joomla
ОСНОВНИЙ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.181 «ПОСЯГАННЯ НА ЗДОРОВ’ЯЛЮДЕЙ ПІД ПРИВОДОМ ПРОПОВІДУВАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІРОВЧЕНЬ ЧИ ВИКОНАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОБРЯДІВ» КК УКРАЇНИ
Форум права

УДК 343.42(477)

В. І. МАРКІН, канд. юрид. наук, Львівський національний університет імені Івана Франка

Ключові слова: об 'єкт складу злочину, свобода віросповідання, релігійне віровчення, релігійний обряд

Свобода віросповідань традиційно розг­лядається як фундаментальна цінність, духо­вна основа усієї системи демократичних прав і свобод людини та громадянина. Її не­від’ємними елементами, як відомо, виступа­ють свобода безперешкодного відправлення релігійних обрядів та свобода ведення релі­гійної діяльності.

Так, ст.35 Конституції України кожному гарантує свободу «безперешкодно відправ­ляти... релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» [1], а ст. З Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» - додатково, свободу «відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконань» [2].

Проте, як вдало підкреслювала Н. Ф. Куз - нєцова, свобода віросповідання «...ніколи не означала свободу свавілля і суспільно шкід­ливої діяльності під виглядом відправлень релігійних культів» [3, с.26]. Подібна пове­дінка, виходячи далеко за межі дійсної сво­боди віросповідання (а такі межі, відповідно до ч.2 ст.35 Конституції України [1], ч.4 ст. З Закону України «Про свободу совісті та релі­гійні організації» [2] встановлюються з ме­тою охорони громадської безпеки та поряд­ку, життя, здоров’я та моральності населення, а також захисту прав і свобод ін­ших людей), визнавалась і визнається проти­правною, а в окремих випадках - злочинною.

Саме такі випадки передбачені ст.181 КК України. Відповідно до ч. І цієї статті кримі­нально караними вважаються «Організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігій­них обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою» [4]-

Ця норма не є новелою сучасного кримі­нального законодавства. Схожий криміналь­но-правовий припис містив ще КК УРСР 1960 року, КК інших союзних республік. То

Ж, природно, що вирішенням проблем, пов’язаних із кримінально-правовою харак­теристикою цього складу злочину, його ква­ліфікацією займалися ще радянські вчені -

В. Воробйов, P. P. Галіакбаров, П. Ф. Гріша - нін, А. Данілін, В. В. Джунь, М. Д. Дурманов, М. А. Єфімов, Н. Ф. Кузнєцова, В. В. Клочков, М. Т. Куц, П. С. Матишевський, М. Міхайлов, Б. А. Садурський, С. С. Яценко та інші науко­вці.

У сучасній українській та російській літе­ратурі означена проблематика знайшла своє відображень у монографіях В. О. Бур- ковської, І. О. Зінченко, С. Я. Лихової, Л. Г. Мачковського, Т. М. Нуркаєвої; канди­датських дисертаціях Л. Д. Башка-това,

O. A. Дімітрової, М. В. Палія, В. В. Пілявця, М. С. Фокіна, К. О. Шевко-пляс; підручниках з кримінального права, науково-практичних коментарях (таких авторів як, зокрема, П. П. Андрушко, А. П. Бабій, М. І. Мельник,

В. О. Навроць-кий, A. B. Тарасенко).

Однак, незважаючи на кількісні показни­ки рівня досліджень означеної сфери, багато проблем так і не знайшли свого чіткого ви­рішення, належного теоретичного обґрунту­вання; одна з них - проблема основного без­посереднього об’єкта складу злочину,


Передбаченого ст.181 КК України. Залишаю­чись відкритою, вона і надалі породжує тео­ретичні суперечки, гострі наукові дискусії.

Разом із тим, актуальність вирішення цієї проблеми в сучасних умовах не викликає сумнівів. Адже точне встановлення основно­го безпосереднього об’єкта складу злочину, передбаченого ст.181 КК України, є необхід­ною передумовою дослідження всіх інших об’єктивних і суб’єктивних ознак цього складу, і, як наслідок - запорукою правиль­ної кримінально-правової кваліфікації вчи­неного винним діяння. До того ж, вивчення згаданої проблеми сприятиме виявленню не­доліків відповідної кримінально-правової заборони, дозволить намітити основні векто­ри вдосконалення редакції ст.181 КК Украї­ни.

