joomla
ДЕЯКІАСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ
Форум права

УДК 343.1

О. В. ЄНІ, канд. юрид. наук, Національна ака­демія прокуратури України

Ключові слова: обвинувачення, кримінальне про­вадження у формі приватного обвинувачення, кримінальна процесуальна форма, диспозитивніст ь

Наріжним каменем кримінально- процесуальної діяльності є категорія «обви­нувачень». Як зазначається, обвинувачень фактично сприяло виникненню кримінально­го судочинства [1, с. 116]. Саме це фундамен­тальне поняття призвело до появи інших явищ, термінів, взаємозв’язків між явищами та поняттями. Зокрема, сучасна кримінальна процесуальна форма передбачає існувань публічної та приватної форми обвинувачен­ня, донедавна існувала ще й приватно - публічна форма.

Науковому дослідженню поняття та сут­ності обвинувачення присвячені праці таких радянських та сучасних вітчизняних вчених, як Н. С. Алексеєв, П. М. Давидов, В. Г. Даєв, В. В. Дорошков, B. C. Зеленецький, П. С. Ель - кінд, А. Л. Рівлін, І. В. Рогатюк, М. С. Строго- вич, В. М. Юрчишин, Ф. Н. Фаткуллін та ін­ших. Приватне ж обвинувачення стало предметом дослідження І. М. Гальперіна, К. Ф. Гуценка, С. І. Катькало, О. Б. Комарни - цької, О. М. Костовської, В. З. Лукашевича,

Н. В. Малярчука, С. І. Перепелиці, Д. О. Сави - цького та деяких інших вчених.

Законодавча регламентація кримінального провадження у формі приватного обвинува­чення здійснена шляхом трансформації норм, які регулювали інститути приватного та приватно-публічного обвинувачення, із перенесенням їх у якісно нову площину ре­гулювання. Хоча у КПК України використа­но саме термін «приватного обвинувачення», але істотність новацій призвела до цікавої думки, що запропонований законодавцем порядок фактично відродив приватно - публічне провадження, що здійснюється в публічному порядку [2, с.182]. Дійсно, за КПК України 2012 року сама сутність кате­горії «приватного обвинувачення» зазнала важливих, і, в чомусь, навіть революційних змін. З одного боку, у кримінальному проце­суальному законі наразі посилені засади диспозитивності сторін, адже значно збіль­шено перелік кримінальних правопорушень, у яких, за певних умов, потерпілий може іні­ціювати як початок, так і завершення кримі­нального провадження без відповідних нас­лідків для винної особи. З іншого боку, держава, піклуючись про потерпілого, про якнайбільш повну реалізацію його прав та інтересів, у разі його бажання розпочати кримінальне провадження та притягнути винного до відповідальності не залишає по­терпілого наодинці зі своїми проблемами, оскільки покладає на відповідні державні ор­гани обов’язок здійснити швидке, повне та неупереджене розслідування та судовий роз­гляд цього провадження. Такий підхід зако­нодавця свідчить, як видається на сьогодні, про прогресивність оновленої моделі кримі­нального судочинства в нашій державі.

Зазначені новели законодавства, а також недостатність висвітлення у науковій літера­турі питань, пов’язаних із сучасним регулю­ванням приватного обвинувачення, спону­кають до поглибленого та ретельного дослідження цієї тематики. Отже, метою да­ної статті є виявлення особливостей законо­давчого регулювання кримінального прова­дження у формі приватного обвинувачення за сучасним кримінальним процесуальним законодавством України.

Як випливає з ч. І ст.477 КПК України, кримінальним провадженням у формі прива­тного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором


Лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких надалі передбачений цією ж статтею. Отже, на відміну від попереднього КПК України, законодавець наразі надав легальне визна­чень поняття «кримінального провадження у формі приватного обвинувачення». Водно­час наведена дефініція не повною мірою охоплює всі сторони приватного обвинува­чення.

