joomla
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ У СЛУЖБОВО-БОЙОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ
Форум права

УДК 35.088

В. В. МИКИТЕНКО, Одеський державний університет внутрішніх справ

Ключові слова: службово-бойова діяльність, правоохоронні органи, військові формування, си­ли охорони правопорядку, забезпечення прав і свобод, охорона, захист

Правове і політичне життя в Україні хара­ктеризується проведенням реформ, спрямова­них перш за все на удосконалення механізму забезпечення прав і свобод людини та набли­ження до таких конституційно визначених орієнтирів державного і суспільного розвит­ку, як правова, демократична та соціальна держава. Останнім часом значна увага приді­ляється оптимізації діяльності правозахисних та правоохоронних органів держави, на які покладена функція забезпечення невід’ємних прав і свобод людини та інтересів суспільства.

Під час виконання службово-бойових за­вдань в особливих умовах різної ґенези пра­воохоронні органи та їх військові формування здійснюють профілактичні, охоронні, режим­ні, захисні, ізоляційно-обмежувальні заходи та спеціальні операції. При цьому, зазначена діяльність безпосередньо пов’язана з охоро­ною прав і свобод значної кількості людей, забезпеченням законних інтересів суспільства і держави, які перебувають у районах прове­дення зазначених заходів, потерпають від протиправних дій, наслідків надзвичайних ситуацій соціального, техногенного і природ­ного характеру тощо.

Останнім часом виникла необхідність у глибоких наукових дослідженнях щодо ви­значення критеріїв оцінки правоохоронної діяльності, пошуку оптимізації діяльності спеціальних правоохоронних структур, які виконують завдання щодо запобігання та припинення особливо небезпечних для суспі­льства злочинних посягань та явищ. Незва­жаючи на наявність цілої низки наукових до­сліджень та публікації у цій сфері таких вчених, як О. М. Бандурка, В. П. Бірюков, С. А. Буткевич, О. Ф. Долженков, Ю. В. Дубко,

1.0. Кириченко, О. Ю. Конєв, О. Д. Костюков, С. О. Кузніченко, В. І. Лазутко, В. А. Лаптій,

1.1. Мусієнко, Д. О. Поштарук, М. Б. Саакян, Д. С. Савочкін, О. М. Шмаков тощо, нині від­сутня глибока наукова розробка проблем за­безпечення прав і свобод людини в діяльності правоохоронних органів та їх військових фо­рмувань в особливих умовах.

Тому метою статті є визначення особливо­стей охорони та захисту прав і свобод людини правоохоронними структурами при виник­ненні надзвичайних обставин та виконані ни­ми специфічних службово-бойових завдань. Новизна роботи полягає у розширенні поня­тійного апарату, зокрема, у розмежуванні по­нять охорони та захисту прав і свобод люди­ни в їх службово-бойовій діяльності.

Захищеність громадян, становлення влади до прав і свобод людини є показником гуман­ності суспільства та ступеню демократичності держави в цілому. Основу діяльності правоо­хоронних органів щодо захисту прав людини складає затверджені в міжнародних нормах та Конституції України принципи верховенства права; законності; визнання людини найви­щою соціальною цінністю; пріоритетності її природних прав; забезпечення прав і свобод людини як основного обов’язку правової де­мократичної держави, її правоохоронних ор­ганів, зокрема; право людини на захист своїх прав; відновлення прав потерпілого від зло­чину, підвищення ролі громадських правоза­хисних організацій та участі їх у формуванні державної правової політики; забезпечення через демократичні процедури контролю за здійсненням державними органами своїх по­вноважень; відповідність законодавства з прав людини міжнародним нормам і стандар­там та ін. [1, с.5].


Забезпечень прав і свобод людини є най­важливішою функцією держави і, відповідно, державних органів, яка передбачає створень належних умов їх реалізації. Специфіка та спрямованість діяльності державного органу обумовлює особливість правових способів забезпечень прав і свобод людини. Саме за­вдяки зазначеним способам, на думку авторів, права і свободи стають реальними, адже про­голошення прав та свобод є важливою, але не єдиною ознакою правопорядку. Необхідно також створити умови для реалізації відпові­дних прав [2, с.87].

