joomla
РОЗМЕЖУВАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ І ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
Форум права

УДК 346.9(477)

В. О. КОВЕРЗНЕВ, канд. юрид. наук, доц., Чернігівський державний інститут економіки і управління МОН України

Ключові слова: господарські відносини, органі- заційно-господарські відносини, адміністративні відносини, господарська юрисдикція, адмініст­ративна юрисдикція

Відповідно до ст. 124 Конституції Украї­ни, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство в Україні здійснюється Кон­ституційним Судом України та судами зага­льної юрисдикції. Згідно із положеннями ст.17 Закону України «Про судоустрій і ста­тус суддів» від 07.07.2010 p. № 2453-VI сис­тему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалі­зовані суди, Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Суди загальної юрис­дикції спеціалізуються на розгляді цивіль­них, кримінальних, господарських та адміні­стративних справ, а також справ про адміністративні правопорушень.

Термін «юрисдикція» в перекладі з латин­ської - «jurisdiction» означає судочинство, відправлення правосуддя. При цьому судова юрисдикція поділяється за функціональним, предметним і територіальним критеріями. Якщо функціональний критерій характери­зує обсяг повноважень судів з точки зору їх діяльності, тобто інстанційності, предметна - обсяг повноважень щодо відповідних право­вих об’єктів судового захисту, територіальна підсудність охоплює повноваження, визна­чені певною територією діяльності органів судової влади [1, с. 11, 16].

Створення в Україні системи адміністра­тивних судів призвело до виникнення юрис - дикційних конфліктів стосовно більшості сфер державного управління, зокрема, адмі­ніструвань податків, захисту економічної конкуренції, реєстрації речових прав на не­рухоме майно, охорони прав інтелектуальної власності, розпорядження землями держав­ної (комунальної) форми власності тощо [2, с.12].

Дослідженню питань розмежування юрисдикції загальних судів присвячено пра­ці таких вчених як: В. Авер’янов, В. Бев - зенко, С. Демченко, С. Ківалов, Р. Куйбіда,

О. Пасенюк, М. Смокович. Проблема спів­відношення господарських відносин з адмі­ністративними на різних етапах розвитку те­орії господарського права з різних наукових позицій в тій або іншій мірі висвітлювалася в наукових роботах О. Віхрова, О. Красав - чикова, В. Мамутова, В. Мартем’янова,

В. Щербини та інших.

Втім, проблема подолань колізії адмініс­тративної юрисдикції з іншими видами судо­вих юрисдикцій до цього часу залишається невирішеною, чим обумовлена актуальність даної роботи.

Згідно ст.2 Кодексу адміністративного су­дочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публіч­но-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службо­вих осіб, інших суб’єктів при здійсненні ни­ми владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 ст. З цього Кодексу до кола суб’єктів владних повноважень віднесено будь-який орган державної влади, орган міс­цевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а також інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських фу­нкцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.


На підставі аналізу зазначених норм М. Смокович доходить висновку, що публіч­но-правовим спором за КАС є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає зі здійснення суб’єктом своїх влад­них управлінських функцій [3, с.24].

На неналежність якості змісту вжитої за­конодавцем дефініції «владна управлінська функція» звертає увагу академік В. Авер’янов, який пропонує розмежовувати державне управління від управління внутрі­шньо-організаційного та поділяти управлін­ські функції на функції зовнішнього і функ­ції внутрішнього спрямування. Він вважає, що відповідний орган діє в якості суб’єкта владних повноважень лише за умови, що цей орган реалізує свою компетенцію стосовно невизначеного кола осіб. Ці відносини бу­дуються за типом: суб’єкт владних повнова­жень - фізичні та юридичні особи поза ме­жами даного суб’єкта. Натомість внутрішньо-організаційні функції не можуть здійснюватися поза межами суб’єкта влад­них повноважень, а тому вони завжди спря­мовані в його середину [4, с.9].

Як зазначається в юридичній літературі, «публічне» та «приватне» у правовому регу­люванні інколи мають інтегрований характер й утворюють певну єдність правового регу­лювань, саме тому визначення юрисдикції адміністративних судів шляхом віднесення до неї публічно-правових спорів з одного боку призводить до конкуренції юрисдикцій, а з іншого - до розділу юрисдикції одних і тих же спорів [5, с.7].

Виникнення спору між фізичною або юридичною особою з одного боку та суб’єктом владних повноважень з іншого не означає, що такий спір автоматично нале­жить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки в силу положень ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскар­жені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випад­ків, коли щодо таких рішень, дій чи бездія­льності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового прова­дження.

