joomla
РОЛЬ ПРОФЕСОРА А. АНТОНОВИЧА У СТАНОВЛЕННІ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ М. ЦИТОВИЧА НА НАУКУ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПРАВА
Форум права

УДК 340.12:3 78.4(477-25) “18”

А. Г. СОЛОМАХА, Київський національ­ний університет імені Тараса Шевченка

Ключові слова: М. М. Цитович, А. Я. Антонович, поліцегіське право, юридичний факультет Уні­верситету Св. Володимира

Ім’я Афіногена Яковича Антоновича (1848 - після 1917) - відомого колись учено - го-поліцеїста, на сьогодні як в Україні, так і поза її межами, практично забуте. Достемен­но невідома навіть точна дата його смерті. Серед найпомітніших публікацій українсь­ких науковців можна назвати лише довідни - кову статтю про ученого у п’ятому томі «Антології української юридичної думки», підготовлену І. Б. Усенком [1, с.297-299], до­відку в «Міжнародній поліцейській енцик­лопедії» [2, с. З 8-3 9] та згадки у двохтомнику «Поліцейське право в Університеті Святого Володимира» (Київ, 2010) [3]. Зазначимо при цьому, що найавторитетніша з сучасних українських енциклопедій - Енциклопедія сучасної У країни, прізвища А. Я. Антоновича зовсім не згадує, як, до речі, і багатотомна українська «Юридична енциклопедія». Не краща ситуація і у Російській Федерації, де осібно стоять публікації В. О. Томсінова [4, с.18].

Завдань статті убачаємо в поверненні із забуття постаті відомого ученого, реконст­рукції його життєвого шляху та наукової ді­яльності як поліцеїста. Основна увага приді­лена роботі Афіногена Яковича на кафедрі поліцейського права Університету Св. Воло­димира, де він виступив наставником остан­нього поліцеїста Університету Св. Володи­мира М. М. Цитовича.

Значний вплив на формування поглядів Миколи Мартиніановича Цитовича на полі­цейське право як науку мав А. Я. Антонович, доктор політичної економії і статистики, професор кафедри поліцейського права Уні­верситету Св. Володимира, дійсний статсь­кий радник з 1893 р., таємний радник від 1893 [5, с.23-24]. Він народився 1848 р. на Волині у родині священика. Закінчив Київ­ську семінарію (1869 р.) та юридичний фа­культет Університету Св. Володимира (1873 р.) зі ступенем кандидата юридичних наук. Працював приват-доцентом кафедри полі­тичної економії, статистики і законодавства Інституту сільського господарства та лісниц­тва у Новій Александрії. 1877 р. захистив дисертацію на тему «Теория ценностей: кри­тико-экономическое исследование» і отри­мав ступінь магістра політичної економії і статистики.

У своїй дисертації молодий учений не лише розглянув основні, існуючі на той час, теорії цінностей А. Сміта, Д. Рікардо і К. Маркса та інших, але й запропонував влас­ний варіант теорії. Рецензент магістерської дисертації Афіногена Яковича писав: «Крае­угольным камнем ее является производст­венная ценность, которая, по словам автора, есть не что иное, как овеществление общест­венного труда и капитала» [6, с. 10]. Д. І. Піх - но також справедливо відзначив, що основні положень теорії дисертанта частково запо­зичені у Д. Рікардо і К. Маркса, до яких він додав «к общественно необходимому труду, т. е. стоимости, еще два элемента, а именно естественные ресурсы и капитал» [6, с. 10]. Дмитро Іванович не погоджувався з деякими положеннями, задекларованими А. Антоно­вичем: «Предлагая динамическую единицу (время), - писав він, - измеряющую продол­жительность действия, автор не дает стати­ческой единицы, измеряющей объем дейст­вия» [6, с. 11]. Навіть з огляду на певні зауваження київського професора, він дав загалом позитивний відгук на магістерську роботу А. Я. Антоновича.

Через 2 роки, у 1879 р., Афіноген Якович


Затверджений на посаді професора, а вже на­ступного року був обраний членом правлін­ня Інституту сільського господарства та ліс­ництва. Крім того, йому було доручено керувань інститутськими маетностями. Са­ме у цей період, на думку О. Дубянського, молодий учений «ознакомился з практичес­кой стороной сельскогохозяйственного про­изводства, с основами агрономии и мелиора­ции, которые пригодились ему в дальнейшем при написании его главных работ» [7, с.56].

