joomla
АДМІНІСТРАТИВНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ І ПОВНОВАЖЕНЬ ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ
Форум права

УДК 342.5+342.56(477)

А. Л. БОРКО, канд. юрид. наук, доц., Хар­ківський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: адміністративно-правове регу­лювання, статус і повноваження, судова систе­ма України, Державна судова адміністрація України

Сьогодні, прагнучи забезпечити незалеж­ність судової влади від інших гілок державної влади, реалізація судової влади багато у чому залежить від Державної судової адміністрації України, що зумовлює підвищені вимоги до її нормативно-правового регулювання, вимагає чіткого визначення статусу, напрямків і гара­нтій діяльності, компетенції та структурної організації. Разом з тим, як відомо, досвід становлення Державної судової адміністрації України виявляє неоднозначність розуміння її статусу та місця у державному апараті, сутно­сті й природи здійснюваної нею управлінсь­кої діяльності, що належним чином не впоря­дковується на адміністративно-правовому рівні. А відтак, в контексті вдосконалення ор­ганізації та діяльності судової системи України й вбачаються актуальними питання адмініст­ративно-правового регулювання формування і функціонування Державної судової адмініс­трації України.

Зазначимо, що деякі аспекти адміністрати­вно-правового статусу Державної судової ад­міністрації України й організаційного забез­печення судів раніше вже розглядалися такими вченими як Р. В. Ігонін, Р. І. Кирилюк, О. В. Красноборов, Г. Г. Новосьолова, В. І. П’ят - ковський, А. М. Хливнюк та інші. У той же час, роботи названих вчених здебільшого не розкривають особливості саме сучасних ад - міністративно-правових засад організації

Державної судової адміністрації України, ха­рактеризуючи лише окремі елементи її стату­су з позицій різних підходів до розуміння ни­нішнього та перспективного місця й ролі Державної судової адміністрації України в державі. Саме тому метою цієї роботи є ана­ліз теоретичних положень і адміністративно- правових засад формування і функціонування Державної судової адміністрації України, ви­значення її статусу, функцій і повноважень, а також обґрунтування пріоритетних напрямків вдосконалення правового забезпечення орга­нізації діяльності Державної судової адмініс­трації України.

Особливістю сучасного адміністративно - правового регулювання організації та діяль­ності Державної судової адміністрації Украї­ни є законодавча невизначеність її статусу у системі органів державної влади, зокрема ст.145 чинного Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1] лише опосередковано характе­ризує статус Державної судової адміністрації України через її призначення та підзвітність. У той же час, чітке законодавче формулю­вання статусу Державної судової адміністра­ції України не тільки є необхідним кроком забезпечення конституційного поділу держа­вної влади на законодавчу, виконавчу і судо­ву гілки, але й виступає базисом відносин Державної судової адміністрації України з іншими органами державної (насамперед, ви­конавчої і судової) влади, визначає характер її повноважень.

На підзаконному ж рівні згідно п.1 Поло­ження про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суд­дів України від 22.10.2010 р. № 12 [2], Держа­вна судова адміністрація України дещо абст­рактно визначена як «орган в системі судової влади». З цього приводу, одразу ж слід вказа­ти некоректність подібного підзаконного вре­гулювання статусу Державної судової адміні­страції України, що хоч і не суперечить, проте й не ґрунтується на відповідних зако­нодавчих положеннях. Так, визначення Дер­жавної судової адміністрації України як «ор­гану в системі судової влади» вбачається не


Достатньо конкретним, адже профільний За­кон України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1] не розкриває ані склад такої «системи судової влади» (наприклад, на відміну від «судової системи України»), ані внутрішньосистемні зв’язки між її елементами.

