joomla
ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЯК ФОРМА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
Форум права

УДК 347.23

Ю. П. ПАЦУРКІВСЬКИЙ, канд юрид наук, доц., Чернівецький національний універси­тет імені Юрія Федьковича

Ключові слова: припинення права власності, під­стави припинення права власності, суб 'єктивне право, тягар власності, момент припинення права власності

Дослідженню інституту права власності завжди приділялася значна увага у вітчизня­ній цивілістиці, що обумовлено його значен­ням для системи цивільного права, а також становищем, яке він займає в цивільному обігу в сучасний період. Право власності закріплює економічні відносини власності, матеріальну основу суспільства, є основною юридичною передумовою та результатом звичайного майнового обігу. Все це визначає актуаль­ність вивчення інституту права власності та постійний інтерес дослідників до нього.

Одним із найважливіших принципів циві­льного права є принцип непорушності права власності. Від рівня гарантованості права власності (особливо приватної) залежить доб­робут країни та розвиток суспільства. Обґру­нтоване законодавче регулювань відносин припинень права власності, застосувань норм про припинення права власності покли­кані забезпечувати його стабільність. Через це особливого значення набуває вивчень ін­ституту припинень права власності.

Тим часом цей інститут і застосувань від­повідних норм розроблені вітчизняною нау­кою цивільного права недостатньо. У підруч­никах, коментарях питання припинення права власності звичайно обмежуються описом окремих підстав припинень права власності, вивчені лише окремі аспекти інституту при­пинень права власності. У сучасній вітчиз­няній юридичній літературі не вирішене од­нозначно дискусійне питань про поняття, підстави та способи припинень права влас­ності, вивчень якого дозволяє глибше зро­зуміти механізм припинень суб’єктивного права власності. Чимало спірних питань при­пинень суб’єктивного права власності, що мають важливе практичне значення, вимага­ють вирішення наукою цивільного права.

Проблематика дослідження має як теоре­тичну, так і практичну значимість. Припи­нення права власності найчастіше відбуваєть­ся саме за волею власника, примусове припинень права власності є виключеньм. Крім того, особливу актуальність тема дослі­джень набуває у зв’язку із вдосконаленням цивільного законодавства.

У вітчизняній цивілістиці питань припи­нень права власності не можна вважати дос­татньо розробленими: вони розглядаються переважно в навчальній літературі, комента­рях до цивільного законодавства, наукових статтях, спеціальних монографічних, дисер­таційних досліджень недостатньо. Лише окремі питання припинення права розроблені в окремих дослідженьх присвячених про­блематиці дослідження. Серед спеціальних досліджень варто відзначити дисертаційне дослідження О. С. Харченко «Підстави при­пинення права власності» [1].

Звідси, метою статті є досліджень про­блем припинень суб’єктивного права влас­ності, вивчення механізму припинення права власності, встановлення юридичних фактів, що мають наслідком припинень права влас­ності, у тому числі з волі власника, та їх зна­чення, а також визначень обґрунтованості відповідних норм діючого цивільного законо­давства, практики їх застосувань.

Виклад основного матеріалу дослідження. Звертаючись до поьття припинення права власності, варто пам’ятати, що суб’єктивне право власності є елементом змісту правовід­носин власності. З такої точки зору припи­нень права власності можна розглядати, як припинень конкретного правовідношення.

Підставами припинень права власності згідно з ч. 1 ст.346 ЦК є: відчужень власни­ком свого майна; відмова власника від права власності; знищення майна; припинення пра­ва власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з ме­тою суспільної необхідності земельної ділян­ки, на якій воно розміщене; викуп безгоспо­дарно утримуваних пам’яток історії та культури; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиція; конфіс­кація; припинення юридичної особи чи смерть власника. Наведений перелік не є ви­черпним, оскільки ч.2 ст.346 ЦК зазначається, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Як відзначав В. І. Синайський, припинення правовідносин може бути кінцевим та умов­ним [2, с.193]. Остаточне припинення право­відносин відбувається тоді, коли фактично зникає із цивільного обігу право особи, на­приклад особистий сервітут припиняється з смертю володаря цього права. У випадку, як­що відбулося правонаступництво, тобто для одного суб’єкта право припинилося, але до іншого перейшло, відбулася трансформація правовідношення при якому суб’єктивне пра­во збереглося. Зауважимо, що остаточне при­пинення правовідношення може бути також умовним. Це відбувається у випадку, якщо суб’єктивне право особи зникає з цивільного обігу, і при цьому воно заміняється іншим суб’єктивним правом особи.