Таким чином, КАС не виключає можли­вість розгляду окремих спорів фізичних або юридичних осіб із суб’єктами владних пов­новажень, що виникають у сфері публічно - правових відносин, за правилами іншого су­дочинства.

У теорії і практиці останніх років перева­ги набуває точка зору, що головним критері­єм розмежування судових юрисдикцій пови­нен бути не суб’єктний склад спору (наявність серед учасників останнього суб’єкта владних повноважень), а його пре­дмет, зміст спірних правовідносин. Якщо за змістом правовідносини є господарськими, а предметом, з приводу якого виник спір, ви­ступає господарська діяльність, то такого роду спори повинні розглядатися господар­ськими судами за правилами господарського судочинства [6, с.26].

Зважаючи на це, для правильного розв’язання проблеми розмежувань госпо­дарської та адміністративної судових юрис­дикцій вирішальне значення має насамперед чітка і недвозначна, заснована на чинному законодавстві кваліфікація відповідних від­носин в економіці як господарських, відме­жування цих відносин від адміністративних та інших суміжних.

Основа розмежувань господарських і адміністративних правовідносин на законо­давчому рівні закріплена в ч. І ст.4 Госпо­дарського кодексу України (далі - ГК), від­повідно до якої не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відно­сини управління за участі суб’єктів господа­рювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядувань не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією і безпосередньо не здійснює організаційно- господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Зі змісту цієї норми вбачається беззапере­чний висновок про те, що відносини, в яких орган державної влади або місцевого самов­рядування, що наділені у відношенні суб’єктів господарювань господарською компетенцією і правом здійснювати щодо них організаційно-господарські повноважен­ня є суто господарськими. У зв’язку з цим, спори, що виникають із зазначених право­відносин належать лише до юрисдикції гос­подарських судів.

Правовий зміст організаційно - господарських правовідносин визначено в ч. б ст. З ГК - це відносини, які складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських по­вноважень у процесі управління господарсь­кою діяльністю.

Вперше в Україні комплексне досліджен­ня організаційно-господарських правовідно­син як центральної ланки організаційної складової механізму правового регулювання господарської діяльності на монографічному рівні здійснено О. Віхровим, який обгрунту­вав, що організаційно-господарські право­відносини виступають як юридичний засіб реалізації норм господарського права, стадія в процесі їх реалізації. Організаційно - господарські правовідносини виступають регулятором господарської діяльності, відо­бражають її організаційний аспект та органі­заційну складову. Він розглядає управління в сфері господарювання як цілеспрямовану діяльність з організації і забезпечень госпо­дарювання у відповідності до вимог суспіль­ного господарського порядку, що здійсню­ється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування, наділеними господарською компетенцією та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господа­рювання чи здійснюють у відношенні щодо них організаційно-господарські повноважен­ня [7, с.451-452].

За своєю правовою природою організа - ційно-господарські правовідносини є верти­кальними правовідносинами, оскільки одним з їх учасників завжди є суб’єкт, наділений у відношенні іншого - суб’єкта господарю­вання, повноваженнями управління в процесі господарської діяльності.

В теорії господарського права організа­ційно-господарськими вважають, відносини, що виникають:

1) при реєстрації та припинення діяльно­сті суб’єктів господарювання, ліцензуванні господарської діяльності, видачі патентів та інших дозвільних документів;

2) в процесі формувань державного за­мовлення, виконанні програм соціально - економічного розвитку, забезпечення розви­тку конкуренції, здійснення функції держав­ного контролю в сфері господарювання, від­новленні платоспроможності суб’єктів підприємництва або визнання їх банкротами, забезпечення розрахунково-касової дисцип­ліни, а також в інших випадках, коли є необ­хідність державного втручання в сучасні еко­номічні відносини.

Організаційно-господарські правовідно­сини як вертикальні відносини не можуть існувати окремо від горизонтальних право­відносин, тобто правовідносин, що виника­ють між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні ними господар­ської діяльності, оскільки втративши майно­ву основу, втрачається сенс в регулюванні господарської діяльності. У той же час, існу­вання господарсько-виробничих відносин є неможливим без відповідної їх організації.

За твердженьм О. Подцерковного, відсу­тність організаційно-майнової єдності госпо­дарських відносин означала б їх руйнування і хаотичне існувань, оскільки господарська діяльність - складноорганізований, але єди­ний економічний організм [8, с.23].

