joomla
ЯКІСТЬ ВОДИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ДИРЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ
Юридична Україна


Володимир Луць,

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, завідувач відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підпри­ємництва АПрН України,

Петро Лапечук,

провідний науковий співробітник від­ділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва АПрН України,

Тетяна Попович,

науковий співробітник відділу проблем приватного права НДІ приватного пра­ва і підприємництва АПрН України

Директивою Ради Європейського Сою­зу 80/778/ЄЕС від 15.07.1980 р. (далі — Директива) визначено, що вона стосу­ється стандартів для води, призначеної

* тт

для споживання людьми. У цьому кон­тексті термін «вода, призначена для спо­живання людьми», означає всю воду, яка використовується з цією метою у по­чатковому стані або після обробки, неза­лежно від походження, яка постачається для споживання, або така, що викорис­товується в харчовій промисловості, на стадіях виробництва, переробки, збері­гання або реалізації продуктів або речо­вин, які призначені для споживання людьми, та впливає на якість продуктів харчування в їх остаточній формі (стат­ті 1, 2 Директиви).

В Україні питне водопостачання краї­ни майже на 80 відсотків забезпечується за рахунок поверхневих вод. Якість води у поверхневих водних об’єктах є вирі­шальним чинником санітарного та епіде­мічного благополуччя населення. Потен­ційні запаси поверхневих вод України складають близько 209,3 куб. кілометра на рік, з яких лише 25 відсотків форму­ються в межах держави (Закон України «Про Загальнодержавну програму «Пит­на вода України» на 2006—2020 роки» від 03.03.2005 р. № 2455-ІУ). Водночас більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених.

Україна в цілому має значні ресурси підземних вод, на базі яких може бути організовано питне водопостачання, але вони розподілені за регіонами вкрай нерівномірно. Обсяг оцінених прогноз­них ресурсів підземних вод складає

61689.2 тис. куб. метрів на добу, з них

15760.2 тис. куб. метрів — експлуата­ційні запаси (26 відсотків). Усього в Україні за добу забирається 12287,2 тис. куб. метрів води, або 17 відсотків загаль­ної кількості прогнозних ресурсів. У північних та північно-західних областях забирається від 4 до 14 відсотків ре­сурсів, у південних — нерідко понад 50 відсотків. В окремих населених пунктах питна вода за фізико-хімічними показ­никами (загальна мінералізація, жорст­кість, залізо, фтор тощо) не відповідає вимогам ГоСт 2874-82 «Вода питна. Гігієнічні вимоги й контроль за якістю», на багатьох джерелах та об’єктах питно­го водопостачання не дотримується ре­жим зон санітарної охорони. Майже 1200 населених пунктів частково чи пов­ністю забезпечуються привізною питною водою.

Розглянемо, як сьогодні в Україні за­конодавчо врегульовані питання, що сто­суються стандартів якості води, призна­ченої для споживання людьми. У ст. 31 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» від

25.06.1991 р. № 1264-ХІІ визначено зав­дання стандартизації і нормування в галузі охорони довкілля: встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони довкілля, викорис­тання природних ресурсів та забезпечен­ня екологічної безпеки.

У Водному кодексі України від р. № 213/95-ВР конкретизу­ються завдання стосовно використання і охорони вод та відтворення водних ресур­сів. Зокрема у статтях 33 та 34 визначе­но, що стандартизація і нормування в га­лузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійсню­ються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шля­хом встановлення комплексу взаємопо­в’язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об’єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню. До комплексу нормативних документів із стандартизації в галузі ви­користання і охорони вод та відтворення водних ресурсів входять документи, які містять основні положення; терміни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби визначення складу та власти­востей вод; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод; вимоги щодо ра­ціонального використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативи із стан­дартизації в цій галузі. Нормативні доку­менти із стандартизації в галузі викорис­тання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затвер­джуються в порядку, що встановлюється законодавством.

