joomla
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИМУСОВОГО ЛІЦЕНЗУВАННЯ В СИСТЕМІ ВИКОРИСТАННЯ ПАТЕНТНИХ ПРАВ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ РІВНЯХ
Форум права

УДК 347.121.2

Н. Б. МОСКАЛЮК, канд. юрид. наук, Тернопільський національний економічний уні­верситет

Ключові слова: право інтелектуальної власнос­ті, права, що випливають із патенту, розпоря­дження правами інтелектуальної власності, лі­цензування, суспільні інтереси, примусовий порядок

Формування права інтелектуальної власно­сті в Україні, приєднання до ряду міжнарод­них договорів та угод, зовнішньополітичні кроки нашої держави (такі, як вступ до Світо­вої організації торгівлі та підготовка до під­писання Угоди про асоціацію з ЄС) викликає необхідність ґрунтовного наукового аналізу такого механізму обмеження патентних прав, як примусове ліцензування. На сьогоднішній день вкрай мало наукових досліджень у вка­заному напрямі, а тому належне застосування вказаного механізму перебуває під загрозою. Актуальність обраної тематики зумовлюється також і тим, що належне правове регулюван­ня питань примусового ліцензування здатне вплинути не лише на адекватне розпоряджен­ня правами інтелектуальної власності, що ви­пливають із патенту на винахід чи корисну модель, а й на охорону і захист суспільних інтересів.

Питанням примусового ліцензування у своїх наукових розвідках увагу приділяли на­ступні національні та іноземні вчені О. Баула, О. Брагарник, С. В. Іванова, Ю. М. Капіца,

О. Ю. Кашинцева, В. Лехан, К. Лєженцев,

A. Міндрул, Мохаммед ель-Саїд, О. П. Орлюк,

B. В. Селіваненко, С. Б. Феліцина, Д. М. Чибі- сов, C. Fink та інші. Звідси, метою статті є ґрунтовний науковий аналіз теоретико-прик - ладних проблем використання механізму примусового ліцензування у системі викорис­тання патентних прав на національному та міжнародному рівнях.

Для досягнення поставленої мети необхід­ним є вирішення наступних завдань:

1) проаналізувати поняття «ліцензування» та дослідити добровільний та примусовий по­рядок його здійснення;

2) дослідити випадки примусового ліцен­зування, що передбачені національним зако­нодавством;

3) здійснити порівняльно-правовий аналіз нормативно-правових вимог досліджуваного поняття із відповідними вимогами на міжна­родному рівні;

4) окреслити практику іноземних держав у застосуванні механізму примусового ліцензу­вання та надати авторське бачення можливос­ті використання їх як прикладу для України;

5) сформувати висновки та надати пропо­зиції по вдосконаленню норм чинного патен­тного законодавства і практики його застосу­вання.

Перш, ніж розпочати аналіз поняття «ліце­нзування», треба наголосити, що відносини, які виникають у зв’язку з набуттям і здійс­ненням прав інтелектуальної власності на ви­нахід та корисну модель регулюються Зако­ном України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687- XII [1]. Саме зазначеним законом від імені держави патентовласнику надається комплекс виключних прав, які він використовує моно­польно протягом визначеного строку на ви­значеній території для здобуття ним певних матеріальних та моральних благ і для пода­льшого користування результатом інтелекту­альної діяльності усіма членами суспільства. Тобто, правова охорона винаходу (корисної моделі) полягає у тому, щоб надати автору та/або патентовласнику можливість монопо­льного використання запатентованого об’єкту протягом визначеного періоду із подальшим етапом суспільного використання без отримання будь-ким із членів суспільства відпові­дної згоди та виплати винагороди.

Із цього можна зробити висновок, що пра­вова охорона результатів інтелектуальної дія­льності людини покликана зберігати баланс інтересів окремого патентовласника і суспі­льства в цілому. Для забезпечення відповід­ного балансу Законом встановлюються норми не лише з приводу прав, які набуває патенто - власник при відповідності його результату необхідним вимогам, але й певні обов’язки і обмеження, які діють паралельно із правами.