Отже, здійснюючи розмежування адмініс­тративних і господарських правовідносин перш за все треба визначати яку саме компе­тенцію здійснює в спірних правовідносинах орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Якщо названі органи влади виконують господарську компетенцію, спрямовану на організацію господарської діяльності, то вирішення спору належить ви­ключно до юрисдикції господарського суду.

Зазначений висновок повністю узгоджу­ється з приписами ст.2 ГК про те, що учас­никами відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, а та­кож й органи державної влади та органи міс­цевого самоврядувань, що наділені у від­ношенні до суб’єктів господарювання господарською компетенцією.

Господарська компетенція органів держа­вної влади та органів місцевого самовряду­вання реалізується від імені відповідної дер­жавної чи комунальної установи та в силу положень ч. З ст.8 ГК передбачає сукупність прав та обов’язків і обов’язків цього органу в сфері господарювань, що визначені Кон­ституцією та законами України.

Отже, виходячи з викладеного та поло­жень ГК господарськими є відносини, що виникають між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господар­ською діяльністю в усіх сферах і галузях еко­номіки.

Такими, зокрема, є відносини, що вини­кають при утворенні власником (засновни­ком) суб’єкта господарювань в ході реалі­зації ним організаційно-установчих повноважень (ст.135 ГК), при легалізації (ле­гітимації) суб’єктів господарювань - їх державній реєстрації, ліцензуванні та патен­туванні, при отриманні суб‘єктами господа­рювання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, при реєстра­ції їх згідно законодавства в органах пенсій­ного фонду, у податкових, митних та інших органах, а також при здійсненні інших еле­ментів легалізації (легітимації).

Відносини з управління об’єктами держа­вної і комунальної власності є господарсь­кими і регулюються нормами господарсько­го законодавства - у тій частині, в якій вони стосуються процесу організації та здійснення господарської діяльності, і учасниками цих відносин виступають суб’єкти господарю­вання з одного боку та уповноважені органи державної влади, органи місцевого самовря­дування чи інші уповноважені названими органами суб’єкти з іншого. Це підтверджу­ється і матеріалами судової практики, згідно яких, зокрема, спори щодо приватизації, оренди, концесії державного та комунально­го майна за участю названих суб’єктів розг­лядаються господарськими судами [9-11], тобто є господарськими спорами, а відповід­ні відносини мають господарсько-правову природу. Зокрема, органи місцевого самов­рядування виступають у ролі суб’єктів орга­нізаційно-господарських повноважень щодо комунальних підприємств у процесі управ­ління господарською діяльністю на відпові­дній території, що знайшло визнання у мате­ріалах практики Конституційного Суду України [12].

Господарськими (організаційно-господар­ськими) є відносини, що складаються при плануванні господарської діяльності суб’єктів господарювання, зокрема, при роз­гляді і узгодженні планів таких суб’єктів з виконавчими органами місцевих рад, при затвердженні фінансових планів державних і комунальних підприємств та інші у цій сфе - рІ'

До категорії господарських (організацій­но-господарських) належать відносини, що складаються при здійсненні контролю за го­сподарською діяльністю та застосуванні ад­міністративно-господарських санкцій. Сто­совно сфери обмеження монополізму і захисту конкуренції, зокрема, господарський характер вказаних відносин знайшов підтве­рдження як у практиці діяльності органів Антимонопольного комітету України, так і у судовій практиці, адже спори між названими органами і суб’єктами господарювання розг­лядаються господарськими судами [13]. Аналогічним чином господарсько-правову природу мають відносин, що складаються при здійсненні контролю і застосуванні ад­міністративно-господарських санкцій в ін­ших сферах і галузях економіки. Адже орга­ни, що здійснюють контроль за господарською діяльністю суб’єктів госпо­дарювань і застосовують названі санкції у відповідних сферах і галузях мають такий же статус і займають таке ж положення в систе­мі органів державної влади, як і органи Ан - тимонопольного комітету.

Слід підкреслити, що господарським (ор­ганізаційно-господарським) відносинам на відміну від адміністративних у більшій мірі притаманна допустима диспозитивність, во­ни виступають як відносини партнерства, учасники яких спрямовують свою діяльність на рішення спільних завдань відповідно до встановлених Конституцією України і ГК мети і правових засад здійснення господар­ської діяльності, розвиток підприємництва, підвищення ефективності суспільного виро­бництва, забезпечення його соціальної спря­мованості, утвердження суспільного госпо­дарського порядку в економічній системі України. Причому, як відзначається у спеці­альній літературі, відносини партнерства поширюються й на сфери державної реєст­рації суб‘єктів господарювання, отримання ними ліцензій, дозволів, доступу до природ­них, фінансових, трудових, інших ресурсів, контролю за господарською діяльністю, від­повідальності та інші [14, с.37-41].

