joomla
ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОСОБАМИ З ФІЗИЧНИМИ АБО ПСИХІЧНИМИ ВАДАМИ ПІД ЧАС ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ (ЗЛОЧИНУ)
Юридична Україна


Андрій Дудка,

ад’юнкт кафедри криміналістики Ки­ївського національного університету внутрішніх справ

Значна категорія осіб має психічні роз­лади. До цієї категорії належать особи, центральна нервова система яких по­страждала. Такий стан може бути вродже­ним або набутим. У даний час близько 500 млн жителів планети страждають від хвороб і розладів психіки. За даними Все­світньої організації охорони здоров’я, близько 52 млн чоловік схильні до серйоз­них захворювань нервової системи, таких як шизофренія; 155 млн уражені невроза­ми; близько 120 млн страждають від пси­хічної загальмованості, 100 млн — від різ­них розладів депресивного типу, 16 млн — від слабоумства [1].

Закон не передбачає особливого поряд­ку порушення кримінальної справи щодо осіб з фізичними або психічними вадами. Можливість проведення слідчих дій з особами із психічними вадами в юридич­ній літературі якихось серйозних запере­чень не викликає, за умови, що цьому не перешкоджає психічний стан особи. По­слідовність (черговість) проведення слід­чих дій, їх обов’язковість чи необов’яз­ковість визначаються конкретною слід­чою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні якої знаходиться справа [2].

Більшість осіб з фізичними або пси­хічними вадами здатні брати участь у слідчих діях, але при проведенні цих дій необхідно враховувати можливий вплив психічних відхилень на їх поведінку. Здатність особи з фізичними чи психіч­ними вадами брати участь у досудовому слідстві обмежується не тільки інтелек­туальними здібностями, а й підвищеною стомлюваністю, порушенням сприйнят­тя і запам’ятовування.

Усе вищезазначене викликає занепо­коєння й зумовлює необхідність онов­лення та вдосконалення тактики слідчої діяльності, детальнішого висвітлення потребують питання організації прове­дення окремих слідчих дій з урахуван­ням фізичних та психічних особливостей обвинувачених (підозрюваних) осіб.

Як відомо, основним способом збиран­ня, дослідження, оцінки та використан­ня доказів є слідчі дії, у результаті про­ведення яких отримується певний обсяг доказів, що є основним засобом з’ясуван­ня всіх обставин справи. Особливе місце серед усіх слідчих дій, спрямованих на збирання інформації зі слідів-відобра - жень, посідає огляд місця події. Значен­ня огляду місця події під час проведення досудового слідства надзвичайно велике.

Вагомий внесок у розробку наукових основ проведення слідчого огляду зроби­ли відомі вчені, зокрема В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, І. Е. Биховський, Г. І. Гра - мович, С. П. Єфімічев, В. П. Колмаков, В. С. Кузьмічов, Н. І. Кулагін, О. Ю. Ям - польський та багато інших.

Безпосередніми носіями інформації про особу злочинця на місці події є сліди. Відповідно до ст. 190 КПК України ме­тою огляду є виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обста­новки події, а також інших обставин, що мають значення у справі (дані про осіб, які могли бачити вчинення злочину, а також висунення версій про подію злочи­ну та його учасників). Таке формулюван­ня закону, по суті, орієнтує на встанов­лення всіх обставин, що підлягають до­казуванню у кримінальній справі.

Криміналістичний аналіз під час огля­ду місця події повинен включати дослі­дження всієї слідової картини, а не окре­мих фрагментів обстановки, а також комплексне дослідження різних джерел речової інформації. Відзначимо важли­вість попереднього дослідження слідів у ході слідчого огляду з метою одержання орієнтуючої інформації, яка використо­вується для висування слідчих і розшукових версій про напрями розшуку зло­чинця за «гарячими слідами», звуження кола осіб, що перевіряються, з’ясування механізму й обставин скоєного злочину.