Так, у наданому вище визначенні відбито одну з головних властивостей цього виду провадження - необхідність волевиявлення потерпілого від конкретно-визначеної кате­горії злочинів, на подальшу реалізацію кри­мінального провадження кримінально - процесуальними засобами. Отже,

Обов’язковою умовою ініціації проваджень, як і раніше, є наявність заяви потерпілого про кримінальне правопорушень. Проте, на відміну від попереднього порядку, наслідком подань заяви є початок досудового розслі­дування слідчим, прокурором (нагадаємо, раніше відразу розпочинався судовий розг­ляд, без залучення представників державного обвинувачень). На сьогодні за власної ініці­ативи слідчого, прокурора кримінальне про­вадження вказаної форми не може бути роз­почате навіть за умови встановленого факту правопорушення та наявності відповідних фактичних даних (доказів).

Але проваджень у формі приватного об­винувачень не вичерпується лише цим. Мо­ва йде про наступне. У суді будь-яке кримі­нальне провадження, де є потерпілий, незалежно від належності до переліку пунк­тів 1-3 ч. І ст.477 КПК України, може набути статусу приватного - якщо прокурор відмо­вився від підтримання державного обвину­вачень, а потерпілий висловив згоду на під­тримань обвинувачення (ч.5 ст.340 КПК України). Як зазначає І. В. Рогатюк, ведучи мову про право потерпілого та його предста­вника вимагати продовження судового розг­ляду та підтримання обвинувачення, в цьому положенні чітко видно принцип диспозитив- ності українського кримінального процесу, оскільки урівнюється положення публічного і приватного обвинувача [3, с.59]. До речі, слід вказати, що такий перехід функції обви­нувачення безпосередньо до потерпілого ві­дмічений російськими вченими як позитив­ний факт, оскільки у російській доктрині це питання становить собою невирішену доте­пер практичну та наукову проблему [4, с.26].

Таким чином, поняття кримінального про­вадження у формі приватного обвинувачен­ня, надане у ст.477 КПК України, фактично є неповним, оскільки не враховує потенційну можливість кожного кримінального прова­дження, де є потерпілий, перейти у площину приватного обвинувачення. Це дає привід стверджувати, що законодавче регулювань зазначеного інституту повинно охоплювати два напрями:

А) здійснень досудового розслідувань та судового розгляду щодо окремо визначеного переліку кримінальних правопорушень, від­несених до категорії «приватного обвинува­чення»;

Б) здійснення судового розгляду криміна­льних проваджень, які набули статусу прива­тного обвинувачення вже у суді в силу попе­редньої відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення за умови згоди потерпілого в подальшому підтримувати об­винувачень самому.

Запропонований підхід узгоджується з ви­сновком В. М. Юрчишина, який, досліджую­чи категорію «обвинувачень», поділяє зага- льнопроцесуальну функцію обвинувачення, що виконується прокурором, на дві самос­тійні взаємопов’язані частини: досудову (по­чаткову) і судову (остаточну) [5, с.92]. Такий же підхід можна перенести і у площину при­ватного обвинувачень, окремо зазначивши, що функція обвинувачення в ньому у суді може виконуватися потерпілим самостійно.

При дослідженні інституту провадження у формі приватного обвинувачення слід пого­дитися з позицією тих вчених, які відносять його до проявів диференціації кримінальної процесуальної форми за критерієм ступеня суспільної небезпеки злочину і тяжкості міри покарання [6, с.244; 7, с.104], а також: факту завдань шкоди конкретній особі та можли­вості примирення між обвинуваченим і по­терпілим (матеріально-правовий критерій), ініціатора кримінального переслідування та особливостей процесуальної форми здійс­нення його діяльності (процесуальний (фор­мальний) критерій) [8, с.6].

Іншою новелою законодавства є, як вже зазначено вище, істотне розширення перелі­ку кримінальних правопорушень, прова­дження у яких здійснюється у такій формі. У науковому середовищі є як прихильники [1, с.117; 8, с.7; 9, с.176; 10, с.81], так і критики [11, с.71] такого кроку законодавця. До того

Ж, при дослідженні цієї проблематики деякі вчені [12, с.347] дійшли висновку про доці­льність розміщень переліку злочинів прива­тного обвинувачень в іншому законодавчо­му акті - КК України.

