joomla
ОКРЕМІ ПИТАННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Юридична Україна


Володимир Луць,

академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії муніципального управління,

Андрій Гриняк,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва АПрН України

Ставлення науковців*

У Цивільному кодексі України з’я­вився новий інститут спадкових право­відносин — спадковий договір. Це новий для нашої правової системи цивільно - правовий договір, оскільки він не був пе­редбачений ні Цивільним кодексом УРСР 1922 р., ні Цивільним кодексом УРСР 1963 р., ні іншими законодавчими актами в галузі регулювання спадкових відносин.

Різним аспектам договірного права в цілому та спадкового договору зокрема приділяли увагу такі фахівці в галузі ци­вільного права: М. І. Брагінський, Д. В. Боброва, В. В. Васильченко,

B. В. Вітрянський, О. В. Дзера, І. В. Жи - лінкова, Ю. О. Заіка, Н. С. Кузнецова, Р. А. Майданик, З. В. Ромовська,

C. Я. Фурса, Є. І. Фурса, Ю. С. 4ервоний, Я. М. Шевченко, О. С. Яворська та інші вчені.

Спадковий договір має давнє історичне коріння, але як один із способів спадку­вання. Він відомий з часів рецепції рим­ського приватного права. В сучасних пра­вових системах теж відомими є різні види договорів про спадкування. Догово­ри про спадкування досить детально, од­нак неоднозначно, регламентуються за­конодавствами держав—учасниць ЄС. Так, Цивільний кодекс Угорщини перед­бачає договори про спадкування і дару­вання на випадок смерті. За договором про спадкування спадкодавець зобов’язу­ється призначити іншу договірну сторо­ну своїм спадкоємцем за надане йому утримання або несення пожиттєвих пе­ріодичних платежів. Цивільне право Швейцарії передбачає два види запові­дальних розпоряджень: заповіт як одно­сторонній правочин, через який спадко­давець в установленій законом формі ви­ражає свою волю щодо належного йому майна на випадок своєї смерті; розпоряд­ження може бути зробленим з аналогіч­ною метою в договірному порядку шля­хом укладення спадкодавцем договору про спадкування з іншою особою [1]. Німецьке Цивільне уложення присвячує договорам про спадкування цілий розділ (статті 2274—2302), розглядаючи його як окремий, самостійний вид спадкуван­ня [2]. Відповідно до ст. 2290 Німецько­го Цивільного уложення договір про спадкування може бути укладено лише перед судом або нотаріусом за одночасної присутності двох сторін. Змінити або скасувати його можна лише за згодою сторін. Після смерті однієї зі сторін дого­вір про спадкування не може бути скасо­ваний. Натомість договори спадкування не отримали поширення у Франції, ос­кільки, як вважається, вони обмежують волю спадкодавця і не дозволяють скасу­вати раніше прийняте рішення [3].

Згідно зі ст. 1302 ЦК України спадко­вий договір — це договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується викону­вати розпорядження другої сторони (від - чужувача) і у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Така договірна конструкція дістала не­однозначну характеристику в науковій літературі: заперечення договору як та­кого, що обмежує цивільну правоздат­ність і є спробою позбавити окремих спадкоємців права на обов’язкову частку у спадщині. На обґрунтування цієї позиції Т. П. Коваленко наводить аргументи, що спадковий договір обмежує можли­вість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у дого­ворі, та позбавляє його права розпоря­дження майном на випадок смерті через складення заповіту [4]. Однак з такою позицією навряд чи можна погодитись. Зокрема, позитивно ставлячись до ново­го інституту, Є. І. Фурса зазначає, що розширення прав громадян є цілком природним явищем, коли це положення узгоджується із духом чинного законо­давства і при цьому не порушує права ін­ших осіб. Крім того, на думку автора, не­обхідно враховувати реальність прав на речі, оскільки право власності на річ може мати обмеження, визначені у зако­ні або у договорі. І тут йдеться про обме­ження не правоздатності, а лише кілько­сті майна, що може залишитися після смерті громадянина у спадщину [5].

В. В. Васильченко також вважає, що під обмеження цивільної правоздатності можна безпідставно підвести, напри­клад, такі інститути, як застава нерухо­мого майна (іпотека) або ті самі речові права на чуже майно, які теж обмежують певні правомочності власника [6].

