УДК 343.1+343.985(477)

Е. П. СОЛОВИОВ, канд. юрид. наук, доц., Донецький юридичний інститут МВС України

Ключові слова: інститут кримінальних просту­пків, кодифікація, кримінальне законодавство, кримінал ьне судочинство

В юридичній науці прийнято вважати, що процесуальні норми приводять у відповід­ність до матеріальних. Однак, зважаючи на останні тенденції розвитку законодавчої тех­ніки в Україні, представники наукової громад­ськості «не перестають дивуватись» ініціати­вам та пропозиціям законотворця. На даний момент науковий інтерес викликає набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) [1], положення якого стосуються не лише рефор­мування діяльності суб’єктів кримінального судочинства, але й спричиняють значний вплив на формування, функціонування та роз­виток різних інститутів українського законо­давства, у тому числі кримінально-правового.

Таким чином, реалії сьогодення фактично породжують новий механізм правотворчої по­літики, яка полягатиме у пристосуванні кримі­нальної, адміністративної та інших галузей законодавства України до сучасних вимог кримінального процесу. Логічно, що такий пі­дхід призведе до виникнення різноманітних правових колізій та обумовить необхідність розробки певних напрямів, методів та засобів розв’язання проблемних питань.

Так, одним із аспектів приведення законо­давства України до відповідності вимогам су­часного кримінального судочинства є запрова­дження інституту кримінального проступку. Проблемам реформування законодавства про кримінальну відповідальність щодо введен­ня до кримінального законодавства України інституту кримінального проступку або створення окремого закону про кримінальні проступки присвячені наукові пошуки

О. М. Бандурки, O. A. Банчука, І. П. Голоснічен - ка, Н. О. Гуторової, В. К. Колпакова, В. М. Ку­ца, Л. М. Лобойка, Є. Л. Стрельцова, М. І. Хав - ронюка, В. Б. Харченка, П. В. Хряпінського, П. Л. Фріса, М. Є. Шумила та інших учених. Проте єдності поглядів науковців на цю про­блему не існує.

Впровадження інституту кримінального проступку, на концептуальному рівні, навряд чи може визвати здивування. Історії розвитку українського законодавства (або законодавст­ва, що діяло на території теперішньої України) був відомий досвід регулювання суспільних відносин кримінально-правовою категорією «кримінальний проступок». Одночасно пра­воохоронними та судовими органами з цього приводу було напрацьовано певну юридичну практику.

Наведемо конкретні історичні факти зако­нодавчого регулювання інституту криміналь­ного проступку. Досить цікаво проаналізував історію розвитку цього явища В. Б. Харченко у статті «правопорушення» та «проступок» як публічно-правові категорії кримінального й адміністративного права».

Як стверджує вчений, виокремлення кри­мінальних проступків фактично відбулося з Уложення про покарання кримінальні та ви­правні (в редакціях 1845 року) та включення до самостійного публічно-правового закону - Статуту про покарання, що накладаються ми­ровими суддями. Саме зазначеним Статутом були розмежовані поняття «злочин» і «про­ступок» або «правопорушення», останні з яких розглядалися волосними й мировими судами. Наведені зміни передбачали не тільки поділ деліктів залежно від рівня їх шкідливо­сті, а й встановлення механізму застосування публічно-правової відповідальності у разі їх вчинення. За часів Радянського Союзу ситуа­ція з підставами адміністративної і криміна­льної відповідальності та поділом правопо­рушень на злочини й проступки в цілому повторилася. 27.07.1927 року Всеукраїнським

Центральним Виконавчим Комітетом та Ра­дою Народних Комісарів УРСР була прийня­та постанова «Про надань адміністративним органам права вживати заходів адміністрати­вного впливу за маловажні праволомства». Відповідно до цієї постанови, з метою звіль­нень судових установ від «маловажних» кримінальних справ та прискорень їх рішення, адміністративним органам різних рівнів було надано право вживати заходів адміністратив­ного впливу за такі праволомства. Саме тер­міном «праволомство» в ті часи й позначався адміністративний проступок (правопорушен - ь) як злочин проти закону або, російською мовою, «законопреступление». У подальшому ці маловажні праволомства й увійшли до Ад­міністративного кодексу УРСР [2].

