joomla
ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Форум права

УДК 346:334.7(4)

І. М. ТОВКУН, канд. юрид. наук, доц., На­ціональний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: директива, регламент, корпора­тивне право, акції компанії, товариство

Чітке та зрозуміле законодавство має важ­ливе значення для створення та діяльності компаній в рамках Європейського Союзу. Ре­гулювання створення компаній в межах ЄС позитивно відбулось на території всіх краї - нах-членах. Хоча, триваюча розбіжність між правовими системами, відбивається в нездат­ності держав-членів досягти згоди по ряду ключових умов, які вимагаються від ново- утворюваних компаній, що, в свою чергу, ускладнює процеси заснування.

Законодавство зі створення компаній було розробленим порівняно давно і згодом почало не відповідати сучасним економічним вимо­гам внутрішнього ринку. Директиви ЄС, які регулюють питання утворення різних видів компаній, протягом всього часу своєї дії пос­тійно вдосконалювалися та зазнавали змін, поправки до них вносилися неодноразово. На даний час ключові директиви щодо цього пи­тання замінено новими директивами з ураху­ванням усіх змін та пропозицій.

Аналіз процесу створення компаній в кор­поративному законодавстві ЄС проводиться в наукових роботах закордонних авторів: К. Кроз, Н. Бурне та іншіх. Серед українських і російських вчених питання гармонізації пра­ва компаній Європейського Союзу в своїх на­укових дослідженнях висвітлювали I. A. Бере - зовська, 0.0. Дубовицька, В. І. Муравйов,

O. P. Кібенко. Аналіз слідчить про те, що не­достатньо уваги приділено сучасному законо­давству, що регулює процес створення ком­паній в межах ЄС та формуванню подальших напрямків для гармонізації в даній сфері.

Метою даної статті є аналіз корпоратив­ного права Європейського Союзу, яким регу­люються процеси створень компаній, основ­них вимог, що висуваються для новостворених компаній, а також шляхів та напрямків її реа­лізації. Перспективи правового регулювань корпоративних відносин у рамках ЄС (фун­даментальна реформа європейського корпо­ративного права). Досліджуються причини та основні напрями реформувань корпоратив­ного права ЄС. Підкреслюється, що реформа базується на процесах, які мають місце на на­ціональному рівні багатьох ведучих країн Єв - росоюзу. Реформи, основним гаслом яких стала дерегуляция у сфері корпоративного права, були проведені або ініційовані у Вели­кобританії, Франції, Німеччині, Данії, Фін­ляндії, Нідерландах, Іспанії.

У процесі написань цієї статті були отри­мані знання та зроблені висновки про те, що для здійснень реформи у корпоративному праві ЄС повинні будуть зробленні наступні кроки: 1) створень корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективно­го і конкурентоздатного європейського бізне­су (створень необхідного правового регулю­вань для тих, хто бажає вести свій бізнес ефективно і успішно); 2) досягнень в право­вому регулюванні балансу інтересів різних груп учасників корпоративних правовідно­син; 3) використань гнучкіших і мобільні­ших форм нормотворчості; 4) використань механізму розкриття інформації як засоби ре­гулювання корпоративних стосунків (замість закріплення численних обмежень і заборон на здійснення певнихдій); 5) розмежування сус­пільств залежно від того, чи звертаються їх акції на організованому ринку, і відповідна диференціація правового регулювання; 6) лі­бералізація багатьох правил і вимог корпора­тивного законодавства, підвищення диспози- тивності його норм; 7) створень правової бази для використання нових інформаційних технологій учасниками корпоративних сто­сунків.


Виникнень Європейських Співтовариств, а потім на їх основі Європейського Союзу ви­кликало до життя нову правову систему - право ЄС. Це унікальна система, що поєднує в собі риси як міжнародного, так і внутріш­ньодержавного права.

