joomla
ІННОВАЦІЙНА СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ І ЕКОНОМІКИ
Форум права

УДК 351.82:330.8

В. П. МАРУЩАК, докт. наук з держ. упр., проф., Одеський регіональний інститут держав­ного управління ПАДУ при Президентові Украї­ни

Ключові слова: управління, держава, управлін - ність, економіка, ринкове господарство, відно­сини, регулювання

Сучасна державна політика спрямована на суттєвий розвиток ринкової економіки. Рі­шення цього питання цілком лягає на держа­вне управління, яке повинно вирішити основ­ні напрямки економічного відродження. В цьому напрямку значний інноваційний поте­нціал має державне управління в економічній сфері. Його потенціал дає можливість вивести державне управління в сфері економіки на якісно новий рівень.

Дослідження даної проблематики в юри­дичній та управлінський літературі на сього­дення практично відсутнє. Втім, проблема державного управління в сфері економіки з кожним роком стає все більш гострою та ак­туальною. Звідси, метою статті є розкриття змісту управління в державному управлінні та визначення потенціалу управління в регулю­ванні ринкової економіки.

Розуміння держави як суб’єкта, що здійс­нює вплив на економіку, в повній мірі не мо­же бути зрозумілим без з’ясування тієї ролі, яку відіграло управління у виникненні держа­ви разом з економікою.

Перехід до металевих знарядь праці суттє­во змінює ситуацію в житті людини та племе­ні. Докорінно змінюється економічна систе­ма, оскільки металеві знаряддя стали більш ефективними, вони надають можливості до­бувати значно більше їжі, зменшують пряму залежність людини від природи, а головне, створюють додатковий продукт. У даному випадку мова йде про ту частину створеного продукту племені, що перевищує рівень біо­логічного виживання людини. Можливо, що цей продукт спершу розподілявся повністю між членами племені, що призвело до покра­щення якості життя та росту чисельності племені. Можливо й те, що частина додатко­вого продукту, який мав властивості зберіга­тися тривалий час, резервувався племенем на випадок складних обставин.

Разом із тим, резервна частина продукту охоронялась та розподілялась вождями пле­мені. Оскільки вожді користувались довірою інших, у них з’являлася можливість вільного доступу до резерву та можливість частину цього резерву присвоювати. Іншими словами, відбувалося присвоєння частини додаткового продукту, що, в свою чергу, призводить до майнової нерівності, що поступово посилю­ється з часом. Для того, щоб легалізувати своє становище, вождям необхідна організація, яка би підтримала уставлені економічні відноси­ни. Такою організацією становиться держава.

У правління відіграє не менш важливу роль у становленні держави, ніж економіка, яка сама по собі без управління не може бути причиною виникнення держави. В умовах людського суспільства, яким є плем’я, управ­ління спочатку заявляє про себе. Як вже за­значалось, спершу людське суспільство зна­ходилось на межі біологічного виживання, що зв’язано з обмеженими можливостями добу­вання їжі. В цих умовах відбувається раціо­налізація системи, пов’язана з її внутрішньою структуризацією, що дозволяє системі вижи­ти. Головним елементом цієї системи стали вожді та старійшини, досвід яких збільшував шанси вижити. Разом із тим, цей інститут не надавав ніяких переваг чи привілеїв перед іншими. Така ситуація могла бути безкінечно тривалою, якби економічний та управлінсь­кий фактори не взаємодіяли один з іншим.

Розподіл додаткового продукту та його зберігання покладалося на вождів і старій­шин. їх соціальний статус надавав можли­вість доступу до матеріальних благ. Статус вождя став вигідним, щоб його зберігати. То­му не випадково статус вождя починає успад­ковуватися, поступово перетворюючись на інститут монархії. Управляюча каста племені зацікавлена у збереженні свого статусу серед членів суспільства, що може бути забезпечено за рахунок такого інституту, яким є держава.