Для європейського законодавства впрова­джень кримінальних проступків не є чимось новим, оскільки ще за часів середньовіччя в Англії відбувся поділ злочинів на фелонію та місдімінор. Фелонія (англ. felony) в англійсь­кому феодальному праві розглядалась, як «образливе» правопорушення, вчинене васа­лом стосовно сеньйора. Вперше цей термін згадувався в Нортгемптонскій асизі (XII ст.), під час визнання зради лорду, що каралось втратою лена. В XIV ст. зі складу фелонії ві­докремлюється державна зрада. В англійсь­кому праві поьття фелонія охоплювало зло­чини, покарання за які полягало в смертній карі та конфіскації майна. Після скасування в XIX ст. смертної кари, а пізніше й конфіскації майна, до фелонії стали належати тяжкі зло­чини, які за ступенем суспільної небезпеки знаходяться між державною зрадою та місді - мінором. З XIV ст. до категорії місдімінор (англ. misdemeanor) належали злочини стосо­вно інтересів приватних осіб, що не зачіпали інтереси корони та за які не передбачалася смертна кара і конфіскація майна. В сучасній системі англосаксонської права СІЛА та Ве­ликобританії місдімінор розглядається як ка­тегорія найменш небезпечних злочинів, які знаходяться на межі з адміністративними правопорушеннями [3].

Щодо національного законодавства, планом заходів щодо реалізації Концепції реформу­вань кримінальної юстиції України, затвер­дженого розпорядженьм Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 р. № 1153-р, було пе­редбачено розробити протягом шести місяців після прийьття нового КПК України проект Кодексу України про кримінальні проступки, який передбачатиме розмежувань правопо­рушень залежно від ступеь їх суспільної не­безпеки, обмежень сфери застосувань пока­рань, пов’язаних із позбавленьм волі. Водночас розроблені в цьому напрямку су­часні законопроекти дещо відійшли від пер­шочергових намірів.

На розгляді у Верховній Раді України зна­ходяться законопроекти від 28.02.2012 р. № 10126, від 05.03.2012 р. № 10126-1 та від

03.03.2012 р. № 10146, які мають на меті вдо­сконалення кримінального законодавства України за напрямом гуманізації покарань та впровадження інституту кримінальних проступків.

Так, проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних про­ступків» від 28.02.2012 р. № 10126, поданий народними депутатами України В. М. Стрето - вичем, С. П. Головатим, Д. М. Притикою та Е. В. Шишкіною, передбачає «перетворити» окремі злочини невеликої тяжкості та адміні­стративні правопорушень у кримінальні проступки, за вчинень яких застосовувати­муться покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадські робо­ти. При цьому, характерними ознаками кри­мінального проступку, відповідно до поло­жень законопроекту, визнаються відсутність у винної особи судимості за їх вчинень, а та­кож те, що згідно КК каратимуться лише за­кінчені діяння (за готувань та замах на кри­мінальний проступок особа не нестиме кримінальної відповідальності). Альтернати­вний законопроект «Про внесень змін до Кримінального кодексу України щодо гумані­зації кримінальної відповідальності» від

05.03.2012 р. № 10126-1, поданий народним депутатом України Ю. А. Кармазіним, має на меті гуманізацію кримінальної відповідально - сті шляхом зменшень кількості судимих осіб і осіб, які позбавлятимуться волі.

У проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступ­ків» від 03.03.2012 р. № 10146, внесеного на­родним депутатом України В. Д. Швецем усі кримінально-карані діяння отримують узагаль­нюючу назву «кримінальні правопорушення», які поділяються на злочини та кримінальні про­ступки та врегульовуються окремими «Книга­ми» Особливої частини проекту КК. Проектом у назві Кодексу пропонується змінити слово «кримінальний» на «карний».

Водночас, беручи до уваги, що, згідно ви­сновків Експертного управління Верховної Ради, зміст головних концептуальних засад законопроектів не лише збігається, а є майже ідентичним [4]. На шляху реалізації вказаних законопроектів можуть виникнути певні про­блеми, пов’язані з суттєвими розбіжностями їх положень із нормами чинного законодавства:

- невідповідність пропонованих змін Конституції України - у ст. ст. ЗО, 31, 34, 39, 60, 62, 76, п.22 ст.92, та ст. 111 Конституції [5] вживається саме термін «злочин», а не кримі­нальне правопорушення;

- невідповідність пенальній політиці України - з прийняттям законопроекту (-ів) змінюється сутність кримінального покарання;

- невідповідність планам, концепціям та напрямкам реформування органів криміналь­ного судочинства (зокрема, Концепції рефор­мування кримінальної юстиції України, за­твердженої Указом Президента України від

08.04.2008 року № 311/2008) - внесення змін до Кримінального кодексу України замість прийняття Кодексу України про кримінальні проступки.

