joomla
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ГАЛУЗЬ КРИМІНОЛОГІЇ
Форум права

УДК 342.1

P. C. ВЕПРИЦЬКИИ, канд. юрид. наук, Харківський національний університет внутріш­ніх справ

Ключові слова: феноменологія злочинності, ана­ліз фактів, умови і причини, філософія, право, кримінологія

Феноменологія (походить від грецького phainomenon - явище і logos - слово, вчення)

[1] є галуззю філософії, яка розглядає якості і ознаки об’єктів і відносини між ними як не­обхідність, як явища природи. Завданнями феноменології є формалізація відносин між об’єктами і представлення їх у формі законів і взаємозалежності. Феноменологія суспільства вивчає формальними засобами структуру су­спільних систем, груп, інших складових еле­ментів, їх розвиток і взаємодію та залежності. Як наука феноменологія спирається на явища, факти, події (феномени) і представляє собою самостійну наукову галузь в системі теоретич­ного суспільствознавства - науки про суспіль­ство і його закони. Феноменологія ґрунтується на положеннях філософського методу вияв­лення явищ - феноменів у реальній дійсності, вивчення їх природи та соціальних відносин, які виникають у зв’язку з їх сприйняттям.

Основним інструментом феноменології є аналіз фактів. Класичною феноменологічною теорією є вчення І. Ньютона про механіку тіл, яка формальними методами вивчає фізичні якості об’єкта дослідження: вагу тіла, об’єм маси, їх рух і взаємозалежність, але не нама­гається дати пояснення чому закони механіки саме такі, а не інші. Суть факторного аналізу системи суспільства, чи інших систем полягає в тому, що формальна система розглядається як множина величин, кожна з яких впливає на деякі інші і зазнає на собі впливу інших. Ко­жна величина складається як результат діяль­ності інших величин (факторів) і через їх вза­ємодію реалізуються, проявляються факторні взаємозалежності.

Філософія є основою всіх наук про суспіль­ство та природу. Загальною методологією фі­лософії є діалектичний та історичний матеріа­лізм. Діалектика дозволяє пізнавати явища в їх динаміці, розвитку, змінах, трансформації і еволюції, а історичний матеріалізм дає можли­вість вивчати явища суспільного життя та природи у часі, в їх виникненні, становленні і перспективі, тобто в минулому, сучасному і майбутньому, в історичному вимірі і порів­нянні. «Діалектика ні перед ким не прихиля­ється і по самій суті своїй критична і револю­ційна» [2].

Феноменологія як наука має подвійний ха­рактер, з одного боку це галузь загальної фі­лософії, а з іншого, феноменологія вивчає окремі сфери суспільного життя, набуває конкретного наукового характеру і спрямову­ється на пізнання тих чи інших явищ (фено­менів) з використанням тільки їй властивих методів, способів і прийомів дослідження, ро­зділяючись на ряд підгалузей феноменології як науки, наприклад, феноменологія права, фе­номенологія злочинності, феноменологія вла­ди, феноменологія конфлікту тощо. Феноме­нологія права - це напрям філософії права, який вивчає право як феномен і ґрунтується на положеннях філософського методу виявлення явищ - феноменів у діяльності (в широкому розумінні) [1].

Е. Гуссель (1859-1938), німецький філософ, який вважається засновником феноменології, вважав, що кожне явище «само себе розкри­ває, трактує, експлікує раціонально зрозумі­лим способом» [3]. Право, як об’єкт феноме­нологічних досліджень, постає як «особливий світ існування понять і норм, як складний процес відображення соціальних відносин, інтересів, цілей в правових нормах в резуль­таті свідомої цілеспрямованої діяльності пра - вотворчих органів». Феноменологія права є комплексною науковою галуззю, що знахо­диться на стику філософії і правознавства.

З феноменологією права тісно пов’язана фе­номенологія злочинності. Феноменологія зло­чинності, будучи одним із аспектів загальної феноменології суспільства, одночасно являєть­ся вченням про форми прояву злочинності, а відтак є окремою дисципліною кримінології, яка займається вивченням конкретних форм злочинності, конкретних злочинів і криміна­льних сфер.