У процесі дослідження таких слідів існує можливість ймовірного встанов­лення даних про зовнішні ознаки люди­ни, яка їх залишила, використовуючи, наприклад, метод кореляційного зв’язку між розмірними характеристиками час­тин тіла людини та її статтю, віком і зростом. Сліди рук, ніг, взуття, зубів, сліди частин тіла людини, сліди застосу­вання знарядь та інструментів дозволя­ють з певною ймовірністю зробити ви­сновок про умови побуту, професію, за­хворювання людини, яка їх залишила. За зубом чи його частиною можливо діа­гностувати особливості зубно-щелепної системи людини, вік, групу крові, особ­ливості зовнішності, ознаки захворю­вань, звички [3]. За нігтьовими пласти­нами і волоссям — побутові умови, професію, захворювання: передінфаркт­ний чи післяінфарктний стан [4], цукро­вий діабет, гінекологічні та шкірні за­хворювання, вагітність, інші функціо­нальні порушення [59], факт вживання наркотиків, дози і періодичність їх при­йому [6]. У волоссі шизофреніків менше кадмію та марганцю, ніж у волоссі нор­мальних людей, але більше свинцю та заліза; у волоссі осіб, які перенесли ін­фаркт, удвічі нижча концентрація каль­цію, а дослідженням різних ділянок во­лосся наркоманів можна визначити час і дозу вживання наркотику. Дослідивши волосся Наполеона, яке зберігалося у Військовому музеї Франції, вчені зроби­ли висновок про отруєння його миш’я­ком [7]. Для виявлення, фіксації і до­слідження таких джерел інформації доцільно залучати спеціалістів, які воло­діють знаннями в природничих науках (хімія, фізика, біологія тощо).

У ході досудового слідства недостат­ньо використовується інформаційний потенціал почерку людини. Почерко­знавчі і графологічні дослідження дозво­ляють одержати дані про стать [8], вік, психічний стан особи, ступінь проя­ву тих чи інших особливостей [10].

Також джерелом інформації про особу злочинця є спосіб скоєння злочину [11]. Проведене нами узагальнення матеріалів кримінальних справ виявило, що серед осіб, які скоїли вбивство, — 68% є особа­ми з аномальною психікою, а серед тих, хто завдавали тяжкі тілесні ушкоджен­ня, — 64,8%. Безглузда жорстокість зло­чинної поведінки осіб з психічними вада­ми відмічена у 68,9% випадків; запо­діяння великої кількості ушкоджень жертві — у 28,9%; знівечення, розчлено­вування трупа — у 34,4%. Привертає ува­гу і місце скоєння злочину — це може бу­ти багатолюдне місце, місце, де даною особою вже скоювалися злочини або за місцем проживання особи тощо. Місце вчинення злочину особами з фізичними або психічними вадами у 70% випадків обиралось випадково. Кореляція між міс­цем, часом, обстановкою і способом вчи­нення злочину відсутня. Цілеспрямована, обдумана попередня підготовка до здій­снення суспільно небезпечного діяння бу­ла відмічена лише у 20,3% вивчених на­ми кримінальних справ, у решті випадків (79,7%) такої підготовки не було.

При огляді місця події можна вияви­ти також сліди, що свідчать про нелогіч­ність дій злочинця; зайві, що не викли­кані необхідністю порушення обстанов­ки місця події — безглузде знищення чи пошкодження окремих предметів, зали­шення особистих речей та знарядь зло­чину, залишення написів на стінах, без­цільне переміщення трупа тощо. Про­ведене нами дослідження виявило, що особи з фізичними або психічними вада­ми не вживають ніяких заходів для при­ховання факту злочину: лише у 1,4% справах були відмічені факти знищення слідів і відновлення первинної обстанов­ки на місці злочину, в 16,1% випадках були спроби приховання факту злочину, у решті випадків (82,5%) не було вияв­лено ніякої цілеспрямованої діяльності для приховання злочину. Більше того, у ряді кримінальних справ виявлено фак­ти аномальної необережності, безпечно­сті, байдужості до можливих наслідків.

