joomla
ДЕТЕРМІНАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ КОНФЛІКТІВ*
Юридична Україна


Альберт Єзеров,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного пра­ва Одеської національної юридичної академії

Конституційна конфліктологія як пер­спективний напрям досліджень у рамках науки конституційного права вивчає сут­ність конституційного конфлікту, що яв­ляє собою протистояння (конфронтацію) у політико-правовій взаємодії суб’єктів конституційних відносин, яке відобра­жується в інституційно форматизованих взаємоспрямованих діях цих суб’єктів щодо визнання, задоволення, захисту своїх інтересів, потреб, цілей. Проблемі конфліктів у конституційно-правовій сфері приділяли увагу Ю. Тодика,

В. Кудрявцев, Т. Пряхіна, Л. Герасіна, Ю. Барабаш та ін. Ця стаття присвячена причинам і умовам їх виникнення та роз­витку.

У сучасних суспільних відносинах, а тим більше — у відносинах конституцій­но-правової сфери, не може існувати без­причинних феноменів та процесів. Ви­знання загального взаємозв’язку, взає­модії всіх речей, явищ та процесів зму­шує звернутися до детермінації як до ви­значення причин та умов певних явищ, зокрема конституційного конфлікту. От­же, причини та умови є детермінантами (обставинами), що викликають виник­нення конституційного конфлікту. При­чини — це явища, які безпосередньо зу­мовлюють, породжують інші явища. Суттєвою ознакою причин є їх безпосе­редній зв’язок із виникненням конфлік­ту, який щодо причини виступає наслід­ком. Умови конфлікту — це сукупність речей, відносин, процесів, необхідних для виникнення явища. Умови склада­ють середовище для виникнення кон­флікту. Але безпосередньо вплив умов спрямований не на сам конфлікт, а на його причини.

Зроблений Україною демократичний вибір об’єктивно став умовою збільшен­ня питомої ваги конфліктності у консти­туційно-правових відносинах. Ця кон­фліктність має об’єктивний характер, оскільки, як зазначає Є. Степанов, «де­мократизація являє собою широкий про­стір... для виявлення масових та інди­відуальних інтересів, відкриваючи су­спільній системі... шлях до узгодження різних спрямувань і уможливлюючи на цій основі ненасильницьку, органічну форму її руху» [1].

За діючого демократичного режиму суб’єкти конституційного права не тіль­ки можуть виявляти та обстоювати свої інтереси, потреби і цілі аж до конфлікту, а й вирішувати конфлікти, що виника­ють, у встановлений законодавством спо­сіб. Конфлікти в демократичному су­спільстві обов’язково підлягають унор­муванню з метою подальшого розв’язан­ня. Тому наростання конфліктності у конституційно-правовій сфері ні в якому разі не означає хибність демократичного вибору України. Більше того, вміле вре­гулювання конфліктів, своєчасне їх ефективне розв’язання є запорукою про­гресу в суспільно-правовому розвиткові.

Оцінка одних явищ як причин, а ін­ших — як умов має відносний характер, тому конфліктні детермінанти не слід суворо поділяти. Конкретне явище в од­них взаємостосунках може відігравати роль причини, в інших — роль умов. Крім того, причина викликає певний на­слідок (виникнення конфлікту) тільки за настання певних умов. А самі по собі умови також не можуть викликати ви­никнення конституційного конфлікту. Отже, діалектика причин і умов вимагає їх нерозривного розгляду під час дослі­дження детермінації конституційних конфліктів. На справедливе переконан­ня А. Долгової, «детермінізм, виходячи з факту причинного походження, свід­чить про те, чому відповідний процес відбувся так або інакше, чому виникло саме це явище, якими є умови виникнен­ня та ступінь стійкості відповідного про­цесу» [2].

Кожному конституційному конфлікто­ві притаманні конкретні причини та умо­ви. Але сучасна конституційна конфлікт­ність в українському суспільстві характе­ризується такими загальними детермінан­тами: 1) слабка політична структурова­ність українського соціуму і недостатньо високий рівень його конституційної куль­тури, правовий нігілізм; 2) відсутність консолідуючої суспільство ідеології та ефективної національної програми роз­витку країни; 3) неякісне правове регулю­вання конституційних відносин; супе­речності у законодавстві; відставання про­цесуальних конституційно-правових норм від матеріальних; 4) хронічне втручання одних органів влади до компетенції інших органів, перевищення повноважень; супе­речливе тлумачення різними гілками вла­ди конституційних норм; 5) відсутність у владних структур на загальнодержавному і місцевому рівнях належного досвіду ви­рішення в режимі консенсусу складних питань державотворення; 6) відсутність організаційно-правових механізмів роз­в’язання конфліктів між різними суб’єк­тами конституційно-правових відносин [3].