Як свідчать щоденникові записи професо - ра-криміналіста О. Ф. Кістяківського, спроби запрошення А. Антоновича на вакантну ка­федру поліцейського права, яка звільнилася в Університеті Св. Володимира після переїз­ду М. Х. Бунге до Санкт-Петербурга, робили­ся ним ще у 1880 р. 20 серпня Олександр Федорович зробив запис наступного змісту: «Сегодня в 10 часов было заседание юриди­ческого факультета. В числе дел было и за­мещение кафедры полицейского права, оста­вшейся вакантною после Бунге. Буданова (мається на увазі М. Ф. Владимирсъкий - Буданов. - Авт.) в заседании не было, хотя он писал мне, что он приедет 18 августа, а Тарасову, что он сделает предложение о его кандидатуре. Прочтено было предложение Бунге о конкурсе. Все хватились его подде­рживать. Я сказал: «Конкурс - крайнее сред­ство. Не следует ли прежде испытать способ замещения определенными лицами. Вот вам имена: Гартенберга, Тарасова, Исаева и Ан­тоновича. Остановившись на ком-нибудь, можна было бы войти с ним в сношение. И тогда, когда этот способ окажется не имев­шим результата, можно бы обратиться к конкурсу». На это Демченко, со свойствен­ным ему недосягаемым тупоумием, заметил: «Если Н. Х. Бунге не смог указать на лицо достойное занять его место, то как же мы осмелимся наименовать такового». Я заме­тил, что его авторитет нисколько не лишает нас права и вознаименовать такового» [8, с.250]. Прихильники оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади по кафедрі поліцейського права тоді перемогли, але ре - альних результатів це не мало.

Того ж дня О. Кістяківський залишив ха­рактеристику професора Інституту сільсько­го господарства та лісництва з Нової Алек­сандра, який відвідав його вдома. «Профессор из Лесного института», як він назвав свого гостя, багато працює. Але «от него несет каким-то провинциализмом и по­литическою неразвитостию. Но человек он основательный. Киевские дельцы его не лю­бят» [8, с.250].

Протоколи засідань Ради Університету Св. Володимира інформують, що на засідан­ні 15.10.1882 року вкотре розглядалося пи­тань вакантної на юридичному факультеті кафедри поліцейського права. Юридичний факультет піддав А. Антоновича балотуван­ню 11 жовтня і одноголосно обрав його шта­тним доцентом. Наступного дня декан юри­дичного факультету В. Г. Демченко зробив подань Раді університету наступного зміс­ту: «В видах замещения вакантной кафедры полицейского права, ординарный профессор Г. Д. Сидоренко и штатный доцент Д. И. Пих - но вошли в юридический факультет с пред­ставлением, в котором, указав на ученую и преподавательскую деятельность профессора сельско-хозяйственного и лесного института в Новой Александрии, магистра политичес­кой экономии и статистики, А. Я. Антонови­ча, предлагают его к избранию штатным до­центом на кафедру полицейского права» [9, с.237].

На цей раз питання було вирішено на ко­ристь юридичного факультету. Рада Універ­ситету Св. Володимира підтримала кандида­туру А. Антоновича. Вже 10.12.1882 року у протоколі Ради зафіксовано: «Слушали: пре­дложение г. Попечителя Киевского Учебного Округа от 29-го ноября 1882 года за № 13487, следующего содержания: «Определив сего числа профессора сельско­хозяйственного и лесного института в Новой Александрии, магистра политической эко­номии и статистики Афиногена Антоновича на должность доцента по кафедре полицейс­кого права в Университете Св. Владимира, имею честь уведомить об этом Совет Униве­рситета, впоследствие представления от 25 сего ноября за № 1828. Формулярный список г. Антоновича возвращается» [9, с.292].

Отже, у 1882 р. Антоновича затвердили приват-доцентом кафедри поліцейського права Університету Св. Володимира, де він розпочав читання лекційного курсу з полі­цейського права. Крім того він почав викла­дати політичну економію і статистику на Вищих жіночих курсах. Вже наступного ро­ку учений опублікував «Теорию бумажно­денежного обращения и государственные кредитные билеты», яку згодом захистив як докторську дисертацію. Крім того, ним були опубліковані ще дві знакові роботи - «Курс политической экономии» (Киев, 1886) та «Курс государственного благоустройства (полицейского права)» (Киев, 1889).

