joomla
ВДОСКОНАЛЕННЯ СФЕРИ РОЗРАХУНКІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРЯМОМУ ФАКТОРИНГУ
Форум права

УДК 346.14

A. B. ТОКУНОВА, канд. юрид. наук, Інсти­тут економіко-правових досліджень НАН Украї­ни

Ключові слова: міжнародний факторинг, валют­ні розрахунки, договір міжнародного факторингу

Міжнародний факторинг є перспективним та дієвим засобом прискорень обіговості коштів у процесі господарювань, розширен­ня кола клієнтів для постачальника, розви­нення торговельних відносин між контраген­тами на міжнародних ринках. Саме тому останнім часом як у зарубіжних країнах, так і в нашій державі все більше суб’єктів госпо­дарювання прагнуть використовувати цей ін­струмент у своїй діяльності. Кількість відпо­відних договорів постійно зростає, суми фінансувань, які надаються за ними - також. Дієвість і перспективність міжнародного фак­торингу призвели до зацікавлень ним як віт­чизняних, так і зарубіжних учених. Так, в Україні найґрунтовніші дослідження були проведені Н. Тарабою та О. Пальчук. Що сто­сується представників зарубіжної науки, не­обхідно відзначити праці Г. Приходько,

С. Овсейка, Ю. Алексанової, Н. Газдюк та інших. Незважаючи на те, що названі вчені здійснили значний внесок у розвинення між­народного факторингу, недостатньо розроб­леними залишаються багато як теоретичних, так і практичних питань, які й потребують подальшого дослідження. Тому метою статті є поглиблення досліджень щодо вдоскона­лення сфери розрахунків у міжнародному прямому факторингу

Для України міжнародний факторинг є до­статньо новою операцією. Саме тому сьогодні мають місце як недоліки його правового ре­гулювань в цілому (так, незважаючи на те, що наша країна приєдналася до Конвенції

УНІДРУА про міжнародний факторинг, нара­зі наявними є численні суперечності цього документу з актами внутрішнього законодав­ства України), так і значна кількість проблем під час вирішення окремих процедурних пи­тань. Таким чином, досліджень даної сфери є актуальним та необхідним.

Залежно від складу учасників міжнародний факторинг поділяється на прямий та непрямий (останній ще називають опосередкованим або двофакторним). Переваги опосередкованого факторингу полягають у тому, що і фактор з експорту, і фактор з імпорту мають справу кожен зі своїм клієнтом, кредитоспромож­ність котрого вони добре знають, тому обидва фактори при здійсненні факторингової опера­ції вступають у відносини один з одним без високого ризику, оскільки вони, зазвичай, є постійними контрагентами [1, с.71-72]. Даний спосіб роботи характеризується зменшеньм ризиків, але одночасно - значним підвищен­ням вартості плати за такий факторинг.

У прямому міжнародному факторингу пе­редбачається наявність трьох суб’єктів - поста­чальника (клієнта за договором факторингу), покупця (боржника за договором факторингу) та фактора. Використань його є економні­шим, проте водночас - більш ризикованим та складним. До того ж, окремі недоліки націо­нального законодавства подекуди створюють умови, коли працювати за даною схемою стає складно або навіть неможливо. Саме тому вбачається доцільним приділити особливу увагу саме цьому виду міжнародного факто­рингу.

Зрозуміло, що міжнародний факторинг на­віть у випадку однофакторної схеми матиме відмінності залежно від місцезнаходжень учасників правовідношення. У літературі за­значається, що найбільш розповсюдженою є ситуація, коли клієнт та фінансовий агент є резидентами, а боржник - нерезидентом [2]. Отже, метою цієї статті є дослідження конс­трукції прямого міжнародного факторингу, в якій клієнт та фактор знаходяться на території України, а боржник - за кордоном (умовну схему див. на рис.).


Право вимоги

Вимога

КЛІЄНТ j

ФАКТОР

БОРЖНИК ]

Г

Україна


Зарубіжжя


T


Кошти


Кошти


image012Валютний контракт

Рисунок - Конструкція прямого міжнародного факторингу, в якій клієнт та фактор знаходяться на території України, а боржник - за кордоном



Основна проблема, яка виникає в цій ситу­ації, пов’язана з переданням від фактора кліє­нту коштів за відступленою вимогою. Річ у тім, що ціна первісного зовнішньоекономіч­ного контракту встановлюється, як правило, в іноземній валюті. Таким чином, фактор пере­раховуватиме клієнтові валюту, тобто надалі розрахунки між клієнтом та фактором мають відбуватися також у ній.

