням до само­ствердження, реалізації агресивних сте­реотипів тощо. При цьому винного та по­терпілого об’єднували сімейні, родинні зв’язки, дозвільне спілкування тощо [1].

Сімейно-побутова сфера складається з трьох компонентів: 1) внутрішньосімей - ний (відносини між подружжям, батька­ми, батьками і дітьми); 2) особистісно-по - бутовий (відносини в побутових мікро - групах поза сім’єю); 3) суспільно-побуто­вий (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування в громад­ських місцях) [2]. В цій сфері вчинюється переважна більшість таких небезпечних злочинів як вбивства, тілесні ушкоджен­ня різного ступеня тяжкості, хуліганство. Основне значення в генезисі злочинів у сфері сімейно-побутових відносин має без­посередня конфліктна ситуація, у якій відбувається зіткнення протилежних ха­рактерів, інтересів, прагнень. Конфлікт може виникнути у зв’язку з будь-якою не - задоволеною потребою.

Детермінація насильницьких злочи­нів, що вчиняються працівниками орга­нів внутрішніх справ у сфері сімейно-по­бутових відносин, багато в чому співпа­дає з детермінацією насильницьких зло­чинів, що вчиняються в цій сфері вза­галі. Враховуючи значну увагу, що при­ділялася вченими питанням попере­дження злочинності в сфері сімейно-по­бутових відносин [3; 4; 5], зупинимося на розгляді специфічних особливостей детермінації насильницьких «сімейно - побутових» злочинів, що вчиняються працівниками ОВС.

Сімейні конфлікти, що виникають на підставі невдоволення дружини й близьких родичів соціально-економіч­ним статусом працівника органів внутрішніх справ. За даними жіночої правозахисної організації Purple Berets (США), випадки насильства в родинах поліцейських у 2—4 рази перевищують число аналогічних інцидентів у звичай­них американських родинах. У резуль­таті двох досліджень, проведених неза­лежно одне від одного, на підставі ви­знань самих стражів порядку було вста­новлено, що 40 відсотків респондентів використовували силу проти своїх близь­ких, які проживають з ними під одним дахом [6].

Насамперед, причиною конфліктів і сварок у родині є постійний дефіцит ма­теріальних коштів, нерозв’язаність соці­ально-побутових проблем: погані житло­ві умови (хронічного характеру набули щорічні скасування пільгової оплати житла та комунальних послуг, проїзду в громадському транспорті; до 2004 р. на квартирному обліку перебувало понад 25 тис. родин, з яких 6 тис. стоять у чер­зі на житло понад 10 років [7]), брак ди­тячих садків, дефіцит коштів на оздо­ровлення тощо.

Крім стресів, нервових потрясінь, по­стійної дратівливості результатом таких сварок нерідко є розлучення. У свою чер­гу, як зазначає Ю. М. Антонян, «зрада дружини і особливо розлучення, сильно травмують чоловіків, що стають некому­нікабельними, замкнутими. Втративши дружину чоловік втрачає не лише мож­ливість задовольняти фізіологічні потре­би, а й основний канал зв’язку з оточую­чими. Позбавлений її підтримки він починає відчувати високу тривожність і занепокоєння. Інші люди та ситуації сприймаються ним як такі, що несуть за­грозу. Вбивство дружини вкладається у логіку знищення об’єкта, який демон­струє чоловіку його біологічну і соціаль­ну неспроможність, і одночасно захисту від можливої біди» [8]. Тому ситуації сексуального відторгнення (у самому широкому розумінні) можуть викликати найжорстокіші руйнівні дії, у результаті яких гинуть і ті, хто не має до них ніяко­го відношення (наприклад сусіди або за­триманий правопорушник).