На початку 2002 р. вступив у дію За­кон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 р. № 2918-ІІІ, що визначає правові, еконо­мічні й організаційні засади функціону­вання системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною й безпечною для здо­ров’я людини водою. У той самий час до­тепер основним нормативним докумен­том, що визначає якість питної води, залишається ГОСТ 2874-82 «Вода питна. Гігієнічні вимоги й контроль за якістю». За цим нормативним документом якість питної води оцінюється за 28 санітарно - хімічними і бактеріологічними показни­ками. З 01.01.2000 р. в Україні уведено в дію Державні санітарні правила й нор­ми (ДСанПіН) «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», затверджені наказом Міністерства охо­рони здоров’я України від 23.12.1996 р. № 383, де включено 54 показника якості й контролю за якістю питної води. У цьому документі значно розширений спектр показників, нормативні рівні де­яких з них стали більш жорсткими.

Проблема забруднення поверхневих джерел водопостачання та якості питної води є актуальною для всього світу. У світовій практиці стандарти якості пит­ної води постійно переглядаються. Стан­дарти ВООЗ у 1970 р. мали 9, у 1984 р. — 27, у 1993 р. — уже 95 показників. За­значені стандарти покладені в основу Директиви 90/778/ЄС і для багатьох країн світу є основними.

Гігієнічні нормативи якості питної во­ди, представлені в новому нормативному документі ДСанПіН «Вода питна», є більш твердими, ніж у ГОСТ 2874-82, і більше наближеними до стандартів якості ВООЗ та ЄС, у деяких випадках жорст­кіше їх (органолептичні показники, мут - ність, барій, фтор, хлорфеноли, хлоро­форм тощо). ДСанПіН № 383 є відомчим документом, що має лягти в основу нового національного стандарту (ДСТУ) щодо питної води. Наближення вітчизняних гігієнічних нормативів якості питної води до рівня стандартів ВООЗ й ЄС є одним з елементів входження України в Європей­ське Співтовариство.

Забруднення водних об’єктів — джерел питного водопостачання за недостатньої ефективності роботи водопровідних очис­них споруд тягне за собою погіршення якості питної води та створює серйозну небезпеку для здоров’я населення в бага­тьох регіонах України, обумовлює висо­кий рівень захворюваності кишковими ін­фекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини канцероген­них і мутагенних факторів. Відставання України від розвинутих країн за серед­ньою тривалістю життя та висока смерт­ність певною мірою пов’язані зі спожи­ванням недоброякісної питної води.


Сучасний незадовільний стан водних об’єктів показує, що проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснажен­ня не тільки не знайшли вирішення, а й значно загострилися, особливо в останні роки. Достатньо сказати, що четверта час­тина очисних споруд водопровідної мере­жі, кожна п’ята насосна станція та поло­вина насосних агрегатів відпрацювали нормативний строк експлуатації. В ава­рійному стані перебуває більше 30 відсот­ків каналізаційних мереж, які експлуату­ються вкрай незадовільно. Так, питомі норми водоспоживання перевищують ана­логічні показники розвинутих країн у 1,5—3 рази, втрати в системах водопоста­чання сягають 30—40, а в деяких регіо­нах перевищують 50 відсотків.

Будівельні норми і правила, стандар­ти на питну воду і методики визначення якісних показників у сфері питної води та питного водопостачання недосконалі і потребують приведення їх у відповід­ність із стандартами Європейського Сою­зу. Відповідно до цього потребує вдоско­налення й наявна в Україні лабораторна база.

Виконання Програми «Питна вода України» на 2006—2020 роки потребує нормативно-правового та науково-техніч­ного забезпечення, реалізації централь­ними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання визначених нею основних завдань щодо охорони та раціонального викорис­тання джерел питного водопостачання, які включають очищення поверхневого стоку з селитебних територій, будівницт­во систем водовідведення в містах та у сільських населених пунктах, покращен­ня стану зон санітарної охорони джерел водопостачання; благоустрій водоохорон­них зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів; захист джерел питного водопостачання від шкідливого впливу тваринницьких і птахівницьких підпри­ємств та інших сільськогосподарських об’єктів, що створюють загрозу забруд­нення вод; розчищення русел річок і дна водосховищ; укріплення берегів річок і водосховищ; державний моніторинг ста­ну водних об’єктів, вода яких використо­вується для питного водопостачання.