Досудове розслідування кримінального провадження у формі приватного обвинува­чення здійснюється лише щодо криміналь­них правопорушень, перелічених у пункті 1 ч. І ст.477 КПК України, а також щодо вказа­них у пунктах 2-3 ч. 1 цієї статті за наявності відповідного взаємозв’язку між особою по­терпілого, особою правопорушника та вчи­неним правопорушенням.

Як випливає із наведеної норми, криміна­льні правопорушень, провадження у яких може здійснюватися у формі приватного об­винувачень, фактично розподілені у три групи, щодо кожної з яких законодавцем ви­значені відповідні умови застосування такої форми (із певними винятками).

До першої групи таких правопорушень (ми назвемо її безумовною) належать насту­пні склади: ч. І ст. 122, ст. 125, ч. І ст. 126, ч. І ст.129, ст.132, ч. І ст.133, ч. І ст.135, ч. І ст.136, ч. І ст.139, ч. І ст.142, ст.145, ч. І ст.152, ст.154, ч. І ст.161, ч. І ст.162, ч. І ст.163, ч. І ст.164, ч. І ст.165, ч. І ст.168, ч. І ст.176, ч. І ст.177, ст.180, ст.182, ч. І ст.194, ст.195, ст.197, ст.203-1, ч. І ст.206, ст.219, ст.229, ст.231, ст.232, ст.232-1, ст.232-2, ч. І ст.355, ст.356, ч. І ст.361, ч. І ст.362, ст.364-1, ст.365-1, ст.365-2 КК України. За загальним правилом, провадження щодо всіх наведених складів кримінальних правопорушень по­винно здійснюватися саме у формі приватно­го обвинувачення. Лише щодо окремих з них законодавцем передбачені додаткові умови, за яких провадження здійснюється у цій фо­рмі. Такими винятками є три склади: 1) ст.356 КК України - у разі вчинення особою дій, якими заподіяно шкоду правам та інте­ресам окремих громадян або інтересам влас­ника; 2) ст.219 КК України - щодо дій, яки­ми завдано шкоду кредиторам; 3) ст.232-1 КК України - щодо дій, якими заподіяно шкоду правам, свободам та інтересам окре­мих громадян або інтересам юридичних осіб.

Як вважає С. І. Перепелиця, законодавець передбачив, що у випадку вчинення вказаних злочинів потерпілий сам здатен оцінити роз­мір та можливість виправлення завданої йо­му шкоди, що і втілюється в наданні йому диспозитивного за своїм характером права подати слідчому або прокурору відповідну заяву, без якої провадження не буде розпоча­то [9, с.175].

До другої групи таких правопорушень (назвемо її умовно-подружньою) належать наступні склади: ч.2 ст.122, ч.2 ст.126, ст.128, ч. І ст.130, ч. І ст.146, ч.2 ст.152, ч. І ст.153, ч. І ст.286, ч. І ст.296, ч.2 ст.361, ч.2 ст.362 КК України. Щодо злочинів з цієї групи кримінальне провадження здійснюєть­ся у формі приватного обвинувачення лише в тому разі, якщо потерпілою особою є дру­жина (чоловік) правопорушника. Законом ця умова сформульована дещо інакше: «якщо правопорушення вчинені чоловіком (дружи­ною) потерпілого». Але, на нашу думку, не­зважаючи на певну синонімічність, можливо, ідентичність даних формулювань, більш правильно було б виходити не з особи пра­вопорушника, а саме з особи потерпілого, так як саме від ініціативи потерпілого зале­жатиме факт відсутності чи, навпаки, появи відповідного кримінального провадження. Варто відмітити, що в даній групі також є виняток, щодо якого, окрім загальної умови наявності вказаного родинного зв’язку, став­ляться ще й інші умови, а саме: за ст.126 КК України (побої і мордування) застосування приватної форми обвинувачення неможливе, якщо такі дії вчинені групою осіб. Ця вимо­га, фактично, є логічним висновком з попе­редньої умови - вчинення злочину одним із подружжя щодо іншого.