Термін кримінологія складається з двох слів: латинською crimen (злочин) та грецькою logos (вчення, поняття) і буквально перекла­дається як «вчення про злочин» [4]. Вперше термін «кримінологія» був використаний Ра - фаело Гарофало, італійським вченим, який у 1885 році видав книгу «Кримінологія».

Кримінологія займається розробкою зага­льних проблем протидії злочинності, вияв­лення її причин і умов виникнення, вивчен­ням особи злочинця, впливу на нього. Кримінологія досліджує злочинність як соці­альне явище, яке проявляється в суспільно небезпечній поведінці людей. «Кримінологія досліджує дані про злочинність в цілому, а також по окремих видах і групах злочинів і по окремим кримінологічним проблемам (на­приклад, злочинність неповнолітніх, рециди­вна злочинність, групова злочинність)» [5].

Як вже вище зазначалось, феноменологія злочинності, як окрема дисципліна криміноло­гії, вивчає конкретні злочини в їх сукупності і кримінальних сферах, вона аналізує конкретні форми прояву злочинності в конкретних умо­вах, часі та місці вчинення. Невипадково те­мою даного монографічного дослідження об­рано кримінологічний аналіз феноменології злочинності в регіоні, тобто в залежності від специфіки соціальних умов суспільного жит­тя того чи іншого регіону України. Феноме­нологія злочинності має вихід на проблема­тику філософії права і загальної кримінології і може забезпечити перехід через правознавст­во від філософії права до рішення практичних завдань, протидії злочинності, від наукового пізнання права, до його філософського осми­слення і розробки конкретних форм діяльнос­ті з протидій злочинності в окремих криміна­льних сферах, в регіоні, в певний час і за певних умов.

Злочинність і окремі злочини є криміналь­но-правовими явищами. Чимало питань, що належать до сфери кримінології, передусім розуміння суспільного феномену злочинності, а також злочинних вчинків людини потребу­ють теоретичних та прикладних знань з право­вої, соціологічної, психологічної, педагогічної наук, та певною мірою, з галузей науки біоло­гічного напряму: психофізіології, генетики, психіатрії, сексології тощо [4]. Феноменологія злочинності, як наука, вивчаючи злочинність в конкретних формах прояву використовує і економічну теорію і демографічну ситуацію і проблеми міграції та питання ідеологічної ро­боти в певних кримінальних сферах, на певних територіях і в реальних умовах. Злочинність, яка є головним предметом кримінології, за своєю формою є різновидом соціального від­хилення (девіації), що є наслідком різних при­чин і умов суспільного життя. Тому феноме­нологія злочинності вимагає для свого дослідження комплексного підходу. Для ефе­ктивної боротьби з будь-чим треба, насампе­ред, знати якомога більше про протидіючу сторону. В даному випадку суспільству і дер­жаві протистоїть злочинність - соціальний фе­номен з досить активним біологічним і психо­логічними компонентами і широким спектром продукуючих факторів. Продовж багатьох ро­ків вчені - кримінологи ведуть мову про необ­хідність їх усунення [6]. Феноменологія зло­чинності не тільки досліджує злочинність в конкретних формах, а й виробляє заходи про­тидії саме конкретній злочинності.

Предметом кримінології є причини злочин­ності, тобто її соціальні фактори, явища і про­цеси, які впливають на існування злочинності в цілому і на вчинення окремих правопору­шень, за які в кримінальному законодавстві, передбачена кримінально-правова відповіда­льність. Кримінологія також вивчає особис­тість злочинця, сукупність його якостей, ознак, характеристик, зв’язків і відносин які мають суттєве значення для вчинення проти­правного діяння. Проблема попередження злочинності як антисуспільного явища також є важливим завданням кримінальної науки.