У цілому регулювань юридичних осіб у Європейському Союзі залишається на націо­нальному рівні, а корпоративне право остан­нього має субсидіарний характер. Основним механізмом його реалізації є директиви, при­йняті на підставі положень § 2 ст.44 Договору про ЄС, де розкривається свобода установи. Ця свобода діє і стосовно юридичних осіб, які є комерційними організаціями і теж визнані суб’єктами права Євросоюзу [І, с.150-152]. Відповідно до ст.48 Договору про ЄС, торго­вельні товариства, створені згідно із законо­давством однієї з країн-членів, користуються свободою самостійної економічної діяльності нарівні з громадянами Євросоюзу.

За допомогою приписів Договору про ЄС можна виділити основні цілі регламентації юридичних осіб у праві Євросоюзу, а саме:

- забезпечення свободи установи юридич­них осіб і зняття перешкод на шляху відкрит­тя філій, представництв і дочірніх товариств на території будь-якої країни-члену ЄС на умовах національного режиму останньої;

- установлення єдиних мінімальних вимог до юридичних осіб, у першу чергу надання учасникам і кредиторам цих осіб рівнознач­ного захисту на всій території Євросоюзу;

- полегшень діяльності трансєвропейсь - ких компаній шляхом усунення бар’єрів, що випливають із розходжень, існуючих між на­ціональними правовими системами;

- заохочень співробітництва між юриди­чними особами різних країн - членів у всіх сферах економічної діяльності.

У рамках розвитку права ЄС спостерігаєть­ся його рух від більш загального регулювань (в Договорі про ЄС) до його деталізації, біль­шої спеціалізації й постійного коригувань. При цьому пріоритет по можливості віддаєть­ся не твердій уніфікації на підставі регламен­тів, а більш гнучкому і, так би мовити, м’якому методу гармонізації законодавства за допомо­гою директив. Директиви є актами прямої дії, адресованими країнам-членамам ЄС. Проте вони обов’язкові тільки щодо поставлених до них цілей, і при цьому країнам-членам прита­манна свобода вибору методів (способів) їх досягнення [2, с.322-334]. Розроблені й част­ково прийьті протягом наступних ЗО років директиви зазвичай іменуються відповідно до їх порядкових номерів, що віддзеркалюють черговість подань підготовлених проектів.

Основні питань, пов’язані з формальною стороною реєстрації компанії, урегульовані Першою директивою «Про гласність» за № 68/151/СЕЕ, у якій розглядаються З основні групи питань, що стосуються захисту інте­ресів третіх осіб.

Перша група включає перелік основних документів компанії, що надаються при її ре­єстрації мінімальний обсяг інформації й пуб­лікації. На момент прийьття цієї Директиви у країнах-членах практикувалися 3 основні способи реєстрації: запис у реєстрі, депону­вань у спеціалізованому відділі канцелярії суду і публікація в одному або декількох ви - даньх. Так, у Німеччині, Італії і Франції глас­ність здійснювалася за допомогою запису або депонувань в торговому реєстрі або реєстрі товариств. У Бельгії, Люксембурзі й Голландії в основному використовувалася публікація в офіційному виданні [3, с.224-231].

За п.1 ст. З розглядуваної Директиви на ко­жну компанію в національному реєстрі має заводитися справа. Усі документи й відомос­ті, що підлягають опублікуванню, заносяться до справи або фіксуються в реєстрі, причому з 2007 р. це здійснюється в електронній фор­мі. Надавати такі відомості й документи ком­панії можуть як в електронній, так і в паперо­вій формі, якщо держава-член не встановлює обов’язку подавати їх лише в електронній формі. Після цього здійснюється публікація у встановленому країною-членом офіційному виданні, яке теж може бути електронним згі­дно зі ст. З Першої Директиви [4].

13.06.2012 р. Європейський Парламент прийняв нову Директиву (2012/17/EU), спря­мовану на заснувань системи для об’єднань комерційних реєстрів. У ній підкреслюється необхідність створення загального стандарту для обєднань бізнесових реєстрів. За вимо­гою нової Директиви 2012 р. всі держави- члени ЄС мають брати участь у забезпеченні електронної комунікації між бізнесовими ре­єстрами і в передачі інформації для окремих користувачів у стандартний спосіб за допомо­гою ідентичного змісту й ідентичних техноло­гій у всіх країнах Євросоюзу. Система взає­мозв’язку цих реєстрів складатиметься з реєстрів держав-членів, центральної платфор­ми й одного чи декількох порталів доступу. Реєстрам належить зробити отримувану через взаємозв’язок інформацію, безкоштовною. Вона має містити: (а) відомості про наймену­вань компанії, її правову форму; (б) дані, що стосуються зареєстрованого офісу компанії й держави-члена, в якій він зареєстрований; (в) реєстраційний номер компанії; (г) відомості про припинень діяльності останньої або про її неспроможність.