Громадянська позиція науковця робила не лише можливою, але й необхідною його участь у суспільному житті країни. Тому, окрім викладацької та наукової роботи уче- ний-поліцеїст редагував газету «Киевлянин» (1883-1884 рр.), а упродовж 1887-1892 рр. видавав «Киевское слово», що мала консер­вативне спрямування. У цих виданнях він часто виступав як публіцист, ховаючись за псевдонімами - «Бичалец», «Бичалец А.», «Коко» - разом з М. Я. Франкелем [10, с.39]. Сучасний російський дослідник економічних поглядів Афіногена Яковича вважає, що останній «на протяжении своей жизни был убежденным концерватором, но не ретрогра­дом. Иначе говоря, он был приверженцем существующих порядков, допуская в то же время их изменение под влиянием современ­ных обстоятельств» [7, с.56].

Професор Університету Св. Володимира брав активну участь у реорганізації Держав­ного банку Російської імперії [11, с.139]. Від 1893 до 1896 р. А. Антонович займав посаду товариша міністра фінансів С. Ю. Вітте (за сучасною термінологією - заступник мініст­ра фінансів), а згодом входив до Ради Мініс­терства народної освіти. На адміністративну посаду до міністерства фінансів його, як сво­го учня, міг рекомендувати М. Х. Бунге. Про­те, С. Ю. Вітте у своїх спогадах писав, що вибрав київського професора самостійно, без будь-якої рекомендації, як провідного на той час фахівця з питань грошового обігу. «Я сделал это потому, - згадував С. Вітте, - что Антонович написал по этому предмету док­торскую диссертацию, а именно о денежном обращении» [12, с.335].

Виправдовуючи власні прорахунки, Сер­гій Вітте залишив не зовсім привабливу і су­перечливу характеристику викладача Уні­верситету Св. Володимира. «Мне казалось, - згадував він, - да так оно и было в действи­тельности, что Антонович весьма твердо вы­сказался за необходимость металлического обращения, но я не принял во внимание ха­рактера, с одной стороны, крайне неустойчи­вого, а с другой стороны, грубого и некуль­турного. Он по своей натуре гораздо больше думал о своей мелкой пользе, нежели о том, будет ли совершена денежная реформа или нет. Когда Антонович увидел, что не только Петербург, но и вся Россия против этой ре­формы, то он, конечно, начал вилять, а затем и сам стал высказываться против этой рефо­рмы. Антонович был недурной человек, по­рядочный русский профессор, но замечате­льно хитрый хохол; очень маленький по своему характеру и мировозрению. В дета­лях, конечно, он меня сбивал» [13, с.78].

Не зовсім прихильним до київського про­фесора був і автор статті про нього в «Энци­клопедическом словаре Брокгауза и Ефро­на». Там його наукові робота характеризувалися наступним чином: «В своих трудах придерживается направления более практического, чем научного, избегая касаться наиболее важных и жгучих вопро­сов. Социальные проблемы кажутся Антоно­вичу «выдумкой каких-то всеобщих органи­заторов и преобразователей». Специальную литературу за последние 20-30 лет он совсем игнорирует, оставаясь верным старым учеб­никам; во многих случаях он не идет далее Адама Смита, Шторха, Бастиа». В своих со­чинениях ученый отстаивал утверждение, что основа капитализма - «строго демокра­тический принцип равенства», включая принцип равенства прибылей» [14, с. 129].

Про останні роки життя таємного радника відомо мало. Після відставки він придбав маєток у Волинській губернії, де і оселився. І. Б. Усенко припускає, що після 1905 р. Ан­тонович переселився до Києва і жив на чи­малу пенсію. Помер після 1917 року [1, с.297-299].

Як економіст - теоретик і практик, Афіно - ген Якович залишається ще недостатньо ви­вчений, про що свідчить один з найкращих підручників з історії економічних учень [15]. У цій книзі він представлений переважно як дослідник земельного та сільськогосподар­ського питання [15, с. 159-162]. Його еконо­мічні погляди аналізуються не за допомогою

І через призму авторських праць (тобто, праць самого А. Антоновича), а шляхом ци­тувань рецензії на лекційний курс в Універ­ситеті Св. Володимира [15, с.152]. Звичайно, що якість такого «аналізу» сумнівна.