Зазначене вище спонукало нас до прове­дення ретельного дослідження й вироблення певних зауважень та коментарів до цих зако­нодавчих нововведень:

1. Перш ніж докорінно змінювати сталі принципи функціонування держави та права, характерні для вітчизняного типу криміналь­ного законодавства, необхідно внести зміни та доповнення в Основний Закон держави.

2. Дослівне тлумачення назви Кодексу, за­пропонованої народним депутатом України

В. Д. Швецем, дозволяє дійти висновку, що основним завданням кримінальної політики України є кара особи за вчинені нею право­порушення.

Не заперечуючи проти висловлювання академіка О. М. Бандурки, що назва «Кар­ний», «Карно-процесуальний» є більш доці­льною, адже це відповідає правилам і вимо­гам державної мови [6], слід зазначити, що згідно ч.2 ст.50 КК (як чинної редакції, так і в редакції законопроекту) покарання має на ме­ті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочи­нів (кримінальних проступків і злочинів - у редакції законопроекту) як засудженими, так і іншими особами [7, 8].

Виправлення засудженого є необхідною умовою ресоціалізації (ч.2 ст.6 КВК України) [9], під якою слід розуміти вплив на особис­тість злочинця і криміногенні умови, з метою забезпечення їх нейтралізації, відмови від протиправної діяльності з його боку, а також забезпечення законослухняної поведінки і ві­дновлення прийнятої в суспільстві системи цінностей [10, с.52].

3. У законопроектах поняття «злочин» ро­зуміється лише як різновид кримінального правопорушення поряд із кримінальними проступками.

У законопроекті від 03.03.2012 р. № 10146 здійснюється розмежування проступків, зло­чинів невеликої тяжкості та необережних зло­чинів. Водночас у концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008, один з видів кримінального (під­судного) проступку - це діяння, що за чинним КК України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманіза­ції кримінального законодавства визначати­муться законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки [11], що в деяких випадках може означати ототож­нення понять «кримінальний проступок» та «злочин невеликої тяжкості» як одне й те саме кримінально-правове явище.

4. У законопроекті від 03.03.2012 р. № 10146 (ст.45) зазначено, що «Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона пі­сля вчинення кримінального правопорушень визнала провину, сприяла розкриттю кримі­нального правопорушення і повністю відш­кодувала завдані нею збитки або усунула за­подіяну шкоду».

Не заперечуючи інноваційність пропоно­ваних нововведень для діяльності суб’єктів досудового розслідування та суду [12], слід зазначити, що із запровадженням вказаними законопроектами категорії кримінального проступку в інституті звільнень від криміна­льної відповідальності по суті нічого не змі­нюється. Якщо ж ми збираємось розвивати національне законодавство за європейських шляхом, то маємо враховувати саме позитив­ний іноземний досвід у реформуванні чинно­го законодавства, а не займатись підміною понять у КК України.

5. У проекті КК України, пропонованому народним депутатом України В. Д. Швецем, інститут кримінальних проступків пропону­ється ввести як окрему «книгу» особливої час­тини Кримінального кодексу (ст.51-1 проекту).

Новий КПК України в ст. З чітко зазначає КК України та закон України про кримінальні поступки законодавчими актами, які встанов­люють кримінальну відповідальність. Тому доповнення чинного КК України відповідни­ми положеньми загального та особливого характеру, які стосуються запроваджень кримінального проступку, аргументовані ли­ше за умови прийьття окремого законодав­чого акту, що забезпечить формувань спеці­ального підходу до визначень і детального розкриття характерних ознак інституту кри­мінального проступку в кримінальному праві.

У зв’язку з цим доречним буде введень цього інституту не лише шляхом змін у Кримі­нальному кодексі, а кодифікувавши зазначені норми окремо в Кодексі про кримінальні про­ступки (це було також передбачено Концепцією реформування кримінальної юстиції України).