Публікація інформації щодо філій, засно­ваних у державах-учасницях, є одним зі спо­собів реалізації права на свободу їх заснуван­ня. У зв’язку із цим брак координації щодо публікації інформації сприяє наявності супе­речностей у царині захисту прав учасників і третіх осіб. Ідеться, з одного боку, про ком­панії, що провадять діяльність на території іншої держави-учасниці за допомогою свого структурного підпрозділу, як відділення, а з другого - про компанії, які здійснюють діяль­ність на території цієї держави за допомогою заснованого такого структурного підрозділу.

Наведене зумовило потребу у прийнятті Одинадцятої директиви ЄС за № 89/666, яка регламентує питання публікації інформації щодо філій компаній. Дія цієї Директиви по­ширюється на філії компаній, заснованих як в одній із країн-членів ЄС, так і в третіх краї­нах (ст.7), тобто за межами Євросоюзу. Слід зауважити, що стосовно філії діє законодав­ство держави, в якій зареєстрована сама філія, а не його основної компанії.

Понад одинадцять Директив прийнято в Європейському Союзі з метою координації законодавства про компанії. Однією з найва­жливіших є Друга директива «Про капітал» за № 77/91 [5], згідно зі ст.6 якої мінімальний розмір статутного капіталу товариства має складати не менше 25 тис. євро. При цьому кожні 5 років Рада ЄС за пропозицією Євро­пейської комісії повинна переглядати його з урахуваньм інфляції та інших економічних чинників.

На момент створення товариства слід сплатити 25 % номінальної вартості кожної акції. Статутний капітал може складатися із внесків у натурі, вартість яких у грошовому виразі підлягає незалежній експертній оцінці й офіційній публікації. Оцінювання повинно бути проведено до моменту реєстрації това­риства й до отримання ліцензії (якщо цього вимагає національне законодавство). Внески в натурі мають бути сплачені повністю протя­гом 5-ти років після реєстрації товариства або отримань дозволу на ведень справ.

Друга група питань, урегульованих Дирек­тивою, - це відповідальність за те, потрібна інформація не була опублікована. Загальний принцип Директиви - непротиставлення тре­тім особам неопублікованих операцій і відо­мостей. Отже, передбачається єдина санкція за неопублікувань необхідних документів про операції або відомостей - їх непротистав­лення третім особам. Проте сама по собі не - опублікована операція не є нікчемною. Ідеть­ся про неможливість товариства посилатися на неопубліковані операції у відносинах з третіми особами. Виьтком із загального пра­вила можна назвати випадок, коли товариство доведе, що треті особи знали або повинні бу­ли знати про неопубліковані операції. Зна­чить, подібні операції й відомості можна про­тиставити третім особам. У той же час п.7 ст. З Директиви свідчить, що останні можуть самі посилатися на операції й відомості, щодо яких ще не були виконані формальності по публікації, якщо тільки остань не тягне їх недійсності.

Складнощі, що виникають на практиці у процесі заснувань товариства, викликали необхідність у впорядкуванні питань про дій­сність актів, укладених у період його офіцій­ної реєстрації. У більшості випадків після останньої товариство бере на себе всі зо­бов’язання. Однак можливо й інше: товарист­во так і не буде створено або не набуде стату­су юридичної особи. У зв’язку із цим слід чітко визначити, в якій мірі зобов’язань, взя­ті на себе особами, які діють від імені товари­ства, його зобов’язують [І, с.420-435].