Разом із тим, російські учені - економісти все частіше звертаються до праць київського професора і, захоплюючись глибиною його наукових поглядів, наголошують: «По отде­льным позициям А. Я Антонович предвосхи­тил идеи Дж. Кейнса, например, об эффекте «храповика» и неэластичности цен к пони­жению, о мультипликаторе инвестиций» [7, с.61].

Нагадаємо лише, що теоретична система Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно зміни­вши траєкторію її попереднього розвитку. Кейнстіанство стало одним із провідних на­прямків економічної науки XX ст. Свою на­зву напрямок отримав за прізвищем видатно­го англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) - засновника макроеко - номічної теорії та принципів державного ре­гулювання ринкової економіки [16, с.22].

Оскільки Афіноген Якович цікавить нас більше як викладач і дослідник поліцейсько­го права, зосередимося на аналізі його праці «Курс государственного благоустройства (полицейского права)». Високо оцінюючи наукову діяльність київського професора, один з російських науковців вважає, що «по­добный курс государственного благоустрой­ства (мається на увазі «Курс государствен­ного благоустройства (полицейского права)»

А. Антоновича. - Авт.), или, как раньше он назывался, полицейское право, был бы впол­не актуален и в настоящее время» [7, с.56]. Важко не погодитися з такою високою і ціл­ком заслуженою характеристикою лекційно­го курсу київського професора, яку зробив російський науковець. На жаль, у цитованій журнальній публікації зустрічаються і прикрі помилки. О. Дубянський, наприклад, пише: «Сам Антонович определял предмет своих исследований в этой книге (мається на увазі все той же «Курс государственного благоу­стройства (полицейское право)» А. Антоно­вича. - Автор.) так: «Цель моя была бы дос­тигнута, если бы читатель вынес убеждение, что предмет научных изысканий в области государственного хозяйства определяется совокупностью форм и содержания, влив­шейся в эти формы экономической жизни...» [7, с.56]. При цьому подається посилання на сторінку 99 наукової праці київського учено­го. Відкривши її, знаходимо цитований вище фрагмент. Але ці слова належать не А. Ан­тоновичу, а М. Бунге, якого він цитує. Останній оприлюднив їх у вступі до власно­го курсу з поліцейського права, видрукува­ного у Києві 1869 року [17, с.4]. Подібні по­милки не можуть не засмучувати.

У своєму «Курсе государственного благо­устройства» професор Антонович наголошу­вав, що одного юридичного порядку не дос­татньо для забезпечення народного благополуччя «необходимо надлежащее хо - зяйстенное содействие сохранению и разви­тию народного благосостояния» [18, с. 12]. I далі «необходима деятельность, имеющая своей задачей и источником не право, но и благо, как совокупность материальных и ду­ховных интересов народа. Такая обществен­но-хозяйственная деятельность обыкновенно называется полицейской, в отличие от юри­дической, имеющей своим источником и за­дачей право» [18, с. 12].

Звертаючись до витоків науки поліцейсь­кого права, Антонович проаналізував став­лення до людини в поліцейських і правових державах. Він наголошував: «Задача прави­льной и результативной деятельности долж­на состоять в возможном применении этих коренных начал общежития, в согласовании права с благом, в правомерности отношений государства и общества к народному благу. Содействие народному благу, - на його дум­ку, - не должно быть произвольным. Оно должно быть основано на тех естественных определениях, которые, говоря словами Шталя, заключаются в самой природе меж - человеческих отношений и которые положи­тельный закон возводит в точные и ясные нормы. Так возникает необходимость особой науки, изучающей правооснования для хо­зяйственного содействия со стороны общес­тва и государства сохранению и развитию народного блага» [18, с. 13]. Ця наука, на ду­мку Афіногена Яковича, і називається полі­цейським правом.

Її завданням він вважав: «Изучение в раз­нообразии жизненных отношений норм для деятельности, направленной с одной сторо­ны к охране существующего благосостояния, т. е. к предупреждению и пересечению дейс­твий, нарушающих существующее благосос­тояние, с другой же стороны - изучение норм для надлежащего содействия дальней­шему развитию народного блага. Полицейс­кое право, таким образом, - підсумував уче­ний, - представляет собою необходимое дополнение политической экономии» [18, с.13].