За результатами закордонних дослі­джень, поліцейських із проблемами в особистому житті (наприклад, поліцей­ських, що розлучилися з дружинами або в яких напружені відносини в родині і дискомфортні домашні умови) обов’яз­ково відносять до «групи ризику». Та­ким поліцейським властива підвищена збудливість, вони розсіяні під час несен­ня служби, а при конфронтації з ким-не - будь можуть утратити контроль над своєю поведінкою [9].

Перевантаженість та ненормова - ність робочого часу працівників ОВС грає подвійну роль у детермінації злочи­нів даної групи. По-перше, ці фактори призводять до того, що в працівників ОВС фактично не залишається вільного часу. Така обставина деструктивно відби­вається на фізичному і психічному стані працівника, адже людина позбавляється повноцінного відпочинку, а крім того, і часу на влаштування особистого життя, що негативно впливає також на вза­ємини у сімейно-побутовій сфері. По-дру­ге, психофізіологічні перевантаження найчастіше викликають спрацьовування в працівника ОВС неадаптованих захис­них механізмів. Таких, наприклад, як виміщення, що являє собою несвідому переорієнтацію імпульсу або почуття з одного об’єкта на інший, більш доступ­ний [10] (наприклад, застосування пра­цівником владних повноважень тоді, ко­ли в цьому немає об’єктивної необхідно­сті; застосування необґрунтованої фі­зичної сили, словесна образа затрима­них; перенесення негативних емоцій у сферу спілкування з рідними, сусідами, звичайними громадянами тощо).

Ситуацію може також ускладнювати негативний морально-психологічний клі­мат у трудовому колективі, психологічні наслідки грубого, знущального стилю управління колективом керівником під­розділу органів внутрішніх справ. При - ходячи додому й виступаючи в іншій со­ціальній ролі (чоловіка, батька тощо), індивід намагається компенсувати свої проблеми у виробничій сфері шляхом са­моствердження як «хазяїна», «глави сім’ї». А оскільки позитивними соціаль­ними якостями, що сприяють авторите­ту і повазі з боку оточуючих, він не воло­діє, то прагне досягнути своєї мети антигромадськими засобами (залякуван­ням і приниженням членів сім’ї, зну­щанням над сусідами та ін.) [11].

Конфліктно-змістовний характер службової діяльності працівників ОВС зумовлюється включенням працівників у здебільшого конфліктні відносини; від­повідна специфіка служби в ОВС поси­люється подекуди негативним ставлен­ням населення до працівників органів внутрішніх справ як до представників воєнізованого карального органа [12; 13; 14]. Беручи свій початок від історично обумовлених причин (сформованого за радянських часів менталітету людей, у яких майже в кожній родині хто-небудь та пройшов через ворота ГУЛАГу і подіб­них закладів), проблема такого ставлен­ня частково криється у наявності нега­тивних моральних якостей певної час­тини працівників органів внутрішніх справ. Сьогодні досить важко ігнорувати той факт, що для більшості громадян причинами їх конфліктів із працівника­ми ОВС є саме грубість і необґрунтоване застосування сили останніми [15].

У свою чергу, негативне ставлення на­селення вкрай згубно впливає на пси­хіку самих працівників. Так, 28,2% опи­таних працівників органів внутрішніх справ серед соціально-психологічних пе­редумов вчинення злочинів працівника­ми ОВС вказують на негативне і відчу­жене ставлення до них громадян і, як результат — постійний психологічний дискомфорт, який вони відчувають у ставленні до себе з боку цивільних осіб як до ненайкращих працівників ненай - кращого відомства [16].

Конфліктність службової діяльності простежується й на рівні стосунків усере­дині самих підрозділів ОВС. При цьому розвиток міжгрупових конфліктів відбу­вається переважно між лінійними і функ­ціональними групами. До лінійних груп належать підрозділи, які безпосередньо здійснюють запобігання злочинності, а функціональні групи є підрозділами тило­вого забезпечення. Ситуації, коли функ­ціональні служби набувають домінуючого становища, викликають гострі конфлікти, що відображаються на ефективності робо­ти правоохоронних органів і психологіч­ному стані працівників [17].