Відповідно до ст.7 Директиви «Про капі­тал»: у разі укладення договору від імені то­вариства, що знаходиться у процесі заснуван - ь (до набуття ним статусу юридичної особи), якщо воно не бере на себе зобов’язання щодо операцій, укладених від його імені, особи, які уклали останні, несуть солідарну й необме­жену відповідальність, якщо немає угоди про інше. Проте в Директиві залишилися осто­ронь такі питань, як формальності по укла­денню угоди, механізм та умови передачі зо­бов’язань товариству, бо це регулюється нормами національного законодавства. Таким чином, проводиться розмежування між зо­бов’язаннями, що виникли у процесі форму­вання товариства, з одного боку, й зобов’я­заннями, що виникли вже після його реєстрації, - з другого. У другому випадку товариство у процесі своєї діяльності висту­пає через свої представницькі органи. З ме­тою забезпечення інтересів учасників і третіх осіб обсяг та умови їх повноважень потрібно підпорядкувати чіткому і прозорому регламе­нтуванню.

Третя група питань, урегульованих Дирек­тивою, - недійсність товариства. У ній ро­биться спроба пом’якшити негативні наслідки визнань товариства саме таким. Зокрема, приділяється певна увага правовим засобам запобігання неправильному складанню засно­вницьких документів: на вибір пропонується введень контролю з боку державної влади або нотаріальне оформлень. Відповідно до ст. Ю Директиви «Про капітал» якщо в дер - жаві-учасниці не передбачено на момент ре­єстрації товариства превентивного, судового або адміністративного контролю, функції останнього на відповідність засновницьких документів законодавству покладаються на нотаріуса [5].

Що стосується визнання компанії недійс­ною, то в Директиві міститься вичерпний пе­релік підстав для цього, а це означає, що кра - їни-члени ЄС можуть його тільки зменшити. Згідно зі ст. 11 Директиви «Про капітал» та­кими підставами є брак засновницьких доку­ментів, недотримання формальностей по оформленню, як-то: (а) превентивний конт­роль або нотаріальне посвідчення; (б) визна­чення у статуті цілей товариства, що супере­чать публічному порядку чи законодавству; (в) брак у цих документах або у статуті вказі­вок на найменувань товариства чи на харак­тер або розмір внесків, розмір статутного ка­піталу або мети товариства; (г) недотримань норм національного законодавства щодо сплати мінімального розміру статутного капі­талу та ін.

На окрему увагу заслуговує той факт, що серед випадків визнань компанії недійсною не названо пункту про недотримань форма­льностей щодо публікації інформації. Дійсно, публікація засновницьких документів - одна з головних умов створень компанії. З юриди­чної точки зору до цього моменту остань не вважається створеною й не наділяється стату­сом юридичної особи. Отже, мова може йти лише про компанії, створені де-факто.

У зв’язку із цим Суд ЄС ухвалив, що ре­жим недійсності згідно з Першою директи­вою (1968 р.) непридатний у випадках, коли акти були підготовлені від імені товариства з обмеженою відповідальністю, існування яко­го не зафіксовано у відповідному державному реєстрі через недотримань передбачених на­ціональним законодавством формальностей заснування компаній. Необхідно розрізняти, з одного боку, засновані компанії, навіть якщо у процесі їх створень були допущені деякі помилки і про їх виникнень треті особи мог­ли дізнатися з офіційно опублікованої інфор­мації, з іншого - компанії, які так і не були створені через недотримання низки законода­вчих вимог. У першому випадку компанії пі­дпадають під сферу відань Директиви, а самі вони можуть бути визнаними недійсними. Другий випадок (як було визначено Судом ЄС) не підпадає під сферу відань права Єв - росоюзу. Недійсність компанії повинна бути оголошена шляхом винесень судової ухвали. Ця вимога надає додаткові серйозні гарантії захисту інтересів засновників і третіх осіб [І, с.70, 71]. Сама ж процедура ухвалень судо­вого рішень Директивою не врегульована, отже, це питання належить до відань дер - жав-учасниць. У будь-якому випадку рішен­ня має бути в обов’язковому порядку опублі­ковано в офіційному виданні після його депонувань або запису в реєстрі. Саме факт публікації робить рішення протиставним тре­тім особам.

Строк позовної давності в даному випадку встановлено в 6 місяців з дня публікації рі­шення про недійсність компанії, якщо націо­нальним законодавством передбачено мож­ливість для третіх осіб подавати позов щодо такого рішення.