Перераховані причини та умови ма­ють загальний характер та зумовлюють у своїй системі майже кожен конститу­ційний конфлікт, що виникає у сучас­ний період. Так, всі наведені детермінан­ти є такими, що безпосередньо стосу­ються виникнення конституційного кон­флікту щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України V скликання у квітні-травні 2007 р. Але є й спеціальні детермінанти. У цьому ви­падку вони навіть вказані у преамбулі відповідних указів Президента — «пору­шення конституційних норм щодо фор­мування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України» (Укази Пре­зидента України «Про дострокове при­пинення повноважень Верховної Ради України» від 02.04.2007 р. № 264/2007, «Про дострокове припинення повнова­жень Верховної Ради України та при­значення позачергових виборів» від

26.04.2007 р. № 355/2007).

Сама наявність цих детермінант не є достатньою для виникнення конститу­ційного конфлікту. Для конфліктної вза­ємодії необхідне ще усвідомлення од­нією із сторін протилежності своїх інтересів інтересам іншої сторони. На думку Президента України, сформульо­вану ним в указах, формування коаліції на основі індивідуального чи групового членства «спотворює результати народ­ного волевиявлення» і «є реальною пе­редумовою узурпації влади в Україні». Крім того, є очевидним, що збільшення кількісного складу коаліції до трьохсот народних депутатів зменшило би вплив Президента України на законотворчий процес. Отже, збільшення коаліції за ра­хунок народних депутатів, що не є чле­нами фракцій, які утворили цю коалі­цію, прямо суперечить політичним інте­ресам Президента, який є представни­ком протилежної щодо коаліції політич­ної сили.

Наявність зазначених передумов кон­ституційного конфлікту та усвідомлення однією із сторін протилежності своїх ін­тересів інтересам іншої сторони створю­ють конфліктну ситуацію, яка є перед - конфліктною стадією розвитку відносин суб’єктів. На цьому етапі вже сформовані причини та умови, вже визначені первіс­ні суб’єкти конституційного конфлікту, але головна роль конфліктної ситуації полягає у визначенні предмета майбут­нього конституційного конфлікту.

Конфліктна ситуація, створена невдо­воленістю однієї із сторін, викликає зрос­тання соціальної напруженості, масштаби якої також залежать від значущості пред­мета майбутнього конфлікту. Конфліктна ситуація щодо розпуску парламенту ви­никла наприкінці березня 2007 р., коли частина депутатів з опозиційних фракцій перейшла до коаліції. У своєму листі до Верховної Ради від 28.03.2007 р. Прези­дент України запевнив, що «вживатиме всіх передбачених Конституцією і закона­ми адекватних заходів, щоб припинити такі неконституційні дії», які ставлять «під сумнів і легітимність Кабінету Міні­стрів, персональний склад якого останнім часом призначався за участю сформованої в порушення Конституції коаліції депутатських фракцій, і прийняті Урядом рі­шення» [4].

02.04.2007 р. Президент видав Указ про дострокове припинення повнова­жень Верховної Ради. Коаліція ж напо­лягала на тому, що «умови сформування коаліції депутатських фракцій, визначе­ні статтею 83 Конституції України, до­тримані» [5]. Але, закликаючи Прези­дента України скасувати Указ від

02.04.2007 р., коаліція унеможливила входження позафракційних депутатів до парламентської більшості в індивідуаль­ному порядку, прийнявши відповідні зміни до Регламенту Верховної Ради України (Про внесення змін до статті 61 регламенту Верховної Ради та постанови «Про запобігання діям, що загрожують конституційному правопорядку, громад­ському спокою і стабільності в Україні: Постанова Верховної Ради України від

06.04.2007 р. № 904-У).

Отже, у цьому випадку дії коаліції бу­ли спрямовані на ліквідацію вихідної причини конституційного конфлікту, що виник. Звісно, це не дало очікуваного результату у вигляді скасування Указу, оскільки «аналіз соціальної конфліктно­сті ні в якому разі не може бути зведе­ний до аналізу найближчих причин» [6].