Управління, як передумова виникнення держави, стало його невід’ємною частиною та однією з її первинною ознакою. Разом із тим, управлінь має свою історію та логіку розви­тку. До загальновизнаних основним ознакам держави відноситься публічна влада. Саме через цю ознаку проявляється та реалізується державне управління. І це не випадково. Че­рез публічну владу здійснюється становлення організаційної структури держави, її зв’язок з населенням, управління справами держави. Оточенням держави є адміністративно-полі - тична, соціально-гуманітарна і економічна сфери. Державі найбільш іманентна адмініст­ративно-політична сфера, в якій вона має найбільші можливості свого проявлення і в діяльності держави віддзеркалюється у ви­гляді публічної влади. Внаслідок цього дер­жавне управління розвивається найбільш ін­тенсивно й об’ємно в цій сфері. Завершенням розвитку державного управлінь можна вва­жати розмежувань формувань сучасних держав на основі конвергенції держави у со­ціальну і економічну сфери, що виражається у формуванні правової соціальної держави.

Розвиток державного управлінь, як функ­ції реалізації адміністративно-правової сфери, веде до формувань механізму держави, фо­рми правління, форми державної побудови і політичного режиму. Адекватне відображен­ня адміністративно-політичні сфери у діяль­ності держави вже у давні часи створюють високоорганізовані державні системи, які по формальним ознакам практично не відрізня­ються від сучасних держав по їх структурі.

Інші сфери - соціально-гуманітарні та еко­номічні при становленні держави мають з нею зв’язок на рівні взаємодії, який забезпе­чує функціонування і стабільність державної системи. Отже, в економічній сфері зв’язок з державою вьвляється через податки. Подат­ки - це основне джерело змісту держави і його структури. Економічні відносини були відда­ні на відкуп власникам засобів виробництва. Відносини рабовласника та раба були особис­тою справою рабовласника. Державу цікавила віддача від господарської діяльності в казну держави. В обмін на це держава виконувала охоронну функцію в економічних відносинах, відображаючи інтереси майново-сильного класу і подавляючи тих, що експлуатуються.

Соціальні відносини також мало цікавлять державу. Соціальні стандарти відсутні, дер­жава відносить їх до саморегулюванню осо­бистості.

Істотний вплив держава з боку управління в своєму розвитку відчула у період пізнього феодалізму і пов’язано з буржуазними рево­люціями. Зазвичай в економічній літературі джерелом буржуазних революцій вважається невідповідність продуктивних сил та продук­тивних відносин, тобто буржуазні відносини вступають у протиріччя з феодальними відно­синами. Результатом такого протиріччя стає соціальна революція. Разом із тим, крім цієї важливої причини, що призвела до буржуаз­ної революції, існують й інші. Державна ма­шина пізнього середньовіччя вступає в про­тиріччя не тільки з системою капіталістичних відносин, що народжуються, але й з системою суспільної побудови. Монархічна система з її нероздільністю влади не в змозі забезпечити прогрес соціально-суспільного життя. Систе­ма управління державними справами вступає в протиріччя з потребами розвитку всього со - ціально-економічного життя. Не випадково в цей період виникають ідеї розділення влади і перехід до нової системи державного управ­ління. Потреба в нової державної системи управління і у відповідності з новими устав­леними економічними відносинами стають підґрунтям буржуазної революції. Її наслідки призводять до змін форми правління, зміни структури державного механізму та розвитку товарного виробництва. Зміна економічної системи неминуче зв’язано зі змінами в самій державі і її розвитку. В сфері державної влади відбуваються спеціалізація і відособлення трьох гілок влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Система управління суспільством, яка склалась на цій основі, забезпечила прогрес соціально-суспільного життя. Але такий ба­ланс відносин зберігався до початку XX сто­ліття. Згодом на перший план виступає еко­номіка і ті наслідки, які пов’язані з функціонуванням капіталу. Негативні соціа­льні наслідки цього процесу призводять до росту напруги в суспільстві і протиріччю між суспільними та приватними інтересами влас­ників засобів виробництва.

