joomla
ЗДОБУТКИ ТА ПРОРАХУНКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
Форум права

УДК 343.1(477)

І. І. ПШЕНИЧНИИ, Національний універ­ситет «Юридична академія України імені Яро­слава Мудрого»

Ключові слова: перегляд судових рішень, новови - явлені обставини, новіш Кримінальний процесуа­льний кодекс України, судове провадження, судо­ві рішення

Із набуттям 20.11.2012 р. чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України [1] (далі - КПК) було суттєво зміне­но порядок ініціювання та власне перегляду судових рішень за нововиявленими обстави­нами у порівнянні з тим, що встановлювався як Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р. [2] (далі - КПК 1960 р.), так і Кримінально-процесуальним кодексом УРСР 1927 р. [3].

Авторами КПК було відновлено демокра­тичні тенденції у розвитку даного інституту та повернуто ряд прогресивних положень, прописаних ще у Статуті кримінального су­дочинства 1864 р. [4], зокрема, щодо дії прин­ципу змагальності та рівного доступу усіх учасників процесу до правосуддя. Разом із цим, аналіз положень чинного КПК показав, що окрім позитивних моментів у ньому також наявні і прорахунки та колізії, які певною мі­рою перешкоджатимуть ефективному перег­ляду судових рішень за нововиявленими об­ставинами. Тому метою даної статті є, в першу чергу, висвітлення окремих проблем­них моментів у нормативному регулюванні інституту перегляду судових рішень за ново­виявленими обставинами, а також пошук шляхів їх вдосконалень.

Проблематиці функціонувань інституту перегляду судових рішень за нововьвленими обставинами за останні роки приділялась ува­га Г. П. Середи, О. М. Дроздова, В. М. Беднар - ської, О. Ю. Татарова та деяких інших вчених. При цьому необхідно відмітити, що увага на­уковців до аналізу та вирішень проблем практичного застосування норм даного інсти­туту є недостатньою. А з прийьттям нового Кримінального процесуального кодексу така потреба лише посилилась.

Розпочати окреслене дослідження треба з аналізу ч. 1 ст.463 КПК, у якій вперше у вітчи - зьному кримінальному процесуальному за­конодавстві закріплено правило про те, що заява про перегляд судового рішення за ново­вьвленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнань про існувань таких об­ставин. З приводу доцільності застосувань вказаного положень у науці вже тривалий час точаться дискусії.

Наприклад, М. О. Громов вважає, що «від­новлень справ за нововьвленими обстави­нами - це, значною мірою, особливий порядок, який, як нам уявляється, повинен реалізовува­тись судом, що виніс вирок, ухвалу чи поста­нову. Феномен нововиявлених обставин у то­му і полягає, що він не ставить під сумнів об’єктивність позиції суддів, що раніше розг­лядали справу, оскільки правова природа но­вовиявлених обставин, на відміну від додат­кових (нових) матеріалів, що надаються у касаційні та наглядові інстанції, така, що вона не повинна слугувати доріканьм за неправо - судність судового рішень складу суду, який не знав про наявність нових обставин. Тому на момент винесення даних актів їх правомі­рність не викликала сумнівів. З поважних причин судді не змогли виявити дефектність доказів, злочинний характер поведінки осіб, що брали участь у справі. А якщо судді неви­нуваті у допущеній помилці і їх об’єктивність


Та компетентність не викликає ніяких сумні­вів, їм можна довіряти усунення помилкового вироку, ухвали чи постанови» [5, с.289].