До третьої групи таких правопорушень (назвемо її умовно-родинно-трудовою) на­лежать наступні склади кримінальних пра­вопорушень: статті 185, 186, 189, 190, 191, 192, ч. І або 2 ст.289, ст.357 КК України. Щодо злочинів з цієї групи кримінальне про­вадження здійснюється у формі приватного обвинувачень лише в тому разі, якщо поте­рпілою особою є дружина (чоловік) право­порушника, інший близький родич чи член сім’ї правопорушника, або ж особа, яка най­няла правопорушника, якщо правопорушен­ням завдано шкоду виключно його власності. Винятками, які унеможливлюють застосу­вання приватної форми обвинувачення у вказаних випадках, є:

- вчинення злочину організованою гру­пою (вимога щодо статей 185, 186, 189, 190, 191 КК України);

- вчинення злочину, поєднаного з насиль­ством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (щодо ст.189 КК України);

- вчинення злочину, шкода від якого за­вдана державним інтересам (щодо ст.191 КК України).

Критерієм належності зазначених складів кримінальних правопорушень (з усіх трьох груп) до категорії «приватного обвинувачен­ня» є те, що вони завдають шкоди переважно приватним інтересам особи, і лише потерпі­лий від відповідних злочинів здатен самос­тійно визначитися з тим, як він бажає захис­тити свої порушені інтереси - за допомогою кримінально-процесуальних заходів чи без них, і чи прагне притягнення до криміналь­ної відповідальності близької йому людини (чи працівника). Як зазначає О. В. Шпотаків - ська, особисті інтереси відображають потре­би окремих учасників процесу в охороні процесуальних і матеріальних прав у зв’язку з залученням у кримінальне судочинство [13, с.8]. Тому за відсутності ознак родинного зв’язку чи факту трудових відносин кримі­нальне провадження щодо злочинів, перелі­чених в пунктах 2-3 ч. І ст.477 КПК України, здійснюється за загальними правилами про­ведення досудового розслідування.

Також провадження здійснюється за зага­льними нормами, якщо потерпілому від зло­чину з перелічених груп особа правопоруш­ника невідома. У разі, коли в ході розслідування буде встановлено, що право­порушником є чоловік (дружина) потерпіло­го (для кримінальних правопорушень з дру­гої групи), чи чоловік (дружина), інший близький родич чи член сім’ї потерпілого, чи особа, яка щодо потерпілого була найманим працівником (для кримінальних правопору­шень з третьої групи), важливою умовою по­дальшого провадження досудового розсліду­вання, на мою думку, є подача потерпілим ще однієї заяви про вчинене правопорушен­ня вже безпосередньо щодо такої особи. Це свідчитиме про дійсні наміри потерпілого довести кримінальне провадження до логіч­ного завершення в суді.

Особливістю провадження у формі прива­тного обвинувачення є й унікальність однієї з форм його закінчення. Так, відмова потер­пілого (чи його представника) від обвинува­чень є безумовною підставою для закриття провадження, яке закривається на підставі п.7 ч. І ст.284 КПК України. Якщо відмова відбулася під час досудового розслідувань, рішення про закриття провадження приймає прокурор, якщо під час судового розгляду - суд.

Підсумовуючи викладене вище, слід кон­статувати, що інститут приватного обвину­вачення зазнав досить радикальних змін, що й визначає його особливості на сучасному етапі розвитку кримінального процесуально­го законодавства України: збільшення пере­ліку складів кримінальних правопорушень, провадження у яких здійснюється у формі приватного обвинувачення; встановлення нових умов застосування такої форми обви­нувачення (зокрема, наявності відповідного взаємозв’язку між особою потерпілого, осо­бою правопорушника та вчиненим правопо­рушенням); у разі ініціації потерпілим такого провадження - подальше застосування зага­льного порядку кримінального провадження; унікальність однієї із форм закриття прова­дження в разі відмови потерпілого від обви­нувачення.

З огляду на такі новації законодавства та відсутність усталеної і тривалої судової практики, подальше наукове дослідження та опрацювання зазначених питань видається перспективним.