Дещо нез’ясовним залишається й співвід­ношення цього статусу із конституційним принципом поділу державної влади - Держа­вна судова адміністрація України, визначаю­чись як «орган в системі судової влади», тим самим цілком обґрунтовано відмежовується від законодавчої та виконавчої влади, але й не називається органом судової влади. Певною мірою можна погодитись і з Р. О. Куйбідою, який, виходячи з принципу розподілу влади, вважає, що «судові та управлінські функції не доцільно поєднувати в межах судової влади» [З, с. 172—173]. З цього приводу слід заперечи­ти проти прийнятності віднесення Державної судової адміністрації до органів судової влади [4, с.17; 5, с.6], адже Державна судова адміні­страція України виступає суто адміністратив­ним органом і не є носієм судової влади, що робить її віднесення до «системи судової вла­ди» досить умовним. Таким чином, Державна судова адміністрація України, об’єктивно уо­соблюючи самостійну державно-владну ін­ституцію, де-факто перебуває поза межами системи органів державної влади. Певна річ, що у такому разі слід виходити з сучасних реалій державного будівництва, що допуска­ють існування на рівні з органами законодав­чої, виконавчої та судової влади й інших дер­жавних органів, до числа яких і має бути віднесена Державна судова адміністрація.

На нашу думку, зважаючи на відмінну природу та сутність основних повноважень судів і Державної судової адміністрації Укра­їни, більш коректним постає визначення останньої не як «органу системи судової вла­ди», а як допоміжного органу у системі судо­устрою. Зазначимо, що судоустрій є більш широкою структурно-функціональною кате­горією ніж поняття судової влади чи судовою системи. Так, Р. В. Ігонін пропонує визначати судоустрій як «структурно-функціональну організацію судової влади та органів держави, що забезпечують її функціонування (у широ­кому розумінні), які поєднані у певну впоряд­ковану, системну категорію за допомогою правових взаємозв’язків» [6, с. 18-19]. Понят­тя судоустрою змістовно охоплює і розрізняє безпосередньо органи судової влади та дер­жавні органи, що забезпечують їх діяльність, одним із яких й виступає Державна судова адміністрація. Отже, узагальнюючи вищеви - кладене, пропонуємо визначати Державну судову адміністрацію України як орган дер­жавної влади у системі судоустрою, уповно­важений здійснювати забезпечення діяльності судів та інших органів у системі судоустрою України. Таке розуміння статусу Державної судової адміністрації України має бути закрі­плено і на законодавчому рівні, оскільки в найбільшій мірі відповідає її сутності, узго­джується із покладеними повноваженнями та вписується в існуючу модель організації дер­жавної влади.

Відмітимо, що чинне адміністративно-пра - вове регулювання виявляє неузгодженість призначення (мети) та конкретних повнова­жень Державної судової адміністрації Украї­ни. Так, метою діяльності Державної судової адміністрації України згідно ч. І ст.145 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1] мож­на визначити саме організаційне забезпечення діяльності органів судової влади, згідно п.1 Положення від 22.10.2010 р. [2] - створення належних умов функціонування судів і діяль­ності суддів, а на думку О. В. Красноборова - «формування і практична реалізація держав­ної політики у сфері організаційного забезпе­чення діяльності судів в Україні» [7, с.9]. Вважаємо, що усе вищевикладене охоплює лише один, хоч і основний напрямок функці­онування Державної судової адміністрації України, адже крім організаційного забезпе­чення судів вона також бере участь в їх фор­муванні та забезпеченні діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Наці­ональної школи суддів України та органів су­ддівського самоврядування. З огляду на це доцільним постає законодавче закріплення узагальненої мети діяльності Державної су­дової адміністрації України як забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції та інших органів у системі судо­устрою України.

Конкретні повноваження Державної судо­вої адміністрації України може бути визначе­ні тільки законом, у чому нами вбачається важлива гарантія раціонального використання потенціалу Державної судової адміністрації України виключно лише у напрямку забезпе­чення діяльності судів та інших органів у сфері судоустрою України. При цьому, Р. І. Кирилюком виокремлюються такі види дія­льності Державної судової адміністрації України як «фінансово-бюджетна; організа - ційно-забезпечувальна; кадрова; інформацій­но-аналітична; контрольна; дотримання ре­жиму державної таємниці; розгляд звернень громадян» [8, с. ЗО]. Разом із тим, така класи­фікація функцій Державної судової адмініст­рації України вбачається дещо неповною, на­приклад, не називаючи її установчо-норма - тивну діяльність, а дотримання режиму державної таємниці доречно розглядати в контексті її організаційно-забезпечувальної діяльності. Зважаючи на таке розмаїття і від­мінності у функціях та повноваженнях Дер­жавної судової адміністрації України, насам­перед необхідно виділяти зовнішній та внутрішній напрямки її діяльності залежно від спрямованості її організаційно-розпоряд­чого впливу. Отже, в рамках зовнішнього на­прямку організаційно-розпорядчої діяльності Державної судової адміністрації України про­понуємо виділяти організаційну, кадрову, до - радчо-аналітичну, установчо-нормативну, кон­трольну та матеріально-фінансову функції.