Так, ст.29 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встанов­люється, що «Власник патенту повинен спла­чувати відповідні збори за підтримання чин­ності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту» [І]. Вказаною нормою законодавець встано­вив не лише обов’язок добросовісного вико­ристань патентних прав, а й механізм дост­рокового припинення прав патентовласником у випадку «морального старінь» винаходу (корисної моделі). Тобто, при несплаті відпо­відного внеску за підтримання чинності прав, патентовласник передає до суспільного над­бання той результат, який міг би ще викорис­товуватися.

Важливо, що окрім ст.29 для збережень балансу інтересів патентовласника і суспільс­тва в цілому, використовують норми ст. ЗО Закону.

Дещо дивує назва ст. ЗО - «Примусове від­чужень прав на винахід (корисну модель)». Адже, під «відчуженням» в основному розу­міють перехід прав власності від однієї особи до іншої. У вказаних статтею випадках пере­ходу прав власності до іншої особи не відбува­ється, а тому вживання досліджуваного термі­ну є, на нашу думку, некоректним. Значно доцільнішою видається назва «Примусове об­межень прав на винахід (корисну модель)».

У чинній на сьогоднішній день редакції за­кону, п. І ст. ЗО встановлює:

«Якщо винахід (корисна модель), крім сек­ретного винаходу (корисної моделі), не вико­ристовується або недостатньо використову­ється в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли вико­ристань винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажан­ня і виявляє готовність використовувати ви­нахід (корисну модель), у разі відмови влас­ника прав від укладань ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використань ви­находу (корисної моделі).

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористань винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд ви­носить рішень про надань дозволу заінте­ресованій особі на використань винаходу (корисної моделі) з визначеньм обсягу його використань, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патен­ту. При цьому право власника патенту нада­вати дозволи на використання винаходу (ко­рисної моделі) не обмежується».

Зі змісту цієї статті вбачається два поряд­ки видання дозволів (ліцензій) на викорис­тання винаходу - добровільний та примусо­вий. При добровільному порядку ліцензіар надає ліцензіату ліцензію на умовах, визначе­них за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства України. Примусовий порядок видання ліцензій пов'язаний із неви­користанням винаходу (корисної моделі) про­тягом визначеного періоду. Тобто, п. І ст. ЗО Закон вказує на ще один обов’язок патентов­ласника - використовувати винахід.

Варто зазначити, що наявність примусової ліцензії не означає абсолютного обмеження прав патентовласника, адже примусова ліцен­зія є невиключною, оплатною і не обмежує можливість самостійного використання влас­ником патенту свого винаходу (корисної мо­делі) чи надань різного роду ліцензій.

Пункт 2 ст. ЗО Закону України «Про охоро­ну прав на винаходи і корисні моделі» вста­новлює, що «Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використан­ня винаходу (корисної моделі) власнику піз­ніше виданого патенту, якщо винахід (корис­на модель) останнього призначений для дося­гнень іншої мети або має значні техніко - економічні переваги і не може використову­ватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Дозвіл дається в обсязі, не­обхідному для використання винаходу (кори­сної моделі) власником пізніше виданого па­тенту. При цьому власник раніше виданого патенту має право отримати ліцензію на при­йнятних умовах для використання винаходу (корисної моделі), що охороняється пізніше виданим патентом. Із суті даної норми випли­ває турбота держави про постійний науково - технологічний прогрес, який відбувається за­вдяки оновленню існуючого рівня техніки, ба­гато із об’єктів якого покриті чинними патен­тами. Отож, п.2 ст. ЗО Закону патентовласник дещо обмежується у своїх правах, проте ком­пенсацією за таке обмеження є можливість ук­ладень «перехресної ліцензії» при викорис­танні обох винаходів (корисних моделей).