З. В. Ромовська, опонуючи авторам, які заперечують легітимність спадкового договору, зазначає, що спадковий договір не позбавляє особу цивільної правоздат­ності. Право на обов’язкову частку не мо­же виникнути до моменту смерті спадко­давця. До цього часу може існувати лише надія на одержання цієї частки, яка може зникнути у зв’язку з укладен­ням не лише спадкового договору, а й до­говорів дарування, купівлі-продажу чи довічного утримання [7]. Таким чином, спадковий договір дійсно не дозволяє від - чужувачу розпоряджатись (продавати, дарувати тощо) майном, що становить його предмет. Однак аж ніяк не позбав­ляє особу цивільної правоздатності, оскільки відчужувач виражає свою волю на укладення такого договору, а нато­мість отримує право вимагати виконання своїх розпоряджень, які, звичайно ж, не повинні суперечити чинному законодав­ству та моральним засадам суспільства.

У ст. 1303 ЦК України закріплено пе­релік суб’єктів спадкового договору. Сторонами спадкового договору є відчу- жувач і набувач. Відчужувачем може бути одна або кілька фізичних осіб — по­дружжя, один з подружжя або інша осо­ба. Використання законодавцем у ч. 1 ст. 1303 ЦК словосполучення «або інша особа» наштовхує на думку, що йдеться про будь-яку особу (як фізичну, так і юридичну) як учасника цивільних відно­син. Однак при детальному аналізі норм глави 90 ЦК стає зрозумілим, що момент виникнення права власності у набувача тісно пов’язаний із моментом смерті від- чужувача. Тобто у даному випадку ма­ються на увазі не всі учасники цивіль­них відносин, передбачені ст. 2 ЦК Ук­раїни, а саме фізична особа, що наділена всім обсягом дієздатності.

Набувачами за спадковим договором можуть виступати фізичні або юридичні особи. При укладенні спадкового догово­ру набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на успадкування у тій частці май­на, яка не була зазначена у спадковому договорі.

Предметом спадкового договору є як придбання права власності на майно від - чужувача, так і дії (виконання робіт, на­дання послуг тощо) набувача. Не можуть бути предметом цього договору особисті немайнові права (наприклад, відчужу - вач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі подружжя тощо), речові права на чуже майно (ем - фітевзис, суперфіцій, сервітути) тощо.

Ще на стадії обговорення проекту ЦК України цей інститут викликав проти­лежне ставлення науковців до нього. Серйозні теоретичні розбіжності виник­ли між фахівцями з приводу правової природи спадкового договору, його спів­відношення з інститутом обов’язкової частки спадщини тощо.

Одно- чи двосторонній договір?

Останнім часом на сторінках юридич­ної літератури жваво обговорюється пи­тання щодо одно - чи двосторонності цьо­го договору. Одні автори вважають, що спадковий договір — це консенсуальний, двосторонній і оплатний договір, який відповідно до ст. 1304 ЦК України вима­гає обов’язкового нотаріального посвід­чення [8]. Так, набувач, на думку В. В. Васильченка, з одного боку, набу­ває право власності на майно відчужува - ча, має право вимагати розірвання дого­вору в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача, і з іншого — зобов’язаний належним чином викону­вати відповідно до умов договору розпо­рядження контрагента. Відчужувач має право робити певні розпорядження, ви­магати від набувача вчинення визначе­них умовами договору дій майнового або немайнового характеру. З іншого боку, на нього покладається обов’язок не від­чужувати майно, визначене спадковим договором. У силу ознаки двосторонності спадковий договір не можна скасувати або змінити в односторонньому порядку за життя відчужувача, як це має місце при заповіті [9].

Інші ж вчені вважають, що спадковий договір є одностороннім, адже «з момен­ту укладення договору в набувача вини­кають обов’язки вчинити певні дії в інте­ресах відчужувача, а відчужувач має право вимагати виконання дій, передба­чених договором» [10]. Так, на думку

З. В. Ромовської, спадковий договір, бу­дучи двостороннім правочином, одночас­но є одностороннім договором. Відчужу­вач у спадковому договорі не має обо­в’язків — це пояснюється особливістю даного інституту [11]. Такої самої позиції дотримуються автори науково-практич­ного коментаря Цивільного кодексу Ук­раїни, в якому зазначено, що спадковий договір — це двосторонній правочин. У той самий час цей двосторонній право - чин є одностороннім договором, оскільки лише набувач зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони — відчу - жувача. Відчужувач у спадковому дого­ворі не має обов’язків, він наділяється лише правом вимоги до набувача [12].

