joomla
ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД КОЛЕКТИВНО - ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Форум права

УДК 349.232:331.106.24

А. О. ГОРДЕЮК, канд. юрид. наук, Націо­нальний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жу­ковського «ХАІ»

Ключові слова: історичний досвід, колективно - договірне регулювання, оплата праці

Потреба в правовому регулюванні оплати праці визначається об’єктивними умовами розвитку суспільства. Історичний аспект дос­ліджень допоможе виявити основні етапи становлення та розвитку оплати праці як пра­вового інституту та особливості колективно - договірного регулювань у цієї сфері в різні історичні періоди.

У «Тлумачному словнику сучасної україн­ської мови» значень слова «регулювати» по­дане так: «упорядкувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним прави­лам, певній системі» [1, с.1020]. «Юридичний енциклопедичний словник» конкретизує: правове регулювання - це форма врегулю­вання суспільних відносин, за допомогою якої поведінку їх учасників приводять у від­повідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права [2, с.356]. Під формою врегу­лювання у цьому поьтті, на наш погляд, ма­ється на увазі певний метод правового регу­лювання трудових відносин (державний або договірний - локальний). На сучасному етапі особливого значень набуває договірний ме­тод регулювань трудових відносин. Тому має сенс приділити увагу вивченню історич­ного досвіду саме колективно-договірного регулювання оплати праці.

У зв’язку з вищенаведеним, метою даної наукової статті є досліджень договірної фо­рми врегулювань правовідносин щодо опла­ти праці в певні історичні періоди та аналіз певних недоліків і водночас раціональних рі­шень щодо застосування колективно-договір­ного методу як доцільного та коректного у певних економічних умовах.

Проблемі колективно-договірного регулю­вань трудових відносин приділяє увагу чи­мало фахівців у галузі трудового права, зок­рема Я. О. Контарович, О. І. Процевський, В. М. Божко, Н. Гетьманцева, В. Бурак тощо.

Сучасні спеціалісти з історії держави та права роблять висновки, що до 1917 р. будь - яких суттєвих законодавчих актів прийьто було не так вже й багато, особливо з питань оплати праці. Оскільки ж становище робітни­ків було нестерпним, то на порядок денний поступово висувалося завдань боротьби за прогресивне всебічне робітниче законодавство.

З 1918 р. починається становлення радян­ського трудового права, адже 10.12.1918 р. було оприлюднене Кодекс законів про працю, який містив принципи «соціалістичної органі­зації праці», зокрема - обов’язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату. Цей Кодекс на підставі договору про воєнно- політичний союз поширювався й на Україну [З, с.35, 191].

У КЗпП від 1918 р. в VI розділі визначала­ся винагорода за працю на підставі Тарифного положення [4, с. 16-19]. Правознавці того пері­оду, а також сучасні спеціалісти вважають, що положень КЗпП 1918 р. мали декларативний характер, що було зумовлено політикою воєн­ного комунізму. Відсутність коштів для опла­ти праці не давала можливість утілити в життя принцип особистої матеріальної заінтересо­ваності в праці, тому спроби упорядкувань заробітної плати в умовах господарської роз­рухи та повного знецінень грошей виявили­ся марними [3, с. 191-192; 5, с.71; 6].

Отже, правове регулювань оплати праці в перші роки радянської влади відбувалося на державному рівні, але, як свідчать правничі джерела того часу, мало місце також заро­джень колективно-договірного регулювання оплати праці, тобто інститут колективного договору почав висуватися як форма регулю­вань відносин між робітниками та заводчи­ками і фабрикантами на окремих підприємствах і навіть у цілих галузях промисловості. Головною та найбільш істотною умовою, яка встановлювалася в колективному договорі була умова про винагороду за роботу, тобто встановлення мінімуму заробітної плати, так званого тарифу, а деякі колективні договори спочатку навіть назвалися тарифними. У лип­ні 1918 р. було видано декрет «Про порядок затверджень колективних договорів (тари­фів), що встановлюють ставки заробітної пла­ти та умови праці». Цей декрет не зо­бов’язував укладати колективні договори, але якщо його укладали, то він підлягав затвер­дженню органами Народного Комісаріату Праці і тоді був обов’язковим для сторін ак­том [7, с.45^6]. Щоправда, колективні дого­вори великого значення для того часу не мали. Епоха воєнного комунізму не забезпечувала сприятливих умов для розвитку колективного договору, а відповідно й для локального регу­лювання оплати праці.