І одразу як недолік адміністративно-пра­вового регулювання організаційних й інших повноважень Державної судової адміністрації України слід вказати нормативну визначе­ність її компетенції лише в частині забезпе­чення діяльності судів загальної юрисдикції, безпосередньо не регламентуючи яким саме чином мають «забезпечуватись належні умо­ви діяльності» Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самовряду­вання, що так само є одним із повноважень Державної судової адміністрації України як за п.2 ч. І ст.146 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1]. З огляду на це з метою гаран­тування діяльності вказаних органів у системі судоустрою України актуалізується законода­вче врегулювання хоча би основних напрям­ків такого забезпечення Державної судової адміністрації України - організація, підготов­ка та планування роботи, інформаційне забез­печення, надання матеріально-технічних і фі­нансових ресурсів тощо.

Відмітимо, що Державна судова адмініст­рація України відіграє важливу роль у техніч­ному оснащенні, зокрема комп’ютеризації, судів, що має безпосереднє відношення до оптимізації й прискорення їх діяльності, а ор­ганізація роботи служби судових розпоряд­ників становить гарантію додержання встано­влених правил підчас судових засідань й належного здійснення судочинства. Крім то­го, Державна судова адміністрація України опікується й питаннями забезпечення функці­онування автоматизованої системи докумен­тообігу в судах (п.8 ч. І ст.146 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1]), що не тільки є прогресивним кроком до зберігання та обігу процесуальної документації, але й становить істотну гарантію об’єктивного та неупере - дженого розподілу справ між суддями. Такі повноваження Державної судової адміністра­ції України пов’язані з реалізацією державної політики у сфері судоустрою і передбачають вжиття односторонніх державно-владних за­ходів щодо впровадження та використання даних автоматизованих систем. Державна судова адміністрація України покладає на суди (хоча вони їй прямо і не підпорядковані в організаційному плані) відповідні обов’яз­ки із дотримання встановленого нею режиму роботи автоматизованих систем. До речі, у цьому також виявляються й її установчо - нормативні функції, яка розробляє, погоджує та затверджує відповідні адміністративно - правові акти.

При цьому, констатуємо, що ця та інша ор­ганізаційно-розпорядча діяльність Державної судової адміністрації України щодо судів не забезпечується відповідними механізмами примусового впливу на них з метою спону­кання до виконання рішень Державної судо­вої адміністрації України. З одного боку, не­залежність судів є одним із основних принципів їх організації та функціонування, що не повинно допускати вплив на них навіть з боку Державної судової адміністрації Укра­їни. З іншого боку, належним постає встанов­лення та врегулювання процесуальних питань звернення Державної судової адміністрації України до органів суддівського самовряду­вання з метою забезпечення повного та своє­часного виконання її законних рішень всіма судами загальної юрисдикції.

Те ж саме стосується й контрольних пов­новажень Державної судової адміністрації України, яка має контролювати в судах стан діловодства і збереження державної таємниці як за пп.6, ЗО п.4 Положення від 22.10.2010 р.

[2] . На сьогодні ж ані на законодавчому, ані на підзаконному рівні особливості здійснення зазначених контрольних повноважень Держа­вної судової адміністрації не регламентують­ся. Відсутність же в неї можливості вимагати обов’язкового усунення виявлених недоліків чи застосовувати заходи відповідальності до суддів і працівників апарату суду свідчить про не стільки контрольних, як наглядовий характер даних повноважень.

