joomla
ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ТА ІНШИХ КРАЇН ЯК ДЖЕРЕЛО МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
Форум права

УДК 341.9:340.132.6(477)

О. П. РАДЧУК, канд. юрид. наук, доц., На­ціональний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого»

Ключові слова: джерело права, закоті, підза- конні акти, міжнародне приватне право

До джерел міжнародного приватного права традиційно відносять: міжнародні договори, внутрішнє законодавство, судові прецеденти та судову практику, звичаї та правову доктрину.

Поняття, що пов’язані з дослідженням джерел міжнародного приватного права, були вже об’єктом наукових дискусій, але й на сьогодні залишаються актуальними. Мета статті - проаналізувати існуючі в спеціальній літературі погляди на вказану проблему та показати, що внутрішнє зако­нодавство України та інших країн є голов­ним джерелом міжнародного приватного права.

Насамперед треба визначити сам термін «джерело права», зовнішню та внутрішню форми джерел різних країн та вплив на цей феномен різних факторів (економічних, політичних та інших).

Представники юридичної науки неодно­разово висловлювали різні думки про те, що таке «джерело права». М. Г. Александров вказував на те, що дже­релом права є «вид діяльності держави, що виражається у встановленні юридичних норм. Джерело права є особливим актом волевиявлення, який не треба ототожнюва­ти зі об’єктивованою волею» [1, с.53]. По­дібні визначення є характерними для пред­ставників радянської, а пізніше української, правової науки.

Досліджуючи правові системи, окремі автори вивчали велике коло явищ правової реальності різних держав в їх взає­мозв’язку. Така різноманітність правових систем у світі додатково вимагає від нас встановлення зовнішньої форми джерел кожної країни, визначення співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми. Це пи­тання має значну практичну спрямованість, яке С. В. Полєніна називає проблемою вза­ємодії галузевої та ієрархічної структур за­конодавства [2, с.22]. Задля справедливості треба сказати, що авторка дану проблему розглядала у контексті аналізу внутріш­ньодержавної системи законодавства.

На систему джерел права впливає об’єктивне відображення економічної сис­теми та політичної системи держави. Вибір державою тієї чи іншої форми не є випад­ковим. У літературі є твердження, що вну­трішня форма «виступає визначальною стороною щодо зовнішньої форми» [З, с.18]. Обґрунтовуючи свою думку, О. Ф. Шебанов писав, що система конкрет­них форм права (законів, указів та інших актів) залежить від системи права цього суспільства. Міжнародне приватне право має справу не тільки з системою права од­нієї держави, а з багатьма системами права, що належать до різних правових сімей.

Коли ми говоримо про внутрішнє зако­нодавство як джерело права, то, в першу чергу, називаємо таке джерело права, як закон. А вже зміст поняття «закон» визна­чається правової доктриною тієї чи іншої правової сім’ї. Країни світу обрали для се­бе дві можливі форми внутрішньодержав­ного законодавства як джерела міжнарод­ного приватного права: 1) єдиного кодифікованого акту або окремого закону;

2) комплексу правових норм, що розосере­джені по окремим галузям законодавства.

До держав, що прийняли окремий нор­мативний акт, належить Швейцарія. Закон про міжнародне приватне право Швейцарії прийнято в 1987 р. та він містить 200 ста­тей. Часто його називають найбільш дета­льним Законом, де встановлено чіткий порядок вирішення трьох основних питань: юрисдикції, виконання рішень іноземних судів та встановлення права, що необхідно застосувати. На відміну від подібних Зако­нів інших країн, цей містить норми, що не є характерними для таких законів. Зокрема, спеціальні положення закріпили статус фі­зичних та юридичних осіб, розглядають сімейні відносини, права дітей, батьків та усиновителів, детально регламентують ре­чові права та інше.

Федеративна Республіка Німеччина від­мінила дію колізійних норм, що містились у Вступному законі до Німецького цивіль­ного уложення та прийняла Закон про нове регулювання у сфері міжнародного прива­тного права - Закон про міжнародне прива­тне право від 25.07.1986 р. До цього Закону ввійшли правила Римської конвенції про право, що застосовується до договірних зо­бов’язань 1980 р. Із 01.06.1999 р. набрав сили Закон про міжнародне приватне право для не договірних зобов’язальних відносин і для речей. Тим самим, були внесені допо­внення до чинного цивільного та цивільно - процесуального законодавства.

Першою країною колишнього СРСР, що прийняла спеціальний закон, стала Грузія. У Законі про міжнародне приватне право 1998 р. містяться не тільки матеріальні та колізійні норми, значна увага приділена нормам міжнародного процесуального пра­ва.

Значний інтерес становить Закон про розв’язання колізій законів з правилами інших країн, який був прийнятий в Юго­славії у 1982 р. На сьогоднішній день він діє в Сербії та Чорногорії, з невеликими змінами був введений у дію в Хорватії. Шість глав закону визначають сферу дії, особливості застосування іноземного пра­ва, колізійні питання визначення право - та діє- здатності осіб, питання сімейних від­носин, визнання та виконання іноземних судових рішень та інші питання приватно­правового характеру.

