joomla
ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОПРИЛЮДНЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ СБУ
Форум права

УДК35.078.3:351.75(477)

І. Г. ФУРМАН, Інститутут права ім. князя Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом

Ключові слова: доступ до публічної інформації, право громадян на інформацію, розпорядники інформації. Служба безпеки України

Право на доступ до інформації є конститу­ційним правом людини, передбачене і гаран­товане статтею 34 Конституцією України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини (ст.10), Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права (ст. ст.18, 19) тощо. Проте, варто додати, що зміст та обсяг права на доступ до публічної інформації не обмежується лише цією стат­тею Конституції. Так, крім права кожного ві­льно збирати інформацію (ч.2 ст.34), Консти­туція України закріплює право кожного громадянина знайомитися в органах держав­ної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях із відомостями про себе (ч. З ст.32), гарантує право вільного дос­тупу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту (ч.2 ст.50), право знати свої права й обов’язки (ч. І ст.57), встановлює, що закони та інші но- рмативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановлено­му законом. Отже, основний зміст права на доступ до інформації вміщено в ч.2 ст.32, ч.2 ст.34, ч.2 ст.50, ст.57 Конституції України [1].

Останнім часом до проблеми забезпечення доступу та оприлюднень публічної інформа­ції зверталося чимало вчених, серед яких пот­рібно виділити таких, як В. Андрусів, І. Аріс - това, О. Ващук, Р. Головенко, О. Денісова, М. Демкова, Н. Зубар, Б. Кормач, Г. Краснос - туп, М. Лациба, В. Люблін, О. Нестеренко,

І. Нікітчук, І. Розкладай, В. Таран, І. Тацишин, та ін. Окрім того можна назвати українських та зарубіжних вчених І. Л. Бачило, Т. В. Гама­ша, Р. Головенка, О. Дем’янчук, О. В. Коха - новської, М. Лициби та інших. Звідси, метою даного роботи є дослідження особливостей оприлюднення публічної інформації службою безпеки України.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом кожного пересічного українця, передбаченим і гарантованим ст.34 Конституції України, що відповідно ґрунту­ється на положеннях ст.10 Конвенції про за­хист прав та основоположних свобод людини, ст.19 Загальної декларації прав людини, стат­тях 18 і 19 Міжнародного пакту про грома­дянські і політичні права та ін. Так, відповідно до названих документів кожному гарантуєть­ся право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ко­жен має право вільно збирати, зберігати, ви­користовувати і поширювати інформацію ус­но, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обме­жене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігань заворушеньм чи злочинам, для охорони здоров’я населень, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігань розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [2].

Відповідно до ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інфор­мації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юриди­чні особи, об’єднань громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних по­вноважень;

2) розпорядники інформації - суб’єкти, ви­значені у ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпо­рядників інформації [3].

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядни­ки інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структу­ру, місію, функції, повноважень, основні за­вдань, напрями діяльності та фінансові ре­сурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивіду­альної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки до­кументів, правила їх заповнень;

4) порядок складання, подань запиту на інформацію, оскаржень рішень розпорядни­ків інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процеду­ри, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпо­рядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необ­хідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, пра­вила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходжень, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональ­них підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому гро­мадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщень вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надань послуг, правила їх оформлень;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що нале­жать до сфери їх управлінь, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно- розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єк­тів владних повноважень, порядок обов’язково­го оприлюднень якої встановлений законом.

Інформація, передбачена частиною пер­шою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дь затверджень доку­мента. У разі наявності у розпорядника інфо­рмації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначеньм дати оприлюднень документа і дати онов­лення інформації [3].

Проекти нормативно-правових актів, рі­шень органів місцевого самоврядування, роз­роблені відповідними розпорядниками, опри­люднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожу­ють життю, здоров’ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.

Окрім того, що запитувачі можуть отриму­вати інформацію, яка підлягає обов’язковому оприлюдненню, вони також мають право ви­магати надання інформації за запитами на ін­формацію.

Таким чином, можна визначити, що право на отримань інформації може реалізовувати­ся в двох формах: пасивній і активній.

