joomla
КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО ТРИБУНАЛУ ЗГІДНО З КОНСТИТУЦІЄЮ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА 1997 Р
Форум права

УДК 342.56(438)

О. в. новиков, канд. юрид. наук, доц.,

Національний юридичний університет «Юриди­чна академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: Державний Трибунал, Президент Республіки Польща, Конституція Республіки Польща 1997року, конституційна відповідаль­ність найвищих посадових осіб Республіки Польща

Інститут Державного Трибуналу, а в шир­шому понятті - проблема відповідальності представників конституційно найвищих дер­жавних посад в сучасних державах тісно пов’язана з принципом розподілу влад та за­конності. Цей інститут має глибоке історичне коріння, яке сягає права людини на свободу а також середньовічної доктрини опору тиранії та абсолютизму (ins resistmidi) [1, с.266].

Ґрунтовний аналіз сутності інституту Дер­жавного Трибуналу в Республіці Польща провели видатні польські конституціоналісти Лєх Гарліцький, Богуслав Банащак, Ришард Мояк, Даріуш Дудек, Єва Лентовська та ін. Вітчизняні вчені розробкою даного питань не займалися, що й обумовлює інтерес до аналізу цього інституту. Звідси, метою запро­понованої статті є досліджень інституту Державного Трибуналу Республіки Польща з точки зору його ефективності і можливості протидіяти порушенню Основного Закону Президентом РП та найвищими державними посадовцями. Стаття має наукове та практич­не значень і може бути використана в про­цесі подальшого реформувань вітчизняної конституційної моделі.

Першою країною, де ідея правової відпові­дальності виконавчої влади була реалізована, стала Англія. Саме її Magna Charta - Велика

Хартія Вільностей 1215 р. - запровадила ін­ститут impeachment (імпічмент), що дозволяв притягнути міністра Корони до карної, право­вої чи конституційної відповідальності перед Палатою Лордів. Цей інститут, поява якого збіглася в часі з виникненням парламентари­зму та парламентсько-кабінетної системи у Англії в XIV сторіччі, досить швидко став неактуальним - його замінила набагато прос­тіша система виражень вотуму недовіри Ка­бінету міністрів Палатою Громад.

Натомість у Конституції молодої тоді дер­жави Сполучених Штатів Америки запозиче­ний у англійців impeachment був поширений на Президента держави, державних службов­ців та федеральних суддів. Рішення до притя­гнень до відповідальності мала прийьти Палата Представників, далі воно передавало­ся до Сенату, котрий і приймає рішення по суті справи. У Франції конституційна відпо­відальність була запроваджена в 1789 році. Її юрисдикція належала Haute Cour Nationale, а висували обвинувачень Національні збори. В Австрії така відповідальність була запрова­джена в 1867 році [3, с.53]. В Польщі інститут конституційної відповідальності був започат­кований Конституцією 03.05.1791 р. Перед­бачала цю відповідальність також Конститу­ція Варшавського кьзівства від 22.07.1807 р. а також Конституція Королівства Польського від 27.11.1815 р. Але концепція конституцій­ної відповідальності набула сучасних рис ли­ше після набуття Польщею незалежності після Першої світової війни. Так, у ст.51 Конститу­ції Речіпосполітої Польщі від 17.03.1921 р. вказувалося, що президент країни може бути притягнутий до відповідальності Сеймом за зраду країни, порушення Конституції або ка­рний злочин. Для цього потрібне було рішен­ня трьох п’ятих голосів депутатів Сейму при наявності в залі не менше половини від їх за­гальної кількості. Справу мав розглядати, а також виносити вирок Державний Трибунал, діяльність котрого було урегульовано окре­мим законом. Ст.59 цієї ж конституції перед­бачала й відповідальність міністрів, в тому числі карну, за вчинені ними злочини та по­рушень конституції. В таких випадках Державний Трибунал приймав рішення щодо ро­зслідування на підставі рішення Сейму про обвинувачення державного міністра [2, с. 156].