Щоб залучити фізичних осіб-підприємців до економічної діяльності інститути ЄС були вимушені визнати таку форму, як товариство з одним учасником. У зв’язку із цим було прийнято Дванадцяту директиву, № 89/667, яка переважно є рамковим документом. Нею визнається право створення подібних компа­ній лише за товариствами з обмеженою від­повідальністю (ст. 1). Цією директивою пе­редбачено можливість наявності одного учасника з моменту реєстрації товариства, а значить, зосереджень в його руках усіх час­ток. Більше того, в національному законодав­стві може бути передбачене створення акціо­нерних товариств з одним учасником (ст.6 Дванадцятої директиви).

Директива містить пряме розпоряджень країн-членів визнати такі товариства за фак­том їх створень, при цьому за державами збережено велику частку свободи запрова­джувати той чи інший порядок їх засвоєнь й регулювання їх правового режиму. З огляду на те, що питання про координацію законо­давства країн-членів щодо груп компаній на сьогодні не вирішено, держави у внутріш­ньому законодавстві можуть установлювати спеціальні положення або санкції у разі, якщо фізична особа є єдиним учасником декількох товариств [3, с.450^52]. Аналогічна норма міститься в Директиві і стосовно випадків, коли товариство з одним учасником або будь - яка інша юридична особа є єдиним учасником іншого товариства.

Директивою закріплюються деякі принци­пи функціонування подібних товариств, пов’язані з їх характером. Приміром, єдиний учасник виконує функції загальних зборів, а ухвалювані ним рішення мають бути занесені до протоколу зборів й оформлені у письмовій формі. Проте не уточнюється компетенція самих зборів і не передбачається наявність керівника, що становить деяку гнучкість у функціонуванні товариства.

Договори, укладені між єдиним учасником і представленим ним товариством теж повин­ні бути занесені до протоколу і складені в пи­сьмовій формі [6, с.118, 119]. На розсуд дер­жави це правило, може не поширюватися на поточні операції, укладені у звичайних умо­вах (ст.5 Дванадцятої директиви). У цілому ж у цій Директиві наводиться незначний пере­лік дуже загальних положень. Неодноразові зміни, що вносилися до неї, були консолідо­вані Директивою 2009/102/ЕС від

16.09.2009 р. [7].

На сьогодні компанії, зареєстровані у краї - нах-членах ЄС, можуть вільно перемістити в іншу країну-член Євросоюзу своє фактичне місцезнаходжень (moving a real seat), у тому числі і свій головний офіс або виробництво в цілому. Крім того, в Європі актуальним стало питань можливості компаній, так би мовити, «змінити громадянство», тобто реєстрацію свого місцезнаходжень (moving a registered office). У цьому разі компанія повністю вихо­дить з-під юрисдикції однієї держави й підпа­дає під юрисдикцію іншої.

Для європейських компаній актуальність цього питання пов’язана передусім з розвит­ком бізнесу. Наприклад, звичайна компанія, яка вже давно функціонує й має певне місце на ринку Євросоюзу, потребує інвестицій і бажає залучити нових інвесторів і кредиторів. Банки й інші інвестори в рамках ЄС, у свою чергу, вважають за краще мати справу з ком­паніями, зареєстрованими в державі з приваб­ливою інвестиційною політикою, ефективним законодавчим регулюванням банкрутства і процедурою повернення боргів. Звичайно, така компанія буде привабливішою для них і матиме ширший доступ до фінансових ресур­сів, якщо матиме реєстрацію в такій країні. Компанії, зареєстровані у Греції або Чехії, які (за даними Світового банку) мають найслаб - кішу в ЄС систему захисту інвестицій, корис­тувалися б більшою популярністю в інвесто­рів, якби їх місцем реєстрації була б, приміром, Великобританія, яка може запро­понувати ефективнішу систему такого захисту.