Нова економічна політика (НЕП), яка була введена слідом за епохою воєнного комунізму в 1921 р., унесла в трудове право суттєві змі­ни, зокрема сприяла відродженню договірних засад у трудових відносинах [8]. НЕП перед­бачала введень держрозрахунку та приват­новласницьку діяльність у певних межах, що сприяло активному розвитку колективно - договірних відносин, у зв’язку з цим

17.02.1922 р. була прийьта постанова РНК УСРР «Про колективні договори та регулю­вань умов праці в приватних та державних підприємствах, господарствах, установах і організаціях». У постанові визначалося дого­вірне регулювання трудових відносин, у тому числі з оплати праці [9].

Таким чином, у тарифній політиці держави відбувся перехід від державного нормування умов праці до колективно-договірного. Роль профспілок у нових економічних умовах змі­нюється, вони перетворюються в орган, який домовляється з наймачем про умови оплати праці шляхом укладання колективних дого­ворів. Це положень щодо регулювання опла­ти праці було визначено в новому Кодексі за­конів про працю УСРР, який був уведений в дію з 15.11.1922 р., де був виділений VIII роз­діл «Винагорода за працю», а у ст.58 пропи­сано: «Розмір винагороди наймита за його працю визначається колективними та трудо­вими угодами» [4, с.72; 10, с.94].

Отже, колективно-договірний метод опла­ти праці є основним у період Нової економіч­ної політики. У цей період мали місце навіть такі видань правничого характеру, як, на­приклад, «Що треба знати робітникові про колективний договір» (1927 р.), де подавалися роз’яснень для робітників у запитаньх та відповідях по пунктах щодо визначення, ви­дів, змісту колективного договору, зокрема з питань оплати праці [11, с.21].

Однак принцип договірного регулювання заробітної плати, уведений КЗпП від 1922 р. не означав, що держава зовсім відмовляється від втручань в таку важливу сферу трудових відносин, як оплата праці. Держава відмови­лася лише від нормувань зарплати шляхом встановлення твердих ставок, які не можна підвищувати або понижувати, але залишила за собою регулювань оплати праці шляхом видання законодавчих постанов у галузі та­рифу, форм і меж, яких необхідно було до­тримуватися при встановленні розмірів заро­бітної плати [12, с. 192; 13, с. 16].

Отже, у період НЕПу правове регулювання оплати праці здійснювалося переважно на ко - лективно-договірних засадах, але у встанов­лених законом випадках мав місце метод державного регулювання оплати праці.

Слід зазначити, що вже в 1925 р. почалося переведень службовців державних установ на систему твердих окладів, які встановлюва­лися державою, замість оплати за колдоговір­ним тарифом. Це переведень здійснювалося згідно з постановою РНК УСРР від 9.06.1925 р. «Про нормування заробітної плати службов­ців державних установ» (арт.334 [14]). Таким чином колективно-договірне регулювання оплати праці поступово обмежувалося.

Однак на промислових підприємствах України протягом певного часу ще зберігався колективно-договірний порядок оплати праці. Так, у Кодексі законів про працю з практич­ним коментарем від 1929 р. записано: «Згідно з арт.58 КЗП розмір винагороди визначається колективними й трудовими договорами» [15, с. 89-90].

Прикладом локального нормативного акту того часу може бути Колективний договір Донвугілля та Шахтинсько-Донецького Окруж­ного комітету Спілки гірників, де в розділі VI визначені позиції оплати праці, зокрема роз­роблено тарифну сітку для працівників [16, с.8-13].

Слід зазначити, що тарифні сітки та квалі­фікаційні довідники були створенні в перші роки радянської влади з метою допомоги в колективно-договірному регулюванні оплати праці на підприємствах. Ще в 1918 р. робіт - ники-металісти на Донбасі вперше профспіл­кою були розподілені на 3 групи і 5 категорій із визначенням ставки для кожної групи та категорії [17, с.51].

Однак у 30-ті роки було здійснено тоталь­ний перехід від договірного регулювання оплати праці до її державного нормувань. На нашу думку основною причиною таких змін були вольові дії керівництва країни, які зок­рема виявлялися в рішеннях РНК СРСР про перехід до планування народного господарст­ва у масштабі всієї країни. Та модель соціалі­зму, яка припускала наявність ринкових від­носин, як це було у період НЕПу, була знищена і запроваджена нова - командна сис­тема управлінь народним господарством.