Наголосимо на тому, що А. Антонович не вважав політичну економію наукою, що мо­же замінити поліцейське право. «Если поли­тическая экономия, - стверджував він, - есть наука о естественных законах организма на­родного благосостояния, то полицейское право єсть наука о началах организации это­го благосостояния, об условиях жизнедеяте­льности народного организма. Из сказаного очевидно, - продовжував розвивати свою думку Афіноген Якович, - высокое жизнен­ное значение науки полицейского права» [18, с.13-14].

Київський учений був переконаний, що поліцейське право і політична економія у другій половині XIX ст. були самостійними науками, що взаємодоповнювали одна іншу. Жодній з них він не віддавав переваги, не ставив над іншою. Учений заперечував праг­нення деяких науковців відмовитися від нау­ки поліцейського права на користь політич­ної економії. З цього приводу Антонович писав: «одного сознания законов блага, изу­чаемых политической экономией, еще недо­статочно для водворения благосостояния. Всегда будет существовать в жизни то слу­чайное, временное, местное и частичное, ко­торым осложняются и видоизменяются эко­номические законы. Необходимо изучение в этом жизненном разнообразии правооснова - ний для хозяйственного управления народ­ным благосостоянием; необходима наука по­лицейского права» [18, с. 14].

А. Антонович не лише відстоював необ­хідність існування науки поліцейського пра­ва, але і пророкував їй довге життя у майбу­тньому. Його слова звучать особливо актуально сьогодні, коли попередні державні теорії втратили свій авторитет, а нові ще не встановилися. Він вважав, що «с каждым днем все более и более возникают требова­ния хозяйственной деятельности со стороны государства. Горький опыт прошлого убе­дил, что невмешательство государства в дело народного благосостояния ведет к обедне­нию народных масс, к пауперизму и проле­тариату, угрожающим общественному по­рядку и даже самой культуре» [18, с. 14]. «Для этого управления, - продовжував Афі­ноген Якович, - необходимы руководящие начала, изучение которых и составляет пре­дмет науки полицейского права» [18, с. 15]. Воно, у свою чергу, «имеет своей задачей обосновать принципы для «хозяйственного государства»» [18, с. 15].

Викладач Університету Св. Володимира також дав чітке визначення предмету і мето­ду науки поліцейського права. У його трак­туванні «полицейское право имеет своим предметом изучение правооснований для надлежащего содействия сохранению и раз­витию народного благосостояния. В разноо­бразии жизненных отношений, осложняю­щих и видоизменяющих то однородное, по которому естественно стремятся сложиться общественные явления, эта наука открывает нормы для такой организации, при которой законы народного благосостояния могли бы получить полное и естественное применение. Имея дело с элементами - частным, времен­ным, случайным и местным, полицейское право не может быть отвлеченною наукою в строгом смысле этого слова. Метод его иск­лючительно эмпирический и при том глав­ным образом в той своей форме, в какой на­блюдение может обнять собою все стороны данных, находящихся не в состоянии покоя и неподвижности, но развивающихся. Метод полицейского права - историческая индук­ция» [18, 15].

Роз’яснюючи сутність цього методу, далі він додав: «но если использование историче­ским методом в политической экономии мо­жет приводить к таким односторонностям и заблуждениям, то полицейское право поло­жительно не мыслимо вне этого метода» [18, с.16].

Продовжуючи виклад теоретичних засад поліцейського права, А. Антонович доходить висновку, що воно не може бути космополі­тичним правом, придатним для всіх народів. «Оно является, - переконаний він, - нацио­нальным правом в строгом смысле слова. Принципы политической деятельности, да­ющие прекрасные результаты в одной стра­не, могут приводить к высшей степени печа­льным результатам в другой» [18, с.23]. Саме тому «и наука полицейского права ни в коем случае не может быть названа космополити­ческой. Это наука национальная. Она изуча­ет те правооснования для деятельности госу­дарства, направленной к устройству народного благосостояния, которые заклю­чаются в национальных особенностях данно­го народа и представляют собою условия его национального развития» [18, с.24]. Тільки ставши цілком національною, наука поліцей­ського права, на думку дослідника, слугує інтересам поступу загальнолюдської культу­ри.