ЛІТЕРАТУРА

1. Юрчишин В. Обвинувачення та умиро­творення за кримінальним процесом України / Василь Юрчишин // Реформування органів прокуратури України: проблеми і перспекти­ви: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (2-3 жовтня 2006 року). - К. : Акад. прокуратури України, 2006. - С. 116-117.

2. Перепелиця С. І. Правова природа кри­мінального провадження у формі приватного обвинувачення та її регламентація за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / С. І. Перепелиця // Право і безпека. -2012. -№ 4. - С. 180-185.

3. Рогатюк І. В. Обвинувачення у кримі­нальному процесі України : моногр. / І. В. Рогатюк. - К. : Атіка, 2006. - 159 с.

4. Ковтун H. Н. УПК Российской Федера­ции и УПК Украины: pro et contra в контекс­те сравнительно-правового анализа / H. Н. Ковтун // Уголовное судопроизводство. - 2013. -№ 1. - С. 23-31.

5. Юрчишин В. Обвинувальна діяльність прокурора у кримінальному судочинстві за новим КПК України / Василь Юрчишин // Вісник прокуратури. - 2012. - № 6. - С. 89- 97.

6. Трофименко В. М. Диференціація про­цесуальної форми як пріоритетний напрямок реформування кримінального судочинства України / В. М. Трофименко // Вісник Акад. правових наук України. - 2012. - № 3. - С. 242-250.

7. Якуб М. Л. Процессуальная форма в со­ветском уголовном судопроизводстве / М. Л. Якуб. - М. : Юрид. лит., 1981. - 144 с.

8. Малярчук Н. В. Приватне обвинувачен­ня як диференціація кримінально - процесуальної форми : автореф. дис. на здо­буття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміна­лістика; судова експертиза; оперативно- розшукова діяльність» / Н. В. Малярчук. - К., 2010.-20 с.

9. Перепелиця С. І. До питання збільшен­ня кількості складів злочинів, проваджень у яких здійснюється у формі приватного обви­нувачення, за проектом нового Кримінально­го процесуального кодексу України / С. І. Перепелиця // Право і безпека. - 2012. - № 1. - С. 172-176.

10. Коваль П. Новий КПК України - крок до європейських стандартів / Петро Коваль // Вісник прокуратури. - 2012. - № 6. - С. 80- 88.

11. Стратонов В. М. Окремі проблеми Кримінального процесуального кодексу України / Страто нов В. М., Літвін В. В. // Науковий вісник Херсонськ. держ. ун-ту. Сер.: Юридичні науки. - 2013. - Вип. 1. - С. 70-72.

12. Лукашкина Т. В. Уголовное производ­ство как сфера защиты публичных и частных интересов / Т. В. Лукашкина // Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права матер, міжнар. наук. конф. (м. Одеса, 30 листопада 2012 p.). Т. 2. - Одеса : Фенікс, 2012. - С. 346-348.

13. Шпотаківська О. В. Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / О. В. Шпотаківська. - К., 2005. - 18 с.



Єні О. В. Деякі аспекти кримінального провадження у формі приватного обвинува­чення / О. В. Єні// Форум права. — 2013. — № 2. — С. 134—139 [Електроннийресурс]. Досліджено поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за новим кримінальним процесуальним законодавством України. Зроблено висновок про неповноту наданого визначення. Проаналізовано перелік кримінальних правопо­рушень приватної форми обвинувачення, запропоновано їх поділ на окремі групи.

Ени Е. В. Некоторые аспекты уголовного производства в форме частного обвинения

Исследовано понятие уголовного производства в форме частного обвинения по ново­му уголовному процессуальному законодательству Украины. Сделан вывод о непол­ноте предложенного определения. Проанализирован перечень уголовных правонару­шений частной формы обвинения, предложено их разделение на отдельные группы.

Yeni О. V. Some Aspects of the Criminal Proceedings in the Form of Private Prosecution

A concept of criminal proceedings in the form of private prosecution on the new criminal procedural legislation of Ukraine is investigated. A conclusion about incompleteness of given determination is done. A list of criminal offences of private form of prosecution is ana­lyzed, their dividing into separate groups is offered.