У джерелах з історії та права України вка­зується, що в 1931-1932 рр. нормування заро­бітної плати повністю перейшло до ведень центральних органів СРСР та республік. Ко­лективні договори втратили характер тариф­них угод: вони вже не встановлювали тарифні ставки та сітки, співвідношень між розряда­ми. Наркоматами було розроблено та введено нові тарифні сітки, розбиті на певну кількість розрядів, і це стало початком планового дер­жавного нормування заробітної плати робіт­ників, з урахуванням різниці між працею ква­ліфікованою і некваліфікованою, між працею важкою та легкою тощо [18, с.305, 373-374]. У підручнику для юридичних шкіл (1944), авторами якого є М. Г. Александров і Г. К. Мос­каленко, зазначається, що до 1933 р. заробіт­ну плату на підприємствах встановлювали в основному в порядку колдоговірного регулю­вання, а після 1934 р. колективні договори не переукладалися та продовжували діяти тільки тією мірою, якою вони не були скасовані окремими законодавчими актами [19, с.102].

У післявоєнні роки продовжував існувати централізований порядок встановлень осно­вних умов оплати праці. Однак за постановою Ради міністрів СРСР від 4.02.1947 р. віднови­лось укладання колективних договорів між адміністрацією підприємств і установ, з одно­го боку, та ФЗМК - з іншого боку. Однак у ці договори включалися системи заробітної пла­ти, що були затвердженні урядом, тобто регу­лювання умов оплати праці відбувалося під контролем держави [20, с.49].

На початку 50-х рр. очевидними стали не­доліки в організації заробітної плати, вони були пов’язані з відомчим різнобоєм у регу­люванні оплати праці та безперервним збіль - шеньм числа тарифних сіток і ставок, що приводило до порушення єдності в оплаті од­норідних робіт [21, с.6-13].

Правове регулювань оплати праці в 60-ті рр. пов’язане зі спробою умонтувань елеме­нтів економічного стимулювання в командно - адміністративну систему. У вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено еконо­мічну реформу суть якої полягала у відступі держави від детальної регламентації заробіт­ної плати і наданні підприємствам більших повноважень у цієї сфері. Так, згідно з Поста­новою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 04.10.1965 р. за № 729 «Про вдосконалення планування та посилення економічного сти­мулювання промислового виробництва» на підприємствах створювався з відрахувань із прибутку підприємств Фонд матеріального заохочення. Коштами цього фонду підприєм­ства мали право розпоряджатися самостійно [22]. При цьому зберігався централізований порядок установлення державної тарифних ставок та окладів і загальних напрямів умов преміювання, однак розроблення та затвер­дження преміальних положень, а також за­стосувань встановлених умов оплати праці стало компетенцією підприємств на підставі прийнятого Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, яке було затверджено вказаною вище постановою [23]. Зокрема, згідно з постановою за № 729, ком­петенцією підприємств стає виплата з Фонду матеріального заохочення винагороди за під­сумками роботи за рік, а підприємства у зв’язку з цим мають право розробляти відпо­відні положення [22].

Отже, у другій половині 60-х рр. мало міс­це поширення прав підприємств у сфері опла­ти та стимулювання праці, однак централізо­вані засади у регулюванні праці практично не були обмеженні. Тобто не можна казати, що у цей період мав місце розвиток колективно - договірних відносин у сфері оплати праці зо­крема.

На початку 70-х рр. в історії радянського трудового законодавства відбулася важлива подія, а саме було проведено його кодифіка­цію. У результаті кодифікації були прийняті

15.07.1970 р. «Основи законодавства Союзу ССР и союзних республік про працю», а

10.12.1971 р. Верховна рада УРСР прийняла Кодекс законів про працю УРСР, що був уве­дений в дію з 1.06.1972 р.

Так, статті 101 та 102 КЗпП УРСР від 1971 р. передбачалося як державне (централізоване) регулювання оплати праці, так і договірне (тобто локальне або децентралізоване) [24].

Зокрема О. І. Процевський, в одній зі своїх робіт, присвяченій аналізу ефективності норм інституту оплати праці саме в ці роки, зазна­чає, що в нормуванні заробітної плати має місце централізоване та децентралізоване ви­значень елементів, які в сукупності станов­лять системи оплати праці [25, с.80-82].

У середині 80-х рр. чинна система заробі­тної плати припинила відповідати завданням реалій життя. Така ситуація була пов’язана зокрема з тим, що поступово нівелювалася різниця в оплаті праці низькокваліфікованих і висококваліфікованих працівників, тобто йдеться про так звану «зрівьлівку»; були обмежені можливості підприємства щодо ро­зпорядження коштами, що були призначенні для заробітної плати. Фонд матеріального за­охочень був слабо пов’язаний із кінцевими результатами діяльності трудового колективу, мали місце інші негативні явища [26, с.5-7].

