УДК (477)340.15“17/19”

І. М. СКУРАТОВИЧ, канд. юрид. наук, доц., Національний університет «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: феодальні привілеї, реформи, станове суспільство, кріпосне право, судова си­стема

Перебіг європейської та світової історії призвів до консолідації західноукраїнських земель у складі однієї з найбільших європей­ських монархій - монархії Габсбургів, пану­вань в якій належало Австрії. Процес цей був складним та довготривалим і завершився на початку XIX ст.

Спочатку під владу Австрії підпало украї­нське Закарпаття в складі Угорщини, яка в боротьбі з Туреччиною віддала перевагу унії з Австрією у 1526 р. [1, с. З 81—382].

Кінець XVIII ст. позначився великими змі­нами на політичній карті Європи: на ній не ста­ло Речі Посполитої, територію якої розділили між собою Росія, Австрія та Пруссія. У 1772 р. відбувся перший розділ, за яким Руське воєвод­ство (без Холмщини), західна частина Волині та Поділля площею 56,2 тис. км. кв., а також землі південної Польщі відійшли до Австрії під назвою «Королівство Галичини і Лодомерії з великим герцогством Краківським» [2, с. 114]. Ю. Я. Хейфиць наводить дещо іншу назву цього утворень: «Королівство Галичини і Лодомерії з великим кьзівством Краківським та кьзівст- вами Освенцімом і Затором» [3, с.228].

У 1774 р. Австрія приєднала до своїх воло­дінь Буковину за Кючук-Кайнарджийським миром між Росією та Туреччиною. Цей факт було дипломатично оформлено у 1775 р. [4, с.21—49].

Деякі територіальні зміни відбулися на по­чатку XIX ст. Із 1809 до 1815 р. Тернопіль­щина входила до складу Російської імперії, але Віденський конгрес повернув її Австрії, залишивши за Росією тільки Хотинський по­віт, який вона отримала за Бухарестським мир­ним договором 1812 р. Таким чином, у складі Австрійської імперії опинилася і залишалася до 1918 р. велика територія з українським на - селеньм.

Сьогоднішній стан історичної та історико - правової науки надає значно більші можливо­сті для вивчень різних аспектів історії захід­ноукраїнських земель, ніж ще 20-30 років то­му. Дослідники отримали доступ до раніше недоступних літературних й архівних джерел, у тому числі іноземних (австрійських, польсь­ких, румунських та ін.), робіт істориків україн­ської діаспори. Як наслідок, з’явилися числен­ні монографічні та дисертаційні досліджень, статті, розділи підручників і хрестоматій для вищих навчальних закладів. Це надає вичерп­ну картину приєднань українських земель до Австрійської монархії, поглиблює знань державного ладу, судоустрою, правових дже­рел, правової освіти тощо. Докладний історіо­графічний аналіз цього пласту джерел надано в монографії М. В. Никифорака [4, с.384]. Ме­та ж даної статті - звернути увагу на пробле­му привілеїв, оскільки в регулюванні суспіль­них відносин в Австрійській монархії в зазначений період вони мали визначальне значень.

Регулювань привілеїв з боку монарха сприяло певною мірою еволюції від станового суспільства, яке базувалося на узаконених привілеях, до суспільства громадянського. Процес цей був дуже складним і завершився в другій половині XIX ст., та перші кроки в цьому напрямку були зроблені в останній чве­рті ХУЛІ ст. реформами імператриці Марії - Терезії та її сина Йосифа II. Це були реформи т. зв. «освіченого абсолютизму», які співпали з входженьм західноукраїнських земель до складу Австрійської монархії. Феодальний аб­солютизм впроваджував ці реформи для само­збережень та полегшення розвитку капіталі­зму. В державі поряд з феодалами і селянами існували ремісники, торговці, чиновники, під­приємці, фінансисти, чиї інтереси треба було враховувати, щоби не допустити знищення економічного потенціалу міст, сприяти його зростанню і в той же час утримувати населен­ня міст в політичній вузді. Держава змушена була піклуватися про зростання доходів казни, перш за все, за рахунок збільшення селянсько­го сільськогосподарського виробництва, тому вона почала регулювати відносини між феода­лами і залежними селянами.