Але все це зовнішній бік прояву певного конкретного явища сутність якого складає управлінність. Можливість розуміння управ - лінності як об’єктивного закону розвитку со - ціально-економічної формації лежить у пло­щині функціонування економічної матерії. Управлінність знаходиться над сутніми еко­номічними процесами й у тісному взає­мозв’язку з ними. Управлінність - це не прос­то частина самої економічної тканини, а самостійний пласт стосунків, що складається в зв’язку з протіканням економічних проце­сів. Тому, управління не слід ототожнювати з економікою, але й обмежувати від економіки. У цілому, це єдиний процес функціонування виробничих (економічних) відносин.

Об’єктивний характер суспільних законів зв’язується з постійністю проявою якогось явища незалежно від свідомості людей. Управлінність також не залежить від свідомо­сті людей у тому сенсі, що існує об’єктивна необхідність, що змушує людей реалізовувати через свою свідомість дії управлінського ха­рактеру. Відмова від такої необхідності рівно­значна краху. Якщо власник засобів виробни­цтва не буде управляти своїм підприємством, то через короткий час воно збанкрутує, якщо держава не бутити управляти соціально - економічними процесами, то це призведе спочатку до кризи, а потім і розвалу самої держави. Тому, закон управлінності - це не­обхідність усвідомленого регулювання соціа - льно-економічних процесів.

Закон управлінності - це не тільки закон регулювання економічних процесів, а закон суспільного розвитку формації, що охоплює всю сукупність соціально-економічних від­ношень. Управлінність ополює не тільки еко­номіку, але і всі сторони суспільства. Під ре­гулюючим впливом управління знаходиться наука, міжнаціональні і міжетнічні стосунки, політика, оборона, інформація й інші сторони соціального функціонування суспільства. Ра­зом із тим, говорячи про управлінність, не слід абсолютизувати її, тобто використовува­ти її у всій тканині соціально-економічного життя. Об’єктивна необхідність не означає загальність. Ступінь такого впливу на соціа- льно-економічне життя повинен бути зваже­ним, оскільки абсолютизування того або ін­шого явища веде до зворотного - до його саморуйнування. Питання ж конкретного на­сичення управлінням тих або інших процесів є питанням конкретики науки і практики управління.

Економічне управління на ранніх стадіях розвитку держави не одержує інтенсивного розвитку, тому що його просторові і часові рамки сильно обмежені. Дане управління фу­нкціонує в рамках функціонування власника засобів виробництва, що самостійно визначає вплив управління на економіку. Еволюціону­вання засобу виробництва відбувається дуже повільно, бо рівень економічного розвитку задовольняє функціонуванню соціально-еко - номічної формації. Але поступово економічне управління веде до виснаження виробничих сил. Надмірна експлуатація праці і станов­лення до раба як до знаряддя праці не відтво­рює його робітничу силу. Це штовхає державу до захоплення нових територій і перетворенню полонених у рабів. Вичерпання цього джере­ла веде до призупинення розвитку формації і до її занепаду. До цього ж постійні повстання рабів ведуть до ослаблень самої держави, що поступово стає здобиччю варварів.

Феодальне суспільство з його системою кріпосництва забезпечує більш-менш відтво­рень робочої сили в особі кріпака, тому створюється основа розвитку державної фор­ми життя суспільства. Але і тут державне й економічне керувань відокремлені одне від одного і функціонують самостійно. Але над­мірна експлуатація праці селян підштовхує останніх до періодичних народних повстань, втечі від власника і створення міст, що ста­ють ядром формування нових економічних відносин. Економічне управлінь в містах у суті відрізьється від економічного управлін­ня феодала, тому що воно засноване або на праці самого ремісника, або на найманій пра­ці. Але це економічне управління все більше втягує господарство феодала в товарний обо­рот, руйнуючи його натуральний або напівна­туральний характер. Тому не випадково фео­дал переходить від панщини до оброку, тому що така форма економічного управління є більш ефективною.