Особливості забезпечення прав і свобод людини в службово-бойовій діяльності сил охорони правопорядку (окремих органів й підрозділів внутрішніх справ і внутрішніх військ МВС України, Служби безпеки Украї­ни, Управління державної охорони України, Державної прикордонної служби України та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України) обумовлені специфікою ви­конання ними службових завдань при виник­ненні надзвичайних обставин. Серед таких завдань необхідно відмітити спеціальні захо­ди, спрямовані на пошук і затримань озбро­єних злочинців, які становлять підвищену су­спільну небезпеку. Відповідно до відомчих документів такі спеціальні заходи мають на­зву «Сирена», «Грім», «Перехват» «Хвиля» тощо. Зазначимо також й спеціальні операції антитерористичної спрямованості та діяль­ність правоохоронних органів та військових формувань в умовах дії надзвичайних адміні­стративно-правових режимів. Під час прове­дення усіх зазначених вище заходів пріорите­тним є не тільки безпосередня ліквідація загрози, а й забезпечень прав і свобод люди­ни та інтересів суспільства.

Таким чином, при виникненні надзвичай­них умов та обставин значно збільшується загроза правам і свободам людини, що гаран­товані державою, та нормальному існуванню суспільства взагалі. Діяльність уповноваже­них підрозділів окремих правоохоронних ор­ганів щодо охорони та захисту прав і свобод людини за таких умов буде мати специфічні організаційно-тактичні форми. Так, напри­клад, в деяких випадках для приведення об­становки в нормальний стан допускається обмеження окремих прав і свобод люди (об­меження вільного пересування, заборона збо­рів, вилучення зброї тощо).

В межах нашого дослідження вважаємо за необхідне дослідити особливості здійснень охорони та захисту прав і свобод людини правоохоронними структурами держави в особливих умовах. В науковій юридичній лі­тературі достатньо уваги приділено визна­ченню та розмежуванню понять «охорона» і «захист». Теоретичному питанню співвідно­шень цих поьть присвячено багато праць. Аналізуючи ці поняття, Н. Вітрук надає кож­ному з них визначення, але у той же час вва­жає, що вони становлять єдине ціле й повинні вживатися як синоніми. Під захистом автор розуміє діяльність, яка спрямована на усу­нень перешкод у реалізації прав. Поняття «охорона» доповнюється крім вищесказаного профілактикою й попередженьм порушень прав громадян [3, с.203]. На думку дослідни­ків, охорону й захист в сучасній юридичній науці прийнято вважати складовою механізму захисту прав і свобод людини. Визначаються три основні елементи механізму правового захисту: перший - охорона прав людини; дру­гий - юридична допомога людині; третій - захист прав людини [4, с.27]. Однак, дослі­джуючи специфічну сферу правоохоронної діяльності, вважаємо необхідним розглядати окремо механізм охорони прав і свобод лю­дини та механізм захисту прав і свобод люди­ни. Охорону і захист слід розглядати не прос­то як складові частини, а саме як основні способи забезпечення прав і свобод, зокрема, в діяльності правоохоронних органів.

В загальному сенсі під охороною визнача­ють профілактичні заходи, що здійснюються державними органами і громадськими органі­заціями для попередження порушень прав громадян, а також усунення різних перешкод, які заважають реалізації цих прав. Під захис­том розуміється примусовий (стосовно зо­бов’язаної особи) спосіб здійснення поруше­ного права з метою його поновлення. Охоро­на, таким чином, охоплює заходи, що засто­совуються до порушника прав і свобод, а за­хист - заходи, що застосовуються після правопорушення для поновлення порушеного права [5, с.27]. Можемо додати, що охорона прав і свобод людини і громадянина здійсню­ється державою, за допомогою уповноваже­них органів та структур постійно, незалежно від наявності погрози або від наявності факту їх порушення. В свою чергу, захист здійсню­ється при необхідності, тобто за наявності по­грози законним інтересам з метою припинен­ня дії негативних факторів (протиправних посягань, надзвичайних умов тощо) та відно­влення гарантованих державою прав і свобод.