Таким чином, можна розглядати припи­нення правовідносин та відповідних їм суб’єктивних прав в аспекті їх використання в цивільному обігу. Аналізуючи конкретні пра­вовідносини власності, управомоченою осо­бою в яких є власник, який володіє правом щодо певного майна, вважаємо за доцільне зазначити, що його право власності припиня­ється остаточно. У випадку якщо право влас­ності в конкретної особи припинилося, то це практично завжди означає припинення конк­ретного правовідношення, у якому ця особа була володарем суб’єктивного права. Право власності на такий об’єкт може більш ніколи не виникнути (якщо річ знищено), може ви­никнути в іншої особи (у разі, якщо підста­вою припинення права власності суб’єкта є договір купівлі-продажу, дарування та в ін­ших подібних випадках). В такому випадку виникає нове правовідношення, в якому во­лодарем суб’єктивного права виступатиме інша особа. Попереднє правовідношення вла­сності остаточно припинилося, попередній володар суб’єктивного права перестав бути власником. Тому, в контексті досліджуваного питання стосовно кожного конкретного влас­ника та кожного конкретного правовідно­шення власності можна стверджувати тільки про остаточне припинення права власності.

Відзначимо, що «припинення юридичного відношення між особами відбувається тоді, коли розривається зв’язок між його елемен­тами, внаслідок усунення суб’єкта, знищення об’єкта, порушення відповідності між правом та обов’язком. Це відбувається у випадках: відмови, відчуження, втрати прав, поєднання права та обов’язку, припинення права в бук­вальному розумінні цього слова» [3, с.76]. В такому випадку, під відмовою слід розуміти одностороннє волевиявлення управомоченого суб’єкта, носія права, спрямоване на розір­вання його зв’язку з правом. Відмова можли­ва лише щодо майнових прав, наприклад за­лишення речі, відмова від спадщини. Відчуження - добровільна поступка правом управомоченого суб’єкта іншій особі. Відчу­ження якраз і відрізняється від відмови тим, що право передається іншому суб’єктові вна­слідок реалізації взаємоузгодженого волевияв­лення, а при відмові від права правонаступни - цгва не відбувається. Прикладом відчуження є передача речі, зобов’язального права чи права вимоги. Втрата права має наслідком виклю­чення активного суб’єкта з правовідношення поза його волею (внаслідок настання юриди­чної події, наприклад через давність; або за рішенням суду). У випадку коли володарем взаємних прав та обов’язків стає одна особа. Це не можливо реалізувати в речових правах, тому що відповідний праву юридичний обов’язок стосується не однієї особи, а всіх суб’єктів, окрім суб’єкта речового права. Г. Ф. Шершенєвич виділяв також припинення прав у буквальному, прямому розумінні, що, на його думку, відбувається тоді, коли саме пра - вовідношення припиняється незворотнім чи­ном (втрата особистих прав, фактична заги­бель об’єкта правовідносин) [3, с.77]. У цьому випадку дослідник також розглядає припи­нення прав в аспекті цивільного обігу, що не викликає заперечень. Потрібно пам’ятати, що як відзначалося раніше, припинення права завжди є остаточним щодо конкретних пра­вовідносин.

Правовідношення власності та суб’єктивне право власності може припинятися у випадку відмови власника від свого права власності, відчужень ним свого права іншій особі (на­приклад, за договорами купівлі-продажу, міни, дарування), а також у випадку втрати власни­ком свого права поза його волею (наприклад у випадках застосувань реквізиції, конфіска­ції, відчужень майна, що не може належати даній особі, та в інших випадках).

Відчуження власником свого майна як під­става припинень права власності здійсню­ється на основі цивільно-правових договорів, які одночасно є підставами його виникнень у набувача. Відчуження може бути як оплат - ним, так і безоплатним, здійснюватись за во­лею і проти волі власника. У випадках визна­ченої законом можливості нехтування волею власника при відчуженні його майна, законо­давець вживає термін «викуп», який застосо­вується як спосіб примусового відчуження належних йому речей.

Як правило, припинення права власності настає за бажаньм власника - передача ре­чей за договором, її споживань). Однак мож­ливе й припинень права власності поза його волею (націоналізація, конфіскація, реквізи­ція). Підставою для такого припинень є або законодавчий акт, або акт органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядувань, або судове рішення. До при­пинень права власності призводить і відмова власника від своє речі, коли він її викинув, загубив (якщо надії на її повернення немає).