Проте найбільшою конфліктністю, а отже, криміногенністю все ж відзнача­ються контакти працівників органів внутрішніх справ із правопорушниками.

Наявність «міліцейської» субкуль - тури. Однією з основних характеристик «міліцейської» субкультури є масове зловживання працівниками органів внутрішніх справ алкоголем, на що вка­зує понад 70% колишніх працівників ОВС із числа засуджених. Наприклад, 90% колишніх дільничних інспекторів міліції вживали алкоголь на службі більш-менш часто, 10% — досить часто, 69,9% — зловживали спиртними напоя­ми регулярно [18; 19]. Слід підкреслити, що непоодинокі випадки зловживання алкоголем та наркотичними речовина­ми мають місце ще на стадії професій­ного навчання. Це підтверджують ре­зультати як нашого, так і інших досліджень. Так, дослідження серед 243 курсантів ВНЗ МВС (81,7% — особи чо­ловічої статі та 18,3% — особи жіночої статі), показали, що стосовно 21,24% респондентів можна говорити про почат­кову стадію алкогольної залежності, сто­совної 1,06% респондентів — про сфор­мовану залежність і стосовно 5,75% респондентів — про вже сформовану хво­робу [20]. Існування проблеми зловжи­вання алкоголем та наркотиками і зв’я­зок зазначеного явища із вчиненням працівниками органів внутрішніх справ злочинів відзначають також багато ро­сійських дослідників [21; 22; 23].

Про алкоголізм і наркоманію як про фактори, що детермінують злочинність, зокрема насильницьку, говорив свого ча­су ще Ч. Ломброзо: «Без сумніву, всі ре­човини, ненормальним чином збуджуючі головний мозок, раніше чи пізніше при­зведуть до злочину, самогубству чи бо­жевілля... Алкоголь... стає часто причи­ною зґвалтувань та злочинів.» [24].

У ході нашого дослідження встановле­но, що 30 % злочинів були вчинені пра­цівниками органів внутрішніх справ у стані алкогольного сп’яніння, що позна­чається на характері певної частини зло­чинів, більшість яких є насильницьки­ми. Так, у стані алкогольного сп’яніння працівниками ОВС вчиняється 62% вбивств та 35,6% тілесних ушкоджень. При цьому були виявлені випадки хро­нічного алкоголізму.

Причин масштабного поширення яви­ща, що розглядається, у лавах працівни­ків органів внутрішніх справ декілька. По-перше, традиційність ритуального вживання алкоголю. Водночас алкоголь часто є засобом спілкування. По-друге, молоді працівники нерідко вживають алкоголь для самоствердження в колек­тиві та наслідування старшим колегам. Третя, найбільш банальна, причина по­лягає в тому, що універсальний засіб до­сягнення необхідної психофізіологічної розрядки працівники ОВС найчастіше вбачають в алкоголі.

Ще однією істотною характеристикою «міліцейської» субкультури є викорис­тання працівниками міліцейського жар­гону та нецензурної лексики. Ця тенден­ція не є віянням моди, а мала місце ще у радянській міліції [25]. Наразі у словни­ковому запасі працівників органів внут­рішніх справ, крім загальновідомих жаргонізмів, намітилася спеціалізація залежно від служби та підрозділу. На­приклад, у побут служби УБНОН давно ввійшли численні назви наркотиків, працівники «Беркуту» активно викорис­товують військові жаргонізми. Водночас спостерігається тенденція збільшення в словниковому запасі працівників ОВС жаргонізмів, що виражають їх негатив­не, презирливе, принизливе ставлення до затриманих, потерпілих, свідків та інших громадян. Також існують і актив­но використовуються жаргонізми, що мають виражений дискримінаційний та расистський відтінок [26]. Використан­ня такого роду жаргону наочно демон­струє не тільки рівень загальної та про­фесійної культури працівників органів внутрішніх справ, яскраво характеризує морально-психологічні особливості певної групи працівників органів внутріш­ніх справ, айє підгрунтям більш склад­них, більш небезпечних девіацій, у тому числі й різних насильницьких злочинів. Слід зазначити, що використання зазна­чених жаргонізмів працівниками ОВС щодо інших громадян грає дуже значну роль у детермінації насильницьких зло­чинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин, оскільки є безпосередньою причиною ве­ликої кількості конфліктів (у тому числі із застосуванням насильства).