Пункт 3 ст. ЗО Закону України «Про охоро­ну прав на винаходи і корисні моделі» визна­чає: «З метою забезпечення здоров'я населен­ня, оборони держави, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використань запа­тентованого винаходу (корисної моделі) ви­значеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) у разі його безпідс­тавної відмови у видачі ліцензії на викорис­тань винаходу (корисної моделі). При цьому:

1) дозвіл на таке використання надається виходячи з конкретних обставин;

2) обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним використан­ням органами державної влади чи виправлен­ням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади;

3) дозвіл на таке використань не позбав­ляє власника патенту права надавати дозволи на використань винаходу (корисної моделі);

4) право на таке використання не переда­ється, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи діло­вої практики, в якій здійснюється це викорис­тань;

5) використань дозволяється переважно для забезпечень потреб внутрішнього ринку;

6) про надання дозволу на використань винаходу (корисної моделі) власнику патенту надсилається повідомлення одразу, як це ста­не практично можливим;

7) дозвіл на використання відміьється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

8) власнику патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цін­ності винаходу (корисної моделі). Рішень Кабінету Міністрів України про надання до­зволу на використань винаходу (корисної моделі), строк і умови його надань, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту мо­жуть бути оскаржені в судовому порядку» [1].

Ґрунтовний науковий аналіз наведеної вище норми дозволяє зробити наступні висновки:

- пп.1 п. З ст. ЗО Закону встановлює, що до­звіл на таке використання надається виходячи з конкретних обставин, тобто створення пев­ного переліку ситуацій, за яких є можливість отримати примусову ліцензію не допускаєть­ся. Вказана норма оцінюється нами вельми позитивно, оскільки існування переліку зумо­влювало б можливість не цілком виправдано­го та законного використань винаходів (ко­рисних моделей);

- пп.2 п. З ст. ЗО Закону визначає, що обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу. Формулювань вка­заної норми створює можливість для патен - товласника притягувати до відповідальності ліцензіатів, які вийшли за межі примусової ліцензії і вимагати від останніх компенсації;

- відсутність примусових субліцензій та­кож є елементом належного захисту прав па - тентовласника;

- редакція пп.5 п. З ст. ЗО викликає певні за­уваження, адже встановлює, що «викорис­тання дозволяється переважно для забезпе­чення потреб внутрішнього ринку». На нашу думку, вказана позиція законодавця є не над­то виправданою, адже термін «переважно» означає «не у всіх випадках» і якщо говорити про використання на зовнішньому ринку, то зачіпається і ущемляється таке виключне майнове право патентовласника як право на імпорт. У зв’язку з цим нами пропонується наступна редакція досліджуваної норми: «ви­користання дозволяється виключно для за­безпечення потреб внутрішнього ринку».

Належна правова регламентація усіх аспе­ктів примусового ліцензування є ключовим елементом не лише адекватної охорони прав власників патентів на винаходи і корисні мо­делі, а й охорони суспільних інтересів. І це розуміння простежується як на національно­му, так і на міжнародному рівнях.

Особлива увага примусовому ліцензуванню приділяється Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), що прийнята в рамках Світової організації торгів­лі. Україна із 2008 року є членом СОТ, а тому вона зобов’язана враховувати норми Угоди.

Нагадаємо, що ст. ЗО Угоди TRIPS перед­бачає, що «Члени можуть надавати обмежені винятки з виключних прав, що надаються па­тентом, за умови, що такі винятки не будуть суттєво суперечити нормальному викорис­танню патенту та завдавати суттєвої шкоди законним інтересам власника патенту, з огля­ду на інтерес третіх сторін» [2].

Стаття ЗІ Угоди встановлює «Інше вико­ристання без дозволу власника прав», аналіз якої дозволяє стверджувати про подібність національних та міжнародних норм.

Найбільшим суспільним інтересом, який потребує адекватного балансу із інтересами патентовласників, є охорона здоров’я. Саме у вказаній сфері спостерігається на сьогодні найбільша кількість виданих примусових ліце­нзій і найбільша кількість наукових полемік, спорів і конфліктів. Адже, застосовуючи меха­нізм примусових ліцензій, багато країн намага­ються зробити доступнішими лікарські засоби, що не завжди подобається власникам патентів.

Так, відомою є справа «Натко проти Байєр», що відбувалась в Індії. Примусову ліцензію видало індійське патентне відомство на генеричну версію препарату Нексавар. Як вказувалось у матеріалах справи, компанія Байєр не в змозі задовольнити потребу паціє­нтів у зазначеному препараті, крім того наго­лошувалось на непомірній вартості лікарсько­го засобу [3].