Серед інших країн, що прийняли окре­мий закон, називаємо Закон про міжнарод­не приватне право Польщі 1965 р., Румунії 1992р., Австрії 1978 р., Угорщини 1979 р., Словенії 1999 р., Закон Азербайджану 2000 р., Естонії 2002 р., Бельгії 2004 р., Македонії 2007 р., Туреччини 2007 р. Зви­чайно, це не повний перелік держав Євро­пи, що прийняли такі закони. Також були прийняті окремі нормативні акти іншими країнами світу.

Китайська Народна Республіка прийняла у 1999 р. Закон про господарські договори, який застосовується до всіх угод, що укла­даються між китайськими організаціями, так і до угод з іноземними контрагентами. Значна увага приділяється розвитку інвес­тиційної діяльності, а тому є цілий ряд ак­тів, що регулюють здійснення інвестицій зарубіжними інвесторами, закріплюють га­рантії таких інвесторів, а також вказують на особливості правового статусу підпри- ємств-інвесторів. Частина колізійних норм міститься в Загальних положеннях цивіль­ного права КНР, що прийняті в 1986 році.

Основні положення міжнародного при­ватного права містяться у ч.7 Цивільного кодексу 1995 р. В’єтнаму, а також у Законі про шлюб та сім’ю 1986 р., Торговому ко­дексі 1997 р. та інших актах.

Країни, що мають слабку економіку, або ті, яких ми відносимо до країн, що розви­ваються, з метою правового регулювання інвестиційної діяльності, приймають спеці­альні акти, які визначають правове стано­вище змішаних підприємств, надання гара­нтій іноземних інвесторів, врівноваження прав національних інвесторів та інші важ­ливі питання.

У цілому ряд держав не прийняли спеці­альний окремий нормативний акт з питань міжнародного приватного права, а мають законодавчі акти, що містять норми цієї сфери. До таких країн належать: Російська Федерація, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та інші. Норми, що регулюють приватноправові відносини, можемо знайти у різних галузевих норма - тивних актах - Цивільних кодексах, Циві­льно-процесуальних кодексах, Господарсь­ко - або арбітражно-процесуальних кодек­сах, Сімейних кодексах а також у нормативних актах, що мають комплексний характер.

Візьмемо для аналізу законодавство Ро­сійської Федерації. Питання, які ми відно­симо до сфери регулювання міжнародного приватного права, регулюються Конститу­цією РФ, 10 кодексами та 15 основними законами, прийнятими на федеральному рівні. Якщо встановити ті закони та піднормативні акти, що прийняті як на федера­льному та регіональному рівні, де містять­ся окремі положення, що відносяться до міжнародного приватного права, то можна сказати, що формується досить об’ємний нормативний масив, працювати з яким до­сить складно. Основні, визначальні поло­ження знаходяться у окремому розділі Ци­вільного кодексу РФ - «Міжнародне приватне право».

У російській правовій науці ведуться дискусії про те, який із двох можливих способів кодифікації кращий та має менше недоліків. Як правило, це здійснюється шляхом протиставляння цих способів один одному [4, с. 130-131]. Але до сьогодніш­нього дня дискусія триває і вона може бути вирішена тільки законодавцем, що обере той чи інший спосіб кодифікації.

У частині країн, що розвиваються, ці пи­тання регулюються цивільними кодексами (Алжир, Єгипет, Ірак, Сирія). Вони вміщу­ють колізійні норми, що регулюють питан­ня особистого статусу особи, сімейні пи­тання, питання власності тощо.

Є ряд держав де до цього часу законо­давство грає не основну роль в якості дже­рела міжнародного приватного права, а го­ловним гравцем залишається судова та арбітражна практика. Це притаманно тим країнам, що належать до країн англосак­сонського права. До них можна віднести також Францію, Цивільний кодекс якої (Кодекс Наполеона) 1804 р. практично не містить колізійних норм. Цей нормативний акт має декілька правил, що встановлюють межі застосування французького права (односторонні колізійні норми). Ці правила дозволили судовій практиці сформулювати колізійні норми, що регулюють окремі ви­ди правовідносин. Таким чином, хоча Франція не належить до країн англосаксон­ського права, але практика судів першої та другої інстанції є основним джерелом між­народного приватного права. Пізніше це положення було включено до законів про сім’ю, що в свою чергу призвело до появи в ЦК Франції деяких додаткових колізій­них норм.

Коли ми говоримо про законодавство Великобританії та СІЛА, то відмічаємо, що там практично не проводилась кодифікація міжнародного приватного права. Джерелом права є судові прецеденти, в той же час по окремих питаннях прийняті законодавчі акти, де знаходяться правила, що ми нази­ваємо колізійними. Для прикладу можна назвати Закон, що був прийнятий у Вели­кобританії 1995 р. про міжнародне приват­не право. Цей Закон значно відрізняється від тих про які раніше говорилося в цій статті. Незважаючи на таку об’ємну назву, він по суті вирішує окремі питання міжна­родного приватного права. У СІЛА також прийняті окремі Закони - Однаковий тор­говий кодекс 1962 р., Закон 1976 р. про імунітет іноземних держав, Закон про між­народне приватне право прийнятий в штаті Луізіана тощо. Окремий закон про міжна­родне приватне право є в провінції Квебек (Канада).