Незважаючи на наявність раціонального «зерна» у висловленій позиції, у ній є також і слабкі місця. Про них пише A. A. Собенін, який не погоджуючись з позицією М. О. Гро­мова, вважає, що відновлення провадження у кримінальній справі за нововиявленими об­ставинами є формою перегляду набутих за­конної сили вироків, ухвал та постанов суду, яка може здійснюватись лише вищестоящими судами. Також автор пише: «В підтвердження нашого висновку про відновлення прова­дження у кримінальній справі за нововиявле­ними обставинами лише вищестоящим судом можна назвати те, що предметом розгляду може бути не лише вирок, винесений судом першої інстанції, але й рішення апеляційної та касаційної інстанцій. У разі наділення су­ду, який виніс вирок чи інше судове рішення, повноваженнями з відновлення провадження у кримінальній справі, також слід передбачи­ти повноваження з відміни рішень вищестоя­щих судових інстанцій. Це буде суперечити принципу інстанційності при реалізації діяль­ності з перевірки правосудності судових рі­шень у кримінальній справі, де суд нижчесто - ящої інстанції не вправі відмінити рішення вищестоящого суду» [6, с.72].

Проти позиції М. О. Громова також висту­пає B. C. Посник, який пише, що суд першої інстанції, який не наділений правом перевіря­ти законність і обґрунтованість постановле­них ним та набутих законної сили вироків та ухвал, не може відміняти їх у зв’язку з відк­риттям нових обставин. Це може та повинен робити лише вищестоящий суд по відношен­ню до того суду, який постановив неправосу­дне судове рішення. Лише в цьому випадку можуть бути створені необхідні умови для правильного вирішення питання про віднов­лення кримінальної справи [7, с. 197].

Ми, в свою чергу, погоджуємось з наведе­ними М. О. Громовим аргументами щодо об’єктивності суддів при перегляді винесених ними рішень за нововиявленими обставинами.

Проте, чи не суперечить висловлена М. О. Гро­мовим позиція принципу інстанційності? У своєму рішенні № 9-рп/2011 від 12.07.2011 р. Конституційний Суд України роз’яснив, що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпе­чує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої [8]. Тобто, принцип ін­станційності передбачає сувору побудову сис­теми правосуддя таким чином, коли виключно вищестоящий суд має право скасувати рішен­ня нижчестоящого суду. Крім того, згідно да­ного принципу, жоден суд не наділений пов­новаженнями скасовувати власні рішення.

В свою чергу, у ч. 1 ст.467 КПК закріплено право суду, який переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами, скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявлени­ми обставинами без задоволення. Відповідно до наведеної норми, суд, який переглядатиме судове рішення за нововиявленими обстави­нами, має право скасувати рішення суду ви­щої чи тієї самої інстанції, що, безперечно, су перечитиме принципу інстанційності.

Проте, ч.2 ст.467 КПК містить суперечливу норму, відповідно до якої з набранням закон­ної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні. Таким чином виникає логічне запитання - для чого суду реалізовувати положення ч. 1 ст.467 КПК та скасовувати рішення, яке він переглядає за нововиявленими обставинами, таким чином у частині випадків порушуючи принцип інста­нційності, якщо з набранням законної сили новим судовим рішенням, рішення, що перег­лядається, втратить законну силу на підставі положень ч.2 ст.467 КПК?

У зв’язку з викладеним пропонуємо судам при винесенні рішень у кримінальному про­вадженні за нововиявленими обставинами керуватись ч.2 ст.467 КПК та не скасовувати судові рішення, які підлягають перегляду, а лише створювати умови для втрати ними за­конної сили.

Крім того, також треба звернути увагу ще на один недолік у конструкції ч. І ст.467 КПК, де після вказівки на право суду скасувати су­дове рішення у кримінальному провадженні за нововиявленими обставинами, законода­вець говорить про те, що при ухваленні ново­го судового рішення суд користується повно­важеннями суду відповідної інстанції.

Проте, згідно положень КПК, жодна судо­ва інстанція не наділена повноваженнями скасовувати ані рішень тієї ж судової інста­нції, ані рішення вищестоящого суду. Таким чином, у ч. І ст.467 КПК наявна очевидна не­узгодженість між собою норм, що регулюють діяльність суду у одному і тому самому про­вадженні.