Кадрові повноваження Державної судової адміністрації України стосується як кадрово­го формування апарату судів, так і питань комплектування судів загальної юрисдикції суддями, зокрема згідно пп. іб п.4 її Поло­ження від 22.l0.20l0 р. [2] Державна судова адміністрація України визначає кількість суд­дів у суді загальної юрисдикції за поданням Міністра юстиції України на підставі пропо­зиції голови відповідного Вищого спеціалізо­ваного суду. Зазначений механізм забезпечує узгоджену участь різних суб’єктів у визна­ченні кількості суддів у судах, що має сприя­ти прийняттю об’єктивного й обґрунтованого рішення з цього приводу. Доцільність упов­новаження саме Державної судової адмініст­рації України приймати рішення щодо кіль­кості суддів у судах зумовлюється іншими її повноваженнями по організації ведення судо­вої статистики, вивченню практики організа­ції діяльності судів та контролю за викорис­танням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, що дозволяє їй враховувати навантаження суду та його матеріально - фінансові умови. Однак, зважаючи на важли­вість і одночасно складність механізму визна­чення кількості суддів у судах, пропонуємо дещо деталізувати її адміністративно-правове регулювання, що має також визначати проце­дуру і строки визначення кількості суддів у судах, можливість Державної судової адміні­страції України відхилити подання Міністра юстиції України тощо.

Державна судова адміністрація України є одним із основних суб’єктів адміністративно - правових відносин з приводу кадрового за­безпечення апарату судів, що зокрема перед­бачає здійснення замовлення на підготовку відповідних спеціалістів, створення системи підвищення кваліфікації, затвердження стру­ктури і штатної чисельності апарату судів, призначення та звільнення їх керівників, за­стосування до них заохочення та дисципліна­рні стягнення. Передача повноважень із кад­рової організації апарату суду від голови суду до Державної судової адміністрації України Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ

[1] покликана мінімізувати виконання профе­сійними суддями адміністративних повнова­жень, сприяти налагодженню ділових відно­син між керівництвом суду і керівництвом його апарату, забезпечити одноманітність ор­ганізації та підвищити ефективність роботи апарату судів. При цьому, зважаючи на орга­нізаційну та функціональну цілісність суду та його апарату, позитивним вбачається збере­ження обмеженої участі голови суду у вирі­шенні кадрових питань в апараті суду шляхом внесення відповідних подань чи погодження рішень Державної судової адміністрації Укра­їни. У той же час, цілком обґрунтованим буде надання останній у разі виявлення порушень в організації та роботі апарату суду можливо­сті також і самостійно застосовувати до його керівництва заохочення чи дисциплінарні стягнення.

У компетенції Державної судової адмініст­рації України окремо слід виділяти її матеріа - льно-фінансові повноваження. Так, відповід­но до ч.2 ст.142 Закону України від

07.07.2010 р. № 2453-УІ [1] Державна судова адміністрація України здійснює функції голо­вного розпорядника коштів Державного бю­джету України щодо фінансового забезпечен­ня діяльності місцевих і апеляційних судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та орга­нів суддівського самоврядування. Як на нас, виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів самим Верховним Судом України та вищими спеціалізованими судами (ч.2 ст.142 Закону України від 07.07.2010 р.) головною мірою зумовлюється традиційним наданням названим судам особливого статусу в судовій системі України. У дійсності ж піс­ля судової реформи Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди в організаційному плані не можуть вважатись вищими відносно інших судів та є звичайними органами судо­вої влади з перегляду відповідних судових рішень. У свою чергу, Державна судова адмі­ністрація України більше вже не належить до виконавчої влади і підзвітна з’їзду суддів України, що знімає проблему можливого не­правомірного впливу на діяльність вищих су­дових органів. Відтак, вважаємо цілком при­йнятним покладення на Державну судову адміністрацію України функцій головного розпорядника бюджетних коштів щодо всіх судів загальної юрисдикції. Це також сприя­тиме виконанню Державною судовою адміні­страцією України інших її матеріально-тех­нічних повноважень відносно судів загальної юрисдикції, зокрема по організації та фінан­суванню будівництва і ремонту їх будинків і приміщень.

Зазначимо, що матеріально-технічні пов­новаження Державної судової адміністрації

України також полягають у матеріальному і соціальному забезпеченні працівників апарату судів (пп.19 п.4 Положення від 22.10.2010 р.

