joomla
ФАКТОРИ МОЖЛИВОГО УСКЛАДНЕННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ НА ҐРУНТІ МІЖЕТНІЧНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ У КРИМУ
Форум права

УДК 343.123.12(477)

Р. А. ХАЛІЛЕВ, докт. юрид. наук, доц., РВНЗ «Кримський гуманітарний університет»

Ключові слова: міжетнічний конфлікт, опера­тивна обстановка, національна безпека, соціаль­ний конфлікт, антагонізм, мігранта, біженці, злочинність на міжнаціональному грунті

В залежності від історичної епохи, кон­тиненту, країни чи регіону міжетнічні кон­флікти вирізняються за причинами виник­нення, природою протистояння, а також якісними та кількісними показниками, що характеризують конкретні події під час про­тікання конфлікту. Фактори ускладнення оперативної обстановки внаслідок міжетні­чних конфліктів також мають певну конкре­тизацію в залежності від ситуації міжетніч­ного протистояння, проте їх завжди можна визначити в період так званої «активної фа­зи конфлікту». Складнішим є з’ясування факторів можливого ускладнення оператив­ної обстановки в ситуації існування окремо­го регіону зі значним конфліктогенним по­тенціалом та відсутністю видимого протистояння. Крим є саме таким регіоном. Саме тому визначення факторів можливого ускладнення оперативної обстановки на ґрунті міжетнічного напруження у Криму є вкрай важливим, перш за все, для профілак­тики злочинів та недопущення виникнення осередків конфлікту.

Виявлення ускладнення оперативної об­становки на ґрунті міжетнічної напруженос­ті були предметом досліджень багатьох учених: К. К. Горяїнов (надав визначення «кримінологічна обстановка» та розкрив методологічні аспекти кримінологічної об­становки); O. A. Габрєїлян (досліджував проблемне поле міжетнічної напруженості); К. В. Коростелін (вивчав вплив факторів ідентичності і толерантність на формування культурного миру в Криму); М. В. Тульсь­кий (досліджував релігійний склад населен­ня України, визначаючи найбільш конфлік­тні регіони у їх процентному відношенні); А. Г. Ішин (вивчав проблеми конфліктності в етнічній сфері Кримського регіону).

Звідси, метою статті є виявлення та вплив різноманітних факторів, які можуть спричиняти ускладненню оперативної об­становки на ґрунті міжетнічної напруженос­ті в Криму.

Запобігання злочинам на ґрунті міжетні­чних відносин є процесом профілактичної дії на оперативну обстановку за допомогою заходів організаційно-господарського, соці - ально-виховного, економічного і правового характеру. Ці заходи можуть бути ефектив­ними лише в тому випадку, якщо виявлені причини злочинності, умови, що їм сприя­ють, визначені шляхи їх усунення. В той же час, спираючись на положень матеріаліс­тичної філософії про причинно-наслідковий зв’язок процесів і явищ в природі і суспіль­стві [1, с.21], всесторонньо осмислюючи на­копичений досвід правоохоронної діяльнос­ті, не можна не прийти до висновку про те, що різноманіття оперативно-розшукових ситуацій, що приводять до здійснення зло­чинних діянь, нерідко не дозволяє просліди­ти чіткої грані між причиною конкретного злочину і умовами, що сприяли його здійс­ненню. Вирішальну роль тут грають механі­зми взаємовпливу та взаємодії причин та умов, результатом чого стає можливість ре­алізації індивідуумом конкретних злочин­них дій [2].

У визначенні чинників, що ускладнюють стан оперативної обстановки в загальноде­ржавному або регіональному масштабі, ми дотримуємось позиції, що їх можна поділи­ти на:

1) обставини, що зумовлюються явищами соціально-політичного характеру: криміна­


Льного та некримінального характеру;

2) обставини, зумовлені явищами приро - днього та техногенного характер;.

3) обставини, що зумовлені введенням режиму надзвичайного чи військового ста­новища [3, с.38].

Як нами вже було зазначено, взаємо­пов’язані фактори міжетнічного протисто­яння зумовлюються соціально- економічними, соціально-психологічними, адміністративно-політичними, культурно- мовними, етнодемографічними, етномігра - ційними, етнотериторіальними, конфесій­ними та історичними причинами.

Причини та умови злочинності - кримі­ногенні детермінанти (фактори) є взає­мозв’язаною сукупністю негативних за сво­єю природою економічних, ідеологічних, соціально-психологічних, організаційних чинників і процесів, що породжують і обу­мовлюють злочинність як свій наслідок [4, с.408].

Щодо детермінант злочинності також не­обхідно погодитись з думкою

А. Ф. Зелінського про поділ усіх чинників злочинності на об’єктивні та суб’єктивні, які в своїй сукупності за змістом можуть бути психологічними, біологічними, еконо­мічними, соціальними, політичними, еколо­гічними, географічними, космічними, клі­матичними та іншими. Тому справедливо говорити про безумовну взаємопов’язаність суб’єктивних і об’єктивних чинників зло­чинності, адже об’єктивні чинники в знач­ній мірі породжені попередніми покоління­ми людей, свою чергу об’єктивні фактори дійсності прямо впливають на мотиваційну поведінку суб’єктів [5, с.44-46]. Означене сприяє більш ґрунтовному розумінню при­роди міжетнічних конфліктів та їх впливу на стан оперативної обстановки.

Кримінологія твердо стоїть на тій пози­ції, що проблема з’ясування причин злочи­нів - є центральною та найскладнішою зі всіх кримінологією проблем. У ній концен­труються елементи економіки і соціальної психології, юриспруденції і політики [6].

Пізнавши останні, ми маємо реальну мож­ливість на науковій основі розробити та здійснити ефективні заходи боротьби з нею

[7’ С'67]'.

Кримінологія єдина у виборі методологі­чного підходу до аналізу причин злочинно­сті, керуючись при цьому положеннями діа­лектичного матеріалізму.

При визначенні та характеристиці умов, що створюють сприятливу обстановку для скоєння злочинів на ґрунті міжнаціональних конфліктів, автори керувалися наступними кримінологічними положеннями - безпосе­редні причини і витоки винної поведінки злочинців завжди лежать в особі людини, що скоїла злочин, жодні зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами протиправної поведінки, якщо вони не ста­ли внутрішніми детермінантами людської діяльності [8, с.9]. Тому всі спонукальні си­ли, що викликають дії людини, повинні пройти через її свідомість, перетворитися на спонуку його волі [9, с.29].