Правові акти (патенти) Марії-Терезії та Йосифа II ввели спеціальний податок на зем­лю, заборонили вимагати від селян більше 3-х днів панщини на тиждень, відміняли деякі суттєві норми кріпосного права. Найважли­вішим було право селянина з власної волі пі­ти від свого пана, переселитися в інше місце, знайти собі іншу справу. Феодал не міг селя­нину в цьому відмовити, однак селянин за­мість себе мав знайти «доброго робітника». Селяни отримали право вільно одружуватися, займатися ремеслами, навчатися, а їхні діти не повинні були служити на панському дворі, як це було досі. В останні роки свого прав­ління Йосиф II провадить в законодавчому порядку ідею відмови від панщини та відро­біток, які замінялися грошовими виплатами поміщику. Було проведено новий перепис на­селення та земельний кадастр, в який увійшли всі без винятку землі. Головна мета кадастру

- однакове оподаткування як поміщицьких земель, так і земель залежних селян, причому збирання податків здійснювалося не поміщи­ком, а окремими державними чиновниками. Реформа вступила в дію 01.11.1789 р., але від­разу після смерті Йосипа II у 1790 р. новий монарх Леопольд II скасував барщинний і по­датковий закони. За патентом 1797 р. селяни могли звільнятися від кріпосної залежності на основі договору з паном за одноразову гро­шову сплату. Скористатися наданою можли­вістю з українських селян могли одиниці, то­му цей патент практичного значення не мав.

Зазначені реформи змінили правовий ста­тус не тільки селянства, а й феодалів, обме­живши феодальну юрисдикцію, право втру­чатися в особисте життя селян, право безконтрольно встановлювати нові феодальні повинності. Відчутного удару системі феода­льних привілеїв завдала судова реформа Йо­сифа II 1782 р. На Галичину і Буковину вона була поширена у 1784 р. Найважливішою ри­сою цієї реформи було відділення суду від адміністрації. Виходячи з цього принципу, всі адміністративні установи позбавлялися судо­вих функцій. Перетворення судів на суто державні установи, професійний склад суддів, спрощена система судоустрою - все це відпо­відало умовам пізньофеодального суспільства і створювало правові засади для здійснення ідеї розподілу влади на 3 гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Але в умовах абсолютиз­му політика в цьому питанні не була, та й не могла бути послідовною. Тільки в судах 2-ї та 3-ї інстанцій піддані імперії були формально рівними.

Судами 1-ї інстанції для сільського насе­лення, як і раніше, були вотчинні або домені - альні суди. Але вже за Марії-Терезії звужу­ється їх юрисдикція у кримінальних справах. За поміщиками залишилось право розгляду дрібних справ підданих (до 20 флоринів). За Йосифа II цей розгляд мали право здійснюва­ти поміщики, які складали іспит на право здійснення правосуддя. Якщо поміщик не здійснював судові функції сам, йому належа­ло утримувати екзаменованого суддю-юсти - ціарія (мандатора) [4, с.216-217].

Висновки про кваліфікацію юстиціаріїв давали суди та окружні управи. Поміщик на­глядав за діяльністю юстиціарія, але втруча­тися в його судові справи(способи ведення справ, судові рішення) права не мав. Та в разі неналежного виконання мандатором своїх обов’язків поміщик мав інформувати про це урядові та судові органи [4, с.217].

Для шляхти та інших привілейованих ста­нів судами першої інстанції стали земські су­ди. Назва була запозичена від старої системи, але це зовсім інша судова установа. В ній роз­глядалися звинувачення, порушені королівсь­ким прокурором, якщо звинувачена особа на­лежала до привілейованого стану; скарги на цих осіб, скарги на королівські міста, на мо­настирі; спори з питань ленного права, спори між панами та їх кріпаками [5, с.322].

Цісарським патентом від 03.04.1817 р. «Королівству Галичини і Володимири» було надано станову Конституцію з власним ста­новим Сеймом (існував з 1775 р.). 4 стани - магнати, лицарі, духовенство і королівське місто Львів мали право посилати своїх депу­татів до сейму [6, с.22-23]. Інші державні міс­та мали право на самоврядувань, але зали­шалися приватновласницькі міста і містечки, в яких власники самі встановлювали порядок виборів адміністративних і судових органів.

Реформи торкнулись також правового ста­новища духовенства. У 1781 р. було видано «Толерантний патент», за яким дозволялося сповідати лютеранство, кальвінізм, уніатство, православну віру. Свобода віросповідань стосувалась і залежного населення. Патент дозволяв лютеранам, православним, уніатам оселятися в містах, створюючи ринок робочої сили. Католицька церква втратила свою ко­лишню могутність. Це ставило українське ду­ховенство як православне, так і греко - католицьке (уніатське) в більш спрьтливі умови, ніж це було в Речі Посполитій, де пра­вославні церкви майже зникли, а греко- католицькі потерпали великі утиски від поль­ських вельмож. Австрійський уряд під впли­вом папи Римського відкинув домагань польських католицьких ієрархів взяти під свій контроль українські єпархії [7, с.493-495].