Через ці або інші причини деякі компанії намагаються змінити місце своєї реєстрації, минувши варіант ліквідації в одній державі і створення їх в іншій. На даний момент пи­тання переміщення реєстрації місцезнахо­дження компанії не врегульовано єдиним ак­том ЄС. Розроблено проект Директиви про переміщення реєстрації офісу компаній («14th Company Law Directive»), але він не прийня­тий Європарламентом і знаходиться на стадії обговорення. Таким чином, у ЄС єдиного ме­ханізму, що дозволяє переміщення реєстрації місцезнаходження для всіх компанії, не вста­новлено. У доповіді Єврокомісії із цього пи­тання наводяться альтернативні способи цієї процедури.

Одним з варіантів є використання механіз­му трансграничного злиття товариств з обме­женою відповідальністю (the cross-border merger), про що йдеться в Директиві 2005/56/ЕС від 26.10.2005 р.

Переміщення реєстрації місцезнаходження товариства можна здійснити шляхом ство­рення дочірньої компанії у країні-члені, до якої планується перемістити компанію, об’єднавши її потім з материнською з пере­міщенням у державу дочірньої компанії. Під товариствами з обмеженою відповідальністю, на які поширюється ця директива, розуміють­ся як публічні, так і приватні компанії.

Також існує можливість змінити так зване громадянство компанії за допомогою її перет­ворення на компанію європейську (SE) (a European Company) або на європейське ко­оперативне товариство (SCE) (a European Cooperative Society). Це правові форми ком­паній у рамках ЄС, для яких правом Євросо­юзу передбачені право й механізм перемі­щень реєстрації їх місцезнаходження.

Право змінити свою організаційну форму на SE або SCE мають виключно публічні компанії, функціонуючі не менше 2-х років. Організаційна форма компанії може бути пе­ретворена на SE або SCE, щоб перемістити компанію в іншу країну-член ЄС. Але проце­дура ця досить дорога. Керуючись гарантова­ним правом свободи економічної діяльності, Європейський суд справедливості розглянув декілька справ, пов’язаних з переміщенням реєстрації місцезнаходження компаній. Проте значень рішень суду ЄС обмежене, оскільки стосується тільки конкретної ситуації, може бути предметом неоднозначних інтерпретацій країн-членів Євросоюзу, судами та іншими органами й може привести до ухвалень різ­них рішень на національному рівні. Крім то­го, ці рішення містять загальні принципи без надань погоджених правил і процедур. Суд ЄС вказав на необхідність законодавчого вре­гулювань порушеного питань.

Як уже зазначалося, проект Директиви, яка уніфікувала б правила переміщень реєстра­ції місцезнаходжень компаній в ЄС, так і не був прийьтий у 2007 р. Сьогодні Єврокомі - сія знову повернулася до цієї проблеми. У січ- ні-квітні 2013 р. на своєму сайті вона провела її обговорення і зібрала необхідну інформа­цію [8]. Мета цього заходу - отримання конк­ретних даних про витрати, які зараз може не­сти компанія, яка забажала перемістити свою юридичну адресу в іншу країну, а також про переваги подальших дій ЄС. Єврокомісія пропонує представникам компаній заповнити анкету, яка містить питань про потребу при­йняття законодавчого акта на рівні Євросою - зу і його передбачуваний зміст, а також про перешкоди, з якими стикаються компанії у процесі цієї процедури. Цілком можливо, що європейські компанії незабаром матимуть чі­ткі правила гри, що дозволять їм змінити «громадянство».

Подальшою тенденцією розвитку корпора­тивного права ЄС повинна стати не стільки гармонізація національного права держав - учасниць, скільки усунень перешкод для трансграничного бізнесу в Європі, зокрема, забезпечень можливості створень наднаці­ональних структур корпоративного типу (як Європейська публічна компанія, Європейська приватна компанія, Європейський кооператив та ін.). При цьому Євросоюз має забезпечити максимально широкий вибір організаційно- правових форм ведення бізнесу - національ­них і наднаціональних. Крім того, компаніям належить мати змогу змінювати своє місцез­находжень з однієї країни ЄС на іншу без перереєстрації, а більш ефективним може стати процес здійснення транскордонних рео­рганізацій і поглинань компаній [9].

