joomla
ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ з ОХОРОНИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Форум права

УДК 347.45.47

A. B. БАСОВА, Харківський національний університет внутрішніх справ

Ключові слова: договір, надання послуг, договір охорони, договір охорони фізичної особи

Договір охорони фізичних осіб, на відміну від інших цивільно-правових зобов’язань, не передбачений у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України). Регламентація даних відносин у договірному праві здійснюється, виходячи із загальних положень зо­бов’язального права та підзаконних норма­тивних актів. Так, саме принцип свободи до­говору, як правильно відмітив I. A. Пок - ровський, є неминучим наслідком самого призначення договору і є формою для закрі­плення приватних відносин [1, с.255]. ЦК України, закріплюючи даний принцип, вста­новлює, що цивільні права та обов’язки мо­жуть виникати із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч. І ст.11). Отже, регламентація даних відносин у договірному праві здійс­нюється, виходячи із загальних положень зобов’язального права та підзаконних норма­тивних актів.

Головна мета статті - визначити місце до­говору охорони фізичної особи в системі ци­вільно-правових зобов’язань. Її новизна по­лягає в виведені та наданні авторського визначення договору охорони фізичної осо­би.

В останній час в юридичній літературі все більше авторів схиляються до так званого квартету системи цивільно-правових зо­бов’язань, який запропонований у ЦК Украї­ни [2, с. 146]. Сутність її полягає в тому, що в залежності від спрямованості на певний ре­зультат розрізняють такі договірні типи: на передачу майна (у власність чи користуван­ня), на виконання робіт, на надання послуг та на утворення різноманітних установ, які потім поділяються на окремі види та підвиди по певних критеріях (наприклад, оплатні та безоплатні договори з надання послуг).

За нашу думку, договір охорони фізичної особи відноситься до зобов’язань на надання послуг. У зв’язку з тим, що серед зо­бов’язань на надання послуг окремо виділя­ються три підгрупи: зобов’язання на надання фактичних послуг (зберігання, перевезення, та ін.), зобов’язання на надання юридичних послуг (доручення, комісія, та ін.) та зміша­ний вид зобов’язань (експедиція) [3, с.490], виникає необхідність у віднесенні договору охорони до однієї з цих підгруп. Договір охорони фізичної особи має деяку схожість і з договором доручення. Проте, по договору доручення повірений для виконання своїх обов’язків повинен вступити у правовідно­сини з третіми особами. За договором охо­рони фізичної особи охоронцю цього робити не обов’язково.

Досліджуючи сутність договору на надан­ня послуг, слід зазначити, що він був відо­мий ще римському праву. Його найдавніший прообраз - це, так званий, договір наймання послуг (location conduction operarum), який спочатку регулював надання послуг поден­никами і ремісниками, а трохи пізніше його дія поширилася на осіб, які займалися віль­ною духовною діяльністю, зокрема послуги лікарів, адвокатів, бухгалтерів тощо.

У класичному російському цивільному праві також були спроби визначення догово­ру про надання послуг. Так, Г. Ф. Шерше - невич, проводячи класифікацію договорів за їх ціллю, виділяв договори на надання у ко­ристування чужими послугами, до яких від­носив особистий найм, оплатне надання пос­луг, перевезення, доручення, комісію, поклажу, товариство [4, с.316]. Найбільш розповсюдженим був договір особистого найму, за яким одна особа зобов’язувалася надати іншій за відому винагороду у період визначеного строку будь-які визначені мате­ріальні чи нематеріальні послуги. Д. І. Мейер відносив до предмету договору найму послуг


Послуги фізичні ( наприклад, послуги носи­льника, вантажника), послуги матеріальні, які потребують деяких знань (послуги реміс­ника, кваліфікованого робітника) та послуги розумові (послуги педагога, лікаря, юриста). Слушно зазначити, що класичний російський договір найму послуг практично нічим не відрізнявся від договору підряду, відповідно до якого одна особа зобов’язувалася за відо­му винагороду, у визначений строк надати іншій особі певну послугу, наприклад, пос­лугу у спорудженні будинку чи перевезенні вантажу. Тому той же Д. І. Мейер зазначав, що підряд прямо підходить до особистого найму, різниця між цими двома договорами не стільки юридична, скільки фактична [5, с.283]. Єдина відмінність, яка відрізняла ці два договори, полягала у тому, що при осо­бистому наймі послуг особа зобов’язувалася виконати певну роботу особисто, і припиня­вся даний договір при закінченні терміну, на який він був укладений, а в договорі підряду підрядник не зобов’язувався виконувати ро­боту особисто, і припинявся даний договір разом із закінченням робіт.