Превалює думка, що це є можливим лише у стосунках між постачальником (клієнтом фактора) та покупцем (боржником), оскіль­ки, виходячи з норми 4.2 ст. 189 ГК України, ціни у зовнішньоекономічних договорах (ко­нтрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Згідно з ч.2 ст.198 цього ж акту, грошові зобов’язання учасни­ків господарських відносин повинні бути ви­ражені і підлягають оплаті у гривні. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в інозе­мній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити ро­зрахунки між собою в іноземній валюті від­повідно до законодавства. Виконання зо­бов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону [3]. Отже, господарське законодавство України встано­влює загальне правило щодо необхідності здійснення розрахунків у національній валю­ті, крім особливих випадків, коли суб’єкти господарювань мають окремо встановлене законом право проводити розрахунки в іно­земній валюті.

Відповідно до ст.7 Декрету Кабінету Міні­стрів України «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі - Декрет), інозем­на валюта використовується як засіб платежу в межах торговельного обороту лише в роз­рахунках між резидентами і нерезидентами [4]. Тобто, пряма можливість розрахунків суб’єктів господарювання-резидентів в інозе­мній валюті у внутрішньому обігу заборонена законодавством. Тож фактор і клієнт не змо­жуть без додаткових заходів провести необ­хідні взаєморозрахунки.

Що стосується цих заходів, вказаний вище Декрет зазначає в якості таких отримання ін­дивідуальної ліцензії. Відповідно до Листа Національного банку України «Щодо рекві­зитів і тарифів, за якими необхідно здійсню­вати оплату послуг за надання індивідуальних ліцензій (дозволів) на здійснення операцій з валютними цінностями» від 30.09.2003 р. №45-111/3169, вартість надання індивідуаль­ної ліцензії на використання іноземної валю­ти як засобу платежу на території України складає 4080 грн [5].

Разом із тим, вбачається, що в даному ви­падку під час вирішення питання необхіднос­ті ліцензування перерахування коштів між клієнтом та фактором слід звернути увагу на


Дещо інший аспект: правову природу коштів, які передаються за договором з боку фактора, і мету відступлення права вимоги з боку бор­жника в контексті здійснення та ліцензувань валютних операцій.

Згідно п.2 ч. І ст. І Декрету, юридична конструкція «валютні операції» включає в себе наступне: операції, пов’язані з перехо­дом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між ре­зидентами у валюті України; операції, пов’я­зані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з пе­редаванням заборгованостей та інших зобо­в’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуван­ням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [4]. З наведеного положення можливо з’ясувати, що «викорис­тань іноземної валюти як засобу платежу» є складовою однієї з трьох груп валютних опе­рацій. І саме щодо неї постає основна кіль­кість питань в сфері регулювань міжнарод­ного факторингу.

Безпосереднє визначень цієї конструкції наводиться в п. І.З Положень про валютний контроль, затвердженого Постановою Прав­ління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49 з наступними змінами та доповненнями - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об’єкти права інтелектуаль­ної власності та інші майнові права [6]. Зі змісту наведеного прямо випливає, що для використання іноземної валюти як засобу платежу необхідно, щоб вона передавалась між суб’єктами господарювання замість пев­ного товару.

Однак слід сказати, що таке тлумачень не у всіх випадках узгоджується зі статусом іно­земної валюти, яку фактор-резидент передає клієнту-резиденту незалежно від того, чи то фінансувань надається до отримань плате­жів від боржника, чи то за мірою погашень останнім рахунків на адресу фактора. Най­більш наочно це можна побачити на прикладі регресного факторингу.

