joomla
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ПРЕДМЕТ І МЕТОД)
Форум права

УДК 339.166.5

С. Ю. БУРЛАКОВ, канд. юрид. наук, доц., Харківський національний університет імені

В. Н. Каразіна

Ключові слова: предмет права інтелектуальної власності, метод права інтелектуальної власно­сті, монополія, внключні права

У вітчизняній теорії права традиційним є поділ галузей права за предметом і методом правового регулювання. Звертаючись до про­блем встановлення предмету та методу пра­вового регулювання відносин інтелектуальної власності, слід відзначити, що відповідно до

Ч. І ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інте­лектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Та­ким чином, лише ЦК України у 2003 році за­кріпив легальне визначення права інтелектуа­льної власності як правової категорії. До цього періоду у вітчизняному законодавстві цей термін був відсутній. Разом із тим, у нау­ці та доктрині цивільного права він широко використовувався у навчальній та науковій літературі.

Теоретичними розробками даної юридичної проблеми у різні часи займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема: В. А. Дозорцев,

В. І. Жуков, O. K. Маковський, 0.0. Підоприго - ра, О. П. Орлюк. Звідси, метою статті є вирі­шення юридичної задачі, яка полягає у вста­новленні предмету і методу правового регулювання відносин у сфері права інтелек­туальної власності.

При поглибленому та систематичному до­слідженні інтелектуальної власності, права інтелектуальної власності, об’єктів права ін­телектуальної власності постають питання про природу цих явищ та благ, їх ознаки та місце серед об’єктів правового регулювання. Ще однією підставою торкнутися проблеми віднесення права інтелектуальної власності до самостійної галузі або до інституту циві­льного права є встановлення змісту цих прав, оскільки 4.2 ст.418 ЦК України встановлює, що право інтелектуальної власності станов­лять особисті немайнові права інтелектуаль­ної власності та (або) майнові права інтелек­туальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності ви­значається ЦК України та іншим законом.

Розмежування інститутів або виділення пе­вних правових правил у окремі галузі права має не лише теоретичне значення, а має ціл­ком практичну спрямованість. У вітчизняній теорії права традиційним є поділ галузей права за предметом і методом правового регулюван­ня. До майнових і особистих немайнових від­носин, які регулюються на основі рівності уча­сників цивільного обороту і мають своїм змістом економічне і духовне привласнення результатів технічної, художньо-конструк­торської та селекційної творчості, тісно при­микають відносини щодо визнання та кваліфі­кації заявлених рішень [1, с. 10]. Ці відносини входять до структури предмета патентного права. Вони будуються на засадах влади і під­порядкування, однак їх не слід розглядати як предмет адміністративного права, а сам процес експертизи заявлених рішень як адміністрати­вний за своєю природою [1, с. 10-11]. I. E. Ма - міофа показав, що експертиза є не адміністра­тивним процесом, а процедурної стадією реалізації суб’єктивного цивільного права ав­тора на визнання його науково-технічного до­сягнення і регламентуючі експертизу норми є процедурними, що зустрічаються в будь-якій галузі права. Зазначені норми відносяться не до адміністративного права, а до тієї галузі, матеріальні норми якої обслуговуються дани­ми процедурними нормами [2, с.30-31]. Укра­їнська цивілістика включає в предмет цивіль­ного права і право інтелектуальної власності, поширюючи на нього споконвічно приватноп­равові методи правового регулювання [3, с.41;

4, с.17, 18, 23; 5, с.18, 19, 24, 25].


Наявність спорів у науці створила переду­мови для зародження комплексних галузей права. Метою їх створення є внесення раціо­нальності та підвищеня ефективності у пра­вовому регулюванні неоднорідних суспільних відносин, які виникають у конкретній сфері виробничої чи іншої діяльності, в тому числі серед творчих спеціальностей.

З урахуванням наведеного можна підсуму­вати, що предмепюм права інтелектуальної власності є майнові та особисті немайнові відносини, що складаються між суб’єктами права щодо визнання певних нетілесннх благ об 'єктами авторського, суміжного, патент­ного та інших прав та їх використання (еко­номічне й особистісне присвоєння).