Причини «зрівнялівки» в оплаті праці були пов’язані, перш за все, з відсутністю балансу між централізованим і локальним методами регулювання оплати праці, при цьому засто­сувань централізованого методу було пріо­ритетним. Визріла необхідність у реформу­ванні трудового законодавство, зокрема інституту оплати праці.

XXVII з’їзд КПРС у 1986 р. висунув нове завдань про прискорень соціально-еконо - мічного розвитку країни. Загальнодержавна соціально-економічна реформа стосувалася у тому числі й реформувань трудового зако­нодавства. Перебудова трудового законодав­ства, зокрема в галузі оплати праці, передба­чала прийняття нових нормативних актів. Значні зміни в правове регулювань заробіт­ної плати були внесені Постановою ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР і ВЦРПС № 1115 «Про удосконалень організації заробітної плати та уведення нових тарифних ставок і посадових окладів працівників виробничих галузей народного господарства» від 17.09.1986 р. [27].

Нові умови оплати праці були зв’язані з перебудовою організації заробітної плати на основі уведень нових тарифних ставок і по­садових окладів за кошти, що зароблені тру­довими колективами без державних дотацій за рахунок економії фонду заробітної плати. Перехід підприємств на нові умови оплати праці проводився поряд із переходом на са­мофінансування та повний госпрозрахунок, які визначалися уведеним у дію з 1.09.1988 р. Законом «Про державне підприємство (об’єднання)». У Законі про підприємство були закріплені нові положення щодо антиз - рівняльного підходу до заробітної плати, ро­зширювалися права підприємств і трудових колективів [28].

Однак, за свідченням правознавців, перехід на нові умови оплати праці робився формаль­но, він не привів до реальних змін у системі оплати праці, до різної оплати за різну працю [29, с.141-144].

Отже, у 80-ті роки реформування інституту оплати праці не привело до значних результа­тів, проте у той період були закладені засади правового регулювання оплати праці, в умо­вах ринкової економіки.

Проведене досліджень історичного досві­ду колективно-договірного регулювань оплати праці в Україні дає підстави для ви­сновку, що співвідношень методів правового регулювання оплати праці на різних етапах історичного розвитку країни було не однако­вим. Для здійснень ефективного правового регулювання оплати праці необхідна наяв­ність правової бази, яка відповідає економіч­ним відносинам і містить норми, що врахо­вують інтереси усіх учасників трудових відносин, а також оптимальне співвідношень методів правового регулювань оплати праці. Активний та позитивний розвиток колектив­но-договірного регулювань трудових відно­син, зокрема у сфері оплати праці притаман­ний саме ринковій системі господарювань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад, і голов, ред. В. Т. Булл]. - К.; Ірпінь : Перун, 2002. - 1440 с.

2. Юридический энциклопедический сло­варь / [ред. А. Я. Сухарев]. - М. : Сов. эн - цикл., 1987. - 528 с.

3. Історія держави та права України : Ака­демічний курс : в 2 т. Т. 2 / [ред. В. Я. Тація,

A. I. Рогожина]. - К. : Видав. Дім «1н Юре», 2000. - 580 с.

4. Кодекс законов о труде. - М. : Прод - путь, 1920. - 48 с.

5. Каминская П. Д. Очерки трудового пра­ва / П. Д. Каминская. - М. : Юрид. изд-во

Н. К.Ю. Р. С.Ф. С.Р., 1927. - 136 с.

6. Декрет Ради народних комісарів «Про введення єдиної трудової пайки в містах і промислових центрах У. С.Р. Р.» : від 8.32.1919 p., № 94 // СУ УРСР. - 1920. - № 7. - Ст. 110.

7. Канторович Я. А. Коллективный дого­вор / Я. А. К анторович. - Л. : Изд. Ленінград. Губернск. Совета профсоюзов, 1925. - 195 с.

8. Постановление СНК УСРР «О тарифной и финансовой политике» : от 23.09.1921 г., № 191 // СУ УССР. - 1921. - № 19. - Ст. 548.

9. Постановление СНК УСРР «О коллек­тивных договорах и регулировании условий труда в частных и общественных предприя - тьх, хозяйствах и организацьх» : от

17.01.1922г., № 30 // СУ УССР. - 1922. - № 1. - Ст. 33.

10. Кодекс законів про працю : системати­зований і кодифікований збірник чинних за­конів, постанов і обіжників про працю / скла­ли В. Клейнберг, Н. Бас, Д. Бажанов. - X. : Питань праці, 1929. - 326 с.