Розглядаючи питання детермінації насильницьких злочинів, що вчиняють­ся працівниками органів внутрішніх справ у сфері сімейно-побутових відно­син, необхідно відзначити той факт, що потужний вплив на рішення вчинити злочин має фактична можливість вико­ристання працівником органів внутріш­ніх справ табельної вогнепальної зброї (а також спеціальних засобів). Відсут­ність належного контролю з боку ке­рівництва за використанням працівни­ками органів внутрішніх справ табельної зброї та спецзасобів уможливлює непо­одинокі випадки, коли працівники не здають зброю черговому, а залишають її при собі і в позаслужбовий час. Проведе­не нами дослідження показало, що 42,5% вбивств були вчинені працівника­ми ОВС із застосуванням табельної зброї (76% вбивств було вчинено у позаслуж­бовий час); 61% тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості були вчинені із застосуванням табельної зброї, 11% — спецзасобів (55% тілесних ушкоджень було вчинено у позаслужбовий час), а та­кож кожен третій випадок хуліганства пов’язаний із застосуванням табельної зброї (в переважній більшості також бу­ли вчинені у позаслужбовий час).

Яскравим прикладом впливу деяких із зазначених вище факторів може слугу­вати злочин, вчинений помічником діль­ничного інспектора Г., 1969 р. н., який, познайомившись біля магазина зі спів­мешканцями К. і П., після спільного роз­пивання спиртних напоїв, вступив за зго­дою з П. у статевий зв’язок з нею. Потерпілого К., який намагався втрути­тися, Г. застрелив із табельного пістолета (який не здав черговому по РВВС), після чого з метою приховування вчиненого злочину застрелив потерпілу П. Проведе­на в ході слідства експертиза встановила, що Г. страждає на хронічний алкоголізм. Г. був визнаний судом винним за стаття­ми 93, 94 КК УРСР 1960 р. (ст. 115 КК України 2001 р.) і засуджений до 15 ро­ків позбавлення волі [27].

Підсумовуючи викладене, можна кон­статувати, що значну роль у детермі­нації насильницьких злочинів даного ви­ду відіграє відчуття працівником ОВС відчуження як з боку суспільства, так і безпосередньо з боку родини. Приводом значної частини сімейних конфліктів є постійний дефіцит матеріальних кош­тів, нерозв’язаність соціально-побуто­вих проблем поряд із перевантаженістю та ненормованістю робочого часу пра­цівників органів внутрішніх справ. Вияв­лена специфіка детермінації насиль­ницьких злочинів працівників ОВС у сфе­рі сімейно-побутових відносин, з ураху­ванням факторів детермінації насиль­ницької злочинності в зазначеній сфері загалом, на наш погляд, дозволить розро­бити найбільш ефективні заходи запо­бігання таким злочинам.



ПРИМІТКИ

1. Крижна Л. В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відно­син : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / Л. В. Крижна. — К., 2000. — С. 113.

2. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений / под ред. Ф. А. Лопушанского. — М. : Наука, 1989. — С. 10.

3. Головкін Б. М. Сімейно-побутові конфлікти у системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / Б. М. Головкін. — X., 2002. — 218 с.

4. Крижна Л. В. Зазнач. праця.

5. Шестаков Д. А. Семейная криминология: Семья — конфликт — преступление / Д. А. Шестаков. — СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1996. — 263 с.