Феноменологія злочинності, яв галузь кримінології, вивчає ті ж кримінологічні про­блеми, але в залежності від факторів, генеру­ючих ту чи іншу протиправну дію, відокрем­лює групу факторних феноменологічних моделей, відбирає суттєві, врахування впливу яких дозволяє розробляти заходи протидії для їх усунення, або підтримки для посилення їх позитивного впливу. Феноменологія злочин­ності вивчає злочинність як соціальне явище, пов’язане з суспільними процесами різномані­тними факторами залежності. Фактори впливу різних суспільних процесів на злочинність не є сталими раз і назавжди, перелік їх не можна визначити як вичерпний, оскільки він зміню­ється залежно від оточуючого середовища, від інших факторів часто не кримінологічного характеру, від часу, місця і суб’єктів вчинен­ня правопорушення. Вивчення найбільш за­гальних, значимих та розповсюджених кри­мінальних явищ вимагає їх деталізації, різнобічного аналізу, проникнення в суті явища, звернення уваги на конкретну особис­тість, її характерні ознаки. Не можна, напри­клад, таке явище як зростання насильства в сім’ї, поширення агресії серед учнів загально­освітньої школи, зокрема, серед дівчат, пояс­нити одною причиною-недоліками виховання чи відсутністю контролю за їх поведінкою. Л. А. Шепеленко вважає, що «нема таких змін в суспільстві, які б прямо чи опосередковано не впливали б на функцію і рівень злочиннос­ті. Є фактори впливу різних специфічних процесів на злочинність. Існують факторні впливи злочинності на інші суспільні проце­си. Перелік значимих факторів явища, проце­су неможна визначити раз і назавжди. Цей перелік залежить не тільки від якостей дослі­джуваного процесу, але і від якостей постійно змінюваного оточення. Чим більше необхідна точність дослідження, тим більше число фак­торів доводиться розглядати. Частина факто­рів діє з немалим розривом в часі. Значимість факторів постійно змінюється. Крім прямої дії існують опосередковані. Через більшу кі­лькість ланцюжків взаємних впливів вони впливають на функцію злочинності узгодже­но, одночасно протилежні самі з собою, тому вимірять і оцінить побічні впливи факторів надто складно» [7].

Кримінологія, як загальна наука про зло­чинність, покликана не стільки описувати, скільки пояснювати антисуспільні явища і процеси, які становлять предмет її вивчення. Злочином можна вважати тільки такий посту­пок, який заборонений законами. Стаття 11 Кримінального кодексу України [8] гласить, що злочином є передбачене цим кодексом су­спільно небезпечне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб’єктом злочину.

Не є злочином дія, або бездіяльність, яка хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим кодексом, але че­рез малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла за­подіяти істотної шкоди фізичній чи юридич­ній особі, суспільству або державі.

В юридичній науці існують різні визна­чення поняття злочинності, виходячи із різ­них уявлень про природу злочинності. Соціа­льний феномен злочинності виражається у кримінальній активності окремих членів сус­пільства. Численні фактори, що зумовлюють вчинення злочинів і злочинність як суспільний феномен, в різні часи та у різні періоди розви­тку суспільного життя і на різних територіях, або як прийнято нині говорить, в різних регіо­нах, є неоднаковими не лише за поширеністю та змістом, а й за інтенсивністю, тривалістю, стійкості зв’язків, глибиною впливу. Феноме­нологія злочинності за цими показниками дос­ліджує такі характерні риси конкретної зло­чинності як більша чи менша масовість, небезпечність, інтенсивність, спрямованість, прояв індивідуальних та групових чинників та їх причини: економічні, соціальні, демографіч­ні, регіональні та інші. А. П. Закалюк на основі вказаних факторів визначив наступне предме - тно-сутнісне поняття злочинності: «Злочин­ність - це феномен суспільного життя у виді неприйнятної та небезпечної для суспільства масової, відносно стійкої, різнообумовленої кримінальної активності частини членів цього суспільства» [4]. В цьому визначенні немає деяких традиційних для поняття злочинності ознак, зокрема, пов’язаних з територією і ча­сом, оскільки вони, як вважає А. П. Закалюк, стосуються виміру злочинності, а не її сутно­сті. Певне з цим важко погодитись оскільки розкрити сутність злочинності, вивчити її фе­номен неможливо без врахування поширено­сті тієї чи іншої категорії злочинів, тобто без врахування територіальності, як і не можна вивчити та визначити злочинність поза конк­ретним часом її вчинення та дії кримінально­го закону в часі і просторі.