Новий закон про Державний трибунал, що набув чинності 27.04.1923 р., теж зосереджу­вався на відповідальності насамперед мініст­рів. Згідно з цим законом міністр поносив конституційну відповідальність перед Держа­вним трибуналом за дії або наміри, вчинені ним під час виконання своїх службових обов‘язків щодо порушення Конституції кра­їни, нанесення значної шкоди інтересам дер­жави або нараження її на небезпеку. В цьому законі відповідальність Президента була уре­гульована окремо. А вже Конституція Польщі від 23.04.1935 р. постановила, що Президент Речі Посполітої Польщі поносить відповіда­льність лише перед Богом та історією. Мініс­три, згідно з цією конституцією, несли полі­тичну відповідальність перед Президентом, парламентську - перед Сеймом і Сенатом, а конституційну - перед Державним Трибуна­лом. Крім того, вперше, конституційна відпо­відальність була поширена на голову Найви­щої Палати Контролю а також на депутатів та сенаторів обох палат польського парламенту. Закон про Державний трибунал, що врахову­вав основні положення цієї конституції було прийнято 23.04.1936 р. Чітко визначався цим законом і склад Державного трибуналу: його очолював перший заступник Верховного су­ду, а членами були вісім представників Сейму та чотири - Сенату [6].

Загалом, розглядаючи перші етапи станов­лення інституту Державного Трибуналу Рес­публіки Польща можна зробити два виснов­ки. Перший: цей інститут розвивався абсолютно в дусі європейської моделі кон­ституційної відповідальності найвищих поса­дових осіб даної держави, являючи собою, по суті, спеціалізований судовий орган. Другий висновок напрошується після ознайомлення з практикою діяльності Державного Трибуналу Польщі міжвоєнного періоду. У відродженій після півтораста років бездержав’я країні ви­рували політичні пристрасті, багато рішень тієї пори випливали з так званої «політичної доцільності». Причому рішення ці приймали­ся під авторитарним впливом «батька нації» Йозефа Пілсудського. Класичною ілюстрацією такого підходу може служити «справа Чехові - ча», що збурила політичний істеблішмент кра­їни та й усе польське суспільство в уже дале­кому 1929 році. В той час світова кон’юнктура склалася сприятливо для польської добувної промисловості. Бідна загалом країна зуміла заробити додаткові, не передбачені бюджетом кошти на продажі більш багатим сусідам ву­гілля та інших копалин. За особистим розпо­рядженням «вождя нації» Йозефа Пілсудсь - кого більшу частину цих коштів було переведено з державного бюджету в президе­нтський фонд і фактично використано для виборчих потреб правлячої пропрезидентсь - кої партії [1, с. 161].

Оскільки, згідно з тодішньою конституцією Польщі, її президент відповідав лише перед «Богом та історією», Державний Трибунал, після відповідного рішення Сейму розпочав провадження щодо виконавця волі президен- та-міністра Чеховіча. Всіх необхідних проце­дур було дотримано і справа потрапила до Державного Трибуналу, проте, після несамо­витого тиску зі сторони президента, була по­вернута на дорозслідування в Сейм. А згодом, після перемоги на виборах президентської партії до неї вже не поверталися [4, с.274].