Метою цієї статті є систематизація існую­чих у кримінально-правовій літературі під­ходів щодо основного безпосереднього об’єкта складу злочину, передбаченого ст.181 КК України, їх аналіз з точки зору су­часних кримінально-правових реалій та фо­рмулювання поняття досліджуваного об’єкта.

На даному етапі розвитку кримінально - правової доктрини науковцями запропонова­но чимало концепцій об’єкта складу злочи­ну: крім охоронюваних кримінальним зако­ном суспільних відносин, таким об’єктом часто визнають інтереси, соціальні цінності, правові блага, людину (чи групу людей), сфери їх життєдіяльності тощо.

Однак, найбільш адаптованою для пояс­нення сучасних кримінально-правових реа­лій, на наш погляд, залишається концепція, відповідно до якої об’єктом складу злочину виступає охоронюване КК України правове благо. Аналіз положень чинного КК України дозволяє говорити про два основні різновиди таких благ: по-перше, соціально-прийнятні стани суспільних відносин та, по-друге, ме­ханізм реалізації суб’єктивних прав та сво­бод. Другий із названих різновидів якраз і виступає об’єктом складів злочинів, перед­бачених розділом V «Злочини проти вибор­чих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» КК України.

У радянський період, відштовхуючись, як правило, від формального критерію - місця розташування відповідної статті у структурі кримінального закону, об’єктом досліджува­ного складу злочину найчастіше визнавали громадський порядок (М. А. Єфімов [5, с.236], М. Т. Куц [6, с.4], С. С. Яценко [7, с.40]), громадський порядок та громадську безпеку (P. P. Галіакбаров [8, с.5—6]).

Часто дослідники просто наводили пере­лік об’єктів, яким у результаті вчинення ана­лізованого злочину заподіювалася або ж створювалася реальна загроза заподіяння іс­тотної шкоди, не поділяючи їх на основні та додаткові. Наприклад, П. С. Матишев-ський безпосередній об’єкт складу злочину, перед­баченого ст.227 КК РРФСР, визначав як «...суспільна діяльність та громадські обов’язки радянських людей, їх особа, права і здоров’я» [9, с.122], тоді як М. Д. Дурманов вказував на те, що цей злочин посягає на «...соціалістичний громадський порядок, громадську моральність і права громадян» [10, с.29].

Близький підхід простежується у роботах сучасних російських вчених. Зокрема,

O. A. Дімітрова у своєму дисертаційному до­слідженні доходить наступного висновку: «Безпосередніми об’єктами організації релі­гійного об’єднання, що посягає на особу і права громадян, на наш погляд, є громадська безпека, громадський порядок, права і за­конні інтереси громадян. При цьому громад­ська безпека і громадський порядок висту­пають основним безпосереднім об’єктом, а права і законні інтереси - додатковим» [11, с. 11 ]; потрібно відзначити, що таку ж точку зору свого часу відстоював P. P. Галіакбаров [12, с. 10—11].

Навряд чи подібні міркування можна бра­ти за основу, вивчаючи основний безпосере­дній об’єкт складу злочину, передбаченого ст.181 КК України. Дуже спірно, що шука­ним об’єктом виступає громадська безпека та громадський порядок, а також кожне із

Наведених правових благ окремо.

Насамперед відзначимо, що у чинному КК України, на відміну від КК союзних респуб­лік 1960 р. та КК РФ, категорії «громадська безпека» і «громадський порядок» розгляда­ються як окремі об’єкти кримінально- правової охорони - злочини проти цих благ, як відомо, розміщені у різних розділах Особ­ливої частини КК України. Тому, з ураху­ванням такої законодавчої позиції, а також змісту та спрямованості розміщених у цих розділах статей, навряд чи слід допускати можливість існувань злочинів, які одночас­но заподіюють шкоду і громадській безпеці, і громадському порядку. Принаймні, не пра­вильно визнавати кожну з цих категорій структурним елементом, частиною основно­го безпосереднього об’єкта складу злочину.