Зважаючи на різнобічність думок, від­ображених у літературі щодо цього питан­ня, необхідно зазначити, що питання про односторонність чи двосторонність будь - якого договору, яке на перший погляд ви­дається простим, вимагає ретельного на­укового осмислення. Насамперед, це пи­тання має вирішуватись з урахуванням наявності чи відсутності у сторін взаєм­них прав та обов’язків, висновки про які не варто робити лише із аналізу його ле­гального визначення. Саме тому при де­тальному аналізі не лише законодавчого визначення спадкового договору, а всіх норм глави 90 ЦК стає зрозумілим, що спадковий договір необхідно розглядати як договір двосторонньо зобов’язуючий, оскільки цей правочин являє собою по­годжену дію двох сторін, обтяжену обо­в’язками. Набувач, крім прав (право власності на майно відчужувача, право вимагати розірвання договору в разі не­можливості виконання ним розпоря­джень відчужувача), має ще й обов’язки (виконувати розпорядження відчужува - ча і вчинити певну дію майнового або не- майнового характеру). На відчужувача, крім належних йому прав (робити певні розпорядження, вимагати від набувача вчинення визначених умовами договору дій майнового або немайнового характе­ру), покладаються ще й обов’язки (обо­в’язок не відчужувати майно, визначене спадковим договором, обов’язок забезпе­чення схоронності цього майна та на­лежного ставлення до нього).

Ще одним аргументом на користь дво - сторонності спадкового договору висту­пає аналіз положень ст. 1308 ЦК. Відпо­відно до ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень або на ви­могу набувача у разі неможливості вико­нання ним розпоряджень відчужувача. Слід зазначити, що й в одному і в іншо­му випадку розірвання спадкового дого­вору можливе лише у судовому порядку. Саме суд має встановити факт порушен­ня спадкового договору або неможли­вість його виконання. Таким чином, у силу ознаки двосторонності спадковий договір не можна скасувати або змінити в односторонньому порядку за життя відчужувача, як це має місце при запо­віті.

Разом з тим, це і відплатний договір, оскільки у набувача виникає обов’язок вчинити певну дію майнового або немай - нового характеру в обмін на майно відчу - жувача. В юридичній літературі пропо­нуються різні підходи щодо критеріїв поділу договорів на відплатні та безвід­платні. Так, одні вчені відплатними вва­жають такі договори, за якими встанов­люється отримання кожною стороною певної компенсації, а безвідплатними — договори, які не передбачають такої ком­пенсації [13]. На думку ж інших авторів, відплатним є договір, у якому кожна зі сторін має майновий інтерес, а безвід­платним — договір в інтересах виключ­но однієї сторони [14]. На наш погляд, поділ договорів на відплатні та безвід­платні повинен здійснюватись за ознака­ми наявності чи відсутності у договорі зустрічного задоволення [15]. майновий інтерес, па тні та безвідплатні. За цією ознакою спадковий договір відрізняєть­ся від заповіту, який є безоплатним пра- вочином.

Місце спадкового договору в структурі Цивільного кодексу

Наступним дискусійним питанням, яке на сьогодні залишається невиріше - ним, є місце спадкового договору в Книзі шостій ЦК України. Насамперед, необ­хідно з’ясувати наступне: із спадкового договору виникають зобов’язальні чи спадкові правовідносини? Норми Книги шостої ЦК України передбачають два ви­ди спадкування: спадкування за запо­вітом та спадкування за законом. Тобто, спірною є теза, що спадковий договір мо­же розглядатися як один з можливих ви­дів спадкування. Відповідно до ст. 1303 ЦК сторони спадкового договору імену­ються відчужувачем і набувачем, а не спадкоємцем і спадкодавцем. Саме ви­значення спадкового договору є досить схожим із визначенням окремих догово­рів (ренти, довічного утримання). Таким чином, із легального визначення спадко­вого договору прослідковується саме зо­бов’язальний характер цих відносин. На наш погляд, саме тому і залишається искусійним питання про структурне місце спадкового договору: залишення його в Книзі шостій ЦК чи розміщення в Книзі п’ятій ЦК України, а саме після договорів довічного утримання і ренти.