Відповідно до ст.346 Цивільного Кодексу України надалі - ЦКУ) підставою припинен­ня права власності є відмова власника від права власності. Так, ст.347 ЦКУ передбаче­но, що особа може відмовитися від права вла­сності на майно, заявивши про це або вчини­вши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права вла­сності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на ньо­го припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підля­гають державній реєстрації відповідно до За­кону України № 1952-ІУ «Про державну ре­єстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р., право власнос­ті на нього припиьється з моменту внесень за заявою власника відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухо­ме майно.

При визначенні поьття припинень права власності варто враховувати саме поняття суб’єктивного права власності, яке нам відо­ме, як «найбільш широке за змістом речове право, що дає можливість своєму володарю - власнику самому визначати характер та на­прямки використань приналежного йому майна, здійснюючи над ним повне господар­ське панування» [4, с.310]. Суб’єктивне право власності - це закріплена законом можливість особи володіти, користуватися та розпоря­джатися приналежним йому майном на свій розсуд та відповідно до свого інтересу шля­хом здійснень щодо цього майна будь-яких дій, що не суперечать закону та іншим право­вим актам і не порушують прав та охороню - ваних законом інтересів інших осіб, а також можливість усувати від втручань всіх третіх осіб у сферу його господарського панування.

Тому, про припинень права власності можна стверджувати в тому випадку, коли особі перестають належати правомочності володіння, користування та розпорядження майном, не має більше права повного госпо­дарського панування над річчю.

Слід зазначити, що така точка зору не єди­на [5, С.118-121]. Наприклад, А. В. Венедиктов стверджував, що право власності не вичерпу­ється названими правомочностями власника. Власник, на думку дослідника «може бути по­збавлений всіх трьох правомочностей, але при цьому може зберегти право власності і не тільки в якості dominium nudum (дослівно - оголена власність)...» [6]. У якості аргумента­ції до свого твердження дослідник наводив приклад судового арешту майна з вилученням його з володіння та користування власника поєднаного із забороною розпоряджатися йо­му цим майном. При цьому автор вважав, що власник перестав володіти правомочностями володіння, користування та розпорядження, однак у нього залишився певний «згусток» його права власності. Саме тому, на думку вченого, право власності може відновитися в повному обсязі, якщо претензію буде знято, а у випадку продажу майна власник одержить надлишок вирученої ціни від продажу.

Ця позиція була пізніше цілком обґрунто­вано розкритикована. Зауважимо, що в про­аналізованому дослідником прикладі власник не втрачає правомочностей володіння, корис­тування та розпорядження, а тільки тимчасо­во обмежується у їх реалізації, тимчасово не може їх здійснити. Тобто зміст права власно­сті як правило розкривається через його пра­вомочності володіння, користування та роз­порядження.

Отже, суб’єктивне право власності припиня­ється у випадку позбавлення власника право­мочностей. Такої точки зору, зокрема, дотри­мувався Д. М. Генкин [7, с.48]. Підтримують таку точку зору й сучасні дослідники, які на­зивають припинення права його «юридичною смертю», відзначаючи, що право, яке припи­нилося, ніколи не відновлюється, і навіть як­що суб’єкт, що раніше був управомоченим, відновлює свою владу над об’єктом, то вини­кає нове суб’єктивне право, яке відрізняється від первісного і за підставами, і за моментом виникнення [8, с.36].

У окремих випадках особа, не здійснюючи правомочностей володіння, користування й розпорядження майном, не втрачає їх, зали­шається власником, і при цьому її право влас­ності не припиняється. Проаналізований при­клад з арештом майна підтверджує це. Власник, у разі якщо він загубив річ, також не здійснює своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження, однак він зберігає своє право власності. Тимчасово втрачає можливість здійснення своїх право­мочностей власник у випадку незаконного заволодійня його річчю іншою особою, а його право захищається за допомогою віндикацій - ного позову. В цих випадках власник тільки тимчасово обмежений у можливості реаліза­ції своїх правомочностей, але не втрачає їх.

Отже, визначаючи поняття припинення права власності, необхідно враховувати, що не завжди фактична неможливість здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження означає припинення права власності. Про припинення суб’єктивного права власності ми можемо стверджувати тільки у випадках припинення цих правомоч­ностей остаточно та за умови неможливості їх відновлення в майбутньому відповідно до іс­нуючих підстав. На нашу думку це застере­ження має важливе значення, тому що при­пинення права власності, не виключає можливості набуття того ж права колишнім його суб’єктом в майбутньому. В такому разі буде реалізовано не відновлення колишнього права, а набуття нового права за відповідною правовою підставою.