Хоча існують думки щодо виникнення складних правових питань у зв’язку з прийн­яттям окремого закону про кримінальні про­ступки, загальні положень якого на 90 % по­вторюватимуть положень Загальної частини Кримінального кодексу України (про суб’єк­тів діянь, вину, співучасть, повторність і су­купність, обставини, які виключають кара­ність діянь, звільнень від покарань тощо), що не відповідатиме принципу мінімізації но­рмативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежувань різних видів караних діянь [13;

14, с. 143].

Для більшої аргументації зазначеного, тре­ба вказати на те, що у більшості європейських країн різновиди кримінально-караних діянь розміщуються в єдиному кодифікованому ак­ті - кримінальному кодексі. Але є також при­клади розміщень проступків в інших систе­матизованих актах: Польща - Кодекс про проступки від 1971 року, Німеччина - Закон про порушення громадського порядку від 1968 року [3].

Як зазначає О. М. Бандурка, в проекті КПК реалізується ідея розподілу форм досудового слідства на «дізнань по кримінальним про­ступкам та слідство по злочинам» [6]. Дійсно, дізнання є формою досудового розслідування кримінальних проступків, яке, згідно нового КПК України здійснюється протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку (з можли­вістю продовження строку до двох місяців) (СТ.219КПК).

Як стверджує начальник Головного слід­чого управління МВС України В. І. Фаринник, нововведень, обумовлені появою нового КПК України, забезпечать дотримання закон­ності при обмеженні конституційних прав людини у кримінальному судочинстві. Утім цей КПК не є досконалим - зміни та допов­нень ще будуть вноситися під час правоза - стосовної діяльності [15, с.12]. Досить зако­номірною і наближеною до сучасних умов діяльності правоохоронних органів, хоча і не позбавленою фаталізму, виглядає думка, що­до необхідності неухильного дотримання по­ложень Закону (КПК) незалежно від того, які переважають переконання в суспільстві щодо його ефективності [16, с. 194].

Як бачимо, провадження за злочинами та проступками здійснюється в різних формах. Беручи це до уваги, ідея кодифікації криміна­льних проступків у єдиному Кодексі (або За­коні) про кримінальні проступки є досить до­цільною. Такий підхід, на нашу думку, дозволить забезпечити:

- подальшу гуманізацію кримінального законодавства;

- спрощену процедуру притягнення до юридичної відповідальності осіб, які вчинили кримінальні проступки;

- оптимізацію діяльності ОВС, прокура­тури та суду щодо виявлення, розслідування кримінальних правопорушень та судового розгляду;

- оптимізацію діяльності ОВС з розсліду­вання кримінальних правопорушень, притяг­нення до відповідальності за вчинення яких не тягне судимості.

Запровадження інституту кримінальних проступків в Україні є необхідним елементом вдосконалення національного законодавства та підвищення ефективності правозастосовної практики. Однак, початковий процес пов’я­заний з виникненням різнопланових проблем як теоретичного, так і практичного характеру. У зв’язку із цим, слід ще раз додатково перег­лянути доцільність формування чинного за­конодавства за логічною схемою «від проце­суальних до матеріальних правових норм».

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 р., № 4651-УІ // Го­лос України. - 19.05.2012. - № 90-91. - С. 9^9.

2. Харченко В. Б. «Правопорушення» та «проступок» як публічно-правові категорії кримінального й адміністративного права / В. Б. Харченко // Проблеми впровадження ін­ституту кримінального проступку» (на основі проекту Закону «Про внесення змін до Кри­мінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» № 10136 від 03.03.2012 : всеукр. Інтернет-конф. [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: Http://ivpz. org/golovna-konferents.

3. Федотова Г. В. Правові тенденції визна­чення кримінального проступку в криміналь­ному законодавстві / Г. В. Федотова // «Про­блеми впровадження інституту кримінального проступку» (на основі проекту Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту криміналь­них проступків» № 10136 від 03.03.2012 : Все­укр. Інтернет-конф. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://ivpz. org/golovna-konferents.

4. Висновок Головного науково-експерт­ного управління Апарату ВР України на Про­ект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запро­вадження інституту кримінальних проступ­ків» : від 28.02.2012 р., № 10126 [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://wl. cl. rada. gov. ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pí:3511 =42706&рВ 5401 =231709.

5. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

6. Стенограма слухань Комітету Верхов­ної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності «Про стан підго­товки до розгляду у другому читанні Кримі­нального процесуального кодексу України (реєстр. № 9700)» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://komzakonpr. rada. gov. ua/ komzakonpr/control/uk/publish/article;jsessionid =64388Г6ВГ40ЕВ6Е01С5ВСББ593953Г03?аії ^=52829&са^=52828. - 29.02.2012.

7. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вве­дення інституту кримінальних проступків : від 03.03.2012 р., № 10146 [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://wl. cl. rada. gov. ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pí:3511=427 ЗЗ&рВ 5401=215920.

8. Кримінальний кодекс України від

05.04.2001 р., № 2341-ІІІ // ВВР України. - 2001. - № 25. - Ст. 131.

9. Кримінально-виконавчий кодекс Украї­ни : від 11.07.2003 р., № 1129-ІУ // ВВР Укра­їни. - 2004. -№ 3. - Ст. 21.

10. Захаров В. П. Проблеми діяльності оперативних підрозділів кримінально-вико­навчої системи щодо боротьби зі злочинністю (за матеріалами Державного департаменту України з питань виконань покарань): дис. ... кандидата юрид. наук : спец. 21.07.04 «Опе - ративно-розшукова діяльність» / Захаров Ва­силь Павлович. - X., 2001. - 228 с.

11. Указ Президента України «Концепція реформування кримінальної юстиції Украї­ни» : від 08.04.2008 p., № 311/2008 // Офіцій­ний вісник України. - 2008. - № 27. - Ст. 20.

12. Оніщук М. В. Проект нового КПК України - рух у правильному напрямку / Ми­кола Васильович Оніщук // Дзеркало тижня. Україна. -04.10.2011. - № 37.

13. Пояснювальна записка до проекту За­кону України «Про внесення змін до Кримі­нального кодексу України щодо запрова­джень інституту кримінальних проступків» : від 28.02.2012 р., № 10126 [Електронний ре - сурс]. - Режим доступу: Http://wl. cl. rada. gov. ua/pls/zweb_n/webproc4_l? id=&pí:3511=42706.

14. Назимко Є. С. Доцільність внесення змін та доповнень до кримінального законо­давства в контексті реформувань криміналь­ного судочинства в Україні / Є. С. Назимко,

О. В. Меживой//Право і суспільство. -2012. - №4. - С. 141-145.

15. Фаринник В. І. Розвиток правового ре­гулювання збирання доказів за новим Кримі­нальним процесуальним кодексом України / Фаринник В. І. // Митна справа. - 2012. - № 4 (82).-Ч. 2.-Кн. 2.-С. 3-12.

16. Фаринник В. І. Початок досудового ро­зслідування та особливості кримінального переслідування за новим Кримінальним про­цесуальним кодексом України / Фашин­ник В. І. // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2012. - № 2 (57). - С. 178-194.

Соловйов Е. П. Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства у зв’язку з реформуванням кримінального судочинства в Україні/Е. П. Соловйов // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 615-620 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_l 01.pdf

Проаналізовано зміст головних концептуальних засад законопроектів та концепцій щодо реформування кримінального судочинства в поєднанні з нормами чинного зако­нодавства. Обґрунтовано доцільність внесення окремих змін та доповнень до криміна­льного законодавства в контексті реформування кримінального судочинства в Україні.

Соловьев Э. П. Некоторые вопросы совершенствования уголовного законодательства в связи с реформированием уголовного судопроизводства в Украине

Проанализировано содержание главных концептуальных основ законопроектов и кон­цепций по реформированию уголовного судопроизводства в сочетании с нормами действующего законодательства. Обоснована целесообразность внесения отдельных изменений и дополнений в уголовное законодательство в контексте реформирования уголовного судопроизводства в Украине.

Solovjov Е. Р. Some Issues to Improve the Criminal Law in Connection with the Reform of Criminal Justice in Ukraine

The content of the main conceptual framework of laws and concepts to reform the criminal justice system in combination with the existing laws are analyzed. The necessity of making certain amendments to the criminal law in the context of criminal justice reform in Ukraine is made.