6. Трипольский М. Можно ли надеяться на полицию? [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://www. russianbazaar. com/cgibin/rb. cgi/f=mtri&auth=1&n=10&y=2005&id= т‘Ьгі.2005.3.3.14.43.5.10Летапотега.85.69&Ьаск

7. На що витрачені бюджетні кошти МВС // Іменем Закону. — 2004. — № 16. — С. 2.

8. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции / Ю. М. Антонян. — М. : Логос,

2004. — С. 233.

9. Борисова С. Е. Профессиональная деформация сотрудников милиции и ее личностные детерминанты : дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук : 19.00.06 / С. Е. Борисо­ва. — М., 1998. — С. 63.

10. Там само. — С. 80.

11. Крижна Л. В. Зазнач. праця.

12. Бандурка О. М. Партнерські взаємовідносини між населенням і міліцією : підруч. /

О. М. Бандурка, В. О. Соболев, В. І. Московець. — X., 2003. — С. 241—243.

13. Болотова В. О. Соціальні уявлення про ОВС як фактор співробітництва між міліцією та населенням / В. О. Болотова, І. В. Щербакова // Вісник Національного університету внутріш­ніх справ. — 2005. — Вип. 31. — С. 145—149.

14. Соболев В. О. Міліція і населення — партнери / В. О. Соболев, Г. В. Попова, В. О. Боло­това [та ін.] ; за заг. ред. проф. О. Н. Ярмиша. — X. : Ун-т внутр. справ, 2000. — 93 с.

15. Сухинин А. В. Делинквентное поведение (правонарушения) и юридическая ответствен­ность сотрудников милиции / А. В. Сухинин. — М. : Академия управления МВД России, 2000. — 72 с.

16. Малкова Т. М. Соціально-психологічні передумови скоєння злочинів співробітниками органів внутрішніх справ / Т. М. Малкова // Організація виховної роботи у вищих навчаль­них закладах МВС України : матер. наук.-практ. конф. — X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. — С. 46.

17. Адміністративна діяльність міліції : підруч. / за заг. ред. акад. АПрНУ, проф.

О. М. Бандурки. — X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — С. 223.

18. Ануфріев М. І. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в орга­нах внутрішніх справ України : навч.-метод. посіб. / М. І. Ануфріев, В. С. Венедиктов,

О. В. Негодченко [та ін.]. — Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2000. — С. 69.

19. Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції : наук.- практ. посіб. / за заг. ред. О. М. Бандурки. — X., 1998. — С. 13.

20. Матюхіна Н. П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України (Теоретичні та прикладні аспекти) : монографія / Н. П. Матюхина ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф.

О. М. Бандурки. — X. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — С. 182—184.

21. Алтухов С. А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды, особенности про­филактики) / С. А. Алтухов. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. — С. 128, 187.

22. Варыгин А. Н. Преступность сотрудников органов внутренних дел и воздействие на нее /

А. Н. Варыгин ; под ред. Б. Т. Разгильдиева. — Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 2003. — С. 142.

23. Тарасов Н. В. Причины и условия совершения преступлений сотрудниками правоохра­нительных органов / Н. В. Тарасов // Закон и право. — 2002. — № 8. — С. 52.

24. Ломброзо Ч. Преступный человек / Ч. Ломброзо ; пер. с итал. — М. : Эксмо ; СПб. : Мидгард, 2005. — С. 67, 71—73.

25. Романович Г. Г. Профессиональная деформация сотрудников органов внутренних дел / Г. Г. Романович, В. И. Батюк // Информационный бюллетень МВД БССР. — 1988. — № 3—4. — С. 3—5.

26. Мартыненко О. А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала ор­ганов внутренних дел Украины : монография / О. А. Мартыненко. — X. : Изд-во XНУВС,

2005. — С. 279.

27. Вирок Київського міського суду від 10.06.1994 р. — Справа № 1-76.