Учений сформував власний погляд щодо системи поліцейського права, яка різнилася від домінуючої у тогочасній російській нау­ці. Він наголошував, що «имея ввиду задачи пропедевтические, мы не можем принять си­стемы, разделяющей полицейское право на две самостоятельные части - благочиние и благоустройство. Пропедевтическим целям более соответствует деление науки на общее учение о факторах благосостояния и учение об отдельных отраслях деятельности, напра­вленной к достижению народного благосос­тояния» [18, с.25].

У схеми науки поліцейського права, якої київський професор дотримувався впродовж усього життя, в «первый отдел входят: 1) по­лиция населения; а) гражданское состояние,

Б) местожительство и местоприбывание, в) числовой состав, г) содействие развитию на­селения в физическом и духовном отноше­ниях, е) союзный строй населения; 2) поли­ция сил природы: а) климат и атмосферные явления, б) землевладение и водовладение, г) содействие изучению естественных богатств страны; 3) полиция капитала: а) ограждение собственности, б) меры предупреждения ра­зрушения имуществ, в) страхование иму- ществ, г) содействие капитализации иму­ществ.

Во второй отдел входят постановления, регулирующие состояние и развитие отдель­ных отраслей деятельности, относящихся к производству, распределению и потребле­нию» [18, с.25].

Саме у такому структурному вигляді Афі - ноген Якович читав лекційний курс з полі­цейського права студентам Університету Св. Володимира. Через призму окресленого ба­чення науки поліцейського права він попу­ляризував її як навчальну дисципліну уні - верситетського циклу. Ще у своїй вступній лекції «Полицейское право и политическая экономия», прочитаної студентам Київського університету, він задекларував: «необходима наука общественного домостроя» [19, с. 13]. Такою наукою він вважав поліцейське право. Цей спадок отримав від попередника М. Ци - тович, який почав читати поліцейське право після призначень А. Антоновича товари­шем міністра фінансів Російської імперії.

Важливо наголосити, що саме А. Антоно­вич сприяв залишенню М. Цитовича при університеті Св. Володимира для підготовки до професорської діяльності. У протоколі № 19 Ради Університету Св. Володимира від 21.10.1883 року читаємо: «Слушали: пред­ставление декана юридического факультета

В. Г. Демченко от 20 сентября 1883 года сле­дующего содержания: «Юридический факу­льтет, в заседании 19 сего сентября, выслу­шав прилагаемое при сем представление доцента А. Я. Антоновича об оставлении окончившего курс нашего факультета со степенью кандидата Цытовича Николая сти­пендиатом для приготовления к профессорс­кому званию по кафедре полицейского пра­ва, и разделяя мнение его о способностях и трудолюбии Цытовича постановил: ходатай­ствовать о зачислении Цытовича таковым стипендиатом с выдачей ему установленного содержания, поручив руководство его заня­тиями доценту Антоновичу»» [20, с.90]. От­же, саме завдяки клопотанню А. Антоновича почалася успішна кар’єра останнього поліце - їста Університету Св. Володимира М. Цито­вича.

ЛІТЕРАТУРА

1. Усенко І. Б. Антонович Афіноген Якович /1. Б. Усенко // Антологія української юридич­ної думки: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемчушенко (голова) та ін. / упор.: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко. - Київ : Видавничий дім «Юридична книга», 2003- . - Т. 5: Полі­цейське та адміністративне право. - 2003. - С. 297-299.

2. Буран В. Антонович Афіноген Якович /

B. Буран // Міжнародна поліцейська енцикло­педія. - Київ : Видавничий Дім Ін ЮРЕ, 2003. - С. 38-39.

3. Поліцейське право в Університеті Свято­го Володимира: у 2 кн. Кн. 1 / уклад. І. С. Гри­ценко, В. А. Короткий ; за ред. І. С. Гриценка.

Київ : Либідь, 2010. - 440 с. - (Пам’ятки пра­вничої думки Київського університету).

4. Томсинов В. А. Российские правоведы ХУІІІ-ХХ веков: Очерки жизни и творчества: в

Т. Т. 1. / В. А. Томсинов. - Москва : Зерцало, 2007. - С. 630-640.

5. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского Университета Св. Владимира (1834-1884) / Ред. В. С. Икон­ников. - Киев : Типография имп. Ун-та Св. Владимира, 1884. - 807 с.