При міжнародному факторингу на регрес- ній основі кошти клієнту надаються з боку фактора зовсім не в якості плати за право ви­моги, яке відступається, а як фінансувань, споріднене із кредитуваньм чи відносинами позики. Вимога, відступлена клієнтом, у цьому випадку не є товаром. Передача права вимоги фактору - це засіб чи механізм, який надається фактору з метою поступової компенсації фі­нансування, отриманого клієнтом. У тому ж випадку, коли боржник буде не в змозі здійс­нити виконання перед фактором, останній має можливість звернутись до клієнта з питань погашень боргу. У такому виді факторинго­вих відносин в якості товару виступає ком­плекс факторингових послуг: фінансувань, пред’явлень до сплати грошових вимог; за­хист від несплат боржників тощо, а кошти, які клієнт сплачує в якості факторської вина­городи і відіграють роль засобу платежу.

Підтверджень вказаної позиції можливо знайти в Конвенції УНІДРУА «Про міжнаро­дний факторинг» 1988 р., якою визначається, що під час міжнародного факторингу фактор може виконувати, серед іншого, таку функ­цію, як фінансування постачальника, вклю­чаючи надання позики та здійснення авансо­вих платежів [7].

Схожі приклади за логікою побудови по­зиції мають місце в національному законо­давстві при вирішенні проблемних питань відносно необхідності отримань індивідуа­льної ліцензії для здійснення розрахунків за договором комісії. Так, 21.12.2009 р. Держав­ною податковою адміністрацією України бу­ло видано Лист №28396/7/22-5017 «Про на­дання роз’яснення», де було здійснено тлумачень положень щодо порядку прове­дення розрахунків у іноземній валюті за на­дані нерезидентам України послуги при ви­конанні договорів комісії [8]. Мова йшлася про те, що згідно ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають пра­во укладати будь-які види зовнішньоекономі­чних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені зако­нами України [9]. Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента [10].

Пункт 5.2 Інструкції про порядок відкрит­тя, використання і закриття рахунків у націо­нальній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правлінь Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492, визначає, що поточний рахунок в іноземній валюті відкри­вається суб’єкту господарювань для збері­гань грошей і проведення розрахунків у ме­жах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті для здійснень поточних операцій, визначених законодавст­вом України [11].

Вищевказаний Лист під поточними торго­вельними операціями в іноземній валюті ро­зуміє розрахунки, зокрема, між юридичними особами-нерезидентами та юридичними осо - бами-резидентами через юридичних осіб-рез - идентів (посередників) відповідно до догово­рів (контрактів, угод), що укладені згідно з чинним законодавством України. Надалі в Листі вказано, що, згідно з Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, на поточні рахунки в іноземній валюті юри­дичних осіб-резидентів зараховуються кошти, зокрема, через розподільчі рахунки, перера­ховані з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який виступає посередником, для подальшого перерахування іншим резиден - там-суб’єктам господарської діяльності, за дорученьм яких на підставі договорів, в то­му числі комісії, здійснено продаж товарів (робіт, послуг) [8].

Як висновок, у розглянутому роз’ясненні Державної податкової адміністрації було ви­значено, що, виходячи з режиму викорис­тання поточних рахунків в іноземній валюті, розрахунки (в тому числі і в іноземній валю­ті) між резидентами-комітентами та резиден - тами-посередниками (комісіонерами), якими здійснено продаж товарів (робіт, послуг) не­резидентам, не є поточними торговельними операціями в іноземній валюті, оскільки в да­ному випадку іноземна валюта не використо­вується як засіб платежу, оскільки виручка в іноземній валюті та товари (роботи, послуги) відповідно до чинного законодавства не є власністю резидентів-комісіонерів (ст.1018 ЦК України), і ними здійснюється лише пере­рахування за належністю іноземної валюти, що надійшла на їхні рахунки від нерезидентів як оплата за експортовані товари, послуги.

Отже, здійснення операції перерахування комісіонером іноземної валюти резидентам - комітентам, за дорученням яких ним здійс­нено продаж товарів (робіт, послуг) нерези­денту, не потребує ліцензії відповідно до пп. «г» п.4 ст.5 Декрету.

Таким чином, комісіонер-резидент за дого­вором комісії може здійснювати перераху­вань комітенту-резиденту виручки, яка на­лежить комітенту та надійшла на рахунок комісіонера за експортовані нерезиденту то­вари (роботи, послуги), як в іноземній валюті, так і в гривні, залежно від того, що передба­чено умовами договору комісії [8].