У свою чергу, умови, що сприяють ско­єнню злочинів, можуть бути класифіковані за двома групами, а саме:

- ті, що сприяють криміногенному фор­муванню особи (негативний вплив сім’ї, найближчого оточень, недоліки шкільного, професійного, побутового та інших видів виховання);

- ті, що сприяють реалізації злочинних намірів. У даному випадку йдеться про різ­ного роду організаційно-управлінських упущення та прорахунки [10].

Ефективність профілактичної діяльності органів внутрішніх справ у міжетнічному середовищі знаходиться в прямій залежнос­ті від того, наскільки її суб’єкти виразно уя­вляють собі суть і природу умов, що сприя­ють скоєнню злочинів на етнічному ґрунті і що може служити цілям інтенсивного, пози­тивного впливу на дії правопорушників.

Системні перетворення, що торкнулися всього суспільного життя, привели до сер­йозних змін соціально-економічної сфери в Україні. Наслідком є затяжна криза. Саме на період формування Україні як незалежної держави прийшлося масове повернення де­портованих до Криму. Навіть для держави, що стабільно розвивається, проблема обла­штування 270 тис. репатріантів була би сер­йозним випробуванням. Зниження економі­чних можливостей держави, падіння рівня життя населення, серйозний тиск багатоти­сячного числа репатріантів на слабку соціа - льно-економічну інфраструктуру Криму призводить не лише до масової незадоволе­ності людей життям, але й значно впливає на протікання міжетнічних процесів в Кри­му.

Економічна криза різко відбилася на процесі повернення, облаштуванні і адапта­ції депортованих. Додаткову складність ви­кликає те, що ця категорія людей має не лише соціальну характеристику, але й наці­ональну. Різке падіння рівня життя місцево­го населення в Криму, яке збіглося за часом з появою репатріантів, стало додатковим джерелом негативного відношення до останніх, як до однієї з можливих причин погіршення економічного стану. Все це в сукупності стало джерелом етнічної напру­ги в Криму.

Проте, стверджувати, що сьогодні в Кри­му є міжетнічний конфлікт було би перебі­льшенням, але неможливо заперечувати на­явність його високого потенціалу. Існуючи міжетнічні протиріччя в Криму є результа­том накладення багатьох історичних і полі­тичних процесів і проблем, що довгий час накопичувалися. Як тільки механізми ра­дянської системи послабшали, всі ці про­блеми загострилися і дали про себе знати.

Здійснюючи незначний екскурс в істо­рію, нагадаємо, що масові депортації за ра­дянських часів в Криму почалися в 1941 р. у відношенні етнічних німців, що проживали на півострові з XIX ст. У 1944 р. була, фак­тично, здійснена «зачистка» Криму за наці­ональною ознакою. Особливе місце в цьому трагічному процесі посіли кримські татари, яких позбавили їх історичної батьківщини. Власне, саме їх політична активність сприя­ла можливості повернення до Криму не ли­ше кримських татар, але й німців, вірмен, болгар і греків. Саме ця активність дозволяє визначити комплекс проблем кримськота­тарського питання в Криму.

Проблема депортації була формально знята у 1957 р. у період реабілітації всіх де­портованих народів і відновлення ліквідо­ваних автономій. Проте, навіть у 1968 р., при розробці першої програми повернення депортованих народів, у час, коли Радянсь­кий Союз був досить стійким і міг забезпе­чити організаційне та матеріальне протікан­ня цього процесу, проблеми депортованих народів вирішені не були. Замість цього проводилася політика, що забороняла крим­ським татарам повернення на постійне про­живання до Криму, активно велись пошуки для них «альтернативної» батьківщини в середньоазійських степах.

Означені негативні процеси певним чи­ном вплинули як на етнічне середовище кримських татар, так і на ситуацію загалом, що призвело до наступного:

- переконань кримських татар у тому, що радянська система не бажає вирішення їх національної проблеми;

- поява і розвиток кримськотатарського національного руху, що ставив за мету від­новлення історичної справедливості віднос­но народу;

- активізація національного руху в пері­од перебудови;

- активному заселенню регіону пересе­ленцями з Росії та України, які за десятиліт­тя обжилися, створили власне етносередо- вище, що не має історичного зв’язку з народами, що проживали тут до депортації і для яких останні залишаються чужим, а кримські татари з їх політичними вимогами

Інколи навіть ворожим елементом [11].

Процес розпаду СРСР вплинув на харак­тер міграції кримських татар до Криму. По - перше, значно зросла кількість переселен­ців, що пояснюється появою елементів шо­вінізму в місцях їх масового мешкання (перш за все в Узбекистані). По-друге, міг­рація підживлювалась невірою кримських татар у те, що процес повернення не буде припинений, як це вже траплялося раніше. Розпад Радянського Союзу означав крах си­стеми, яка повинна була й могла забезпечи­ти процес повернення. У наслідку розпаду основний тягар процесу повернення був пе­ренесений на плечі України, яка, природно, не в змозі вирішити всі аспекти цієї склад­ної проблеми. У результаті виникло джере­ло серйозної внутрішньої напруженості.

Аналіз сучасного положення справ у се­редовищі кримськотатарського народу свід­чить про достатність причин, що призводять до невдоволення існуючим станом. Проте, ці причини є, переважно, наслідками тих складних історико-політичних процесів, про які ми раніше неодноразово вели мову. Вна­слідок цього, сучасна ситуація міжетнічного напруження виявляє себе в економічній, по - літико-правовій та культурній сферах.

У комплексі загальних факторів можли­вого ускладненні оперативної обстановки на ґрунті міжетнічної напруженості у Криму найбільш, на нашу думку, суттєвими є при­чини та умови, що породжують стан соці­альної, політичної та економічної нерівно­сті (фактор нерівності). Вони є наступними:

1. Кримське співтовариство переживає етап соціальної трансформації.

2. Етнічні еліти відносно замкнуті.

3. У місцях компактного мешкання ра­ніше депортованих громадян відсутня ін­фраструктури.

4. Існують різні стартові умови при про­веденні земельної реформи.

5. Існують проблеми в розвитку мови, культури та освіти на рідних мовах.

6. Спостерігаються демографічні та еко­номічні відмінності відтворення населення.

7. Існують різні соціально-психологічні мотиви відтворення населення.