У дослідженнях різних авторів визнача­ються специфічні ознаки охорони та захисту. Так С. С. Алексеєв під захистом прав розуміє державно-примусову діяльність, спрямовану на здійснення «відновлювальних» завдань (відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку тощо) [6, с.280]. На думку окремих авторів, охорона визначається як у попередженні порушень прав і свобод, так і в їх захисті. Таким чином, поняття «захист» більш вузьке порівняно з поняттям «охорона» і є його складовою час­тиною [7, с.9]. На нашу думку, зазначений підхід не досить правильний, і не дозволить в подальшому виявити особливості охорони і захисту як окремих способів забезпечення прав і свобод людини в особливих умовах та при виникненні надзвичайних обставин.

Цікавим та в цілому вірним є твердження, що поняття «захист» включає в себе не тільки сукупність прав і обов’язків, якими особис­тість наділена діючими правовими нормами, але і фактичне здійснення цих прав на основі гарантій, установлених законодавством. І те й інше передбачає діяльність як правотворчих так і правозастосовчих органів [8, с.34]. Від­носно правоохоронної сфери також можна стверджувати, що функція захисту не обме­жується нормативним закріпленням повнова­жень відповідних державних органів та стру­ктур, а й передбачає можливість та здатність виконувати ними конкретні заходи (у тому числі примусового характеру) з метою забез­печення прав і свобод людини.

Слід погодитись з думкою І. Л. Бородіна щодо того, що поняття «охорона» і «захист» перебувають в одній площині, оскільки вони мають єдиний критерій виміру - права та свободи людини і громадянина, але разом з цим аналіз даних понять є необхідним. Це пов’язано із особливостями діяльності держа­вних органів щодо забезпечення прав і свобод громадян. В своєму дослідженні він зазначає, що під способом захисту слід розуміти суку­пність ознак правового характеру, що відо­бражають сутність порушеного права і особ­ливостей процесу його відновлення, а також виду юридичної відповідальності, що засто­совується до правопорушника [2, с.86]. Але не можна погодитися цілком із твердженнями автора, якій вказує, що таку діяльність здійс­нюють тільки органи, рішення яких мають загальнообов’язковий характер, а суспільні відносини в даній сфері виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. На нашу думку, не можна відносити функцію захисту прав і свобод людини ви­ключно до сфери діяльності держаних орга­нів, наділених владними повноваженнями.

Функцію захисту прав може виконувати як державні, так і недержавні установи, підтвер­дженням цього є діяльність організацій сама назва яких визначає та підкреслює мету та завдання їх діяльності. Мова йде про правоза- хисні організації в Україні, які утворюються для здійснення діяльності щодо захисту фізи­чних і юридичних осіб від правопорушень та зловживань правом із боку суспільства, дер­жави, місцевого самоврядування, недержав­них об’єднань людей та окремих фізичних осіб. Визнання охорони та захисту прав і сво­бод людини як споріднених, але все ж таки різних понять, обумовлює і різницю між пра­воохоронною та правозахисною діяльністю.

Правозахисна діяльність може здійснюва­тися правозахисними органами (державними і недержавними), діяльність яких спрямована на надання кожній людині і громадянину, їх об’єднанням та юридичним особам правової допомоги щодо припинення порушень права, притягнення винних до юридичної відповіда­льності, відновлень права і відшкодування спричинених порушенням права збитків. Уза­гальнюючи наукові юридичні джерела, можна визначити наступні ознаки правозахисної дія­льності: це діяльність системи правозахисних організацій; зазначені організації можуть бу­ти державними і недержавними; ця діяльність спрямована на надань кожній фізичній і юридичній особі правової допомоги; допомо­га, що надається спрямована на припинень порушень права, недопущень зловживань правом, притягнень винних до юридичної відповідальності, відновлень порушеного права, відшкодувань збитків завданих по - рушеньм права.