Тобто, основною підставою для надання наведеного вище роз’яснення є саме той ас­пект, що іноземна валюта не використовуєть­ся як засіб платежу у відносинах між комісіо­нером і комітентом.

Інший приклад розгляду питань відсутно­сті необхідності застосування індивідуально­го ліцензувань при переданні коштів в іно­земній валюті між резидентами, пов’язаний із більш близьким інститутом до факторингу, ніж комісія, а саме з інститутом банківського кредитування.

Зокрема, Листом Національного банку України «Про правомірність укладання кре­дитних договорів в іноземній валюті» від

07.12.2009 р. № 13-210/7871-22612 було встановлено, що «операція з надання банка­ми кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії» [12]. Крім того, цю позицію було підтверджено у рішеннях ви­щих судових інстанцій. Так, відповідно до Постанови Верховного Суду України по справі №6-7ц11 від 21.03.2011 р. і Рішення Вищого спеціалізованого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-17534св11 від 06.07.2011 р., «за відсутності нормативних умов для застосу­вання режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою право­вою підставою для здійснення банками кре­дитування в іноземній валюті, згідно з вимо­гами ст.5 Декрету, є наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому поряд­ку, тобто отримань письмового дозволу Національного банку України на операції, пов’язані з іноземною валютою» [13, 14]. Наведені приклади судової практики чітко вказують на можливість надання кредиту­вання в іноземній валюті, і при цьому за ло­гікою текстів рішень іноземна валюта тут не є засобом платежу.

Проведень аналогій між факторингом та кредитуваньм при наданні цих послуг коме­рційними банками є виправданим і тим, що, відповідно до п. З ч. І ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на сьо­годні факторинг віднесено до кредитних опе­рацій [15]. Таким чином, застосування анало­гії при тлумаченні законодавства в даному контексті є цілком виправданим.

Слід зазначити, що питань отримань ге­неральної ліцензії є важливим аспектом дія­льності не тільки банків, але й небанківських фінансових установ, до яких, відповідно до вимог ЦК України щодо факторів, мають від­носитися суб’єкти, які надають факторингові послуги, та при цьому не є банками. Так, від­повідно до п.1.2 Положень «Про порядок надань небанківським фінансовим устано­вам, національному оператору поштового зв’язку генеральних ліцензій на здійснень валютних операцій», затвердженого Постано­вою Правління Національного банку України від 09.08.2002 р. № 297, зі змінами та допов- неньми [16], небанківська фінансова уста­нова, національний оператор поштового зв’язку мають право здійснювати операції, передбачені ст.4 Закону України «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [17], якщо вони є валютними операціями, тільки після отри­мання генеральної ліцензії згідно з п.2 ст.5 Декрету. У тому числі, тільки наявність тако­го документу дозволить провадити діяльність щодо факторингу з використаньм валюти. Разом з тим, наявність цього документу, на нашу думку, є підставою для відсутності за­стосування індивідуального ліцензування до надання фінансування фактором-резидентом клієнту-резиденту.

Таким чином, за результатами системного аналізу міжнародного та національного зако­нодавства, судової практики можливо зроби­ти висновок про те, що для конструкції між­народного прямого факторингу, коли клієнт та фактор є резидентами, а боржник - не­резидентом, за наявності генеральної лщензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, і банки, і факторингові компанії мають підстави для надання фінан­сування своїм клієнтам в іноземній валюті без отримання індивідуальної лщензії, в тому числі за умови статусу резидента України в обох сторін договору.

Для попередження виникнення конфлікт­них ситуацій дане положень пропонується закріпити в листі-роз’ясненні Національного банку України. Побудованим такий лист по­винен бути саме на тих підставах, що грошові кошти у вигляді іноземної валюти у випадку міжнародного регресного факторингу за сво­єю природою є фінансуванняАі, послугою, а не засобом платежу.

Що стосується подальших напрямів дослі­дження, слід відзначити актуальність вдоско­налення правового регулювання відносин, які складаються в інших можливих варіантах здійснення міжнародного факторингу, при цьому особливу увагу доцільно приділити саме питанню розрахунків між учасниками факторингового правовідношення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Внукова H. М. Основи факторингу : на - вч. посібник / H. М. Внукова. - К. : Знання, 1998. - 173 с.