Європейська комісія в документах, прис­вячених реформуванню права компаній, ре­комендує ширше використовувати інші ін­струменти створень корпоративного права ЄС: регламенти, стандарти найкращої корпо­ративної практики, модельне законодавство, модельні форми документів (статути компа­ній, доручень акціонерів). Також зазначаєть­ся, що директиви не повинні містити деталі­зовані правові норми, що регулювань за їх допомогою має бути переважно рамковим, закріплювати базові принципи і стандарти впорядкування корпоративних відносин, за­лишати їх деталізацію в компетенції націона­льної влади [9].

Проаналізувавши сучасні документи й ак­ти Євросоюзу, присвячені вдосконаленню ко­рпоративного права, варто відмітити конфе­ренцію «Європейське право компаній: шлях уперед», що відбулась у Брюсселі 16-

17.05.2011 р. У ній взяли участь практики й теоретики з різних галузей права, щоб обго­ворити ключові питання законодавства про компанії з метою інвентаризації стану справ і вироблень можливих кроків на майбутнє. Доцільність проведення цієї конференції зу­мовлюється тим, що востаннє глобальний огляд права компаній відбувся майже десять років тому - у 2002-2003 рр. Тому доцільно на початку другого десятиліття XXI століття переглянути й оцінити стан урегульованості корпоративних відносин і запропонувати нові ідеї, зміни й дії для його покращань.

Фінансова криза останніх років підкресли­ла, наскільки важливо для бізнесу функціону­вати у гнучкому середовищі, здатному адапту­ватися до нових обставин і бути відкритим для інноваційних фінансових, організаційних і промислових ідей. Гнучкі правові рамки самі по собі спрьють адаптації й організаційним змінам і є важливим чинником для підтримки конкурентоспроможності європейського біз­несу.

Досягнень балансу між потребою у пра­вилах, що перешкоджають надмірному ризи­ку, й метою збереження гнучких правових рамок - нелегке завдання для правотворців ЄС. Важливо знайти зважений підхід для від­повіді на запитання, які ж правила могли б працювати краще і на якому рівні - на рівні ЄС чи на національному. І такі правила по­винні бути прийняті. У зв’язку із цим відпра­вною точкою належить стати принципам суб - сидіарності і пропорційності, закріпленим у ст.5 Договору про Європейський Союз.

На вказаній конференції обговорювалися сучасні тенденції й події, що мають значень для корпоративного права ЄС, а також пропо­зиції, які, на думку Єврокомісії, можуть бути корисними. Зокрема, в рамках реформувань корпоративного права рекомендується вдос­коналити законодавство, що регламентуює транскордонну активність компаній, прозо­рість їх діяльності, питань участі працівни­ків в останній та ін.

20.02.2012 р. у Брюсселі Європейська ко­місія провела поглиблену консультацію з пи­тань про майбутнє корпоративного права Єв­росоюзу. Європа потребує такого права компаній, яке було б адаптовано до вимог су­часного суспільства й до еволюції економіч­ного середовища. Корпоративне право ЄС відіграє центральну роль у створенні внутрі­шнього ринку. Необхідно дослідити можли­вість урегулювань сьогоднішніх проблемних сфер існуючими правовими засобами. Для залучення до цього громадськості і з’ясу­вань потреб усіх заінтересованих сторін Єв- рокомісія запровадила он-лайн консультацію для накопичень коментарів [10]. Вона була організована з метою вироблень загальних орієнтирів розвитку корпоративного права ЄС і для розроблення чіткіших ініціатив у да­ній царині. Консультація приділила особливу увагу відповідним питанням, а саме:

- мета й завдання корпоративного права Європейського Союзу;

- кодифікація права компаній ЄС;

- майбутнє різних форм компаній на внут­рішньому ринку ЄС;

- транскордонна мобільність компаній;

- питання груп компаній;

- фінансовий режим для європейських компаній [9].

Результати консультацій з вищезазначених питань будуть використані в аналізі Європей­ської комісії про стан корпоративного права й необхідні майбутні проекти в цій галузі. Єв - рокомісія підготує план дій, що окреслить ос­новні ініціативи, які стосуються законодавст­ва ЄС про компанії й корпоративного управління, які важливо реалізувати в най­ближчі роки.