Окремим фактором, що безпосередньо визначає сучасний стан міжетнічного на­пруження внаслідок повільного вирішення питань ресоціалізації репатріантів є управ- пінських фактор. Проблеми управління ви­являються у наступному:

1. Йде процес становлення інститутів і традицій, що утримують органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, націона­льні громадські об’єднання від дій, що де­стабілізують обстановку в міжетнічних сто­сунках.

2. Елементи державної (республікансь­кою) політики у етнічній сфері украй не­стійкі, не послідовні, схильні до кон’юнктурних змін і не прогнозовані.

3. Відсутня регулярна, системна, публіч­на, цілеспрямована діяльність у напрямку розвитку національних стосунків і вирішен­ня етнічних та міжетнічних проблем.

4. Спостерігається недолік фахівців - професіоналів у цій сфері.

5. Фінансові можливості в реалізації державних програм в міжетнічній сфері об­межені.

6. Відсутнє законодавство, що враховує причини, які породжують конфліктні ситуа­ції і впливають на їх еволюцію.

7. Спостерігається зайва політизованість рішень, що приймаються, у сфері міжетніч­них стосунків.

8. Відсутні практичні механізми для під­тримки постійного діалогу між сторонами - учасниками конфлікту.

Вагомим у можливій перспективі потен­ціальної дестабілізації є фактор корупцііі- ності, що виявляється, переважно, під час активної боротьби за ресурси (матеріальний потенціал для конфлікту):

1. У сфері земельних стосунків - розпа­ювання землі, розподіл земельних ділянок.

2. У сфері перерозподілу власності (при­ватизація, компенсація, пільги).

3. У фінансовій сфері (участь в розподілі і освоєнні фінансових ресурсів: міжнарод­них, державних, республіканських, внутрі­шніх суспільних).

4. У владній сфері (представництво; по­будова інститутів влади та участь у них).

Означений фактор є одним з найбільш небезпечних особливо у сфері земельних відносин. Корупційні схеми несправедливо­го розподілу земельних ресурсів півострову, як свідчать, зокрема, події у Бахчисарайсь­кому районі в жовтні 2008 року, є не лише фактором можливого міжетнічного проти­стояння, але й можуть, внаслідок подальшої бездіяльності влади щодо подолання коруп­ції, призвести до конфлікту між владою та народом поза національними ознаками.

Складним і в значній мірі зовнішнім та суб’єктивним є фактор активного політич­ного маніпулювання етнічними відміннос­тями. Основні проблеми тут закладені у на­ступному:

1. Маніпулювання етнічними відмін­ностями внутрішніми силами: національни­ми елітами для реалізації своїх цілей (у то­му числі, для реалізації національної ідеї - такою, як вони собі її представляють).

2. Маніпулювання етнічними відмін­ностями з боку зовнішніх офіційних держа­вних, міждержавних та неофіційних сил (Росії, Туреччини, США, Європейських кра­їн, країн арабського світу, організацій «Сві­тового масонства» тощо) шляхом викорис­тання політичного, економічного, гуманітарного і релігійного чинників.

3. Маніфестація політично, економіч­них і духовних відмінностей (мова, культу­ра, образи, релігія).

4. Поведінка етнічних еліт нерідко створює потенціал напруженості шляхом формувань громадської думки конфліктно­го характеру, ігнорування демократичними принципами, експлуатацією фактів історич­ного минулого; неофіційним впливом на владу, громадські організації та розподіл ресурсів;

5. Недостатня правова база, що дозво­ляє маніпулювати етнічними відмінностями.

6. Інформаційний чинник (активне ви­користання ЗМІ і політичних партій в екс­плуатації етнічних відмінностей).

Негативні наслідки насильства, що мали місце у минулому, визначають вплив на си­туацію міжетнічного напруження фактору історичного негативу, що виявляється у на­ступних, часом стереотипних ознаках:

1. Образа, як наслідок депортації 1941— 1944 років.

2. Відчуття відсутності гарантій безпо­воротності процесу депортації.

3. Страх асиміляції.

4. Страх втрати національно-державній ідентичності.

5. Різна оцінка кримської історії.

6. Конфлікт стереотипів.

Причини та умови міжетнічної напруже­ності в соціально-економічній сфері свід­чать про значний вплив на ситуацію соціа - льно-економічного фактору, а саме:

- Повернення раніше депортованих осіб та їх нащадків відбувається в умовах суспільства з економікою, що трансформу­ється.

- Неготовність України і Автономної Республіки Крим у 1980-1990 роках до прийому великого числа неорганізованих репатріантів, що повертаються.

- Прийняття заборонних нормативно - правових та інших актів органами влади, обмежуючих право на свободу пересування

І вибір місця проживання.

- Паспортна реєстрація переміщень ре­патріантів шляхом «прописки». Вимоги ре­єстрації місця проживання при прийомі на роботу, медичному і соціальному обслуго­вуванні.

- Відсутність участі держав, звідки по­вертаються раніше депортовані особи та їх нащадки у вирішенні соціально - економічних та гуманітарних проблем.

- Недостатня увага створенню дієвих механізмів реалізації Бішкекської угоди 1992 р., інших двосторонніх угод.

- Недостатнє виділення фінансових коштів на облаштування депортованих з Державного бюджету України.

- Повільне вирівнювання рівнів життя народів, національних та етнічних груп.

- Труднощі в освоєнні раніше депорто­ваними територій - відсутність об’єктів ін­фраструктури, соціально-політична ізоляція.

- Слабке залучення репатріантів та на­ціональних об’єднань до активного суспіль­ного життя, що призвело до недостатнього використання додаткового наукового поте­нціалу, недостатньої підтримки корисних ініціатив, програм і проектів в рамках спі­льної стратегії реформ.

- Невирішеність проблеми матеріальної компенсації за прямі та непрямі збитки, що їх зазнали раніше депортовані.

- Періодичне загострення взаємовідно­син між лідерами кримських татар, вірмен­ською, болгарською, грецькою і німецькою общинами через розбіжності у питаннях ро­зподілу бюджетних фінансових коштів, що виділяються Україною на облаштування ра­ніше депортованих громадян.

- Істотне скорочень потоку репатріан­тів із Узбекистану та інших країн СНД до Криму через украй обмежені фінансово- економічні можливості реалізації їх мігра­ційних планів.