Найбільш вагомим аргументом на користь доцільності визнання громадської безпеки основним безпосереднім об’єктом досліджу­ваного складу злочину у публікаціях вчених є твердження про те, що цей злочин «ставить у небезпеку здоров’я, права та інтереси ве­ликого, індивідуально-невизначеного кола осіб» [12, с.10]; у результаті його вчинення створюється небезпека не для «конкретної людини чи групи людей, а для абсолютно невизначеного кола людей, організацій і держави у цілому» [11, с.11].

Справді, з позицій сучасної кримінально - правової доктрини громадська безпека як об’єкт кримінально-правової охорони стано­вить собою стан захищеності індивідуально невизначеного кола осіб [13, с.9]. Однак, ви­никає питання: чи насправді ця особливість притаманна основному безпосередньому об’єкту складу злочину, передбаченого ст.181 КК України?

Вважаємо, що формулювань диспозиції ч. І ст.181 КК України не дає підстав для та­кого висновку, адже у ній йдеться не про групу, яка посягає на здоров’я людей, мора­льність, статеву свободу чи недоторканість та, у такій інтерпретації, ніби зближується із стійкими злочинними об’єднаннями. Зако­нодавець, на нашу думку, веде мову про принципово інше утворення - про групу, проповідницька чи обрядова діяльність якої поєднується із заподіянням шкоди здоров’ю людей (а не посяганнями на здоров’я людей), статевою розпустою. Цей злочин не ставить під загрозу правові блага індивідуально не­визначеного кола осіб, так би мовити, «усіх і кожного», адже:

- по-перше, потерпілими від досліджува­ного злочину, зазвичай, виступають віруючі люди, які об’єктивують власні релігійні пе­реконання беручи участь у релігійних про­повідях, релігійних обрядах такої групи. Дійсно, якщо жертвою злочинів, вчинених злочинною організацією чи бандою, може стати практично будь-хто, то потерпілим у складі, передбаченому ст.181 КК України, виступають особи, віросповідна орієнтація яких певним чином пов’язана з ідеологією релігійної групи, віруючі, які хоча б частково поділяють погляди її організаторів, керівни­ків. Тому цілком природно, що для переко­наного атеїста чи для ревних прихильників традиційних релігій діяльність такого роду релігійних утворень залишається практично не поміченою, а тому не становить для них реальної загрози;

- по-друге, потерпілими є члени таких груп (не будучи, водночас, їх організаторами чи керівниками) та (або) учасники релігійних обрядів, проповідей. Цю обставину наполег­ливо підкреслювали ще радянські вчені: «Необхідно чітко розрізняти, - пишуть авто­ри однієї із статей, - з одного боку, керівни­ків... релігійних груп, що свідомо займають­ся протиправною діяльністю, а з іншої - рядових віруючих, які є сліпою зброєю в ру­ках реакційно налаштованих релігійних про­повідників» [14, с.14].

Далі, сучасна кримінально-правова докт­рина трактує громадський порядок як певний стан суспільних відносин, що забезпечує спокій у суспільстві. С. С. Яценко свого часу обґрунтовано звертав увагу на те, що «...громадський порядок втілюється у ство­ренні обстановки суспільного спокою, спри­ятливих зовнішніх умов життєдіяльності лю­дей, що забезпечує нормальний ритм суспі­льного життя» [15, с.20].

Досить сумнівно, що діяння у формі орга­нізації або керівництва групою, ознаки якої визначені ст. 181 КК України, завжди пору­шують стан суспільного спокою, нормальні умови життєдіяльності людей у тих чи інших сферах суспільного життя. Загальновідомо, що більшість таких груп діє підпільно, не афішуючи свою діяльність; частина з них - узагалі закриті для сторонніх осіб. Сама ж діяльність зазначених у диспозиції статті суб’єктів досить рідко пов’язується з пору­шеннями громадського порядку і спрямова­на, згідно ст. 181 КК У країни, на виникнення згаданих груп та забезпечення їх функціону­вання.

Крім того, навряд чи вже сам факт органі­зації такої групи посягає на громадський по­рядок. На наш погляд, посягання на це пра­вове благо можуть пов’язуватися лише з діяльністю керівників, членів групи та (або) ж учасників релігійних обрядів, проповідей; однак, у випадку, коли керівництво релігій­ною групою порушує громадський порядок (хуліганство, масові заворушення), останній може виступати лише додатковим факульта­тивним об’єктом.