[2] ), медичному обслуговуванні та санаторно- курортному лікуванні суддів та працівників апарату судів (пп.25 п.4 Положення від

22.10.2010 р.). Разом із тим, як істотну прога­лину чинного адміністративно-правового ре­гулювання зауважимо, що порівняно з п.21 п.4 попереднього Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

14.01.2009 р. № 14 [9], сьогодні на Державну судову адміністрацію України прямо вже не покладається матеріальне і соціальне забезпе­чення суддів. При цьому, згідно пп.11 п.5 По­ложення від 05.04.2011 р. [10] соціальне (але не матеріальне) забезпечення суддів покладе­но на територіальні управління Державної судової адміністрації України, що вказує на певне розходження повноважень самої Дер­жавної судової адміністрації України та її те­риторіальних управлінь. Наголосимо, що ма­теріальне і соціальне забезпечення суддів є однією з ключових гарантій самостійності судів і незалежності суддів, відповідно до чо­го адміністративним законодавством має за­кріплюватись і деталізуватись повноваження Державної судової адміністрації здійснювати таке забезпечення не тільки щодо працівників апарату судів, але й суддів.

Вищеназване матеріальне, соціальне та фі­нансове забезпечення здійснюється Держав­ною судовою адміністрацією України й від­носно своїх працівників. Загалом же у внутрішньому напрямку діяльності Державна судова адміністрація України крім матеріаль­но-соціальної реалізує також й організаційну та контрольну функції. Подібно до цього

О. В. Красноборов виділяє методико-інформа - ційні, контрольні та соціально-побутові фун­кції внутрішньо-організаційного напрямку діяльності Державної судової адміністрації України [11]. Такі внутрішньо організаційні відносини мають суто управлінську природу, є вертикальними та субординаційними, пере­важно складаються між Державною судовою адміністрацією України та її територіальними управліннями чи окремими працівниками. Організаційно-розпорядчі відносини у Дер­жавній судовій адміністрації України можуть виникати і з громадянами з приводу розгляду їх звернень.

Основу адміністративно-правового регу­лювання внутрішніх повноважень Державної судової адміністрації України крім загальних норм Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-УІ [1] також складає її Положення від 22.10.2010 р. [2] і Положення про терито­ріальні управління Державної судової адміні­страції, затверджене її Наказом від 05.04.2011 р. № 82 [10].

Специфікою вищевказаних адміністратив­но-правових засад виступає переважно зага­льний характер визначення внутрішньо орга­нізаційних повноважень Державної судової адміністрації України, що є усталеним підхо­дом до регулювання внутрішніх адміністра­тивних повноважень всіх органів державної влади. Так, відповідно до пп.20, 24, 30 п.4 Положення від 22.10.2010 р. [2] на Державну судову адміністрацію України покладається організація та контроль діяльності своїх тери­торіальних управлінь. Під вказаним слід ро­зуміти, що Державна судова адміністрація України в особі її Голови затверджує поло­ження про територіальні управління, їх стру­ктуру і штатний розпис, призначає та звільняє начальник територіальних управлінь і їх за­ступників, встановлює посадові оклади пра­цівників Державної судової адміністрації України, визначає їх службові обов’язки, за­стосовує заохочення та дисциплінарні стяг­нення, вирішує інші організаційні питання. При цьому, необхідним компонентом контро­лю й забезпечення узгодженості, законності та ефективності діяльності територіальних управлінь вбачається передбачене пп. З п.5 Положення від 22.10.2010 р. [2] право Держа­вної судової адміністрації України скасовува­ти акти її територіальних управлінь в разі їх невідповідності законодавству та рішенням Державної судової адміністрації.

Зазначимо, що в контексті розвитку адмі­ністративно-правових засад організації Дер­жавної судової адміністрації О. В. Краснобо - ровим [7, с.15] і А. М. Хливнюк [4, с. 15] констатується доцільність прийняття профі­льного Закону України «Про Державну судо­ву адміністрацію України». Вважаємо, що прийняття такого окремого закону само по собі не має бути самоціллю й не є єдино мож­ливим шляхом вдосконалення її правового регулювання.