- Недостатній облік інтересів раніше депортованих осіб та їх нащадків при здійс­ненні земельної реформи. (За даними Рес - комзема Автономної Республіки Крим на 2001 рік, 10 % від загальної кількості прива­тизованих земель в автономії належать кримським татарам, у тому числі земельні ділянки для забудови й ведення особистого підсобного господарства) [12].

Як наслідок, соціально економічний фак­тор міжетнічного напруження в Криму мо­же мати, та час від часу має певні негативні прояви, що виражаються:

1. У сфері задоволення матеріальних по­треб репатріантів - фактор матеріальної не облаштованості.

Так, раніше депортовані особи та їх на­щадки потребують, перш за все:

- можливості перевезти та зберегти своє майно й грошові кошти;

- здобуття легального джерела існуван­ня (роботи, придбання власності, оренди та ін.);

- рівноправної участі в процесах прива­тизації (включаючи й тих, хто поки що не повернувся з депортації, - шляхом резерву­вання відповідної частини державної влас­ності);

- здобуття в тій або іншій формі справе­дливого відшкодування за матеріальні та інші збитки, заподіяні депортацією;

- у звільненні на розумний перехідний період від частини податків і інших зборів.

2. У сфері соціального забезпечення ра­ніше депортованих осіб і їх нащадків - фа­ктор відсутньої согііальної уваги.

Проблеми соціальної не облаштованості та відсутності ефективної соціальної полі­тики призводять до необхідності вирішення ряду соціальних проблем. До їх повноцінно­го вирішення репатріанти:

- претендують на посилення соціаль­ної допомоги зі сторони держави, особливо якщо вони належать до незахищених верств населення (люди похилого віку, самотні, багатодітні сім’ї, безробітні);

- повинні мати можливість пройти професійну перепідготовку;

- у місцях їх компактних нових посе­лень повинні мати відповідну інфраструк­туру, що забезпечує нормальне життя (шко­ли, лікарні, дороги, зв’язок і тому подібне).

3. У сфері розподілу земельних ресурсів окремо необхідно виділити земельний фак­тор міжетнічної напруженості. Основні проблеми тут пов’язані з певними об’єктивними та суб’єктивними перешко­дами для участі раніше депортованих у зе­мельній приватизації, що на цей час призво­дить до ситуацій невдоволення і, як наслідок - нарощування конфліктогенного потенціалу. Недоліки внутрішньої політики держави у сфері земельних відносин приз­водять до наступного:

- відсутність громадянства України в частини депортованих, що позбавляє їх пра­ва на приватизацію землі;

- відсутність членства в КСП;

- обмежена кількість землі в деяких ра­йонах Криму;

- наявність неузгоджених між собою і багаточисельних нормативних актів, що ре­гламентують участь депортованих у рефор­муванні земельних стосунків (це безпосере­дньо призводить до виникнення спірних си­туацій на місцях та зростання міжетнічної напруженості);

- спроб посадових осіб органів місцевої влади виключити частину депортованих осіб та їх нащадків із процесу приватизації земель, використовуючи для цього форма­льні приводи;

- лідерами національних суспільних об’єднань депортованих висуваються уль­тимативні вимоги, виголошуються погрози силових дій.

Таким чином, недостатнє врахування ін­тересів раніше депортованих осіб і їх наща­дків при здійсненні земельної реформи мо­же привести до: посилення розшарування населення за рівнем забезпеченості; виник­нення політичних спекуляцій; недовіри до влади; самозахоплення земельних ділянок; зростання міжетнічної напруженості, що є прямою загрозою відкритого конфлікту. Окремі негативні та вкрай небезпечні нас­лідки ігнорувань проблем у галузі земель­них відносин вже настали - йдеться про си­туацію масового самозахоплення репатріантами земельних ділянок. Це стало додатковим приводом для загострень між­національних суперечностей та ускладнення оперативної обстановки.

4. Житловий фактор. Це одна з найскла­дніших проблем. Коріння проблеми забез­печення репатріантів житлом криються:

- у стихійності початку процесу повер­нення до Криму репатріантів;

- у відсутності ефективної програми по­вернення депортованих у частині виділення житла і земельних ділянок під індивідуаль­ну забудову;

- у відсутності нормативно-правовий бази в обліку та розподілі житла з моменту початку масового повернення;

- у відсутності фінансової допомоги держави у вигляді пільгових цільових кре­дитів;

- у відсутності об’єктивних критеріїв розподілу засобів по регіонах Криму з вра­хуванням чинника найбільшої потреби у житлі;

- у недостатній ефективності контролю у сфері надання земельних ділянок і розпо­ділу житла, а також засобів на індивідуаль­не будівництво.

Невирішеність проблем забезпечення житлом репатріантів веде до величезної черги на житло, соціальної невлаштованос­ті, нестабільності в сім’ях, зубожінню окре­мих людей, і, внаслідок цього, до зростання напруженості в суспільстві. Велика частина репатріантів будує житло за рахунок влас­них засобів.

5. Фактор безробіття. Погіршення си­туацій на ринку праці призводить до того, що значна кількість кримських татар праце­здатного віку не має роботи (важко оціню­ється через відсутність надійних методик). Проблема зростань безробіття в умовах економіки, що реформується, є загальноде­ржавною. Для репатріантів вирішення пи­тань працевлаштування особливе важливе за причинами переїзду до Криму в умовах:

- різкого скорочення державного сектору та робочих місць у ньому;

- відсутності розвиненої інфраструктури бізнесу;

- відсутності ефективних цільових про­грам зайнятості, у тому числі, програм роз­витку традиційних для репатріантів форм зайнятості;

- невідповідності професійного потенці­алу репатріантів ринку праці, що склався;

- вимушеної зайнятості частини репатрі­антів у будівництві власного житла;

- низькій інтегрованості репатріантів у кримське суспільство;

- відсутності у репатріантів можливості на рівних правах конкурувати за місце на ринку праці з іншими категоріями населен­ня.

Як наслідок, депортовані залишаються найбільш проблемною та уразливою соціа­льною групою.

Вирішень проблем інтеграції раніше де­портованих осіб та їх нащадків має бути в одному ряду із загальноукраїнськими зада­чами соціально-економічного та суспільно - політичного характеру. Меті державної на­ціональної політики слід направити на по­ліпшення добробут народів, національних і етнічних груп через мобілізацію трудового досвіду і духовних цінностей репатріантів на соціально-економічні перетворення. Ви­значення значущості проблем і ціннісних орієнтацій в економічній сфері - чинник зниження конкуренції між представниками різних народів Криму. Для цього необхідне детальне дослідження моделей (матриць) економічних переваг і поведінки представ­ників різних народів, що проживають в Ав­тономній Республіці Крим.