Досить нетрадиційний підхід щодо аналі­зованої проблеми відображений у кандидат­ській дисертації K. M. Шевкопляс. На її дум­ку, основним безпосереднім об’єктом досліджуваного складу злочину виступає «релігійна безпека», під якою автор розуміє «...стан захищеності життєво важливих інте­ресів особи, суспільства і держави від релі­гійного екстремізму, окультизму та духовної агресії» [16, с. 109, 175].

Ця позиція, на наш погляд, є суперечли­вою. З одного боку, невдалою слід визнати саму спробу визначення шуканого об’єкту шляхом виокремлення елементів, сфер гро­мадської безпеки, яким заподіюється шкода внаслідок вчинення того чи іншого посяган­ня. Адже громадська безпека, як правильно відзначає В. П. Тихий, «...забезпечує безпеку не тільки невизначеного кола осіб, але й не - визначеного кола правоохоронюваних інте­ресів» [17, с.25]. Якщо ж пробувати «розби­вати» громадську безпеку на окремі елементи, втрачається правовий зміст цієї категорії, її функціональні особливості як родового об’єкта.

«Визнаючи релігійну безпеку за складову громадської безпеки, - правильно зауважує М. С. Фокін, - ми обов’язково доходимо до визнання наявності поряд з релігійною ін­ших видів безпеки, що характеризують різні сфери життя або діяльності. При цьому мож­на вести мову про майнову безпеку, безпеку конституційних прав і свобод, безпеку у сфері відправлення правосуддя, військову безпеку і т. д.» [18, с.77]. Зрозуміло, що за такого розуміння громадської безпеки, її зміст надто розширюється, а сама вона, по - суті, ототожнюється із загальним об’єктом кримінально-правової охорони.

З іншого ж боку, пропоноване К. М. Шевкопляс визначення не логічне. Справа в тому, що зміст категорії «релігійна безпека» автор розкриває не шляхом з’ясування специфіки складової громадської безпеки, яка зазнає істотної шкоди внаслідок вчинення злочину, що розглядається, а шля­хом вказівки на фактори (релігійний екстре­мізм, окультизм, духовна агресія), які пору­шують ту ж таки громадську безпеку (стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави). У чому тоді особливості релігійної безпеки?

Чимало дослідників пропонує визнавати досліджуваним об’єктом здоров’я населення (громадян) (С. Я. Лихова [19, с.307-308], Л. Г. Мачковський [20, с.115-116], Т. М. Ну - ркаєва [21, с.222]). «Суспільна небезпека да­ного діяння, - пише С. Я. Лихова, - полягає в тому, що під загрозу ставиться здоров’я лю­дей. Використання релігійних почуттів є ли­ше приводом для організації таких груп»; у зв’язку з цим, вважає автор, «...саме здо­ров’я населення слід вважати основним без­посереднім об’єктом цього злочину» [19, с.307-308].

Пропонована точка зору, на нашу думку, виглядає непереконливо. Виникає питання: чому лише здоров’я населень дослідниця визнає основним безпосереднім об’єктом до­сліджуваного складу злочину, адже, відпові­дно до диспозиції статті, діяльність групи може поєднуватися не лише із заподіянням шкоди здоров’ю, але й із статевою розпус­тою?

Наважимось припустити, що виникнення аналізованого підходу обумовлено деякими методологічними прорахунками. Основні з них такі.

По-перше, висновок про те, що саме здо­ров’я людей виступає основним безпосеред­нім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 181 КК України, напрошується виходячи з назви статті - «Посягань на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних ві­ровчень чи виконання релігійних обрядів». Проте, така назва прямо суперечить змісту самої статті, оскільки: а) якщо у диспозиції йдеться про організацію або керівництво групою, наділеною певними ознаками, то у її назві, як бачимо, наголос переноситься вже на саму діяльність членів такої групи; б) у диспозиції статті йдеться про «заподіяння» шкоди здоров’ю людей, тоді як у назві - про «посягання» на здоров’я людей.

Ці колізії, поза сумнівом, потрібно усува­ти. Вони створюють плутанину не тільки під час встановлення моменту закінчення відпо­відного злочину, але й при визначенні ознак групи, передбаченої ст.181 КК України, а звідси - основного безпосереднього об’єкту відповідного складу злочину. Разом із тим, таку суперечність у жодному випадку не можна використовувати для спроб пояснень позиції законодавця щодо згаданого об’єкта.