Іншою причиною практичної бездіяльності Державного трибуналу став післявоєнний пе­ріод 1947-1952 років. Доктрина і практика со­ціалістичної держави передбачала відповіда­льність, перш за все партійну, а не конституційну. Знову на першому плані була політична доцільність, а не право. Підтвер­дженням цього може служити факт того, що початок розпаду соціалістичної системи, яку ознаменували економічні страйки в Польщі на чолі з профспілковим рухом «Солідар­ність» парадоксально прислужився відтво­ренню практичного функціонування Держав­ного Трибуналу разом з відповідним законом. Час запровадження цього закону збігся з пе­ршими місяцями запровадженого воєнного стану в Польщі. Легітимність одного з ініціа­торів запровадження воєнного стану генерала Войцеха Ярузельського, який прокомуністич - ною більшістю парламенту був обраний пре­зидентом Польщі була під загрозою через фа­тальну економічну і політичну ситуацію в країні. Тому відроджень Державного трибу­налу без сумніву можна вважати спробою влади «випустити пар» народного незадово­лення через притягнень до конституційної відповідальності тодішніх керівників Польщі прем’єр-міністра Пьотра Ярошевича та віце - прем’єра Тадеуша Пикі. Це своє, політичне завдань, Державний трибунал виконав, хоч в результаті обидва фігуранти розслідувань так і не були покарані через недоведень у їхніх діях складу злочину, передбаченого законом. Однак закон про Державний трибунал зразка 1982 року, з внесеними поправками був лега­лізований і Конституцією Республіки Польща 1997 року, за якою і зараз живе країна. Саме ця конституція, яка дослівно писалася всім поль­ським суспільством майже десять років, оста­точно визначила статус Державного Трибуна­лу як органу судової влади, який виконує судовий вимір справедливості у справах, що регулюються головним законом країни - кон­ституцією. Як незалежний конституційний су­довий орган, Державний трибунал, проте, має специфічну рису - він тісно пов’язаний з Сей­мом і Сенатом, оскільки саме парламент деле­гує в трибунал його членів. Причому їх діяль­ність обмежується каденцією парламенту. Ця особливість робить Державний трибунал зна­чною мірою органом політичної довіри прав­лячої парламентської більшості. Крім голови Трибуналу, котрим за конституцією є перший заступник голови Верховного суду країни, па­рламент обирає двох його заступників і 16 су­ддів Державного трибуналу. Причому крім загальних в таких випадках вимог до суддів (наявність польського громадянства, відсут­ність судимості тощо) лише до половини суд­дів Державного трибуналу застосовується ви­мога наявності юридичної освіти, необхідної для виконань функцій судді суду загальної юрисдикції. Виконань суддею Державного Трибуналу своїх обов’язків несумісне з депу­татським мандатом, роботою в адміністрації Президента чи органах державної влади. Ви­конань функції судді Державного трибуналу передбачає його підпорядкувань в своїй дія­льності лише конституції та законам країни. Незалежність судді забезпечується м. і. його імунітетом: без згоди Трибуналу суддя не може бути притягнений до карної відповідальності, затриманий або арештований. Під час виконан - ь своїх функцій судді Державного трибуналу не отримують заробітної плати, вони мають право лише на відшкодувань коштів, пов’я­заних зі службовими відрядженьми [7, с.221].

В чинному законі про Державний Трибу­нал вказано, що за порушень Конституції або даного закону під час перебування на по­саді конституційній відповідальності перед Трибуналом підлягають Президент Польщі, прем’єр-міністр та члени Ради міністрів, го­лова Польського національного банку, голова Вищої палати контролю, члени Національної ради радіомовлень та телебачення, особи, яким голова Ради міністрів довірив керівниц­тво міністерствами а також головнокоманду­ючий збройними силами країни. Право на притягнення до відповідальності Президента надається виключно Національним зборам країни. Право до притягнення до відповідаль­ності решти вказаних осіб, включно з депута­тами Сейму та сенаторами, має Сейм.

Процедура притягнення до конституційної відповідальності високопосадовців має п’ять чітко прописаних законом етапів:

1) оголошень попереднього рішення;

2) розслідувань в Комісії конституційної відповідальності;

3) висунень обвинувачення;

4) розслідування справи Державним три­буналом в першій інстанції;

5) розслідування справи Державним три­буналом в другій інстанції.

Три перших стадії реалізуються в парла­менті, причому процедури притягнення до відповідальності Президента і решти осіб від - різьються. Для того, щоб почати процедуру розслідування щодо можливого притягнення до конституційної відповідальності Президе­нта країни потрібно зібрати голоси мінімум 140 членів Народних зборів (членів обох па­лат польського парламенту), що відповідає одній четвертій повного складу Зборів.