Виникаючі конфліктні ситуації, як пра­вило, свідчать про те, що існуючі державно - правові інститути не здатні повною мірою вирішити цивілізованим шляхом положен­ня, що створилося. Зняття напруженості, врегулювання та запобігання конфліктам у соціально-економічній сфері є обов’язковою умовою успішного вирішення завдань наці­онального відродження всіх народів, націо­нальних й етнічних груп. Ключова роль у вирішенні проблем раніше депортованих осіб та їх нащадків повинна відводитися ор­ганізованій формі їх повернення, що дозво­ляє розселяти та працевлаштовувати репат­ріантів, що прибувають, відповідно до їх бажань, ресурсів й економічних можливос­тей відповідних регіонів. Необхідно створи­ти правову базу, що забезпечує дотримання принципів паритету та рівності умов для представників різних національностей, осо­бливо в питаннях розподілу ресурсів і влас­ності.

Напруга в області національних стосун­ків, які спостерігаються в Криму, реально відбиваються на зниженні спільної якості життя в регіоні, причому це відчувають як представники окремих етнічних груп, так і все співтовариство разом. Тому стабілізація та нормалізація етнічного життя в регіоні, дозвіл найбільш гострих проблем відпові­дають інтересам усіх жителів Криму неза­лежно від їх національності.

Практично всі кримчани зацікавлені в тому, щоб влада Автономії та України з увагою відносилася до проблем в області національних стосунків, своєчасно реагува­ли на сигнали, що поступають, запобігали появі конфліктних ситуацій. Всі етнічні групи Криму виступають за те, щоб в межах регіону ним було забезпечено безпечне іс­нування. Етнічні групи Криму відстоюють положення, при якому був би задоволений певний рівень їх культурних, освітніх, ін­формаційних потреб, щоб їх «голос» міг бу­ти почутий на рівні державної влади. Вони також украй зацікавлені, щоб підтримувався нормальний та активний процес співпраці з материнськими для них державами (істори­чною рідною) [13].

В основі вирішення реабілітаційної про­блеми повинні лежати імперативи етичних і правових початків, зміцнення та розвиток традицій і форм взаємокорисного існування етнічних систем в одному соціумі. Успіх або провал інтеграції депортованих за наці­ональною ознакою людей в український та кримський соціуми в цілому здатні зумови­ти не лише їх перспективи, але й перспекти­ви розвитку української держави. Через сут­тєві відмінності у природі виникнення конфлікту, окремо, як особливу групу чин­ників, необхідно розглянути епторелігійні чинники виникнення міжнаціональних кон­фліктів у Криму. За останнє десятиліття Україна, а в її складі і Крим, були охоплені процесом бурхливого відроджень релігії, що супроводжувалося різким сплеском ре­лігійної самосвідомості, швидким кількіс­ним зростанням і консолідацією релігійних общин, поверненням старих і будівництвом нових церков, мечетей та інших культових установ, розвитком релігійної освіти, фор­муванням значного соціального прошарку духовенства, встановленням зв’язків і взає­модії із зарубіжними релігійними центрами, поширенням вільної релігійної проповіді пропаганди, тощо. Як і в інших державах СНД, в Україні однією з найважливіших ха­рактеристик вказаного процесу став його унікальний та непередбачуваний характер. Зі всією очевидністю виявилася нездатність колишньої законодавчої бази охопити і вре­гулювати весь спектр нових явищ релігійної практики, що бурхливо розвивається, відсу­тність адекватних державних структур і де­фіцит кваліфікованих фахівців, необхідність науково обґрунтованих аналітичних і про­гностичних розробок.

По суті, релігійний «ренесанс» застав молоду українську державу зненацька. Си­туація ускладнювалася тим, що сама україн­ська державність знаходилася в стані тран­сформації, в процесі інтенсивного пошуку шляхів і форм інституціоналізації націона­льної ідентичності. Гостра політична боро­тьба щодо суверенізації України не могла не відбитися на феномені релігійного відро­дження і, особливо, на формуванні стосун­ків між державою та конфесіями. У таких умовах в 1991 р. був ухвалений Закон Укра­їни «Про свободу совісті і релігійні органі­зації», що визначив принципово новий пра­вовий простір для розвитку конфесії в країні. Проте, через складність переходу від тоталітарно-атеїстично до правової держа­ви, а також унікальності і непередбачувано - сті процесу релігійного відродження озна­чений не міг повною мірою передбачити різноманіття і особливості реального проце­су формування державно-конфесійних сто­сунків в країні. Проте, у вітчизняній літера­турі роль цього законодавчого акту, як правило, оцінюється вельми компліментар­не. При цьому як головне досягнення закону більшість аналітиків зазвичай вказують на його ліберальний характер. На наш погляд, вказаний закон дійсно зіграв важливу роль у формуванні якісно нової конфесійної ситуа­ції в країні, визначив принципово інші, по­рівняно з минулим, формальні параметри взаємодії держави і релігії в перехідних умовах.

Надавши практично повну свободу фун­кціонуванню будь-яким концесіям, вказа­ний Закон відкрив широкі можливості не лише для відроджень традиційних для України культів, але й для проникнення но­вих - зарубіжних. Необхідно, проте, відзна­чити, що покладена в основу цього Закону виключно ліберальна концепція державно - конфесійних стосунків не лише не відпові­дала реальному рівню розвитку політичної демократії в країні, але й перечила фунда­ментальним зтноконфесійним особливостям її історичного розвитку, зокрема, ідея украї­нської політичної нації, що стала стрижнем формування незалежної державності, не знайшла в законі свого зтноконфесійного вираження. Так, одне з положень ст.5 Зако­ну України «Про свободу совісті і релігійні організації» свідчить: «Всі релігії, віроспо­відання і релігійні організації рівні перед законом. Встановлення яких-небудь переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання або релігійної організації відносно інших не допускається». Таким чином, на таке самоо­чевидне, здавалося би, питання, як: «чи є Україна православною державою?» - вказа­ний закон, всупереч культурно-історичній традиції та реальній дійсності, не дає ствер­дної відповіді. Насправді, навіть самий збіг­лий порівняльний аналіз показує, що в цьо­му відношенні законодавство України є значно ліберальнішим, ніж законодавство інших, у тому числі, й європейських держав.