І, по-друге. С. Я. Лихова у своїй роботі на­голошує на тому, що «Організація групи та керівництво групою, діяльність якої спрямо­вана на спричинення шкоди здоров’ю людей, є суспільно-небезпечними незалежно від то­го, під яким приводом така діяльність відбу­вається» [19, с.307-308].

Погоджуючись, загалом із таким твер­дженням, відзначимо, що факт створення тим чи іншим діянням загрози здоров’ю лю­дей (навіть у випадках, коли така загроза за­конодавцем розглядається як конститутивна ознака об’єктивної сторони складу злочину) далеко не завжди означає, що саме право на здоров’я виступає основним безпосереднім об’єктом такого складу. Так, загроза здо­ров’ю людей виступає суспільно небезпеч­ними наслідками у складі злочину, передба­ченому ст.239 «Забруднення або псувань земель» КК України, або ж ознакою знаряд­дя вчинення злочину у складі, передбачено­му ст.265-1 «Незаконне виготовлень ядер­ного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випро­мінює радіацію» КК України.

Окремі вчені основним безпосереднім об’єктом досліджуваного складу злочину ви­знають свободу віросповідання («свободу совісті») у цілому. Наприклад, В. В. Джунь вказує, що при вчиненні цього злочину «... у першу чергу деформуються гарантії свободи совісті - недопустимість використання релі­гії на шкоду суспільству і державі або окре­мим громадянам» [22, с.34]. Подібну точку зору відстоює В. В. Пилявець, який сутність злочину, що розглядається, вбачає у зловжи­ванні «...правом на свободу совісті до такого ступеь, що суттєво порушуються охороню - вані блага громадян» [23, с.22].

Інколи дослідники намагаються дещо то­чніше визначити шуканий об’єкт. Зокрема, М. І. Мельник вважає, що таким об’єктом ви­ступає встановлений порядок проповідуван - ь релігійних віровчень та відправлення ре­лігійних обрядів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недотор­каність та моральність [24, с.447]. На думку

І. О. Зінченко, основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст.181 КК України, є «...суспільні відносини, що регулюють порядок створення релігійних організацій, а також свободу віросповідання і право громадян на релігійні об’єднання» [25, с.74].

Наведені позиції, на наш погляд, відобра­жають основне функціональне призначення ст.181 КК України, її спрямованість; проте, і вони не позбавлені суттєвих недоліків. Зок­рема, неточними є пропозиції вважати без­посереднім об’єктом досліджуваного складу злочину свободу віросповідання у цілому, адже остання є складним структурованим утворенням, яке включає в себе протилежні за змістом суб’єктивні можливості. Також, сам по собі порядок проведення релігійних обрядів, релігійних проповідей не може ви­ступати самостійним об’єктом злочину - ку­ди значущішими є суб’єктивні можливості віруючих, здійснення яких забезпечує остан­ній. На кінець, неправильно альтернативно визнавати об’єктом складу злочину свободу віросповідання та порядок створення релі­гійних організацій, право громадян на релі­гійні об’єднання: свобода віросповідання, очевидно, включає в себе можливість грома­дян створювати чи брати участь у релігійних об’єднаннях, а порядок їх створення - це лише регламентований державою механізм реалізації такої можливості.

Наведені критичні зауваження, вочевидь, слід враховувати під час формулювання ос­новного безпосереднього об’єкта складу злочину, передбаченого ст.181 КК України. Разом із тим, до уваги слід брати також на­ступні важливі, з методологічної точки зору, положення.

Перше. Свобода віросповідання, очевид­но, включає в себе можливість участі у про­повідях релігійних віровчень та участі у ре­лігійних обрядах. Держава, забезпечуючи віруючим зазначені можливості, створює за­конодавчі гарантії їх реалізації, у тому числі, шляхом окреслення меж здійснення свободи віросповідання іншими суб’єктами право­відносин - згідно чинного законодавства, такі межі встановлюються з метою охорони громадської безпеки, громадського порядку, життя, здоров’я і моральності, а також прав та свобод інших громадян (ст.35 Конституції України [1], ст. З Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» [2]).