У 2007 році уряд Бразилії видав примусову ліцензію на препарат компанії Мерк енд Ко, що значно знизило ціну препарату, а відповід­но збільшило його доступність для населення.

Канада та СІЛА також не стоять осторонь механізмів примусового ліцензування і що важливо, лише при загрозі його застосування багато фармкомпаній погоджуються на зни­ження ціни препаратів і вироблення їх у дос­татній кількості.

Якщо аналізувати досвід України в озна­чених питаннях, то варто зазначити наступне.

По-перше, для збереження балансу прива­тних та публічних інтересів відповідні норми права мають спостерігатися в обох сферах. Сферу приватно-правових відносин ми оха­рактеризували вище і зробили висновок про відповідність її нормам міжнародного зако­нодавства, тоді як сфера публічно-правових відносин ще не аналізована.

Отож, стаття 9 Закону України «Про лікар­ські засоби» в абзаці 11 встановлює, що «З метою забезпечення здоров’я населення при реєстрації лікарського засобу Кабінет Мініст­рів України відповідно до закону може дозво­лити використання запатентованого винаходу (корисної моделі), що стосується такого лі­карського засобу, визначеній ним особі без згоди власника патенту» [4].

На виконання зазначеної норми була при­йнята Постанова КМУ «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів Украї­ни дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральних мікросхем» від

14.01.2004 р., в якій простежується вимога необхідності обґрунтування наявності суспі­льної потреби і встановлюється порядок на­дання примусових ліцензій.

Також варто згадати Указ Президента України № 526/2012, яким вводиться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про забезпечення населень якіс­ними та доступними лікарськими засобами» від 25.05.2012 року. Пунктом 3 Рішень Міні­стерству охорони здоров’я та Міністерству юстиції України доручено опрацювати пи­тань щодо імплементації положень Угоди TRIPS в частині впроваджень системи при­мусового ліцензувань виробництва лікарсь­ких засобів в нашій країні. МОЗ у березні 2013 року оприлюднило проект постанови Ка­бінету Міністрів України і станом на сьогод­нішній день відбувається його обговорень.

По-друге, в обох сферах має бути чітко прописано суспільний інтерес у виданні при­мусових ліцензій, щоб бува у когось із вироб­ників фармпродукції не закрався комерційний інтерес. Так, Дохійська декларація про Угоду ТРШС і громадське здоров’я, прийьта

30.08.2003 року на 4-тій Конференції мініст­рів СОТ у Досі (Катар) та подальшою Попра­вкою у п.5 (підпункт «с») вказує: «Кожна із країн-членів має право визначати, що стано­вить національну загрозу чи створює інші об­ставини надзвичайної ваги, які можуть розу­мітися як криза громадського здоров’я, включно з тими, що стосуються СШДу, тубе­ркульозу, малярії чи інших епідемій, чи явля­ти собою інші надзвичайні обставини націо­нального характеру або інші обставини надзвичайної ваги» [5]. Тобто, визначитись, а отже і стати ініціатором видання примусової ліцензії, має держава через уповноважений орган у сфері охорони здоров’я.

По-третє, Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встанов­люється необхідність повідомлення патенто - власника про процедуру примусового ліцен­зування, тоді як в представленому до обговорення проекті постанови вона відсуть. Про обов’язковість і доцільність внесення та­кого обов’язку інформування вказує той факт, що багато власників патентів для уникнень примусового ліцензування самі погоджують­ся на зниження цін чи збільшень випуску продукції. Отож, належне правове регулю­вань обов’язку інформування патентовлас - ника про початок і хід процедури примусово­го ліцензувань є визначальним для охорони здоров’я і забезпечень прав громадян на до­ступність до лікарських засобів.

Також варто наголосити на тому, що саме практичне застосування процедур примусово­го ліцензувань може поспрьти не зовсім хорошому іміджу України на теренах ЄС, оскільки жодна із країн-членів його не засто­совують. В Європейському Співтоваристві панує дух абсолютної поваги до прав інтелек­туальної власності і поширень інновацій за­вдяки цьому. Примусове ліцензувань в ЄС розглядається як надмірне обмеження прав патентовласника, а тому і не має шансу для застосувань.