Проаналізуємо позиції та міркування інших вчених, які досліджували дане пи­тання. В. В. Васильченко на сторінках журналу «Право України» висловлює думку, що все ж правильним є закріплен­ня цього інституту саме в системі спадко­вого права [16]. Ю. О. Заіка у монографії «Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток» висловлює протилежну пози­цію, де вказує на необхідність змінити легальну назву цього договору і розмісти­ти його після договорів довічного утри­мання і ренти, розглядаючи як самостій­ний договір у системі цивільного права. На підтвердження своєї позиції автор на­водить наступні аргументи. По-перше, якщо спадковий договір не належить до видів спадкування, то відсутні підстави для відведення йому місця серед норм, які регламентують спадкові правовідно­сини. По-друге, за своїм змістом спадко­вий договір передбачає набуття певних прав і обов’язків ще за життя відчужува - ча, що суперечить правовій природі спадкування, оскільки набуття і здійс­нення спадкових прав можливе лише за неодмінної умови — смерті спадкодавця. По-третє, виконання спадкового догово­ру після смерті відчужувача за певних обставин може бути досить проблематич­ним, оскільки відсутній правовий меха­нізм його реалізації. По-четверте, існу­вання інституту спадкового договору в такій редакції не може не суперечити основним засадам інституту необхідних спадкоємців, які набувають право на обо­в’язкову частку спадщини незалежно від змісту заповіту [17].

У даному випадку аргументи Ю. О. За - іки видаються досить переконливими. Адже, дійсно, спадковий договір є особ­ливим видом зобов’язальних правовідно­син. Відносини між відчужувачем та на­бувачем за договором є зобов’язальними за своєю природою. Однак сутність спад­кового договору тісно переплітається з відносинами спадкування (як і шлюбний договір, який розміщений у СК України, однак за своєю природою є цивільно-пра­вовим). Оскільки норми ЦК України, що регулюють відносини із спадкового дого­вору, вже розміщені в Книзі шостій, то, на наш погляд, немає необхідності у та­кому їх «переміщенні», адже це навряд чи вплине на ефективність правового ре­гулювання.

Договір за участю подружжя

Істотні особливості має спадковий до­говір за участю подружжя. Згідно зі ст. 1304 ЦК України спадковий договір укладається у письмовій формі і підля­гає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним. Но­таріальна форма посвідчення договору має істотне юридичне значення. Так, при посвідченні спадкового договору но­таріус накладає заборону на відчуження майна, чим досягається охорона прав та інтересів набувача. Отже, нотаріальна форма вчинення спадкового договору дає змогу найбільш адекватно, документаль­но закріпити прояв волі сторін і тим са­мим забезпечити докази дійсної спрямо­ваності їх намірів. Крім того, необхідно зазначити, що посвідчення спадкового договору має свої особливості. По-перше, якщо предметом договору є частка об’єк­та нерухомого майна, що належить осо­бам на праві спільної часткової власно­сті, то не вимагається згоди інших співвласників, однак якщо договір укла­дається в інтересах одного із учасників спільної сумісної власності, то така зго­да є обов’язковою. По-друге, спадковий договір може бути укладений одним або обома із подружжя.

У цьому випадку предметом спадково­го договору може бути майно, яке нале­жить подружжю на праві спільної суміс­ної власності, а також майно, що є роздільною власністю будь-кого з них. Що стосується укладення спадкового до­говору подружжям, то тут слід врахува­ти, що при укладанні кожного правочи - ну стосовно спільного майна подружжя, який потребує нотаріальної форми, по­винна бути письмова згода іншого з по­дружжя. Якщо договір було укладено без згоди другого з подружжя, це спри­чиняє його недійсність.

Спадковий договір може бути посвід­ченим без згоди другого з подружжя, як­що з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене в ньому майно є не спільною, а роздільною власністю друго­го з подружжя, тобто набуте до реє­страції шлюбу, під час шлюбних відно­син, але на умовах, що визначені в до­говірному порядку між подружжям, до­говором спадкування або на підставі спадкування, а також у випадках, коли останній не проживає за місцезнахо­дженням майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обста­вини повинна бути подана копія рішен­ня суду, яке набрало чинності.