Вивчаючи договірне право радянських ча­сів, слід зазначити, що Цивільний кодекс УРСР регулював лише деякі види зо­бов’язань з надання послуг (перевезення, зберігання, доручення, комісія, експедиція). Зобов’язання з надання інших послуг, як слушно відмітив Б. Д. Завидов, регулювалися відомчими нормативними актами, або й зо­всім не регулювалися [6, с.214].

У зв’язку з цим у теорії цивільного права радянського періоду весь час різними авто­рами обґрунтовувалася необхідність виді­лення в системі цивільно-правових зо­бов’язань саме договорів на надання послуг. Так, O. A. Красавчиков до останніх відносив надання транспортних послуг (включаючи договори перевезення та експедирування), надання послуг зв’язку, надання господарсь­ких та побутових послуг (доручення, комісія, зберігання та інші) та кредитно-розрахункові відносини. О. С. Іоффе серед зобов’язань на надання послуг, в залежності від запропоно­ваного ним поділу послуг, окремо виділяє три групи: зобов’язання, які направлені на надання фактичних послуг (зберігання), зо­бов’язання, які направлені на надання юри­дичних послуг (доручення) та зобов’язання, що сполучають у собі як юридичні, так і фа­ктичні послуги (експедирування). Разом із тим, оскільки відносини по наданню послуг регулювалися в основному або за допомогою передбачених у Цивільному кодексі УРСР договорів доручення та комісії, або ж за до­помогою договорів підрядного типу, то існу­вали думки про те, що для виділення самос­тійного договору на надання послуг немає підстав, а також про те, що у будь-якому до­говорі можна побачити послугу з боку одно­го контрагента та винагороду за неї з боку іншого.

Однак перехід України до ринкових від­носин та пов’язане з цим постійне виникнен­ня нових видів послуг потребує нових підхо­дів до регулювання зобов’язань про надання послуг. Тому правове регулювання даних зобов’язань в Україні знаходиться на стадії реформування. Про це свідчить постійний інтерес до зобов’язань про надання послуг, який виникає у літературі. Так, у підручни­ках з цивільного права окремо виділяються глави, присвячені даному питанню, або ж окремо виділяється матеріал про загальні положення зобов’язань з надання послуг у розділах, присвячених окремим видам зо­бов’язань з надання послуг, з’являються інші роботи та наукові статті, присвячені догово­рам на надання послуг, загальні положення про надання послуг вивчаються в тих дисер­таціях, які присвячені не поіменованим до­говорам на надання послуг.

Аналізуючи главу 63 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що зако­нодавець, визнавши послугу самостійним об’єктом цивільного права, найбільш точно визначив її як діяльність, результат якої не­віддільний від самого процесу її надання, оскільки саме в процесі її надання одночасно проходить споживання такого результату. До того ж, як зазначено у ст.902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особис­то, і хоча він і має право покласти виконання договору на надання послуг на іншу особу у випадках, встановлених договором, однак завжди залишається відповідальним в пов­ному обсязі перед замовником за порушення договору. Заслуговує на увагу і вказівка на споживання діяльності, оскільки це передба­чає особисту участь замовника у процесі на­дання послуги, зв’язаність його інтересів не лише з кінцевим результатом, а і з самою ді­яльністю виконавця по наданню послуг, оскільки від цього, врешті решт, багато в чому залежить сам результат. Цей момент є дуже важливим для договору охорони особи як різновиду договору про надання послуг, оскільки замовник сам приймає безпосеред­ню участь у процесі здійснення охоронної діяльності, що виражається у наданні охоро­нцю службових приміщень, перевірці та огляді об’єкту перед здачею його під охоро­ну (наприклад, на предмет відсутності сто­ронніх осіб на об’єкті) та інших умов, перед­бачених договором.

Також слід зазначити, що і в юридичній літературі немає єдиного підходу до розу­міння сутності договору охорони та визна­чення його місця у системі договірних зо­бов’язань. Одні автори розглядають його як різновид договору схову [7, с.294], інші - як самостійний інститут договірних зобов’язань [8, с.280].