Пасивна форма: розпорядник інформації у випадках, передбачених законодавством, зо­бов’язаний на тих чи інших носіях поширити інформацію так, щоб будь-яка особа могла з нею ознайомитися, відкривши веб-сайт чи інформаційний бюлетень. Якщо розпорядник інформації не виконує такого зобов’язання - це порушує конституційне право кожного на отримань інформації. Звідси фізичні та юри­дичні особи можуть оскаржувати бездіяль­ність такого розпорядника інформації та ви­магати відновлення порушеного права, тобто розміщень інформації.

Активна форма: запитувач інформації зве­ртається з запитом на інформацію і розпоряд­ник зобов’язаний її надати у формі, про яку просить запитувач (усно, письмово, факсом тощо).

Після прийняття Верховною Радою Украї­ни 13.01.2011 року Закону України «Про дос­туп до публічної інформації» та на виконань його положень на практиці 14.06.2011 року Центральне управлінь Служби безпеки України видало наказ «Про затвердження Ін­струкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Службі безпеки Укра­їни» № 231.

Інструкція визначає процедуру надання доступу до публічної інформації у Централь­ному управлінні, регіональних органах, орга­нах військової контррозвідки, навчальних та інших закладах, науково-дослідних, науково- технічних та інших установах Служби безпеки України, Штабі Антитерористичного центру при Службі безпеки України, оскаржень рі­шень, дій чи бездіяльності підрозділів, орга­нів, закладів щодо надання або відмови у на­данні інформації за інформаційним запитом.

Відповідно до інструкції організація і за­безпечень додержань порядку надань пу­блічної інформації, опрацювань, системати­зації, аналізу та контролю надань відповідей на запити на інформацію покладається на ке­рівників Управлінь режиму, документального забезпечення і контролю, уповноважених підрозділів Центрального управлінь Служби безпеки України, органів та закладів [4].

Відповідно до п.22 Інструкції, доступ до публічної інформації забезпечується:

А) оприлюдненням публічної інформації в офіційних друкованих виданнях;

Б) розміщенням публічної інформації на офіційному веб-сайті СБУ в мережі Інтернет;

В) розміщенням публічної інформації на інформаційних стендах у приміщеннях прий­малень громадян;

Г) наданням інформації за запитами на ін­формацію;

Ґ) наданьм доступу до системи обліку пу­блічної інформації, яка містить інформацію про документи, що знаходяться в уповнова­жених підрозділах ЦУ, органах та закладах, за запитами та шляхом оприлюднення на офі­ційному сайті СБУ.

Безпосередь організація, забезпечення доступу до публічної інформації та функціо­нувань спеціальних місць для роботи запи­тувачів з документами чи їх копіями поклада­ється:

- в ЦУ - на підрозділ УРДЗК;

- в органах та закладах - на ділянки досту­пу до інформації.

Наповнення інформацією офіційного веб - сайту СБУ та оприлюднення публічної інфо­рмації в засобах масової інформації здійсню­ється Центром взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю Апарату Голови СБУ. Наповнень інформацією офіційних веб-сайтів органів та закладів здійснюється підрозділами взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю орга­нів та закладів.

За надань публічної інформації до Центру взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю Апарату Голови СБУ та під­розділів взаємодії із засобами масової інфор­мації та зв’язків з громадськістю органів та закладів відповідають керівники функціона­льних підрозділів ЦУ, органів та закладів, до сфери діяльності яких безпосередньо нале­жить така інформація.

Щомісяця уповноважені підрозділи ЦУ надають до підрозділу УРДЗК, а функціона­льні (структурні) підрозділи органів та закла­дів - до відповідних ділянок доступу до інфо­рмації в електронному вигляді переліки до­кументів, що містять публічну інформацію та перебувають у їх розпорядженні. Інформація щодо кожного включеного до переліку доку­мента зазначається відповідно до вимог час­тини першої статті 18 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Запити на інформацію, оформлені відпові­дно до вимог статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду в сис­темі СБУ.

Рекомендовані форми цих запитів на інфо­рмацію розміщуються на офіційному веб - сайті СБУ та на інформаційних стендах у приймальнях громадян.

Запити на інформацію, розпорядником якої є СБУ, приймаються в ЦУ, органах та закла­дах у робочі дні з 9-ї до 18-ї години.

Запити на інформацію не приймаються під час обідньої перерви (з 13-ї до 14-ї години), а також у вихідні, святкові та неробочі дні.