У результаті здійснення цих заходів, а також заходів, передбачених у Законі

України «Про Загальнодержавну програ­му розвитку водного господарства» від

17.01.2002 р. № 2988-ІІІ, іншими за­гальнодержавними та цільовими програ­мами, зменшиться потрапляння забруд­нюючих речовин у водні об’єкти—дже - рела питного водопостачання. При цьо­му планується, що до 2010 р. переважно буде припинено надходження у водні об’єкти неочищених стічних вод, а до 2020 — недостатньо очищених; відбу­деться суттєве зниження процесів евтро- фікації водоймищ.

Суттєве значення мають заходи щодо покращення стану зон санітарної охорони джерел питного водопостачання. Особлива увага надана науково-технічному забезпе­ченню Програми, яка передбачає розроб­лення технологій щодо раціонального ви­користання та економії питної води, вдосконалення водозаборів з поверхневих і підземних джерел питного водопостачан­ня та технологій підготовки питної води. В першу чергу, це розробка сучасних енерго - та ресурсозберігаючих обладнання і технологій, встановлення оптимальних за параметрами насосів, гідравлічних роз­рахунків для оптимізації тиску у водово­дах і водопровідних мережах, удоскона­лення систем контролю та обліку за використанням питної води, модернізацію енергетичного господарства водопровід­них споруд, що дозволить забезпечити зниження споживання питної води, ви­трат на експлуатацію систем водопоста­чання та водовідведення, зменшити за­бруднення водних об’єктів за рахунок кращого очищення стічних вод при не­змінній потужності очисних споруд, ско­ротити питому вагу водоспоживання в житлово-комунальному господарстві.

Передбачається розширення викорис­тання індивідуальних та колективних установок (пристроїв) доочищення води для питних потреб у місцях її безпосеред­нього споживання. Такі установки (при­строї) питного водопостачання в першу чергу будуть використовуватися в регіо­нах з кризовою екологічною ситуацією, а також для оснащення лікувально-про­філактичних, шкільних і дошкільних за­кладів, підприємств харчової промисло­вості та громадського харчування.

Науково-дослідні та дослідно-конструк­торські роботи, що заплановані, передбачають розробку і впровадження системи екологічних критеріїв експлуатації дже­рел питного водопостачання, рекомен­дацій щодо локалізації та ліквідації ава­рійних забруднень водних об’єктів, техно­логій захисту водних об’єктів від забруд­нення стічними водами, сучасних споруд з очищення стічних вод промислових під­приємств і комунального господарства.

Особлива увага буде приділятися роз­ширенню використання підземних вод. Це викликане необхідністю забезпечення резервним водопостачанням населених пунктів на випадок надзвичайних ситу­ацій природного та техногенного харак­теру, що в першу чергу стосується вели­ких міст і окремих регіонів, водопоста­чання в яких здійснюється переважно з поверхневих джерел.

Реконструкція та технічне переосна­щення водоочисних станцій проводити­меться на основі нових сучасних техно­логій підготовки питної води. Перед­бачається проведення таких робіт у ре­гіонах з найбільшими відхиленнями в якості питної води від встановлених ви­мог (Дніпропетровська, Донецька, Київ­ська, Луганська, Миколаївська, Одеська та Черкаська області).

Будівництво та реконструкцію споруд з очищення стічних вод передбачено в містах, в яких зафіксований найбільший негативний вплив стічних вод на якість води водозаборів питної води. У цих міс­тах передбачені першочергові заходи зі збору та очищення поверхневого стоку з селітебних територій.