Серед недержавних правозахисних органі­зацій в Україні слід назвати: адвокатуру (ад­вокатів); недержавних нотаріусів; міжнародні неурядові правозахисні організації, інші пра - возахисні недержавні організації. Державними правозахисними органами в Україні є: органи юстиції; органи захисту прав споживачів; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; міжурядові правозахисні орга­нізації та деякі ін. Кожна із зазначених орга­нізацій має власну структуру, повноважень, форми і методи захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Як бачимо захист прав і свобод людини є функцією окремо створених правозахисних організацій як державних так і недержавних, однак було б помилково вважати що дана фу­нкція не виконуються іншими державними інституціями. Наприклад, стосовно правоохо­ронних органів захист прав і свобод людини має прояв в здійсненні уповноваженими су­б’єктами конкретних дії (слідчих, оператив - но-розшукових, службово-бойових та ін.), спрямованих на запобігань, припинень протиправних посягань, недопущень наслід­ків дій негативних факторів на законодавчо закріплені права і свободи або їх відновлень. Таким чином, захист прав і свобод людини правоохоронними органами обов’язково пе­редбачає наявність конкретної загрози, зазі­хання або порушення основних прав і свобод. У свою чергу їх охорона - постійна діяльність правоохоронних органів щодо профілактики, попередження та недопущень протиправних посягань та інших негативних факторів.

Звідси, розгляд понять «охорона» та «за­хист» як синонімічних і тотожних, або розу­міння захисту як складової частини і окремої функції охорони не є правильним, адже кож­не із зазначених понять наділяється самостій­ним змістом. І охорона і захист здійснюється правоохоронними органами, однак їхні фор­ми і зміст буде різним в залежності від спе­цифіки та спрямованості діяльності окремої структури. Сили охорони правопорядку, без­перечно відносяться до системи правоохо­ронних органів. їх можна визначити як пра­воохоронні органи спеціального призначення, адже вони мають у своєму складі спеціальні озброєні або військові формування, які здатні виконувати особливо складні та важливі за­вдань. Визначень сутності запроваджень і розвитку способів захисту прав та свобод лю­дини сьогодні можна визначити пріоритетним напрямком досліджень здійснення правоохо­ронної діяльності в особливих умовах. Вини­кнень та сама наявність надзвичайних умов та особливих обставин є суттєвою загрозою для прав і свобод людини, що охороьються. При цьому, за таких умов може мати місце як законне, так і незаконне обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Сукупність профілактичних, охоронних, режимних, захисних, ізоляційно-обмежуваль­них заходів та спеціальних дій (операцій) правоохоронних органів спеціального приз­начень та їх військових та інших передбаче­них законом збройних формувань спрямова­на, на думку дослідників, на забезпечень територіальної цілісності держави, її консти­туційного ладу, громадської безпеки, законно­сті і правопорядку, забезпечень недоторкан­ності державного кордону України, охорони та оборони особливо важливих об’єктів, бороть­би з організованою злочинністю і тероризмом [9, с.7]. Не заперечуючи особливу важливість для державної безпеки в цілому зазначених завдань, все ж треба наголосити, що із враху­ванням пріоритетів держави та визначених со­ціальних орієнтирів, основною метою діяльно­сті правоохоронних структур та їх військових формувань є охорона та захист прав і свобод людини при загрозі виникнення та виникненні надзвичайних умов або особливих обставин.

Підсумовуючі вищевказане, треба підкрес­лити наступне.

Охорону і захист слід розглядати як основ­ні способи забезпечення прав і свобод люди­ни. Функція охорони прав і свобод людини і громадянина здійснюється державою за до­помогою уповноважених органів та структур постійно, незалежно від наявності погрози або від наявності факту їх порушення. У свою чергу, захист здійснюється при необхідності, тобто за наявності погрози законним інте­ресам з метою припинення дії негативних фа­кторів та відновлення гарантованих держа­вою прав і свобод.

У сфері правоохоронної діяльності захист прав і свобод людини має прояв у здійсненні уповноваженими суб’єктами конкретних дії (слідчих, оперативно-розшукових, службово - бойових та ін.), спрямованих на запобігання, припинення протиправних посягань, недопу­щення наслідків дій негативних факторів на законодавчо закріплені права і свободи або їх відновлення. Таким чином, захист прав і сво­бод людини правоохоронними органами обов’язково передбачає наявність конкретної загрози, зазіхання або порушення основних прав і свобод. Охорона прав і свобод людини - постійна діяльність правоохоронних органів щодо профілактики, попередження та недо­пущення протиправних посягань та інших негативних факторів.