Звертаючись до методу права інтелекту­альної власності, з позиції теорії права слід відзначити наступне. Метод правового регу­лювання суспільних відносин як юридичну категорію можна зрозуміти і дослідити, лише встановивши зв’язки цієї категорії з низкою інших основних категорій, що існують у пра­ві. Для цього, видається, необхідно встанови­ти співвідношення понять метод правового регулювання та методологія науки. Методо­логія правової науки є сукупністю методів, наукових підходів, прийомів, способів ви­вчення досліджуваних предметів. Слід вихо­дити з того, що будь-якій галузі права власти­во наявність не одного прийому або способу пізнання, а їх система; використовується не один метод правового регулювання в чистому вигляді, а їх поєднання. Оскільки у цій роботі право розглядається в його позитивному ро­зумінні, притаманному романо-германської правової системи, то позитивне право як су­купність норм має внутрішню побудову, що полягає в об’єднанні правових норм у галузі права на основі критеріїв - предмет і метод правового регулювання. Для виявлення зв’яз­ку категорій правова система і метод право­вого регулювання необхідно дослідити, чи є метод правового регулювання класифікацій­ним критерієм і в інших правових системах. При порівняльному аналізі зарубіжного зако­нодавства з вітчизняним з’ясовується, що в ряді зарубіжних країн, перш за все, США, Португалії, багато норм і навіть інститути права інтелектуальної власності переплелися з адміністративним, цивільним, кримінальним правом. Таким чином, сфера законодавства про право інтелектуальної власності настільки розширилася, що, можна припустити, зокрема, з цієї причини метод правового регулювання не відіграє в науці права інтелектуальної влас­ності цих країн ту ж роль класифікаційного критерію, що і в українському праві.

Встановлення зв’язку між поняттями ме­тод правового регулювання і система україн­ського права дозволяє зрозуміти внутрішню будову системи вітчизняного права і значення методу як класифікаційного критерію для да­ної системи. Не тільки предмет правового ре­гулювання визначає метод, але й метод впли­ває на зміст галузевого комплексу суспільних відносин. Встановлюючи співвідношення по­нять метод правового регулювання і механізм правового регулювання, можна зробити ви­сновок, що метод правового регулювання у різноманітних поєднаннях своїх способів ви­являється в кожному елементі його механізму.

Особливістю метода права інтелектуаль­ної власності є надання державою певним особам тимчасової монополії на використан­ня відповідних нематеріальних благ (приват­ними виробниками товарів і послуг), що про­являється у встановленні державою для усіх третіх осіб заборони використання даних благ без згоди особи, яке має таку монополія (ав­тор, ліцензіар). Схематично його можна зо­бразити наступним чином: заборона - дозвіл. Заборона на використання об’єктів авторсь­кого і патентного права як ланка правового регулювання правовідносин у сфері права ін­телектуальної власності виникає в силу пря­мої вказівки закону. Для об’єктів авторського права на нього виникають з моменту ство­рення твору, з факту як такого. Необхідність у будь-яких діях з боку держави в цьому ви­падку відсутня. Для об’єктів патентного пра­ва заборона на їх використання виникає не з моменту їх створення, а тільки після відпові­дного визнання об’єкта, що заявляється патентоспроможним. Для виникнення суб’єк­тивних прав жодних дій з боку автора (в ав­торському праві) і з боку винахідника (патен­тне право) на адресу третіх осіб здійснювати не потрібно. Замість зазначених осіб ці дії ві­дбуваються за законом, шляхом встановлення презумпції загальної заборони використання результатів інтелектуальної, творчої діяльно­сті усім третім особам. Дозвіл - це дія-дозвіл ліцензіара на розпорядження правом на твір або правом на винахід або правом із винахо­ду, а також інші об’єкти, в силу якого між ним та одним з третіх осіб виникають взаємні цивільні права та обов’язки, відповідальність.

Патентне право можна розділити на дві групи: І) права на патент (відносини заявник - патентне відомство) і 2) права з патенту (від­носини (ліцензіар - ліцензіат). Перша група ставиться до публічних (владних) відносин, які регулюються адміністративним методом. Юридична природа методу права інтелектуа­льної власності, об’єктивно характерного для даних відносин чітко відрізняється від мето­дів цивільного права (юридичної рівності сторін, автономії волі), оскільки держава, як суб’єкт владних повноважень надає (односто­ронній адміністративний акт держави), за пе­вних обставин (критеріях патентоспроможно­сті) приватну тимчасову патентну монополію суб’єкту цивільного права. У силу такого ак­ту, підтвердженого документом, у суб’єкта цивільного права виникають виключні права на використання нематеріальних (нетілесних) об’єктів. Саме з урахуванням специфіки ме­тоду в цивільних кодексах європейських дер­жав немає розділу подібного книзі IV ЦК України «Право інтелектуальної власності». Таким чином, книга IV ЦК України, з одного боку, містить норми публічного права, а з ін­шого, - норми приватного права. Права з па­тенту включають відносини, що виникають між особою (ліцензіаром), що має патент, тобто тимчасове монопольне право на вико­ристання відповідного матеріального блага і одним з необмеженого кола осіб, що після отримання дозволу (ліцензії) від ліцензіара набуває статусу ліцензіата. Відносини між ліцензіаром і ліцензіатом регулюються дого­вірним правом.