Дрібнотоварне виробництво поширює рам­ки товарного виробництва. Управління ремес­лом яке первісно розраховане на замовлень, переходить поступово до ринкового виробни­цтва товарів. Національний ринок, що утворю­ється, припускає переміщень товару в прос­торі, а отже, конкретність покупця поступово зникає. Але така система організації ринкового господарства вимагає все більшої якості това­рів. Виробництво при такій системі управлінь на деякий час забезпечує ринок товарною ма­сою. Але дрібнотоварне виробництво має свої межі можливого. Воно не може безмежно збі­льшувати виробництво товарної маси, тому що яким би не був митецьким товаровироб­ник, його продуктивність обмежена фізичними можливостями виробника. Тому виникає пот­реба в якісно новому управлінні рухом товару, яка б відповідала зростаючим потребам ринку. Такою формою управлінь виробництвом яв­лялася мануфактура.

Мануфактура - якісно новий етап економі­чного управлінь. Тут уперше управлінь здійснюється через розщеплень технологіч­ного циклу на його складові елементи і на­ступний взаємозв’язок між окремими його частинами. Це дає можливість підвищити які­сно характеристики виробництва. По-перше, підвищується продуктивність праці, по-друге, росте кількість товарів що випускаються, по - третє, середня якість товарів росте, по - четверте, вартість одного виробу має тенден­цію до знижень, по-п’яте, росте обсяг суспі­льного капіталу, по-шосте, розвиваються то­варний ринок та інше. Така організація управління в середині мануфактури веде до змін зв’язків з іншими виробниками. З’яв­ляється можливість кооперації між окремими мануфактурами. В умовах мануфактури вона тільки зароджується, а наступний розвиток відбувається в умовах машинного виробницт­ва. Таким чином, із мануфактури починається організація суспільного виробництва, тобто утворюється система управління суспільним виробництвом. Якщо до мануфактури суспі­льне виробництво в усіх структурах розвива­ється стихійно, тому що суспільні зв’язки між виробниками не носять структурного харак­теру, то з мануфактури починається їхь структуризація як всередині неї, так і між ви­робниками [1].

При всій прогресивності в організації праці мануфактура має свої межі розвитку і посту­пово вже не в змозі забезпечувати товарне виробництво, бо ручна праця при всій її про­дуктивності не може переступити за межі фі­зичних можливостей організму. Але розклад праці на його найпростіші моменти готує мо­жливість зростань ринкового господарства на основі управління машинним виробницт­вом. Наявність найпростіших трудових опе­рацій дає можливість заміни ручної праці машинами. Важливість цього процесу склада­ється не тільки в рості продуктивності праці і зростанні потенціалу товарного виробництва, а також і в тому, що відбувається поєднань робітника з машиною. І хоча спочатку робіт­ник виступає як додаток машини, проте сто­совно неї він усе більш і більш виступає як управляюча система.

Капіталізм вільної конкуренції засновано на управлінні на базі машинного розподілу праці. Управління капіталістичної фабрики характеризується ускладненою системою ре­алізації функцій управління, тому що відбу­вається їхня спеціалізація і формується відо­соблений від виробництва апарат управління. Все це відбувається в зв’язку з відносинами, що ускладнюються, як всередині фабрики, так і поза нею. Нормальне функціонування виробництва може бути забезпечено тільки за рахунок управління. Управління виробницт­вом забезпечує зростання масштабності виро­бництва шляхом концентрації і централізації капіталу, що в кінцевому результаті веде до утворення монополій. Зростання основних ланок товарного виробництва веде до поси­лення їхнього впливу, на суспільні відносини. Причому такий вплив має і негативні наслід­ки, тому що власники засобів виробництва переслідують свої власні інтереси за рахунок суспільних інтересів. Інтереси власників зштовхуються не тільки з інтересами робіт­ників, але і з інтересами держави. Відбуваєть­ся нарощування протиріч у суспільстві і росте соціальна напруженість у суспільстві. В цих умовах держава як гарант самозбереження суспільства вимушене втручатися в економі­чні відносини. Економічне управління в ос­новних ланках ринкового господарства ви­кликає виникнення економічного управління з боку держави. Історично закінчується цикл від розщіплення управління на державне й економічне до возз’єднання цих потоків у та­кому явищі, як держава.