З метою усунення вищевикладених проти­річ та уніфікації діяльності судів, зокрема, в частині ухвалень та набуття чинності нови­ми судовими рішеннями у кримінальному провадженні за нововьвленими обставина­ми, вважаємо за доцільне виключити з КПК норму ч. І ст.467 щодо права скасування су­дових рішень у такому провадженні. При цьому залишивши в імперативному порядку дію норми ч.2 ст.467 КПК, відповідно до якої з набраньм законної сили новим судовим рішеньм у провадженні за нововиявленими обставинами втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, не можна не звернути уваги на наявність ще однієї колізії у КПК, а саме: ч.5 ст. ЗЗ Кодексу встановлює, що кримінальне провадження за нововьвленими обставина­ми здійснюється судом, який ухвалив рішен­ня, що переглядається. Всупереч цьому у ч. І ст.463 закріплено, що заява про перегляд су­дового рішення за нововьвленими обстави­нами подається до суду тієї інстанції (та й ро­зглядається тим самим судом, відповідно до норм глави 34 КПК), який першим допустив помилку внаслідок незнання про існувань таких обставин. І тут необхідно провести ро­змежувань між термінами «суд, який ухва­лив рішень» та «суд, який першим допустив помилку». Вважаємо очевидним, що під «су­дом, який першим допустив помилку», слід розуміти суд будь-якої інстанції, який вперше у конкретному провадженні у судовому рі­шенні виклав обставини, що не відповідають дійсним фактам про подію кримінального правопорушення. При цьому тут не має зна­чення умова набуття рішеньм суду законної сили.

Для того, щоб зрозуміти суть поняття «ух­валень судового рішення», доцільно звер­нутись до ст.375 КПК, де сказано: «Судове рішення ухвалюється простою більшістю го­лосів суддів, що входять до складу суду. Як­що рішень ухвалюється у нарадчій кімнаті, відповідні питань вирішуються за результа­тами наради суддів шляхом голосувань, від якого не має права утримуватись ніхто з суд­дів. Головуючий голосує останнім. У разі ух­валення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді». Таким чином із змісту даної статті вбачається, що під ухва­ленням судового рішень слід розуміти дія­льність суддів (судді), наслідком якої є фор­мулювання змісту судового рішення за результатами розгляду справи, що має місце до набуття рішенням законної сили.

Проте, поьття «ухвалення рішень» по­ширюється не лише на суд першої інстанції, але й на перевірочні судові проваджень. Цьому слугує підтвердженьм норма ч.2 ст.418 КПК, відповідно до якої рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 даного ко­дексу (тобто, у вище описаному порядку, встановленому для судів першої інстанції). Аналогічна норма міститься у ч.2 ст.441 КПК та поширюється на касаційне провадження.

Таким чином, ухвалити рішення, яке під­лягатиме перегляду за нововиявленими об­ставинами, може не лише суд першої інстан­ції, але й суди апеляційної та касаційної інстанцій під час перегляду рішення суду першої інстанції. За таких обставин може скластись ситуація, відповідно до якої у од­ному і тому самому провадженні будуть існу­вати рішення, ухвалені трьома різними судо­вими інстанціями, і у кожному з таких рішень буде наявна помилка (помилки), допущена судом внаслідок незнання про конкретні об­ставини, які мають значення для провадження і не були відомі суду на час ухвалення судо­вого рішення. У такій ситуації, в сенсі ч.5 ст. ЗЗ КПК, незрозуміло, який суд все ж таки повинен переглядати рішення за нововиявле - ними обставинами.

Разом із цим, враховуючи наявність спеці­альної норми, закріпленої у ч. І ст.463 КПК, вважаємо, що такими повноваженнями все ж таки наділений лише суд, який першим допу­стив помилку внаслідок незнання про існу­вання нововиявлених обставин.