Публічна інформація про діяльність СБУ надається у формі, визначеній законодавством.

Публічна інформація може бути надана за­питувачу інформації в усній формі під час особистого прийому або телефоном співробіт­ником підрозділу УРДЗК чи ділянки доступу до інформації, про що робиться запис у журналі реєстрації запитів на публічну інформацію.

Під час отримань та надань відповіді на запит по телефону розмова фіксується техніч­ними засобами співробітником підрозділу УРДЗК, ділянки доступу до інформації, про що на початку розмови повідомляється запитувач.

У разі, якщо частина запитуваної інформації належить до інформації з обмеженим доступом, а інша частина є відкритою інформацією, нада­ється відкрита запитувана інформація.

Зміст відповіді на запит підлягає пого­дженню співробітником режимно-секретного підрозділу.

Отримань запитів на інформацію на осо­бистому прийомі здійснюється через прийма­льні громадян посадовими особами, що здій­снюють особистий прийом громадян.

Контроль за своєчасним, правильним та повним розглядом і наданням відповідей на запити на інформацію, виконанням доручень стосовно них здійснюється УРДЗК через під­розділ УРДЗК та ділянки доступу до інфор­мації.

Згідно офіційних даних протягом 1 півріч­чя 2013 року до Служби безпеки України на­дійшло 469 запитів на інформацію (1 півріччя 2012 - 511), в т. ч.: індивідуальних - 466 (1 півріччя 2012 - 508); колективних - З (1 півріччя 2012 - 3); за формою надходжен­ня: поштою - 349 (1 півріччя 2012 - 348); те­лефоном -4(1 півріччя 2012 - 1); факсом - 8 (1 півріччя 2012 - 12); на особистому при­йомі - 30 (1 півріччя 2012 - 54); електронною поштою - 78 (1 півріччя 2012 - 96).

Категорії запитувачів розподілилися насту­пним чином: фізичні особи - 379 (1 півріччя 2012 - 397); юридичні особи - 85 (1 піврічь 2012 - 96); об’єднань громадян без статусу юридичної особи -5(1 піврічь 2012 - 18).

У повному обсязі було задоволено - 300 (1 півріччя 2012 - 321); задоволено частково - 75 (1 півріччя 2012 - 66). Відмовлено в дос­тупі до інформації у 52 випадках (1 півріччя 2012 - 88) - у переважній більшості через те, що запитувана інформація належала до кате­горії інформації з обмеженим доступом.

Направлено до належних розпорядників інформації - 42 (1 півріччя 2012 - 36).

Тематика майже 57 % запитів стосувалась діяльності та прийнятих рішень Служби без­пеки; понад 44 % - робота з документами чи їх копіями; 22 % - отримання архівних відо­мостей; 8 % - ведень оперативно-розшуко - вих та кримінальних справ; 4 % - інформація про систему обліку та види інформації, яка перебуває в розпорядженні СБУ; 3% - кіль­кість адміністративних протоколів, складених за порушень вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці; 2 % - відомості щодо грошового забезпечення; 6% - забезпе­чення житлом. Понад 9 % запитів не відноси­лись до компетенції СБ України [5] .

У практиці діяльності органів публічної влади України щодо виконання Закону [3] залишаються невирішені проблеми, що пот­ребують як законодавчого, так і адміністрати­вного втручань. Це насамперед стосується практики прийняття органами державної ви­конавчої влади та органами місцевого самов­рядування переліків інформації, що не є пуб­лічною. Як відомо, останнім часом органи влади (як центральні, так і місцеві) почали ухвалювати «переліки інформації, що не є публічною» та «переліки службової інформа­ції», що обмежують доступ громадян до ін­формації. Найбільший з таких переліків слу­жбової інформації - у місті Стаханові - складається з 85 пунктів. Прикладом переліку інформації, що не є публічною, може також бути перелік, ухвалений міською радою Львова [6].

У той же час у Законі термін публічна ін­формація роз’яснюється, як «інформація, що була отримана або створена в процесі вико­нань суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодав­ством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень» [3]. Таким чином, під терміном «публічна інформація» слід розуміти всю без винятку інформацію, що наявна в органах державної влади, місце­вого самоврядувань, а тому переліки, що ма­сово затверджуються органами публічної влади, по суті прямо суперечать Закону [3].