Але з розвитком демократичних взаємо­відносин між суб’єктами господарювання цей вид договірних зобов’язань набув доволі широкого використання на практиці, тим більш, що поряд із залишеною нам від Ра­дянського Союзу державною монополією на цей вид послуг, охоронною діяльністю все більше і більше починають займатися суб’єкти недержавних форм господарюван­ня. Як свідчить практика, цей договір до волі широко використовується у повсякденній діяльності органів ДСО та суб’єктів недер­жавної охоронної діяльності, що зумовлює необхідність додаткового врегулювання від­носин охоронного характеру. Це не означає, що цей вид договірних зобов’язань майже не розглядався у вітчизняній літературі. Окрім вищеназваних договором охорони займалися такі автори як Ю. П. Косьмін, М. П. Волошин,

В. І. Мальцев, В. М. Васін, Г. П. Чуб, М. Г. Маркова, М. М. Баранов, В. Д. Шелагін, Р. Б. Шишка, В. А. Кройтор та інші.

У вітчизняній літературі було сформульо­вано декілька понять договору охорони. Од­нак, слід зазначити, що цілий ряд авторів, які займалися договором охорони ще за радян­ських часів, тобто до проголошення незале­жності України, розглядали лише такий різ­новид договору охорони як договір охорони об’єкту. Виводячи поняття договору охорони об’єкту більшість радянських авторів схо­дяться у тому, що це договір за яким підроз­діл охорони зобов’язується організувати та забезпечити охорони майна госпоргану, шляхом здійснення установленого пропуск­ного режиму на об’єктах та проведення ін­ших заходів у цілях збереження матеріаль­них цінностей, а госпорган зобов’язується створити усі необхідні умови для несення служби та проводити оплату за установле­ними тарифами [9, с. 12]. Представляється, що у цьому визначенні є найголовніші конс­труктивні ознаки договору: у договорі при­сутні дві сторони; одна сторона забезпечує охорону, інша створює усі необхідні для цього умови та проводить оплату.

Як бачимо, це визначення договору охо­рони об’єкту хоча й є універсальним, але вже до волі таки застаріле, оскільки зараз охоро­ною займаються не лише підрозділи ДСО, а й суб’єкти підприємницької діяльності, а за­казниками цих послуг є не лише госпоргани, а будь-які юридичні та фізичні особи, які мають право вступати в договірні відносини у цивільно-правовому кругообігу. Тай самі межі охоронної діяльності набагато розши­рилися. Тобто, договір охорони в порівнянні з його класичним визначенням як «договору охорони об’єкта» набув доволі широкого ви­користання, а попит на охоронні послуги по­стійно збільшується, про що свідчить поява великої кількості недержавних охоронних

Підприємств.

Сучасні автори цивілістики дають більш адаптовані поняття договору охорони. Од­нак, слід зазначити, що вони також не вико­ристовують словосполучення «договір охо­рони» для визначення вищенаведеного договору. Окрім того, одні з них використо­вують застаріле словосполучення «договір охорони об’єкту» [10, с.280], другі користу­ються узагальненим словосполученням «до­говір охорони», даючи поняття договору охорони майна [11, с.271], а треті виводять загальне поняття договору про надання охо­ронних послуг, але користуються все тим же словосполученням «договір охорони» [12, с.286].

Так, наприклад, Ю. П. Косьмін, даючи по­няття договору охорони об’єкту, говорить, що за цим договором одна сторона надає другій стороні послуги по охороні майна за плату, внаслідок чого між сторонами вини­кають майнові відносини, обумовлені вико­ристанням товарно-грошової форми. Тобто, він наголошує на товарно-грошову форму договору.

В. А. Кройтор даючи визначення договору охорони говорить, що за договором охорони одна сторона - (спеціалізована охоронна ор­ганізація) зобов’язується виконувати для ін­шої сторони - послугоотримувача (власника або іншого титульного володільця майна) заходи, які забезпечують зовнішню недотор­каність майна з боку третіх осіб, а послугоо - тримувач зобов’язується створити необхідні для їх проведення умови та оплатити надані послуги. У даному визначенні мається ще одна характерна ознака договору охорони - забезпечення зовнішньої недоторканості майна з боку третіх осіб та звертається увага на суб’єктний склад договору.

Р. Б. Шишка дає наступне визначення: по договору охорони одна сторона - охоронник, зобов’язується забезпечити охорону об’єкта (майна чи особистості) від протиправних за­зіхань, а інша сторона (охороняючий) зо­бов’язується створити належні для забезпе­чення діяльності охоронника умови та заплатити обумовлену плату. Дане визна­чення має ще одну ознаку договору - забез­печення охорони об’єкта від протиправних зазіхань.