І тут одразу треба звернути увагу на ще одну проблему, яка полягає у можливій наяв­ності труднощів в учасників судового прова­дження у визначенні суду, який першим до­пустив помилку внаслідок незнання про існування нововиявлених обставин у разі, якщо у провадженні існують декілька відмін­них судових рішень різних інстанцій, які ви­рішують кримінальне провадження по суті. Адже не обов’язково судом, який першим до­пустив помилку внаслідок незнання про існу­вання нововиявлених обставин буде суд, який ухвалив остаточне рішення у провадженні, що набуло законної сили. За таких обставин учасникам судового провадження важко буде правильно визначити суд, до якого слід звер­татись із заявою про перегляд судового рі­шення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, нормативна конструкція, за­кріплена у ч. І ст.363 КПК, сприятиме виник­ненню випадків, коли заяви про перегляд судо­вого рішення за нововиявленими обставинами подаватимуться до суду, який першим не до­пускав помилку, проте ухвалив одне з рішень у кримінальному провадженні.

У зв’язку з цим виникає ще одне запитання - яким чином має діяти суд, що отримав заяву про перегляд судового рішення за нововияв­леними обставинами, проте не є судом, який першим допустив помилку в сенсі Ч. І ст.463 КПК? На жаль, КПК не дає відповіді на вка­зане запитання. Ст.464 КПК визначає випадки залишення заяви про перегляд судового рі­шення за нововиявленими обставинами без руху або її повернення. Такими випадками є невідповідність заяви вимогам, передбаченим ст.462 КПК. Принагідно зауважимо, що вка­зана стаття не висуває вимоги щодо подання заяви виключно до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнан­ня про нововиявлені обставини.

Розглядаючи дану ситуацію, слід також звернутись до положень ст.34 КПК, яка міс­тить підстави, за наявності яких кримінальне провадження може бути передане від одного суду до іншого. Проте, розглядувана стаття так само не містить такої підстави для пере­дачі провадження до іншого суду, як пору­шення правил інстанційної підсудності, а то­му не дає відповіді на поставлене запитання.

Таким чином, суддя, який отримав заяву про перегляд судового рішення за нововияв­леними обставинами, проте не є суддею суду, який першим допустив помилку внаслідок незнання про такі обставини, не має законних підстав повернути вказану заяву особі, яка її подала, або ж залишити її без руху.

Крім того, для того, щоб суддя визначив суд, який першим допустив помилку внаслі­док незнання про існування нововиявлених обставин, йому потрібно витребувати та про­аналізувати матеріали кримінального прова­дження, що вже буде мати місце після відк­риття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. При цьому су­ддя, відповідно до ч.2 ст.464 КПК, повинен не пізніше наступного дня, після отримання зая­ви, вирішити питання про відкриття криміна­льного провадження за нововиявленими об­ставинами.

У зв’язку з викладеним, з метою усунення наявних протиріч, а також вдосконалення нор­мативного регулювання досліджуваного інсти­туту, пропонуємо при визначенні суду, який переглядатиме судове рішення за нововиявле­ними обставинами, користуватись категорією «суд, який ухвалив рішення, що підлягає перег­ляду за нововиявленими обставинами». З цією метою слід внести відповідні зміни до 4.1 ст.463 КПК України. Вказана конструкція до­зволить зберегти повноцінну дію принципу інстанційності на даній стадії кримінального провадження.

Для порівняння слід навести приклад вирі­шення даної ситуації у Російській Федерації. Глава 49 Кримінально-процесуального кодек­су Російської Федерації встановлює, що про­курор зі своїм висновком, матеріалами кримі­нальної справи та проведеної перевірки (розслідувань) звертається до вищестоящого суду відносно того суду, рішення якого підля­гає перегляду. Вищестоящий суд розглядає зазначені матеріали у судовому засіданні з ви­кликом та заслуховуванням сторін, після чого скасовує судове рішень та передає справу на новий судовий розгляд чи закриває криміналь­ну справу, або ж відхиляє висновок прокурора [9]. Таким чином, рішень суду скасовується за нововьвленими обставинами виключно ви­щестоящим судом. Наведеною структурою перегляду судових рішень за нововьвленими обставинами російським законодавцем дотри­мано вимоги принципу інстанційності.