Право на прийняття рішення щодо можли­вого притягнення до такої ж відповідальності членів Ради міністрів надається Президентові країни та групі депутатів в кількості найменш 115 осіб, що дорівнює одній четвертій складу Сейму. Право на розслідування щодо можли­вого порушення Конституції та законодавства країни рештою осіб, вказаних в Законі нада­ється Президентові, групі депутатів в кількос­ті 115 чоловік а також слідчій комісії, діяль­ність якої регламентується ст. 111 чинної конституції Польщі [8].

Процедура розслідування справи Держав­ним Трибуналом відповідає процедурі, що застосовується в судах загальної юрисдикції. Комісія може вислуховувати свідків і експер­тів, вимагати від державних інститутів надан­ня потрібних для слідства документів. Фіна­лом цієї роботи має стати відповідно оформлене звернення Комісії до Народних зборів (у випадку, коли розслідування велося щодо діяльності Президента) чи до Сейму (у випадку інших, вказаних законом осіб) з про­позицією притягнення осіб, щодо яких велося розслідування до конституційної відповідаль­ності, або щодо припинення справи.

Прийняти рішення щодо притягнення до ві­дповідальності Державним Трибуналом мо­жуть лише Народні збори (загальні збори обох палат парламенту) більшістю принаймні у дві третіх голосів від загальної кількості членів Зборів (тобто, мінімум 374 голоси). При цьо­му Народні збори мають вибрати з свого кола двох обвинувачів. Рішення щодо притягнення до конституційної відповідальності прем‘єра або міністра потребує трьох п’ятих загальної кількості голосів, які в польському парламен­ті мають дати 276 депутатів та сенаторів. Для рішення щодо решти вказаних в законі осіб досить рішення простої більшості Сейму [8].

Згідно з законом, Державний Трибунал може застосувати до винних у порушенні Конституції та законодавства країни високо- посадовців такі покарання: позбавлення ви­борчого права у виборах президентських, па­рламентських, до Європейського парламенту а також місцевих; заборона виконання служ­бових обов’язків у органах державних та гро­мадських, позбавлення державних нагород та почесних звань. Термін такого покарання - від двох до десяти років [3, с.89].

В разі визнання Державним трибуналом хоч би ненавмисного порушення конституції та законодавства країни, що призвели до тяж­ких наслідків, президент має подати у відста­вку, решта осіб втрачають свої посади в орга­нах влади та парламенті. Рішення Державного Трибуналу є остаточним, його не може відмі­тити (наприклад шляхом помилування) навіть Президент країни [5].

За весь час існування Державного трибу­налу, враховуючи довоєнний період, він вів провадження щодо неповного десятка осіб. Більшість з них були виправдані. Серед гуч­них справ, які закінчилися вироком, польська громадськість пам’ятає хіба що «алкогольну аферу» 1997 року. З п’яти її фігурантів з вини яких у Польщу завозились алкогольні напої без сплати держмита Державним Трибуналом була доведена вина лише двох - колишнього міністра Міністерства зовнішньоекономічних зв‘язків Домініка Ястжембского та колиш­нього голови Головного митного управління Єжи Чвєка. Обидва були покарані п’ятьма роками позбавлення виборчого права та поз­бавлені можливості протягом цього часу за­ймати керівні посади в державних органах.