6. Пихно Д. И. Разбор сочинения А. Анто­новича «Теория ценности» / [доц. Д. И. Пих­но]. - [Киев]: Унив. тип., [1878]. - 15 с.

7. Дубянский А. Н. Экономические взгляды

А. Я. Антоновича / Александр Дубянский // Вестник Санкт-Петербургского ун-та. - 2007. -Сер. 5.-Вып. 1.-С. 55-62.

8. Кісгяківський О. Ф. Щоденник (1874— 1885): в 2 т. Т. 2. / О. Ф. Кістяківський; НАНУ, Археографічна комісія, Ін-т укр. археогр.; ЦЩАУ в м. Києві; Українська правнича фун­дація; відпов. ред. І. Л. Бутич ; упоряд. В. С. Шандра. - Київ : Наукова думка, 1995. - 583 с.

9. Извлечение из протокола заседания Со­вета : от 15.10.1882 года // Университетские известия. - 1883. - № 2. - С. 229-307.

10. Масанов И. Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей: в 4 т. Т. 4. Новые дополнения к ал­фавитному указателю псевдонимов / И. Ф. Масанов. - Москва : Изд-во ВКЦ 1960. - 558

11. Гриценко I. С. Юридичний факультет Університету Св. Володимира, 1834-1920 / I.

C. Гриценко, В. А. Короткий. - Київ : Либідь, 2009. - 256 с.

12. Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849-1911 гг. / С. Ю. Витте. - Москва : Мысль, 1991.-718 с.

13. Витте С. Ю. Воспоминания / С. Ю. Вит­те. - Ленинград : Гос. изд-во 1924. - Т. 1. - XXVIII + 471 с.

14. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Дополнительный том. 1 (А-Вяхирь). - СПб, 1905.-С. 128-129.

15. Історія економічних учень : підручник: у

Ч. - Ч. 2 / за ред. В. Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - Київ : Знань, 2005. - 567 с.

16. Шумпетер И. Десять великих экономи­стов от Маркса до Кейнса [Пер. с англ. Н. В. Автономовой, И. М. Осадчей, Н. А. Розинской ; под науч. ред. В. С. Автомонова.] / Й. А. Шумпетер. - Москва : Изд. Института Гайда­ра, 2011. - С. 355-398.

17. Бунге Н. X. Полицейское право. Т. 1:

Введение и государственное благоустройство /

H. X. Бунге. - Киев, 1869 // Поліцейське право в Університеті Св. Володимира: у 2 кн. / уклад.

I. С. Гриценко, В. А. Короткий ; за ред. І. С. Гриценка. - Київ: Либідь, 2010. - Кн. 1. - 440

18. Антонович А. Я. Курс государственного благоустройства (полицейского права) / А. Я Антонович. -Ч. 1. - Киев, 1890. - IV, 410 с.

19. Антонович А. Полицейское право и по­литическая экономия. (Вступительная лекція) / Афиноген Антонович // Университетские из­вестия. - 1883. - № 2. - С. 1-13.

20. Университетские известия. - 1884. - №

З.-С. 90.



Соломаха А. Г. Роль професора А. Антоновича у становленні наукових поглядів М. Цитовича на науку поліцейського права/А. Г. Соломаха//Форум права. —2013. —№ 2.

— С. 528—535 [Електронний ресурс].

Досліджено життєвий шлях та наукова діяльність у галузі поліцеїстики професора ка­федри поліцейського права Університету Св. Володимира Афіногена Яковича Анто­новича, який був вчителем останнього представника школи поліцейського права Київ­ського університету Миколи Мартиніановича Цитовича.

Соломаха А. Г. Роль профессора А. Антоновича в становлении научных взглядов М. Цитовича на науку полицейского права

Исследован жизненный путь и научная деятельность в области полицеистики профес­сора кафедры полицейского права Университета Св. Владимира Афиногена Яковлеви­ча Антоновича, который был учителем последнего представителя школы полицейско­го права Киевского университета Николая Мартиниановича Цытовича.

Solomaha A. G. The Role of Professor A. Antonovich in the Development of Scientific Views on Science M. Tsitovich Police Law

To research and analyze life course research activities in the field of police politseyistyky professor of Law at the University of St. Vladimir Yakovlevich Afinohena Antonovich, who was a teacher last of the police law school of the University of Kiev Nicholas Martynianovy - cha Tsytovycha.