В усьому цьому важливо відзначити на­ступне. Як свого часу управління ввійшло в тканину держави і стало його невід’ємною частиною, так і економічне управління, вхо­дячи в тканину держави, стає його невід’єм­ною частиною і невід’ємною частиною дер­жавного управління, що точніше можна було б назвати державним економічним управлін­ням. При цьому слід зазначити, що державне економічне управління - це самостійне яви­ще, що істотно відрізнятися від державного управління в публічній сфері. Воно напряму пов’язане з виробничими відносинами і є їх­ньою частиною. Тому ототожнювати держав­не економічне управління і державне управ­ління в публічній сфері є неправомірним. Воно має свій предмет регулювання, що виді­ляє його в окрему сферу державної діяльнос­ті. А тому правове й інше регулювання в цій сфері не можна змішувати з такими ж видами регулювання в публічній сфері.

Розвиток економіки призводить до розвит­ку управління і товарності держави, переоці­нки ролі держави та ринку. Держава є не тіль­ки регулюючим суб’єктом економічних процесів, але все більш сама - суб’єктом цих відносин в особі державного сектора еконо­міки, а також ринку споживання товарів і по­слуг. Інтервенція держави в економіку - ви­ключна риса XX століття. Соціально- економічні процеси, що відбуваються у виро­бничих відносинах, і прогрес виробничих сил мимоволі втягнули державне управління в активне регулювання економіки, а також зро­били її безпосереднім учасником цих відно­син. Ускладнення економічних процесів ви­кликало ускладнення функцій самої держави, а це, в свою чергу, привело до спеціалізації функцій держави, і особливо до спеціалізації економічної функції. В свою чергу, розвиток саме цієї функції привів до її розширення на декількох напрямках - державне регулювання економіки, розвиток державного ринку това­рів і послуг і утворення державного сектора економіки.

У правління займає важливе місце в струк­турі державного управління в сфері економі­ки, оскільки дає можливість збалансувати вплив суспільства на систему ринкового гос­подарства та взаємопов’язати всі елементи державного управління у цілеспрямовану систему.

Державне управління засновано на владо - зобов’язуючій волі держави, яка відбивається в діяльності її органів та виражається шляхом нормативно-правого регулювання економіч­ної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

І. Марущак В. П. Історико-логічний підхід


До діалектики взаємодії управління і економі­ки / В. П. Марущак // Економіка харчової промисловості. -2011.-№1.-С. 5-8.



Марущак В. П. Інноваційна сутність управління у становленні та розвитку держави і економіки / В. П. Марущак // Форум права. — 2013. — № 3. — С. 357—362 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://nbuv. gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2013_3_60.pdf

На основі історико-логічного аналізу обґрунтовується можливість і необхідність дер­жавного планування ринкової економіки, показуються реальні можливості викорис­тання планування в стабілізації господарських відносин, передбачаються інноваційні види державного планування, використання яких у стані підняти на новий рівень дер - жавно-правове регулювання розвитку суспільства.

Марущак В. П. Инновационная сущность управления в становлении и развитии госу­дарства и экономики

На основе историко-логического анализа обосновывается возможность и необходи­мость государственного планирования рыночной экономики, показываются реальные возможности использования планирования в стабилизации хозяйственных отношений, предполагаются инновационные виды государственного планирования, использование которых в состоянии поднять на новый уровень государственно-правовое регулирова­ние развития общества.

Marushchak V. P. The Innovative Nature of Management in the Development of the State and Economy

On the basis of history-logical analysis possibility and necessity of the state planning of market economy is grounded, the real possibilities of the use of planning are shown in stabilizing of economic relations, the innovative types of the state planning, the use of which is able to heave up on a new level the public-law regulation of development of society, are assumed.