Наслідком припинення права власності є не тільки втрата особою права господарсько­го панування над річчю, гарантованої держа­вою можливості володіти, користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд. З момен­ту припинення права власності особа не несе більше обов’язку щодо утримання майна, а також ризику випадкової загибелі або пошко­дження майна, які покладаються на власника.

Тобто, в результаті припинення права власно­сті особа не може розраховувати на можливо­сті суб’єктивного права власності, але й не зобов’язана нести пов’язаний з цим правом «тягар» або обов’язок власності [4, с.314].

Таким чином, припинення права власності - це відділення від суб’єкта правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, можливості господарського пану­вань над ним, а також звільнень від тягаря утримань майна та несень ризику його ви­падкової загибелі або пошкодження. При припиненні права власності особа втрачає га­рантовану законом можливість здійснювати на свій розсудом та відповідно до свого інте­ресу правомочності володіння, користування та розпоряджень майном, які належали йому раніше, а також включати його в сферу свого господарського панування, та усувати інших осіб від цього майна.

У сучасних дослідженьх проблем припи­нень права власності зустрічаються також інші формулювань. Наприклад, під припи- неньм права власності пропонують розуміти «результат впливу дозволяючих та (або) зо­бов’язуючих юридичних фактів на правовідно­сини власності щодо об’єктів права власності, для якого характерний перехід права власності на цей об’єкт цивільних прав від одного суб’єкта до іншого, тобто зміна власника». До­слідники, при цьому вказують на ту обставину, що зміна власника земельної ділянки при при­пиненні права власності є неминучою та відбу­вається завжди, оскільки земля як особливий об’єкт права власності зникнути в результаті споживань або загибелі не може [9, с.8]. З та­ким твердженьм слід погодитися, якщо вра­хувати, що у якості дозволяючих юридичних фактів, розуміють ті, в яких реалізація дій по припиненню права власності залежить від особистого розсуду суб’єкта права власності, а зобов’язуючих - ті, які характеризуються ім­перативністю, тому що право власності при - пиьється примусово поза волею власника.

Окремі дослідники стверджують, що при­пинень права власності - це «сукупність юридичних та фактичних дій, з якими зако­нодавство пов’язує втрату права власності» [10, с.17]. Таке визначення відображає розу­міння сутності припинення права власності як процесу, а не як результату. Зазначимо, що припинення права власності може розг­лядатися не тільки як певний стан, відчуже­ність колишнього власника від об’єкта права власності, тобто як результат, але і як про­цес, який призводить до цього результату, послідовність певних юридичних фактів, що спричиняють припинення права власності в суб’єкта.

Право власності є найбільш стабільним ре­човим правом. Це право є юридичною переду­мовою та одночасно результатом нормального, звичайного майнового обігу. Непорушність, стабільність, гарантованість права власності має найважливіше значення в цивільному обі­гу, тому ч.2 ст.346 ЦКУ передбачає, що при­пинення права власності відбувається на під­ставах, передбачених у законі.

Підставами припинення права власності є юридичні факти, тобто «обставини, з якими закон пов’язує настань певних юридичних наслідків - виникнення, зміну або припинен­ня цивільних правовідносин» [11, с.104]. Ті юридичні факти, з якими закон пов’язує при­пинення права власності, є правоприпиняю - чими. Обставини, які виступають у ролі юри­дичних фактів, за своєю природою різні, тому порядок та момент припинень права власно­сті також відрізьються.

Вивчень цих обставин, їх класифікація, а також класифікація підстав припинення права власності, - необхідні передумови вивчення проблем припинень права власності. Зазна­чимо, що питання про поняття та класифіка­цію підстав припинення права власності ви­магає окремого досліджень.

Важливе значень має визначень момен­ту припинення права власності: із цього мо­менту колишній власник права власності зві­льняється від тягаря утримання майна, не несе ризику випадкової загибелі або пошко­джень майна. Момент припинень права власності визначається неоднозначно. Він прямо залежить від підстави припинення пра­ва власності. Встановлюючи підстави припи­нення права власності, законодавство в біль­шості випадків чітко не визначає момент виникнення цього права. Законодавець обме­жується вказівкою на вчинення фактичних та юридичних дій, з якими пов’язується факт передачі права або його припинення. Момент припинення права власності за іншими підс­тавами у чинному законодавстві прямо не ви­значено. На практиці визначення цього моме­нту передбачає дослідження конкретних підстав припинення права власності.