Про причетність особи з фізичними вадами до злочину можуть свідчити спе­цифічні сліди рук і ніг, які залишають такі особи (особа без ноги, кульгава, без пальця тощо). Аналіз викраденого асор­тименту товарів дає підставу для припу­щення про скоєння злочину особою з психічними вадами або неповнолітнім.

Об’єктами посягань осіб з психічними вадами часто бувають не зовсім цінні ре­чі, коли більш цінні залишаються на місці; речі знайомих і близьких людей та інші предмети.

При крадіжках, грабежах, розбійних нападах особи з психічними вадами нерідко заволодівають різними дрібними речами, які становлять для них інтерес (авторучки, запальнички, ножі). Ці речі вони тримають при собі або відкрито збе­рігають удома.

На основі проведеного узагальнення матеріалів кримінальних справ виявле­но, що безпосередніми об’єктами пося­гань осіб з психічними вадами при ко­рисливих злочинах були: одяг, взуття (17,6%), гроші (24,5%), різні технічні вироби (радіо-, відео-, фотоапаратура то­що) (7,1%), продукти харчування (6,0%), зброя (2,6%), спиртні напої (1,4%), коштовності (1,4%), наркотичні речовини (3,9%), інші предмети (44,5%). Розкрадання недорогих речей, коли цінніші залишаються незаймани­ми, відмічено у 25,1% справ. Певний ін­терес становлять відомості про розпоря­дження викраденим: предмети розкра­дань були даровані або роздані (17,7%), продані (14,8%), загублені (6,5%), вико­ристовувались особисто (24,3%).

Встановивши спосіб скоєння злочину і проаналізувавши сліди можна скласти уявлення не тільки про анатомічні озна­ки (зріст, комплекцію, вагу, фізичні вади тощо) і функціональні дані злочинця (си­лу, навички тощо), а й про його психіч­ний стан і риси характеру (психічні від­хилення, зухвалість, жорстокість тощо).

Наприклад, якщо злочинець лівша, то це відбивається на слідах рук, слідах застосування знарядь і інструментів, в особливостях почерку. Це дозволяє ви­ділити стійку групову ознаку, що харак­теризує злочинця, — лівша, а при обме­женому колі підозрюваних така ознака може бути умовно індивідуалізуючою.

Поряд з необхідністю встановлення зовнішніх ознак людини О. М. Зінін [12],

В. О. Образцов [13] відзначають необхід­ність у складанні «психологічного пор­трета» злочинця. Робота над психологіч­ним портретом починається з вивчення обстановки місця події, прилеглої тери­торії, стану жертви, скоєння злочину, поведінки злочинця під час і після скоєн­ня злочину. Загальна картина ушко­джень дозволяє приблизно встановити психічний стан убивці під час скоєння злочину. Враховуючи характер і локалі­зацію ушкоджень на тілі жертви можна зробити ймовірний висновок про рапто­вість їх нанесення чи передуючу цьому боротьбу, про можливість нанесення ушкоджень посмертно і т. ін.

Таким чином, джерелами інформації про психологічні і психічні особливості злочинця є: обстановка місця події, вис­новки судово-медичного дослідження трупа, слідова картина діяльності зло­чинця на місці події.

Встановлення особи злочинця в про­цесі розкриття і розслідування злочи­нів — це сукупність дій слідчого, який на підставі виявлених та вилучених дже­рел інформації про особу злочинця під час проведення слідчих дій може зроби­ти висновок про фізичні, соматичні та психічні вади особи злочинця.

Зразковий алгоритм дій для встанов­лення даних, що характеризують зло­чинця, запропонував О. В. Дулов: 1) ви­явлення фактів; 2) на основі фактів — судження про дії особи; 3) на основі особ­ливостей дій — судження про психічний стан під час скоєння злочину; 4) встанов­лені особливості психічного стану є осно­вою аналізу їх причин; 5) правильний аналіз всіх перелічених аспектів дозво­ляє зробити висновки про можливі дії особи [14].