Отже, предмет права інтелектуальної влас­ності за визнанням деяких нетілесних благ об’єктами авторського і патентного права ширше, ніж охоплюється предметом цивіль­ного права. Патентне право включає відноси­ни, які виникають між заявником, що вимагає від держави видачі охоронного документа (патенту, свідоцтва), і державою в особі пате­нтного відомства. Такі відносини є публічни­ми (владними) і підлягають методу адмініст­ративного права (влада-під поряд кування).

Неоднорідний склад предмету права інте­лектуальної власності обумовлює імперативні та диспозитивні засади його методу. Проте співвідношення державно-владної та договір­ної частин методу не залишається постійним. Часто в праві інтелектуальної власності за­стосовується договірний метод правового ре­гулювання. Праву інтелектуальної власності властива подвійна природа методу, яка обу­мовлена приватно-публічним характером да­ної підгалузі права.

Аналізуючи стан науки права інтелектуа­льної власності з питання співвідношення предмета та методу, їх взаємопов’язаності і взаємозумовленості, можна припустити, що право інтелектуальної власності використовує всі різновиди існуючих у праві прийомів і способів, властивих і іншим галузям права.

Оскільки в науці права інтелектуальної власності використовується поняття механізм правового регулювання, то розглядаючи пи­тання про співвідношення механізму і методу правового регулювання, можна зробити при­пущення, що під механізмом розуміють ори­гінальний набір прийомів і способів впливу на регульовані суспільні відносини, що ви­ступають в якості предмета підгалузі цивіль­ного права. У механізмі правового регулю­вання виділяють його статичну і динамічну частини. Перша включає в себе приписи, зо­бов’язання і заборони, складові правового режиму. Друга складається з системи право­вих засобів реалізації права (використання прав, виконання обов’язків, дотримання забо­рон, застосування права).

Проте, при такому розумінні відбувається збіг понять механізму і методу правового ре­гулювання, або, точніше, перетинається по­няття механізму (його статичної частини) з поняттям метод. З урахуванням наведеного вважаємо, що для позначення сукупності пра­вових засобів і способів регулювання суспі­льних відносин було б доцільно використову­вати традиційну категорію методу. Під механізмом слід розуміти систему, пристрій, що визначають порядок правового регулю­вання. До основних елементів механізму пра­вового регулювання слід відносити І) норми права, 2) правовідносини; 3) акти реалізації права.

При аналізі співвідношення поняття юри­дичний режим або режим юридичного регу­лювання з поняттям метод, представляється необхідним категорію юридичний режим все ж таки використовувати при характеристиці не самої галузі права, а особливостей практи­чної реалізації її норм. Правовий режим є практичним результатом дії галузевого мето­ду правового регулювання [6, с.20]. Метод втілює саму сутність того чи іншого юридич­ного режиму регулювання, і в системі права він, поряд з предметом, служить об’єдную­чою засадою, що наповнює правову тканину галузі права.

У теорії права існує проблема пріоритет­ності будь-якої однієї характеристики методу. Вбачається більш правильним для отримання повноцінного уявлення про метод права інте­лектуальної власності, розглядати всі його відмінні ознаки в сукупності, не віддаючи першості будь-якій з них. Незважаючи на те, що у правовій науці традиційно виділяється така ознака методу, як характер встановлення прав і обов’язків сторін правовідносин, вва­жаємо, що у цьому випадку має місце деяке змішання понять, а саме - характеру право­вих норм з порядком їх прийняття. По поряд­ку видання норми права поділяються на централізовані і децентралізовані. Порядок прийняття норми ще не свідчить про її харак­тер (імперативний або диспозитивний). Централізоване, децентралізоване, локальне регулювання співвідносяться з методом як причина і наслідок. Централізовані, децент­ралізовані по порядку прийняття норми мо­жуть бути як імперативними, так і диспозити­вними за своїм характером. Саме зміст прийнятих норм характеризує метод регулю­вання. У зв’язку з цим, можна сформулювати риси методу права інтелектуальної власності наступним чином:

1) порядок виникнення, зміни та припи­нення правовідносин у сфері права інтелекту­альної власності (правосгворюючі, правозмі - нюючі і правоприпиняючі юридичні факти носять, найчастіше, договірний характер, за винятком правостворюючих фактів в патент­ному праві);

2) правове положення сторін правовідно­син у сфері права інтелектуальної власності (рівність і підпорядкування);

3) порядок визначення прав та обов’язків сторін правовідносин у сфері права інтелек­туальної власності (централізований або де­централізований);

4) характер норм права інтелектуальної власності (імперативний або диспозитивний);

5) способи охорони прав і забезпечення виконання обов’язків у правовідносинах у сфері права інтелектуальної власності є циві­льно-правовими, але дуже дієвими є і адміні­стративно-правові способи.

В основу Глави IV «Право інтелектуальної власності» ЦК України 2003 р. був покладе­ний принцип свободи творчості. Конститу­ційний принцип свободи творчості необхідно доповнюється галузевим принципом свободи договірних форм розпорядження правами на результати інтелектуальної, творчої діяльнос­ті (свободи договору). Оскільки характерна риса цього принципу — рівність учасників правовідносин у сфері використання об’єктів права інтелектуальної власності, то цей прин­цип можна прирівняти до рівності, що існує між суб’єктами цивільно-правових відносин, кожен з яких діє в своїх економічних інте­ресах, з метою отримання власного прибутку.

Тим не менш, відносини в сфері інтелекту­альної власності неможливо врегулювати ви­нятково договірним методом, без втручання держави. Договірний метод регулювання від­носин, хоча й отримав потужний розвиток у сучасному законодавстві, повністю не вичер­пує характеристику методу права інтелектуа­льної власності. У деяких випадках він поєд­нується, в інших - витискується державно- владними приписами.

Метод права інтелектуальної власності по­лягає в поєднанні різних методів: тимчасової монополії, договірного методу, диспозитив­ного, імперативного. Диспозитивний метод регулювання відносин, що отримав значне поширення в умовах переходу до ринкової економіки, передбачає наявність норм- рекомендацій; стимулюючих норм, адресова­них суб’єктам суспільних відносин. Цей спо­сіб характеризує м’яке регулювання шляхом вказівки на бажане для держави поводження суб’єктів суспільних відносин.

У сучасних умовах метод правового регу­лювання творчих та прирівняних до них пра­вовідносин характеризується застосуванням метода тимчасової монополії та договірного регулювання за умови дотримання гарантова­ного державою мінімуму прав. Втручання держави в регулювання відносин, пов’язаних

Із створенням, використанням результатів ін­телектуальної, творчої діяльності обмежуєть­ся, набуваючи характеру сприяння ефектив­ній реалізації законних прав та інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Городов О. А. Патентное право : учеб. пособие. / О. А. Городов. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 544 с.

2. Изобретательское право : учебник / Ло - вягин Н. Б., Мамиофа И. Э., Миронов Н. В., Судаков А. А., и др. ; отв. ред.: Миронов Н. В. - М. : Юрид. лит., 1986. - 224 с.

3. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні /

О. М. Мельник. - X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 362 с.

4. Право інтелектуальної власності: Ака­дем. курс : підручник / за ред. О. А. Підопри - гори, О. Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 672 с.

5. Основи правової охорони інтелектуаль­ної власності в Україні : підручник / за ред.

О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 236 с.

6. Петров Д. Е. Отрасль права : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Д. Е. Петров. - Саратов, 2002.



Бурлаков С. Ю. Правове регулювання відносин інтелектуальної власності (предмет і метод) / С. Ю. Бурлаков // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 65—69 [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_13.pdf

Розкривається предмет і метод правового регулювання відносин, що виникають між учасниками правовідносин з приводу об’єктів права інтелектуальної власності та майно.

Бурлаков С. Ю. Правовое регулирование отношений интеллектуальной собственнос­ти (предмет и метод)

Раскрывается предмет и метод правового регулирования отношений, возникающих между участниками правоотношений по поводу объектов интеллектуальной собствен­ности и имущественных прав на них.

Burlakov S. Ju. Legal Regulation of Intellectual Property (Subject and Method)

Subject and method of legal regulation of relations arising between the parties regarding the legal relationship of intellectual property and proprietary rights to them analyzes.