Автор даного досліджень пропонує визна­чити злочинність як поняття кримінології, ха­рактеризуюча сукупність всіх фактично вчи­нених протиправних діянь, за кожне із яких передбачене чинним кримінальним законо­давством кримінальне покарання та масове негативне соціально-правове явище, якому властиві певні закономірності, кількісні та якісні характеристики.

Як соціальне явище злочинність займає центральне місце в кримінології, це її своєрід­ний субстрат, що обумовлює існування і роз­виток комплексу теоретичних, методологіч­них, методичних, практичних й інших підходів щодо вивчення її характеристик, ознак, форм, проявів, інструментарію вимірювання, визна­чень детермінантів та системи запобігань їй [9]. Феноменологія злочинності деталізує вка­зані підходи і фактори залежно від виду зло­чинності, її причин і умов, виходячи із того, що в кримінології злочинність часто визнача­ють як суспільний або суспільно-правовий фе­номен, як «відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має кримінально - правовий характер, класову сутність та скла­дається з усієї сукупності злочинів, вчинених у певній державі у відповідний період» [10]. На фактор території і часу в феноменології зло­чинності вказує і О. М. Литвак «злочинність відносно масове явище кожного суспільства, що складається із сукупності окреслених кри­мінальним законом вчинків, скоєних на тій чи іншій території протягом певного часу» [11].

ЛІТЕРАТУРА

1. Юридична енциклопедія. - К. : Укр. ен - цикл., - 2004. - 758 с.

2. Маркс К. Сочинения. Т. 23 / К. Маркс, Ф. Энгельс. - 2 изд. - М., Политиздат, 1967.

3. Hamrick W. S. An Existential Penomenolo - gy of Law: Maurice Merleau / W. S. Hamrick. - Ponty, Dorolrecht, 1987. - 74 p.

4. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : в 3 т. / А. П. Закалюк. - К. : ЮрінЕ, - 2007. - 423 с.

5. Большой юридический словарь. - М. : Инфра-М, 1999.-С. 327.

6. Бандурка О. М. Протидія злочинності та профілактики злочинів монографія /

О. М. Бандурка, О. М. Литвинов. - X. : Вид - воХНУВС, 2011.

7. Шепеленко Л. А. Преступность как сис­тема: попутка критического анализа : моног­рафия / Л. А. Шепеленко. - Луганск : РИОЛ - ГУВД, - 2006. - 93 с.

8. Кримінальний кодекс України : наук,- практ. комент. - X. : Одісей, 2004. - 1148 с.

9. Вербенський М. Г. Транснаціональна злочинність : монографія / М. Г. Вербенський. - Дніпроперовськ : Ліра ЛТД, 2009. - 355 с.

10. Кузнецова Н. Ф. Преступление и прес­тупность : монография / Н. Ф. Кузнецова. - М. : Юр ид. л-ра, 1969. - 424 с.

11. Литвак О. М. Держава і злочинність : монографія / О. М. Литвак. - К. : Атіка, 2004. - 348 с.



Веприцький Р. С. Феноменологія злочинності як галузь кримінології / Р. С. Веприцъ - кий // Форум права. —2013. —№ 3. — С. 84—87[Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_16.pdf

Розглянуто питання аналізу фактів протиправної поведінки, взаємозв’язок і взаємоза­лежність причин та умов правопорушень з їх наслідками та взаємний вплив злочинно­сті на суспільство і суспільства на злочинність.

Веприцкий Р. С. Феноменология преступности как область криминологии

Рассмотрены вопросы анализа фактов противоправного поведения, взаимосвязь и вза­имозависимость причин и условий правонарушений с их последствиями и взаимное влияние преступности на общество и общества на преступность.

Vepritckiy R. S. Phenomenology of Crime as an Area of Criminology

The problems of analysis of the facts of the wrongful behavior and interdependence of causes and conditions of offenses with the consequences of crime and mutual influence on society and society on crime are made.