Разом з тим, може виникнути й інша ситуація, коли один із подружжя бажає укласти спадковий договір, а інший — ні. У випадку якщо подружжя як відчу - жувач не згодне із включенням спільно нажитого майна у спадковий договір або подружжя не дійшло згоди з приводу цього майна, то один з подружжя може у судовому порядку встановити свою част­ку в спільному майні і після цього уклас­ти окремий спадковий договір. Також спадковим договором може бути встанов­лено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у ви­падку смерті другого з подружжя його майно лише тоді переходить до набувача за договором. Однак, як слушно зазна­чають С. Я. Фурса та Є. І. Фурса, ч. 2 ст. 1306 ЦК України треба сприймати щодо предмета спадкового договору, а не як поняття «спадщина», яке має інший зміст і не має відношення до спадкового договору [18].

За наявності шлюбного договору, у яко­му визначені права і обов’язки подружжя на майно, придбане як до шлюбу, так і під час останнього, отримане в дар або успад­коване одним із подружжя, нотаріус при посвідченні спадкового договору зобов’я­заний керуватися умовами, визначеними шлюбним договором. Якщо відчужувачем при укладенні спадкового договору були порушені умови раніше укладеного шлюб­ного договору, то це є підставою для ви­знання договору недійсним.

Отже, в Цивільному кодексі України з’явився новий інститут спадкових правовідносин — спадковий договір. Це новий для нашої правової системи ци­вільно-правовий інститут, оскільки він не був передбачений ні Цивільним ко­дексом УРСР 1922 р., ні Цивільним ко­дексом УРСР 1963 р., ні іншими законо­давчими актами в галузі регулювання спадкових відносин. І, як засвідчують перші кроки його наукового аналізу та осмислення, правова природа спадкового договору, його місце в цивільному праві, із включення його в тканину норм ЦК України, стали предметом різнобічних наукових дискусій, що в подальшому по­винні сприяти становленню інститу­ту спадкового договору та позитивному застосуванню його норм у судовій та но­таріальній практиці України.



ПРИМІТКИ

1. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое ис­следование / под ред. В. В. Залесского. — М. : НОРМА, 1999. — С. 533, 545.

2. Гражданское уложение Германии / пер. с нем. ; науч. ред. А. Л. Маковский [и др.]. — М. : Волтерс Клувер, 2004. — С. 556—561.

3. Гражданское и торговое право капиталистических государств : учеб. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Междунар. отношения, 1993. — С. 536.

4. Цивільне право України / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецовой — К. : Юрінком Інтер,

2004. — Кн. 2. — С. 634.

5. Фурса С. Я. Спадкове право. Теорія і практика : навч. посіб. / С. Я. Фурса, Є. І. Фурса. — К. : Атіка, 2002. — С. 204, 206.

6. Васильченко В. В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в систе­мі цивільного права / В. В. Васильченко // Право України. — 2003. — № 7. — С. 138.

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. В. М. Коссака. — К. : Істина, 2004. — С. 964—965.

8. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток : монографія / Ю. О. За - іка. — 2-е вид. — К. : КНТ, 2007. — С. 139.

9. Васильченко В. В. Зазнач. праця. — С. 137—138.

10. Цивільний кодекс України : наук.-практ. коментар / за ред. розробників проекту Ци­вільного кодексу України. — К. : Істина, 2004. — С. 874.

11. Ромовская З. В. Проблеми наследственного договора / З. В. Ромовская // Юридическая практика. — 2003. — № 44. — С. 16.

12. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за відп. ред.

О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнецової, В. В. Луця. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — Т. ІІ. — С. 1071.

13. Брагинский М. И. Договорное право. Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Вит - рянский. — М. : Статут, 1997. — С. 308.

14. Новицкий И. Б. Общее учение об обязательстве / И. Б. Новицкий, Л. А. Лунц. — М. : Юриздат, 1950. — С. 129—130.

15. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посіб. / В. В. Луць. — 2-е вид., стер. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — С. 37.

16. Васильченко В. В. Зазнач. праця. — С. 140.

17. Заіка Ю. О. Зазнач. праця. — С. 144.

18. Спадковий договір. — К. : Видавець Фурса С. Я., 2007. — С. 15.