Так, Східно-православна Церква призна­ється «пануючою» в Греції. В Ірландії приз­нається «особливе положення» Римсько - Католицької Церкві. У Данії Євангельська лютеранська церква прямо проголошується державною. У таких країнах, як Єгипет або Йорданія, іслам є державною релігією. В Ізраїлі іудаїзм займає пануюче положення. У ряді країн законодавство передбачає ві­домі переваги для «вкорінених» релігій. На­приклад, у Конституції Литовської респуб­ліки говориться, що «держава визнає традиційні в Литві церкви і організації, а інші... - у випадку, якщо вони мають опору в суспільстві і їх учення і обряди не пере­чать закону і моральності». Німецька кон­ституція визнає необхідним релігійне вчен­ня у державних школах, але при цьому йдеться виключно про лютеранство. В Іспа­нії Єдиний закон про релігійну свободу пе­редбачає можливість особливих «угод і до­говорів про співпрацю іспанською держави з тими церквами і релігійними общинами, які, судячи за сферою їх діяльності і кілько­сті віруючих, отримали явне вкорінення в Іспанії».

Таким чином, навіть європейська законо­давча модель державно-релігійних стосун­ків демонструє диференційований характер по відношенню до різних релігій та конфе­сій залежно від їх вкоріненості та традицій­ності у власній країні. У цьому контексті законодавство України набагато ближче до найбільш ліберальної американської моделі, що заснована на формальній свободі совісті. Це, звичайно, робить їй честь у сенсі прихи­льності правам людини. Але якою мірою це відповідає національним інтересам України, зокрема, завданню консолідації і без того украй складної зтноконфесійної структури суспільства в єдину українську політичну націю? Більш того, чи не з’явилося форма­льне визнання рівності всіх релігій і конфе­сії перед законом в умовах перманентної політичної, економічної і соціокультурної кризи, яка переживає сьогодні Україна, сво­го роду «законодавчим заохоченням етно- релігійного сепаратизму»?

Політичні події кінця 80 - початку 90-х років, створили сприятливі умови для масо­вої репатріації кримських татар до Криму. Півострів став місцем національного відро­джень народу, яке торкнулося різних сфер: політичної, економічної, культурної, духов­ної. Процес відродження не міг обійти й ре­лігію кримських татар - іслам, який з давніх часів був духовною основою кримськота­тарського етносу. І сьогодні Іслам виступає одним з головних чинників його об’єднання, збереження його культури, по­буту, родинного устрою. Процес відро­дження ісламу в Криму вельми схожий з аналогічними процесами, що відбуваються на всьому пострадянському мусульмансь­кому просторі. Проте, в Криму процес «іс­ламського відродження» протікає складні­ше, тобто тут відбувається не просто відродження, а реінтеграція ісламу у вже цілком сформоване православно - слов’янське етноконфесійне середовище. Серед проблем відродження ісламу в Криму можна виділити п’ять основних: цивіліза - ційні, конфесійні, інституційні, політичні, економічні. Кримський півострів з давніх часів знаходився на перехресті різних куль­тур і цивілізацій. Масова репатріація крим­ських татар у Криму зумовила створення досить потужного мусульманського анклаву на території, що раніше у конфесійному плані була практично однорідною. На рубе­жі тисячоліть Крим знов став місцем зустрі­

Чі двох світових Цивілізацій - Християнсь­кої та Ісламської.

З кінця XX століття на Заході усе більшу популярність набирає теорія «зіткнення ци­вілізацій» С. Хантінгтона, за якою далеко не всі цивілізації придатні для «нового світо­вого порядку», що передрікає через це циві - лізаційні конфлікти. Провідною цивілізаці­єю «нового світового порядку» він вважає західну, а всі значні конфлікти XXI ст. ви­никатимуть на стиках цивілізацій [14, с.35]. Згідно розробленої класифікації

С. Хантінгтоном, у Криму слід чекати зітк­нення ісламською і слов’янсько - православної цивілізацій. Враховуючи, про­те, що православ’я та іслам ніколи жорстко не конфліктували (як, наприклад, іслам і ка­толицизм, або православ’я та західне хрис­тиянство), можна сподіватися, що в Криму удасться уникнути цивілізаційних зіткнень. Та все ж, аналізуючи процес ісламо- православної конфронтації літа-осені 2000 р. на півострові, мимоволі починаєш замис­люватися над тим, що в догоду певним, пе­реважно стороннім політичним інтересам теорія «сутички цивілізації» цілком може бути реалізована на практиці. Кримський півострів є територією з конфесійно неод­норідним населенням. До вирішення міжна­ціональних, міжконфесійних стосунків пра­вовим і мирним шляхом прагнуть всі кон­фесії півострова. Для врегулювань цих проблем цивілізованими методами й була створена міжконфесійна координаційна ра­да «Мир - дар Божий», куди увійшли муф­тій мусульман Криму, митрополит Сімфе­ропольський і Кримський, представники Римсько-католицької церкви, лютеранської общини, церкви адвентистів сьомого дня та ін. «Погоду» в міжконфесійних стосунках півострова визначають дві провідні конфесії

- православ’я та мусульманство. Не дивля­чись на значну духовну близькість і досвід багатовікового мирного співіснування цих конфесії, ланцюг взаєморозуміння між ними на догоду егоїстичним політичним амбіціям може бути легко зруйнований. Це перекон­ливо продемонстрували літньо-осінні події 2000-2005 років, що підвели ісламо - православний діалог до щонайгострішої межі конфронтації. Конфлікт, пов’язаний з демонстрацією мусульманами християнсь­ких уклінних хрестів, був улагоджений. Проте, немає гарантій, що в майбутньому певним політичним силам знов не знадо­биться загострення відносин між двома провідними конфесіями Криму. Немає гара­нтій, що новий конфлікт буде також улаго­джений без серйозних наслідків. Крим - це найбільш мозаїчний в конфесійному відно­шенні регіон України. За останні десять ро­ків щорічне зростання релігійного середо­вища складало в середньому від 60 до 100 релігійних організацій.