Таким чином, більш оптимальною постає деталізація існуючих законодавчих положень, розширення предмету законодавчого регулю­вання і вже потім приведення у відповідність із ним відповідних підзаконних актів. Компле­ксність законодавчого регулювання організації та діяльності Державної судової адміністрації України повинна передбачати послідовне ви­значення її статусу, принципів і гарантій дія­льності, мети та функцій, повноважень і прав, засад відносин з іншими органами публічної влади й органами суддівського самоврядуван­ня, структури, компетенції та засад відповіда­льності керівництва, системи територіальних управлінь, їх повноважень та організації дія­льності. Вказане сприятиме узгодженості й стабільності адміністративно-правових основ Державної судової адміністрації України і, як наслідок, підвищенню ефективності забезпе­чення нею діяльності судів й інших органів у системі судоустрою України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : від 07.07.2010 p., № 2453-VI // Офі­ційний вісник України. - 2010. - № 55/1/. - Ст. 1900.

2. Рішення Ради суддів України «Поло­ження про Державну судову адміністрацію України» : від 22.10.2010 p., № 12 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://court. gov. ua/dsa.

3. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток су­часної судової системи України: дис. ... кан­дидата юрид. наук : спец. 12.00.10 / Куйбі­да Роман Олексійович ; Академія адвокатури України. - К, 2006. - 215 арк.

4. Хливнюк А. М. Правовий статус Держа­вної судової адміністрації України : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 / А. М. Хливнюк ; Ака­демія адвокатури України. - К., 2009. - 20 с.

5. Онопенко В. Про основні тенденції здій­снення правосуддя, причини кризових явищ у вітчизняному судочинстві та засади реформу­вання судової системи України / В. Онопенко // Судоустрій та судочинство в Україні. - 2007. - № 1. - С. 5-9.

6. Ігонін Руслан. Місце і роль суду в сис­темі судоустрою України / Руслан Ігонін // Юридична Україна. - 2011. - № 3 (99). -

С. 17-21.

7. Красноборов О. В. Адміністративно-пра - вові засади діяльності Державної судової ад­міністрації України : автореф. дис. на здобут­тя наук, ступеня канд. юрид. наук : спец.

12.0. 07 / О. В. Красноборов ; Харк. нац. ун-т внутрішніх справ. - X., 2010. - 19 с.

8. КирилюкР. І. Види забезпечувальної ді­яльності Державної судової адміністрації України / Р. І. Кирилюк // Вісник Верховного Суду України. - 2011. - № 12 (136). - С. 28-32.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України» від

14.01.2009 р., № 14 // Офіційний вісник Украї­ни. - 2009.-№ 3. - Ст. 87.

10. Наказ Державної судової адміністрації України «Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України» : від 05.04.2011 р., № 82 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: ЬПр://соиП. gov. ua/tu03/rozdil3/polozennya.

11. Красноборов О. В. Повноваження Дер­жавної судової адміністрації України: питан­ня сьогодення / О. В. Красноборов // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2008. - Вип. 40. - С. 194-201.



Борко A. Л. Адміністративно-правове регулювання статусу і повноважень Держав­ної судової адміністрації України / А. Л. Борко // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 53— 59 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_l l. pdf

Виконано аналіз теоретичних положень і адміністративно-правових засад формування і функціонування Державної судової адміністрації України, визначено її статус, функ­ції і повноваження, а також запропоновано напрямки вдосконалення правового забез­печення організації діяльності Державної судової адміністрації України.

Борко A. JI. Административно-правовое регулирование статуса и полномочий Госу­дарственной судебной администрации Украины

Выполнен анализ теоретических положений и административно-правовых основ фор­мирования и функционирования Государственной судебной администрации Украины, определены ее статус, функции и полномочия, а также предложены направления сове­ршенствования правового обеспечения организации деятельности Государственной судебной администрации Украины.

Borko A. L. Administrative-Legal Regulation of the Status and Powers of the State Judicial Administration of Ukraine

The analysis of theoretical positions and administrative-legal bases of the formation and functioning the State Judicial Administration of Ukraine is made; also it was determined its status, functions and powers, as well as substantiated directions of improving legal regulation of organization of activity the State Judicial Administration of Ukraine.