Цей конституційний конфлікт став наслідком цілого комплексу причин по- літико-правового характеру, тому і до його вирішення слід підходити комплекс­но. Саме з комплексними планами ви­рішення конфлікту виступили Прези­дент України [7] та Голова Верховної Ради України [8]. Обидві сторони наголо­сили на тому, що слід унеможливити на майбутнє формування коаліції не на фракційній основі, внести зміни до зако­нів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про вибори народних депута­тів України», «Про статус народного де­путата України», закріпити на законо­давчому рівні Універсал національної єдності, оформити у вигляді Закону Ук­раїни Регламент Верховної Ради Украї­ни, прийняти закон про опозицію тощо.

Конституційний конфлікт щодо роз­пуску парламенту став продовженням конфлікту навколо ухвалення Закону України «Про Кабінет Міністрів Украї­ни». Цей Закон був прийнятий в редакції коаліції і набув чинності всупереч волі Президента України — став першим в історії України законом, що набув чинно­сті, не будучи підписаним Президентом України. Цей чинник також вплинув на невдоволення Президента існуючим роз­поділом владних ресурсів. Президент на­передодні підписання Указу «Про до­строкове припинення повноважень Вер­ховної Ради України» від 02.04.2007 р. № 264/2007 заявляв: «Більшість у пар­ламенті схвалила нелегітимний закон про Кабінет Міністрів, який ставить уряд поза межами Закону, системно порушує Конституцію і обмежує конституційні права громадян України» [9]. Є. Бабосов вказує на невдоволеність розподілом благ як на суттєву причину виникнення кон­флікту: «Чим гостріше відчувається така невдоволеність, тим гострішим стає... відчуття протизаконності та несправед­ливості існуючої системи розподілу ре­сурсів...» [10].

Таким чином, можна зробити висно­вок, що якби сторони конфлікту знай­шли компроміс щодо Закону України «Про Кабінет Міністрів України», тим самим знявши ключові суперечності, є велика ймовірність того, що конфлікт навколо розпуску парламенту У скли­кання не виник би. Задоволення інтере­сів коаліції за рахунок придушених інте­ресів Президента породили новий, більш складний конфлікт. Своєчасне внесен­ня змін до цього Закону (тим більше, що обидві сторони усвідомлювали, що деякі положення Закону не відповідають Кон­ституції України) могло попередити ви­никнення іншого, більш складного кон­флікту.

Отже, правильний аналіз детермі­нант конституційних конфліктів, вчас­не зняття суттєвих суперечностей, які можуть породити певні зіткнення інте­ресів, є запорукою не тільки ефективного розв’язання конституційних конфліктів, а й їх попередження.

ПРИМІТКИ

1. Конфликты в современной России (проблемы анализа и регулирования) / под ред. Е. И. Степанова. — М. : Эдиториал УРСС, 1999. — С. 90.

2. Криминология : учеб. для юрид. вузов / под общ. ред. А. И. Долговой. — М. : ИНФРА-М — НОРМА, 1999. — С. 184.

3. Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян [та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики. — X. : Право,

2003. — С. 117—118.

4. Звернення Президента України Віктора Ющенка з нагоди річниці парламентських виборів 2006 року // Офіційне Інтернет-представництво Президента України. — 29.03.2007 [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу : http://www. president. gov. ua/news/data/print/14621.html

5. Юридичний висновок Міністерства юстиції за результатами правової експертизи Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» від 02.04.2007 р. № 264 // Веб-портал Міністерства юстиції України [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : http://www. minjust. gov. Ua/0/9214

6. Бабосов Е. М. Конфликтология : учеб. пособ. / Е. М. Бабосов. — 2-е изд., стереотип. — Мн. : Тетрасистемс, 2001. — С. 74.

7. Президент наполягає на політико-правовому вирішенні парламентської кризи // Офіцій­не Інтернет-представництво Президента України. — 20.04.2007 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : www. prezident. gov. ua/news/data/print/15222.html

8. Голова Верховної Ради України Олександр Мороз має намір запропонувати Президенту України та іншим суб’єктам політичного процесу, представленим у парламенті, проект Мемо­рандуму примирення і співпраці // Веб-портал Верховної Ради України. — 21.04.2007 [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal. rada. gov. ua/control/uk/publish/printablen article? art_id=92340

9. Звернення Президента України Віктора Ющенка з нагоди річниці парламентських вибо­рів 2006 року // Офіційне Інтернет-представництво Президента України. — 29.03.2007 [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу : www. president. gov. ua/news/data/print/14621.html