За даними Комітету у справах релігії при СМАРК на 01.01.2001 р., в Криму було за­реєстровано 47 конфесій, течій та напрямів, у рамках яких діяло 888 релігійних органі­зацій, у тому числі 865 релігійних общин. У порівнянні з 1989 р. число релігійних орга­нізацій збільшилося в 20 разів, конфесійна різнорідність - у 4 рази. Домінуюче поло­жень в Криму займають православ’я та іс­лам, об’єднуючи відповідно 43% і 30% всіх релігійних організацій. У православно­му середовищі практично монопольним впливом користується УПЦ МП, об’єднуюча 333 релігійних общин. Вплив УПЦ КП значно менший і спирається на ді­яльність 14 релігійних общин. УАПЦ має в Криму всього 2 общини і скільки-небудь помітним впливом не користується. З моме­нту реєстрації установ в жодній общині УАПЦ немає жодного священнослужителя. Число мусульманських общин до 2000 р. склало 263, з них 249 в складі духовного управління мусульман Криму (далі - ДУМК), 12 - автономних і 2 - у складі Ду­ховного Управління мусульман України (ДУМУ) [15].

Конфесійні проблеми включають і такий важливий аспект процесу відродження іс­ламу в Криму, як взаємини кримських му­сульман з основними центрами мусульман­ської світової спільноти. Століття у складі Російської імперії і Радянського Союзу зро­били величезний вплив на релігійне життя кримських татар, виявившись у формі пос­тупового відходу основної маси народу від мусульманського способу життя. Природно, що в процесі відродження ісламу у кримсь­ких татар виявилися серйозні проблеми.

Потенціал міжконфесійної конфліктоген - ності тут сформувався, перш за все, під впливом чинників, що визначили регіональ­ну специфіку етноконфесійного розвитку півострова за останнє десятиліття. Поряд із спільним для всієї України процесом відро­дження православ’я, новим чинником стала реконструкція в Криму ісламу як явища безпосередньо пов’язаного з процесом ре­патріації на батьківщину раніше депортова­них кримських татар [16].

Виключно швидке зростання числа пра­вославних і мусульманських общин, абсо­лютно незрівняне з темпами зростання ін­ших конфесії, вже до середини 90-х років надало деяким аналітикам підставу заявляти про відродження нібито «традиційного для Криму паралельного розвитку християнства

І ісламу». Таким чином, головним потен­ційним джерелом конфесійних конфліктів у Криму стало можливе протистояння право­слав’я та ісламу. При цьому, як показали новітні дослідження, процес ісламського відродження на пострадянському просторі, відрізняється вельми високим рівнем полі- тизованості. Особливо це характерно для мусульманських народів, що добиваються створення власної національної державнос­ті. В зв’язку з цим питання формування то­лерантних міжконфесійних стосунків, а та­кож конструктивної взаємодії між конфесіями і державою, набули в Криму особливої гостроти та значення [17].

Відношення державної влади України до ісламу як рівноправної поряд з християнст­вом релігії в цілому будуються на спокій­них, не обтяжених забобонами, підставах. Влада не намагається втручатися в справи ДУМК, координувати відповідно до своїх інтересів його політику. В мусульманських общинах Криму практично не виникає про­блем з реєстрацією і здійсненням своєї дія­льності. Лідери кримських татар не зустрі­чають перешкод у проведенні Курултаїв мусульман Криму, з’їздів представників усіх мусульманських общин України, в здійсненні контактів із світовими центрами мусульманства. В цілому, тут можна конс­татувати наявність досить лояльного відно­шень до ісламу та до його відродження в Криму. Хоча необхідно відзначити, що мо­нополія ДУМК унеможливлює пряму конс­труктивну співпрацю між ісламським духів­ництвом і українською державою [18].

В останні декілька років Крим став аре­ною реалізації політичної акції, спрямованої на формування різко негативного відно­шення державної влади до ісламу. Ідеоло­гами даної компанії є зовнішні сили, заціка­влені в існуванні на території України вогнищ міжконфесійних конфліктів та їх вирішенні за прикладом сусідньої Росії та Сербії. Не випадково дослідження та публі­кації місцевих і зарубіжних експертів і представників ЗМІ, що розглядають про­блеми міжетнічних і міжконфесійних сто­сунків в Криму, повністю заповнені викрит­тями таких гучних понять, як «ісламський чинник», «ісламська загроза», «ісламський екстремізм», «ваххабізм», тощо. Таким чи­ном, робляться спроби нав’язати Україні політику, що ґрунтується на «ісламофобсь - ких навіюваннях».

На даному етапі державна влада України має можливість вибору: піти по вже уторо­ваній, але тупиковій дорозі, або ж виробити своє власне конструктивне відношення до ісламу. В умовах, що склалися, іслам може грати роль чинника стабілізації або, навпа­ки, загострення суспільно-політичної ситу­ації. Багато що залежить від наявності гли­боко продуманої етнічної і міжконфесійної політики держави, або - відсутності такої. Україна має побудувати стосунки зі своїми мусульманами на рівноправній, демократи­чній, цивілізованій основі. Владі потрібно працювати не з потенційною «ісламською загрозою», а з ісламом - рівноправною релі­гією у своїй країні [19].

З початком процесу мусульманського ві­дродження кримські татари зіткнулися з проблемою: який іслам має бути відродже­ний на півострові. Річ у тім, що мусульман­ське учення, поширене в Криму до револю­ції, спочатку було консервативним, а згодом частково розмито навалою атеїстичного безбожжя. Сьогодні ніхто з упевненістю не може сказати, яка саме мусульманська шко­ла була головною тут до 1917 року. Загаль­новідомо все ж, що це був суннізм.

Роки довгого державного тиску на релі­гію ісламу (в рамках Російської імперії і Ра­дянського Союзу) сприяли істотним транс­формаціям в духовному житті кримських татар.

Національні традиції і звичаї переплели­ся і з іншими культурними нормами та нор­мами ісламу в щось окреме та багато в чому перестало відповідати канонічному ісламу, що спирається на Коран.

Підрив власних традицій, відсутність спадкоємності ісламських інститутів зали­шають для кримських татар відроджень власне «кримського ісламу» практично не­можливим. Сьогодні перед релігійними лі­дерами постає проблема вибору шляху роз­витку ісламу з двох альтернативних - араб­ського і турецького. Так Крим став місцем проектування арабо-турецьких протиріч, що існують у мусульманському світі.

Духовно ближчою для кримських татар є турецька школа з її світським типом ісламу. Заступник голови Меджлісу Р. Чубаров від­мітив: «відродження ісламу у Криму в тому класичному вигляді, в якому він існував ра­ніше, і плюс його тісний взаємозв’язок з ту­рецькою релігійною школою - дає можли­вість стверджувати, що в принципі співіснування релігійного життя і суспіль­но-політичного життя буде гармонійним» [20].