При цьому, ми вважаємо нормативну конс­трукцію, передбачену у статтях 417-418 КПК Російської Федерації, невиправдано усклад­неною, оскільки вищестоящий суд приймає рішення про скасування судового рішень ще до початку безпосереднього досліджень но­вих обставин у сукупності з іншими матеріа­лами справи. І лише після цього відповідний суд проводить новий судовий розгляд, під час якого, в тому числі, безпосередньо досліджує докази, якими обґрунтовуються нововиявлені обставини. В такому випадку може мати міс­це ситуація, за якої зазначений суд залишить своє рішення, скасоване вищестоящим судом, без змін. Як наслідок матимемо два судові проваджень, які не призвели до настань но­вих правових наслідків, тобто рішень суду залишилось без змін.

Саме у зв’язку з викладеним вважаємо за доцільне залучати до перегляду судових рі­шень за нововьвленими обставинами лише одну судову інстанцію, яка спочатку буде до­сліджувати докази, що обґрунтовують існу­вань нововиявлених обставин, а вже потім приймати рішень про доцільність скасуван­ня судового рішення.

Крім того суд, на підставі ч. З ст.466 КПК, має право своєю ухвалою зупинити виконан­ня судового рішень, яке підлягає перегляду за нововьвленими обставинами, до закін­чення перегляду. Саме у зв’язку з викладеним та можливістю застосування наведеної норми вважаємо недоцільним скасовувати судове рішення, як це передбачено КПК Російської Федерації, без безпосереднього досліджень у судовому засіданні доказів, якими сторона кримінального проваджень обґрунтовує іс­нувань нововьвлених обставин.

Розглядаючи можливість зупинень вико­нань судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, необхідно уточнити, що виконання не усіх судових рі­шень може бути зупинене. Зокрема, судові рішень, якими призначено покарання, пов’я­зані з обмеженням чи позбавленням волі (пу­нкти 8-12 ч. І ст.51 Кримінального кодексу України), виходячи з суті таких покарань та режиму їх виконань, не можуть бути зупи­нені, оскільки це може спричинити безпідста­вне ухилення особи від відбування криміна­льного покарання.

Також ми не можемо не звернути увагу на положень ч. 1 ст.466 КПК, відповідно до яко­го заява про перегляд судового рішень за нововиявленими обставинами розглядається судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для кримінального проваджен­ня в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. І тут ми так само вбачаємо прорахунки у но­рмативному регулюванні, які полягають у то­му, що процедура касаційного оскаржень судових рішень (у разі перегляду судового рішень судом касаційної інстанції) не перед­бачає досліджень доказів судом, на відміну від проваджень у інших судових інстанціях. Так, згідно ч. І ст.433 КПК, суд касаційної ін­станції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, пра­вової оцінки обставин і не має права дослі­джувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встанов­лені в оскарженому судовому рішенні, вирі­шувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, суд касаційної інстанції не володіє потрібним правовим інструментарієм для належної перевірки джерел походження нововиявлених обставин та їх встановлення в ході судового розгляду. А без цього суд не має права врахувати нововиявлені обставини при ухваленні нового рішення у провадженні, за виключенням випадку, коли такі нововияв­лені обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. За такої ситуації відповісти на запитання, яким чином суд ка­саційної інстанції повинен перевіряти ново­виявлені обставини, не виявляється за мож­ливе. Межі перегляду рішення касаційним судом, закріплені у ч. І ст.433 КПК, фактично унеможливлюють активну участь такого суду при перегляді судових рішень за нововиявле - ними обставинами. На відміну від зазначено­го, суди першої та апеляційної інстанцій ма­ють право досліджувати докази та визнавати встановленими обставини провадження. Так само слід звернути увагу, що суд касаційної інстанції не має права за клопотанням сторін кримінального провадження давати доручен­ня органу досудового розслідування, про які ми говорили вище, на проведення окремих слідчих дій, спрямованих на перевірку та встановлення нововиявлених обставин.