Друга проблема полягає в продовженні практики видання органами виконавчої влади рішень з грифом «ДСК». Разом із тим, як ві­домо, однією з основних ідей Закону [3] було подолання надмірної таємності держави, зок­рема через встановлень жорстких обмежень щодо можливості віднесень публічної інфо­рмації до інформації з обмеженим доступом. Проте, на практиці Кабінет Міністрів України досі продовжує приймати постанови, які ма­ють гриф «для службового користування». Суспільству як і раніше не повідомляють на­зви таких актів, а це, на нашу думку, є пря­мим порушеньм статей 6 та 9 Закону [3]. Так, лише 2011 року центральними органами виконавчої влади було видано щонайменше 41 документ під грифом «ДСК» [6].

Третя проблема - недотримання правила, згідно з яким обмежується доступ до інфор­мації, а не до документа. Відповідно до час­тини сьомої статті 6 Закону, «обмеженню до­ступу підлягає інформація, а не документ». Якщо документ містить інформацію з обме­женим доступом, для ознайомлень надається інформація, доступ до якої необмежений. Од­нак не поодинокі випадки, коли в доступі до документа відмовляється саме на підставі то­го, що цей документ містить інформацію з обмеженим доступом. Це неодноразово роби­ла й Адміністрація Президента, і Державне управлінь справами, й апарат Верховної Ра­ди України.

Четверта проблема полягає в практиці не - надань інформації про бюджетні кошти і державне майно. При цьому порушується но­рма Закону (частина п’ята статті 6), відповід­но до якої «не може бути обмежено доступ до інформації про розпоряджень бюджетними коштами, володіння, користувань чи розпо­ряджень державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримань цих коштів чи майна, прі­звища, імена, по батькові фізичних осіб та на­йменувань юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно» [3]. Так, Кабінет Міністрів України відмовився надати інформацію про рівень заробітної плати урядовців, посилаю­чись на те, що ця інформація є конфіденцій­ною. В апараті ж Верховної Ради України ві­дмовились оприлюднити імена депутатів, які отримали квартири протягом останньої, шос­тої каденції парламенту, а також дані про штатних помічників-консультантів народних депутатів, посилаючись на відомчі акти, які мають нижчу силу за Закон [6].

Наступна проблема: працівники органів влади, які відповідають за наповнення офі­ційних веб-сайтів, не завжди своєчасно і пов - ною мірою виконують Закон. Так, стаття 15 Закону [3] визначає досить значний перелік даних, які орган влади має оприлюднювати на сайті. Проте, якщо центральні органи влади дотримуються цих вимог, то місцеві досить часто їх порушують. Не оприлюднюються навіть більшість нормативно-правових актів (наприклад, у Луганській області). Проте на­віть і центральні органи влади місяцями не оновлюють свої веб-сайти. Так, на сайті Мі­ністерства інфраструктури було зазначене державне підприємство (концерн РРТ), що півроку як змінило підпорядкувань. А на сайті служби, якому тепер належить це ві­домство, воно так і не з’явилося. Таким чи­ном, знайти і зв’язатися з керівництвом цьо­го концерну через відкритий доступ просто було неможливо [6]. Так само на офіційному веб-сайті Національного банку України не було інформації, що за Законом там має обов’язково бути [6].

Навіть сама Верховна Рада порушує зако­нодавство в цій сфері. Так, наприклад, з 29 ко­мітетів Верховної Ради лише 3 оприлюднюють в інтернеті понад 50 % публічної інформації. Про це свідчать результати досліджень кон­тенту 29-ти офіційних веб-сайтів, здійсненого Громадянською мережею ОПОРА. 6 комітетів парламенту взагалі не мають офіційних веб - порталів та фактично не оприлюднюють дані про свою роботу в мережі Інтернет. Це Комі­тет з питань економічної політики, Комітет у закордонних справах, Комітет з питань охо­рони здоров’я, Комітет з питань соціальної політики та праці, Комітет з питань транспор­ту і зв’язку, а також Комітет з питань фінансів і банківської діяльності.

Більшість комітетів протиправно не опри­люднюють стенограми своїх засідань, на за­безпечення яких у 2012 році витратили майже 1,5 млн грн [7].