Арабо-турецьке суперництво, що поси­лилося за вплив на мусульман Криму, пос­тавило ДУМК, і особливо Меджліс, у до­сить лоскітливу ситуацію. Традиційно протурецька орієнтація Меджлісу заставляє його визнати монопольну роль Туреччини в процесі реконструкції ісламу в Криму. Про­те, відкидати прояви мусульманської солі­дарності з боку арабських країн недалеког­лядно. Тому Меджліс в своїх стосунках із зарубіжними ісламськими центрами виму­шений займати неоднозначну позицію.

В процесі відродження ісламу в Криму існують проблеми й економічного характе­ру. Практично всі матеріальні витрати, пов’язані з реконструкцією мечетей, пам’ятників мусульманської культури, про­веденням ісламських свят і заходів, несуть зарубіжні ісламські спонсори. Крім того, добродійні організації беруть на себе витра­ти по будівництву житлових будинків для кримських татар інженерних комунікацій для селищ компактного мешкання [21].

В той же час, взаємодія представників етнічних спільнот на соціокультурному і побутовому рівнях, що постійно посилюєть­ся, взаємні культурні та економічні зв’язки об’єктивно сприяють поступовому знижен­ню потенціалу конфліктності в кримському соціумі. Про це красномовно свідчать під­сумки соціологічних досліджень Київського міжнародного інституту соціології (весна 2005 р.). Згідно з цими даними, найнижчий в Україні рівень ксенофобії (наявність упе­реджень до представників інших національ­ностей) був отриманий в Автономній Рес­публіці Крим і на Волині [22].

Аналіз етноконфесійних стосунків у Кримському регіоні свідчить про необхід­ність шанування і неухильного дотримання всіма суб’єктами цих стосунків норм чинно­го законодавства, що сьогодні дає необхідні важелі для вирішення нагальних національ­но-культурних завдань. Вихід за межі зако­нодавчих норм здатний провокувати сплес­ки конфліктогенності, приводити до некерованих конфліктів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зелинский А. Ф. Криминология : курс лекций / А. Ф. Зелинский. - Харьков : Пра­пор, 1996. - 260 с.

2. Горяйнов К. К. Криминологическая обстановка : методологические аспекты / К. К. Горяйнов. - М. : Мысль, 1991. - 320.

3. Карагодин В. Н. Основы криминали­стического учения о преодолении противо­действия расследованию : автореф. дисс. на соискание ученой степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, кри­миналистика, оперативно-розыскная дея­тельность» / В. Н. Карагодин ; ЕЮИ. - Ека­теринбург, 1992. - 48 с.

4. Силаев А. И. Криминологическая об­становка: содержание, понятие / Силаев А. И. // Проблемы криминологии и профилак­тики правонарушений. - М. : ВНИИ МВД ССССР, 1980.

5. Кудрявцев В. І. Передмова до книги I. Ф. Кузнецова. Проблеми детерміації кримі­нології. - X. : Прапор, 1994. - 370 с.

6. Кузнецова I. Ф. Проблеми детерміації кримінології / Кузнецова І. Ф. - М. : Думка, 1994.-260 с.

7. Ратіпов А. Р. Психологічне вивчення особи злочинця / Ратіпов А. Р. - М. : Роди­на, 1991.-278 с

8. Габрєїлян О. А. Проблемне поле мі­жетнічної напруженості / О. А. Габрєїлян. - Сімферополь : Таврида, 2000. - 245 с.

9. Умеров 3. И. Крим: Проблема ста­новлення зтносистемьі / Умеров 3. И. - Симферополь : Таврида, 2001. - 125 с.

10. Абдураїмов В. Неможливе і реальне російсько-татарського Криму / В. Абдураї­мов //Голос Крьіма. - 25.01.1999. - № 3.

11. Коростеліна К. В.. Ідентичність і то­лерантність : на дорозі формування культу­ри миру в Криму / К. В. Коростеліна. - Сім­ферополь :Таврида, 2002. - 252 с.

12. Семенко В. Свобода і совість / Семе - нко В. // Незалежна газета. - 16.08.1997. - № 18.

13. Тульський М. Релігійний склад насе­лення України / Тульський М. // НІ - Релігії.

14.02.2001. -№ 10.

14. Тішков В. А. Нариси теорій і політи­ки етичності в Росії. - М : Код, 1997. - С. 25-27.

15. Інформаційний звіт Комітету у спра­вах релігій при СМ АРК за 2005 р.

16. Еленський С. П. Розлом. Протисто­яння в українському православ’ї як конф­лікт ідентичностей / Еленський С. П. // Лю­дина і світ. - Червень 2000. - № 1.

17. Кулдай О. Міжправославний конф­лікт в Україні: позиція сторін / Кулдай О. // Людина і світ. - Травень-червень 2000. - №

5.

18. Мамутов А. М. Преступления, со­ставляющие пережитки патриархально­родового быта: дисс. ... кандидата юрид. наук / Мамутов А. М. - Алма-Ата, 1964.

19. Здравомислов А. Г. Міжнаціональні конфлікти в пострадянському просторі / Здравомислов А. Г. - М-код, 1997.

20. Ішин А. Проблема конфліктності в етнічній сфері Кримського регіону / Ішин А.

Сімферополь : Таврида-2002. - 135 с.


Халілев Р. А. Фактори можливого ускладнення оперативної обстановки на ґрунті міжетнічної напруженості у Криму / Р. А. Халілев // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 574—587 [Електронний ресурс].

Розглянуто питання міжетнічних конфліктів та їх зв’язок зі станом оперативної обста­новки, так і роль органів внутрішніх справ в урегулюванні міжнаціональних протиріч на сучасному етапі розвитку суспільства.

Халилев Р. А. Факторы возможного осложнения оперативной обстановки на грунте межэтнической напряженности в Крыму

Рассмотрен вопрос межэтнических конфликтов и их связь с состоянием оперативной обстановки, так и роль органов внутренних дел в урегулировании межнациональных противоречий на современном этапе развития общества.

Khalillev R. A. Factors of Possible Complications of the Operational Situation on the Ground of Ethnic Tensions in Crimea

The Questions of ethnic conflicts and their relationship with the state of the operational envi­ronment and role of the police in resolving ethnic conflicts at the present stage of develop­ment of society were examined.