11. Зосин Е. Что надо знать рабочему о коллективном договоре / Е. Зосин ; [ред. проф. Е. А. Хмельницкого]. - Одесса : Изд-во «БИП», 1927.-31 с.

12. Каминская П. Д. Советское трудовое право: обзор действующего законодательства с постатейным комментарием к Кодексу за­конов о труде / П. Д. Каминская. - М. : Гост - рудиздат, 199. - 514 с.

13. Кодекс законов о труде. - [2-ое офиц. изд.]. - X. : Юрид. изд-во наркомюста УССР, 1928 г. - 135 с.

14. Постанова РНК УСРР «Про нормуван­ня заробітної плати службовців в державних установах» : від 25.07.1925 p. // 36. Уз. УССР.

- 1925. -№56. - Арт. 54.

15. Кодекс законів про працю : практич­ний коментар / склад, проф. Є. Данілова. - X. : Юрид. вид-во наркомюсту УСРР, 1929. - 304 с.

16. Коллективный договор Донугля и Ша - хтинско-Донецкого окружного комитета Со­юза Горнорабочих. - X. : Харьківдрук, 1928. - 80 с.

17. Горшенин К. П. Правовое регулирова­ние труда рабочих и служащих в первый год советской власти / К. П. Горшенин. - М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. - 100 с.

18. История государства и права Украинс­кой ССР / [ред. Бабия Б. И., Таранова А. П., Терлецкого В. М.]. - К. : Наук, думка,. 1976. - 759 с.

19. Александров Н. Г. Советское трудовое право : учеб. для юрид. школ / Н. Г. Алексан­дров, Г. К. Москаленко. - М. : Юрид. изд-во НКЮСССР, 1944.-217 с.

20. Постановление Совета Министров СССР «О заключении коллективных догово­ров на предприятиях» : от 4.02.1947 г., № 226 // Сб. законодат. актов о труде. - М. : Изд-во «Юрид. лит.», 1964. - 844 с.

21. Каринский С. С. Правовое регулирова­ние заработной платы / С. С. Каринский. - М. : Гос. изд-во юрид. лит. 1963. -210 с.

22. Постановление Совета Министров СССР «О совершенствовании планирования и уси­лении экономического стимулирования про­мышленного производства» : от 4.10.1965 г., № 729 // СП СССР. - 1965. - № 19-20. - Ст. 153.

23. Положение о социалистическом госу­дарственном производственном предприятии : утв. пост. ЦК КПСС и Совета Министров СССР : от 4.10.1965 г., № 731 // СП СССР. - 1965. -№ 19-20. - Ст. 155.

24. Кодекс законів про працю України : від 10.12.1971 р., № 322- Vil // ВВР УРСР. - 1971.-50.

25. Процевский А. И. Заработная плата и эффективность общественного производства : [монография] / А. И. Процевский. - X. : Ви­ща. шк., 1975. - 169 с

26. Кучма М. И. Оплата труда в новых условиях хозяйствования : [пособие для слу­шателей народных университетов] / М. И. Кучма. - М. : Знание, 1988. - 96 с.

27. Постановление ЦК КПСС Совета Ми­нистров СССР и ВЦСПС «Об усовершенст­вовании организации заработной платы и введении новых тарифных ставок и должнос­тных окладов работников производственных отраслей народного хазяйства» : № 1115 // СП СССР. - 1986. - № 34. - Ст. 179.

28. Закон Союзу Радянських Соціалістич­них Республік «Про державне підприємство (об’єднань)» : від 1.07.1987 р., № 7284-ХІ // ВВР України. - 1987. - № 26 (2412). - Ст. 385.

29. Лишиц Р. 3. Трудовое законодательст­во: настоящее и будущее / Р. 3. Лившиц. - М. : Наука, 1989. - 192 с.



ГордеюкА. О. Історичний досвід колективно-договірного регулювання оплати праці /

А. О. Гордеюк // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 134—139 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_25.pdf

Виділено та досліджено історичні етапи розвитку колективно-договірного регулюван­ня оплати праці в Україні. Проаналізовано доцільність застосувань договірного ме­тоду в певних економічних умовах.

Гордеюк А. А. Исторический опыт коллективно-договорного регулирования оплаты труда

Выделены и исследованы исторические этапы развития коллективно-договорного ре­гулирования оплаты труда в Украине. Проанализирована целесообразность примене­ния договорного метода в определенных экономических условиях.

Gordejuk A. A. Historical Experience of Collectively-Contractual Adjustment of Payment

Pick out and investigative historical halting place to development collectively-agreed regulation payment of work in Ukraine. Expediency analyze to application of agreed method in definite economic conditions.