Офіційно визнана і закріплена в ГК гос - подарсько-правова природа перелічених та інших подібних відносин об’єктивно обумо­влює підвідомчість спорів, що виникають з цих відносин, господарським судам. Саме господарські суди спеціально створені для вирішень спірних ситуацій в економіці і протягом багатьох десятиріч успішно це здійснюють. Вони є найбільш компетентни­ми і досвідченими в економічних питаннях, акумулюють інформацію щодо економічної сфери, професійно нею володіють і викорис­товують, і в силу цього здатні забезпечити найбільш ефективну реалізацію державної економічної політики.

Відносини в економіці ґрунтуються на ор­ганічному поєднанні приватних і публічних засад. У цьому зв’язку поділ господарських спорів на приватні і публічні виглядає як та­кий, що не відповідає реальній ситуації і по­збавлений практичного сенсу.

Вважаємо за доцільне прислухатися до думки професора Г. Знаменського про те, що вертикальні господарські відносини буду­ються не на прямому підпорядкуванні однієї особі іншій, як це відбувається в адміністра­тивній вертикалі, а на взаємних зо­бов’язаннях органу управлінь і господарю­ючого суб’єкта в їх рівному підпорядкуванні єдиному господарському порядку [15, с.54- 55].

Подібним чином слід виходити й при ви­значенні виду судової юрисдикції у справах про оскарження рішень органів місцевого самоврядування з приводу розпоряджень земельними ділянками, оскільки в такому випадку органи місцевого самоврядування діють як суб’єкти владних повноважень і од­ночасно як уповноважені власники землі на підставі галузевого законодавства (Земель­ного кодексу України).

Слід відзначити, що кваліфікацію вказа­них правовідносин як цивільних не змінює рішення Конституційного Суду України від

01.04.2010 р. № 10-рп/2010 у справі № 1- 6/2010 [16]. Як відзначає А. Гнатенко, дане рішення Конституційного Суду України не вступає у конкуренцію з постановою Плену­му Верховного Суду України «Про практику застосувань судами земельного законодав­ства при розгляді цивільних справ» в редак­ції від 19.03.2010 р. № 2, адже сам предмет спору - земельні правовідносини - у цьому рішенні не аналізувався. Якщо в особи вини­кло право на земельну ділянку на підставі рішень органу місцевого самоврядування, зазначає А. Гнатенко, то спроба оскаржити рішень такого органу фактично зводиться до оспорювання права власності на ділянку, тобто виникає спір про право цивільне, який повинен розглядатися за правилами цивіль­ного судочинства [17]. Такі ж саме спори, але вже за участю суб’єктів господарської діяльності, що виникають із правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядувань реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам [18].

Підводячи підсумок, доцільно ще раз під­креслити, що головним критерієм розмежу­вань господарської та адміністративної су - дових юрисдикцій повинен бути не суб’єктний склад учасників спірних право­відносин, а насамперед предмет спору та зміст спірних правовідносин. При цьому спори з господарських відносин, як ці відно­сини розуміються у чинному законодавстві, підлягають розгляду господарськими судами за правилами господарського судочинства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сердюк В. В. Юрисдикція судів Укра­їни за спеціалізацією : автореф. дис. на здо­буття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец.

12.0. 10 «Судоустрій; прокуратура та адво­катура» / В. В. Сердюк. - К. : Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2003.

2. Пасенюк О. Адміністративне судо­чинство: стан та напрямки розвитку / О. Па­сенюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2011. - № 3.

3. Смокович М. Теоретичні аспекти ви­значення компетенції адміністративних судів / М. Смокович // Вісник Вищого адміністра­тивного суду України. - 2011. - № 4.

4. Авер’янов В. Провідна понятійна но­вела Кодексу адміністративного судочинства України: доктринальний аналіз / В. Авер’янов // Вісник Вищого адміністратив­ного суду України. - 2010. - № 2.