Таким чином, особа злочинця з фізич­ними або психічними вадами може мати систему ознак: соматичних, фізичних, функціональних, психологічних, пси­хічних. Тому в процесі встановлення да­них про особу злочинця необхідно приділяти увагу встановленню сукупно­сті всіх властивостей, що характеризу­ють особу. Тільки комплексне вивчення властивостей людини, що відобразилися в матеріальних слідах злочину і встанов­лені шляхом аналізу обстановки місця події, буде сприяти одержанню най­більш повної інформації про особу зло­чинця.

Заключний етап огляду місця події полягає в узагальненні, аналізі й оцінці зібраної інформації та фіксації його ре­зультатів. Про проведення слідчого огля­ду слідчий складає протокол з дотриман­ням правил статей 85, 195 КПК України. До додаткових засобів фіксації можна віднести: застосування фотозйомки, аудіо - та відеозапису, складання планів, схем, графіків, діаграм, рисунків, крес­лень та ін. Про застосування додаткових засобів фіксації повинно бути зазначено у протоколі, а фотографії та відеокасети додані до нього.

Підбиваючи підсумок слід зазначити, що досягнення мети проведення огляду місця події можливе за умови своєчасно­го його проведення, використання різно­манітних тактичних прийомів та ме­тодів. Для визначення послідовності проведення огляду необхідно враховува­ти слідчу ситуацію, що склалася, і вико­ристовувати наявну інформацію про вчинений злочин, визначаючи найбільш ймовірні місця знаходження слідів зло­чину та інших речових доказів.



ПРИМІТКИ

1. Малеина М. Н. Человек и медицина в современном праве / М. Н. Малеина. — М. : БЕК, 1995. — С. 104.

2. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України : підруч. — 5-те вид., пере - роб. і допов. — К. : А. С.К., 2007. — С. 369.

3. Зубы как источник информации о личности / кол. авт. : В. Ю. Курляндский, Б. С. Свад- ковский, В. Н. Гужеева, В. А. Хватова. — М., 1997. — 40 с.

4. Ваганов П. А. Нейтроны и криминалистика : монография / П. А. Ваганов, В. А. Лукниц - кий. — Л., 1981. — С. 59.

5. Загрядская А. П. Современное состояние и перспективы развития некоторых вопросов лабораторной судебно-медицинской экспертизы / А. П. Загрядская. — Горький, 1979. — С. 119.

6. Ваганов П. А. Зазнач. праця. — С. 100—107.

7. Тертишник В. М. Зазнач. праця. — С. 270.

8. Серегин В. В. Модификация методики дифференциации рукописей по полу исполнителя /

B. В. Серегин, А. Б. Левицький // Экспертная практика. — М., 1991. — № 31. — С. 21—22.

9. Новый подход к определению возраста исполнителя рукописи / А. Б. Левицкий,

C. Д. Кулик, М. М. Челышев, А. М. Черенков // Экспертная практика. — М., 1991. — № 31. — С. 16—20.

10. Россинская Е. Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном про­цессе / Е. Р. Россинская. — М., 1996. — С. 66.

11. Бахин В. П. Функциональный портрет человека в криминалистике / В. П. Бахин, Ю. П. Машошин // Криминалистика и судебная экспертиза. — К., 1987. — Вып. 34. — С. 21.

12. Зинин А. М. Комплексное изучение личности как основа процесса ее становления /

А. М. Зинин // Человек как источник криминалистически значимой информации : матер. Всерос. межвед. науч.-практ. конф., 3—4 июня 2003 г. — Саратов, 2003. — Ч. 1. — С. 25.

13. Образцов В. А. Выявление и изобличение преступника / В. А. Образцов. — М. : Юрист, 1997. — С. 254—258.

14. Дулов А. В. Тактика следственных действий / А. В. Дулов, П. Д. Нестеренко. — Минск : Высш. школа, 1971. — С. 119.