У теорії права під реалізацією суб’єктив­ного права традиційно розуміють здійснення правомочностей особи, які складають його зміст [12, с.449]. Юридичні категорії «вико­ристання», «здійснення» та «реалізація» що­до суб’єктивного права слід розглядати як синоніми. Подібної точки зору дотримують­ся й інші цивілісти, які визначають здійснен­ня права в якості будь-якого використання, реалізації правомочностей, що утворюють його, тобто діяльність, що відповідає змісту права; це використання для задоволення сво­їх потреб суб’єктами права передбачених за­коном можливостей, які складають зміст цього права.

Відмовляючись від права власності, зни­щуючи річ, відчужуючи за цивільно-право­вими договорами, споживаючи її, власник здійснює правочності розпорядження та ко­ристування тобто реалізує різні елементи змі­сту суб’єктивного права власності, фактично здійснює його. У результаті таких дій право власності припиняється. Суб’єктивне право може бути реалізовано фактичними та юри­дичними діями. Наприклад, використання ре­чі власником, її знищення треба розуміти як фактичні дії, а відчуження майна іншій особі розглядається як юридична дія.

Примусове припинення права власності є результатом правозастосовної діяльності упо­вноважених державних органів або органів місцевого самоврядування, реалізації ними своїх повноважень поза волею володаря су­б’єктивного права.

Припинення права власності внаслідок дії об’єктивних обставин (наприклад, загибель майна) є результатом настання подій, які не залежать від волі самого власника.

ЛІТЕРАТУРА

1. Харченко О. С. Підстави припинення права власності: монографія / Харченко О. С. - К. : Вид-во Європ. ун-ту. 2009.

2. Синайский В. И. Русское гражданское право. Выпускъ I: Общая часть и вещное пра­во / Синайский В. И. - Киев : Типография Р. К. Лубковского, 1914.

3. Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права / Шершеневич Г. Ф. - Тула : Автограф,

2001.

4. Маттеи У. Основные положения права собственности / Маттеи У., Суханов Е. А. - М. : Юристъ, 1999.

5. Буртовая Е. И. Понятие прекращения права собственности / Буртовая Е. И. // Вест­ник Томск, гос. ун-та. - 2007. - № 304.

6. Венедиктов А. В. Государственная соци­алистическая собственность / Венедик­тов А. В. - М.; Л. : Изд-во академии наук СССР, 1948.

7. Генкин Д. М. Право собственности в СССР / Генкин Д. М. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1961.

8. Лапач В. А. Отпадение и восстановление права / Лапач В. А. // Консультант Плюс. - М. : АО Консультант Плюс, 1992.

9. Таскин Н. И. Принудительное прекра­щение права собственности на земельный участок: дис. ... кандидата юрид. наук / Тас­кин Н. И.-М., 2003.

10. Крысанов А. А. Принудительное прек­ращение права собственности: дис. ... канди­дата юрид. наук / Крысанов А. А. - М., 2003.

11. Гражданское право : учебник: в 3 т. Т. 1 / отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. - 6-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК ВЕЛБИ, ПРО­СПЕКТ, 2004.


12. Теория государства и права : учебник / под ред. В. К. Бабаева. М. : Юристъ, 2002.

Пацурківський Ю. П. Припинення права власності як форма його реалізації / Ю. П. Пацурківський // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 453-459 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_76.pdf

Розглядається поняття та основні підходи до розуміння категорії припинення суб’єктивного права власності як форми його реалізації. Аналізуються окремі підстави припиненням правовідносини власності, пропонується визначення припинення права власності. Досліджуються питання визначення моменту припинення суб’єктивного права власності.

Пацуркивский Ю. П. Прекращение права собственности как форма его реализации.

Рассматривается понятие и основные подходы к пониманию категории прекращения субъективного права собственности как формы его реализации. Анализируются отде­льные основания прекращения правоотношения собственности, предлагается опреде­ление понятия прекращения права собственности. Исследуются вопросы определения момента прекращения субъективного права собственности.

Patsurkivsky Y. P. Termination of Property Rights as a Form of Its Implementation

The concept and the basic approaches to the understanding of the subjective category of ter­mination of property rights as a form of its implementation discusses. The individual grounds for termination of legal ownership, proposed definition of termination of ownership Analyzes. Issues of determining the date of termination of the subjective right of ownership Explores.