Таким чином, зробивши детальний аналіз вищенаведених понять, та виділивши найго­ловніші ознаки договору охорони, можна ви­вести наступне поняття:

Договір охорони фізичних осіб - це дого­вір, за яким одна сторона (охоронець) зо­бов 'язується забезпечити захист особистих немайнових інтересів іншої сторони (замов­ника) від протиправних зазіхань третіх осіб шляхом надання охоронних послуг, а замов­ник зобов 'язується надати всі необхідні для цього умови та оплатити надані послуги.

ЛІТЕРАТУРА

1. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. Покровский. - М.

: Статут, 1998. - 353 с. - (В серии «Классика российской цивилистики»),

2. Луць В. В. Особливості розвитку договірного права у сучасних умовах / В. В. Луць // Вісник Ун-ту внутр. справ. - 1999. - Вип. 6. - С. 146-151.

3. Суханов Е. А. Гражданское право : в 2 т. Т. 2. Полутом 1 / Е. А. Суханов. - М. : Изд - во БЕК, 2000. - 704 с.

4. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изд. 1907 г.) / Г. Ф. Шершеневич. - М. : Фирма «СПАРК», 1995.

556 с.

5. Мейер Д. И. Русское гражданское пра­во : в 2-х ч. Ч. 2. - По исправ. и доп. 8-му изд. 1902. - М. : Статут, 1997. - 455 с. - (В серии «Классика российской цивилистики»),

6. Завидов Б. Д. Договорное право России / Б. Д. Завидов. - М. : ИПК «Лига Разума», 1998.-528 с.

7. Советское гражданское право. Часть I. : учебное пособие / под ред. В. А. Рясенцева. - М. : Изд-во ВЮЗИ, 1960. - 519 с.

8. Цивільне право. Ч. 2 / за ред. проф. Підопригори О. А. та Бобрової О. В. - К. : Юрінком інтер, 1996. - 280 с.

9. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: общие положения / М. И. Бра­гинский, В. В. Витрянский. - Изд. 2-е, испр.

М. : Статут, 2000. - 848 с.

10. Косьмін Ю. П. Цивільне право. Ч. 2 / Косьмін Ю. П. ; за ред. проф. Підопригори

О. А. та Бобрової О. В. - К. : Юрінком Інтер, 1996.-280 с.

11. Гражданское право Украины. Ч. 2 : учеб. пособие / под ред. Слипченко С. А., Кройтор В. А. - X. : Эспада, 2000. - 271 с.

12. Підприємницьке право України підручник / за заг. ред. доц. Р. Б. Шишки. - X. : Вид-во Ун-ту внутр. справ ; «Еспада», 2000.-378 с.



Басова А. В. Поняття договору з охорони фізичних осіб/А. В. Басова// Форум права.

— 2013. — № 2. — С. 25—29 [Електронний ресурс].

На підставі аналізу поточного законодавства зроблено висновки щодо недоліків дого­вору охорони фізичної особи в Україні. Визначені основні напрямки наукового пошу­ку у визначеної галузі правовідносин. Автор доходить висновку, що Договір охорони фізичних осіб - це договір, за яким одна сторона (охоронець) зобов’язується забезпе­чити захист особистих немайнових інтересів іншої сторони (замовника) від проти­правних зазіхань третіх осіб шляхом надання охоронних послуг, а замовник зо­бов’язується надати всі необхідні для цього умови та оплатити надані послуги.

Басова А. В. Понятие договора охраны физических лиц

На основании анализа поточного законодательства сделаны выводы относительно не­достатков договора охраны физических лиц в Украине. Определенны основные на­правления научного поиска в обозначенной области правоотношения. Автор пришел к выводу, что договор охраны физических лиц - это договор, по которому одна сторона (охранник) обязуется обеспечить защиту личных неимущественных интересов другой стороны (заказчика) от противоправных посягательств третьих лиц путем предостав­ления охранных услуг, а заказчик обязуется предоставить все необходимые для этого условия и оплатить предоставленные услуги.

Basova А. V. The Concept of Treaty Protection

Based on the analysis of the current legislation are made conclusions about the shortcomings of the Treaty protection of physical persons in Ukraine. There is determination of the main directions of scientific research in the designated area relationship. The author came to the conclusion that the protection of natural persons is a contract under which one party (the guard) undertakes to protect the moral interests of the other party (the customer) from illegal encroachments by third persons through the provision of security services, and the customer agrees to provide all the necessary conditions and pay for the services provided.