5. Комаров В. В. Цивільний процесуаль­ний кодекс та Кодекс адміністративного су­дочинства України: проблеми єдності та від­мінностей / В. Комаров // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесу­ального кодексу та Кодексу адміністратив­ного судочинства України : тези доп. та наук, повідомл. учасн. між нар. наук.-практ. конф., (м. Харків, 25-26 січня 2007 р.). - X. : Нац. юрид. акад. України, 2007.

6. Демченко С. Зміст правовідносин та предмет спору як головні критерії розмежу­вання судових юрисдикцій / С. Демченко // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2010. - № 2. - С. 22-28.

7. Віхров О. П. Організаційно - господарські правовідносини : монографія /

О. П. Віхров. - К. : Видавничий дім «Слово», 2008.-512 с.

8. Господарське право : підручник / О. П. Подцерковний, О. О. Квасницька, A. B. Смітюх та ін. ; за ред. О. П. Подцерковного.

2-ге вид., доп. і перероб. - X. : Одісей, 2012.-640 с.

9. Постанова Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України «Про стан здійснення судочинства адмініст­ративними судами» : від 3.04.2009 р., № 7 // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - №4. - С. 15.

10. Постанова Судової палати у госпо­дарських справах Верховного Суду України : від 18.03.2008 р. у справі за позовом 1111 «Форс» до Фонду майна АР Крим [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. scourt. gov. ua/clients.

11. Постанова Вищого господарського суду України : від 21.01.2009 р. у справі № 14/285-ПД-08 за позовом Херсонської облас­ної державної адміністрації до ТОВ «Сива - шенергопром» [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://www. arbitr. gov. ua.

12. Рішення Конституційного Суду Укра­їни від 20 червня 2007 р. № 5-рп/2007 у справі № 1-14/2007 за конституційним звер­ненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлума­чення положень частини восьмої статті 5 За­кону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підпри­ємств комунальної форми власності) // Офі­ційний вісник України. - 2007. - № 48. - Ст. 1991.

13. Оглядовий лист Вищого господарського суду України «Про деякі питань практики ви­рішень спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Ви­щим господарським судом України)» : від

Р., № 01-8/634 [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://www. arbitr. gov. ua/documents.

14. Партнерство публічної влади, громад­


Ськості та приватного сектору у процесах місцевого розвитку : монографія / Є. О. Фи - шко, О. В. Бойко-Бойчук, В. М. Вакуленко та ін. ; за ред. Є. О. Фишка. - К. : Вирій, 2003. - 168 с.

15. Знаменський Г. Л. Хозяйственное за­конодательство Украины: формирование и перспективы развития / Знаменський Г. Л. - К. : Наукова думка, 1996.

16. Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 р. № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010 за конституційним подан­ням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень час­тини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельно­го кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судо­чинства України // Офіційний вісник Украї­ни. - 2010-№ 27. - Ст. 106.

17. Реформи на вістрі касації // Закон і бі­знес. - 29.05-01.06.2010. - № 22. - С. 5.

18. Рекомендації президії Вищого госпо­дарського суду України «Про практику за­стосування господарськими судами земель­ного законодавства» : від 02.02.2010 р., № 04-06/15 [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws.



Коверзнев В. О. Розмежування юрисдикції адміністративних і господарських судів України: проблеми теорії та практики /В. О. Коверзнев // Форум права. — 2013. - ЛЬ 2.

— С. 223—229 [Електронний ресурс].

На підставі аналізу норм діючого законодавства України здійснено кваліфікацію гос­подарських відносин та їх відокремлення від адміністративних в аспекті розмежувань господарської та адміністративної судових юрисдикцій. Зроблено висновок, що спори, які виникають з господарських відносин, підлягають розгляду господарськими судами за правилами господарського судочинства.

Коверзнев В. А. Разделение юрисдикции административных и хозяйственных судов Украины: проблемы теории и практики

На основе анализа норм действующего законодательства проведено квалификацию хозяйственных отношений и их отделение от административных в аспекте разграни­чения хозяйственной и административной судебных юрисдикций. Сделаны выводы, что споры, возникающие из хозяйственных отношений, подлежат рассмотрению хо­зяйственными судами по правилам хозяйственного судопроизводства.

Koverznev V. О. Differentiation of the Jurisdiction of General Courts of Ukraine: Problems of Theory and Practice

Based on the analysis of the current legislation the qualifications of economic relations and their separation from administrative relations in the aspect of the differentiation in the eco­nomic and administrative court jurisdiction are held in the work. It is concluded that disputes arising out of commercial relations, have to be resolved by the rules of the economic courts of Commercial Litigation.