Такі, більш ніж скромні результати діяль­ності високоповажного органу часом викли­кають критику в експертному середовищі та в мас-медіа. Цікаво, що підставою такої крити­ки не служить світова економічна криза, нас­лідком якої стала економія бюджетних коштів у всіх європейських країнах. Критиці підда­ється, в основному, надто складна процедура, яка часом унеможливлює притягнення до ре­альної відповідальності польських високопо - садовців Державним трибуналом. Останнім часом ця критика активізувалася через спробу правлячої партії «Громадянська платформа» притягнути до конституційної відповідаль­ність колишнього прем’єра Ярослава Качинсь - кого та колишнього міністра юстиції Збігнєва Зьобри. Уже зараз зрозуміло, що потрібної кі­лькості голосів, необхідних для того, щоб ко­лишні чиновники постали перед Державним трибуналом у польському парламенті не на­береться. Але розголос, якого набула ця справа не лише у Польщі, але й за кордоном, реальні втрати і здобутки політичних еліт, підігріта мас-медіа увага до неї широкої громадськості висвітлили ще один, дуже важливий аспект діяльності Державного трибуналу, існування якого може бути корисним і в українських ре­аліях. Цей конституційний орган є своєрідним Дамоклевим мечем, який постійно нависає над представниками правлячої верхівки най­вищого рівня, заставляє її всі свої дії звіряти з законами і Конституцією держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Garlicki L. S^downictwo konstytucyjne w Europie Zachodniej / Garlicki L. - Warszawa, 1987.-324 p.

2. Kazimierz Piasecki. Organizacja wymiaru sprawiedliwosci w Polsce / Kazimierz Piasecki. - Krakow, 2005. - 397 p.

3. Pietrzak M. Odpowiedzialnosc konstytucyjna w Polsce / M. Pietrzak. - Warszawa, 1992. - 176 p.

4. Ustroj konstytucyjny Rzeczypospolitej Polskiei ; redactor Ryszard Moiak. - Lublin, 2000. - 320 p.

5. Dudek D. Trybunal Stanu (Podstawa prawna, analiza, komentarz) / Dudek D. // Kosciol і Prawo. - 1989. - Nr. 6.

6. Wasilewski A. Wladza s^downicza w Konstytucji Rzeczypospolitej Polskiej / Wasilewski A. //Panstwo і Prawo. - 1998. - № 7.

7. Banaszak B. Prawo konstytucyjne / Banaszak B. - Warszawa, 1999. - 361 c.

8. Ustawa z dnia 26 marza 1982 r. o Trybunale Stanu [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://ww2.sn. pl/sadnajw/ts. html.



Новиков О. В. Конституційно-правовий статус Державного Трибуналу згідно з Кон­ституцією Республіки Польща 1997р. / О. В. Новиков // Форум права. — 2013. — № 3. —

С. 423—427 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2013_3_ 71.pdf

Досліджено історію становлення інституту Державного Трибуналу в світі та Республі­ці Польща. Проаналізовано об’єм конституційно-правових повноважень, спосіб фор­мування, особливості діяльності цього судового органу. Висвітлена процедура притяг­нення до відповідальності Президента РП та інших високопосадовців згідно з Конституцією РП 1997р. Доведена ефективність Державного Трибуналу у боротьбі з перевищенням високопосадовцями владних повноважень у Республіці Польща.

Новиков О. В. Конституционно-правовой статус Государственного Трибунала согла­сно Конституции Республики Польша 1997г.

Исследован институт Государственного Трибунала в мире и в Республике Польша. Проанализирован объём конституционно-правовых полномочий, способ формирова­ния, особенности деятельности этого судебного органа. Освещена процедура привле­чения к ответственности Президента РП и других высокопоставленных должностных лиц согласно с Конституцией РП 1997 года. Доказана эффективность Государственно­го Трибунала Республики Польша в борьбе с превышением этими должностными ли­цами властных полномочий.

Novikov О. V. Constitutional and Legal Status under the Constitution of the State Tribunal of the Republic of Poland in 1997

State Institute investigated the Tribunal in the world and in Poland. The amount of the constitutional and legal powers, the method of formation, especially the activities of the judicial authority was analyzed. Procedure to prosecute Polish President and other senior officials in accordance with the Constitution of the Republic of Poland in 1997 illuminated. The effectiveness of the State Tribunal of the Republic of Poland in the fight against excesses these officials authority Proved.