joomla
АПЕЛЯЦІЯ НА ПОСТАНОВУ СУДУ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПЕРШІ КРОКИ - ПЕРШІ ПРОБЛЕМИ
Юридична Україна


Олександр Курило,

суддя судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області,

Світлана Биля,

старший консультант Апеляційного суду Харківської області

Юридичний термін «апеляція» похо­дить від латинського слова арре^^^ що означає «звернення, скарга». Апеля­ція — це основний спосіб оскарження су­дових рішень у цивільних, криміналь­них, адміністративних та інших справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу.

Запровадження інституту оскарження судових рішень відповідає міжнародним стандартам у сфері судочинства та надає право зацікавленим особам захистити свої інтереси, права та обов’язки від од­ностороннього, неправильного, неповно­го чи іншим чином неправомірного роз­гляду справи.

Довгий час при розгляді справ у сфері адміністративних правопорушень поря­док апеляційного оскарження постанов, винесених судами першої інстанції, був відсутній. Натомість діяв інститут пере­гляду постанов самим суддею за наявно­сті протесту прокурора, а також незалеж­но від наявності протесту прокурора — головою вищестоящого суду, його пер­шим заступником або заступником. Да­ний порядок був передбачений ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) в ре­дакції від 17.05.2007 р. [1].

Ситуація змінилася з нещодавнім прийняттям Закону України «Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулю­вання відносин у сфері забезпечення без­пеки дорожнього руху» від 24.09.2008 р.

№ 586-УІ, який набрав чинності

16.11.2008 р. та викликав бурхливу ре­акцію з боку не тільки громадськості, а й правників різного рівня.

Таку пильну увагу цей Закон привер­нув до себе, перш за все, через встанов­лення більш суворої відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Штрафи зросли майже вдесятеро, збіль­шилися терміни позбавлення права на керування транспортним засобом, уведе­но нові різновиди адміністративних стяг­нень (громадські роботи й адміністратив­ний арешт), істотно розширились повно­важення співробітників ДАІ [2]. В зв’яз­ку з цим особливого значення набуває по­рядок оскарження постанов судів першої інстанції у справах, які підвідомчі судам відповідно до ст. 221 гл. 17 КУпАП. Адже апеляція є одним із основних засо­бів реалізації громадянами свого консти­туційного права на судовий захист у на­ціональній судовій системі, перевірки законності та обґрунтованості винесених судових рішень [3]. Тому метою даної статті є аналіз апеляційного порядку роз­гляду справ про адміністративні правопо­рушення та тих недоліків чинного зако­нодавства, які перешкоджають громадя­нам належним чином захищати свої пра­ва, свободи та інтереси.

Провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення повинно здійсню­ватися з дотриманням принципів верхо­венства права, пріоритетів прав фізичних та юридичних осіб, з урахуванням інтере­сів суспільства і держави в цілому.

Важливим завданням суддів при за­стосуванні закону є забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина. Це завдання має виконуватися ефективно, з урахуванням якомога більш високих стандартів. Суддя зобов’язаний гаранту­вати виконання даного завдання, а для його виконання володіти спеціальними знаннями, навичками, вміннями [4], тоб­то високим рівнем правової культури.

Разом із цим, існують певні прогали­ни в законодавчих актах, тому досить складно забезпечувати високі стандарти правосуддя при вирішенні спірних пи­тань, що виникають у процесі розгляду справи.

Чинним КУпАП не встановлено по­рядку судового розгляду справ, не визна­чено стадії судочинства в провадженні із зазначених справ.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП апе­ляційний суд після отримання мате­ріалів справи повинен повідомити про час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, прокурора, який приніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністратив­не правопорушення. При виконанні да­ної вимоги виникають труднощі, пов’я­зані з відсутністю порядку повідомлення та виклику в судове засідання учасників провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення.

Чинними цивільним, кримінальним, адміністративним, господарським проце­суальним законодавством чітко встановле­но способи, засоби і форми виклику та по­відомлення осіб про проведення судового засідання. За загальним правилом, якщо проводити порівняння, виклик учасників проводиться судовими повістками та судо­вими повістками-повідомленнями. Крім цього, передбачена можливість судового виклику чи повідомлення й іншими засо­бами — телеграмою, факсимільним по­відомленням, електронною поштою, теле­фоном, через друкований засіб масової інформації (Кримінально-процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративно­го судочинства України, Цивільний про­цесуальний кодекс України).