У своїй резолюції ЄКП вимагає радикаль­ної зміни підходу в політиці ЄС. Право ком­паній Євросоюзу сьогодні приділяє надмірну увагу питанням потреб бізнесу й акціонерів на шкоду інтересам працівників та інших за­інтересованих сторін. Реформування нале­жить спрямувати на побудову послідовної, стійкої й перспективної моделі корпоративно­го права, а також на розвиток правових ін­струментів у рамках ЄС по залученню пра­цівників до управління компаніями.

Корпоративне право продовжує зазнавати фундаментальних змін у Європі. Усі європей­ські країни взяли на себе зобов’язань рефо­рмувати національне законодавство згідно з вимогами права ЄС. Однією з особливостей останніх реформ права компаній є ініціативи з підвищення ефективності корпоративного управління.

Пропозиції щодо розвитку корпоративного законодавства повинні фокусуватися на фор­муванні основних правил, на чіткому визна­ченні повноважень органів управлінь ком­панії, а також адміністративних і судових органів. Такий підхід дозволить підвищити передбачуваність умов розвитку корпоратив­них відносин.

ЛІТЕРАТУРА

1. Право Європейського Союзу : підруч. / за ред. О. К. Вишькова. - О. : Фенікс, 2013. — 883 с.

2. Міжнародне комерційне право : навч,- метод. посіб. [для самост. вивчення дисциплі­ни] / Боярська 3.1. - К. : КНЕУ, 2012.- 196 с.

3. Корпоративне право Європейського Со­юзу : підручик / В. І. Муравйова - К. : Юрін - ком, 2011. - 704 с.

4. Створень компаній в рамках Європей­ського Союзу відповідно до нових законодав­чих вимог / за ред. О. Калініної // Український часопис міжнародного права. - 2013. - № 1. -

С. 112-119.

5. Second Council Directive № 77/91 (OJ. 1977. L 26) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://eur-lex. europa. eu.

6. Конституційні акти Європейського Сою­зу (в ред. Ліссабонського договору) / перекл. Г. Друзенка і С. Друзенко; за заг. ред. Г. Друзенка. - К. : К. І.С., 2010. - 536 с.

7. Directive 2009/102/EC of the European Parliament and of the Council of 16 September 2009 in the area of company law on single­member private limited liability companies // О j L 258. -2009. - P. 20-25.

8. Державний департамент з питань адап­тації законодавства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. sdla. gov. ua: 8080/ control/uk.

9. Передумови, напрями та процес рефор­мування корпоративного права Європейсько­го Союзу / за ред. О. Калініної // Український часопис міжнародного права. - 2012. - № 3. -

С. 69-73.

10. Європейська бізнес-асоціація [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. eba. com. ua.



Товкун І. М. Законодавче регулювання корпоративних відносин у Європейському Сою­зі /І. М. Товкун // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 657—665 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2013_3_l 08.pdf

Досліджуються питання законодавчого регулювання корпоративних відносин у краї - нах-членах ЄС, ухвалених відповідно до законодавства ЄС. Проаналізовані та визна­чені основні тенденції розвитку європейського корпоративного права. Розкриті зага­льні рамки та умови для створень корпоративних одиниць у ЄС. Запропоноване подальше не гальмування, а навпаки, будь-яке сприянь процесу реформувань права ЄС.

Товкун И. Н. Законодательное регулирование корпоративных отношений в Европейс­ком Союзе

Исследуются вопросы законодательного регулирования корпоративных отношений в странах-членах ЕС, приьтых в соответствии с законодательством ЕС. Проанализиро­ваны и определенные основные тенденции развития европейского корпоративного права. Раскрыты общие черты и условия для создания корпоративных единиц в ЕС. Предложено дальнейшее не торможение, а наоборот, любое содействие процессу ре- формировань права ЕС.

Tovkun I. N. Legal Regulation of Corporate Relations in the European Union

The questions of the legislative adjusting of corporate relations are investigated in the countries-members of EU, accepted in accordance with the legislation of EU. Certain basic progress of European corporate law trends is analysed. General lines and terms are exposed for creation corporate units in EU. The further offers not braking, and vice versa, any assistance to the process of reformation of right EU.