З цих позицій, під час вчинення злочину, передбаченого ст.181 КК України, порушу­ється саме свобода участі у проповідях релі­гійних віровчень та релігійних обрядах, за якої гарантується безпека життя, здоров’я, статева свобода та статева недоторканість віруючих, моральність. Як зауважує М. С. Фокін, у розглядуваних випадках віру­ючі «...не можуть реалізувати свого суб’єктивного права, так як релігійна органі­зація або релігійна група не надає можливос­ті реалізації такого права у передбаченому законом порядку» [18, с.73].

Друге. Свобода віросповідання, як зазна­чалося, включає в себе ряд суб’єктивних можливостей, межі здійснення яких законо­давчо окреслені. Одним із випадків «виходу» суб’єкта за ці межі, згідно чинного законо­давства, є здійснення ним релігійної діяльно­сті із порушенням прав і свобод інших гро­мадян (адже згідно ст.35 Конституції України [1], ст. З Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» [2] об­меження у реалізації свободи віросповідання встановлюються не лише з метою охорони життя, здоров’я чи моралі, але й для охорони інших прав та свобод, у тому числі - свободи віросповідання).

Саме розглядувана ситуація виникає під час вчинення злочину, передбаченого ст.181 КК України: винний, організовуючи або ке­руючи групою, виходить «за межі» власної свободи віросповідання, порушуючи, тим самим, свободу безпечної участі інших осіб (крім організаторів чи керівників) у релігій­них обрядах або проповідях релігійних віро­вчень.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення, основний безпосередній об’єкт складу злочину, передбаченого ст.181 КК України, можна визначити як свободу безпе­чної (для життя, здоров’я, моральності, ста­тевої свободи та недоторканості) участі у ре­лігійних обрядах чи проповідях релігійних віровчень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: Http://zakon4.rada. gov. ua/laws/ show/254bc/96-Bp.

2. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» : від 23.04.1991 p., № 987-XII [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу : Http://zakon4.rada. gov. ua/laws/show/987-

12.

3. Кузнецова H. Ф. Преступления против общественной безопасности и общественно­го порядка / Н. Ф. Кузнецова. - Москва : Наука, 1964. - 146 с.

4. Кримінальний кодекс України від

05.04.2001 p., № 2341-III [Електронний ре- сурс]. - Режим доступу: Http://zakon2. rada, gov. ua/laws/ show/23 41-14/page5.

5. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, обществен­ной безопасности и здоровья населения / М. А. Ефимов. - Минск : Высшая школа,

1971.-236 с.

6. Куц Н. Т. Преступления против обще­ственного порядка и общественной безопас­ности / Н. Т. Куц. - К. : Изд-во КВШ МВС СССР, 1974.-68 с.

7. Яценко С. С. Ответственность за пре­ступления против общественного порядка /

С. С. Яценко. - К. : Вища школа, 1976. - 192 с.

8. Галиакбаров Р. Р. Ответственность за религиозное изуверство по Уголовному ко­дексу РСФСР : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Р. Р. Га­лиакбаров. - Саратов, 1964. - 18 с.

9. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безо­пасности, общественного порядка и здоровья населения / П. С. Матышевский. - М. : Изд - во «Юридическая литература», 1964. - 159 с.

10. Дурманов Н. Д. Уголовная ответст­венность за преступления против общест­венной безопасности, общественного поряд­ка и здоровья населения / Н. Д. Дурманов. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1962. - 62 с.

11. Димитрова Е. А. Уголовная ответст­венность за организацию религиозного объе­динения, посягающего на личность и права граждан : автореф. дисс. на соискание уче­ной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголов­но-исполнительное право» / Е. А. Димитро­ва. - Красноярск, 2004. - 19 с.

12. Галиакбаров Р. Р. Уголовная ответст­венность за посягательства на личность и права граждан под видом исполнения рели­гиозных обрядов : учебное пособие / Р. Р. Галиакбаров. - Омск : Издание Омск. высш. шк. милиции МВД СССР, 1981. - 80 с.

13. Литвин О. П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я : монографія / О. П. Литвин. - Київ : Сатсанга, 1998. -285 с.

14. Данилин А. Некоторые вопросы ответ­ственности за нарушение закона об отделе­ние церкви от государства и школы от церк­ви / А. Данилин, М. Михайлов, В. Воробьев // Советская юстиция. - 1971. - № 22. -

С. 14-15.