Україна пішла шляхом прийняття окре­мого закону - Закону України «Про міжна­родне приватне право» [5]. У процесі роз­робки та прийняття цього нормативного акту розглядалось багато підходів щодо кодифікації правил міжнародного приват­ного права, як вказує A. C. Довгерт: «струк­тура Закону відображає організацію мате - ріально-правових положень ЦК 2003 р. та значною мірою відображає практику бага­тьох кодифікацій світу» [6, с. 18]. Таким чином, Україна приєдналась до тих країн, що питання приватного правового характе­ру за участю іноземного елементу регулю­ються окремим нормативним актом. Особ­ливе значення для міжнародного приватного права мають положення Кон­ституції України про те, що чинні міжна­родні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною законодавства України (ст.9 Конституції України). Ще цілий ряд конституційних засад є для нас визначальними: зовнішньоекономічна дія­льність України спрямована на розвиток співробітництва (ст. 18); про піклування та захист за кордоном громадян України (ст.25); про захист прав іноземців та осіб без громадянства (ст.26); про охорону при­ватної власності (ст.41); про право на підп­риємницьку діяльність (ст.42) та інші.

Конституція України та Закон України «Про міжнародне приватне право» - це ос­новні та не єдині джерела внутрішнього законодавства України. Весь масив законо­давства традиційно поділяють на два види:

1) правові акти, що повністю присвячені регулюванню відносин за участю іноземно­го елемента; 2) правові акти, що містять окремі правові норми, які ми відносимо до сфери міжнародного приватного права.

До перших відносять найбільш важливі для галузі міжнародного приватного права акти: Конституція України, Закони України «Про міжнародне приватне право», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства», «Про біженців та осіб, які пот­ребують додаткового або тимчасового за­хисту», «Про міжнародний комерційний арбітраж», Консульський статут України, Правила в’їзду іноземців та осіб без грома­дянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію та

Другий вид актів складають ті, що міс­тять окремі розділи або статті, що регулю­ють деякі питання взаємовідносин за учас­тю іноземного елементу. Сюди відносяться: Земельний кодекс України, Закони України «Про банки та банківську діяльність», «Про громадянство України» та інші закони та велика кількість підза - конних актів.

Можна відмітити таку тенденцію розви­тку сучасного законодавства, як збільшен­ня кількості правових джерел, які регулю­ють відносини за участю іноземного елемента. Зростає кількість не тільки спе­ціально прийнятих нормативних актів, практично всі правові акти містять окремі положень, що вказують на особливості правового регулювання відносин за участю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.

Отже, законодавство активно розвива­ється не тільки в Україні, інших державах, але й на міжнародному рівні. Ці процеси ведуть до уніфікації принципів та розши­рення сфер колізійного регулювання. Ос­новну та найбільшу групу джерел міжнаро­дного приватного права складатиме ще тривалий час внутрішнє законодавство України та інших країн.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров Н. Г. Понятие источника права / Н. Г. Александров // Ученые труды ВИЮН. - 1946. - Вып. VIII. - С. 53.

2. Поленина С. В. Система советского законодательства / С. В. Поленина // Со­ветское государство и право. - 1975. - №

-С. 22.

3. Шебанов А. Ф. О содержании и фор­мах права / А. Ф. Шебанов // Правоведение.

1964. -№ 2. - С. 18.

4. Звеков В. П. Развитие законодательст­ва о международном частном праве / В. П. Звеков, Н. И. Марышева // Журнал россий­ского права. - 1997. - № 1. - С. 130-131.

32. Закон України «Про міжнародне при­ватне право» // ВВР України. - 2005. - № - Ст. 422.

5. Міжнародне приватне право : наук,- практ. коментар закону / за ред. докт.

Юрид. наук, проф. А. Довгерта. - X., 2008. - С. 18.



Радчук О. П. Внутрішнє законодавство України та інших країн як джерело міжна­родного приватного права / О. П. Радчук // Форум права. — 2013. — № 2. — С. 469—473 [Електронний ресурс].

Розкрито особливості одного із основних джерел міжнародного приватного права - внутрішнього законодавства. Наведено два основних підходи для закріплення колізій­них положень у внутрішньому законодавстві різних країн. Названо основні законодав­чі акти України, що регулюють приватноправові відносини за участю іноземного еле­мента.

Радчук А. П. Внутреннее законодательство Украины и других государств как источ­ник международного частного права

Раскрыты особенности одного из главных источников международного частного права

- внутреннего законодательства. Приведены два основных похода для закрепления коллизионных положений во внутреннем законодательстве разных стран. Названы ос­новные законодательные акты Украины, что регулируют частноправовые отношения с участием иностранного элемента.

Radchuk А. P. Internal Legislation of Ukraine and other Countries as a Source of Interna­tional Private Law

Specifics of internal legislation as one of the main sources of international private law are revealed. The two leading approaches to consolidate collision statements in internal legisla­tion of different countries are described. The main legal acts of Ukraine that regulate private legal relations with foreigners are innumerate.