Основним завданням розвитку систем питного водопостачання та водовідведен - ня у сільських населених пунктах є здійснення заходів щодо забезпечення населення питною водою нормативної якості. Для цього передбачено здійснити відновлення систем питного водопоста­чання, які знаходяться у непрацюючому стані; будівництво нових систем питного водопостачання в районах, де використо­вується питна вода некондиційної якос­ті, встановлення контейнерних устано­вок водопідготовки для забезпечення населення питною водою нормативної якості за тимчасовою схемою; забезпе­чення питною водою нормативної якості населення, яке проживає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Для забезпечення якості води у зако­нодавстві України передбачено розробку та застосування відповідних нормативів. Так, у статтях 35—41 Водного кодексу України визначено, що у галузі викорис­тання і охорони вод та відтворення вод­них ресурсів встановлюються такі нор­мативи: 1) нормативи екологічної без­пеки водокористування; 2) екологічний норматив якості води водних об’єктів;

3) нормативи гранично допустимого ски­дання забруднюючих речовин; 4) галузе­ві технологічні нормативи утворення ре­човин, що скидаються у водні об’єкти;

5) технологічні нормативи використання води. Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в га­лузі використання і охорони вод та від­творення водних ресурсів.

Для оцінки можливостей використан­ня води з водних об’єктів для потреб на­селення та галузей економіки встанов­люються нормативи, які забезпечують безпечні умови водокористування; гра­нично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використо­вується для задоволення питних, госпо­дарсько-побутових та інших потреб насе­лення; гранично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства; допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об’єк­тах, вода яких використовується для за­доволення питних, господарсько-побуто­вих та інших потреб населення.

У разі необхідності для вод водних об’єктів, які використовуються для ліку­вальних, курортних, оздоровчих, рекре­аційних та інших цілей, можуть вста­новлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування. Нормативи екологічної безпеки водоко­ристування розробляються і затверджу­ються: спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та Національ­ною комісією з радіаційного захисту на­селення України — для водних об’єктів, вода яких використовується для задово­лення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного гос­подарства — для водних об’єктів, вода яких використовується для потреб риб­ного господарства. Нормативи екологіч­ної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Для оцінки екологічного благополуч­чя водних об’єктів та визначення ком­плексу водоохоронних заходів встанов­люється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (за - гальнофізичні, біологічні, хімічні, радіа­ційні). При цьому ступінь забрудненості водних об’єктів визначається відповід­ними категоріями якості води.

Екологічний норматив та категорії якості води водних об’єктів розробля­ються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповно­важеним центральним органом виконав­чої влади з питань охорони здоров’я. Що стосується нормативів гранично допус­тимого скидання забруднюючих речо­вин, то вони встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нор­мативу якості води водних об’єктів. По­рядок розробки та затвердження норма­тивів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нор­муються, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Для оцінки екологічної безпеки ви­робництва встановлюються галузеві тех­нологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти, та тих, що подаються на очисні споруди, тобто нормативи гранично допустимих кон­центрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва од­ного виду продукції при використанні однієї і тієї самої сировини.

Галузеві технологічні нормативи утво­рення речовин, що скидаються у водні об’єкти, та тих, що подаються на очисні споруди, розробляються та затверджу­ються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням зі спеціаль­но уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Для оцінки та забезпечення раціо­нального використання води у галузях економіки встановлюються технологічні нормативи використання води: поточні технологічні нормативи використання води — для існуючого рівня технологій; перспективні технологічні нормативи використання води — з урахуванням до­сягнень на рівні передових світових тех­нологій. Технологічні нормативи вико­ристання води розробляються та затвер­джуються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням зі спеціаль­но уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Скидання у водні об’єкти речовин, для яких не встановлено нормативи еко­логічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого ски­дання, забороняється.

Підсумовуючи викладене слід конста­тувати, що у законодавстві України до­статньо широко (так само, як і в Ди­рективі Європейського Союзу) перед­бачені норми і нормативи, спрямовані на стабілізацію та поліпшення якості води. Проте вони нерідко залишаються лише побажаннями з різних причин, у тому числі, повсюдної безвідповідально­сті з боку як господарюючих суб’єктів, так і органів з контролю за дотриман­ням норм у цій галузі.