15. Яценко С. С. Ответственность за пре­ступления против общественного порядка. - К. : Издательское объединение «Вища шко­ла», 1976. - 192 с.

16. Шевкопляс К. М. Уголовно-правовая охрана свободы совести в России: дисс. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Шевкопляс Екатерина Михайловна. - Омск, 1999. - 194

17. Тихий В. П. Уголовно-правовая охра­на общественной безопасности / В. П. Тихий. - Харьков : Выщашкола, 1981. - 171 с.

18. Фокин М. С. Уголовно-правовая ха­рактеристика организации религиозных объ­единений, посягающих на личность и права граждан: дисс. ... кандидата юрид. наук :

12.0. 08 / Фокин Максим Станиславович. - Омск, 2000. - 183 с.

19. Лихова С. Я. Злочини у сфері реаліза­ції громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V КК України) : монографія / С. Я. Лихова. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Київсь­кий університет, 2006. - 573 с.

20. Мачковский Л. Г. Охрана личных, по­литических и трудовых прав в уголовном законодательстве России и зарубежных го­сударств: / Л. Г. Мачковский. - М. : РУССО,

2004. - 304 с.

21. Нуркаева Т. Н. Личные (гражданские) права и свободы человека и их охрана уго- ловно-правовыми средствами: вопросы тео­рии и практики / Т. Н. Нуркаева. - СПб. : Изд-во Юридический центр Пресс, 2003. - 254 с.

22. Джунь В. В. Уголовная ответствен­ность за нарушение права свободы совести (на материалах Украинской ССР): дисс. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Джунь Вя­чеслав Васильевич. - К., 1989. - 192 с.

23. Пилявец В. В. Уголовная ответствен­ность за организацию и участие в объедине­ниях, посягающих на личность и права гра­ждан : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Криминология; уголовное право; уголовно­исправительное право» / В. В. Пилявец. - Москва, 1998. - 24 с.

24. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [Бойко А. М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.] ; за ред. М. I. Мельника, М. I. Хавронюка. - 8-ме вид., перероб. і доп. - Харків : Фактор, 2011.

1280 с.

25. Зінченко І. О. Кримінально-правова охорона виборчих, трудових та інших особи­стих прав і свобод людини і громадянина. (Аналіз законодавства і судової практики) : монографія / І. О. Зінченко. - Харків : Вида­вець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007. - 320 с.



Маркін В. І. Основний безпосередній об’єкт складу злочину, передбаченого cm 181 «Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів» КК України / В. І. Маркін // Форум права. — 2013. - Лі' 2.

— С. 351—358 [Електронний ресурс].

Проаналізовано існуючі у вітчизняній кримінально-правовій літературі підходи щодо основного безпосереднього об’єкта складу злочину, передбаченого ст.181 КК України. На основі їх критичного аналізу пропонується визнати таким об’єктом свободу безпечної (для життя, здоров’я, моральності, статевої свободи та недоторканості) участі у релігійних обрядах чи проповідях релігійних віровчень.

Маркин В. И. Основной непосредственный объект состава преступления, преду­смотренного ст.181 «Посягательство на здоровье людей под предлогом проповедова­ния религиозных вероучений или исполнения религиозных обрядов» УК Украины

Проанализированы существующие в отечественной уголовно-правовой литературе подходы к основному непосредственному объекту состава преступления, предусмот­ренного ст.181 УК Украины. На основе их критического анализа предлагается при­знать таким объектом свободу безопасного (для жизни, здоровья, нравственности, по­ловой свободы и неприкосновенности) участия в религиозных обрядах и проповедях религиозных вероучений.

Markin VI. Main Direct Object of a Crime, Foreseen by the Clause 181 «Endangering the Human Health under the Pretext of Preaching Religious Beliefs or Performance of Religious Ceremonies» of the Criminal Code of Ukraine

Approaches available in the native criminal-juridical literature were analyzed as to the main direct object of the crime, foreseen by the Clause 181 of the Criminal Code of Ukraine. On the basis of its critical analysis it is offered to recognize freedom of safe (for life, health, mo­rality, sexual freedom and inviolability) participation in religious ceremonies or preaching of the religious beliefs as such an object.