2. Алексанова Ю. А. Международный фак­торинг: проблемы валютного регулирования и контроля / Ю. А. Алексанова // Финансы. -

2002. - № 8. - С. 72-74.

3. Господарський кодекс України від

16.01.2003 p., № 436-ІV // ВВР України. -

2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» : від 19.02.1993 p., № 15-93 // ВВР України. - 1993. - № 17. - Ст. 184.

5. Лист Національного банку України «Щодо реквізитів і тарифів, за якими необ­хідно здійснювати оплату послуг за надання індивідуальних ліцензій (дозволів) на здійс­нення операцій з валютними цінностями» : від 30.09.2003 р., №45-111/3169 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http :// zakon2.rada. gov. ua/laws/show/val69500-03.

6. Постанова Правління Національного ба­нку України «Про затвердження Положення про валютний контроль» : від 08.02.2000 p., № 49 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 14.-Ст. 573.

7. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг : від 28.05.1988 р. // Урядовий кур’єр. - 2006. - № 49.

8. Лист Державної податкової адміністрації України «Про надання роз’яснення» : від

21.12.2009 р., №28396/7/22-5017 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http:// Www. kyivsta. gov. ua/rozyasnennya/r_valuta. htm.

9. Закон України «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність» : від 16.04.1991 р., № 959-ХП // ВВР УРСР. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

10. Цивільний кодекс України від

16.01.2003 p., №435-IV // ВВР України. -

2003. - №№ 40—44. - Ст. 356.

11. Постанова Правління Національного банку України «Про затверджень Інструкції про порядок відкриття, використання і за­криття рахунків у національній та іноземних валютах» : від 12.11.2003 p., № 492 // Офіцій­ний вісник України. - 2004. - №51. - Ст. 2707.

12. Лист Національного банку України «Про правомірність укладань кредитних до­говорів в іноземній валюті» : від 07.12.2009 p., № 13-210/7871-22612 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon2.rada. gov. ua/laws/ show/v7871500-09.

13. Постанова Верховного Суду України по справі 6-7ц11 : від 21.03.2011 р. [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://reyestr. court. gov. ua/Review/15090148.

14. Рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі 6-17534св11 від

06.07.2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. reyestr. court. gov. ua/ Review/17083967.

15. Закон України «Про банки і банківську діяльність» : від 07.12.2000 р., №2121-111 // ВВР України. - 2001. - №№ 5-6. - Ст. 30.

16. Постанова Правління Національного банку України «Про затверджень Положен­ня про порядок надання небанківським фі­нансовим установам, національному операто­ру поштового зв’язку генеральних ліцензій на здійснень валютних операцій» від

09.08.2002 p., № 297 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 36. - Ст. 1711.

17. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових


Послуг» : від 12.07.2001 p., № 2664-III // BBP України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

Токунова А. В. Вдосконалення сфери розрахунків у міжнародному прямому фактори­нгу / А. В. Токунова // Форум права. — 2013. - Лі' 3. — С. 666—672 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013_3_l09.pdf

Досліджено питання проведення взаєморозрахунків при міжнародному прямому фак­торингу в разі, коли фактор і клієнт є резидентами, а боржник - нерезидентом. Вияв­лено проблеми, які можуть виникнути в цьому випадку, зокрема, під час передачі від фактора клієнтові коштів по уступленому праву вимоги; внесені авторські пропозиції про способи їх подолання

Токунова А. В. Усовершенствование сферы расчетов в международном прямом фак­торинге

Исследован вопрос проведения взаиморасчетов при международном прямом фактори­нге в случае, когда фактор и клиент являются резидентами, а должник - нерезидентом. Выявлены проблемы, которые могут возникнуть в этом случае, в частности, во время передачи от фактора клиенту средств по уступленному праву требования; внесены ав­торские предложения о способах их преодоления.

Tokunova А. V. Improving of the Scope of Payments in the International Direct Factoring

The scope of payments in the direct international factoring, in particular, the question of settlement in the case where the factor and the client are residents, and debtor - non-resident examines. Problems, that may arise in this case, in particular, during the transmission of funds under the assigned right of claim from the factor to the client, were identified; the author’s suggestions about ways to overcome them were submitted.