У 2013 році в Україні значно пожвавішали розмови про необхідність запровадження ме­ханізмів примусового ліцензування як шлях до забезпечення доступу громадян до лікар­ських засобів і на рівні КМУ, міністерств та відомств ведеться активна робота у вказаному напрямі. Дивує той факт, що Урядом роб­ляться кроки явно «непопулярні» для Європи, тоді як скажімо на шляху до застосування па­ралельного імпорту встановлюються додат­кові бюрократичні перепони.

Отож, з усього зазначеного можна зробити висновок, що примусове ліцензування як процедура обмежень прав патентовласників має право на існування. Нормативно-правове регулювання в Україні стосовно досліджува­ної процедури практично відповідає встанов­леним міжнародним вимогам. Проте, практи­ка застосувань вказаного ліцензувань іноземними країнами вказує на необхідність концептуального визначень з приводу сис­теми охорони інтелектуальної власності в державі. Тобто, законотворцями та урядовця­ми має бути прийнято рішення стосовно того, що ж потребує більшої уваги - права грома­дян на доступ до лікарських засобів чи охо­рона прав патентовласників. Тільки після чіт­кої відповіді на означене запитання можливо буде визначитись на майбутнє: або застосову­вати усі можливості, які надаються нормами міжнародного законодавства для збереження життя і здоров’я громадян, або застосовувати європейський підхід до поширення інновацій та інтелектуальну власність оберігати як най­цінніший двигун науково-технологічного прогресу. Та, щодо європейської стратегії ва­рто пам’ятати про особливі умови, які нада­ються винахідникам для здійснення ними ін­телектуальної діяльності, а тому при виборі останнього держава має створити ідентичний правовий режим для результатів винахідниц­тва.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про охорону прав на ви­находи та корисні моделі» : від 15.12.1993 р. // ВВР України. - 1993. -№ 7. - Ст. 32.

2. Угода СОТ про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРШС) [Еле­ктронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. wto. org/english/tratop_e/trips_e/t_ag mO_e. htm. - 10.03.2013.

3. Брагарник А. Украинский прогноз. При­нудительное лицензирование интеллектуаль­ной собственности в фармацевтике [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. legalalliance. com. ua/rus/press/193 6. -

15.11.2013.

4. Закон України «Про лікарські засоби» : від 04.04.1996 p., № 123/96-BP // ВВР Украї­ни. - 1996. -№22. - Ст. 86.

5. Приходько О. Примусове ліцензування: забезпечення національної безпеки/захист прав інтелектуальної власності / Приходько

О. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://www. apteka. ua/article/2495 84. -

15.11.2013.



Москалюк Н. Б. Актуальні питання примусового ліцензування в системі викорис­тання патентних прав на національному та міжнародному рівнях / Н. Б. Москалюк // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 401—406 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_67.pdf

Аналізуються теоретичні та практичні аспекти примусового ліцензування в системі реалізації прав інтелектуальної власності. Особлива увага приділяється питанням примусового ліцензування у сфері обігу лікарських засобів. Зокрема, досліджується вплив публічно-правових відносин на сферу приватних прав та інтересів в контексті здійснення євро інтеграційних процесів в Україні.

Москалюк Н. Б. Актуальные вопросы принудительного лицензирования в системе ис­пользования патентных прав на национальном и международном уровнях

Анализируются теоретические и практические аспекты принудительного лицензиро­вания в системе реализации прав интеллектуальной собственности. Особое внимание уделяется вопросам принудительного лицензирования в сфере обращения лекарствен­ных средств. В частности, исследуется влияние публично-правовых отношений на сферу частных прав и интересов в контексте осуществления евроинтеграционных процессов в Украине.

Moskaluk N. B. Topical Issues of Compulsory Licensing System, the Use of Patent Rights at the National and International Levels

The theoretical and practical aspects of the system of compulsory licensing of intellectual property rights is examines. Particular attention is paid to compulsory licensing in medical drugs. In particular, investigate the influence of public relations in the sphere of private rights and interests in the context of European integration processes in Ukraine.