Ще одна проблема: місцева влада досить часто ігнорує запити своїх громадян. Остан­нім часом у пресі й Інтернеті назбиралася по­мітна кількість повідомлень про те, що місце­ва влада просто не реагує на інформаційні запити. Кілька громадян за це вже подали до суду. Є випадки письмової відмови надавати інформацію на абсолютно незаконних підста­вах. Наприклад, у Кременчуці міська рада ві­дповіла: «Ваша громадська організація не значиться в нашому реєстрі, і це ставить під сумнів законність звернень» [6].

Що ж робити в ситуації, що склалася? На нашу думку, подолати практику неправового застосувань Закону можна лише через оска­рження незаконних актів в адміністративних судах, а також посилень виконавської дис­ципліни в органах публічної влади, проведен­ня навчання чиновників щодо застосувань Закону [3], а в разі потреби - і застосувань до них заходів адміністративного впливу. Принагідно зазначимо, що Секретаріат Кабі­нету Міністрів України вже розпочав цю ро­боту. Додатковим інструментом, що здатен вплинути на практику застосувань Закону України «Про доступ до публічної інформації» [3], можуть слугувати відкриті звернень від інституцій громадського суспільства, окремих громадян України до центральних органів влади, створень рейтингів відкритості орга­нів влади та загальна активізація зусиль гро­мадян, засобів масової інформації та неурядо­вих організацій зі спонукання влади до прозорості.

Зважаючи на велику роль інформації в су­часному суспільстві, правовий механізм дос­тупу громадян до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, є досить важливим елементом в реалізації кон­ституційних прав і свобод.

Проаналізовані нами положень Закону України «Про доступ до публічної інформа­ції» дають можливість говорити про недоско­налість правового механізму доступу до пуб­лічної інформації.

Так, законодавцю варто закріпити в законі чіткий вичерпний перелік службової інфор­мації, до якої може бути обмежено доступ, щоб уникнути зловживань з боку посадовців на відмову в доступі до інформації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Методичні рекомендації щодо практич­ного впровадження Закону України «Про до­ступ до публічної Інформації» / [М. В. Лаци - ба, О. С. Хмара, В. В. Андрусів та ін.] ; Укр. незалеж. центр політ, дослідж. - К. : Агентст­во «Україна», 2011. - 144 с.

3. Закон України «Про доступ до публіч­ної інформації» : від I3.0l.20ll р., № 2939-VI// ВВР України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.

4. Наказ СБУ «Про затверджень Інструк­ції про порядок забезпечення доступу до пуб­лічної інформації у Службі безпеки України» : від 14.06.2011 р., № 231 [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: ЬЦр:/Лу\у\у.2акоп4. rada. gov. ua.

5. Звіт про роботу із запитами на інформа­цію за 1 півріччя 2013 року [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://www. sbu. gov. ua.

6. Гарбар В. Основні висновки з практики застосувань Закону України «Про доступ до публічної інформації» / Гарбар В., Зубар Н. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// stop-x-files-ua. org/?p=63 65.

7. Лише 3 комітети Ради розказують ви­борцям більше 50 % доступної інформації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. pravda. com. ua/ news/2013/l 1/4/ 7001361/view comments.



Фурман І. Г. Види та особливості оприлюднення публічної інформації СБУ/І. Г. Фу­рман // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 699—705 [Електронний ресурс]. — Режим дос­тупу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FPindex. htm_2013_3_l 15.pdf

Проаналізовано сутність процедури оприлюднення публічної інформації органами Служби безпеки України. Визначено особливості правового статусу розпорядників ін­формації. Досліджено недоліки чинного законодавства щодо оприлюднення публічної інформації органами державної влади в Україні.

Фурман И. Г. Виды и особенности обнародования публичной информации СБУ

Проанализирована сущность процедуры обнародования публичной информации орга­нами Службы безопасности Украины. Определены особенности правового статуса ра­спорядителей информации. Исследованы недостатки действующего законодательства по обнародованию публичной информации органами государственной власти в Украине.

Furman I. G. Types and Characteristics of Public Information Disclosure of Security Sendee of Ukraine

It has been analyzed the essence of the procedure of public disclosure of information by the Security Service of Ukraine. The features of the legal status of information providers. Investigated the shortcomings of current legislation concerning public disclosure of information by public authorities in Ukraine.