Охорона та захист прав і свобод людини не є тотожними поняттями, адже кожне з них наділяється самостійним змістом. І охорона, і захист здійснюються правоохоронними орга­нами, однак форми їхнього прояву будуть різ­ними залежно від специфіки та спрямованості діяльності окремих структур. Із урахуванням пріоритетів держави та визначених соціаль­них орієнтирів, основною метою діяльності правоохоронних структур та їх військових формувань є охорона та захист прав і свобод людини при загрозі виникнення та виникненні надзвичайних умов або особливих обставин. Охорона та захист прав людини, інтересів сус­пільства здійснюється уповноваженими під­розділами правоохоронних органів шляхом проведення профілактичних, охоронних, ре­жимних, захисних, ізоляційно-обмежуваль­них заходів та спеціальних дій (операцій). В багатьох випадках, виконання зазначених дій пов’язано із застосуванням спеціальних при­мусових заходів. Пріоритетними напрямком подальших досліджень в даній сфері є визна­чення конкретних форм та методів охорони та захисту прав і свобод людини при виконанні підрозділами правоохоронних органів служ­бово-бойових завдань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Тацій В. Я. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини - головний конститу­ційний обов’язок демократичної, правової, соціальної держави / В. Я. Тацій // Вісник Акад. правових наук України. - 2000. - № 4 (23).-С. 3-19.

2. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав і свобод людини і гро­мадянина: дис. ... доктора юрид. наук :

12.0. 07 / Бородін Іван Лук’янович. - X., 2004. - 405 с.

3. Вітрук И. В. Основы теории правового положения личности: к методологии вопроса / И. В. Вітрук. - Правоведение. - 1979. - № 3. - С. 10-17.

4. Стрекозов В. Г. Государственное (кон­ституционное) право Российской Федерации : учебник / В. Г. Стрекозов, Ю. Д. Казанчев. - М. : Былина, 1997. - 285 с.

5. Чечот Д. М. Субъективное право и фор­мы его защиты / Д. М. Чечот. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. - 72 с.

6. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. - М. : Статут, 1999. - 712 с.


7. Новоселов В. Способы защиты прав, свобод, гарантированных Конституцией СССР / В. Новоселов // Советская юстиция. - 1979.-№ 18.-С. 6-12.

8. Бережнов А. Г. Право личности. Неко­торые вопросы теории / А. Г. Бережнов. - М. : Изд-воМГУ, 1991.- 140 с.

9. Кириченко I. О. Шляхи вдосконалюван­ня наукового супроводу службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку / [І. О. Кириченко, В. Ю. Богданович, В. В. Кру­тов та ін.] // Честь і закон. - 2009. - № 1. -

С. 3-23.



Микитенко В. В. Забезпечення прав і свобод людини у службово-бойовій діяльності сил охорони правопорядку: до постановки проблеми / В. В. Микитенко // Форум пра­ва. — 2013. — № 3. — С. 384—389 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_64.pdf

Розглянуто особливості здійснення охорони та захисту як основних способів забезпе­чення прав і свобод людини в службово-бойовій діяльності сил охорони правопоряд­ку. Розмежовано поняття охорони та захисту прав і свобод людини, вказано на основ­ну мету та спрямованість службово-бойової діяльності.

Микитенко В. В. Обеспечение прав и свобод человека в служебно-боевой деятельнос­ти сил охраны правопорядка: к постановке проблемы

Рассмотрены особенности осуществления охраны и защиты как основных способов обеспечения прав и свобод человека в служебно-боевой деятельности сил охраны пра­вопорядка. Разделены понятия охраны и защиты прав и свобод человека, указано на основную цель и направленность служебно-боевой деятельности.

Mykytenko V. V. Ensuring Human Rights and Freedoms in the Sendee and Combat Activities of the Security Forces: To the Problem

The features of the security and protection as the main means of ensuring human rights and freedoms in the service and combat activities of the forces of law and order describes. The author separates the concepts of security and protection of human rights and freedoms, points to the main purpose and direction of the service and combat activities.