З метою вирішення даної ситуації пропо­нуємо у КПК встановити єдиний порядок пе­регляду судових рішень за нововиявленими обставинами незалежно від того, суд якої ін­станції переглядатиме судове рішення, а саме - порядок, передбачений для розгляду криміна­льних проваджень у судах апеляційної інста­нції. Свою позицію ми обґрунтовуємо тим, що порядок апеляційного перегляду є дещо спрощеним по відношенню до порядку, вста­новленого для суду першої інстанції, що до­зволить певною мірою спростити та приско­рити процедуру. Разом із цим, на відміну від касаційного провадження, такі правила до­зволяють досліджувати докази та надавати доручення органам досудового розслідування на проведення окремих слідчих дій.

Таким чином ми бачимо, що новий КПК закріпив ряд прогресивних положень у нор­мативному регулюванні інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обстави­нами, зокрема, відновив дію принципу змага­льності, скоротив строк для подання заяви та визначив її форму, передбачив можливість оскарження судового рішення, винесеного внаслідок провадження за нововиявленими обставинами. Разом із цим ми змушені конс­татувати, що автори глави 34 КПК припусти­лись і певних прорахунків, які на практиці можуть ускладнити процедуру перегляду су­дового рішення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. - К. : Центр учб. л-ри, 2012. - 254 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/ main. cgi? page=4&nreg= 1003 -05.

3. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР. - X. : Українське державне видавницт­во, 1944.-251 с.

4. Статут кримінального судочинства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. gumer. info/bibliotek_Buks/History/ Article/ust_ugprav. php.

5. Громов М. О. Теоретические и практи­ческие проблемы возобновления уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.09 / Гро­мов М. О. - М., 1993. - 398 с.

6. Собенин А. А. Механизм проверки пра - восудности судебных решений ввиду новых или вновь открывшихся обстоятельств по уго­ловному делу: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Собенин А. А. - М., 2007. - 205 с.

7. Посник В. С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в совет­ском уголовном процессе: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Посник В. С. - М., 1969.-267 с.


8. Рішень Конституційного Суду України : від 12.07.2011 р., № 9-рп/2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. ccu. gov. ua/doccatalog/document7id =146991.

9. Уголовно-процессуальный кодекс Рос­сийской Федерации [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://base. garant. ru/12125178- 050.Мт# раг24831.



Пшеничний І. І. Здобутки та прорахунки нормативно-правового регулювання інсти­туту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за новим Криміналь­ним процесуальним кодексом України /І. І. Пшеничний // Форум права. —2013. - АЬ 3. —

С. 507—513 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j- pdf/FP_index. htm_2013_3_85.pdf

Розглянуто та проаналізовано проблемні моменти практичного застосування окремих норм інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами нового Кримінального процесуального кодексу України, а також запропоновано шляхи їх ви­рішення. Акцентовано увагу на новелах нормативного регулювання даного інституту, які сприятимуть якнайкращому вирішенню завдань кримінального судочинства.

Пшеничный П. П. Достижения и просчеты в нормативно-правовом регулировании института пересмотра судебных решений в связи с вновь открывшимися обстоя­тельствами согласно новому Уголовному процессуальному кодексу Украины

Рассмотрены и проанализированы проблемные моменты практического применения отдельных норм института пересмотра судебных решений в связи с вновь открывши­мися обстоятельствами нового Уголовного процессуального кодекса Украины, а также предложены пути их разрешения. Акцентировано внимание на новеллы нормативного регулирования данного института, которые будут способствовать наилучшему реше­нию задач уголовного судопроизводства.

Pshenychnyy II. Achievements And Miscalculations in the Normative-Legal Regulation of the Institute of Review of Judgments According to the Newly Revealed Circumstances in Accordance with the New Criminal Procedure Code of Ukraine

Deals with the controversial points of practical application of separate norms of the institute of review of judgments according to the newly revealed circumstances of the new Criminal Procedure code of Ukraine, that are thoroughly analyzed as well as the ways of settling them are offered. The proper attention is paid to the novels of the normative regulation of this in­stitute, which will contribute to the best solving of criminal procedure’s tasks.