На жаль, КУпАП не містить будь - яких даних про спосіб судового виклику осіб, які беруть участь у провадженні у справі. За таких обставин задля подолан­ня даної прогалини в праві слід зверну­тися до тих норм закону, які регулюють аналогічні відносини, застосувати анало­гію закону, яка сприятиме дотриманню встановлених вимог Кодексу щодо ви­клику осіб у судове засідання.

Для забезпечення дотримання прав особи на участь у розгляді справи слід, на наш погляд, конкретизувати саме спосіб та форму повідомлення учасників про розгляд справи. Зокрема судові виклики та повідомлення можуть здійснюватися шляхом вручення судових повісток, на­правлення в разі необхідності телеграми, телефонограми, факсимільного повідом­лення (факсом, телефаксом), через дру­кований засіб масової інформації, що по­винно значно полегшити процес належ­ного повідомлення осіб—учасників судо­вого розгляду.

Основним завданням судочинства від­повідно до ст. 129 Конституції України є, зокрема, повне фіксування процесу технічними засобами. Законом України «Про судоустрій України» від

07.02.2002 р. № 3018-ІІІ встановлено, що при розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуаль­ним законом.

Питання порядку фіксації та ведення судового засідання в КУпАП залишається неврегульованим, що є недоліком, оскіль­ки при розгляді апеляційних скарг на ви­несені постанови місцевих судів відсут­ність технічного запису судового засідан­ня або протоколу судового засідання іноді стає серйозною перешкодою для встанов­лення тих чи інших обставин у справі, які можуть мати значення для повного, все­бічного та об’єктивного розгляду.

Тож буде актуальною пропозиція де­талізувати та встановити конкретний по­рядок судового розгляду справ про адмі­ністративні правопорушення для належ­ного виконання завдань, передбачених законодавством при здійсненні прова­дження в даних справах.

Серед проблемних та дискусійних пи­тань, які виникають у ході застосування норм КУпАП у частині апеляційного пе­регляду справ зазначеної категорії, є не­можливість її оскарження або перегля­ду. Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду одноособово. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Така зміна порядку перегляду поста­нов судів у справах про адміністративні правопорушення може призвести до по­рушення прав учасників провадження та неправильного вирішення справ, оста­точний розгляд яких буде завершуватися рішеннями апеляційних судів. У даному аспекті доцільним було б запровадити по­рядок перегляду постанов, винесених су­дом апеляційної інстанції. Такий пере­гляд міг би здійснюватися колегіально у складі трьох суддів суду апеляційної ін­станції, що дало б можливість виключи­ти ті порушення, недоліки чи неповноту, які можуть бути допущені при розгляді апеляційної скарги суддею одноособово.

Крім цього, не зайвим було б запрова­дження інституту перегляду постанови в зв’язку з нововиявленими обставинами. Даний перегляд, передбачений в чинних цивільному, кримінальному, адміністра­тивному судочинствах, надав би змогу переглянути постанову суду в разі вияв­лення обставин, які не були і не могли бути відомі особам, але при їх встанов­ленні при розгляді справи суд виніс би принципово нову постанову. Інститут пе­регляду постанови за нововиявленими обставинами є однією з гарантій дотри­мання принципу всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи.

Отже, слід зазначити, що запрова­дження можливості апеляційного оскар­ження постанови суду в справі про адміністративне правопорушення має бе­зумовне позитивне значення, оскільки відповідає загальновизнаним стандар­там захисту прав і гарантування свобод людини та громадянина. Разом із тим, правове регулювання судового розгляду справ про адміністративне правопору­шення потребує подальшого вдосконален­ня та розвитку. Одним із важливих зав­дань є усунення прогалин у питаннях повідомлення осіб про проведення судового засідання у справі; встановлення чітко передбаченого порядку ведення та фікса­ції судового розгляду справ про адміні­стративні правопорушення; можливості оскарження або перегляду постанов, ви­несених судами апеляційної інстанції.

Тільки за цієї умови апеляційне про­вадження у справах про адміністративні правопорушення буде відповідати за­гальновизнаним правовим стандартам.



ПРИМІТКИ

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення : наук.-практ. коментар / Р. А. Ка­люжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний [та ін.]. — К. : Правова єдність, 2008.

2. Сурнін В. Не порушувати? Нові заповіді автолюбителів / В. Сурнін // Дзеркало тижня. — 2008. — № 43. — 15—23 листопада.

3. Угринчук Г. Пправо на судовий захист гарантується і... обмежується?! Апеляційне і ка­саційне оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у справах про порушення митних правил / Г. Угринчук // Закон&Бізнес. — 2004. — № 29. — 17—23 липня.

4. Міжнародні стандарти незалежності суддів : зб. док. — К. : Поліграф-Експрес, 2008.