Отже, реформи «освіченого абсолютизму», обмеживши феодальні привілеї, відкривали шлях до громадянського суспільства. Та на заваді подальшого просувань держави в цьому напрямку стала правляча верхівка ім­перії. Монархи не хотіли втратити абсолютну владу, а реакційне дворянство не змирилося з звуженьм привілеїв. Після смерті Йосифа II більшість його реформ або було скасовано, або ігнорувалося. Але повернути в повній мі­рі старі порядки ці спроби реставрації вже не змогли. Вони викликали загальне не задово­лення в імперії, призвели до масових селянсь­ких виступів і стали однією з причин револю­ції 1848 р., яка поставила останню крапку в ліквідації феодальних відносин в Австрійсь­кій імперії. В березні 1848 р. Розпочалося по­встань спочатку у Відні, потім в Будапешті, що призвело до зміни уряду і проголошень деяких буржуазних свобод. Але революцій­ний рух охопив всю імперію, в тому числі й українські землі. Боячись масового селянсь­кого повстання імператор підписав патент про ліквідацію панщини в Галичині з 15 тра - вь, в Буковині - з 09.08.1848 р. В Закарпатті Угорський сейм прийьв закон про ліквіда­цію кріпацтва і феодальних повинностей. Фе­одали втратили найважливіші свої привілеї, пов’язані з кріпосним правом. Населень отримало демократичні права і свободи - друку, зборів, організацій, виборів, навчань українською мовою в народних школах і гім­назіях, було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті.

Ліквідація кріпосного права не означала скасування всіх привілеїв дворянству. Які ж привілеї залишалися? Відповідних дослі­джень, які б давали узагальнену характерис­тику цієї проблеми, поки що немає. Майже нічого ми не знаємо про українське дворянст­во. Про панувань румунського боярства в Буковині, польських феодалів в Галичині ві­домо достатньо. Нечисленність українського дворянства не виправдовує відсутність науко­вого інтересу до його історії. Потрібні зусил­ля багатьох дослідників для вирішень цієї непростої задачі, яка вимагає копіткої роботи в архівах, у тому числі сімейних.

Але ця робота дуже важлива для об’єк­тивної оцінки історії західноукраїнських зе­мель у цей перехідний період.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія держави і права України. Акад. курс: у 2-х т. /за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рого­жина. - Т. 1. - К. : Ін Юре, 2000. - 648 с.

2. Петрів Р. Адміністративно-територіальний поділ і місцеві органи управлінь Східної Га­личини (70-ті роки ХУЛІ - 70-ті роки XIX ст.) / Петрів Р. // Право України. - 2000. - № 9. -

С. 114.

3. Хейфиц Ю. Я. Галиция. Политическое, административное и судебное устройство // Журнал Министерства юстиции. - 1914. - № 10.-С. 228.

4. Никифорак М. В. Буковина в державно - правовій системі Австрії (1774-1918 рр.) /Ни­кифорак М. В. - Чернівці: Рута, 2004. - 384 с.

5. Ванечек В. История государства и права

Чехословакии / Ванечек В. - М. : Юрид. лит., 1981.-503 с.

6. Нагаєвський І. Історія Української дер­жави XX ст. / Нагаєвський І. - К. : Укр. пись­менник, 1993. -414 с.

7. Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины / Грушевский М. С. - К. : МП «Левада», 1995. - 696 с.

Скуратович І. М. Еволюція феодальних привілеїв на західноукраїнських землях (кі­нець XVIII — перша половина XX спь) /I. М. Скуратович // Форум права. — 2013. — № 3. —

С. 592—595 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FPindex. htm_2013_3_9 7.pdf

Аналізується процес звуження феодальних привілеїв в першій половині XIX століття. Реформи Марії-Терезії і Йосифа II обмежили феодальну юрисдикцію, право втручати­ся в особисте життя селян, право безконтрольно встановлювати нові феодальні повин­ності. Подальші спроби реставрації старих порядків викликали загальне незадоволен­ня в імперії і призвели до революції 1848-1849 pp. після якої привілеї втратили роль основного регулятора суспільних відносин.

Скуратович И. М. Эволюция феодальных привилегий на западноукраинских землях (конец XVIII— первая половина XX cm)

Анализируется процесс сужения феодальных привилегий в первой половине XIX сто­летия. Реформы Марии-Терезии и Йосифа II ограничили феодальную юрисдикцию, право вмешиваться в личную жизнь крестьян, право бесконтрольно устанавливать но­вые феодальные повинности. Дальнейшие попытки реставрации старых порядков выз­вали общее неудовольствие в империи и привели к революции 1848-1849 гг., после которой привилегии потеряли роль основного регулятора общественных отношений.

Skuratovich I. M. Evolution of Feudal Privileges at Western (End of XVIII — First Half of the Twentieth Century)

Analyzed the decline in the feudal privileges in the first half of the nineteenth century. Re­forms of Maria-Theresa and Josef II restricted feudal jurisdiction, the right to intervene in the personal lives of the peasants, the right to establish new uncontrollably feudal obligations. Further attempts to restore the old order have caused general discontent in the empire and led to the revolution of 1848-1849, after which lost privileges as the main regulator of social re­lations.